Курс, де дізнаєшся про те, про що ніяково питати деінде

Діти не стають дорослими раптово, в один день. І якщо їм до повноліття закривати долонями очі, коли в телевізорі кіногерої цілуються, то все одно про поцілунки вони дізнаються значно раніше за свій 18-й день народження. Так само уникаючи розмов про секс, наркотики чи насилля – ми не зможемо прибрати ці явища з життя. Тому говорити про них – і не тоді, коли вже доводиться розгрібати наслідки, а у процесі дорослішання дітей, коли у них виникає багато питань, відповідати саме вчасно – просто необхідно. Не всі батьки до цього готові. Та що приховувати – далеко не всі педагоги знають, як це робити правильно і делікатно, а не зверхньо, повчально і тому безрезультатно…

Тож експериментальний факультативний курс «Кроки по життю», який вперше цього року запроваджений у двох чернівецьких школах – це справжня знахідка для старших школярів і школярок. Там – про все те, про що ніяково питати у батьків і соромно зізнаватися, що не знаєш, у компанії однолітків чи трохи старших. Адже так хочеться видаватися дорослими і досвідченими…

Учитель міської 33-ї школи Віталій Мельничук до минулого року і не уявляв, що стане викладачем факультативу з профілактики ризикованої поведінки.

Як фахівець з технології будівництва, уже впродовж 17 років веде у школі предмет трудового навчання. Звісно, вивчав психологію в університеті – але на рівні, необхідному для викладання неспеціалізованих предметів. Ну ще має чималий досвід позакласної роботи з дітьми: працює також у обласному  центрі туризму, де відповідає за національно-патріотичну гру «Джура». А в цій грі немає «начальників» і «підлеглих», є тільки взаємна повага і всі – друзі. Навіть звертаються одне до одного «друже», «подруго». Тож 39-річний Віталій Петрович завжди вмів бути для дітей не тільки наставником, а й другом, якому можна довіряти.

Саме тому, через цю його здібність, керівництво школи обрало саме його, щоб відправити на тренінг і отримати сертифікованого фахівця з профілактики ризикованої поведінки школярів. Таких фахівців з цього спеціалізованого курсу «Кроки по життю» у місті двоє – Віталій і його колега з ліцею №3 Ганна Борисівна Грицюк, яка працює заступницею директора з виховної роботи. Вони обоє пройшли тренінг і тепер втілюють цей курс у своїх навчальних закладах, а за потреби – допомагають одне одному, адже бувають ситуації, з якими жінка впорається краще, ніж чоловік, і навпаки.

• Я дуже радий, що адміністрація школи зацікавилася цим курсом і погодилася на такий експеримент, – зазначає Віталій Мельничук. – Адже проблема є: підлітки – вони вже майже дорослі, але в багатьох надважливих життєвих питаннях зовсім необізнані. Тому потрібно вчасно поінформувати їх про те, що доросле життя – це не лише самостійні рішення, а й відповідальність за них, і наслідки, і як чинити, щоб ці рішення приносили радість, а не проблеми. Трохи остерігався, чи «потягну» сам таке завдання – але разом з тим, дуже цього хотів, адже маю доньку підліткового віку і знав, що їй цей курс буде дуже корисним. Перший експериментальний курс добігає кінця разом з навчальним роком – і думаю, вже можна впевнено казати, що він був вдалим.

Від знайомства – до усвідомлення того, що «життя – найцінніше»

Отже, після триденного семінару-тренінгу, на якому досвідчений педагог поглибив свої знання в окремій специфічній сфері, курс «Кроки по життю» розпочався у двох чернівецьких школах.

• Курс – винятково добровільний, – розповідає Віталій Петрович. – Спочатку його погодили з батьками. Відмов не було. Думаю, що я знайшов підхід і до батьків і зрозуміло доніс, що це таке буде. Ніхто не сказав, що це непотрібно. Та й справді: у Європі й Америці подібні курси давно впроваджуються, і в них нічого немає ні кримінального, ні смішного, ні страшного, навпаки – вони допомагають молоді. Тому для нас це вже на просто актуально, а, може, навіть трохи запізно, давно потрібно було його запровадити…

Програма курсу – покрокова, розрахована на 32 заняття – по одному щотижня. Починаємо із знайомства – одне з одним і з самим тренінгом. Вчимося говорити – адже багато дітей соромляться не лише озвучувати проблеми, а й узагалі висловлюватися. Вчимося слухати – дослуховувати, не перебивати. Вчимося довіряти. Будуємо ефективне спілкування.

Згодом говоримо про здоров’я і його цінність. Про те, як за ним слідкувати, берегти, чому це важливо.

Далі – цікавіше, – усміхається вчитель, – про любов та відповідальність. Про перше кохання, про кохання загалом і його прояви. Про будову чоловічої і жіночої репродуктивної системи, про статеве дозрівання і пов’язані з ним зміни у фізіології і психіці, про майбутнє батьківство і про контрацепцію. Про хвороби, які передаються статевим шляхом – в тому числі, ВІЛ/СНІД, і як від них уберегтися. Звісно, і про алкоголь і наркотики, їхню дію на організм і що може трапитися під їхнім впливом. З батьками про це точно мало хто говорить. Тому завдання тих, хто працює з дітьми в цьому напрямку – розказати, застерегти, вберегти. Так ми доходимо до середини нашого курсу.

Згодом говоримо про насильство – адже нерідко навіть насильство діти сприймають як норму, якщо іншої манери спілкування і співжиття не знали. Тож – яким воно буває, що таке цькування і як від цього вберегтися. Наступна тема, тісно пов’язана з попередньою – людська особистість і гідність. І піком програми є тема «Моє життя – моя відповідальність». Де головна думка – що життя – це найдорожче.

Після проходження курсу передбачені підсумкові заняття, на яких з’ясуємо, що сподобалося, а що видалося заскладним, зробимо висновки. Щоб не вийшло, що «вчитель собі поговорив, а діти собі роблять своє»: дитина обов’язково має взяти щось для себе з цього курсу.

Навіть вимушена «дистанційність» курсу дає незрівнянно більше «плюсів», ніж якби його не було

– У цьому експериментальному курсі займається 24 дитини – більшість із 9-го класу, і я «довантажив» групу охочими восьмикласниками, – продовжує вчитель. – Курс відрізняється від уже відомої в школах міста «Програми 15», у якій задіяні разом з дітьми і їхні батьки. Але у нас батьки певною мірою також ознайомлені з курсом – спочатку ми проводимо з ними короткі батьківські збори, де інформуємо про те, що пропонуємо для вивчення з дітьми, надаємо перелік тем, анкети для заповнення, і саме батьки дають згоду на  участь дітей у курсі. Так само хочемо дізнатися від батьків, як вплинули «Кроки по життю» на дітей, на їхні стосунки з родиною, чи змінилася дитина, чи пішли заняття їх на користь. Для цього проведемо опитування після завершення курсу.

Розпочали його від жовтня – у вересні зазвичай школи «утрясають» розклад, розбираються з годинами, адміністрація шукала час і місце, щоб не перезавантажувати дітей. За місяць остаточно вирішили, що «крокуємо по життю» з нашою групою щопонеділка з 15 до 16 години.

Трохи змінилися наші плани і формат роботи через пандемію COVID-19. Лише кілька занять вдалося  провести очно, решта – дистанційно. За правилами курсу, ми мали би в окремій класній кімнаті розставити стільці колом, це мало б бути просте живе спілкування у дружній атмосфері. Натомість нас розділяє монітор комп’ютера, всі сидять відокремлено у своїх домівках… Звісно, камери у всіх мали би бути увімкнуті, але самі розумієте – всяко буває… Я не бачу живої реакції дітей на те, про що говоримо.

На наших заняттях, де теми звучать доволі загально, ми торкаємося дуже конкретних ситуацій, і в цьому цінність такого спілкування. Коли мали кілька тижнів очного навчання – за допомоги фонду «Нова сім’я» вдалося запросити на одне з занять лікаря-нарколога, який дуже фахово розповів про залежності і про те, з чим стикався у професійній діяльності. Ще якось говорили про втрату рідних – і ця тема дуже болюча, особливо для тих, хто має цей досвід. Є ситуації, коли дитину щось дуже зачіпає в обговорюваній темі і вона потребує індивідуальної розмови – тому було б ідеально, якби педагогів було двоє, і один продовжив заняття з групою, а інший поспілкувався з дитиною окремо… На жаль, такої можливості немає, а при спілкуванні за допомоги технічних засобів і поготів. Це складно. Але навіть у таких умовах щопонеділка всі дружно збираємося в зум-конференції, тож курс вважаю дуже успішним!

Зрештою, якщо робиш те, що щиро подобається – то воно обов’язково буде успішним.

Записала Маріанна Антонюк, «Версії»

Запис Чернівецькі підлітки крокують по життю з надійними друзями спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Команда «Програми 15» – проєкту взаєморозуміння батьків і дітей – має гарну ідею!

Важкий рік майже позаду – але ще є час зробити кілька добрих справ

Щороку напередодні новорічних свят Український фонд «Благополуччя дітей» проводить кампанію «У пошуках Янгола».

Ти з Янголом пишеш чарівного листа  для своєї дитини на сторінці https://angel.childfund.org.ua/,  робиш благодійний внесок, а Канцелярія Різдвяного Янгола надсилає його поштою.

Так ти зробиш одразу дві добрих справи: твоя дитина отримає несподіване привітання, заряд добра і впевненості в собі, а внесок на рахунок Фонду буде витрачений на нові заходи  «Програми 15».  Один лист – два дива!

Партнери Різдвяного Янгола в Чернівцях – благодійний фонд «Нова сім’я», фахівці якого готові відповісти на запитання і дітей, і батьків за телефоном 0660275921 або на гарячій лінії 066 012 55 35, а також на сторінках БФ «Нова сім’я» в соціальних мережах.

Запис «Програма15» запрошує творити дива з  Різдвяним Янголом  спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про нову роль ювенальної поліції в Україні і про спільну роботу поліцейських з психологами, соціальними працівниками та доброчинцями «Версіям» розповів начальник сектору ювенальної превенції Управління превентивної діяльності ГУНП в Чернівецькій області, підполковник поліції Микола БАСАРАБ.

Стереотипно люди уявляють, що поліцейський – це той фахівець, який вистежує і затримує злочинців, приймає рішення, чи притягувати їх до суду для покарання, чи ні. Насправді ж маємо такий підрозділ поліції, в якому фаховість завжди мусить крокувати поруч з людяністю. Адже це поліція, яка працює з дітьми – ювенальна.

– Раніше основними нашими обов’язками було – виявити, припинити і задокументувати злочин. І хоч превентивна складова була присутня, та не посідала пріоритетного місця. Від 2012-го року ми почали більше розвивати напрямок профілактики, – каже керівник ювенальної поліції області. – Більше стали контактувати і співпрацювати з громадськими організаціями, благодійними фондами, і це справді дає величезний позитивний ефект.

Якщо у 2000-х роках упродовж року могло бути скоєно більше 200-300 кримінальних правопорушень, то зараз – в межах 100. І якщо порівняти наш сьогоднішній формат роботи, то він значно відрізняється від попереднього. Раніше всі знали про існування «дитячих кімнат міліції», куди з часів СССР доставляли проблемних підлітків, у яких схильних до порушень закону підлітків «ставили на облік» і якими лякали дітей, тепер ми змінили підхід на дружній до дитини. Маємо зовсім інше – так звані «зелені кімнати». Не йдеться про колір, а про пріоритети. Це не має нічого спільного з дитячими кімнатами міліції, це не приміщення, а методика.

Дитину, яка сама порушник або є жертвою правопорушень інших людей, приводять у приміщення, де навіть стіни доброзичливі до неї. Це місце, де з проблемним підлітком чи дитиною можуть поговорити, поспілкуватися, опитати за певними методиками – так, щоб не налякати, не образити і водночас отримати найбільше інформації за один раз, щоби було якнайменше потреб опитувати чи допитувати ще раз. У цьому приміщенні має бути передбачена можливість запису – знову ж таки, щоби не виникало потреби повернення до вже обговорюваних питань і щоби висновки з розмови могли зробити й інші фахівці.  Тобто йдеться про таке поєднання усіх практик, щоб забезпечити безпеку дитини. Це філософія роботи, притаманна цивілізованим країнам.

• З ким співпрацює ювенальний поліцейський?
• З громадськими організаціями, благодійними фондами, шкільними психологами, іншими фахівцями. Зокрема, ми в Чернівцях зараз розпочали співпрацю з благодійним фондом «Карітас», з державними та муніципальними соціальними службами, з освітніми закладами. Давно і тісно працюємо разом з міським благодійним фондом «Нова сім’я» – у різних програмах, зокрема й «Програмі 15».

• Що це за програма?
• Це такий цикл зустрічей, лекцій, занять, обговорень з дітьми, схильними до правопорушень чи просто у складному перехідному віці, та їхніми батьками. Ми і особисто долучаємося до цього спілкування, і реалізатори цієї програми використовують у ній наші матеріали. Ми знімаємо тематичні відео для «Програми 15», і учасники програми можуть з них дізнатися необхідну інформацію і обговорити побачене і почуте.
• Наприклад?
• Наприклад, як поводитися і куди звертатися, якщо ти знайшов «закладку» з наркотичною речовиною, або став свідком чогось подібного.
• І звертаються?
• Звісно що малоймовірно, що якогось дня на лінію 102 надійде дзвінок приблизно такого змісту: «Мені 16 років і мене втягують у злочинну діяльність, пов’язану з незаконним обігом наркотиків». Це не так працює. У таких випадках ключовою є довіра до поліцейського. Для того, щоби знати про те, що відбувається в молодіжному середовищі і мати в ньому довіру – потрібно постійно бути в ньому, жити цим. І часто наші працівники це роблять навіть у збиток власному дозвіллю, власним родинам чи власному здоров’ю. Бо вони справді фанати своєї справи. І завдяки цьому вдається упередити десятки чи сотні небезпечних ситуацій. Нас знають, до нас звертаються – і діти, і батьки. І ми багато чого знаємо, бачимо, розуміємо, часто навіть відчуваємо інтуїтивно – і як фахівці знаємо, як на це реагувати і як допомогти впоратися. Це непросто, але результат того вартий!
• Справді, поліція у Вашому виконанні – це вже дещо геть інше, ніж каральний орган…
• Бо наше головне завдання – вплинути на середовище, в якому перебуває дитина, на їхнє оточення, і забезпечити їхню безпеку. Наша робота – щоб дитина не стала жертвою злочину. І «Програма 15», до речі, дуже позитивна саме в цьому плані: робота з оточенням. У ній є можливість попрацювати з родиною дитини, яка має негативний досвід – чи то правопорушень, чи шкідливих звичок, чи ризикованої поведінки, з оточенням. І таким чином вплинути на ситуацію комплексно.
• Без чого поліцейський ювенальної поліції не може бути?
• Ой, багато ще від чого ми очікуємо вдосконалення – насамперед від законодавства, також від ресурсного забезпечення… Але головне – фаховість і ентузіазм. Без цього справді не обійтися.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Поліцейський не лише притягує до відповідальності, а й упереджує проблему – але у співпраці з іншими фахівцями спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Саме для убезпечення дітей і батьків від таких ситуацій у Чернівцях діє Програма «15». Це ефективна сучасна технологія групової роботи з підлітками та їх батьками, метою якої є створення умов для підвищення якості життя та запобігання розповсюдження соціально-небезпечних явищ і захворювань (ВІЛ-інфекції, ІПСШ, алкоголізму та наркоманії) у суспільстві.

Уже 2 роки у Чернівцях благодійна організації “Нова сім’я” впроваджує «Програму 15», яка покликана запобігти ризикованій поведінці серед підлітків, і навіть цьогорічний карантин на став їй на заваді. Фахівці зі своїми клієнтами перейшли в онлайн-формат, і для когось це було навіть зручніше.

Особисте і групове спілкування з фахівцями і між собою, яка забезпечує поінформованість та формує довірливі взаємини з близькими (дорослих – з дітьми, а дітей – з дорослими) принаймні для дорослих стало в онлайні простішим. Цим поділилася чернівчанка Анна, яка пройшла курс навчання за програмою завдяки школі, де навчається її син.

«Боюся навіть подумати, до чого б ми вже дійшли в стосунках з дитиною, якби не ця «Програма 15», – каже Анна. – Мабуть, до розбитих вікон чи посуду. Але завдяки програмі я зрозуміла, що діти живуть емоціями, і звертатися потрібно насамперед до їхніх емоцій. І просто говорити! Не сваритися чи забороняти, а пояснити, що «я хвилююся за тебе – тому й телефоную», «мені страшно за тебе». Це найбільше мені відклалося, аж мабуть у підсвідомості. Бо хоч я і сама людина емоційна, але не знала, що з дитиною потрібно говорити про те, що відчуваєш».

Анна розповідає, що в цій програмі діти займаються окремо від батьків. А потім, якщо дитина має бажання – з нею можна обговорити щось із «пройденого» на заняттях.

«В мене було ось таке на занятті, а в тебе?» – так починаю розмову, і син якщо хоче, то розповість, якщо не хоче – не говорить, – розповідає Анна. – Але часто буває, що повертається до цього згодом – походить, обмірковує, продумує все почуте – а тоді питає: «А у вас ось таке було?» І так починається спілкування. Насправді це дуже цікаво і дуже добре, тому що є точки дотику з дитиною. Наче й не хоче говорити – бо це ж його, особисте, але разом з тим хоче поділитися, а особливо спитати «А в тебе як пройшло?» І це можливість поговорити з дитиною відкрито, на емоціях діти починають дуже сильно відкриватися».

Завдяки тому, що заняття не індивідуальні, багато батьків зі здивуванням дізналися, що проблеми майже у всіх однакові!

«Насправді практично у всіх, в кожній хаті діти однаково заявляють: «ти мене не розумієш, тільки контролюєш, залякуєш», – сміється жінка. – «Залякуєш» – це про пояснення, що «треба вчитися зараз, бо потім в житті знадобиться». Не розуміють, як це «потім знадобиться». Вважають, що вчитися немає сенсу – краще піти на роботу, адже це заробіток. Ніяк не могла з цим достукатися до дитини, аж поки на цих заняттях у Програмі не порадили: а наведи-но в приклад себе!

І справді, я гарно вчилася, закінчила школу на самі четвірки – але я досі навчаюся! Працюю, але далі вчуся, розвиваюся, намагаюся «іти в ногу» з вимогами часу. Для чого вчитися? Та для того, щоб далі було легше – і працювати, і знову вчитися!»

Заняття через карантин відбувалися онлайн, і Анна погоджується, що для батьків це й на краще. Бо якщо дітям легше вступати в зоровий контакт, знайти спільні інтереси, навіть подружитися – то дорослим уже з цим складніше.  «Коли відчуваєш присутність іншої людини – важче відкритися, задати питання, – зізнається жінка. – А так на моніторі комп’ютера бачиш тільки логотипи, що хтось підключений». Окремо займаються мами дітей, окремо – тати. Адже у мами і в тата бувають різні функції в родині і різні функції перед дитиною, і в них зазвичай і різні проблеми у стосунках з дитиною. Тому й поради і навчання їм потрібні різні.

«У нас, наприклад, тато сказав – дитина зробила. А я можу пів дня ходити і повторювати одне і те ж – і він лише дивується: чого ти стільки кричиш на мене? Тому розділення дуже правильне», – вважає жінка і додає, що було би круто, якби цю програму і далі продовжували: «Охочих брати участь у ній є достатньо. І це цілком адекватні мами і батьки, які розуміють, що є проблеми, з якими не впоратися самотужки. І готові приймати поради».

Анна дуже задоволена, що школа (41-ша, де навчається її син) долучилася до «Програми 15». А на запитання, чи її дитина завдяки Програмі стала іншою, впевнено відповідає: «Я стала іншою! Насамперед – я»: «Стала по-іншому пояснювати і по-іншому ставитися до бажань і потреб своєї дитини. Розумію, що в нього є нормальна потреба: зустрітися з друзями. Я за натурою мама-квочка, але розуміння того, що дитині треба давати свого простору – це важливо. Так, контроль потрібен, але він може бути непомітний і не в збиток нашим стосункам».

Учениця Валерія (уже з іншої школи, №8) потрапила в програму також завдяки школі. «Нам запропонували – я подумала, що це буде цікавим і незайвим, тим більше, що час є – чому б і ні», – каже дівчинка. І хоч сама вона не надто конфліктна, все одно школа була їй цікавою, а здобуті знання, переконана школярка, знадобляться надалі.

«Зазвичай нам повідомляють про час зустрічі, кидають код на входження і тему. Теми різні: майбутнє батьківство, проблема ВІЛ/СНІД, порозуміння між однолітками. Сподобалося, коли говорили про «я-висловлювання»: як висловлювати свої почуття, думки, емоції. Що потрібно казати не «ти винен, ти зробив мені боляче», а казати «я почуваюся ось так» – тобто говорити про свої емоції. В перше заняття було незвично, а потім почали говорити і розкриватися. Думаю, в програмі ми стаємо відвертіші. Хоча не всі відкрилися з першого заняття, але розуміли, що потрібно працювати разом і в цьому немає проблеми, і що далі стає легше».

У Чернівцях уже понад півтора десятка юних і дорослих учасників пройшли навчання у «Програмі 15», і відзначають позитивні зміни у своєму житті. То чи не є це потужною допомогою шкільним психологам? Та ще й у часи вимушеного карантину, коли родині доводиться значно більше часу проводити разом у закритому просторі домівки.

Маріанна Антонюк, «Версії»

Запис «Програма 15» – на допомогу психологу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Для сучасної епохи дуже важливо – вміти шукати порозуміння. Говорити про свої потреби і відчувати себе комфортно у середовищі. Зокрема, знаходити спільну мову зі своїми дітьми й батьками. Навчатися слухати – і ще важливіше – чути.

Однак, часом нам так важко комунікувати з батьками чи дітьми! Здається, що вони не розуміють нас чи не хочуть зрозуміти. Насправді, рішення є. Треба навчитися не боятися говорити і знати, що для тебе важливо.

Власне, для цього й існує «Програма 15» – проект благодійного українського фонду «Благополуччя дітей». Другий цикл її, що тривав протягом 4-х місяців на базі  чернівецької школи №27, щойно завершився. Проходив він із  застосуванням ефективної сучасної технології групової роботи з підлітками та їхніми батьками у вигляді тренінгів. Їх кінцевою метою було створення передумов підвищення якості життя та запобігання розповсюдження соціально-небезпечних явищ і захворювань (ВІЛ-інфекції, ІПСШ, алкоголізм, наркоманія) у суспільстві. Просвітницька програма здійснювалася водночас у 4 групах: дівчата, хлопці, батьки і матері. Протягом 4 місяців регулярних занять учасники програми вчилися знаходити шляхи ефективного спілкування, дізнавалися, які цінності є для них актуальними, вчилися розуміти, що таке любов та відповідальність, як долати стереотипи, чому не слід вживати алкоголь і пробувати наркотичні речовини, що таке ВІЛ, чому важливі особиста гідність, відповідальність, щастя. Ці та інші важливі теми розглядалися учасниками на щотижневих заняттях.

Коли у стосунках батьків з дітьми виникають труднощі, дуже важливо знати, що розрада, допомога і порада – зовсім поруч! Просто треба вміти покликати на допомогу, чи розпізнати її поклик до себе!

Вл. інф.

Запис «Програма 15» – це взаєморозуміння батьків та дітей спершу з'явиться на Медіа-Версії.