Попри очікування такої формальності, як оголошення остаточного рішення ЦВК щодо результату нинішніх виборів, уже очевидно: вибори відбулися, Україна має Президента, а Чернівці – мера (і це вже офіційно). Обидва перемогли конкурентів із великим відривом. Хоча процес виборів не був безпроблемним для кожного з них.

Що було

Петро Порошенко виринув, як і свого часу Сергій Тігіпко на минулих парламентських, з небуття і зіграв на «ефекті новизни». Попри те, що він практично «завжди був»: на різних посадах за різних президентів та урядів, донедавна він не розглядався обивателями як майбутній президент, бо в цьому ракурсі видався електорату чимось геть незнайомим. Але це не єдина причина його перемоги.

Новим для виборців був і, скажімо, Ярош. Але й він, і радикальний Тягнибок, попри війну і всіх залякуючу російську пропаганду, набрали ледве по одному відсоткові, що підтвердило: попиту на радикалізм у суспільстві вже немає. Є попит на мир, і гнучкий (аж подекуди до прогинання) Порошенко з миром асоціюється більше, ніж тендітна і жіночна, але міцна духом і войовнича Тимошенко. На невтримному бажанні миру і зіграла команда Порошенка, переконуючи виборця, що «вибори в один тур» – це прискорення миру.

Вміло зіграли політтехнологи і на такій ірраціональній властивості електорату, як «вибіркова пам’ять». Як і чому вона працює – невідомо, але працює. В Україні не люблять Путіна і пам’ятають, що Тимошенко, як глава уряду, час від часу з Путіним зустрічалася і навіть про щось домовлялася. А те, що Порошенко в принципі не заперечував проти підписання з Путіним катастрофічних Харківських угод – народ якось забув. І коли йому нагадують – відмахується. Як і від безлічі інших неприємних відомостей про Петра Олексійовича, які вважає за доцільніше загнати у підсвідомість. Що буває після таких маніпуляцій з власними «ід его – супер его» – знають психологи і особливо психотерапевти, які потім лікують людей від неврозів і психозів. Але то в індивідуальному порядку. А в колективному, українському – приблизно раз на десять років усе витіснене в підсвідомість вихлюпується в Майдан. Але то – згодом…

«Технологією Каспрука», якщо можна так сказати, стала практично відсутність технологій. Обставини складалися для майбутнього мера так сприятливо, що йому залишалося з ними хіба що погоджуватися. Старше покоління асоціювало Олексія Павловича з його батьком – доволі непоганим головою міської ради переломного з радянського на незалежний періоду. Інша частина «старших» орієнтувалася на екс-мера Федорука, усунутого в результаті депутатських інтриг із посади після всегромадського обрання. Федорук відкрито підтримав Каспрука, а позиція Федорука для багатьох є серйозним орієнтиром. Молодшому поколінню імпонував демократичний стиль спілкування Каспрука. Можна казати й про вивищення інтелектуала Каспрука над «качком» Михайлішиним – хоча, розум, як часто показує досвід, для українців, на жаль, не завжди є тією ознакою, за якою обираються «слуги народу».

Що буде

Якими будуть очільники держави й міста для українців і чернівчан – покаже час, а варіантів розвитку подій – як позитивних, так і не дуже – не бракує.

Оптимістичний варіант. Звісно, було б ідеально, якби новообрані очільники негайно після інавгурації взялися виконувати всі обіцянки, в країні закінчилася війна, а дороги в Чернівцях за місяць вирівнялися. Але так не буде.

Песимістичний варіант.  В умовах війни і порожньої казни – як державної, так і міської – усе певний час ще котитиметься за інерцією, а кінцевою точкою стане прірва.

Реальність буде десь посередині. «Заграница нам поможет», але не тільки «заграніца». І в Україні, і в Чернівцях спостерігається сплеск громадської активності. І це проявляється не лише у протестах з будь-якої нагоди, а й у спробах активістів самоорганізуватися, увімкнути колективний розум і видати владі алгоритми рішень на безліч болючих питань. І в нової влади немає іншого виходу, як дослухатися і брати напрацювання активістів на озброєння. Бо якщо доведеться тонути кораблеві «Україна» і шіфі «Чернівці» – порятунку не буде нікому. Тож рятуючи себе, владники змушені рятувати й народ. Принаймні – намагатися.

Чим серце заспокоїться

Гарним чи негарним буде Порошенко президентом – але аж таким поганим, як Янукович, не буде. Хоча неприхована підтримка Фірташа залишає до нього багато питань. Утім, повноваження президентські тепер суттєво-таки обмежені, а влада в Україні є не абсолютною, а лише системою взаємних врівноважень. Найближчим часом він змушений буде рахуватися з людьми, які довели, що мають сили вщент знести несправедливу владу. Тим більше він муситиме рахуватися із опозицією, у якій тепер йому не пощастило мати Юлію Тимошенко. Тож попервах він старатиметься. А там і п’ятирічний термін спливе.

Гарним чи негарним буде Каспрук мером – за будь-яких умов кращим, ніж зовсім без мера, як було в Чернівцях упродовж майже трьох років. А його термін узагалі короткий: за півтора роки Чернівці знову обиратимуть міського голову.

Тож – усе минуще, мине і це. Для країни і міста лише важливо – ЯК.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис …І до ворожки не ходи Перемога технологій і Каспрука спершу з'явиться на Медіа-Версії.