Експедиція пролягла мальовничим маршрутом уздовж хребта, який завершився сходженням на сам хребет. Тут, серед лісу і каміння, оживають легенди, а вітер приносить з собою подих історії.

Про Цецинську фортецю збереглося чимало відомостей, часто оповитих легендами. Ще в XVIII столітті австрійський офіцер Фон Міг, укладаючи карти Буковини, позначив на мапі Цецинську гору й зазначив – там стоять руїни давнього замку. А коли вже Чернівці розбудовувались у часи Австрійської імперії, каміння з цих руїн ставало матеріалом для нових будівель міста… У документах  фортифікаційна споруда згадується у різному звучанні: Цецин, Цьцина, Чечюнь, Нечюнь, Цецунь, Чечунь…

Уявіть собі світанок над Чернівцями, коли перші промені сонця ледь торкаються схилів Цецинської гори… Саме тоді почалася ваша експедиція — захоплива подорож у серце природи, де кожен камінь дихає легендами, а вітер носить голоси предків.

Юні художники тримали олівці та блокноти, створюючи ескізи. Хтось захоплено змальовував кору старого бука, інший — вигадував контури таємничих обрисів у тумані над озером. Ці замальовки були не просто малюнками – вони були вікнами у глибину душі Цецинської гори і її околиць. І тоді лунали пісні пані Валентини Чолкан. Голос її – чистий, дзвінкий, сповнений сили й ніжності. Вона співала те, що зростало разом із землею, деревами, тінями. Вона ніби розповідала історії, які шепоче сама гора…

Керівницею проєкту виступає Лариса Курущак — завідувачка відділу науково-освітньої роботи Чернівецького обласного художнього музею. Подорож перетворилася на справжній пленер для юних художників гуртка «Арт-терапія» МПДЮ під керівництвом Світлани Крачило, а також учнів Чернівецької художньої школи . Вони замальовували краєвиди, вловлюючи подих вітру, гру світла на кронах дерев, шепіт історії… До них долучилися знані митці — художниця з Києва Катерина Рудакова та художник Василь Беженар, методист Центру культури Буковини.  Атмосферу урочистості пронизав гімн Цецину — нова пісня, слова й музику до якої створила пані Валентина Чолкан, кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри української літератури ЧНУ ім. Юрія Федьковича.

Пані Світлана Крачило розповіла і локальну легенду про Духа Цецинської гори, яку пов’язують з іменем Агій. Згідно з деякими версіями фольклору, на вершині або в глибині Цецинської гори мешкає дух-охоронець, який зветься Агій — могутній, але непередбачуваний дух лісу чи скель.

Привали біля озера ставали моментами тиші та єднання. Дзеркальна вода відбивала небо, а над гладдю іноді пролітали птахи, наче хранителі спокою. Тут дихалося по-іншому — повніше, глибше. І десь на вершинах хребтів, під шелест вітру, наче з самої землі здіймалася музика.

Спить ставок, де колишуться віти,
Вітерець в верболозах заснув,
Десь заграла плакуча гітара,
Там дівчина стрічала весну…

Все це – чарівне єднання природи, творчості, музики і легенд…

Пам’ятаємо, що Агій — могутній, але непередбачуваний дух лісу чи скель. Сподіваємося, що збережемо ці буки, ліси, природу…

Пані Катерина створила чотири живописні роботи, які вже стали частиною фонду майбутньої виставки проєкту. І юні художники також додали до фонду свої живописні роботи.

Наша експедиція на Цецино була не просто мандрівкою — це була ініціація у глибший світ, де людина відчуває зв’язок з предками, землею та власним серцем...

 Далі буде…Зустрінемося в наступній історії!

Про старт експедиції більше за покликанням – Цецино: повернення легенди…  

Про озерце на Цецино за покликанням – 48°17’54.0″N 25°47’05.0″E – озерце на Цецино

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Старт проєкту про Цецино, Чечюн, Цецин, Цецина… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Регіональна екологічна політика у сфері охорони навколишнього природного середовища здійснюється відповідно до Програми соціально-економічного розвитку Чернівецької області та Стратегії її розвитку на період до 2020 року і спрямована на забезпечення сталого та невиснажливого використання природних ресурсів краю.

Протягом І півріччя нинішнього року ми забезпечували державний екологічний моніторинг у регіоні та розвивали заповідну справу.

Рішенням сесії обласної ради від 27.03.2018 з обласного фонду охорони навколишнього природного середовища на проведення 27 природоохоронних заходів виділено  2 млн 100 тис. грн. На охорону та раціональне використання водних ресурсів спрямували  200 тис. грн. На 16 природоохоронних заходів з раціонального використання і зберігання відходів виробництва та побутових відходів – 1 млн 216 тис. грн. На переоснащення лабораторії спостереження за забрудненням атмосферного повітря Чернівецького обласного центру з гідрометеорології використано 81 тис. грн. Посадкового матеріалу придбано на 15 тис. грн. Для збереження природно-заповідного фонду використали 238 тис. грн. Зокрема, на придбання маточного поголів’я зубра європейського ми отримали 150 тис. грн, ще 30 тис. грн. –  на інвентаризацію об’єктів ПЗФ та 58 тис.грн на відновлення природного комплексу дендропарку «Сторожинецький». Крім того, спрямували 350 тис. грн. на екологічну експертизу, науку, інформацію та освіту, підготовку кадрів, організацію праці, забезпечення участі в діяльності міжнародних організацій природоохоронного спрямування.

Ми активно розвивали природно-заповідну справу. Нині в Чернівецькій області нараховується 331 заповідна територія, загальною площею понад 103 тис. га, що становить 12,8% території області. Загальнодержавний показник – 6,7%. Протягом останніх 5 років площа природно-заповідного фонду Чернівецької області  зросла на 20 тис. га.

На сьогодні Мінприроди  схвалило розширення національних природних парків «Вижницький», «Хотинський», «Черемоський». Проводиться розробка відповідних наукових обґрунтувань. Отримуються погодження землекористувачів та Держлісагентства.

Микола БІЛОКОНЬ, начальник управління екології та природних ресурсів Чернівецької облдержадміністрації

Запис Як в Чернівецькій області охороняється довкілля  спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тропічні зливи, спека і різкі зміни погоди – не аномалії, а нові умови життя в нашій країні. А замість очікуваної м’якої зими маємо чергування екстремальних холодів із аномальним теплом. Зрештою, ми не можемо очікувати на милість природи… після усього, що ми із нею зробили.

Майже півстоліття тому за таке продовження популярного гасла команду одеських інтелектуалів виключили з КВК, а сам Клуб веселих і кмітливих просто закрили. А може, варто було дослухатися до не частих тоді голосів науковців, які прогнозували глобальну катастрофу на Землі? Натомість тепер кліматологи, біологи, гідрологи та інші професіонали, що мають справу із природою, вже криком кричать про ці небезпеки. Про можливі наслідки глобального потепління розмірковує і наш постійний автор і експерт Франц ФЕДОРОВИЧ, який веде здоровий спосіб життя, про що ми вже якось розповідали.

Глобальне потепління вже не «десь там»

Цього літа укотре впевнився, що ми, українці – дивні люди. Звикли до м’якого клімату й ніби не бачимо, що погодні умови це заперечують. Натомість відкриті сарафани, майки та шорти, і навіть літні люди – без головних уборів. Не кажучи вже, що рідко в кого побачиш із собою пляшку води. Зате у самісіньку спеку відкриваються бляшанки з пивом. У країнах, де спека – явище звичне, люди знають що вийти з дому без головного убору і пляшки води – смертельний ризик. І максимально закрите вбрання з тонких натуральних тканин – не просто данина національній моді, а, як кажуть, сувора необхідність. І алкоголю там споживають незрівнянно менше: спиртне ж бо збільшує зневоднення.

А клімат неухильно змінюється і вже через кілька десятиліть українцям доведеться пристосовуватися до зовсім інших погодних умов.

Та це, так би мовити, зауваження на побутовому рівні, проблема ж набагато глибша.

Зміни клімату відбуваються у 170 разів швидше, ніж із цим може впоратися природа Землі.

Поширення пустель і – паралельно танення льодових «шапок» на полюсах планети, що спричиняє підвищення рівня світового океану і зростання температури води. Якщо каструлю з водою поставити навіть на дуже помірний вогонь, вона колись таки закипить. Що буде з морською флорою та фауною від потепління світового океану?

У такому українському місті, як Одеса, в зоні потенційного затоплення стоять тисячі будинків, навіть новобудови. Тобто одесити сьогодні купують квартири, які вже років через 10 можуть опинитися під водою.

Запаси води для пиття, промислових і cільськогосподарських цілей зменшуються. За прогнозами вчених, якщо ситуація не зміниться, до 2025 року дві третини населення планети  відчуватимуть нестачу питної води.

В Україні до 2020 року не очікується значних змін водного стоку, але ситуація ускладнюється високим рівнем забрудненості річок.
І віруси поширюватимуться набагато швидше. В Україні вже з’явилися комахи, яких тут раніше не було. Через це нашим лікарям доведеться набагато частіше мати справу, наприклад, з малярією.

Міську інфраструктуру теж потрібно перебудовувати: вона просто не витримує дощів. Зауважте, що букло в Києві!  У деяких українських містах міська влада вже налаштовує відповідні служби на промивку та прочищення зливної каналізації. Чернівцям знову не пощастило: наша міська влада на протязі багатьох років тільки й те робить, що займається «промивкою» владних кабінетів і переділом влади. Та навіть за прочищеної системи зливу не витримує збудована ще в радянські часи система підземних колекторів. Для Чернівців – ще й румунські та австрійські комунікації… Не кажучи вже про закинуті владою околиці, де зливи заповнюють рельєфні улоговини і утворюються численні стави. На жаль, досвід Токіо, де існує система відводу дощової води до величезного підземного сховища, нам просто «не по кишені».

Карпати лисіють не лише від рубок

Як людина, чия справа пов’язана з лісом, деревиною, не можу не зауважити на впливі глобального потепління на лісовий покрив Карпат.

Як відомо, наші букові ліси – єдина українська принада, занесена до природної спадщини ЮНЕСКО. Навіть на заповідних територіях теплі та малосніжні зими призводять до того, що насіння буку просто не проростає, а буревії знищують навіть те, що встигло вирости. Кілька теплих зим поспіль можуть просто знищити шанси на природне відновлення букового лісу. А за цим потягнеться загибель пташиного поголів’я, зміна комашиних популяцій і ще багато-багато невтішного.

До того ж, частішають і стають усе більш спустошливими лісові пожежі. Хоча наш регіон у цьому сенсі Бог поки що милує.

Перейдемо на банани та кукурудзу?

В Україні щодва сезони виникатимуть серйозні посухи, які раніше траплялися раз на 5-10  років. Замість рівномірного розподілу опадів протягом року ми маємо чергування злив і посушливої ​​погоди У нових умовах стане значно складніше вирощувати ті культури, на які зараз орієнтується наше сільське господарство. У багатьох регіонах підвищення температури та посухи обмежать продуктивність сільського господарства, одного з найважливіших секторів економіки України. Наприклад, пшениця потребує принципово іншу систему поливу. Натомість, добре виростатиме те, що досі завозили з Близького Сходу та інших спекотних регіонів.

Усе це позначиться на структурі експорту. В агросекторі серйозно стурбовані прогнозованою втратою врожаю. За останніми експертними даними, це обійдеться нам приблизно у 9% врожаю пшениці. Хоча врожай кукурудзи, навпаки, прогнозується кращим.

Місцева флора взагалі зміниться. І не тільки в нашій країні. В Англії, наприклад, уже тепер вирощують магнолії, хоча років десять тому це вважалося неможливим через вологість і температурний режим. На різних українських каналах час від часу показують «умільців», які спромоглися, скажімо, виростити лимони у відкритому ґрунті. Хоча насправді тішитися не доводиться: услід за субтропіками, що насуваються, йде пустеля.

Можна вже говорити, що момент катастрофічності досягнутий. 

Прощавайте, лижі?

Утім, температури 51°С, як у Африці чи Азії, у нас, швидше за все, не буде. Через вигідне географічне положення ми залишимося однією з найбільш комфортних зон. Та звідси випливає значна ймовірність того, що країну наводнять кліматичні мігранти – сотні тисяч людей, які втекли з тих місць, де погодні умови стали просто нестерпними.

Очікується, що сніжний покрив і довжина зим скоротяться, а це вплине на зимовий туризм, особливо на гірськолижний. Якби відмова від катання на лижах була єдиним наслідком зміни клімату, все було б не так погано.
На жаль, економічні збитки від глобального потепління неухильно зростають. Відповідно до нещодавнього звіту Британського уряду, кліматичні зміни можуть коштувати світу близько 5% ВВП щорічно. За найбільш песимістичними прогнозамии, ця цифра зросте до 20% ВВП.

Щоби протистояти глобальному потеплінню, потрібно переглянути не лише облаштування сучасних мегаполісів – а це ООН закликає зробити вже до 2030 року – але й повністю переосмислити наше розуміння життя й користування природними ресурсами й в усіх сферах людської діяльності вжити термінових заходів, що обмежують темпи підвищення температури і зменшують викиди вуглекислого газу в атмосферу. Експерти наполягають, що починати треба саме з міст – великих і малих. Тоді, можливо, нам вдасться обмежити зростання температури до заповітних 1,5°C.

Запис Франц ФЕДОРОВИЧ: «Планета Земля повертає борг за наше недбале до неї ставлення» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За народними переказами, назва села походить від слова «вікнина», що означає заболочену місцевість маленької річки Кізя, де з-під високої скелі вона бере початок у центрі села й впадає в Дністер.

Перше, що вразило, чудесні мальовничі краєвиди, неймовірна прозорість повітря. І дуже привітні, гостинні люди у Вікні. Спокій відчувається навіть у поведінці тварин: собаки лагідно машуть хвостом, супроводжують до джерела, ніби показують дорогу, а коза, яку прив’язали на горбочку пастися, весело на нас дивится і радісно біжить за нами… Навіть подумали, може вона хоче пити. Набрали води, з рук дали попити. Ні, коза пити не хотіла, просто хотіла спілкування.

За планом у нас були відвідини палацу барона де Зотта-Вільбурга. Треба було знайти людину, у якої зберігалися ключі. А ми в цей час подивилися центр села. Декілька пам’ятників, гарні, доглянуті квітники. Йдуть перехожі, усміхнені, вітаємося…

Пані Марія показує нам прізвища трьох своїх родичів, які стали жертвами комуністичних репресій.
Коли це фото розмістила на ФБ, моя подруга написала під фото:
“У Вікнянській школі закатували мого діда. На наступний день в тій аудиторії навчались діти. Серед них була племінниця діда. З її слів, всі стіни були забризкані кровю. СБУ досі не дає ніяких даних щодо цієї події… Це, напевно, вікнянські люди. Дідо – з іншого села…”
Галина пояснила:
“Так, прізвища на пам’ятнику – все вікнянські люди. З нашої родини – 3 прізвища…”

1812 року землі між Дністром і Прутом відійшли до Російської імперії. Північна Буковина була поділена між двома імперіями: кордон проходив се­лами Онут, Чорний Потік, Добринівці, Колінківці аж до Новоселиці. У 1809-го за планом барона Вільбурга кріпаками було збудовано двоповерховий палац з колонами і бойовою вежею в сти­лі західноєвропейського романтизму. Наступного року засаджено парк рідкісними видами декоративних дерев.
Напередодні Першої світової війни у Вікні проживали 2500 мешканців і село набрало вигляду містечка, про що писав у своїх спогадах Йосип Броз Тіто – унтер-офіцер австрійської армії, що перебував у цих краях разом зі своєю військовою частиною.

І екскурсію у романтичному палаці де Зотта-Вільбурга, у церкві Іоанна Богослова, на гребні Дністерського каньйону, у місцях боїв Першої світової війни (Брусиловський прорив) проводив сам Ярослав Котик, голова сільради.

Але про це особисто взнала вже десь посередені спілкування. Спочатку у парку ми зустріли чоловіка, який чекав нас з старовинним ключем, з легістю професійного екскурсовода почав розказувати і показувати палац. До нього підходили місцеві жителі, він швидко вирішував якісь їх проблеми, був приязний, веселий, дотепний, встигав певні питання вирішити і в телефонному режимі. І вже з цих розмов зрозуміла, що пан Ярослав – не історик, не екскурсовод, не краєзнавець, а голова сільради. Напевно саме таким має бути голова сільради: любити і гордитися своїм краєм, опікуватися селом, знати, чим воно живе, робити все, для його процвітання…

Наступна екскурсія – у церкву Іоанна Богослова.
Церква збудована у 1824-1826 роках як родинна церква на честь Іоанна Богослова. Уже більше 150 років у Вікнянській церкві перебуває частка мощей цілителя Пантелеймона, які продовжують мироточити. Часточка мощей цілителя Пантелеймона потрапила у буковинське село з Афону, куди часто навідувався один із фундаторів вікнянського храму князь Олександр Кантакузин…

Вікнянська церква збудована  на кошти місцевої поміщиці баронеси Катерини де Зотта-Вільбург і князя Олександра Кантакузина. Останній був нащадком візантійських імператорів Іоанна ІV та Матвія Кантакузинів. Він часто бував на святому Афоні, щедро жертвував на тамтешні монастирі. В подяку за це йому й подарували частину мощей цілителя Пантелеймона та мощі ще одного святого, ім’я якого не дійшло до наших днів. Як доказ автентичності мощів він отримав і завірений ігуменом сертифікат.

Коли обговорювали подальший маршрут подорожі, над нами пролетів лелека. Тут їх гніздиться багато. І новосели є в селі з Донецької області, як розповів Ярослав Котик. Купили хату, господарюють, подобається.
Голова сільради, зазначив, що в планах створення центру реабілітації учасників АТО. Дійсно, природа, краєвиди, бажання людей – всі передумови для створення такого важливого і необхідного центру.

Наступна зупинка –  краєвиди з гребня Дністерського каньйону.

Справа видно споруду водозабору, що в селі Митків Заставнівського району. А в селі Вікно находиться насосна станція і станція фільтрації.

Потім ми поїхали до двох пам’ятників полеглим у Першій світовій війні.
Дорога наша пройшла і через місце переправи на інший берег Дністра. 

А весь шлях нас супроводжували нескінчені поля соняшнику.

Вікно перебувало у зоні воєнних дій під час Першої світової війни.Поля були зриті окопами, сади вирубані, чимало будинків спалено. Багато селян, мобілізованих до австрійської армії, проливали кров за чужі інтереси Австрійської монархії. Перші бої в районі Вікна розпочалися в березні 1915 року, коли зосередивши під Чорнівкою значні сили, австрійці 26 березня змусили відступити А 28 березня австрійцям вдалося прорвати фронт під Вікном на стику російських Заліщицького та Новоселицького загонів.
Головний удар Брусиловського прориву, що розпочався 8 червня 1916 року, був спрямований на села Митків, Самушин, Онут, Чорний Потік, Добринівці. Але напередодні, 4 червня, росіяни провели 6-годинну артпідготовку, вистрілявши на артпозиції до 30 тисяч снарядів. Надвечір росіяни захопили всю ділянку австрійської оборони Митків-Онут, заглибившись на 5 км у бойові порядки австрійців, котрі відійшли на лінію Брідок-Вікно, а протягом ночі стабілізували фронт на лінії Чорний Потік-Брідок.
Події світової війни описав у своїй книзі «Буковина у Першій світовій війні» зять вікнянського барона Вільбурга – Олександр фон Ранда, полковник австрій¬ської армії. Він довів, що перелом у Першій світовій війні відбувся на вікнянських і онутських полях. У перші дні війни найбільше постраждали прикордонні села: Онут, одна половина якого була в Австрії, друга – у складі Росії, Чорний Потік, Вікно, Добринівці, Чорнівка, Топорівці, Рідківці.
За матеріалами М.І. Гнепи, вчителя історії

Звитяжний солдатський чин не повинен бути забутий…

Як не відволікаєшся, але постійно думка про те, що хтось у цей час на сході в окопах.
Боже, пошли нам мир і бережи наших воїнів!..


Дорога додому… Нескінчені соняхи… Мирні соняхи.

23 липня 2015.  Це був неймовірний день у Вікні! Щиро вдячні Галині Леонтій за запрошення у таку подорож. І особлива подяка прекрасному товариству: вишуканій пані Марії, давньому другу Крістіану, профі водію Олегу, голові сільської ради Ярославу і всім людям, які у цей день зустрічалися нам у поїздці.
Більше фото за посиланнями: День у Вікні (частина І)
Продовження: День у Вікні (частина ІІ)

Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис День у Вікні… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

А ми й далі забалакуємо проблему власного виживання   

Водозабори, з яких буковинці беруть питну воду, замулені. Ліси в Карпатах через  безсистемне вирубування винищені, зазіхнули вже навіть на національні парки, яких на Буковині три.  Сміттєзвалища в краї хаотичні та неконтрольовані. Неочищені стічні води трують довкілля. Такими фактами відрив обговорення екологічних проблем краю перший заступник голови ОДА Іван РИБАК, який, до слова, ще кілька років тому очолював місцеве управління екології…

Тож саме Іван Петрович, як ніхто інший, знає катастрофічність ситуації з охорони навколишнього природного середовища не тільки на Буковині, а й в Україні. Та знати – це одне, а щось робити – зовсім інше.

Любить природу, розуміється на ній і, головне,  вболіває за неї не на слвоах, а на ділі й  кандидат на посаду директора  департаменту екології та туризму Ярослав КОГУТЯК, який постійно воює за чистоту та збереження довкілля. Але чи змінить це ситуацію на краще, коли проблема екології в Україні давно забалакана й віддана на відкуп бізнесовим інтересам. Особливо це стосується лісової галузі. Чи не вперше правда про неї зазвучала на загал, привселюдно та ще й з вуст науковця-практика. І ніби впала пелена облуди з усього, про що автор цих рядків чула щонайменше 30 років поспіль. Бо нібито й говорили чиновники від природи про проблеми, але не називали їхніх причин. До прикладу наведу такий сумно-радісний факт: державній екологічній інспеціії довелося стукати до міністрества екології кілька десятків літ, щоби штраф за вибір гравію на річках збільшилися від 17-51 грн. бодай до 200 грн. А це – напіврішення лише однієї із тисяч нагальних проблем. Саме тому й зупинюся на виступі  професора-еколога Юрія МАСІКЕВИЧА.

Ю.МАСІКЕВИЧ, професор-еколог: «Охорона довкілля: без грошей, і без правди»

Напевне, багатьох присутніх пан професор просто шокував своїм виступом. Адже він закликав говорити правду.  І тоді стан довкілля постане перед нами як голий король.

Природоохоронні служби працюють без фінансування. А це означає, що ніхто нині не може визначити ГДК (гранично допустимі концентрації) шкідливих речовин у воді, повітрі тощо. Бо обладнання застаріле, з реактивами проблема, тож дані для звітів контрольні органи беруть просто з… довідників.

На тлі того, що торік були знищені екологічні органи в усіх районах усіх областей України, а закон про громадські слухання відсутній (у Чернівцях його, до слова, скасував Микола Федорук, ввівши положення про необхідність збирання тисячі підписів – тільки за такої умови громадяни можуть зібратися та обговорити проблему), Масікевич зробив дуже сумний висновок: влада, що захищала свій бізнес, поскасовувала все, що заважало їй збагачуватися. Тож замість того, аби в центрі всього сущого була ПРИРОДА, її місце посів його величність ПРИБУТОК. Чи не тому Національне агенство екологічних інвестицій, яке є розпорядником грошей за кіотськими протоколами, зовсім не переймається екологією? За словами професора Масікевича, Буковина могла би мати за цими протоколами стільки грошей, що в неї не було би потреби рубати ліс.

Лісова галузь – окремий біль пана  Юрія. Достатньо було професору-екологу переглянути статистику, щоби зрозуміти: нині на Буковині під прикриттям санітарної рубки зрізають здорові дерева. Так значно вигідніше – менший податок державі платиться. Бо ж хіба може бути, щоби половина зрубаних дерев була хворою?

Біда ж у тому, за словами виступаючого, що заготівлею лісу займаються не фахівці, а підприємці. Та й громадськість відсторонили, щоби вона не заважала рубати прибутки з природи.

І насамкінець, кілька кумедно-трагічних фактів, наведених заступником начальника держекоінспекції Сергієм РОБУЛЬЦЕМ. Інспекція, за словами, Сергія, подала до суду на браконьєра. Здогадайтеся, яким було рішення захисників закону? Повернути сіті браконьєру. А якими були збитки, завдані вирубуванням лісу в Черемоському національному парку, навряд чи вгадаєте навіть із трьох разів. Робулець назвав суму в 2,7 млн. грн.

Додати до цього нічого. Хіба що репліку з місця екс-експерта-еколога Марії Вороненко, адресовану природоохоронному прокурору Володимиру Харабарі, якому вона передала документи щодо перевірки прокуратурою очисних споруд одного з районів. Але реакції з його боку, за словами експерта, не було. У відписці Володимира Харабари значилося: перевірки тривають. Які ж перевірки, зауважила п. Марія, коли очисні споруди у більшості райцентрів не відповідають вимогам! А управління екології і далі видає дозволи на спецкористування.

Та, як з’ясувалося, пані експерт сказала «А», та не сказала «Б». Йдеться про дозволи на спеціальне водокористування житлово-комунальному господарству, яке  забезпечує населення питною водою та водовідведенням. Та заглянувши до законодавства, дізнаємося: підприємство ЖКГ зобов’язане отримати дозвіл на водопостачання та водовідведення. Зрештою, хіба можна не видавати такі дозволи й залишити людей без води?

Причиною ж усіх цих негараздів є відсутність державного фінансування. От вам і вся правда про нашу охорону природи.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії» 

Запис Природа вже мститься людині за її жадібність спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Микола БІЛОКОНЬ, попри те  що посада його зветься так серйозно –  заступник директора департаменту екології та туризму Чернівецької ОДА – насправді нагадує ліхтарника з екзюперівського «Маленького принца». Як казковий герой, що запалював і гасив ліхтар кожного заходу й сходу сонця, пан Микола також вміє, любить і робить те, що на перший погляд не приносить матеріальної користі. Але направду його справи мають більше глузду, аніж почасти дії державних мужів, нескінченні реорганізації управлінських структур і постійний пошук матеріальної вигоди.  «Гарна робота! – сказав би про пана Миколу, як і про ліхтарника, Маленький принц. – Вона таки справді корисна, бо красива».

Микола Білоконь створює заповідні парки. Разом із друзями та однодумцями.

Корисне проти красивого

Створення природного заповідного парку – це не просто обгородження певної території із забороною, приміром, полювати. Для цього мають бути серйозні підстави. Науковці повинні визначити кількість видів червонокнижних рослин і тварин на цій території, дослідивши це питання в міжнародних проектах або й за місцевої ініціативи. За рішенням сесії обласної ради можна запровадити на території області об’єкти заповідного фонду місцевого значення. А вже Національний природний парк створюється за Указом президента. До того, як вийде Указ, слід оформити та узгодити на значній кількості рівнів влади чимало паперів. Процес має починатися з сільрад, районних, обласної рад, з рішення сесії облради, або розпорядження голови ОДА, далі документи подаються на розгляд Кабміну і лише потім вони у вигляді проекту Указу потрапляють на стіл до президента.

Здавалось би – чудові наміри й результати! Але не всі так вважають. Бо ліс – це в будь-якому разі вирубки, переробка, бізнес, прибуток. А парк – це лише місце для відпочинку, де заборонені і промислові вирубки, і промисловий вилов риби чи полювання на тварин. Це місце для відпочинку, а також – наукової роботи. Тобто парк – установа науково-пізнавальна і рекреативна, а кому таке сподобається, коли побутує звичка заробити якнайбільше з якнайменшими вкладеннями. Тож створення парку – це етап «наживання собі ворогів», які не хочуть віддавати території під заповідні зони. І не бажають усвідомлювати перспектив природних парків, та ще й розташованих у прикордонній зоні, де є величезний потенціал як для розвитку зеленого, екологічного туризму, так і для збереження існуючого біорізноманіття.

Тим не менш, у найменшій області Україні – Чернівецькій – створені і функціонують аж три національні природні парки: Вижницький (1995), Черемоський (2009) та Хотинський (2010). До створення двох останніх і розширення першого неабияк долучився Микола Васильович Білоконь. Звісно, разом із колегами та наставниками. На їхньому спільному «кармічному» рахунку ще й створення понад 40 об’єктів і територій природного заповідного фонду місцевого значення.

Еколог – поєднання науковця й правоохоронця

Замолоду Микола Білоконь мріяв працювати в лавах правоохоронців. Хотів бути слідчим. А нині тішиться, що пішов стезею батька Василя Онуфрійовича, який працював лісівником понад 40 років. Адже робота еколога – це не лише стереотипне дослідження «букашок-таракашок» і описування видів червонокнижних тварин, як багато хто вважає. Свого часу пан Микола, працюючи в екологічній інспекції, розкривав порушення в роботі лісництв і примушував їх компенсувати до державної казни мільйонні збитки!

– Бачив різних людей, – каже Микола Васильович. – І порядних, і непорядних. Але намагався до кожної ситуації підходити індивідуально. Перш ніж накладати штраф – користувався такою формою покарання, як приписи. Коли дається час, аби виправити недоліки в роботі. Та й узагалі старші колеги вчили: треба такий підхід до людини знайти, щоби вона заплатила штраф, подякувала та ще й сказала, що чекає в гості. Бо одна справа, коли порушення здійснене навмисно і продумано, з метою наживи, а інша – коли через брак ресурсів, коштів, досвіду і знань.

Приємно, що через роки зі мною вітаються, подають руку ті, кого я свого часу штрафував. Знають, що зла їм я не хотів.

Ліс – як урожай. Достиг – час збирати

До державної служби Микола Білоконь, за фахом – інженер лісового господарства, 15 років працював у лісовому господарстві. Переконаний, що ліс має, по-перше, охоронятися і, по-друге, рубатися. Суперечливо? Зовсім ні. На першому місці – контроль. Лісова охорона ліс оберігає, контролює вирубку лісозаготівельними бригадами, має повноваження на складання протоколів. А вже на лісопунктах формують лісозаготівельні бригади, які й розробляють ліс, здійснюють рубки, займаються побічним користуванням (гриби, ягоди), переробкою лісу. Коли ліс достигає – його слід збирати, як урожай, переконаний пан Микола. Але все – під контролем. З розумом. Розвивати інфраструктуру, йти вглиб лісу, туди, де, якщо й ступала людська нога, то бензопила точно не доходила. А не лише вирубувати масиви поблизу доріг.

Потрібні зміни в свідомості та законодавстві

Досвід Миколи Білоконя підтверджує, що екологічні структури потребують реформ. Та не завжди реформи, що проводяться, є виправданими. Наприклад, у плані підпорядкування, на переконання п. Білоконя, регіональні департаменти екологічного спрямування мають бути підпорядковані міністерствам. Оскільки  підлеглість обласним державним адміністраціям – це управління в ручному режимі.

Бажано також під одним керівництвом поєднати екологічні структури, які видають дозволи на користування природними ресурсами, з тими, що контролюють умови виконання цих дозволів. А його ідея про передачу нерентабельних малих лісових господарств Кельменецького, Хотинського, Заставнівського, Кіцманського районів до складу національних парків нарешті отримала відгук і підтримку. Та чи не запізно? Адже будучи парками, ці угіддя могли б мати державне фінансування, бути учасниками міжнародних проектів, уникати рубок – які не є рентабельними в цих місцевостях, та ще й за відсутності глибокої переробки деревини… Зараз ці господарства мають борги, які наростають з шаленою швидкістю – по 20-30 тисяч гривень щомісяця, і покривати їх вирубками немає можливості – адже ліс там такий, що його можна лише охороняти і насаджувати.

15 міністрів і 5 місцевих начальників за кар’єру

За роки роботи заслуженого природоохоронця України Миколи Білоконя змінилося вже 15 «екологічних» міністрів. Триває чергове реформування структури і, відповідно, очікується зміна п’ятого за кар’єру Білоконя начальника місцевого представництва цієї структури. А кар’єра не просто триває – вона у розквіті. Адже днями Микола Васильович відзначить лише перші 50.

Він не вважає цю дату особливою. Не любить пафосу. Просто працює й не уникає жодного напрямку роботи. Уже років п’ять як написав кандидатську роботу, та за щоденними екологічними клопотами ніяк не знайде часу її захистити. Викладає на кафедрі екології і права на Чернівецькому факультеті НТУ «Харківський політехнічний інститут». Пишається тим, що разом з колегами-екологами з різних структур долучився до того, аби Чернівецька область стала однією з двох областей України з найчистішим довкіллям. Свого часу був депутатом районних рад, нині громадянську активність спрямовує в діяльність неурядових організацій. Завжди йде назустріч ініціативам різноманітних громадських екологічних організацій, адже всупереч стереотипним чиновницьким переконанням про те, що громада просто безпідставно смикає чиновників, він точно знає, що робить із громадою спільну справу. А вихованці гуртків, яких Білоконь підтримує змалечку, згодом стають студентами екологічних вузів і колегами.

Разом з дружиною Микола Васильович виховує шестирічну донечку і каже, що не заперечуватиме, якщо вона захоче також охороняти довкілля. А поки що вона зберігає його на папері – у чудових малюнках. І дарує татові, незалежно від того, чи є ювілейна дата.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Микола БІЛОКОНЬ, Творець Парків спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Перше прибирання відбудеться в районі, відомому в Чернівцях під назвою «Аврора». Оглядовий майданчик та куточок природи для відпочину опинився під купою сміття. А між тим, ця місцина та її екзотична назва мають свою історію.

Запрошуємо всіх любителів природи та цікавих історій міста на прибирання. З собою бажано взяти рукавички та сміттєві пакети. Зустріч небайдужих відбудеться о 10:40 на площі Турецької криниці.

Запис Зробимо Чернівці Чистими! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З гір на долину
біжу, стрибаю, рину!
Місточки збиваю,
всі гребельки зриваю,
всі гатки, всі запруди,
що загатили люди, –
бо весняна вода,
як воля молода!

“Той, що греблі рве”

…уже не стало сього дуба,
що стільки бачив наших рад і танців,
і лісових великих таємниць.
Вже німці міряли його, навколо
втрьох постававши, обсягли руками —
і ледве що стікло. Давали гроші,
таляри биті, людям дуже милі,
та дядько Лев заклявся на життя,
що дуба він повік не дасть рубати.

Лісовик

…минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля, — нам жура
тягар свій носить. Обминай їх, доню:
раз тільки ступиш – і пропала воля!

Лісовик

Тетяна Стрільчик, “Версії”

Запис Лісова пісня… 2013 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

По селах можна побачити цілі зграї змоклих і змерзлих бузьків. Краяни намагаються допомогти птахам, але ті остерігаються людей. Орнітологи рекомендують підгодовувати птахів м’ясом і рибою, не лякати їх. Птахи, настільки знесилені, що потребують відігрівання у приміщенні, самі дадуться в руки. Решту не треба ловити силоміць.

Повідомлення про те, що птахів підгодовують і так рятують від голодної і холодної смерті, надходять і з сусідніх Івано-Франківщини й Тернопілля. До порятунку долучаються як прості мешканці, так і МНС-ники, екологи. Голова Чернівецької ОДА М.Папієв доручив керівництву управління охорони використання та відновлення водних біоресурсів та регулювання рибальства в Чернівецькій області, а також Державному управлінню охорони навколишнього природного середовища забезпечити потрібний запас корму для птахів і організувати на спеціально відведених ділянках підгодівлю лелек.

Допомогти птахам намагалися й наші колеги-журналісти. Власкор Національного радіо Вадим Пелех одним із перших привернув увагу до пташиної проблеми. Він об’їздив околиці Чернівців, де лелеки гуртувалися у п’ятницю (Валя Кузьмін, Рогізна, заплава Прута). «У неділю їх уже не було, – повідомляє журналіст. – Місцеві мешканці підтверджують, що птахи були, але десь полетіли. зрештою, ті місця, які вони облюбували, не капітально заметені, є доступ до водойм, а отже й до харчів, які лелеки можуть собі знайти».

Як повідомила на своїй сторінці у мережі facebook головний редактор Кіцманської районної газети «Вільне життя» Ольга Кулько, «більше сотні лелек розташувалися біля рибгоспівських ставків у Кіцмані. Їх тут підгодовують дрібною рибою».

Вл.інф., фото Ольги КУЛЬКО

Запис На Буковині люди рятують лелек спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Початок дивись за посиланням – http://versii.cv.ua/pohlyad/dopomoga-lebedyam-prodovzhuyet-sya/20543.html

Треба не забувати підгодовувати птахів і в місті!

Про зимуючих птахів, друже, пам’ятай,
Годувати взимку їх не забувай.
Небагато треба їм, жменька лиш зерна,
Лиш одна і не страшна буде їм зима.
Н.О.Палюх

Як розповідає Ігор Васильович Скільський, орнітолог, завідувач відділу природи обласного краєзнавчого музею, необхідно взимку допомагати нашим пернатим друзям. Що тривожить – це зменшення кількості хатнього горобця через відсутність місць для гніздування. В місті стає дедалі менше дерев. Та головне – птахи харчуються відходами їжі, де багато барвників та емульгаторів. Для крихітного горобця така доза часто смертельна. Синички охоче їдять насіння соняшника, гарбуза, зерно, можна також прив’язати до гілочки шматок несолоного сала. Що ж до голубів, горобців і граків, то вони всеїдні. Годівничку краще всього для птахів підвісити.
Але підгодовуйте птахів і просто кидаючи їм зерно, як це роблять багато чернівчан.

28 січня 2013. Чернівці

28 січня 2013. Чортория

“Сьогодні у Чорториї – 12○. Води незамерзлої не так і багато, але  до берега крига не добрася. На вихідних було багато гостей, тому лебеді не голодують. Сьогодні підгодовували їх і ми”, – Харина О.М.,  директор Чорторийської ЗНЗ. 

І додатком до листа були і ці фото:

Ми вдячні всім небайдужим людям, які підгодовують птахів в місті, передають корми для лебедів, або проїздом завертають на озера Чорториї і привозять птахам хліб, зерно.

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора і Олександри Харини.
Чернівці – Чортория

Запис Наша допомога птахам продовжується! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

21 cічня. Чортория

Учні 8-А класу, 6- А класу та голова товариства “Талант”- Гнатишин Галина (10-Б клас) 21 січня з”їздили в Чорторию. Відвідали спочатку школу, де нас тепло зустріла Леся Миколаївна, порозмовляли з учнями одного з класів школи та залишили зібрані кошти на зерно для лебедів. Далі учасники акції “Допоможіть лебедям чорторийських озер” відправились до лебедів. Де милувавшись їх красою кормили привезеним хлібом та зерном. Цьогоріч птахів чимало… Чекають гостинців від людей, одразу ж без страху підпливають до берега, не боючись їдять з рук.
Учні Вашківецької школи, перебуваючи у Чорториї на озері, вирішили зібрати ще для лебедів корму та коштів і у лютому знову відвідати чудо-птахів.
З повагою вчителі інформатики Вашківецької ЗОШ:
Усик Ольга Григорівна, Гиршвельд Наталія Іванівна

15-20 січня  2013 р. учні Чернівецької гімназії №2 за рішенням Ради РеГі провели акцію збору коштів для купівлі кормів лебедям, що зимують на озерах села Чортория. 21 січня кошти передали  школярам Чорторийської школи, як і в минулому році. За ці гроші куплять корми для птахів.

24 січня. Чортория

Ось таке повідомленя і фото надіслала Олександра Харина, директор Чорторийської ЗНЗ І ступеня:
“Учні 1 – 4 класів із класоводами Гаврилюк С.Д., Хариною О.М. 23 січня і сьогодні, 24 січня із Загарією В.О. годували лебедів. Птахів є більше сотні. Побачивши дітей, вони зразу пливуть до берега. Корм закупили, наступного тижня також підемо. Дякуємо за підтримку вам і Ользі Григорівні Усик, ви робите добру справу.”

Велике вітання і подяка Вашим учням, пані Олександра, за таку щиру допомогу лебедям!

Ми вдячні всім небайдужим людям, які передають корми для лебедів, або проїздом завертають на озера і привозять птахам хліб, зерно.

Продовження читай за посиланням – http://versii.cv.ua/pohlyad/nasha-dopomoga-ptaham-prodovzhuyet-sya/20642.html

Тетяна Спориніна, «Версії»,
Фото автора і ті, що передали школярі Вашківецької школи.
Вашківці — Чортория — Чернівці, січень 2013

Запис Допомога лебедям продовжується!.. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В народі ці птахи відомі як денні хижі птахи, а у природі боривітри утворюють дві популяції – природна і урбанізована, або синантропна. Розмір цих представників сімейства соколиних порівняно невеликий, довжина дорослої особини досягає 40 см. Боривітри, які гніздяться у природних умовах, є перелітними, вони практично у нас не зимують. Ті ж, які оселяються у містах, зустрічаються фактично протягом усього року. Живуть такі птахи колоніями по 5-10 пар, самі гнізда не будують – якщо птах живе серед дикої природи, він займає гнізда інших пернатих, у місті ж йому вистачає невеликого заглиблення на горищах багатоповерхівок.

Вл. інф.

Запис В Чернівцях поряд з людьми мирно співіснують хижаки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Карпати весною – це килим всіх неймовірних відтінків зеленого, блакитного, жовтявого, білого, це квітучі дикі черешні, це зелено-сизуваті листочки явору, клену, ще трохи клейкі, на які припали парашутики кульбаби, це високі стрункі темно-зелені та сріблясто-сині смереки, ялиці, перші та ще ніжні й м’які листочки буку…
Це гуркіт стрімких річечок, потічків, це спів жайворонка, дрімлюги, зозулі, дрозда, малинівки. Це невеличкий клаптик горбочку біля яру, де живуть равлики, де з норки виглядає ящірка, а на сонці завмерла в яскраво-жовтих плямах саламандра.

Нажаль, для самих Карпат – це нові випробовування: загроза побудови міні-ГЕС, дикі прогулянки на квадроциклах, засмічення берегів річок пет-пляшками, пакетами, мийка для приватних машин, вирубка лісу, вивіз гравію, знищення природоохоронних підрозділів… Іноді люди ведуть себе таким чином, що «після них, хоч потоп». Але ні потопи, ні Червона книга не спиняють варварів…

“Можеш все забути
Тільки пам’ятай
Зоряну дорогу
 В гай, зелений гай…”

Ой, чий то кінь стоїть, що сива гривонька…

Побачити кінний загін, а не просто кінну прогулянку, це теж певна удача. Перший міжнародний похід-перехід почався від села Снячів Сторожинецького району 30 квітня. Маршрут переходу: Снячів – Робча – Банилів-Підгірний – Мигово – Панка – Снячів. Цей перехід, як зазначив один із організаторів, Василь Ставчанський, присвячено Дню Перемоги. І завершився він 3 травня.

Андрій Смогоржевський уточнив:
«У поході взяли участь 9 учасників, четверо вершників – з Польщі. Шестеро коней, шестеро вершників, ще троє людей допомагало в організації переходу.
За кордоном існує зовсім інша культура поводження з цими тваринами. Для старих коней навіть існують притулки. Старого коня, який працював у цирку, чи був партнером у спорті, господар не вб’є на ковбасу, він віддасть коня у притулок. Або кінь буде доживати свій вік у господаря. Також важливо перейняти досвід закордонних лікарів, де лікування за допомогою коней звичне явище. Таке лікування показане людям, які мають проблеми з опорно-руховим апаратом, хворим на сколіоз, ДЦП, епілепсію, розсіяний склероз, дітям з гіперактивним синдромом.
Крім того, культ коня на території України був розвинений ще зі скіфських часів. У весільних обрядах молодий приїжджав свататися до молодої на коні й молоду обов’язково на конях перевозили до хати молодого. І зараз у деяких селах молоді їдуть від вінця верхи. А у Карпатах пастухи до цього часу вірять, що кинута у ватру стара підкова охороняє від грому ціле стоїще худоби».

“О, як дзвенить небес блакитна повінь,
О, як співає нам зелений ліс!
Найкраща музика – жива природа,
І найсвітліша на землі!”
Але не все так гармонійно…

“Ой водо-водограй, грай для нас, грай,
Танок свій жвавий ти не зупиняй,
За красну пісню на всі голоси
Що хочеш, водограю, попроси…”

Сподіваюся, що ще  буде в кого це просити…

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора і SergyiS

Запис Першотравневі Карпати… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 погоджуватись територіальними органами Мінприроди без попереднього

 громадського обговорення. Про це домовилися керівник громадської

 організації «Національний екологічний центр» Ярослав Мовчан і міністр

 екології та природних ресурсів України Микола Злочевський під час

 зустрічі в Мінприроди після акції, проведеної екологічною громадськістю,  «Збережемо Карпати від забудови малими ГЕС» .

– Ми зацікавлені, щоби природа Карпат була збережена. Екологічні громадські організації – наші партнери у цій  справ, – відзначив міністр. Він доручив керівникам територіальних управлінь у  Закарпатській, Львівській, Івано-Франківській та Чернівецькій областях

 2 квітня, після засідання колегії Мінприроди в Києві, провести зустріч

 з екологічними громадськими організаціями та проінформувати їх про

 погодження документів щодо будівництва малих ГЕС на карпатських

 річках. У зустрічі також візьмуть участь керівники Державної

 екологічної інспекції у відповідних областях.

Вл. інф.

Запис У міністерстві почули екологічну громадськість: спершу з'явиться на Медіа-Версії.

І цього року на водоймища в селі Чортория, де б’ють теплі підземні джерела, прилетіли зимувати лебеді-шипуни. І щорічно чернівецькі школярі долучаються до акції допомоги птахам взимку разом із школярами Чорторийської школи.

18-30 грудня 2011 р. учні гімназії №2 за рішенням Ради РеГі провели акцію збору коштів для купівлі кормів лебедям, що зимують на озерах села Чорториї. 7 січня 2012 року кошти у сумі 300 гривень ми передали пані Олександрі Миколаївні Харині, завідувачу Чорторийської ЗНЗ І ступеня. І вже 11 січня закупили зерно, а 12 січня учні Чорторийської школи разом з вчителькою Гарматюк Вітою Октав’янівною поїхали на озеро і погодували птахів.

Ми вдячні всім небайдужим людям, які передають корми для лебедів, або проїздом завертають на озера і привозять птахам зерно, хліб.

Фото 14.01.2012 з Чорториї від Назара Проданюка

Назар приїжджав на озеро з родичами. Вони годували лебедів хлібом. Лебеді їли прямо з рук. Вздовж берега було насипано зерно. Люди не лишають лебедів і підгодовують їх.

Довідка

Лебідь-шипун
Рід/Вид – Cygnus olorРОЗМІРИ
Довжина: до 160 см.
Розмах крил: 200 см.
Маса: самець 10-13 кг, самка близько 10 кг.
РОЗМНОЖЕННЯ
Лебеді-шипуни починають гніздуватися в квітні, часто коли вода ще вкрита кригою. Місце для гнізда вони вибирають на землі, поряд з водою, а іноді влаштовують його і на мілководді. Самець вириває дзьобом очерет та інші рослини, після чого передає їх самці, яка влаштовує гніздо. Гніздо в лебедів чи не найбільше – до 2,9 метрів в діаметрі, всередині вистилається пір’ям та пухом. Самка з перервою в 48 годин відкладає 5-8 яєць. Пташенята вилуплюються через 36 днів. Обидва птахи уважно ставляться до своїх малюків, годують їх і захищають від небезпеки. На воду пташенята спускаються невдовзі після вилуплення з яєць, проте ростуть повільно і до зими перебувають з батьками.

СПОСІБ ЖИТТЯ
Звички: пари проводять разом усе життя; якщо один з партнерів гине, другий незабаром може створити нову пару.
Іжа: водні рослини, ряска, трави та зернові.
Тривалість життя: може дожити до 50 років, більшість живе не більше 7 років.

Лебідь-шипун харчується рослинною їжею і годується протягом усього дня. Він знаходить їжу в основному під водою, де поїдає різні частини водних і болотяних рослин і навіть вириває їхні корінці. Шукаючи їжу, птахи занурюють голову на довгій шиї під воду і обстежують дно. Вони можуть дістати рослини, що ростуть на глибині до одного метра. Зрідка подає звуки “кгіюр”, або “кіорр” та інші. Коли птах погрожує чутно шипіння.
Вільно тримається поблизу людини, окрім сезону гніздування, коли за можливості, намагається зробити його подалі від людського ока. Птах дуже розумний і обережний.
Лебідь – дуже гарний, граційний птах.

Матеріал з сайту «Разом для птахів і людей» та сайту зоологів України

Малюнки про птахів і з життя птахів

Про допомогу птахам в минулі роки :
http://versii.cv.ua/i/foto/lebedi-chortoryji-otrymaly-dopomohu-i-vid-chernivetskyh-shkolyariv/10953.html

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”,
фото Віти Гарматюк.

Запис Лебеді Чорториї отримали допомогу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Заспокоює, що піднятись крутими схилами сюди, де можна напитись кришталевої водички гірських струмочків, де не чути гуркоту машин, де не видно вогнів нічних ілюмінацій баз відпочинку, можна тільки своїми ногами. Навіть на квадрациклі, на якому можуть їздити хіба що варвари, сюди не добратись. А значить, ніхто не стривожить равлика, птахів, які зараз зайняті обладнанням гнізд, мурашника, в якому вирує своє особливе злагоджене життя, саламандру, яка може розказати майже все про філософський камінь середньовічних алхіміків… Листя дерев ніжно-зеленого кольору, навіть жовтаво-зеленого, деякі листочки на дотик липкі, духмяні, і зовсім по особливому у Карпатах квітнуть дерева…

Тетяна Сприніна, “Версії”,
1-2.05.2011, фото автора

Запис Травневі Карпати… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Щорічно на водоймищі в селі Чортория, де б’ють теплі підземні джерела, прилітають зимувати лебеді-шипуни. І щорічно чернівецькі школярі долучаються до акції допомоги птахам взимку. З ЗМІ ми вже знаємо про допомогу птахам Українського товариства мисливців і рибалок, національного природного парку “Вижницький”,  управління агропромислового розвитку облдержадміністрації, телеканалу “Інтер”, школярів Вашківецької школи, школярів Чорторийської школи, всіх небайдужих громад, людей, які передали корми для лебедів, або проїздом завернули на озера і привезли птахам зерно, хліб.

18-29 грудня 2010 р. учні гімназії №2 за рішенням Ради РеГі провели акцію збору коштів для купівлі кормів лебедям, що зимують на озерах села Чорториї. 29 грудня кошти у сумі 220 гривень ми передали школярам Чорторийської школи, як і в минулому році. За ці гроші куплять корми для птахів.

Для довідки: один дорослий птах в день потребує 1 кг. твердого зерна.

Телефоном ми спілкувались з пані Олександрою Хариною, директором Чорторийської ЗНЗ І ступеня. Нам пообіцяли переслати фото, які пізніше ми розмістимо на сайті. Ще раз дякуємо пані Олександрі, учням Чорторийської школи, що постійно піклуються зимуючими лебедями. Під час зимових канікул юні чернівчани разом із батьками планують поїхати на озера, погодувати птахів і помилуватися їх красою.

Тетяна СПОРИНІНА, 31.12.2010

Фото 16.01.2011 з Чорториї від Аліни Стець

Фото 16.01.2011 з Чорториї від Олександри Хариної

Фото 08.01.2011 з Чорториї від Анастасії Репецької

08.01.2011 у Чорториї побувала Анастасія Репецька. “Але також є проблема, яка потребує негайного вирішення. Лебедів хтось калічить. Скоріш за все це якийсь звір. Цей звір не з’їдає їх повністю, а тільки руйнує їхнє життя. На мою думку, це питання потребує негайного вирішення”, розказала Настя. Про її поїздку газета розповість в наступних числах.

Фото 01.01.2011 з Чорториї від Олександри Хариної

01.01.2011 року я отримала інформацію від Олександри Хариної з Чорториї. Дуже вдячна за фото. Велике вітання і подяка Вашим учням, пані Олександра, за таку щиру допомогу лебедям!

Деякі фото допомоги птахам минулих зим

Запис Лебеді Чорториї отримали допомогу і від чернівецьких школярів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чиста річка, в якій водиться рідкісна риба – марена, над головою високі скелі, у синяві неба літають чорні лелеки, зеленими долинами гордо гуляють сірі чаплі, зачаровує різнобарв’я альпійських трав. Пливеш на катамарані і насолоджуєшся цією неземною красою…

На цей раз чернівецькі туристи вирішили відвідати Швейцарію. І найприємніше: щоби побачити цю красу, не потрібно жодних віз та перетинів кордону! Надслучанська Швейцарія розташована у 300 км від Чернівців і простягається на 10-15 км вздовж річки Случ.

Організація українських скаутів «Пласт» розробила і обрала один з найцікавіших та найгарніших маршрутів для чернівецьких екстремалів.

Поринути у тисячолітню історію

Позаду 85 км сплаву Случем, – маса вражень і приємних спогадів. А починалося все з села Чижівки, Житомирської області. Два катамарани вирушили на зустріч чомусь чарівному та загадковому. Від села Устя до селища Соснове почався заказник «Маренино-устенський граніт». Саме тут український кристалічний щит виходить із землі та утворює каньйон вздовж річки Случ. У результаті – з обох берегів річка захищена високими скелями. Це унікальна місцина, адже протягом багатьох тисячоліть річка жодного разу не міняла свій напрямок!

Розташована тут і Замкова гора. Про те, що тут колись був древній слов’янський замок ХІ-ХІІ ст., нагадує штучно зроблений пагорб з рівними високими краями. Завбачливі пращури таким чином оборонялися від ворогів. Неподалік від замку був розташований православний монастир. Нині про нього нагадує великий синій хрест.
Катамаран рухається далі по течії… Скеля Князь-гора заввишки 70 м біля села Губків. На ній кам’яні руїни середньовічного замку та залишки городища древлян.

Українсько-шведська війна почала його руйнувати, а доруйнували місцеві жителі, які шукали скарби та… будували собі будинки, розбираючи замкові стіни на каміння.
Коли до князів Семашків, що проживали у цій місцевості, приїжджали князі з Європи та Альпійських країн, вони ніби бачили рідні ландшафти. З того часу ця місцевість і стала називатися Надслучанською Швейцарією. Тут ростуть такі рідкісні рослини, як анемона, азалія понтійська. Вони зустрічаються високо у горах, наприклад, на Кавказі. З чим це пов’язано – не відомо. Але існує легенда, нібито насіння цих рослин принесли на своїх копитах коні завойовників із Кавказу.

Ця місцина славиться ще й урочищем Щербовець. Тут б’ють джерела, води яких проходять через поклади урану на глибині 800-1000 м. Вода, що пробивається з глибин Землі, насичується цим радіоактивним елементом. Тому джерела, які розташовані на території Надслучанської Швейцарії, є цілющими для суглобів.

Любов КАФАНОВА, «Версії», Чернівці-Рівне-Чернівці
Фото автора

Запис До Швейцарії на… катамарані спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В усіх інших випадках видобування корисних копалин здійснюється за наявності спеціального дозволу на користування надрами, який надається Мінприроди за попереднім погодженням з територіальними органами (екологічна картка). Перелік документів для отримання екологічної картки регламентований Наказом Мінприроди від 30 вересня 1996 р.

Порушення законодавства про надра тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову і кримінальну відповідальність. До відповідальності притягаються особи, винні у:

■ самовільному користуванні надрами;
■ порушенні норм, правил і вимог геологорозвідки;
■ вибірковому виробленні багатих ділянок родовищ, що призводить до наднормативних втрат запасів корисних копалин;
■ наднормативних втратах і погіршенні якості корисних копалин при їхньому видобуванні;
■ пошкодженнях родовищ корисних копалин, які виключають повністю або суттєво обмежують можливість їхньої подальшої експлуатації;
■ порушенні встановленого порядку забудови площ залягання корисних копалин;
■ невиконанні правил охорони надр і вимог до безпеки людей, охорони майна і навколишнього природного середовища від шкідливого впливу робіт, пов’язаних з користуванням надрами;
■ знищенні або пошкодженні геологічних об’єктів, які становлять особливу наукову і культурну цінність, спостережних режимних свердловин, а також маркшейдерських і геодезичних знаків;
■ незаконному знищенні маркшейдерської або геологічної документації, а також дублікатів проб корисних копалин, необхідних при подальшому геологічному вивченні надр і розробці родовищ;
■ невиконанні вимог щодо приведення гірничих виробок і свердловин, які ліквідовано або законсервовано, до стану, який гарантує безпеку людей, а також вимог до збереження родовищ, гірничих виробок і свердловин на час консервації.

Законодавчими актами може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про надра. Порушники зобов’язані відшкодувати завдані ними збитки в розмірах і порядку, встановлених законодавством.

Вадим ТОЛМАЧ, головний спеціаліст відділу державної екологічної експертизи та регулювання використання природних ресурсів управління охорони навколишнього природного середовища в Чернівецькій області

Запис Що потрібно знати про користування надрами спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цієї пори нереститься струмкова форель, тож на період нересту забороняється не тільки її вилов, а також вибір гравійно-піщаної суміші, заготівля лісу на берегах згаданих річок, миття у них транспорту, влаштування сміттєзвалищ на берегах і скидання відходів у воду.

Запис Увага! Форель! спершу з'явиться на Медіа-Версії.