Саме для згуртування суспільства, посилення єдності і вшанування полеглих за Україну в нашій державі запроваджено Національний день молитви. Його відзначають тепер щороку в дату, коли ми, українці, найбільше потребували саме молитви – 24 лютого. Бо це був день нашої розгубленості через підступність і нещадність того, хто звав себе «братом».

Ми швидко оговталися і почали давати собі раду. В тому числі й завдяки згуртованості в молитві, єдності сердець у ній і відгуку Христа, Який присутній там, де збираються двоє чи троє в Його ім’я. І ми повторюємо цей молитовний досвід знову, адже він зміцнює віру, втішає у скорботах, очищує душу і дає силу протистояти життєвим випробуванням.

Молитовна зустріч «В єдності сила – в молитві перемога» відбулася в Чернівецькій обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Михайла Івасюка. Адже і тут, як і в кожному колективі зараз, є ті, хто чекають з війни своїх рідних, є й і захисник у лавах ЗСУ – працівник відділу бібліографії Святослав Рачук. Молитва об’єднала представників різних конфесій – як священників, військових капеланів, так і воїнів-ветеранів, їхні сім’ї, мирянські спільноти, освітян.

І зустріч вийшла як душевна і духовна розмова. Тому що говорили не «обов’язкові фрази», а те, що самі переживають і відчувають. Від родини Палійчуків – держслужбовиця, депутатка і дружина військового капелана пані Оксана. І її чоловік, настоятель храму Вознесіння Христового в с. Лужани о. Роман – який не з оповідок знає, чим живе українське військо. Родина Сергія та Лариси Курущаків була небагатослівною – бо чоловіки, які пройшли війну, часто небалакучі, і дружини їх підтримують. Поетеса Олена Логінова читала власні зворушливі рядки про свого рідного сина, який боронить Україну. Керівник місцевого «Ветеран-хабу» Олександр Кошовий, який приніс на зустріч картину, створену  спільно із захисниками та їхніми родинами, – ветеран російсько-української війни. Директорка Чернівецької гімназії № 9 Галина Фурдига принесла від закладу, який очолює, список випускників, котрі перебувають у полоні чи пропали безвісти, і попросила молитви за цих військових…

Лариса і Сергій Курущаки

Важливо, що до спільної молитви стали і священник ПЦУ о. Роман Палійчук, і декан Чернівецького деканату Римо-Католицької церкви в Україні Анатолій Шпак, і організація «Жінки мироносиці та матері в молитві» на чолі з відомою в краї освітянкою п. Ольгою Біляніною, що вже багато років діє при Українській Греко-Католицькій Церкві, і представник благодійного фонду «Хесед Шушана» Ілля Хочь…

Отець Роман Палійчук

І усіх пронизувала «Мелодія» Мирослава Скорика у виконанні струнного квартету музичної школи №2. І поруч з тим, що кожний молився за свої болі війни, усі разом – за Україну. Духовний Гімн «Боже Великий, Єдиний…» виконували всі присутні разом з головою обласного відділення ТОВ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, народним артистом України Іваном Дердою. І вірили, що Господь чує кожного і відгукнеться. Адже співається у Псалмі 20-му: «Одні покладаються на колісниці, а інші на коней, а ми покладаємось на Ім’я Господа, Бога нашого».

Наш кор.

Світлини надані Чернівецькою обласною універсальною науковою бібліотекою ім. Михайла Івасюка. 

Запис Молитва нації – реальна дієва сила спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У квітні 2022-го громада Вознесенської церкви в с. Лукашівка на Чернігівщині перейшла з московського патріархату до ПЦУ. Це рішення на зборах прийняли абсолютною більшістю голосів: 99-ма. Четверо, які були проти, – священники МП. Після того, що тут трапилося, інакше й бути на могло. Святиню, пам’ятку архітектури, храм, зведений 1913 року, російські окупанти на початку минулого року спершу перетворили на склад боєприпасів, а потім там же і самі знайшли свою смерть.

Тепер сюди привозять міжнародні делегації і групи журналістів, і місцеві намагаються донести до всього світу те, з ким світ має справу. З нелюдами.

Керівник фермерського господарства «Напорівське» Григорій Ткаченко також веде своїх гостей спочатку сюди, до церкви. Показує подзьобані обстрілами стіни, руїни всередині. Розповідає, що саме тут російські окупанти були розбиті вщент у день, коли Лукашівку звільнили наші війська.

Фермер Григорій Ткаченко, керівник фермерського господарства “Напорівське”

Рашисти облюбували будівлю церкви одразу за товсті стіни. Сподівалися за ними сховати і зброю, і себе. Розташувалися в храмі, занесли туди ж боєприпаси, під церквою поставили дві мінометні батареї. Стріляли по людях – щонайменше трьох місцевих селян розстріляли. Різали фермерську худобу, влаштовували сафарі на тварин. Намагалися вбити менших – телят, поросят, бо ж через власні обстріли і бомбардування пошкодили електропостачання і не мали холодильників для зберігання м’яса. Смажили шашлики із «впольованого» просто в храмі.

Вони різали мою худобу, смажили в церкві шашлики – і думали, що їх омине кара, – з болем каже фермер.

Ця церква була складом уже двічі – вперше за радянської влади, і вдруге – за російського повномасштабного вторгнення. Але цього разу покарання на голови богохульників упало дуже швидко. І в буквальному сенсі: впало на голови.

В останній день окупації Лукашівки рашисти ховалися в церкві і відстрілювалися. І наші вдарили по церкві. Стіни витримали. Але дах упав. Кажуть, що боєприпаси детонували упродовж кількох годин,  а крики російських загарбників, які самі себе загнали в пастку, були гучнішими за вибухи. А згодом бродячі собаки розносили по навколишньому лісу останки рашистів.

Єдина вціліла фреска всередині церкви

Для відновлення цієї пам’ятки архітектури знадобляться мільйони – починаючи від проєктно-кошторисної документації. Зрештою, фермер Григорій Ткаченко слушно зауважив, що тепер церкву краще було б законсервувати в тому вигляді, до якого її довели росіяни. Хоча, звісно, це також потребуватиме чималих коштів. Яким би не було рішення щодо подальшої долі храму, наразі фермер розпочав поруч будівництво нового – невеликого, дерев’яного, в стилі козацького бароко. Бо віряни, які регулярно відвідують храм, таки мають десь молитися. Тим паче, після переходу в ПЦУ таких стало більше.

Наприклад, тепер до церкви щодня приходить місцева жителька пані Галя, опікується всіма справами, які тут ведуться, допомагає священникові.

Пані Галя – “берегиня церкви”

Каже, що поки в церкві були московські попи – не ходила туди, а зараз приходить із легким серцем. Її тут напівжартома називають «берегинею церкви».

Якщо не покінчимо з московською церквою – не переможемо ворога навіть після військової перемоги, – каже Григорій Ткаченко.

Він і його односельчани, які тепер є вірянами ПЦУ, бачили зблизька на власні очі «русскій мір».

Відстріляні рашистами гільзи всередині церкви

Цікаво, що ще має статися, аби цей висновок нарешті прийшов у голови буковинським прихожанам УПЦ МП?

Маріанна Антонюк, Чернігів-Чернівці

Фото авторки

Матеріал підготовлений завдяки престуру Харківського пресклубу реформ

Запис Напівзруйнована церква – свідок звірств росіян і ролі УПЦ МП у нинішній війні спершу з'явиться на Медіа-Версії.