Соціально-економічна політика – пункт, якому найпопулярніші претенденти на крісло президента України присвятили суттєву частину своїх програм. Кандидати обіцяють українцям все і якнайбільше. А даремно, адже Конституція не передбачає впливу глави держави на пенсії, виплати на дитину чи, тим більше, дотації на корову (так, їх теж обіцяють).

НАРОДНА ПРАВДА проаналізувала, як топ-10 кандидатів у президенти обіцяють у своїх програмах боротися з бідністю, не дивлячись на те, що впливу на це питання (принаймні, за законом) жоден з них не матиме ніякого.

“Кожному за потребами”

Найрейтинговіший нині кандидат у президенти Володимир Зеленський обіцяє економіку, “зорієнтовану на потреби кожного громадянина”. От тільки президент, згідно з чинною редакцією Конституції, не займається економічною політикою.

Менше з тим, Зеленський обіцяє замінити податок на прибуток податком на виведений капітал і впровадити легалізацію доходів за 5% від них. Ці гроші мають піти на допомогу малозабезпеченим. Проблема в одному: податки й соцвиплати – справа уряду й парламенту, а не президента. Та само, як і обіцяні Зеленським житлове кредитування для молоді, держпідтримка підприємців і накопичувальна пенсійна система. І ще кілька нетривіальних обіцянок, як-то органи центральної влади у регіонах та економічний паспорт.

Але проблеми зі знанням конституційних повноважень президента є не лише в політичного новачка.

Зниження тарифів і не тільки

Як і решта кандидатів, Юлія Тимошенко обіцяє те, чого президент, згідно з Конституцією, виконати не може. У своїй програмі вона проголошує: за п’ять років в Україні будуть зарплати, як у Польщі, накопичувальна пенсійна система, якісна й дорога медична страховка в кожного громадянина. Вишенька на торті – зниження тарифів удвічі та побудова терміналів скрапленого газу.

Не обійшлося і без виплат на дітей. Сума обіцяної одноразової допомоги – 50, 100 і 150 тисяч гривень на першу, другу й третю дитину відповідно. Також у програмі – скасування ПДВ, зупинка інфляції та іпотечні кредити без першого внеску і застави під 3% річних. Якби існувало змагання зі щедрості обіцянок, програма Тимошенко мала би всі шанси на перемогу.

Варто згадати, що лідерка “Батьківщини” майже три роки очолювала Кабінет міністрів у аналогічній конституційній моделі. Тобто мала економічних повноважень куди більше, аніж президент. І, відповідно, були в неї можливості втілити щось із обіцяного сьогодні, наприклад, накопичувальну пенсійну систему, ще десять років тому.

(Не)обмежені повноваження

Протягом своєї каденції чинний глава держави Петро Порошенко не раз посилався на згадані вже обмеження повноважень Конституцією. Зокрема, під час однієї з поїздок регіонами в листопаді минулого року він нагадував: не президент платить пенсії.

Втім, це не заважало йому перерізати стрічки перед школами і лікарнями, доручати уряду піднімати пенсії (наприклад, влітку 2017 року), а наприкінці лютого – урочисто оголосити про одноразові доплати пенсіонерам, які отримують мінімальну пенсію. І хвалитися цими доплатами пізніше на зустрічах з потенційними виборцями.

У своїй же програмі Петро Порошенко обіцяє зосередити соціальну підтримку на найменш захищених, збільшити допомогу при народженні дитини, зарплати вчителям і медикам (усе це – без конкретних цифр), а ще – розпочати ремонт лікарень. Де ж і коли тоді закінчуються повноваження президента? Мабуть, питання риторичне.

Секретний економічний прорив

Анатолій Гриценко войовничо обіцяє десятивідсоткове зростання економіки. Секрет стрибка, якому могли би позаздрити азійські економічні тигри, – у плані дій його команди. Проте в програму жоден пункт цього плану не потрапив. Як і більшість кандидатів, лідер “Громадянської позиції” обіцяє знизити тарифи. Вони начебто будуть відповідати затратам виробників і доходам населення. Бодай приблизні розрахунки щодо того й іншого, як і межа компромісу між ними, не вказані.

Мінімальна пенсія, обіцяє Анатолій Гриценко, не буде нижчою за реальний прожитковий мінімум. Разом з тим, пенсії він обіцяє підвищити “до економічно обґрунтованого рівня, що справедливо врахує трудовий внесок і кваліфікацію”. Із конкретики – сума середньої заробітної плати, понад 700 євро. Чи варто нагадувати, що розмір зарплати диктує сякий-такий ринок, а не президент?

Також у програмі – підтримка материнства, гідні пенсії військовим пенсіонерам, спеціальні кредити на житло й робочі місця для переселенців і гарантія першого робочого місця для тих, хто вчився на державному замовленні. Конкуренція? Ні, не чули. Як, схоже, і про чинні конституційні обов’язки президента.

Молочні ріки з кисельними берегами

Екс-регіонал та екс-опоблоківець Юрій Бойко обіцяє створити мало не соціалістичний рай. “В Україні громадяни будуть мати дохід, не менший за фактичний прожитковий мінімум”, – бравурно заявляє він у програмі. Сума цього мінімуму й методи його обрахунку залишаються таємницею. Як і рецепти Бойка для обіцяних зупинки росту цін і зменшення боргів.

Крім того, висуванець “Опозиційної платформи – За життя” обіцяє скасувати пенсійну реформу, погасити зарплатні борги бюджетникам, дати молоді соціальне житло й доступну іпотеку – решті. Ну і, звісно, знизити тарифи й необхідний страховий стаж. Хоча невідворотність пенсійної реформи і підвищення цін на енергоносії Юрій Бойко мав би розуміти, як ніхто інший. Адже за його каденції на посаді голови Мінпаливенерго уряд Миколи Азарова підвищував тарифи на газ (у 2010 та 2011 роках), електрику (також у 2011-му), а ще у 2010 році зобов’язувався збільшити пенсійний вік для жінок. До речі, все це – в рамках співпраці з МВФ.

Найбільш конкретний пункт “соціально-економічної” частини програми Бойка стосується виплат на дитину. Він обіцяє виплати в сотню тисяч гривень за першу, двісті тисяч за другу й чотириста – за третю й наступних. Де взяти гроші на такий аукціон небаченої щедрості? Це питання – наступне після того, як давно він читав Конституцію України щодо повноважень президента.

“Податковий рай” Вілкула

Представники біло-блакитного табору в усі часи не вирізнялися дотриманням букви й духу Основного закону. Так, Олександр Вілкул детально розписує, яку зарплату отримуватимуть вчителі та медики, які будуть податки та пенсії, скільки грошей платитимуть у зв’язку з народженням дитини (100, 200 й 400 тисяч, як і за планом Юрія Бойка). І ні на що з цього президент насправді не впливає (як ми вже неодноразово писали вище).

Також висуванець “Опозиційного блоку” обіцяє скасувати єдиний соціальний внесок для роботодавців та податки на доходи фізосіб для молодих фахівців (до 27 років). Звідки після цього в бюджеті з’являтимуться кошти на всі обіцяні щедрі соціальні виплати? Оскільки це не повноваження президента, то, мабуть, можна не надто перейматися відповіддю на це запитання.

Виплати на корову і back to USSR

Державне регулювання цін на ліки й харчі, дотації на худобу та житло від держави. Ні, це не економічна політика СРСР, а президентська програма Олега Ляшка. Дотація на корову (ймовірно, саме їхнє утримання обіцяють дотувати, зважаючи на особливу увагу Ляшка до великої рогатої худоби) має скласти щонайменше п’ять тисяч гривень. Результатами такої економічної політики лідер Радикальної партії бачить зупинку еміграції, два мільйони робочих місць, 100 мільярдів доларів приватних інвестицій.

Головний “радикал” обіцяє наповнити холодильники, “зігріти” справедливими тарифами, дати субсидії й безкоштовно встановити лічильники. Саме час згадати про конституційні обов’язки президента, чи не так?

Середній клас від Ігоря Смешка

На думку Ігоря Смешка, середній клас має становити більш ніж половину населення. І належати до нього повинні не тільки підприємці, а й лікарі, вчителі, держслужбовці та кваліфіковані робітники. Для цього кандидат в президенти обіцяє ліквідувати корупцію в тарифах (нагадаємо, що зміна тарифів – прерогатива уряду й парламенту) та звільнити сімейний бізнес від податку на прибуток. Чому саме його? Невідомо. Ще одна обіцянка – податково підтримати середній клас і створити робочі місця. От тільки податкова політика й робочі місця – теж не президентська справа.

Все і майже безкоштовно від “Свободи”

“Свободівці” – прихильники сильної президентської моделі правління. Можливо, саме тому обіцянки висуванця націоналістів виходять за рамки чинної редакції Основного закону. Руслан Кошулинський обіцяє доступні кредити для бізнесу і новий кодекс законів про працю. А ще – газ і електрику для населення за собівартістю. Звідки тоді брати гроші на зарплати тим, хто обслуговує енергомережі, за які гроші їх ремонтувати і хоч трохи модернізувати? Хтозна.

Далі – більше. Руслан Кошулинський обіцяє “зобов’язати будівельні компанії зводити соціальне житло за доступними цінами згідно з державною програмою”. А ще – пільгову іпотеку або й безкоштовне житло багатодітним родинам і, звісно, виплати у зв’язку з народженням дитини, які індексуватимуться. Впровадження соціальних та академічних стипендій на рівні прожиткового мінімуму, скасування пенсійної реформи – куди ж без цього? І, так, ні на що із цього президент не має повноважень впливати.

“Багаті поділяться з бідними”

Висуванець “УКРОПу” Олександр Шевченко пропонує новітнє трактування давнього гасла про «багатих, які повинні поділитися з бідними». Заплутаний логічний ланцюжок веде до мінімальної зарплати в 500 євро та пенсії в 300 євро. Щоправда, з поправкою на зростання економіки та інвестицій. Решта обіцянок зводиться до стандартних кліше щодо справедливих тарифів, соціального захисту, доступного житла тощо. Чи варто нагадувати, що у чинній Конституції в розділі “Президент України” немає навіть слова “економіка”? Мабуть, ні, як й іншим кандидатам на цих виборах…

Марина Євтушок

Запис Нічого не вийде: як Зеленський, Порошенко, Тимошенко та інші обіцяють перемогти бідність спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Широкий загал навряд чи звертає увагу на те, що в Чернівцях працює аж 12 проектів USAID. Серед них – проекти «Розробка курсу на зміцнення місцевого самоврядування в Україні» (PULSE),  «Зміцнення місцевої фінансової ініціативи (ЗМФІ-II) впровадження», ГО «Ліга інтернів» (Проект USAID РАДА), «Громадяни в дії», «Платформа розвитку громадянського суспільства», «Права людини в дії», «Глобальна трудова програма», програма «Внутрішнє спостереження за політичними процесами в Україні», «Ініціатива з питань попередження торгівлі людьми», програма сприяння зовнішньому тестуванню в Україні (USETI), проект «Альянс сприяння прозорому управлінню освітою в Україні». Але навіть не знаючи назв і спонсорів цих програм, ми почасти знаємо місцевих активістів, які їх втілюють, і користуємося результатами цієї міжнародної допомоги. У цьому переконалися чернівчани і гості обласного центру, які у День міста побачили ціле «Містечко USAID», де активісти разом з Директором відділу стратегії планування програм USAID Девідом Гетчом презентували свою роботу.  Саме з Девідом та  Радником програми з інформаційних питань Ольгою Мирцало кореспондент «Версій» спілкується про результати діяльності UDAID в Україні.

“Містечко USAID”  у Чернівцях

Кор: Вашу роботу складно виміряти кількісними показниками, і все ж: які саме проекти і програми вважаєте найуспішнішими в Україні?

Девід: Ми як організація-донор бачимо свою участь, аби впровадити тут найкращі ідеї – у плані партнерства і з державою, і з іншими партнерами. Звичайно, порівняно з масштабами української економіками наш бюджет обмежений. Тому ми намагаємося виконувати роль посередника між громадянським суспільством і урядовими структурами, щоб максимально використати наявний потенціал. Адже «технічна допомога» – це не тільки гроші. Це обмін думками, технологіями, людьми. Це більш раціональне використання наявних ресурсів.

Серед найуспішніших проектів можна назвати щонайменше два основні – ті, які призвели до докорінних змін у житті українського суспільства. Перший – це запровадження зовнішнього незалежного оцінювання. Розпочали його в рамках Порогової програми  «Мілленіум челлендж корпорешн» (МСС) у рамках боротьби з корупцією. Це насправді один з революційних проектів, завдяки якому багато абітурієнтів, яким раніше навчання у вишах було недоступне через корупцію, змогли стати студентами, та ще й подавати документи у кілька навчальних закладів і обирати для себе кращий.

У “Містечку USAID” ніхто не нудився

Другий проект – він тривав упродовж 10 років – «Здоров’я матері і дитини». В Україні вдалося запровадити новий спосіб підходу до пологів, партнерські пологи, втілити нові протоколи ВООЗу, змінити ставлення до породіллі. Тепер жінка стала центром уваги в цьому процесі, а не лікар. Уже на момент закінчення дії проекту понад 55% жінок в Україні народжували в медичних закладах, де працював USAID.

Ольга: Також одним із дуже успішних і ефективних проектів – «Розпаювання і право власності» – ми втілювали, коли розпочався процес приватизації землі в Україні. Тоді завдяки проекту близько 2 млн. українських селян отримали право власності на землю.

Серед найуспішніших поточних результатів наших спільних дій – і прийнята Україною система електронних закупівель Prozorro. На цій платформі ми забезпечуємо прозорість закупівлі товарів за бюджетні кошти. І покупці, і реалізатори зустрічаються на одній платформі, працює конкуренція, усувається корупційний елемент.

Загалом  місія USAID працює в Україні з 1992 року. Ми зосереджуємо зусилля на тому, щоб розбудовувати сталу демократичну систему в Україні: посилити демократію врядування, економічне зростання, це включає питання енергетичної безпеки, удосконалення системи охорони здоров’я і підтримку заходів на гуманітарну допомогу.

Кор: Допомога USAID – це допомога за кошти американських платників податків. Чи не може статися, що прості американці – якийсь дядько Джон і тітка Мері – скажуть, що результату такої допомоги вони не бачать, тож слід її припинити?

Девід: Зовнішня допомога з боку уряду США – менше 1% бюджету США. І за великим рахунком у нас довга історія допомоги Україні. Те, що тут, в Україні відбувається, має вагу для того, що відбувається у Східній Європі. Звичайно, по великому рахунку в світі конкуренція за те, щоби отримувати допомогу – з огляду на те, що ми є свідками численних криз. Тому наше, хай і невелике вікно можливостей – дійсно забезпечити успішність проведення реформ. Ми вважаємо, що нам це вдається.

Кор: Тобто коли нам, всередині України, видається, що ми рухаємося надто повільно або й узагалі «нічого не змінюється» – це не так? І USAID продовжуватиме свою допомогу Україні?

Технічна допомога – це не лише гроші. Це обмін думками, технологіями, людьми. Це більш раціональне використання наявних ресурсів.

Девід: Свою стратегію розвитку і перспективи зовнішньої політики має Посольство США в Україні. В рамках цього свою стратегію, зосереджуючись на напрямках, розбудовує USAID. Наша поточна стратегія закінчується в наступному році, тож саме зараз ми перебуваємо в розробці наступної 5-річної стратегії. Наша мета – бути гнучкими, грунтуємо свої підходи на фактичних даних, на перспективі, плануємо бачення різних сценаріїв з огляду на те, що Україна вельми динамічно розвивається. Зокрема, в напрямі демократії врядування зосереджуємо увагу на децентралізації. Надаємо допомогу учасникам громадянського суспільства. Акцентуємо свою увагу на верховенстві права, питаннях подолання корупції, економічного розвитку, реформуванні енергетичного сектора і безпеки, на розвитку сільського господарства, охороні здоров’я – зокрема, у подоланні ВІЛ-СНІДу і туберкульозу. Надаємо гуманітарну допомогу, у напрямку пом’якшення ситуації конфліктного характеру. Це включає питання внутрішньо переміщених осіб – це економічні можливості для переселенців. Через гранти і вирішення питань з місцевими органами влади і неурядових організацій даємо їм можливість відбудовувати життя. Звичайно, саме в Чернівцях це питання, можливо, не стоїть так гостро, як в інших регіонах, але по дорозі сюди з’ясували, що і тут воно є.

Кор: Але ж допомога таким країнам, як, до прикладу, Польща, дало дуже великий результат. Чи не означатиме це, зважаючи на конкурентність у боротьбі за міжнародну допомогу, що Польща може отримати ту допомогу від USAID, на яку претендує Україна?

Ольга: В жодному разі. Польща була складовою наших програм, але вони там закінчилися  після того, як ця країна стала членом ЄС. Програми USAID розраховані на той час, коли країни є в перехідному стані.

Кор: Девіде, Ви вперше у Чернівцях і загалом Ви – новопризначений директор програм USAID в Україні. Де працювали раніше?

Девід: Маю досвід подібної роботи в Еквадорі, Афганістані, Індонезії, Південному Судані. Але магістерську освіту отримав в Європі, тож з Європою знайомий. Найкращі практики, які втілював у цих країнах в команді USAID, вважаю доречно адаптувати в Україні. Водночас, механізм «відрізав-приклеїв» не спрацьовує. Потрібне адаптування, гнучкість.

Кор: Що скажете про успішність втілення ваших проектів у Чернівцях?

Зліва направо: Девід Гетч, прес-секретар міської ради Ірина Вишневська, відомі в Чернівцях активісти Тарас Прокоп та Марія Порчук

Ольга: Під час акції у «Містечку USAID» в Чернівцях можна у цьому переконатися.  Дуже активно себе проявляють проекти у подоланні корупції, питанні прав людини і інформаційні кампанії щодо цього. Є гарні кроки у подоланні складних проблем – торгівлі людьми, наприклад. Співпрацюємо і з журналістською спільнотою, обмінюючись інформацією – в плані економічного розвитку, енергетичної безпеки і енергоефективності. Розглядаємо питання законодавчого характеру. Зосереджуємо увагу на розвитку сільського господарства. Маємо позитивні результати, коли торкаємося питань охорони здоров’я, де зосерджуємося на профілактиці і боротьбі зі СНІДом і туберкульозом.

До розмови долучається відомий у Чернівцях активіст «ОПОРи» Тарас Прокоп.

Тарас: За підтримки USAID займаємося спостереженням за виборами, моніторингом виборчого процесу. Зокрема, проект «Рада» – це моніторинг діяльності  105 депутатів-мажоритарників, у тому числі й наших, буковинських. Ще одне завдання – вироблення добрих практик і вдосконалення виборчого законодавства, проведення кампаній лобіювання до виборчого законодавства, якість нормативної бази і політик.

Кор: Чи не означає це, що активісти працюють у тих напрямах, які їм пропонують міжнародні проекти, а в той час Україні потрібне щось інше?

Тарас: Насправді є ряд громадських активістів, які йдуть у фарватері пріоритетів фондів. Але це не зовсім правильно – ми повинні їм диктувати, що треба робити, а не вони нам. І дуже добре, що у USAID підхід роботи інший. Вони приїжджають в регіон, і перед стратегічним плануванням здійснюють моніторинг, опитують, збирають інформацію. Наприклад, ОПОРа в проекті «Рада» спонукає мешканців до аналізу діяльності нардепів. Говоримо, за що народний обранець має відповідати, як його знайти, як звернутися, що можна вимагати. Щоб громадяни самі спонукали депутатів до змін.

Кор: І маєте результат?

Тарас: Звісно. Депутати, яких ми моніторимо, почали проявляти більшу активність, проводять постійні зустрічі з виборцями, подають законопроекти і досить часто відвідують свої округи. У проекті «Індекс публічності» ми більше зосереджені на впливі на органи влади. Але дуже важливо працювати на те, щоби залучити до цієї роботи людей. Маємо інструменти, як прослідкувати роботу влади, і бачимо, скільки людей цими інструментами користується. З цього можемо зробити висновок, що громадяни активніші. Ми успішно залучали людей до спостереження за виборами. Згодом вони подають запити, контролюють роботу депутата. В наступному році маємо намір більше працювати з молодими людьми і студентами, щоб їх активізувати, щоб вони займалися громадською діяльністю. Дати людям «вудку», інструмент – важливіше, ніж дати готову спійману «рибу», «їжу», готовий результат. Бо успішна країна та, в якій розвинуте громадянське суспільство.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Риба чи вудочка? Яка міжнародна допомога ефективніша для України спершу з'явиться на Медіа-Версії.