На зустрічі членів  клубу «Дозвілля», що діє при Чернівецькому відділенні Українського товариства сліпих (УТОС), із працівниками газети «Версії» серед іншого обговорювалися проблеми, що виникають у незрячих і людей, які погано бачать. І зрештою, нікуди від цього не дітися, бо такою вже є професія журналіста. До того ж, утосівці попросили озвучити їхні питання, бо міська рада перестала їх чути.

Добудова закриє утосівцям життєвий простір

А хвилює мешканців гуртожитків і малосімейок  УТОС, розташованих на вул. Головна, 188 і 192, поведінка забудовника «Яніс». Навпроти їхнього будинку вже збудована багатоповерхівка, яка закрила доступ сонцю, через що почорніли балкони, а деінде – і стіни у квартирах.

Свого часу Чернівецька міська рада пообіцяла їм облаштувати майданчик для відпочинку, натомість «Яніс» планує добудову.

– Фірма відомого будівельника п. Мороза  теж збудувала поруч із нами будинок, але, принаймні, вона не планує розширення, – розповідали люди.

А ще незрячим стало важко ходити навіть біля свого будинку, де встановлені поручні, –через розбиті тротуари…

Пенсіонерка проти «Чернівцітеплокомуненерго»: 2 роки боротьби і – виграш

Галина Миколаївна Звинчук, колишній технолог на виробництві УТОС, нині пенсіонерка, розповіла про свою нещодавню перемогу:

– Пригадуєте, як 2016 року  тепплокомуненерго за 19 днів опалення виставило рахунок як за місяць? Не знаю, як кого, а мене це обурило, бо не люблю, коли мене вважають за дурепу. Зрозуміло, я відмовилася платити за ненадану послугу, а це не мало і не багато –  900 гривень!  Погодьтеся, для пенсіонерки сума достатньо велика. Зрозуміло, що після цього почалися мої поневіряння-ходіння. Я отримала 4 відповіді на свої звернення від «Чернівцітеплокомуненерго» і в кожній були вказані різні індекси пониження температури.   Хоча б дивилися, що пишуть…

Одне слово, колотнечі було багато, та цими днями заступник начальника комунального підприємства повідомила мені, що я можу не сплачувати ці 900 гривень. Але ж усі чернівчани заплатили за ненадані послуги!…

Вл. інф.

Запис Чернівецький УТОС: Дозвілля – дозвіллям, а проблеми залишаються спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Споживчі настрої українців дослідила компанія «The Nielsen Global Consumer Confidence and Spending Intentions Survey», пише «УНН»

Абсолютна більшість українців і далі вважає, що країна перебуває у кризі. Щоправда, кількість занепокоєних кризою співвітчизників скоротилася від 95% у IV кварталі 2016-го до 91% у ІІ кварталі 2017-го. Українців непокоїть також війна на Донбасі. Однак у списку головних проблем, що непокоять споживача, перше місце посідає зростання тарифів на комунальні послуги. Друге та третє місце в рейтингу занепокоєння посідають зростання цін на продукти харчування і стан економіки.

Для порівняння, у Європі серед головних причин стурбованості людей у II кварталі 2017 року лідирують тероризм та імміграція.

Українці в середньому витрачають на їжу від 55% своїх доходів, але малозабезпечені громадяни – до 75%. Головні статті витрат на сьогодні – продукти, комунальні послуги й ліки. Більшість жителів не можуть дозволити собі подорожі або покупку речей.

Запис Високі ціни і тарифи хвилюють українців більше, ніж війна спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про віялові відімкнення тепла і світла: Рішення про введення надзвичайного стану в енергетичній сфері прийняли на позачерговому засіданні уряду. Тож  від 15 лютого Україна перейшла на «економний» режим споживання антрациту. Через це ймовірні віялові відімкнення світла і тепла.

Чернівецька область не увійшла до переліку областей, яким це загрожує. Втім графік відключень буковинських підприємств уже узгоджений в «Чернівціобленерго». Натомість відключень населення та підприємств соціальної сфери не планують. За словами Фищука, на цьому наголошував віце-прем’єр Зубко. Буковинці отримують електроенергію з Рівненської та Хмельницької атомних станцій, а також з Вінницької ТЕЦ та Дністровської ГЕС. Виділений ліміт – 300 мегават на годину, та краяни виходять за нього.

Про інвестиції. Буковина була однією із 4-х областей України, що брали участь у нараді в Мінрегіонрозвитку, де розглядалися проекти за гроші Міжнародного інвестиційного фонду. Наша область запропонувала реалізацію двох своїх мрій – євро-колію та будівництво автомобільної дороги з Румунії до Польщі через Чернівецьку, Тернопільську та Львівську області. Щоправда, маємо конкурента: розглядається також будівництво дороги Одеса – Рені.

Про візити. Наслідком візиту Фищука до США буде меморандум, який невдовзі підпишуть найменший штат США Денвер і одна з найменших областей України – Чернівецька. А ще він привіз запрошення на профільний форум до Америки українським освітянкам – міністру освіти та науки Лілії Гриневич і директору департаменту освіти і науки чернівецької ОДА Оксані Палійчук.

Про перинатальний центр. Чи запрацює він нарешті і коли це станеться – точної відповіді немає, бо не все залежить від обласних чиновників. Виділити цього року 45 млн грн на цей медзаклад обіцяв прем’єр. Та, попри це, ще потрібні кошти. Тим часом, як відомо, обладнання, яке могло б рятувати новонароджених,  роками залишається просто запакованим…

Про гроші на ремонт доріг, які не були освоєні торік і зберігаються на депозитах. Вони не розтринькані і не повернуті до бюджету. І лише торік, завдяки депозиту, краяни отримали до обласного бюджету додаткових 14 млн грн.

Питання ж про будівництво каскаду ГЕС на Дністрі вивчається. Саме тому, мовляв, наша обласна рада ще не прийняла рішення про підтримку мораторію на будівництво, за яке давно  проголосували сусіди – депутати Тернопільської та Івано-Франківської областей.

Про зникнення дешевих ліків у аптеках через блокаду оптовиків. Доручення промоніторити ситацію й вивчити проблему отримав департамент охорони здоров’я Чернівецької ОДА. Та, як наголосив губернатор, йдеться про свідому блокаду з боку київських оптових структур, які поставляють ліки до аптек. Вони роблять усе для того, щоби зірвати реформу в галузі фармації. Бо перед ними Мінздоров’я поставило завдання суттєво здешевити ліки і не наживатися на людському нездоров’ї. Тим паче, що реальна вартість значно нижча за ту, яку виставляють аптеки.

Про рейтинг голів ОДА в Україні та аутсайдерське місце нашого очільника. Як відомо, цими днями був оприлюднений рейтинг діяльності голів ОДА за 2016 рік. Його опублікував  Комітет виборців України. Перше місце в ньому посіла очільниця Харківської області Юлія Світлична. Харківщина стала першою за показниками соціально-економічного розвитку 2016 року. Індекс промислової продукції зріс тут на 106,7% (по Україні 102,4%), будівельної – на 100% (по Україні 88,6%), сільгоспвиробництва – на 106,5% (по Україні 106,1%). У п’ятірці лідерів також Олег Синютка (Львівська ОДА), Сергій Кузьменко (Кіровоградська ОДА), Степан Барна (Тернопільщина) та Геннадій Москаль (Закарпаття). А серед антилідерів рейтингу – Олег Гончарук (Івано-Франківська обл.), Олексій Муляренко (Рівненська обл.), Олександр Фищук (Чернівецька обл.), Валерій Головко (Полтавщина) та Андрій Гордєєв (Херсонщина). Вони отримали низькі оцінки як за опитуванням експертів, так і за соціально-економічним розвитком регіону.

«Я ознайомився детально із аналізом, зібраним КВУ, і мушу сказати, що мені приписали багато обіцянок, яких я ніколи не давав. А щодо показників промисловості, то тут негативну роль зіграло сухе літо: ми не досягли хороших показників з виробництва електроенергії Дністровською ГЕС. А саме вона дає практично половину, точніше – 47% усього виробничого потенціалу.

Про нових заступників. Щодо представлення громаді першого заступника і заступника голови ОДА Олександр Григорович сказав, що це відбудеться одразу ж після того, як вони пройдуть спецперевірку.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»    

Запис Виконавча влада: що, де, коли і як спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Країна вимагає змін, а часу на них все менше

Тиждень залишається до Дня Незалежності, та у багатьох українців настрій зовсім не святковий: країна несе втрати в неоголошеній війні, обіцяного же владою простим українцям покращення життя зовсім не видно. Навпаки, новий опалювальний сезон завдасть остаточного удару по злиденних бюджетах більшості родин наших громадян. Осінь буде дуже непростою.

Невдоволення в суспільстві зростає, а влада, на жаль, не здатна домогтися позитивних зрушень. Прем’єр обіцяє суттєве зростання доходів населення, та не зазначає, звідки братимуть гроші на них. Планувалося зростання української економіки на кілька відсотків, проте нині оптимістичний прогноз зменшений майже удвічі. Українська економіка була найтіснішим чином пов’язана із російською, та через війну російський ринок втратила. Сподівання на те, що вдасться швидко переорієнтуватися на величезний ринок ЄС, виявилися ілюзорними. Нині гарячково шукають партнерів в Азії та Африці, але на тих ринках існує чимала конкуренція і здобути їх дуже непросто.

Утім, гроші можна знайти усередині країни – якщо перемогти корупцію. Проте боротьба з нею точиться більше на словах, ніж на ділі. Навіть украдені Януковичем гроші не вдалося повернути у країну: депутати так і не прийняли потрібного закону. Не вдається увстановити справжній контроль навіть над статками потенційних корупціонерів: від 15 серпня чиновники повинні були подавати декларації про доходи в електронному вигляді, українська влада обіцяла це іноземним партнерам. Проте обіцянку не виконала, відтак не отримає обіцяного траншу МВФ, а без нього важко утримати стабільність гривні. Якщо підвищуватимуть виплати громадянам за рахунок додаткового друку грошових знаків, ситуація перетвориться на катастрофу. Повсюдно відчувається: старі сили гальмують будь-яке просування вперед і провокують вибух соціального невдоволення.

Рейтинг президента упав до мінімуму, як і рейтинг пов’язаних із ним політичних сил. Опозиція все голосніше вимагає дострокових парламентських і президентських виборів, що в умовах війни є украй небезпечним. Кремль і надалі вкладатиме чималі кошти у дестабілізацію України (він це вже робить, нарощуючи зусилля), щоби забезпечити перемогу тут проросійських сил.

Ситуація у Порошенка складна. За Конституцією України, глава держави не відповідає за стан економіки, ця сфера належить до компетенції прем’єр-міністра, який спирається на парламентську більшість. Але громадська думка у злиденному житті більшості українців звинувачує насамперед саме гаранта Конституції. Кучма робив колись просто: міняв прем’єрів щорічно, перекладаючи на них всю відповідальність. Порошенко вже поміняв Яценюка на Гройсмана, але краще українці жити від цього не стали. Виходить, потрібні інші кроки, до того ж радикальні. Найважливіші з них – справжня боротьба з корупцією і витіснення олігархів з політичного життя країни.

Суспільство розуміє, що саме пов’язані з Кремлем олігархи є найголовнішими винуватцями нинішнього складного стану нашої держави. Тому арешт луганського «божка» Єфремова громадськість зустріла із зрозумінням. Але ж відповідальність лежить не тільки на цій особі.

З іншого боку, олігархи відчули небезпеку, а вони мають достатньо засобів, щоби мобілізувати за допомоги власних ЗМІ чималі маси бідняків, і оплатити їхні дії, спрямовані на захист олігархічних інтересів. Небезпека соціального вибуху є цілком реальною, недарма ж деякі мас-медіа вже заводять розмови про «черговий Майдан».

Нинішня влада може зберегтися, лише спираючись на підтримку серйозних суспільних сил. Але яких? Дрібний і середній бізнес вона відштовхнула від себе нерозумною податковою політикою. Розвалена промисловість не створює нових робочих місць, робітники втратили статус могутньої соціальної сили.  Інтелектуалів і студентство влада відштовхує також. Більшості студентів узагалі обіцяли скасувати стипендії, а науковців загнали в кут злиденними зарплатами і повною дискредитацією наукових ступенів, роздаючи їх малограмотним чиновникам. Про селянство і говорити важко: чимало сіл на очах вимирає.

То що ж – залишаються тільки силовики, як у Путіна? Серед учасників АТО (їх уже понад сто тисяч) переважають настрої, зовсім не втішні для київської влади. Путін ще має «зомбоящик» – ефективну пропаганду, чого не мають київські владці. Вони фактично програли інформаційну війну, так і не створивши стратегії її ведення. Намагання зберегти всю мерзоту, накопичену за багато років – олігархічно-феодальну систему, кастовість українського суспільства, принижене становище простолюду –  веде до катастрофи. Вихід один: ставка на нових людей – носіїв нових ідей, здатних на рішучі дії. Таких породжує суспільство, коли старі політичні сили доводять його до краю прірви. Ситуація вимагає справжніх змін, а часу на них все менше.

Ігор БУРКУТ

Запис Погляд політолога – Несвяткові роздуми напередодні Дня Незалежності спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Скандал, який розгорався навколо центру реабілітації «Особлива дитина», вичерпався саме – і лише – тоді, коли сторони почали розмовляти одне з одним, чути аргументи одне одного і демонструвати готовність іти назустріч один одному.

 Позиція керівництва Центру

Тетяна Закрутна, в.о. директора Буковинського обласного центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів «Особлива дитина»:

– «Особлива дитина» – відновлювально-корекційний реабілітаційний заклад, а не навчальний. На цьому наголошую, оскільки в деяких батьків складається хибна думка, що центр повинен навчати. Ні – лише формувати здатність до засвоєння й використання інформації, в т.ч. до навчання, перебування в суспільстві, здатність робити правильні висновки і правильно діяти.

Є різні види реабілітації: соціальна, психологічна, педагогічна, фізична реабілітація, профорієнтація і медичний супровід. Тільки комплексний підхід і глибоко індивідуалізована, послідовна реабілітація за участі батьків дає найкращий ефект. Процес ефективний тоді, коли він безперервний За межами центру батьки є головними дійовими особами реабілітації їхніх дітей, тож саме в нашому центрі вони отримують необхідні навики, які застосовують надалі.

В Україні діє багато подібних центрів, у чомусь вони подібні, а в чомусь відмінні. Усі намагаються відбирати для роботи найвідоміші вітчизняні і світові методики. Не завжди є можливість застосовувати методики в повному обсязі: нерідко це потребує дорогого обладнання, тривалого, глибокого навчання фахівців, отримання ліцензій. Але можна використовувати певні елементи відомих методик, і ми це робимо – і це також дає позитивний результат.

У нашому центрі, як і належить, працює реабілітаційна комісія, яка засідає двічі на тиждень, проводить прийом пацієнтів і корекцію лікування, оцінює результати курсу лікування. Буває, що батьки вважають якісь прописані їхнім дітям процедури непотрібними, але ми наполягаємо, бо саме поєднання різних засобів лікування є ефективним.

Тут проводяться як індивідуальні, так і групові заняття. Залежно від того, як дитина сприймає іншу, чи є сумісність, чи не заважають вони одна одній, чи органічно поєднуються, – створюються групи. Музико-, казкотерапія, ранкова гімнастика – тільки групові. І діти охоче займаються.

Працюємо на наявній матеріальній базі. Наприклад, у програмі самообслуговування (де навчають дітей одягатися, харчуватися, особистої гігієни) працюють і вчителі-реабілітологи, і асистенти. На старих макетах, які маємо… Заняття різноманітні – арт-терапія, музикотерапія, казкотерапія, глино терапія – адже діти дуже індивідуальні у відхиленнях розвитку, тож одній дитині допомагає одна терапія, іншій – інша. Використовуємо елементи методики Монтессорі – тільки елементи, адже тільки сертифіковане обладнання для застовування методики коштує 30 тис. доларів, а ще недешеве навчання фахівців до рівня отримання ліцензії…

До кінця нинішнього року планується відкриття комплексу соціальної реабілітації «Школа життя». Для цього ще кілька років тому міськрада виділила центрові «Особлива дитина» приміщення площею 501 кв.м. Маємо деякі розбіжності у баченні того, що розташується в цьому приміщенні.

Наразі в медичному центрі хворі дітки можуть перебувати в стаціонарі тільки 14 днів –двічі, максимум тричі на рік. Цього мало для повноцінної реабілітації. Тим більше, якщо йдеться про дітей з віддалених районів, яким не підходить ні денне перебування чи лікування, ні навіть таке короткочасне стаціонарне. Якщо в новому приміщенні запровадимо стаціонар на 20 ліжок, збільшиться термін проходження реабілітації, а отже – і її ефективність

Варто наголосити, що діти з районів насправді мають менше можливостей реабілітації, аніж діти з обласного центру – попри те, що «Особлива дитина» фінансується за рахунок міжбюджетних трансфертів і 75% коштів надходить з районів, а лише 25% – з Чернівців. Як відбувається фінансування? Є контингент дітей у районах, їм держава виділяє субвенцію – на кожний район, відповідно до нормативних показників. Райони чверть коштів переказують в обласний бюджет і три чверті – на утримання центру «Особлива дитина». На сьогодні у нас проходять реабілітацію переважно діти з Чернівців. Для того, аби послуги отримували діти з районів, їхні батьки мусять винаймати квартири чи поселятися в родичів…

Ми розуміємо, що батьки таких діток мають утримувати родину, ходити на роботу, заробляти гроші. Але обов’язок кожної мами – підготувати дитину до самостійного життя. Тож вважаємо державницькою саме таку позицію: дітям необхідно дати все, що можна в цих умовах. Опоненти вважають, що дітьми має займатися обслуговуючий персонал. Але це не реабілітація, а звичайне денне перебування.

Стаціонар забезпечить дітям рівність прав на реабілітацію і виправить порушення у фінансуванні закладу. Адже якщо є структура фінансування, кожен район дає частину коштів і кількість дітей має відповідати структурі фінансування.

Спільно з департаментом ми розробили концепцію розвитку центру, якою передбачено: відкриття кабінету сенсорної інтеграції, сенсорної кімнати, кімнати домоводства, творчої кімнати разом з кімнатою ранньої професійної орієнтації тощо. Експериментально можна запровадити одну-дві групи денного перебування.

Можливостей відкрити подібні групи в районах наразі немає – ні фінансових, ні в плані забезпечення кадрами. У нашого центру можливості унікальні, і ними обов’язково треба скористатися.

Тим часом за кошти обласного бюджету в Чернівцях будується бальнеологічний комплекс, де передбачені басейн, харчоблок, пансіонат готельного типу для приїжджих, там буде забезпечене безбар’єрне (зручне для людей з особливими потребами за архітектурою та обладнанням) середовище. Групи денного перебування можна було б розмістити там.

Позиції чиновників

Єлизавета Пушко-Цибуляк, директор департаменту фінансів облдержадміністрації:

– У центрі «Особлива дитина» не відбувається ні ліквідації, ні реорганізації – лише приведення діяльності у відповідність до Положення. Тут потрібне роз’яснення фінансової сторони питання.

До 2011 р. центр фінансувався з Державного бюджету і працював як державна установа. Від 1 січня 2011 року, після прийняття Бюджетного кодексу, фінансування таких центрів здійснюється відповідно до ст.90 Кодексу центрів соціальної реабілітації дітей-інвалідів і передбачене з обласного бюджету. Так і відбувається в Чернівецькій області. У 2012р. до Закону про реабілітацію інвалідів в Україні внесені зміни, відповідно до Бюджетного кодексу, і чітко визначено, що потреба в державних реабілітаційних установах визначається центральними органами виконавчої влади. Потребу ж в комунальних реабілітаційних установах визначають місцеві органи виконавчої влади і рішення про їхнє утворення приймають органи місцевої влади. Ці рішення приведені у відповідність функціонування Бюджетного кодексу. 2013-го Міністерство соцполітики затверило Типове положення про центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів. Тож сьогодні маємо ситуацію, коли питання власності має бути приведене у відповідність до Бюджетного кодексу: заклад, який раніше був державним, нині став комунальним. Відповідно до цього статусу він фінансується й управляється. Це не тільки не передбачає зменшення послуг особливим дітям у таких закладах, а й навпаки – їхнє збільшення.

Отже, від 2011-го центр «Особлива дитина» фінансується з обласного бюджету. Жодних коштів з держбюджету – і, відповідно, фінансових порушень – немає. На поточний рік на центр передбачено 2 млн. 376 тис. грн. В тому числі з видатків обласного бюджету – 435 тис. грн. на роботи капітального характеру. 1 млн. 710 тис. грн. надали райони – як співфінансування. Це і є міжбюджетний трансферт, субвенція з районного бюджету до обласного. У двох районах – Кіцманському й Сокирянському – є власні подібні центри, районні.

Оскільки центр «Особлива дитина» займав частину приміщення медичного центру, то наразі робиться ремонт окремого приміщення для його потреб, профінансовано 126,3 тис. грн. Після закінчення робіт і введення корпусу в експлуатацію буде можливість запровадити організаційні заходи, передбачені Положенням.

У медичному центрі теж передбачається розширення. Триває будівництво корпусу, кошторисна вартість якого 12 млн. грн. Хоча 2010-го з 2,5 млн. грн. профінансовано 714 тис., а 2011-го зовсім припинили фінансування. 2012-го з передбачених 10,5 млн. (якби були профінансовані – корпус був би добудований) влада знайшла  тільки 1,2 млн., а 2013-го – профінансували всього 20 тис. грн. (!). У поточному році вже за рахунок фонду регіонального розвитку передбачено 6,5 млн. грн. Саме в цьому корпусі будуть басейн, харчоблок, стаціонарне відділення.

Створення подібних центрів у районах наразі проблематичне, бо потребує додаткового ресурсу. Але воно на часі. Закон про реабілітацію інвалідів передбачає максимальне наближення послуг до місця проживання дитини-інваліда. Поки що рішення про створення таких центрів або фінансування обласного центру приймають райони самостійно.

Не як фінансист, можу лише додати, що робота персоналу в таких закладах надзвичайно важка. І її треба виконувати. У Положенні про центр усе детально прописане.

Олена Верига, директор департаменту соціального захисту населення облдержадміністрації:

– Усі наші дії спрямовані на те, аби не позбавити дітей того, на що вони мають право. Так, було різне бачення того, що має бути розташоване в новому приміщенні центру «Особлива дитина». З одного боку, стаціонар потрібен, щоби діти з області мали змогу отримати повний комплекс послуг, з іншого, денне перебування – також потрібна річ, передбачена законодавством. Тож ми обговорювали цю проблему з усіма, хто має до неї стосунок, і зрештою дійшли згоди. Поки що запровадимо 1-2 групи денного перебування і стаціонар на 20 ліжок. Наша мета – зберегти все добре, напрацьоване і додати нове.

Жодні пертурбації в документах не вплинуть на кількість і якість послуг, які надаються в центрі. Жодні звільнені площі не можуть бути приватизовані – це визначено законом. Більше того, зараз ми наведемо лад із документами щодо оренди приміщень. Досі договір оренди на все приміщення, яке медичний і реабілітаційний центри займають сьогодні, був у медичного центру. Кабінети обох закладів розташовувалися вперемішку, незрозуміло було навіть, як вони мали би платити за комунпослуги. Зараз передбачається, що вони розділяться і розташуються кожне в окремому крилі, зберігаючи наявний розмір площі. У новому приміщенні договір оренди складатиметься напряму.

Ми вивчали діяльність центру «Особлива дитина», виробили певні рекомендації і доручення для в.о. його директора. Створили наглядову раду при департаменті щодо інтернатних закладів і центрів, будемо приймати рекомендації щодо кадрових питань. Запропонували створити при обох центрах громадські ради, які вирішували б поточні питання, а перед владою ставили вже конкретні завдання і пропонували конструктивні шляхи.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Центр, який став «каменем спотикання» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Життя ще раз підтвердило: будь-яке явище може перетворитися на свою протилежність, якщо вчасно не зупиниться. Прикладів є багато. Буває, красуня вчасно не помітить, що невблаганний час ґрунтовно попрацював над її зовнішністю, не залишивши від минулої краси нічого – і від розуму теж. Перетворившись на стару каргу, вона далы поводиться як молода спокуслива жінка, лякаючи оточення.

У політиці таке відбувається не рідше, ніж у звичайному житті. Так, далекого 1959-го року на Кубі до влади прийшли молоді патріоти на чолі з Фіделем Кастро. Вони повернули кубинцям самоповагу, якої тих позбавили американці, що десятиліттями перетворювали острів на велику зону власних розваг, а його населення – на своїх слуг. Проте невдовзі Кастро «увірував» у марксизм-ленінізм і розпочав експерименти над  земляками, внаслідок яких Острів Свободи нині залишається одним з небагатьох заповідників комунізму в сучасному світі, звідки люди масово тікають у сусідні США.

У ХХІ столітті політичні процеси рухаються значно швидше, ніж за попередніх історичних епох.

Наприкінці минулого року тисячі українців вийшли на київський Майдан протестувати проти спроб Януковича здати Україну Путіну. Відтак Майдан став символом народної боротьби за свободу, за європейський вибір, за краще життя. Світ був здивований самоорганізацією українського суспільства, мужністю простих людей, які ішли на озброєних до зубів «беркутівців» із фанерними щитами й бруківкою в руках.

Хвиля протесту змела злодійський режим, проте дорогу ціну заплатили українці за цю перемогу: Герої Небесної Сотні віддали свої життя за краще майбутнє нашої країни. Та не мир прийшов на нашу землю – прийшла неоголошена війна. Захисники Майдану добровільно вирушили на фронт і нині проливають кров, щоби зберегти єдність Української держави. Від рук терористів та їхніх російських господарів гинуть найкращі сини нашого народу.

А в центрі Києва досі стоять намети – і в них живуть якісь люди, що називають себе «захисниками Майдану». Більшості з них тут не було тоді, коли на головній площі столиці відбувалися доленосні події. Зі справжніх захисників Майдану залишилися ті, що не знайшли себе у нових обставинах і далі живуть тим життям, якого вже немає. Таким людям потрібна кваліфікована допомога психолога, що дозволить повернути їх до реальності. Та на Майдані зібралася публіка, якої раніше не могло тут бути в принципі: п’янички, різного кшталту авантюристи і навіть ті, кого підозрюють у роботі на російські спецслужби. Під час знесення наметів минулого тижня тут знайшли вогнепальну зброю та ручні гранати. А коли комунальні служби Києва під охороною міліції проводили очищення площі, з оточеного Донецька до нинішніх «майданівців» звернулися самозвані лідери так званої ДНР зі словами підтримки!

Коли противник починає нас хвалити, варто задуматися: щось ми робимо неправильно! А неправильним виявилося існування Майдану після того, як його активісти вдправилися на Схід України, де вже насправді вирішується доля держави. Хто бажає захистити Україну, має бути там. Якщо не дозволяє здоров’я чи вік, то допомагати захисникам усім, чим можна.

Майдан у тому вигляді, в якому він сформувався під час боротьби проти злодійського режиму Януковича, вичерпався повністю. Замість захисників свободи на ньому з’явилися типові «тітушки» – і Майдан перетворився на Антимайдан! Таким він потрібний лише ворогам незалежної України для дестабілізації життя у столиці держави. Тому центр Києва звільнюється від тих, хто лише шкодить. А пам’ять про справжній Майдан обов’язково має бути збереженою для нащадків.

Ігор БУРКУТ

Запис Майдан перетворився на Антимайдан спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цього тижня міністр інфраструктури України Максим Бурбак із робочим візитом відвідав рідну Буковину. Прес-конференцію він розпочав із питання, хто й чому розпочав ремонтні роботи на вулиці Б.Хмельницького в Чернівцях, не маючи проекту робіт.

– У мене є питання до правоохоронних органів, щоби вони перевірили, хто, як і чому почав роботи на цій вулиці, не маючи повного готового проекту. Хто робив черговий піар-хід напередодні виборів 2012 рокуй здобував собі політичні дивіденди, розкопавши важливу для усіх нас транспорту артерію міста? – сказав Бурбак.

На гучні звинувачення пана міністра одразу відгукнувся колишній директор департаменту ЖКГ Чернівецької міської ради Дмитро Сірман.

– Окремі вислови, коментарі у мене як фахівця у сфері житлово-комунального господарства викликають подив. Чому чиновник такого високого рівня – міністр інфраструктури України – може бути таким некомпетентним у простих виробничих питаннях? – пише на своїй Facebook-сторінці Сірман. – Для того щоб капітально відремонтувати вулицю, ще у 2010-2011 роках було виготовлено проектно-кошторисну документацію і прийняте рішення про її ремонт. Навесні 2012 року був проведений тендер. Хочу пояснити пану міністру, що,за чинним законодавством неможливо провести тендер без наявної, погодженої в установленому порядку проектно-кошторисної документації. До речі, процедуру тендерних закупівель було неодноразово перевірено відповідними правоохоронними органами. Департамент ЖКГ у 2012-13 роках організував і виконав значний обсяг інженерних робіт, незважаючи на недостатнє фінансування… Під час припинення робіт у зимовий період була виконана зворотна засипка, що дало змогу забезпечити рух транспорту. Зараз нічого не заважає новому керівництву міста завершити роботи.

З усього цього видно, що нова влада намагається «перевести стрілки» на попередню, бо не може виконати свої передвиборні обіцянки: як завжди немає грошей на завершення робіт. «Папєрєдніки» пропонують теперішній: мовляв, ми розпочали ремонтні роботи, а ви вже далі самі розбирайтеся. Хоча аби сказати тепер, яку частину реконструкції все ж таки вже здійснено, потрібний… новий проект! А поки вулиця Б.Хмельницького залишається лишень плацдармом для політичних піар-ігрищ та зведення рахунків – і невідомо, у якому столітті чи тисячолітті її відновлять.

Вл.інф.                                

Запис Слідство веде Бурбак Хто розкопав вулицю Б.Хмельницького? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На порядок денний виносилося шість питань: «Про оцінку суспільно-політичної ситуації в України та перехід усієї повноти влади до рук Народної ради в області», «Про звернення депутатів Чернівецької обласної ради VI скликання до депутатів усіх рівнів рад України щодо необхідності збереження територіальної цілісності та унітарності української держави», «Про звернення депутатів Чернівецької обласної ради VI скликання до начальника УМВС України у Чернівецькій області Демидова О.М. про перехід міліції на бік народу та негайне відкликання підпорядкованих військ УМВС України в Чернівецькій області з Києва» (із доповненнями – до адресатів звернення доданий перелік усіх керівників силових структур у краї), «Про звернення щодо відставки президента Януковича».

«Про недовіру та відставку голови Чернівецької обласної державної адміністрації Папієва М.М.», «Про заборону діяльності на території Чернівецької області Партії регіонів та Комуністичної партії України».

Перші чотири були прийняті практично без проблем. За недовіру Папієву голосували 4 рази, він сам просив депутатів це зробити. Адже під вікнами стояла громада. При голосуванні четверо були проти, більш ніж півтора десятка утрималися.

Не менше списів ламалося навколо заборони КПУ та ПР. Зрештою, і за це проголосували з четвертого разу.

Вл.інф.

Запис На Буковині влада в руках Народної ради. Оголошено недовіру Папієву. Заборонено КПУ і ПР спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Євген, Іспанія

Шість років працював в Іспанії будівельником, потім заробив достатньо грошей і лише за два дні відкрив фірму, яка займається перевезенням вантажів. Уже за кілька років зміг купити собі двоповерхову віллу на березі моря за 300 тис. євро.

На відміну від України, тут держава всіляко підтримує розвиток бізнесу: якщо ви тільки розпочинаєте справу, вам надається відстрочка від сплати податків на два роки. Плюс тут дуже зручна система кредитування. На відкриття власної справи я взяв позику в банку лише під 3% річних і, коли в мене виникли фінансові труднощі, мені продовжили термін ще на рік.

Роман, Італія

Свою «кар’єру» в Італії розпочинав як і більшість заробітчан: працював будівельником, вантажником, продавцем у крамниці.  А вже за кілька років вирішив відкрити власну крамничку.

В Італії ставлення до людей з боку держави набагато краще, ніж у нас.

Тут є спеціальні центри для безхатченків, де їх годують безкоштовно, дають чистий одяг і приймають на ночівлю. Уряд вважає, що краще безкоштовно годувати безпритульних, ніж ті почнуть красти та грабувати. До того ж кожний супермаркет виставляє на вулицю продукти за два дні до завершення строку їхньої придатності. І будь-хто охочий може брати собі, що забажає, задарма. Та й ціни на продукти в Італії набагато нижчі, ніж у нас. Десь півроку я не працював, а холодильник у мене був забитий під зав’язку. 

Тетяна, Греція

З України виїхала 5 років тому – у самий пік кризи – та легко змогла відкрити власну крамничку жіночого одягу. Через усі економічні негаразди, навряд чи змогла би розпочати власну справу в Україні, а у Греції – за два дні. За перший день я зняла приміщення, на другий зробила страховку, оформила документи у податковій, і вже на третій день могла відкриватися. Щоправда, прибутки нині справді впали, але країна, яка набралася кредитів, все одно аж ніяк не нагадує державу на межі дефолту. Продуктові лавки переповнені, а ціни нижчі за українські. При цьому в Греції ідеальні дороги.

Де у світі легко займатися бізнесом?

Світовий банк спільно з Міжнародною фінансовою корпорацією минулого року опублікували рейтинг ведення бізнесу (Doing Business Report) в різних країнах світу. До списку увійшли 185 держав, які оцінювалися за 10 показниками умов роботи малих і середніх підприємств (створення підприємства, отримання ліцензій, наймання працівників, реєстрація прав на майно, отримання кредиту, захист прав інвесторів, міжнародна торгівля, сплата податків, виконання контрактів і закриття підприємства). Перші місця в рейтингу розділили Сингапур, Гонконг (Китай), Нова Зеландія, США та Данія. Україна ж посідає 137 місце і межує з південно-африканським королівством Лесото (136 місце) та Філіпінами (138 місце). Проте в порівнянні з минулим роком наша держава покращила свої позиції на 15 пунктів.

1. Сінгапур по праву вважається одним із найголовніших фінансових центрів світу – тут розташовані офіси та представництва 30 тисяч найкрупніших міжнародних фірм. Ця країна спеціалізується на наданні туристичних, фінансових, транспортних і торговельних послуг – у цих сферах можна знайти своє місце, навіть не маючи великого стартового капіталу. Мінімальний розмір статутного капіталу – символічний, тобто 1 долар, мінімальна кількість акціонерів – один, ліцензії на більшість видів бізнесу не потрібно. Іноземці можуть володіти 100% акцій. Єдина вимога – директор фірми повинен бути резидентом Сінгапуру.

Малим і середнім підприємствам, які тільки розпочинають свій бізнес, держава надає особливі пільги. Це і видача спеціальних позик, і страхування кредитів, і розподіл субсидій.  А ще перші три роки  компанія звільняється від сплати податку зі 100 тисяч доларів оподатковуваного доходу. З наступних 200 тисяч кожні три роки надається 50% звільнення від сплати податку. Сприятливим є і ПДВ – лише 3%.

2. Вже понад 160 років Гонконг є всесвітньо визнаним пунктом доступу іноземного бізнесу в Китай. Розпочати тут бізнес надзвичайно просто. Сам процес створення компанії «з нуля» забирає не більше 4-х днів, а реєстрація – півгодини! Достатньо лише одного акціонера й статутний капітал у розмірі від 1 гонконгського долара.

Гонконг вважається справжнім податковим раєм: тут немає податку на додану вартість і податку з продажів, уся територія має статус порто-франко, тобто імпортовані сюди товари (за винятком обмеженої кількості позицій) не обкладаються митними зборами та акцизами. Максимальна ставка податку на прибуток у Гонконгу становить скромні 16,5%, прибутковий та на нерухомість – 15%. А соціальне навантаження підприємств обмежується 5-відсотковими відрахуваннями до Фонду обов’язкового пенсійного страхування.

3. Нова Зеландія дуже приязно ставиться до підприємців з інших країн. Особливо, якщо вони інвестують в туризм, видавничу справу, виробництво та експорт екологічно чистих, дієтичних, низькокалорійних продуктів харчування, створення і розвиток нових пакувальних технологій. За внесок у розвиток економіки держави прем’єр-міністр Нової Зеландії навіть надає громадянство. Тут можна купити бізнес з очищення сміттєвих контейнерів екологічно чистим способом або круїзну яхту для організації туристичних маршрутів у Затоці Островів.

Більшість видів бізнесу в Новій Зеландії не потребують дозволів, але деякі контролюються державою чи  на них потрібна ліцензія. Це стосується, першочергово, ріелторської та будівельної сфер, медицини, ресторанної справи. Міжнародний бізнес тут вільний, а митні формальності зведені до мінімуму. Головні податки, що існують у Новій Зеландії – 33% на прибуток і ПДВ 12%.

Проте є й мінуси: дозвіл на ПМЖ отримати доволі непросто. Треба інвестувати в економіку країни щонайменше 2 мільйони доларів, мати 5-річний досвід успішного підприємництва і підтвердити його документально. До цього ж, бізнесмен не повинен бути старше за 45 років і має скласти «на відмінно» іспит з англійської мови.

4. З усіх економічно розвинутих країн у США найнижчі податки. А в Неваді та Вайомингу їх узагалі немає. Якщо компанія зареєстрована в Штатах, але її власники не є резидентами США, компанія звільняється від податку на прибуток, отриманий поза країною.

Якщо ви ведете успішний бізнес, то через 2 роки можете отримати постійне місце проживання (Green Card), а через 5 років – американське громадянство. Щоправда, спершу ви повинні отримати спеціальну «інвестиційну» візу. Видають її лише тим, у кого є активи від 1 мільйона доларів. Крім цього, ще необхідно розмістити мінімум 500 тисяч доларів через інвестиційний фонд у схваленому американським урядом проекті терміном на 5 років.

5. Данія – маленька й тиха країна, яка не має значних ресурсів, тож будує свою економіку, орієнтуючись передусім на сферу послуг. Утім, держава серйозно опікується альтернативними (відновлювальними) технологіями. Вітряки, що генерують електроенергію, ви побачите там скрізь. Хоча головними напрямками ведення бізнесу є торгівля, транспорт, банківська справа, страхування, туризм. Держава активно підтримує підприємців, надаючи додаткові субсидії, особливо в сфері сільського господарства. Крім того, навіть у іноземця в Данії є можливість взяти кредит строком до 25 років під 7-12% річних.

Більшість іноземних підприємців надають перевагу сфері громадського харчування. Відкриття невеликого ресторанчику коштуватиме вам від 12 тисяч євро – стільки ж коштуватиме оренда приміщення на півроку і мінімальне обладнання. Вигідно також займатися бізнесом в сфері сільського господарства – орендувати невелику ферму та розпочати виробництво конкретного продукту харчування.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії» 

Чернівці посіли четверте місце у рейтингу найпривабливіших для життя міст України

Журнал «Фокус» минулого номера опублікував черговий рейтинг 50 найкращих міст для життя в Україні. Першу сходинку зайняла Вінниця. Другу та третю – Київ та Івано-Франківськ. Четвертий щабель в хіт-параді посіли Чернівці, а п’ятий – Львів.

Видання оцінювало міста за 14 різними критеріями. – динаміка чисельності населення, рівень злочинності, витрати міського бюджету на одного жителя, середні доходи населення, рівень зайнятості та безробіття, можливість отримання вищої освіти, рівень ділової активності, міська інфраструктура, рівень забезпечення культурними потребами, рівень цін на комунальні послуги, рівень забезпеченості медичними послугами, екологічний стан міста та туристична привабливість.

Так, у Вінниці порівняно високий приріст населення за рахунок перевищення народжуваності над смертністю, високий рівень ділової активності і, як наслідок, низький рівень безробіття серед працездатного населення.

Київ відзначився найнижчим рівнем безробіття в Україні, високими показниками ділової активності, інфраструктури та туристичної привабливості. Проте у столиці погані показники за рівнем злочинності. А вартість нерухомості тут одна з найвищих в Україні.

У Івано-Франківську найнижчий рівень злочинності і найвищий показник по забезпеченості медичними послугами.

Чернівці же можуть похизуватися сприятливою міграційною картиною, інфраструктурою та забезпеченістю медичними послугами. Однак у нас вельми висока вартість нерухомості при порівняно скромній середній заробітній платі.

Замикає першу п’ятірку рейтингу Львів, який традиційно показав високі результати за критеріями Ділова активність, Культура, Вища освіта, Інфраструктура, Рівень забезпечення медичними послугами та Туристична привабливість.

Запис Чому українські підприємці «роблять ноги»? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

…Увечері понеділка на хуторі Нижній Турлук, що належить до Великокучурівської сільської ради почало блимати світло, аж доки не погасло. Ми зателефонували до диспетчера Сторожинецького РЕМу. О пів на одинадцяту вечора наш трансформатор відключили. Темінь охопила всі будинки.

Наступного дня знову звернулися до диспетчерської району електричних мереж. Там нам пояснили, що дротам заважають великі гілляки дерев. Їх треба обрізати.

– То обріжте! – сказали ми, споживачі.

– У нас немає бензину. Я дам вам зараз телефон пожежної частини, ви туди звернетеся і замовите «вишку» й обріжете гілки. Тоді ми подамо вам світло!

Від обурення в мене відібрало мову. Не можу зрозуміти, що коїться довкола? Відколи клієнти Обленерго повинні самотужки прочищати лінії електропередач? Такого нахабства ми ще не бачили! Чи не пора поставити власника та його низько кваліфікованих представників на місцях на місце й повернути народну власність тим, кому вона належить. Ми нею розпорядимося грамотніше.

Записано телефоном зі слів Георгія ТЕВЕЛІКА, хутір Нижній Турлук, що на Сторожинеччині      

Запис «Замовте «вишку», обріжте краки, тоді й матимете світло» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Трудові права ігноруються

Державна інспекція праці України за 4 місяці цього року перевірила 10890 підприємств і практично скрізь виявила порушення трудового законодавства. Несвоєчасна виплата зарплат становить 85% усіх порушень. Далі серед порушень – виплата заробленого не в повному обсязі, ненадання соціальних виплат., неналежно оформлені трудові відносини з працівниками, несвоєчасна видача довідок й трудових книжок.  Порушуються також процедура та умови укладання трудових договорів. Фактично інспекція праці України визнає масовий і системний характер порушень з боку роботодавців.

Зокрема, на Буковині за ті ж 4 місяці представники цього відомства перевірили 217 суб’єктів господарювання, де використовують найману працю. І на 202 з них виявлено 78 працівників без належного оформлення трудових відносин і 988 порушень законодавства про працю та державне соціальне страхування. Виявлено.

Проблеми замовчуються

Безперечно, проблеми у сфері трудових відносин існують у значно більших, ніж це фіксує Інспекція, масштабах. Не афішує проблеми роботодавець, мовчить і працівник, бо не впевнений, що зможе відстояти свої законні права, зрештою, просто не вірить у справедливість. Суспільство заводить себе в оману, роблячи вигляд, що ці явища дріб’язкові, не варті уваги. Чи не тому ця тема не надто популярна у ЗМІ?

А порушення стали буденністю практично в кожній фірмі, на підприємстві малому чи великому. Приміром, людині відмовляють у прийомі на роботу – а фактично її дискримінують за віком, статтю, зовнішністю, фізичними можливостями, чи просто тому, що не сподобалися вбрання чи вираз обличчя. При звільненні не проводять чесних розрахунків, не надають довідки про зарплату, не видають чи затримують трудові книжки. При скороченні знов-таки пишно розквітає дискримінація: першими втрачають роботу працівники старшого віку, особливо передпенсійного, жінки з малими дітьми, молодь.

Проблем між найманим працівником і роботодавцем – безліч. Це і ненормований робочий день, і неналежні умови та безпека праці, робота у вихідні, без відпусток, без виплати компенсацій за невикористані відпустки. А чого вартує практика «заборони» хворіти, лікуватися, вагітніти! Кричуща та, на жаль, типова проблема – «робота по-чорному»,  без оформлення трудових відносин, яка ставить людину у безправне, рабське становище і створює серйозну загрозу на майбутнє, зокрема щодо пенсійного забезпечення.

Нас врятували… профспілкиТвердження неймовірне? та правдиве. Бо більше трудовий люд захищати нікому. Партії цікавить влада, а не люди. Тому порятунок потопельника, як відомо, справа рук самого потопельника. І цьому є вже масові підтвердження.      

Історія перша: про активну співпрацю. Ні для кого не секрет, що податкова служба вимагає інколи від потужних підприємств сплати податків наперед. Та ситуація на одному із чернівецьких підприємств склалася таким чином, що воно стало перед дилемою – або сплата податків і затримка з виплатою зарплати, або зарплата і ускладнення стосунків з фіскальним органом.Ситуацію, що загрожувала фінансовій стабільності підприємства, обговорили у профспілковій організації й остання зайняла активну захисну позицію, що й заблокувало активні дії з боку податкової.     До слова, активна позиція лідерів профспілки дозволила їй і у спілкуванні з адміністрацією досягти позитивних для колективу результатів. Зокрема, на підприємстві створені належні умови праці та відпочинку, діють кімнати для відпочинку, встановлений спортінвентар, працівникам з фонду профспілки та підприємства надається матеріальна допомога на лікування, оздоровлення та профілактику захворювань, а також виділяються кошти на навчання дітей працівників у вишах тощо.Одне слово, діалог та партнерство профспілок й адміністрації дали суттєві позитивні результати. Бо, як правило, підприємства, де діють профспілки, є фінансово стабільними та динамічно розвиваються.

Історія друга: сумна. На одному з приватних підприємств адміністрація при пасивній та мовчазній позиції  профкому скоротила значну кількість працівників. Керівництво профспілки не провело відповідних законних дій та замовчало цю ситуацію, своєчасно не повідомивши про скорочення людей вищестоящий профспілковий орган. Таким чином, звільнені та скорочені працівники були позбавлені представлення їхніх інтересів та можливості подальшого захисту.

Історія третя: бойова Цими ж днями актив найманих працівників спільно з адміністрацією одного виробничого підприємства повівся зовсім по-іншому. Дізнавшись, що власник має намір штучно збанкрутувати фірму та залишити людей без зарплатні, запобігли цим намірам. Профорганізація привернула увагу громадськості та  повідомила державні органи про це. У результаті таких спільних дій профспілкових лідерів та адміністрації люди не постраждали.

Чи допоможуть високі штрафи?

Однак висновок з усіх цих недоліків Інспекція, що за кошти платників податків мала би здійснювати контроль і забезпечувати дотримання чинних норм у сфері праці, робить цілком чиновницький: причина масовості цих порушень полягає у…. незначних, на їхню думку,  розмірах штрафних санкцій і пропонує їх збільшити: мовляв, що вищі штрафи, то законослухнянішими будуть роботодавці. Звичайно, загроза суттєвого покарання стимулює дотримуватися Закону. Але наскільки дієвий та чи єдиний це шлях забезпечення прав працівника у відносинах з роботодавцем?

Один у полі воїн?

Коріння системних порушень прав найманих працівників вбачаю у тому, що вони опиняються «сам на сам» з роботодавцями, які завжди мають переконливу перевагу. Можливості працівника відстояти свої права значно менші. Бо це вимагає певних знань, часу, ресурсів, в тому числі й матеріальних. А стереотипи, що «правди все одно не доб’єшся» й «аби гірше не було» фактично ставлять працівника у становище раба. Бо борючись за свої права, громадянин ризикує не тільки не відстояти їх, а й ще втратити роботу, зазнати моральних та матеріальних збитків, витратити час, кошти й здоров’я на ходіння інстанціями та судову тяганину, отримати «вовчий квиток» на подальше працевлаштування. Бо ж якому роботодавцю сподобається робітник, який відстоює свої законні права, чим нібито створює «нездоровий клімат» у трудовому колективі.

У них: На Заході працівники масово відстоюють свої трудові та соціально-економічні права і, як правило, досягають певних результатів. Роботодавці, законотворці, уряди цих країн змушені рахуватися з вимогами трударів, бо вони діють разом, спільно! І саме ця об’єднаність робить їх СИЛОЮ, здатною захистити як право окремого працівника, так і права працівників підприємства, громадян країни загалом. З чого складається ця сила? Відповідь єдина – із ПРОФСПІЛОК, які діють на малих, середніх, великих підприємствах, серед підприємців та самозайнятих осіб.

У нас: Формально на підприємствах різних форм власності укладені так звані Колективні договори, які регламентують відносини трудового колективу та адміністрації підприємства. Принаймні про це бадьоро рапортують чиновники та «пострадянські  державні» профспілки на кшталт нашої Облпрофради. Але хто представляє інтереси трудового коллективу як Сторона  в такому «договорі»? Так званий «представник», а фактично – людина, призначена самою ж адміністрацією.  Саме тому існуючі на підприємствах та установах Колективні договори часто-густо стають ширмою для безлічі порушень трудових прав працівників та їхнього рабського мовчання. В переважній більшості підприємств приватної власності  профспілкові організації, які дійсно представляли би інтереси трудового колективу та кожного з її членів, просто відсутні.

Як наслідок, на більшості підприємств державних і приватних, навіть при наявній  профспілці,  інтереси працівників не захищаються саме з причини того, що там діють, а вірніше сказати «бездіють» так звані «кишенькові профспілки», керівництво яких  стоїть на боці інтересів адміністрації.

Що  робити? Рятуватися самотужки!

Так діють працівники країн Євросоюзу, які об’єднуються за місцем роботи у профспілкові організації та спільно відстоюють і захищають свої законні права.

На кожному підприємстві – маленькому чи великому – працівники, фізичні особи-підприємці, самозайняті особи мають законне право створювати первинні профспілкові організації для представлення своїх інтересів та захисту законних прав.

Такі профспілки мають нарешті стати впливовим інститутом громадянського суспільства та рушієм позитивних суспільних змін в Україні. Але, ніхто не зробить людину вільною, якщо вона сама цього не прагне. Повірте, не прийде до вас чиновник на підприємство, який розпорядженням «згори» створить профспілку для вашого захисту.

Зробіть перший крок

Все починається з одного, двох, трьох активних і свідомих людей, які мають авторитет у колективі та здатні згуртувати навколо себе спочатку невелику групу, яка  з часом стане потужним захисником законних прав та інтересів кожного працівника.

Роботодавцям: можете отримати переваги

Деякі роботодавці хибно вважають, що створення профспілок додасть їм «головного болю», і тому відкрито чи приховано перешкоджають їхньому створенню. Насправді ж роботодавець теж отримує переваги від створення профорганізації. Практика свідчить, що підприємства, де діють профспілки, де налагоджена конструктивна співпраця з адміністрацією є найбільш успішними, прибутковими, бо там зростають як продуктивність праці та  конкурентоспроможність, так і мотивація працівників та лояльність до роботодавця. А в разі зовнішньої загрози працівники стають на захист свого робочого місця на підприємстві. Роботодавець і найманий працівник можуть та мають бути партнерами.

Так ось на питання – що нам робити? – є тільки одна відповідь: потрібно об’єднуватися та створювати профспілки!

Змін потребує не тільки законодавство, а, перш за все, наша свідомість!

Конфедерація профспілок недержавного сектору економіки Чернівецької області співпрацює з трудовими колективами, надає представникам трудових колективів, громадянам, приватним підприємцям методичну, юридичну, організаційну підтримку в створенні профспілкових організацій на підприємствах, у представленні та захисті  трудових прав та інтересів кожного.

Будемо діяти спільно! Наша сила в об’єднанні! Все тільки у наших руках!

Наше гасло – «Разом для кожного!»

Звертайтеся за адресою:

58000, м. Чернівці, вул. Нікітіна, 2 (3 поверх).

Телефон –  факс: 57-41-18, 57-30-34. (099) 204-28-14;  (097) 013-03-39.

Електронна адреса: kpnse_cv@bigmir.net

Запис Трудове законодавство порушується масово і системно. Як цього позбутися? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чернівецький обласний Художній музей відзначив чвертьвіковий ювілей. З цієї нагоди відвідувачам препредставили нову постійну експозицію з понад двома сотнями робіт з фондів музею, а ще обговорили проблеми культури й мистецтва на сучасному етапі та роль художніх музеїв у їхньому вирішенні на науково-практичній конференції. У ній взяли участь близько двох десятків небайдужих до культурної спадщини фахівців з різних областей України – з Івано-Франківщини, Рівненщини, Харківщини.

Боротьба за подолання проблем художніх музеїв, як виглядає, покладена на самі ж музеї. Адже «допомога» влади, вочевидь, спрямована якщо не на їхню ліквідацію, то принаймні на зменшення кількості. Як зауважила директор Чернівецького Художнього музею Інна Кіцул, нині музеям приділяють набагато менше уваги, хоча проблеми в культурі та мистецтві були і є на кожному етапі розвитку суспільства. Та якщо раніше 4 рази на рік проводилося спеціальне обов’язкове навчання музейних працівників – в українській, а то й у інших європейських столицях, то зараз лише вимагають нові експонати, хоча коштів на них, на експедиції та на навчання не виділяють. Вихід же зі скрути влада вбачає в оптимізації штату – і це підтверджують учасники конференції з інших регіонів, зокрема й науковий співробітник комунальної установи «Художньо-меморіальний музей І.Ю.Рєпіна» в м. Чугуїв на Харківщині Владислав Литвиненко.

Натомість директор Музею мистецтв Прикарпаття Михайло Дейнега вихід з ситуації вбачає у створенні музейного комплексу на базі об’єднання всіх музеїв міста на чолі з одним генеральним директором. За його ж словами, нині музеї виживають лише за допомоги інвесторів, меценатів і власних виставок.

Згідно з наказом Мінкульту України від 1 серпня 2012 року, музеї України поділяються на категорії:

І – всі музейні заклади зі статусом національного,

ІІ – музеї та заповідники, що мають від 75 до 200 тис. відвідувачів на рік та від 75 до 150 тис. одиниць основного фонду; ІІІ – 50-75 тис. відвідувачів на рік, 30-75 тис. одиниць основного фонду; IV – 15-50 тис. відвідувачів на рік та 10-30 тис. одиниць основного фонду.

Таким в Україні робити нічого.

За словами Михайла Дейнеги, захистити права музеїв в Україні спроможне тільки ICOM –  міжнародне об’єднання музеїв і професійних музейних працівників, яке займається збереженням, охороною та популяризацією світової природничої і культурної спадщини, матеріальної і нематеріальної.

Начальник управління культури ОДА Іван Петрусяк визнає, що фінансування музеїв зовсім не таке, як би того хотілося. Та посадовці тішаться вже тим, що «усі працівники отримують заробітну плату, приміщення гарне, немає боргів за опалення та електроенергію». А щодо поповнення фондів, тобто закупівлі надбань мистецтва – то тут уже «як виходить»…

Від управління культури Чернівецької міської ради на цьому заході нікого не було. Директори місцевих музеїв запевняють, що міська рада не вперше ігнорує подібні заходи.

– Зрештою, – зауважила, важко зітхнувши, стара чернівецька музейниця, –  музеї – це розкіш, бо вони працюють не на тіло, а на душу. – І додала: – У державі бракує грошей на більш суттєві речі – дороги, медицину, освіту… Утім, ще Фрідріх Ніцше попереджав: «Культура – це лише тоненька яблучна шкірка над розжареним хаосом»…

Аурелія ТРИНТА, «Версії»

Запис Храм музи: молодий ювілей із задавненими проблемами спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вражає кількість пенсіонерів, які беруть участь у «революційних» заходах опозиції. Але ж справжні революції здійснює молодь, старше покоління може лише допомогти їй порадами!

Досліджуючи нинішню ситуацію, чимало аналітиків робить песимістичний висновок: влада й опозиція грають нині на одному полі. Головне їхнє завдання – випустити революційну пару, накопичену в суспільстві, у повітря, щоби зберегти нинішню систему. Адже опозиція не пропонує реального шляху розвитку України, обмежуючись гаслом «Владу геть!». А хто прийде на заміну відстороненим? Саме ті ж, що вже при владі побували і встигли збагатитися за рахунок народу. Подібну операцію здійснив Ющенко 2005 року: мільйонери з числа «любих друзів» встигли стати мільярдерами, скориставшись бажанням простолюду замінити олігархічну систему на нормальну європейську демократію. Сотні тисяч мерзли на майданах, аби забезпечити одиницям комфортне існування у розкішних палацах…

Утім, саме Ющенко й започаткував процес руйнації наївних народних сподівань на «месію», що виведе Україну з багна, до якого запроторила його комсомольсько-кримінальна «еліта», що захопила державну власність у 90-х роках.

Все більше українців розуміє: лише власними зусиллями можна змінити свою долю. Фахівці-історики останнім часом розповідають загалу, яким чином формувалося громадянське суспільство на Заході та як громадяни захищали власні права. Найбільш популярною є оповідка про рядових американців, які в ХІХ столітті розправилися з корумпованими чиновниками й поліцейськими, взявши владу в свої руки.

На американському Далекому Заході всі важливі проблеми вирішували за допомоги зброї – й мав її кожний охочий. Коли міська влада у сваволі перейшла всі межі, прості громадяни об’єдналися, обрали свою владу і фізично розправилися з кривдниками. Центральна влада не наважилася кинути проти повсталого люду федеральні війська, а визнала обраний народом комітет за справжнє самоуправління. Так формувалося дієве громадянське суспільство, якого дотепер боїться офіційна влада.

На жаль, людська натура вкрай недосконала. Якщо чиновник не відчуває опору знизу, він крастиме у зростаючих масштабах і знущатиметься з простого люду все відвертіше.

Саме так, як це роблять нині представники української «еліти». Зупинити їх може тільки страх перед відповідальністю. Якщо боротьба з корупцією ведеться виключно на словах й будь-які злочини чиновників і «мажорів» залишаються непокараними, то порядок в державі можуть забезпечити лише її громадяни. Проте, щоби вони цього не зробили, їм пропонують виставу виїзного лялькового театру, де кроликам дають морковку під спів патріотичних пісень. І все залишається по-старому…

Ігор БУРКУТ

Запис Ляльковий театр замість громадянського суспільства спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Щоправда, в нашому загалі значно більше радикалів на словах, ніж на ділі. Революції творить переважно молодь, а найбільш активна частина молодих українців уже виїхала за кордон. Решта отримала від бездарного Ющенка ефективне щеплення від особистої участі в масових акціях. На зміну розчарованому в лідерах поколінню «Помаранчевої революції» не встигли ще підрости майбутні радикальні руйнівники старого. До того ж, немає ні нових захопливих ідей, ні достатньо популярних політичних лідерів. Більшість українців звикла обирати між поганими і ще гіршими політиками, які вже так забрехалися, що віри їм не йме майже ніхто.

А суспільство радикалізується швидко, і частина політиків прагне очолити народний рух, відколи він спалахне. Поспішають, аби не запізнитися. Недарма нардеп Ляшко приніс під Шевченків монумент свої знамениті вила. Але щось ніхто не долучився до цього персонажа скандальної хронічки: не забула публіка його радикальних попередників на зразок Дмитра Корчинського. Ті виглядали значно войовничіше: роз’їзжали столицею на орендованих у кінематографістів стареньких бронетранспортерах, носили армійську камуфляжну форму і навіть здобували бойовий досвід у Придністров’ї та Кавказі. Куди Ляшковим вилам до БТРу «братчиків» Корчинського! Але епопея того «Братства» закінчилася пшиком, тож і сприймають у народі новітніх псевдо-радикалів зі скепсисом, вбачаючи в них епігонів віджилого і повністю дискредитованого руху.

Соціологічні опитування свідчать, що серед опозиціонерів набуває ваги лідер «УДАРу» Кличко. Але 9-го березня його не було поруч з іншими провідниками парламентської опозиції. Можливо, це тактичний хід: якщо влада почне переслідувати тих, хто закликав до повстання, Кличко залишиться на свободі. А переслідувати нинішні можновладці вміють. Позбавленням депутатського мандату тепер займається підконтрольний суд, і поняття депутатської недоторканості перетворилося на фікцію. До речі, це одна з причин, що підштовхує опозиціонерів до конкретних дій. Відчули, що час балачок завершується, а за свої слова можна й постраждати.

В Україні почалися серйозні тектонічні зрушення, які можуть завершитися справжнім політичним землетрусом. Старі методи влади, спрямовані на відволікання уваги суспільства від справжніх проблем, вже не спрацьовують. Мовне питання втратило свою гостроту, народ не повівся й на руйнацію пам’ятників – Леніну на Сході, а Бандері й Шухевичу – на Заході України. Нині йдеться вже про існування самої України, української нації як такої. Одні проголошують повстання, інші готуються до його придушення, а народ поступово пробуджується від сплячки. Він і вирішить долю держави.

Ігор БУРКУТ

Запис ПРОСТО ЗРАННЯ НА ПОВСТАННЯ? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Люди віддавна вважають церкву твердинею моралі – і раптом спливають факти разючого зневажання її. Потрібна глибока реформа церкви, щоби покласти край аморальності серед її служителів і відновити довіру пастви до неї. Папа Бенедикт XVI поступився місцем наступнику, бо для такої реформи понтифіку потрібні сили й здоров’я – у 85-річного Бенедикта XVI їх замало.

Проблеми з мораллю священнослужителів має не лише католицька церква. Ще не забулася серія скандалів навколо Російської Православної церкви, коли Московського патріарха Кирила звинувачували в особистому  збагаченні за рахунок торгівлі тютюном і алкоголем…

Будь-яка церква тісно пов’язана із суспільством, а суспільство складається з живих людей, серед яких аморальних суб’єктів – вистачає. Такі в сучасному суспільстві почуваються як риба у воді, ще й нав’язують йому свої правила гри.

Мораль занепадає у періоди суспільних криз, одна з яких саме нині розгортається у світі. Мешканці пострадянських країн на власному досвіді переконалися, що при зламі старої суспільно-економічної системи на поверхню спливають найгірші за своїми моральними якостями людці. Проте й на Заході ситуація кепська. Коли 2008 року там розпочалася широкомасштабна фінансова криза, постраждали насамперед прості люди, чесні й порядні. Натомість різноманітні шахраї лише збагатилися на чужому нещасті. Що більше в них грошей, то помітнішим стає їхній вплив на політику держав і на громадське життя. Суспільна мораль зазнає непоправних утрат: коли успіху в житті досягають аморальні суб’єкти, нестійка частина суспільства й собі тягнеться за ними.

Дотепер стражем моралі вважалася церква. Проте негативні процеси всередині самих церков ставлять під сумнів їхню здатність і далі відігравати традиційну роль у зміцненні суспільної моралі. Відтак особливого значення набуває очищення церковного життя від ганебних явищ.

Не перший і не останній раз в історії вибухають подібні кризи. Долати їх щоразу вдавалося новим поколінням, ще не зіпсованим наскрізною корупцією, брехнею, підлістю та лицемірством. Звичайно, у будь-якому поколінні є люди моральні, а є підлі й безсовісні. Питання лише в тому, за ким із них піде суспільство. Розбещене, пересичене населення тієї чи іншої держави поринає у тотальну аморальність – і на нього чекають неминучий занепад і смерть. Так зійшла нанівець охоплена збоченою розпустою й продажністю Римська імперія, її долю повторила султанська Туреччина та інші зогнилі зсередини держави. На наших очах догнивають залишки колишнього СРСР і поступово починає розпадатися стара Європа. Ця частина людства потерпає від моральної деградації. Що прийде на зміну віджилому, покаже лише історія.

Ігор БУРКУТ

Запис ЧИ ДЕГРАДУЄ МОРАЛЬ ЛЮДСТВА? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Садгірській районній раді, куди звернулася, мені пояснили: зсередини підстанції щось украли. Щоби відновити вуличне освітлення, потрібні кошти. Якщо населення збере потрібну суму грошей, світло буде. Якщо ж ні, то треба чекати, поки кошти з’являться в Обленерго. Про це повідомили й депутату облради Ярославу Щешуру, який виступив на захист наших інтересів. Але зрештою, які ж це наші інтереси, коли крадіжка здійснена через головотяпство енергетиків? Їх треба карати, а не нас, бо ж, напевне, залишили дверцята підстанції прочиненими. Принаймні, закручені дроти постійно залишають на стовпах, а один кінець висить попід саму землю, в снігу. Завтра хтось його зріже, а нам скажуть – купуйте новий кабель, бо цей хтось уже вкрав…

Ольга ГАКМАН, голова квартального комітету №10, Садгірський район  

Запис Як РЕМівці свої гріхи переклали на споживачів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Просимо надрукувати наше звернення до депутатів Буковини усіх рівнів. Ми підтримуємо твердження, що люстрацію влади потрібно проводити терміново!

Ми тричі офіційно зверталися зі своєю проблемою вкрадених коштів до секретаря Чернівецької міськради В.Михайлішина та його заступників із проханнями розібратися й допомогти – отримали відписки, чотири рази зверталися до голови ОДА М.Папієва – отримали відписки. Вісім разів зверталися до СБУ  з проханням визнати нас потерпілими, об’єднавши кримінальну справу проти голови КС «Бісер» за розкрадання вкладів в особливо великих розмірах та кримінальну справу про розкрадання кредитів в особливо великих розмірах і коштів вкладників, з яких складалися ці кредити – від них також відмахнулися. Дванадцять разів були на особистому прийомі в прокурора області П.Коваля, сотні разів у його заступників та по відділах. Написали сотні листів у районну, міську, обласну прокуратури, і знову отримували або відписки, або нічого. Багато разів зверталися до Президента, прем’єр-міністра…

Нас уже не записують на прийом, на наші рекомендовані листи прокуратура відповіді не дає, як і на листи, вкинуті у поштову скриньку. Відписки ніким не контролюються, тому й корупція найбільша в світі…».

Загалом 13 підписів  

Запис «Ми цій владі не довіряємо» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Все  свідоме життя ми беремо участь у відносинах,  у яких  або щось продаємо, або щось купуємо.

Щоденно, крім вихідних, ми продаємо свою працю роботодавцю, який нам за це платить. Скільки та як – це тема окремої розмови. А потім цими кровно заробленими грошима ми платимо за товари та послуги. Серед них є такі, що вважаються розкішшю, на кшталт авто «Мазератті», чи відпочинку на Мальдівах, але все ж таки  більшість нам дійсно потрібні – продукти харчування, одяг-взуття, книги (?) і т.д. Але є такі послуги, без яких уявити життя практично неможливо – водо-тепло-газо-електро-постачання, зв’язок, транспорт.

 Ну не може у 21 столітті у центрі Європи (хоч і не у Євросоюзі) людина  жити без води, туалету, тепла, телефону, громадського транспорту та світла, тобто електрики, яка дає життя усьому, включаючи Інтернет.

Але чи замислювались ми, що більшість найзначущих  з цих послуг надаються такими собі специфічним підприємствами – монополістами. Тобто, ніхто крім них цих послуг вам не надасть, тож вибирати немає з чого на відміну від  магазину, чи Калинівського ринку. Відповідно, економічний закон про те, що все має рухатись завдяки конкуренції тут не працює. Бо немає ніякої конкуренції! Воду та водовідведення в місті продає тільки МКП «Чернівціводоканал», тепло у багатоповерхівки – тільки МКП «Чернівцітеплокомуненерго», газ до плити, чи то колонки – ПАТ «Газ України», а електрику постачає  тільки ПАТ   «Чернівціобленерго».

І справа не в тому що підприємство займає монопольне становище  на ринку постачання життєво-важливих для кожної людини послуг, а в тому як поводить себе  такий надавач послуг по відношенню до споживачів – тобто всіх нас – пересічних громадян  України – працюючих, безробітних, пенсіонерів, людей з особливими потребами, малих, середніх та великих підприємців, самозайнятих осіб – тих хто сам собі заробляє на життя.  Тобто до тих, хто за це ПЛАТИТЬ.

Нажаль, склалась типова, розповсюджена поведінка монополістів, манера «спілкування» з громадою  з «позиції сили» та принципом «вас багато, а я один». І  не важливо, яка форма власності цього монополіста – чи вона приватна,  комунальна, державна, чи напівдержавна.

Монополісти замість того, щоб прислухатися до сигналів, які постійно надходять від суспільства – від громадян, підприємців, громадських організацій, профспілок, ЗМІ  їх не помічають, запроваджують правила, які зручні та вигідні їм одним, активно ківаючи при цьому на постанови уряду та державних органів.  

Чому так? Чому  Закон «Про захист економічної конкуренції» їх обходить, але в разі необхідності використовують різноманітні положення та інструкції, що стосуються та регулюють  їхню діяльність  у  своїх відносинах із споживачами?

При цьому чи не забувають чиновники різних відомств, представництв, служб, інспекцій, що утримуються вони за бюджетні, тобто людські гроші, то мають захищати людські інтереси перш за все?  Бо якось дуже делікатно вони поводяться з цими монополістами.

Прикриття посиланнями на державні акти приховує намір монополістів поставити  незадоволених «на своє місце» і показати «хто в домі хазяїн».

Монополісти приватної, чи комунальної, державної, тобто суспільної власності,  самі  та для себе створили систему відносин, коли ми – ті хто платить, стали заручниками  заплутано- незрозумілої процедури «плати за все» – за непрозоро та незрозуміло визначені тарифи, як приклад, коли мешканці квартир ОСББ-ЖБК, сплачують за електрику більше ніж «необ’єднані» чернівчани, за казуїстику договорів, стягування плати за ненадані та надумані послуги – це, нажаль, перетворилось на сталу практику ЖКГ та енерго – монополістів.

Коріння їхньої  поведінки,  на наш погляд, обумовлена, перш за все тим, що громадяни не знають своїх законних прав, не вміють, а часто і бояться захищатись та й не вірять у свою спроможність відстояти права, добитися змін.

Громадяни,  повинні знати, є істина, яку ніхто не відміняв –  ПОКУПЕЦЬ ЗАВЖДИ ПРАВИЙ. Це ми з Вами платимо  РЕАЛЬНІ гроші за послуги монополіста. Але це він – монополіст – встановлює вартість послуг, яка нам не зрозуміла, це він пропонує нам до підписання угоди, в яких у нього всі права, а у нас, споживачів одні зобов’язання, це він в порушення законодавства відключає наші оселі, офіси, виробництва від постачання електроенергії, тепла, води, газу.

Але ж не можна заперечувати, що в цій ситуації винна і  наша спільно-суспільна «нерухомість». Чому ми, відповідно не реагуємо, коли нам надаються неякісні послуги? Чому з нами укладаються несправедливі договори? Чому перекладається відповідальність на плечі споживачів? Чому  встановлюються незрозуміла для нас плата за послуги? Чому процедура доступу до цих послуг така заплутана,  так дорого коштує та забирає багато нашого часу? Чому ми всі мовчимо коли на сусідніх вулиці,  будинку,  квартирі  з незрозумілих причин відключили світло? Тому що це не в нас? Позиція «моя хата з краю» не врятує – історично доведено, що «хату спалять», тільки трохи пізніше.

Існують проблеми у стосунках споживачів, нас з вами  з ЖКГ та енерго -монополістами, то ми маємо започаткувати діалог та зробити так, аби нас почули. І монополісти, і влада. Для цього учасниками діалогу з боку громади мають стати не «активні» одинаки, а  громадські організації  – ОСББ, ЖБК, ОСН, профспілки, об’єднання підприємців та роботодавців. 

Громада має відверто  говорити про суспільні проблеми, ЗМІ мають висвітлювати різні точки зору, доносити їх до громади, влада має приймати рішення на користь громаді та  бізнесу, а підприємства – монополісти повинні працювати чесно, відкрито, прозоро, надавати споживачам своєчасні, якісні та доступні послуги за зрозумілою СПРАВЕДЛИВОЮ  ціною.

Монополісти мусять працювати дійсно по європейським стандартам – співпрацювати з громадськістю, перебувати з нею у постійному суспільному діалозі, метою якого є ДОВІРА.  Діалог має бути публічним, так  щоб ПАТ «Чернівціобленерго» і інші підприємства – монополісти були відкриті для громади, аналізувати свої недоліки та упущення в роботі, на які вказують споживачі, радитися з громадськістю, враховувати поради та рекомендації, робити конкретні висновки, конкретні дії для усунення власних недоліків в роботі.  

Якщо ми – громада «найкращого міста на землі» та «краю, де варто жити» претендуємо на європейськість, то треба так себе і поводити – поважати себе, знати свої законні права, бажати та вміти їх відстоювати, підтримувати в цьому один одного. 

Лідія АНЦИПЕРОВА, Голова ради Конфедерації профспілок недержавного сектору економіки Чернівецької області

ТІЛЬКИ  РАЗОМ МИ ЗМОЖЕМО ЗДІЙСНИТИ ЗМІНИ, ЯКИХ ПОТРЕБУЄ  ГРОМАДА!!

«РАЗОМ ДЛЯ КОЖНОГО!»

Конфедерація профспілок недержавного сектору економіки Чернівецької області

Телефон – 57-41-18, факс – 57-30-34, (097) 013-03-39

e–mail^ kpnse_cv@bigmir.net

Запис ПОКУПЕЦЬ ЗАВЖДИ ПРАВИЙ, АБО ХТО У ДОМІ ХАЗЯЇН? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Хто він – новий власник?! Повідомимо у наступному числі газети. А зараз про те, як журналістів переконували, що чиновницькими зусиллями «швидка» стане ще швидшою.

У 3-х кілометрах від Чернівців, у Глибоцькому районі, сталася автомобільна аварія. На виклик виїхала бригада швидкої допомоги, яка перебувала за 20 км від місця пригоди. А медики, які були значно ближче, допомогти потерпілим не мали права – за законом… Та від 1 січня 2013 року все зміниться, запевняють чиновники: почне діяти єдина система екстреної медичної допомоги.

Єдина диспетчерська служба

– Першим кроком до цього буде створення єдиної диспетчерської служби. Тобто будь-який виклик – чи то з Путили, чи то з Вижниці – надходитиме на телефони цієї диспетчерської служби у Чернівцях. За допомоги сучасних технологій диспетчер бачитиме, де перебуває кожна карета швидкої медичної допомоги, і буде переадресовувати виклик тим медикам, які перебувають найближче до людини, що потребує допомоги, незалежно від того, куди приписана ця бригада, –  розповів Ігор ШКРОБАНЕЦЬ, директор Департаменту охорони здоров’я та цивільного захисту населення ОДА. – Найімовірніше, що ця служба буде створена на базі чернівецької міської станції швидкої медичної допомоги.

За законом, прибуття швидкої допомоги має бути забезпечене за 10 хв. у місті та за 20 хв. у сільській місцевості. Щоправда, в Законі не враховані жахливий стан українських доріг та вік стареньких автівок, після поїздки в яких хворими стають не тільки пацієнти, але й медперсонал…

Плашка:

Нині в області налічується 7 спеціалізованих, 22 загальнопрофільних та 32 фельдшерські бригади. Після створення системи екстреної медичної допомоги спеціалізованих бригад – педіатричної, невралгічної, кардіо- та психбригади – не буде. Лікарі обслуговуватимуть усі виклики, незалежно від їхньої компетенції. Тож, немає гарантії, що лікар-педіатр не пропустить інфаркт у людини старшого віку, а лікар-психіатр визначить недугу в немовляти. Натомість були випадки побиття медиків «швидкої», коли певний час тому відмовилися від психіатричної бригади…

Нині на Буковині діє програма «Тромболізіс», яка навчає спеціалістів швидкої допомоги на борту медавтівки діяти так, щоби не загинули ділянки міокарда і відновився кровообіг ще до доставки хворого у кардіодиспансер.  За словами п. Шкробанця, невдовзі придбають сучасні препарати, що розчинятимуть тромб, який закриває коронарну судину при гострому інфаркті міокарда.

Буковина потребує 89 автомобілів швидкої допомоги.

– Однак у ході створення єдиної системи екстреної медичної допомоги доведеться подолати ще чимало проблем: створити прозору систему закупівлі ліків, навести лад з автотранспортом тощо. Ми сподіваємося, що невдовзі на борту швидкої буде усе необхідне, в тому числі й дорогі вартісні ліки. Натомість зменшиться летальність через несвоєчасне надання медичної допомоги. У Туреччині на озброєнні єдиної системи екстреної медичної допомоги 32 гелікоптери та 2 літаки, які обслуговують територію в 70 кв. км кожен. Чому наші громадяни повинні мати меншу захищеність? – оптимістично зауважує головний лікар області.

За словами Любов ЧОВГАН, головного лікаря Станції швидкої медичної допомоги,  щоби новий закон ефективно вступив  у дію, потрібен перехідний період. Адже нова служба надзвичайно складна: тут є багато юридичних, економічних тонкощів, тому має бути виважений підхід та обдумані рішення. І хоча в Україні вже за такими змінами працюють кілька областей, Буковині буде важко перелаштуватися, адже залишилося дуже мало часу…

Схоже, медична реформа не братиме до уваги медичні тонкощі?…

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис Звільнили усіх медиків швидкої допомоги? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ті, хто лишився за бортом нібиторівноправної європейськоїінтеграції, мріють до неї включитися. А деякі із членів вже утворених союзів прагнуть із них вийти, бо вважають, щоз них висмоктують соки країни-невдахи. У такому стані нині опинилася Велика Британія. Вона не бажає брати на себе тягар порятунку Греції, слабкого члена ЄС. Британцям здається, що без такого «баласту» вони скоріше вирішать свої внутрішні проблеми.

Парадокс полягає у тому, що всередині самої цієї країни вже визріли сили, що руйнують єдність Великої Британії. У першій половині ХХ ст. від неї відокремилася Ірландська Республіка.А Північна Ірландія залишилася у складі Великої Британії, і в ній активно діють прибічники об’єднання з незалежною Ірландією. А у ХХІ ст. все активніше виступають за власну державність шотландці. Вони вже добилися значної автономії, але продовжують боротьбу за повне відокремлення.

Невдовзі у Шотландії має відбутися референдум з питання незалежності. Це вже не перше таке опитування – на попередньому референдумі більшість шотландців проголосувала проти відокремлення. Проте тоді  ситуація в країні була стабільною, що позначилося на суспільних настроях. Нині значно гірше, і результат референдуму передбачити важко.

Подібні проблеми виникають і в інших європейських країнах. Зовсім недавно в Іспанії центральні власті спробували обмежити автономію своїх регіонів і негайно отримали спалах незалежницьких настроїв у Каталонії. Ще й тамтешні баски ведуть криваву боротьбу за створення власної держави. У Франції жевріють сподівання корсиканців проголосити незалежність свого острова. А в Італії значна частина розвинутої півночі країни не приховує свого невдоволення тим, що їй доводиться ділитися заробленими коштами з недостатньо розвинутим півднем. Тут навіть утворено «Північну Лігу», яка погрожує розпочати боротьбу за власну державу. І це лише частина дезінтеграційних проблем, які стоять перед країнами Європейського Союзу.

Ні об’єднання, ні роз’єднання не можуть бути панацеєю від усіх бід. Відбувається своєрідний процес пульсації: країни для вирішення одних проблем інтегруються у велике об’єднання,  проте згодом отримують інші проблеми. Для їхнього вирішення дезінтегруються – і процес повторюється знову. Життя триває, а з ним продовжується зближення країн з наступним їхнім віддаленням одна від одної.

Ігор Буркут, політолог

Запис ОБ’ЄДНУВАТИСЯ ЧИ РОЗ’ЄДНУВАТИСЯ? спершу з'явиться на Медіа-Версії.