Така блискавичність – чи не дивина?

Тим часом активна і небайдужа частина суспільства уже з 18 години почала виходити на мітинги протесту. Протести, у яких взяла участь переважно молодь, відбулися в Києві, Одесі, Луцьку, Львові, Дніпрі, Чернівцях та навіть в обстрілюваних Сумах.

Протест у Чернівцях. Скріншот з відео інстаграм-сторінки Семена Кошоватого

Голосування за цей закон уже викликало реакцію закордонних ЗМІ. The Economist у статті «Обурення в Україні через нападки уряду на антикорупційні органи. Президент Зеленський посилює свій контроль» пише: «Комісар ЄС з питань розширення Марта Кос заявила в соціальних мережах, що законопроект негативно вплине на переговори України про членство. «Незалежні органи, такі як НАБУ та САП, є важливими для шляху України до ЄС», – написала вона. У Києві посли країн «Великої сімки» опублікували спільну заяву, в якій натякнули на «серйозні занепокоєння». Але багато хто сумнівається, чи буде достатньо такої риторики».

Народний депутат Ярослав Железняк, який разом з нечисленними колегами намагався блокувати трибуну, аби не допустити цього голосування, сказав  про його результати: «Сьогодні 263 радісні депутати легалізували корупцію. Посил був простим: ви можете брати все, що хочете, доки залишаєтеся вірними».

Натомість президент Зеленський у своєму відеозверненні запевнив, що антикорупційна інфраструктура працюватиме, але без російських впливів. Також він провів зустріч з головами правоохоронних та антикорупційних органів на тлі протестів через закон №12414. Анонсував “спільний план” і запевнив, що «чує суспільство».

Глава СБУ Василь Малюк на зустрічі з G7 заявив, що  «СБУ буде й надалі викорінювати російських агентів у будь-якому державному органі України».

Тим часом Юлія Тимошенко заявила, що «зовнішнє управління та залежність від глобальних спекулятивних структур має бути зірване – настав час повернути Україні втрачений суверенітет».

Першим кроком до цього вона назвала голосування за законопроєкт №12414 про внесення змін до КПК щодо особливостей досудового розслідування кримінальних правопорушень, пов’язаних зі зникненням осіб безвісти за особливих обставин в умовах воєнного стану.

Під час свого виступу в парламенті лідерка «Батьківщини» назвала блюзнірством боротьбу грантових патріотів за Україну. Саме вони, як сказала Тимошенко, за спиною українського народу під час війни позбавляли Україну суверенітету, передаючи необмежені повноваження міжнародним дорадчим радам.

Я розумію, що гранти треба відробляти. Але ж не так грубо, не так нахабно, не так антиконституційно, і не заганяючи Україну в стан колонії на десятки років вперед, – зазначила Юлія Тимошенко.

Вона назвала це зовнішнім управлінням, яке базується на інтересах, що вкрай суперечать національним інтересам України. До того ж лідерка «Батьківщини» висловила сподівання, що парламент невдовзі скасує всі закони, які легалізували зовнішнє управління.

«Я хочу попросити Верховну Раду не зупинятися на цьому голосуванні, а крок за кроком скасувати всі закони, де були застосовані міжнародні дорадчі ради і міжнародні наглядові ради, тому що це позбавляє Україну суверенітету», – додала Юлія Тимошенко.

Нагадаємо, лідерка «Батьківщини» неодноразово звинувачувала закордонних радників з дорадчих рад у захмарних статках та роботу на зовнішніх замовників.

А тим часом чернівчан закликають у соцмережах і сьогодні, 23 липня вийти на мирну акцію протесту проти прийняття закону №12414, який фактично підпорядковує НАБУ та САП Офісу генпрокурора та обмежує незалежність цих організацій. Охочі можуть доєднатися до акції на Центральній площі о 18:00.

За матеріалами інтернет-видань

Запис Закон про НАБУ: «легалізація корупції» чи «перший крок до відновлення суверенітету» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Команда Юлії Тимошенко ультимативно наполягала на збереженні в законопроєкті обіцяної Валерієм Залужним норми, згідно із якою кожен військовослужбовець отримував право на демобілізацію після трьох років служби, а також обов’язкову ротацію через 60 днів перебування на передовій. Але ці вимоги не були враховані владою.

Правки від депутатів фракції «Батьківщина» містили такі пропозиції:

• Демобілізувати всіх, хто відслужив 36 місяців. Встановити чіткі правила ротацій та відпусток;
• Платити кожному, хто підпише контракт із Міноборони, разово 10 000 доларів;
• Збільшити вдвічі – до 200 000 гривень – місячну платню кожному, хто провів на передовій понад 18 місяців;
• Навчати новобранців щонайменше 6 місяців перед відправленням на фронт;
• Відправляти до війська досвідчених силовиків, а не 20-річних студентів;
• Зняти бронь з чиновників та депутатів, правоохоронців і суддів;
• Лікувати поранених за держаний кошт в медзакладах будь-якого рівня і права власності;
• Годувати військових, які перебувають на лікуванні, за стандартами країн НАТО;
•  Вчити дітей загиблих героїв у ВИШах безкоштовно.

Запис Що не так з законом про мобілізацію, підписаним Президентом? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Так дані останнього опитування Київського міжнародного інституту соціології прокоментував в інтерв’ю «Главкому» заступник директора КМІС Антон Грушецький.

«Виявилося, що просто перезавантаження влади й приведення до влади молодих людей (начебто хороших, бо «простих» і «чесних») недостатньо. Виявилося, що також потрібні професіонали. А Юлія Тимошенко відповідає цим критеріям – принаймні, для частини респондентів», – наголошує соціолог.

На його думку, кримінальне переслідування Петра Порошенка може поставити під сумнів його участь виборах. Тоді кандидатами на фінал президентського забігу будуть Юлія Тимошенко та Юрій Бойко. І якщо останній, як власне і Петро Порошенко, не має жодних шансів перемогти Володимира Зеленського, то лідерка «Батьківщині» сьогодні єдина, у кого такі шанси є.

«Є попит і на когось «нового», і на когось компетентного. Юлія Тимошенко, як і Петро Порошенко, потрапляють в категорію політиків з «досвідом державного управління». Коли ми ставили респондентам запитання, що потрібно для прискорення розвитку України, то вони якраз і вказали на те, що необхідним є приведення до влади людей з таким досвідом», – вважає Грушецький.

Нагадаємо, за даними опитування КМІС, проведеного наприкінці грудня, у другому турі виборів президента чинний глава держави перемагає Петра Порошенка, Юрія Бойка та Дмитра Разумкова. А от у парі «Зеленський – Тимошенко» співвідношення становить 51,6% до 48,4%, тобто різниця – у межах статистичної похибки.

https://glavcom.ua/interviews/sociologiya-vishchuje-shcho-rik-noviy-gotuje-zelenskomu-poroshenku-boyku-ta-timoshenko-810678.html

Запис Найвищі шанси перемогти Зеленського має Тимошенко – експерт спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В умовах загострення кризових явищ найбільш конструктивною та соціально відповідальною виглядає команди Тимошенко, яка не сліпо критикує владу, а намагається доносити фахові пропозиції для стабілізації ситуації в країні.

Таке переконання висловив політичний експерт Костянтин Матвієнко під час пресконференції «Чи поглиблюється криза в Україні? Нові виміри й аспекти», що відбулась у пресцентрі «Інтерфакс-Україна».

«Як найбільш конструктивна й політично відповідальна сила діє партія «Батьківщина», тобто вона ставить питання і пропонує відповіді на них, які об’єктивно мають провести нас через опалювальний сезон. У нас посівна під загрозою, у нас будуть великі проблеми з тарифами і цінами, тому що має ж місце й доларова інфляція. Подивіться, що робиться на ринку нерухомості, продовольства, енергетики», – зауважив Матвієнко.

За його словами, розуміючи всі загрози, які насуваються на країну та її громадян, лідерка «Батьківщини», відкинувши політичні амбіції, напрацьовує спільно з командою й фахівцями різних галузей алгоритми та можливі шляхи виходу з кризи.

«Юлія Тимошенко послідовно, так би мовити, максимально стримуючи емоції, які переповнюють будь-якого професіонала, який бачить, на скільки неправильно діють в кризових умовах ті, хто мав би діяти фахово… Вона намагається донести ці пропозиції до чинної влади. Я все ще хочу сподіватися, що ці пропозиції все ж таки будуть почутими», – резюмував політексперт.

Нагадаємо, Юлія Тимошенко, вважаючи, що в енергетичній сфері України склалась надзвичайна ситуація, нещодавно озвучила План невідкладних дій задля порятунку енергетики, який був напрацьований спільно з ексміністрами енергетики та екскерівниками різних напрямів енергетичної галузі.

https://www.youtube.com/watch?v=Qvuuun-AnMo

Запис Не сліпа критика, а фахові пропозиції – експерт про найконструктивнішу політичну команду в Україні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фото Андрія Романцова

Глава держави запевнив, що усі постраждалі від повені населені пункти отримають необхідну допомогу. Під час огляду зруйнованого повінню Маршинського мосту президент (як і багато попередніх урядовців) пообіцяв його відбудувати – навіть пожартував, відповідаючи на запрошення місцевих мешканців повечеряти мамалигою: «З вас 50 грамів – з мене міст». З чернівчанами Володимир Зеленський не спілкувався.

У відповідь на обіцянки президента,  голова ОДА Сергій Осачук також пообіцяв: до 1 вересня завершити заплановані ремонти доріг (50 км місцевих і 70-80 км державних, на що виділено понад 1 млрд грн).

А директор КП «Стерилізаційний центр тварин» Артем Жук вийшов до президента на одиночний пікет з плакатом «Стерилізації – так», мабуть, натякаючи на некоректні вислови депутатки від «Слуги народу» Третьякової про «дітей низької якості» та пропозиції стерилізації тих, хто отримує соцдопомогу. Щоправда, президент пікету не побачив – поліцейські вилучили у Жука плакат. Чим порушили, як стверджує пікетувальник, його конституційне право на мирний протест.

Вл.інф.

Запис Президент Зеленський у Чернівцях багато обіцяв спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Не допустимо капітуляції!

Увесь Український народ прагне свободи, миру і безпеки. Запорукою цього є суверенна і соборна українська держава. У боротьбі за її створення і утвердження віддали свої життя мільйони українців. Святий обов’язок кожного з нас пам’ятати та шанувати жертовність найкращих синів і дочок українського народу.

У той час, коли нині наші воїни захищають Україну від збройної агресії Росії, головну відповідальність за долю України несе найвище керівництво держави, зокрема, Президент Володимир Зеленський. Як Глава держави і Верховний Головнокомандувач він має усвідомлювати, що його позиція у питанні припинення російської агресії не повинна визначатися кон’юнктурними політичними міркуваннями та не може ігнорувати колосальну ціну, сплачену українською нацією за свою незалежність. Президент має розуміти, що в українсько-російських відносинах виник не ситуативний конфлікт, а відбувається чергова спроба Росії знищити Україну як незалежну державу.

Саме тому ми, громадські діячі, науковці, експерти, волонтери і добровольці, занепокоєні заявою Президента Зеленського від 12 вересня 2019 року про те, що на зустрічі лідерів держав “Нормандської четвірки” буде обговорюватися “формула Штайнмайєра”. Відомо, що ця формула передбачає проведення виборів на окупованих Росією українських територіях і надання їм особливого статусу. Застосування згаданої формули, яка базується на нав’язаних Україні силою Мінських домовленостях, виносить за дужки переговорів питання деокупації Криму та відповідальності Росії як держави агресора.

Згода з цією або з будь-якою схожою формулою означатиме капітуляцію України на умовах Кремля. Миру з Росією не можна досягати будь-якою ціною. Такий мир призведе до ще масштабнішої війни, до більших жертв і поневірянь українців, спричинить руйнацію незалежної державності України. В історії українсько-російських відносин безліч прикладів, коли поступки кремлівському керівництву заохочували агресора до ще більших вимог.

Прагнення України до справедливого миру є несумісним з капітуляцією на умовах агресора і має ґрунтуватися на загальновизнаних нормах міжнародного права. Виходячи з цього, основою національної позиції України у переговорах мають бути такі засади:

1. Росія розпочала і продовжує збройну агресію проти України, окупувала Крим і частини Донеччини та Луганщини. Унаслідок російської агресії загинули або були скалічені десятки тисяч українців, мільйони наших громадян були змушені покинути свої домівки або поневіряються в умовах окупаційного режиму. Україна потерпає не від “внутрішньоукраїнського конфлікту”, а від здійснюваної Росією збройної агресії та її наслідків.
2. Звільнення окремих районів Донеччини та Луганщини невіддільне від деокупації Криму. І в Криму, і на Донбасі агресор – один, природа агресії – одна, порушення міжнародного права та людських прав і свобод – однакові. Всі окуповані Росією території мають бути повернуті Україні разом і одночасно.
3. Кремль повинен звільнити всіх українців, які незаконно утримуються в Росії та на окупованих нею територіях.
4. На окупованих територіях не можуть відбуватися вибори ні до органів місцевого самоврядування, ні до Верховної Ради України.
5. Всі російські окупаційні сили повинні залишити українську територію без будь-яких умов.
6. Україна має відновити повний контроль над усією лінією українсько-російського Державного кордону.
7. Звільнені Росією українські території не можуть мати жодних особливих статусів, які б ставили під сумнів унітарний устрій України.
8. Відповідальність за агресію проти України та окупацію українських територій несе Росія.
9. Україна повинна вимагати повного відшкодування збитків, завданих агресією та окупацією, і покарання винних за вчинення міжнародних кримінальних злочинів.
10. Мирні домовленості не можуть бути досягнуті ціною відмови України від вже зробленого нею і конституційно закріпленого євроатлантичного цивілізаційного вибору та курсу на повноправне членство в НАТО і Європейському Союзі.

Усі ці положення мають стати ключовими елементами позиції України під час переговорів у будь-якому форматі. Закликаємо Президента України дотримуватися саме такої позиції. Глава держави повинен усвідомлювати, що Український народ не погодиться з принизливим миром і чинитиме опір будь-яким спробам нав’язати капітуляцію перед Кремлем.

Київ, 17 вересня 2019 року

Василенко Володимир, Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук, професор Національного університету “Києво-Могилянська академія”

Басараб Михайло, політолог, кандидат політичних наук, член президії Громадської комісії з розслідування та попередження порушень прав людини в Україні

Тарасюк Борис, Міністр Закордонних Справ (1998-2000, 2005-2006 рр.), Народний депутат України п’яти скликань

Огризко Володимир, Міністр Закордонних Справ (2007-2009 рр.), керівник Центру дослідження Росії

Брюховецький Вячеслав, почесний президент Національного університету «Києво-Могилянська академія», Герой України

Гопко Ганна, Народний депутат України (Верховна Рада VIII скликання), голова парламентського Комітету у закордонних справах

Лубківський Данило, дипломат, заступник Міністра закордонних справ України (2014 р.)

Макаров Юрій, журналіст

Ярош Дмитро, учасник російсько-української війни, командувач Української добровольчої армії (УДА)

Мазур Ігор, учасник російсько-української війни, заступник Головного командира УНСО

Гай Мирослав, учасник російсько-української війни, голова фундації «Mir & Co»

Білоус Павло, учасник російсько-української війни, боєць батальйонів «Гарпун» і «Київська Русь»

Міхнюк Ірина, голова ГС «ВГО родин загиблих та безвісти зниклих, учасників антитерористичної операції, ветеранів війни та активістів волонтерського руху «Крила 8 сотні»

Пташник Євген, командир батальйону «Айдар» (2014-2015 рр.)

Тетерук Андрій, командир добровольчого батальйону «Миротворець» (2014 р.), Народний депутат України (Верховна Рада VIII скликання)

Лапін Ігор, командир роти батальйону «Айдар», Народний депутат України (Верховна Рада VIII скликання)

Ушинський Олександр, учасник російсько-української війни, голова Асоціації жертв Голодомору

Сиротюк Юрій, учасник російсько-української війни, Народний депутат України (Верховна Рада VII скликання)

Степаненко Євген, ведучий програми «Війна і мир», учасник російсько-української війни

Головко Олександр, боєць 131-го Окремого розвідувального батальйону ЗСУ

Бобрович Валерій, головний Командир УНСО, учасник російсько-грузинської війни

Шибаєв Сергій, голова Борзнянської районної Спілки офіцерів України в Чернігівської області, офіцер ЗСУ

Скиба Петро, полковник запасу ЗСУ, сотник 38-ї сотні Самооборони Майдану ім.Устима Голоднюка

Левус Андрій, голова Проводу ГО «Вільні Люди», Народний депутат України (Верховна Рада VIIІ скликання)

Гончар Михайло, президент Центру глобалістки «Стратегія ХХІ», консультант Секретаря РНБОУ (1996-2000 рр.)

Квіт Сергій, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Кокотюха Андрій, письменник

Фоменко Сергій, музикант, лідер гурту «Мандри»

Зісельс Йосип, дисидент, Виконавчий віце-президент Конгресу національних громад України

Березюк Олег, голова Українського юридичного товариства

Висоцький Сергій, журналіст, Народний депутат України (Верховна Рада VIII скликання)

Журавель Юрій, музикант, лідер гурту «OT VINTA!»

Лиховій Дмитро, журналіст, головний редактор інтернет-видання «Новинарня»

Сергійчук Володимир, професор Київського національного університету ім.Тараса Шевченка

Омельченко Григорій, генерал-лейтенант, Герой України

Скіпальський Олександр, генерал-лейтенант, начальник Головного управління розвідки Міноборони (1992-1994 рр.)

Денисенко Андрій, Народний депутат України (Верховна Рада VIIІ скликання)

Мовчан Павло, голова ВУТ «Просвіта», Народний депутат України п’яти скликань

Заєць Іван, Міністр екології та природних ресурсів України, Народний депутат України п’яти скликань

Кабакаєв Семен, голова ГО «Безпека та взаємодія в Україні»

Казіміров Анатолій, Славутське міськрайонне об’єднання «Майдан»

Бай Олег, Надзвичайний і Повноважний Посланник

Стецьків Тарас, громадський діяч, Народний депутат України п’яти скликань

Перепелиця Георгій, політолог, директор Інституту зовнішньополітичних досліджень

Голомша Микола, співголова Форуму «Українська альтернатива»

Філіпчук Георгій, Міністр охорони навколишнього середовища України (2007-2010 рр.), Народний депутат України трьох скликань

Чепура Катерина, громадська діячка, активістка руху «Відсіч»

Іванов Олександр, громадський діяч, координатор руху «Переходь на українську»

Бородач Тарас, сотник 25-ї сотні Самооборони Майдану

Пархоменко Сергій, директор Центру зовнішньополітичних досліджень ОПАД ім. О.Никонорова

Батрин Станіслав, керівник ГО «Відкрита Україна» та проекту «Відкритий суд»

Марченко Микола, провідний експерт з конституційного та виборчого права Асоціації українських правників

Жумаділов Арсен, голова правління ГО «Кримський інститут стратегічних досліджень»

Піддубняк Андрій, експерт у сфері екологічної безпеки

Мельник Олександр, експерт у сфері розвитку інституцій громадянського суспільства

Гончарук Віктор, незалежний експерт з урбанізму

Іванюк Вікторія, експерт Асоціації українських правників з виборчого права

Фаріон Соломія, голова Молодіжного націоналістичного конгресу

Орищенко Роман, голова штабу Самооборони Майдану

Турянський Ігор, Надзвичайний та Повноважний Посол

Лупаков Євген, Почесний голова Спілки офіцерів України (2012-2014 рр.), Народний депутат України (Верховна Рада ІІ скликання)

Марасін Олександр, волонтер

Нурієв Ельхан, співкоординатор міжнародної громадської ініціативи «Антипутінський інформаційний фронт»

Степанов Денис, Спілка української молоді

Сасько Олександр, голова Спілки офіцерів України

Харьков Дмитро, керівник Самооборони Майдану Запоріжжя

Ковалик Іван, керівник Самооборони Майдану Тернополя

Ясенчук Олександр, керівник Самооборони Майдану Чернігова

Бень Андрій, сотник 14-ї сотні Самооборони Майдану

Жирко Є. В., ГО “Верхня Січ”

Купрас М. В., ГО “Вітальєри”

Ферліковська Л. І., ГО “Волонтерський центр допомоги військовим і цивільним “Вільна Доля”

Ващук В. І., ГО “ДМОВА ”

Дремлюга Іван, ГО “Дніпровське товариство політв’язнів та репресованих”

Мирончук В.Я., ГО “Козацька спадщина”

Туржій С. Г., ГО “Новий початок”

Таршин Н. П., ГО “Патріотичне об’єднання Оріяна”

Мельнічук В. В., ГО “Спільнота активної молоді – САМ”

Мирончук В.Я., ГО “Шанс життя”

Кучинський В. І., МГО Кодацьке Військо Запорозьке

Черненко О., ГО “Золота Паланка”

Кошка Дмитро, громадський діяч

Решетняков Олександр, ГО “Солідарна молодь” Дніпро

Нагній Василь, ДОО “Спілка офіцерів України”

Таратушка В., ДОО “Товариство українських офіцерів”

Дремлюга І.Є., Дніпропетровський відокремлений підрозділ ГО “Євромайдан українського народовладдя”

Харахулах К.В., ГО “Січ-Захист”

Також звернення підписали:

колектив кінооб’єднання «Вавілон’13»

колектив міжнародної розвідувальної волонтерської спільноти «Інформнапалм»

команда Українського кризового медіа центру

учасники громадсько-політичного руху «Межа»

колектив Української стратегічної ініціативи

Звернення відкрите для приєднання, список постійно доповнюватиметься. Якщо ви підтримуєте це звернення, просимо надсилати інформацію про себе на електронну адресу: center.opad@gmail.com

Запис НЕ ДОПУСТИМО КАПІТУЛЯЦІЇ! (відкрите звернення громадськості до Президента України) спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис Зарплата  керівництва Офісу президента за серпень у рази менша ніж… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Напередодні інавгурації новообраного президента України Володимира Зеленського десятки чиновників, які працювали разом з Петром Порошенком, оголосили про свою відставку. Серед них – голови ОДА, міністри, посадовці Адміністрації Президента тощо.

Запис Інаугурація: Хто з чиновників Порошенка йде у відставку спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Під час президентських виборів загострюється дискусія щодо ефективного управління країною. У різні періоди незалежності «найкращою» називали то президентську, то парламентську, то змішану форми правління. Пропонуємо проаналізувати, як змінювали модель управління за різних президентів.

Леонід КУЧМА: 1994–2004

Від моменту ухвалення Конституції у 1996 році Україна була президентсько-парламентською республікою. Президент тримав у руках всю вертикаль влади. Він формував Уряд і керував країною.

Після «касетного скандалу» і міжнародної ізоляції Президента політичні еліти почали тиснути на Кучму. Опозиція вимагала зменшити вплив Президента на Уряд і надати парламенту контрольну функцію. У грудні 2004 року Верховна Рада схвалила політреформу.

Суть політреформи Леоніда Кучми полягала у перерозподілі повноважень Президента. Глава держави тепер виступав гарантом дотримання Конституції і відповідав лише за безпеку, національну оборону і зовнішню політику. Внутрішньою політикою керував Уряд, який формує коаліція в парламенті. Завданням політреформи було створити систему стримувань і противаг, щоби жоден Президент не міг узурпувати владу.

Віктор ЮЩЕНКО: 2005-2010

 Під кінець президентства у Віктора Ющенка виникла ідея реформувати парламент. Він пропонував створити двопалатний парламент, щоби довічно залишитися в політиці. За його концепцією, всі колишні президенти мали ставати довічними членами верхньої палати.

Та 2009-го Ющенко вже втратив довіру. А «пенсійний план» легко розкусили в Уряді й парламенті. Очолювала Уряд тоді Юлія Тимошенко. Вона довела, що сильний Прем’єр із підтримкою Ради – це запорука стабільності держави. Завдяки антикризовій політиці вдалося уникнути дефолту, який міг статися через всесвітню економічну кризу. Уряд Тимошенко не дозволив підняти пенсійний вік, незважаючи на вимоги МВФ. Зарплати, пенсії та стипендії виплачували вчасно. Щоби врятувати країну від кризи, Уряд профінансував підтримку стратегічних галузей. Це дало результат: Україна пройшла випробування.

На тлі особистої неприязні до Тимошенко Ющенко зробив усе, щоби наступним президентом став Янукович.

Віктор ЯНУКОВИЧ: 2010-2014

Прийшовши до влади, Віктор Янукович скасував політреформу Кучми й відновив Конституцію 1996 року, повернувши собі максимальні повноваження. Янукович вибудував власну вертикаль: жодне рішення Кабміну не проходило без його схвалення.

Надмірна концентрація влади в руках Президента і відмова від євроінтеграції вивели людей на протест.

У лютому 2014-го, після перемоги Революції Гідності, парламент відновив дію Конституції 2004 року. Щоправда, закони виявилися «обрізаними». Прогалини законодавства дозволили наступному президентові отримати владу, якій позаздрив би Леонід Кучма.

Петро ПОРОШЕНКО: 2014–2019

Петро Порошенко вдало використав попит людей на реформи, щоби розширити свої повноваження. Банкова поширила вплив на Уряд, місцеві адміністрації, силовиків, спецслужби і суди. Та це не допомогло Президенту. За результатами першого туру, Петро Порошенко удвічі програє Володимиру Зеленському.

Як уникнути післявиборної кризи

Хто б не став президентом, важливо згадати, що Україна є саме парламентсько-президентською республікою. Президент відповідає за нацбезпеку, оборону і зовнішню політику і гарантує виконання Конституції.

За чинної моделі, державою керує Кабінет Міністрів на чолі з Прем’єр-міністром. Він управляє економікою, соціальною, гуманітарною політикою тощо. А парламент призначає Уряд і контролює владу. Це і є системою стримувань і противаг.

Результат другого туру виборів очевидний. Соціологи прогнозують, що з величезним відривом перемогу здобуде Володимир Зеленський. Без досвіду політичної діяльності, без контактів на зовнішній арені, без навиків управління державою. І в такій ситуації стати балансом такому главі держави може тільки сильний, досвідчений Прем’єр-міністр,  випробуваний антикризовий менеджер. Таким може бути Юлія Тимошенко, яка, крім досвіду, має і план дій.

Такий прем’єр з’явиться в країні за наслідками парламентських виборів, які відбудуться восени. Пам’ятаєте? – в парламентсько-президентській республіці голову уряду висуває партія, яка перемогла на виборах до Верховної Ради й сформувала коаліцію.

Сергій БИКОВ, голова аналітичного центру «ІНПОЛІТ»

Запис Щоби було демократично, ефективно – і прогнозовано: Успішність країни тепер залежить від ефективності Прем’єр-міністра спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кажуть, за кожним успішним чоловіком стоїть непересічна жінка. Хто вони, жінки кандидатів в президенти, досліджував канал 24.ua

https://24tv.ua/statti_tag4571

Запис Другі половинки, або Хто буде першою леді чи джентльменом України спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Перший президент України у Чернівцях – про «аічь Чернауць», історію, політику, олігархів і майбутні вибори.

Погодьтеся, малоймовірно зустріти просто на вулиці невеликого українського міста когось із Президентів України. Але минулого четверга шпацірувальники пішохідної вулиці Кобилянської в Чернівцях були чимало подивовані: нею прогулювався перший Президент України Леонід Макарович Кравчук. Його впізнавали, підбігали фотографувати й селфитися, брали автографи, ставили запитання… І попри те, що його постать сприймають дещо неоднозначно у суспільстві, ставлення до нього більше приязне, ніж критичне. Бо він, попри найвищі посади, ніколи не «бронзовів», не перетворювався на «обличчя з біг-борда», а залишався такою ж, як і всі інші, людиною. Ну хіба що трохи… мудрішою – недарма ж про нього складали анекдоти. Наприклад, що він під дощем не намокне, бо пройде «поміж крапельками»…

Не гаслами, а фактами

Так пообіцяв говорити Леонід Кравчук під час інформаційно-просвітницького візиту до Чернівців. І говорив просто, по-людськи, апелюючи до здорового глузду і звичайної логіки.

«Мене часто питають: чого ви не відпочиваєте, а весь час виступаєте, їздите? – одразу розпочав гість. – Скажу чесно: якби бачив, що Україна йде вперед – або хоча б відкрила двері, аби йти вперед – то не заважав би молодим. Але не бачу». Він нагадав, що свого часу публічно виступав проти кандидата в президенти Януковича і відкрито агітував за Юлію Тимошенко: «Я казав, що Янукович непідготовлений, що це лихо для України. Мені відповідали: ми знаємо! Кажуть, що народ не помиляється, – неправда, помиляється». Наводить приклад, як люди самі зізнаються, що «їх обдурили». Це чує на ринку, де часто особисто купує продукти. Коли його бачать люди – продавці, покупці – одразу «збирають мітинги»: запитують «Навіщо влада зробила нас старцями?». «Тоді я ставлю запитання, – каже Кравчук. – За кого ви голосували? Ніяковіють і кажуть, що «нас здурили». Ну, якщо дорослу людину так легко обдурити – хто винен?».  Перший Президент зауважив, що до голосування слід підходити з холодним мозком і гарячим серцем. «Всі обирають «своїх», а вони приходять в парламент і між собою чубляться, – зауважив екс-Президент. – Замість того, щоби приймати потрібні Україні закони»…

Пригадав і часи, коли сам був керівником: «Я коли призначав когось – брав на себе відповідальність. І коли помилявся, тоді визнавав це публічно, це на бюро». Він зауважив, що на президентських виборах у найближчі тижні «буде вирішуватись питання майбутнього України. Якщо і на цей раз помилимося – ну то вже якась Божа кара, мабуть…»

Цього разу він знову відверто висловлює свою думку про кандидатів у президенти, говорить тільки фактами і тільки про тих, кого особисто знає. Відповідаючи на запитання про Володимира Зеленського, Кравчук, зокрема, зазначив: «Зеленський талановитий актор, він освічена людина, масштабна людина в тому секторі, де він має велику силу і досвід. Цей сектор – мистецтво. Але не знаю його як державного управлінця. Якби хоч керівником якогось міста чи району був…»

Без особистих амбіцій

Леонід Кравчук зауважив, що не має наразі жодних особистих амбіцій: не прагне президентства чи депутатства, не є членом партій. Але бути поза політикою, як дехто з попередніх Президентів, не може. Бо від них таки відрізняється: «Я приймав цю державу в Біловезькій пущі, як дитину. Підписував усі документи, а не гасла, не закликав чи виступав на мітингах, а підписав! Хіба я можу бути нейтральним після того, що зробив? Можу не брати участь у процесі, щоби призупинити падіння України?» Оцінюючи загалом ситуацію в країні і усвідомлюючи всі проблеми, які несуть явища, в яких немає провини України (війна, анексія Криму тощо), Леонід Кравчук усе ж запитує: «Але що нам заважає боротися з корупцією? Війна? У такі періоди така боротьба подвоюється чи й потроюється. Дисципліна і порядок мають бути. Та коли в корупції бере участь найближче оточення президента – як можна ефективно боротися з корупцією? З нею тепер борються хіба що засоби масової інформації…»

Президент Кравчук констатує, що «влада не управляє країною. Країною управляють групи, які хочуть користі для себе особисто».

Хоча щодо кандидата Петра Порошенка Леонід Макарович заявив, що не має жодних особистих упереджень проти нього і навіть вважає його «блискучим бізнесменом». Водночас, він сказав, що «президентом не може бути олігарх»: «Який би він не був, він буде думати про свій бізнес. І його система управління завжди буде подібною до управління бізнесом. От і зараз: хто навколо Порошенка? Бізнес-партнери, куми, свати. Вони будують систему управління країною. Ніколи така система не може бути ефективною з точки зору досвіду і системи управління, виписаної в деталях. Це система бізнесу». Тож причинами такого результату Кравчук вважає не лише корумпованість команди Порошенка, а й те, що його система управління є швидше «бізнесовою», ніж «державною».

«Зупинити Юлію Володимирівну неможливо»

Леонід Кравчук не приховує, що його вибір – це кандидат у президенти України Юлія Тимошенко. «Якщо я підтримую Тимошенко – це тому, що я вивчив її програму крок за кроком, – сказав Леонід Кравчук. – Я готовий вести дискусію про цю програму. Я знаю, що менеджера такого масштабу, як вона, сьогодні в Україні не існує. Я її знаю 22 роки, відтоді, як вона прийшла в парламент молодою дівчинкою. Знаю, що це економіст.

Її в тюрму – а вона виходить і починає боротися. Зупинити Юлію Володимирівну неможливо. І коли проти неї кажуть щось погане – це ті, хто не можуть їй чогось простити».

І от щодо цих, які «не можуть чогось простити», він висловився дуже жорстко (просто аж проситься написати це великими літерами!): «Тим більше, коли це кажуть чоловіки – я з такими навіть не хочу говорити! НЕ МОЖНА ОБРАЖАТИ ЖІНОК, МАТЕРІВ НАШИХ ДІТЕЙ».

«Переговори – це не капітуляція. Це нав’язування своєї позиції»

Серед іншого, Кравчук розповів і про своє бачення можливих шляхів припинення війни на Сході України. Висловив думку, що Мінський формат переговорів вичерпав себе. Водночас він переконаний, що «ніколи ніхто із західних країн не пошле своїх синів і дочок вмирати за Україну». І тому, «як би це не було прикро, ми маємо домовитися з агресором. Ніхто не зробить це за нас». Він категорично заперечив припущення, що домовленість з ворогом – це те саме, що капітуляція: «Домовленість – це не капітуляція. Хто сказав, що я сідаю з ним за стіл переговорів про капітуляцію говорити? Я сідаю нав’язати йому свою позицію! Ми разом формуємо порядок денний, і якщо мені те чи інше не підходить – я не продовжую перемовин!»

На пропозицію розповісти про власне покрокове бачення такого шляху, Президент сказав: «Мої кроки такі. Беремо по 5 авторитетних людей від Росії і України, не політиків. Хай вони сідають і випишуть дорожню карту. Далі ця дорожня карта розглядається міністерствами закордонних справ. І тільки коли настане якесь просвітлення, з’явиться шанс на порозуміння – тоді продовжуємо далі обговорення».

«…Тут народився мій син…»

Після відвідин Чернівців Леонід Макарович написав дуже теплий допис на своїй сторінці у соцмережі фейсбук. «Незважаючи на те, що свого часу, в силу роботи, побував практично у всіх містах і містечках України, подорож до Чернівців для мене завжди є зворушливою, – поділився він. – Адже тут розпочалася моя кар’єра, тут було моє перше місце роботи, тут народився мій син, тут я отримав свою першу квартиру…
Пригадую, коли ми з дружиною Антоніною Михайлівною вперше сюди приїхали, оселилися в готелі і з радіоточки пролунало румунською: «Аічь Чєрнауць» («Тут Чернівці»). Дружина мало не заплакала: «Куди ти мене привіз, у якусь іноземщину!». А насправді і місто нас прийняло, і ми його полюбили…»
Леонід Кравчук нагадав, що востаннє був тут 8 років тому і відзначив, що і місто, і люди в ньому змінилися. «Вони інші, але такі ж чудові! Я спілкувався вже з новим поколінням журналістів – запальних, відвертих, сміливих. Виступав перед науковцями Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича, в якому (тоді – державному) свого часу і сам викладав політекономію – з мудрими, розважливими, стриманими людьми. Теплою і щирою була зустріч з буковинським студентством: з істориками, політологами, в яких вірою в майбутнє і у власні сили горять очі!»
Леонід Кравчук подякував чернівчанам за гостинність і порадів, що «попри труднощі і негаразди в державі, які обов’язково накладають відбиток на людей, люди залишаються щирими, доброзичливими і людяними». «Чудові люди, чудове місто, у якого є чого повчитися – толерантності, взаємоповаги», – написав він і додав: «Зустрічі з буковинцями, проведені бесіди, засвідчують, яка сила таїться в нашому народі. Народ може все змінити! Цей 2019 рік і є роком, коли народ може і повинен продемонструвати свої творчі можливості. Для цього ми маємо бути відповідальними і сміливими, бо ми будемо обирати нову владу і новий курс, які повинні змінити життя на краще».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Леонід Кравчук: «Сьогодні з корупцією в Україні борються хіба що ЗМІ» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Теперішні кандидати у президенти торік витратили на телерекламу більш ніж 647 млн грн, із них близько 568 млн – на транслювання політичної реклами за участю або на замовлення кандидатів. Про це повідомили у русі “Чесно”.

Більшість видатків на рекламу не потрапила до офіційної звітності політичних партій, а отже, походження коштів, якими оплачувалася реклама, є невідомим.

Найбільше витратив на телерекламу президент Петро Порошенко – 174,9 млн грн, це третина витрат усіх кандидатів.

Другу сходинку посідає Юлія Тимошенко – 126,9 млн грн, третю – Олександр Шевченкоз 86,5 млн грн.

 

Якщо об’єднати витрати Порошенка і Тимошенко на телерекламу, то цифра перевищує 300 млн грн. Для порівняння торік уряд розподілив 354 млн грн на придбання 356 квартир родинам учасників АТО.

Також Порошенко став лідером за кількістю реклами в ефірах у 2018 році. Майже нарівні з ним опинився Шевченко. Ролики з кожним із цих кандидатів з’являлися в ефірах понад 4 тис. разів.

У трійці лідерів – Юлія Тимошенко з більш ніж 2,5 тис. показів.

Ролики Порошенка виходили на 12 каналах. Рекламу Шевченка, Юрія Бойка, Олега Ляшка транслювали на 7 телеканалах, Тимошенко – на 5.

Запис За гроші, витрачені на рекламу Порошенком і Тимошенко можна було придбати 300 квартир для військових спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«У другому турі Гриценко перемагає Порошенка і Тимошенко», «Тимошенко знов випередила Порошенка в рейтингу», «Бойко лідирує в президентському рейтингу в Одеській області». Бачили такі заголовки?

Уважні люди, які не лише читають заголовки, а й заглядають у текст і зіставляють факти, можуть розібратися, що до чого.

Що Гриценко нікого не «перемагає», бо результати соціологічних опитувань, у тому числі й згаданого, не дають йому підстав сподіватися на вихід у другий тур.

Що показники 18,8 і 18,2, які мають Тимошенко й Порошенко за результатами цього опитування, відрізняються на 0,6 відсоткового пункту, а похибка – 2,2. Це значить, що рейтинг у Тимошенко й Порошенка однаковий.

Що в Одеської області президента нема. У Львівської теж. І в Нікополі нема. Президент України обирається більшістю виборців, які взяли участь у голосуванні в усій Україні. Тому «обласні рейтинги» – дешевий маніпулятивний піар.

Уважні читачі пригадають також, що бачили компанію «SeeTarget», яка досліджує регіональні успіхи Бойка та її керівника – у базі псевдосоціологів.

А читачі, наділені довгою пам’яттю, пригадають 2004 рік і схвильовану Ольгу Балакірєву, керівницю центру «Соціальний моніторинг», а тепер – голову правління Українського інституту соціальних досліджень імені Олександра Яременка. Разом із тим же Яременком, який очолював тоді УІСД, вона озвучувала результати екзит-полу, вигідні для кандидата Віктора Януковича. Ось докладна історія сумнівних екзит-полів для тих, кому цікаво. Це вчинок, який не має терміну давності – після нього усі цифри, поширювані пані Балакірєвою та її організацією, не мали би брати до рук усі медіа, що себе поважають.

Втім більшість читачів, на жаль, не уважні, не прискіпливі й не мають довгої пам’яті. Вони бачать заголовок «Тимошенко не виходить у другий тур» і вірять, що таки не виходить — хоча ні про що подібне результати опитувань не свідчать. Не кажучи вже про те, що за місяць може змінитися геть усе. Вони не завжди розуміють, що результат соціологічного опитування – не прогноз, він не відповідає на запитання «Хто стане президентом?» Але, впливаючи на рішення виборців, працює як самоздійснюване пророцтво.

Маніпуляції рейтингами – найбридкіший, найтоксичніший тренд цих виборів. Вони були й раніше, але ніколи не бували настільки масовими, нав’язливими й нахабними.

Ось чотири головні типи маніпуляцій, які ми постійно фіксуємо в наших моніторингових дослідженнях.

Хибне трактування результатів опитувань. Тут відзначаються і самі журналісти, й псевдоексперти (часто на зарплаті у штабів), яким ЗМІ дають слово. Маніпулятивні припущення й перекручення можуть бути якими завгодно: Зеленський і Тимошенко пройдуть до другого туру виборів, до другого туру виходять Зеленський і Порошенко, Мороз – реальний конкурент Тимошенко, прибічники соціалізму = виборці Капліна, Ляшко має шанс на другий тур, Тимошенко втратила шанс на другий тур, вже згадувана «перемога» Гриценка у другому турі тощо. Не дивуйтесь, якщо завтра прочитаєте про дедалі більші шанси Миколи Габера зустрітися в другому турі з Русланом Риговановим. І хоча щотижня поважні соціологічні контори виступають із закликами й роз’ясненнями, медіа не припиняють виколупувати з результатів соцопитувань сенсації, яких там нема, та обґрунтування для припущень і тверджень, вигідних власникам, замовникам і політичним патронам.

Дослідження сумнівних організацій. Фігуранти бази псевдосоціологів та інші дослідницькі бренди, ще не зафіксовані мисливцями на фейки, готують саме таку соціологію, яка потрібна власникам медіа та їхнім політичним протеже. Вілкул випереджає Бойка, Бойко наздоганяє Порошенка, Тимошенко поступається Ляшку, а на додачу до цього – відповіді на запитання «Хто, на вашу думку, стане президентом?» чи «Яку пару хотіли би бачити в другому турі» (маніпулятори розраховують на те, що аудиторія не зверне уваги на формулювання). Вінець маніпуляцій такого типу – підміна соціології ставками букмекерів, про яких мудрі таксисти кажуть: «вони ризикують своїми грошима, отже, точно знають, на кого ставити».

Сюди ж віднесемо дослідження з невідомим замовником. Тут ситуація складніша. У законі «Про вибори Президента Україні» сказано:

«1. Підприємства, заклади, установи та організації, що проводять опитування громадської думки, мають право оприлюднювати результати опитування, пов’язаного з виборами, із обов’язковим зазначенням часу його проведення, території, яку охоплювало опитування, розміру та способу формування соціологічної вибірки опитаних, методу опитування, точного формулювання питань, можливої статистичної похибки.

2.Інформаційні агентства, засоби масової інформації в разі поширення результатів опитування громадської думки, пов’язаного з виборами, зобов’язані зазначати повну назву організації, яка проводила опитування, замовників опитування, а також інші відомості, зазначені у частині першій цієї статті». Тобто соціологічні контори, оприлюднюючи результати опитувань, не зобов’язані називати замовників. А ось медіа, якщо хочуть поширити ці результати, – зобов’язані. Що ж робити, якщо замовника не називають самі дослідники? Із закону випливає: не публікувати. Насправді ж соціологічні контори в більшості випадків не називають замовника, а медіа радо поширюють результати як є, ігноруючи цю вимогу закону. Я не пригадую в жодних публікаціях згадок про те, що журналісти звернулися до дослідників із проханням назвати замовника, але ті відмовили. Можливо, якби зверталися й вимагали розкривати, то й соціологічні контори, й їхні замовники перестали би шифруватися.

Цифри, вирвані з контексту. Вже згадувані «регіональні рейтинги», «найбільший рейтинг серед молоді», «Ляшко бореться проти зростання тарифів найкраще». Можна не сумніватися, що серед кандидатів знайдеться переможець у номінації «гарне волосся», «довга борода», «красивий голос» і «стрибки в довжину», але все це не стосується намірів виборців проголосувати саме за цих кандидатів.

Замовчування результатів, вартих довіри. Київський міжнародний інститут соціології, фонд «Демократичні ініціативи», Центр імені Разумкова – організації, які мають авторитет, дотримуються норм професійної етики та не маніпулюють результатами. Але в момент, коли рейтинг очолив кандидат Володимир Зеленський, їхні опитування враз стали «нецікавими» більшості телеканалів. Їх просто ігнорують, залишаючи аудиторію без важливої інформації або згодовуючи їй фальшивки від «сітаргетів» та «бельгійських інститутів». Зате, звісно, тепер ці рейтинги охоче поширює «1+1».

Більшість цих маніпуляцій на олігархічному телебаченні – свідомі, продиктовані медійникам людьми, які використовують медіаресурс для впливу на електорат. Працівники каналу «Інтер» чудово розуміють, чого варте опитування із явно завищеними відсотками Юрія Бойка, а працівники каналу «Україна» – новини про блискавичне зростання рейтингів Вілкула і Ляшка. І чому редактор перед випуском сказав «КМІС не даємо». Бог і Комісія з журналістської етики їм судді.

Але журналісти й редактори вільніших медіа, над якими не стоїть «смотрящий» від Ахметова, Фірташа чи Коломойського, повинні зараз (та й завжди, але перед виборами особливо) бути максимально відповідальними й обачними з будь-якою інформацією, яка стосується рейтингів. Недбалість у цьому випадку – не менш серйозний гріх, ніж свідома дезінформація. А виривати з контексту кричущі цифри заради клікбейту, «спрощувати» і скандалізувати результати опитувань, ставити у стрічку рейтинги скомпрометованих

соціологічних контор – це бавитися сірниками на пороховій бочці, на якій сидимо ми всі. Загалом, вбачаю у цьому журналістський гріх, якому немає виправдання.

Отар ДОВЖЕНКО, журналіст, письменник  

Запис Маніпуляції соціологічними рейтингами – найтоксичніший тренд нинішньої кампанії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Найбільш високооплачуваним світовим лідером став прем’єр-міністр Сінгапуру Лі Сянь Лун. За рік він отримує близько $1,7 млн.

Такий рівень зарплат є частиною спеціальної державної політики – чиновникам платять багато, щоб їх було важче корумпувати, повідомляє “АіФ”.

Зарплата президента США Дональда Трампа – $400 тис на рік плюс надбавка на додаткові витрати в розмірі $50 тис, неоподатковуваний рахунок на поїздки в розмірі $100 тис і $19 тис на розваги. При цьому Трамп отримує всього $1, а іншу частину зарплати віддає на благодійність. Його статки оцінюють у $3 млрд.

Зарплата канцлерки Німеччини Ангели Меркель склала $369 тис на рік.

Президент Франції Еммануель Макрон заробляє $206 тис на рік.

Заробітна плата президента України Петра Порошенка становить 28 тис грн на місяць, що за поточним курсом відповідає $1 тис, тобто за рік президент має $12 тис. зарплати.

Запис Президент Порошенко заробляє учетверо менше, ніж президент Трамп спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про проблему надмірної ваги Мірзіяєв говорив і раніше
Президент Узбекистану Шавкат Мірзіяєв розкритикував чиновників МВС та Міністерства оборони за надмірну вагу, і дав їм 3-6 місяців на схуднення.

Про це повідомляє “Озодлік” ( “Радіо Свобода”), посилаючись на узбецькі ЗМІ. Так, в ході зустрічі з активістами Наманганської області, що відбулася 1 березня, президент республіки окремо зупинився на темі надмірної ваги деяких співробітників силових структур.

“Нам не потрібен офіцер, співробітник органів внутрішніх справ з надмірною вагою. Як у такому стані він зможе ловити злочинців? Хай займається спортом. Це потрібно не для мене, а для їхнього здоров’я. Ми дамо їм час: три або шість місяців, нехай за цей час приведуть себе в порядок і скинуть зайву вагу “, – цитує слова президента Мірзіяєва інтернет-видання Daryo.uz.

Відзначається, що про проблему надмірної ваги Мірзіяєв говорив і раніше. Зокрема – під час відеоселекторної наради 9 листопада 2018 року, присвяченої результатам медичних реформ.

Тоді президент країни заявив, що “внаслідок малорухливого способу життя і неправильного харчування половина населення Узбекистану має зайву вагу, у 46 відсотків підвищений вміст холестерину в крові, у 31 відсотка – високий кров’яний тиск”.

Після наради з’явилася інформація про те, що в деяких держустановах Узбекистану від співробітників вимагають терміново схуднути. У деяких держстуктурах співробітникам роздавали внутрішні інструкції з приводу приведення ваги в норму.

Раніше президент Узбекистану Шавкат Мірзіяєв встановив державним чиновникам країни 24-годинний робочий день, а відпочивати зможуть лише з його особистого дозволу.

Запис Президент Узбекистану дав своїм силовикам півроку на позбавлення від зайвої ваги спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На початку лютого Українська рада бізнесу (УРБ) і Союз українських підприємців (СУП), які об’єднали 73 бізнес-асоціації і понад 35 тис. підприємств у Національну бізнес-коаліцію, презентували ТОП-10 пріоритетів, які нова влада може взяти за основу своєї майбутньої програми з реформування економіки України. «Версії» звернулися до свого постійного автора й експерта з питань економіки, який знає проблеми бізнесу не з чуток, голови обласної ГО  «Асоціація виробників Буковини» Франца Карловича ФЕДОРОВИЧА, з одним запитанням: наскільки актуальні опубліковані 10 пунктів для його власного бізнесу і його колег з Асоціації.

Зрозуміло, що Українська Рада бізнесу зробила велику роботу, зібравши й сформулювавши найбільш важливі та спільні проблеми вітчизняних підприємців і сконцентрувавши їх проблеми у 10-ти містких формулах. Зрозуміло й те, що абсолютно всі бізнесові проблеми України задовольнити 10-ма пунктами неможливо. Але поява такого документа напередодні виборів може означати одне: наша занедбана, занехаяна економіка не підніметься з колін, якщо не дослухатися до тих, хто безпосередньо займається нею.

Держава і бізнес мають бути партнерами

Звісно, і для мене, для мого бізнесу серед цих 10 пунктів є безумовно корисні, які, так би мовити, не потребують і коментування, як скажімо найперший пункт, про заміну податку на прибуток податком на виведений капітал для всіх компаній. Не спричиняє заперечень і необхідність зниження податкового навантаження на фонд оплати праці, адже це, може, найголовніша причина тіньового працевлаштування і ще цілої низки соціальних наслідків, як то лікарняні, декретні, майбутні пенсії.  

На часі й створення єдиного органу з розслідування економічних злочинів замість цілої низки служб – від податкової міліції до економічних підрозділів правоохоронних органів.

Як я, так і багато моїх колег давно наголошуємо на справжньому безпаперовому документообігу. Навіщо гратися з паперами, коли вся інформація про підприємство та його діяльність міститься в державних базах даних?!

Чи можна позбутися монополій?

Це одне із найважливіших питань нашої економіки. Як реально позбутися монополії на ринках тепло- та енергопостачання, забезпечити рівний доступ підприємств до товарів та послуг, природних монополій, зокрема, електромереж і приватної тяги тощо – це велика проблема. І зробити це треба насправді, а не удавано хоч і складно, але можна. Антимонопольний комітет має стати головною структурою в державі, яку боятимуться більше за прокуратуру. Ну а те що з «Черніввцігазу» виділили «Чернівцізбут», а з Чернівціобленерго – облелектропостачальною компанією поки що ні бізнесу, ні людям  нічого не дало. Завдяки цій реструктуризації  лише більше грошей стали збирати. Та щей  усе це викупили росіяни… Вважаю, що, крім усього, треба ліквідувати НКРЕКП – бо вона насправді є звичайнісінькою посредницькою структурою і тільки посилює монополізацію енергоринків.

Щодо перевірок: Чесність має бути вигідною

Усі роки штучно створювалася ситуація, за якої чесно вести бізнес в Україні було практично неможливо. Так було дуже вигідно чиновникам – тримати підприємця на гачку. Просто реформувати перевірні та контрольні органи замало, поки не реформуються й підходи до наслідків перевірок. Наразі вони доволі формальні: знайшли порушення –  наклали штраф, ніхто не несе персональної відповідальності. Усі штрафи в кінцевому результаті лягають на платників податків  – тобто тих людей, для захисту яких нібито й проводиться контрольно-перевіркова робота.

Податки й закони – прості та зрозумілі

Ухвалення нового Податкового Кодексу Розвитку та Митного кодексу має на меті провести деофшоризацію економіки та радикально зменшити розмір шкідливих прямих податків, модифікувати податок на землю тощо.

Запровадження сучасного трудового права, заснованого на свободі трудового договору, спрощення формальностей та зменшення штрафних санкцій теж на часі. Але це дл великих підприємств, де колектив на зборах буде вирішувати всі свої питання.

Чи потрібне збереження спрощеної системи оподаткування? Так, коли воно спрямоване на сприяння легальному мікро- і малому підприємництву.

Спрощена система створена початково для сімейного бізнесу, та доволі прикладів, коли  нею користаються великі підприємства. А контрольні органи «не бачать», як «спрощенці» на паперах насправді стають олігархами, наживаючись на людях, гальмуючи економіку і виводячи кошти за кордон.

Та, як на мене, чи не найбільша проблема і для бізнесу, і для держави, яка, власне, й породжує усі викривлення й котить економіку до прірви – те, що мало не 30 років багато проблем залишається на стадії розмов, а лихоманка з реформами часто обертається на погіршення. Може, час залучати до реформування фахівців? Пора вже виховати справжніх реформаторів – кризових менеджерів, аналітиків, знавців світових тенденцій в економіці, а не діяти за приказкою «Хоч гірше – аби інше». Ну і в цьому, сподіваюсь, нам мають допомогти нинішні вибори. Шанс маємо…

Бізнесова ТОП-десятка: чого підприємці чекають від майбутнього президента

На початку лютого Українська рада бізнесу (УРБ) і Союз українських підприємців (СУП), які об’єднали 73 бізнес-асоціації і понад 35 тис. підприємств у Національну бізнес-коаліцію, презентували ТОП-10 пріоритетів, які нова влада може взяти за основу своєї майбутньої програми з реформування економіки України. «Версії» звернулися до свого постійного автора й експерта з питань економіки, який знає проблеми бізнесу не з чуток, голови обласної ГО  «Асоціація виробників Буковини» Франца Карловича ФЕДОРОВИЧА, з одним запитанням: наскільки актуальні опубліковані 10 пунктів для його власного бізнесу і його колег з Асоціації.

Зрозуміло, що Українська Рада бізнесу зробила велику роботу, зібравши й сформулювавши найбільш важливі та спільні проблеми вітчизняних підприємців і сконцентрувавши їх проблеми у 10-ти містких формулах. Зрозуміло й те, що абсолютно всі бізнесові проблеми України задовольнити 10-ма пунктами неможливо. Але поява такого документа напередодні виборів може означати одне: наша занедбана, занехаяна економіка не підніметься з колін, якщо не дослухатися до тих, хто безпосередньо займається нею.

Держава і бізнес мають бути партнерами

Звісно, і для мене, для мого бізнесу серед цих 10 пунктів є безумовно корисні, які, так би мовити, не потребують і коментування, як скажімо найперший пункт, про заміну податку на прибуток податком на виведений капітал для всіх компаній. Не спричиняє заперечень і необхідність зниження податкового навантаження на фонд оплати праці, адже це, може, найголовніша причина тіньового працевлаштування і ще цілої низки соціальних наслідків, як то лікарняні, декретні, майбутні пенсії.  

На часі й створення єдиного органу з розслідування економічних злочинів замість цілої низки служб – від податкової міліції до економічних підрозділів правоохоронних органів.

Як я, так і багато моїх колег давно наголошуємо на справжньому безпаперовому документообігу. Навіщо гратися з паперами, коли вся інформація про підприємство та його діяльність міститься в державних базах даних?!

Чи можна позбутися монополій?

Це одне із найважливіших питань нашої економіки. Як реально позбутися монополії на ринках тепло- та енергопостачання, забезпечити рівний доступ підприємств до товарів та послуг, природних монополій, зокрема, електромереж і приватної тяги тощо – це велика проблема. І зробити це треба насправді, а не удавано хоч і складно, але можна. Антимонопольний комітет має стати головною структурою в державі, яку боятимуться більше за прокуратуру. Ну а те що з «Черніввцігазу» виділили «Чернівцізбут», а з Чернівціобленерго – облелектропостачальною компанією поки що ні бізнесу, ні людям  нічого не дало. Завдяки цій реструктуризації  лише більше грошей стали збирати. Та щей  усе це викупили росіяни…  Вважаю, що, крім усього, треба ліквідувати НКРЕКП – бо вона насправді є звичайнісінькою посредницькою структурою і тільки посилює монополізацію енергоринків.

Щодо перевірок: Чесність має бути вигідною

Усі роки штучно створювалася ситуація, за якої чесно вести бізнес в Україні було практично неможливо. Так було дуже вигідно чиновникам – тримати підприємця на гачку. Просто реформувати перевірні та контрольні органи замало, поки не реформуються й підходи до наслідків перевірок. Наразі вони доволі формальні: знайшли порушення –  наклали штраф, ніхто не несе персональної відповідальності. Усі штрафи в кінцевому результаті лягають на платників податків  – тобто тих людей, для захисту яких нібито й проводиться контрольно-перевіркова робота.

Податки й закони – прості та зрозумілі

 Ухвалення нового Податкового Кодексу Розвитку та Митного кодексу має на меті провести деофшоризацію економіки та радикально зменшити розмір шкідливих прямих податків, модифікувати податок на землю тощо.

Запровадження сучасного трудового права, заснованого на свободі трудового договору, спрощення формальностей та зменшення штрафних санкцій теж на часі. Але це дл великих підприємств, де колектив на зборах буде вирішувати всі свої питання.

Чи потрібне збереження спрощеної системи оподаткування? Так, коли воно спрямоване на сприяння легальному мікро- і малому підприємництву.

Спрощена система створена початково для сімейного бізнесу, та доволі прикладів, коли  нею користаються великі підприємства. А контрольні органи «не бачать», як «спрощенці» на паперах насправді стають олігархами, наживаючись на людях, гальмуючи економіку і виводячи кошти за кордон.

Та, як на мене, чи не найбільша проблема і для бізнесу, і для держави, яка, власне, й породжує усі викривлення й котить економіку до прірви – те, що мало не 30 років багато проблем залишається на стадії розмов, а лихоманка з реформами часто обертається на погіршення. Може, час залучати до реформування фахівців? Пора вже виховати справжніх реформаторів – кризових менеджерів, аналітиків, знавців світових тенденцій в економіці, а не діяти за приказкою «Хоч гірше – аби інше». Ну і в цьому, сподіваюсь, нам мають допомогти нинішні вибори. Шанс маємо…

Запис Франц ФЕДОРОВИЧ про те, чого підприємці чекають від майбутнього президента спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Серед рекордів – число кандидатів, бюджет гонки і навіть довжина бюлетеня
Центрвиборчком на 9,9 млн гривень збільшив кошторис своїх витрат на президентські вибори в цьому році. Причина – рекордна кількість претендентів на крісло гаранта: 44 людини (попередній рекорд, 24 кандидата, був зареєстрований в 2004 році). “Сегодня” розібралася в бюджеті гонки за булаву і з’ясувала, скільки за неї заплатять виборці.

Спочатку витрати ЦВК на березневі вибори повинні були скласти трохи більше 266 млн грн. Цю суму розрахували на 25 кандидатів у президенти. Через те що в підсумку їх зареєстровано 44, кошторис довелося збільшити майже на 10 млн грн. В цілому бюджет виборів президента становить понад 2,3 млрд грн (див. інфографіку). Якщо рахувати в гривні – це абсолютний рекорд. Для прикладу, у 2010 році вибори гаранта обійшлися в 1,53 млрд грн, в 2014-му – 1,97 млрд грн. Але якщо порівнювати в доларовому еквіваленті, нинішні вибори будуть дешевше: в 2010-му, при курсі 8 грн / долар, їх бюджет склав $ 191 млн, в 2014-м (11,77 грн/долар) – 167 млн ​​грн. А в цьому році, виходячи з курсу 27 грн, – $ 87 млн.

Рекордним виявилося не тільки кількість кандидатів і бюджет виборів, а й довжина бюлетеня – вона, за попередніми розрахунками, складе 115 см! До цього найоб’ємніший список претендентів був в 2004 році – всього 67 см. Але і в цьому питанні все ще не до кінця вирішено: до 8 березня Центрвиборчком повинен остаточно затвердити форму бюлетеня, його колір і текст, а потім – і сам бюлетень до другого читання.

“Кандидатів може стати менше”

На думку політолога Руслана Бортника, кількість кандидатів в президенти ще може зменшитися.

“Деякі люди необхідний піар вже отримали, а гроші можна і заощадити. Це стосується кандидатів з так званої третьої або четвертої категорії: ті, хто витрачали свої гроші або йшли тільки за ситуативним піаром, легко можуть знятися. В кінцевому підсумку кандидатів може залишитися менше сорока. Точно спрогнозувати тут ситуацію, звичайно, складно: ніхто не знає, що у претендентів в голові. Але я думаю, що 15-17 осіб з загального числа кандидатів – люди, які вже отримали базові речі, на які націлювалися: піар, статус і посвідчення кандидата в президенти. Вони вже сфотографувалися з корочкою, тепер у них з’явилася спокуса заощадити гроші. Особливо якщо ніхто з серйозних претендентів з ними не домовиться”, – підкреслив експерт.

Нагадаємо: заставу в 2,5 млн грн повертають тільки в трьох випадках. Якщо претендент зняв свою кандидатуру з перегонів, претендентам, які вийшли до другого туру, і переможцеві виборів в один тур.

Запис Скільки доведеться заплатити за вибори пересічному українцю спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У мережі показала, як сидить на стільці біля каси, біля неї стоїть великий чорний пакет із пачками грошей.

 

“Хочемо простим людям показати, як це виглядає”, – сказала Богословська.

Наступні вибори президента відбудуться 31 березня 2019‑го. Документи на реєстрацію кандидатом у президенти можна подати до ЦВК до 3 лютого. Потрібно також внести грошову заставу у 2,5 млн грн.

Запис Інна Богословська принесла до ЦВК пакет з 2,5 мільйона гривень спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис Автобаза Порошенка закупила ще два Mercedes за чотири мільйони спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Президент Петро Порошенко міг тиждень відпочивати в Іспанії. Остання його поява на публіці була 8 днів тому під час урочистостей із приводу річниці Хрещення Русі. Про це йдеться у сюжеті “ТСН”, повідомляє gazeta.ua.

За негласними правилами, президентська адміністрація має повідомляти про перерву в роботі глави держави, але зазвичай родина Порошенків таку інформацію не розголошує.

Водночас туристи декілька років тому “ловили” Порошенка в Іспанії на курорті Марбелья в аптеці, коли він купував вітаміни. Програма “Схеми” Радіо свобода робила сюжет про зимовий відпочинок президента, який літав із родиною інкогніто на Мальдіви.

Джерела в АП підтвердили, що з 29 липня президент не з’являвся на роботі, тому журналісти вирішили пошукати Порошенка в Марбельї, де глава держави має свої фірми і маєток просто на березі моря.

Ошатна вілла оформлена на самого президента, вона побудована 1993 року. Місцеві підтверджують, що це власність українського президента. Його україномовний сусід стверджує, що два тижні тому там хтось був і припускає, що то були родичі Порошенка. Щоденно у віллу приїжджає хатня робітниця, провітрює приміщення, зі щілини відкритого гаража видно білий Porsche – саме на такому президента бачили кілька років тому в аптеці. Однак у маєтку журналістам ніхто не відчиняє.

Уся іспанська власність Порошенка та його друзів зареєстрована в Марбельї в маленькій кімнатці недалеко від узбережжя. Усі справи цих фірм веде така собі Ірина Петрівська-Стороженко. За адресою фірм з купівлі нерухомості занехаяний будинок, двері котрого покрилися пилюкою. Але помітно, що пошту хтось забирає регулярно. Одна з фірм, “Тулуз Інвестментс”, придбана ще 2012 року. На неї у 2016-му була оформлена вілла в найбільш закритому котеджному містечку іспанського Бенахавіса – Ла Заґалета. Офіційно віллою володіє дружина заступника секретаря Ради нацбезпеки та оборони Олега Гладковського. Але джерела підтвердили, що шукати Порошенка слід саме в Ла Заґалеті, де найдорожчі маєтки та найтихіші сусіди – російські політики та арабські шейхи, повідомляє ЗМІ.

Місцеві жителі називають найвищий і найбільш помпезний маєток віллою російського президента Володимира Путіна. У 2012 році сенатор Камчатського краю Валерій Пономарьов придбав величезну ділянку, на котрій побудували це житло. Те, що там буває Путін, підтвердила охорона містечка, але потрапити туди, сказали, не можна. Журналісти запитали про можливість провідати Порошенка, на що охоронці зателефонували до консьєрж-сервісу – дозволу проїхати не дали.

Вранці наступного дня журналісти спробували проїхати туди іншим чином – і це вдалося. У найбільш закритому елітному котеджному містечку в Іспанії нерухомість стартує від 10 млн євро, а утримання будинків сягає 100 тис. євро на рік.

Найближчим сусідом до “маєтку Путіна” є вілла, оформлена на Гладковського. Вона розташована трохи нижче. Судячи з бруду навколо, сподівань, що там може відпочивати родина українського президента, майже не було, але ворота відкрила дівчина, дуже схожа на одну з доньок Порошенка. Вона дала зрозуміти, що не володіє українською, а віллу винаймає, проте одразу зникла за скляними дверима, де на неї чекав хлопець, схожий на сина Порошенка – Михайла.

Доказом того, що Порошенко відпочивав в Іспанії разом із своєю родиною може бути рух президентського борту, припускає ЗМІ. Його головний літак був у ремонті в Стамбулі, а тепер стоїть в Києві в ангарі. Але другий 29 липня приземлився у Відні і стояв там протягом восьми діб. Вчора з Малаги вилетів чартер, який належить компанії “Авкон”, зареєстрованій в столиці по вулиці Електриків, 29-А, де й основні активи Порошенка. Чартер приземлився у Відні і за 10 хвилин після цього президентський борт злетів і взяв курс на Київ. Журналісти припускають, що в цілях конспірації Порошенки прилетіли з Малаги найнятим чартером і пересіли на офіційний борт у Відні, щоби вечором того ж дня бути вже в Києві.

За дивним збігом обставин, коли інформація про розшук журналістами родини Порошенків набула певного розголосу, у мережі з’явилися фотографії, зроблені нібито випадково в одному з київських ресторанів, які зображують родину Порошенка під час вечері. На офіційні запити про відпустку президента жодної відповіді протягом чотирьох днів із АП не надійшло.

Однак в день виходу сюжету Петро Порошенко особисто зателефонував автору сюжету і заявив, що він не відпочивав у Марбельї, а в Іспанії був лише під час робочих візитів.

“Хочу повідомити, що зараз я знаходжусь на робочу місці у місті Києві”, – заявив Порошенко.

Запис Сюжет про відпочинок в Іспанії змусив Порошенка дзвонити журналісту спершу з'явиться на Медіа-Версії.