Довідка. Химерою називається етнічна форма як продукт контактів несумісних етносів. Люди, які виросли в химері, втрачають етнічну традицію і не приналежать до жодного з контактуючих етносів. Химеру можна охарактеризувати як спільноту особистостей, що випали з етносів. В ній панує безсистемне сполучення несумісних поведінкових рис, на місце єдиній ментальності приходить хаотична суміш смаків, поглядів, уявлень.

Упереджено та емоційно

До Маріуполя не можна їхати просто так. Тільки у справах і тільки з хорошими людьми. В мене співпало – я завітала до міста-химери під час прес-туру, що відбувся на початку серпня 2019 р., в рамках проекту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) в компанії журналістів та журналісток з 10 областей України.
Кожний і кожна з нас отримали різні враження. Мої особисті не дадуть мені бути неупередженою та безпристрасною.

Від 0 до 20

Для мене зустрічі другого дня почалися з «Карітас-Маріуполь». Добиралася громадським транспортом і проїхала потрібну зупинку. Добре, що знала конкретну адресу і могла запитати в перехожих напрямок руху. Бо коли спитала, де знаходиться «Карітас», троє взагалі не зрозуміли, що це. І тільки двірничка показала рукою і пояснила, що «там, за рогом, якась громадська організація». Дивно якось – в місті 96 тис ВПО (внутрішньо переміщених осіб) і в радіусі двох кварталів люди не знають про одну з найпотужніших організацій, що підтримує переселенців. Пояснення прозвучало на зустрічі з директором відділення отцем Ростиславом Спринюком.

Він пояснив, що «Карітас-Маріуполь» працює в так званій буферній зоні – 20 км від лінії розмежування, і в основному в невеличких населених пунктах. Крім забезпечення базових потреб, втілюються ще й розвиткові програми: від індивідуальних – профпереорієнтація, кризовий кейс-менеджмент, підтримка малих та мікро-бізнесів, і до рівня громади – навчання інструментам низової демократії ініціативних груп. А ще з 1 серпня стартував проект з випуску друкованого видання «Громада» для буферної зони Донецької і Луганської областей. Редакторкою стала Інна Юр’єва, яка так зневажливо відгукувалася про маріупольських журналістів. Я зрозуміла чому – їй же не доведеться шукати  роботу в місцевому медіа. Або освоювати нову професію в «Карітасі».
До речі, одне з питань щодо «Громади» було про кількість робочих місць в цьому виданні.

Місто на межі

Про зустріч з активістами і активістками можна було б написати наукову роботу.

З психології. Знервовані, стурбовані, занепокоєні. Стомлені та розчаровані. Наведу кілька цитат – для розуміння.
Макар Антіпов, переселенець з Донецька, ГО «За екологічно чистий Маріуполь»:
«Головна проблема Маріуполя – окупація «Метінвестом» Ахмєтова і Новінського».
«Найбільше розчарування – «1+1». Приїхали, познімали – ми їм все показали, розказали. А сюжет так і не вийшов»
Володимир Шклярук, громадський активіст:
«Треба вводити воєнний стан в двох областях (Донецькій та Луганській)»
«Найстрашніший сепаратизм – побутовий. Коли людині все одно, який прапор на мерії, аби її не чіпали»

Лідія Муглі, голова Громадської ради при виконкомі Маріупольської міської ради (2015-2017рр.):
«В Маріуполі велика проблема залучення громади до розробки цільових програм в місті. І до реалізації»
«В місті не вистачає політичного різноманіття. Одна партія, ті самі люди. І це одна з причин розчарування громадських активістів»
«За останні два роки різко погіршилася співпраця влади і громади. Розігнали громадську раду при виконкомі та почали переслідувати її членів»
Ванда Веровська – юристка, координаторка проекту «Центр громадського контролю ДІЙ!»
«Для мене зараз найпекучіша проблема – ремонт бібліотеки Короленка. Є загроза, що це приміщення передадуть під інший проект і бібліотеці не буде куди повертатись після ремонту. 150 тис примірників книжок будуть розпихані по непристосованих приміщеннях і святкувати 110-річчя доведеться в якомусь підвалі»

«Що ми можемо для вас зробити?» – питали ми практично на кожній зустрічі. І практично кожний раз чули у відповідь «Чесно робіть свою справу!». От я і роблю.
«И страшно далеки они от народа» –
(цитата мовою оригіналу)
Активісти Маріуполя не те що співпрацювати – іноді домовлятися не в змозі.

Влада цим користується, а страждають по фіналу, пересічні громадяни. Вони голосують на виборах – час від часу за активістів. Вони виходять на мітинги – час від часу за власним бажанням. Але,згадайте, в химери – три голови від різних тварин. Чи зможуть лев, коза і дракон домовитись? Тому що якось доведеться, тому що тулуб у них один.
І саме мешканцям вирішувати, чи залишиться їхнє місто химерою.
P.S. Коли готувала це матеріал, почула, що нашу Чернівецьку обласну універсальну наукову бібліотеку ім. Михайла Івасюка готують до ремонту – пакують та вивозять книжки. І так тривожно стало…
Ірина Гамбарян

Фото: Ірина Гамбарян, Людмила Доля, Юлія Клименко

Запис Химера Приазов’я. Частина ІІ: Зустрічі. День другий. Блог Ірини Гамбарян спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Довідка. У переносному значенні «химера» — нездійсненна мрія, примха, вигадка, дивацтво.

Місце зустрічі змінити… можна

Все, що відбувається в Маріуполі, може відбуватися тільки тут. Для мене це не стільки про унікальність міста в Приазов’ї, скільки про те, що винятки тільки підтверджують правила.
Під час прес-туру, що відбувся на початку серпня 2019 р., в рамках проекту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID), кількість активістів і протиборців просто зашкалювала. А почалося все з однієї Ірини Пєркової.

Локації опен-ейр

Для занурення в атмосферу Ірина вибрала Лівобережжя. Спочатку – місце, де відкривається вид на комбінат «Азовсталь».

Нам розповіли про згубний вплив промислового гіганта на екологічну ситуацію в місті. Як доказ, відвезли на наступну локацію з видом на шлакову гору.  Це, по суті, продукти життєдіяльності металургійного виробництва, які вільно потрапляють і в повітря, і в море.

А ще тут можна зробити дуже гарні світлини

Завершив прогулянки на «свіжому повітрі» парк «Веселка»

де нам розповіли, скільки саме коштів з міського бюджету було витрачено на його впорядкування

А ще тут можна пострибати на батуті.  Донецька київська журналістка Лариса Білозерова навіть отримала руку допомоги від місцевого мешканця

Мерія

Морально підготовані оглядом «об’єктів екологічного впливу та історичної спадщини, на які витрачалися гроші бюджету Маріуполя останні три роки», ми попрямували на зустріч з секретарем Маріупольської міської ради Степаном Махсмою.

Десь із годинку подивилися паверпойнтівську презентацію «Вплив децентралізації на розвиток Маріуполя. Впровадження інфраструктурних проектів в місті» і послухали лекцію про те, яке чудове і безпечне місто Маріуполь і як він пречудово розвивається в часи війни з Росією.

І, звісно, зробили дуже гарну світлину

І не одну!

Водички нам попити не дали, але дозволили скористатися вбиральнею.
Чай-кава і смаколики для нам приготували в наступному місці

Малий і не дуже бізнес

Пункт програми, що називався «Розвиток підприємництва в прифронтовому Маріуполі. Підтримка малого та середнього бізнесу державою, органами місцевого самоврядування, міжнародними донорами», розпочався «за здравіє», а закінчився «за упокой». Стартонули зустріччю з прекрасним – майстриня Марина Черепченко презентувала нам свої розмальовані тетраподи.

Довідка. Тетрапод – пересувний бетонний хвилеріз. Розмальовані тетраподи у 2014 р були встановлені на в’їздах в Маруіполь для перешкоджання проїзду важкої військової техніки. Стали символом стійкості та українськості міста.

Пані Марина не тільки розповіла, а й продемонструвала, що у формі тетрапода може бути все, що завгодно – підсвічники, керамічні пляшки, прикраси

і навіть сумки

Під чай, каву, печиво і цукерки журналісти з 10 областей України не тільки зробили гарні фото, а й придбали унікальні сувеніри.
Настала черга середнього бізнесу. З нами спілкувалися Марія Бубнова – приватна підприємиця, спів-власниця бізнесу з переробки та гуртового продажу сільськогосподарської продукції та Володимир Каракулов – приватний підприємець, власник бізнесу з виробництва та продажу хлібобулочних виробів.

Головне, що я винесла з розмови – відсутня ефективна комунікація між об’єднанням підприємців та місцевою владою. Представниками малого та середнього бізнесу була розроблена програма розвитку, яка мала б фінансуватися (повністю або частково) з місцевого бюджету. Натомість відповідними структурами було розроблено умовно-альтернативну програму, в якій не враховано побажання тих, для кого вона розроблялася. Про це детально розповів Сергій Бубнов, який доєднався до спілкування.

На зараз сторони перебувають на етапі взаємних претензій. Що з цього приводу думає місцева влада – не знаю. Тому що під час зустрічі з секретарем міської ради про ці проблеми мені було невідомо.
Ми дружно поспівчували підприємцям, побажали успіхів у боротьбі та поїхали далі за планом.

Борці з забрудненням

Наступна зустріч відбувалася в приміщені під вивіскою «Центр громадських ініціатив»

Маю думку, що наглухо зачинені вікна і двері якось не сприяють бажанню громадськості приходити сюди зі своїми ініціативами.
Зустріли нас п’ятеро привітних людей і Максим Бородін.

Я почула розповідь про важке життя депутата міської ради Максима Бородіна, про відсутність єдності в лавах еко-активістів і про інертність містян. Скаржилися, як важко зібрати людей на протестний мітинг, незважаючи на те, що на виборах за Бородіна проголосувало майже 8 тис. мешканців Маріуполя. Ми висловили співчуття і отримали обіцянку не припиняти боротьбу.

На цій зустрічі прозвучало твердження, що в Маріуполі всі журналісти заангажовані «Метінвестом» і фактично є найманцями Рената Ахмєтова. У нас в плані стояла зустріч з місцевими журналістами, і я мала намір прояснити в них ситуацію з медіями в місті і регіоні. І, може, спитати, скільки нині платять «продажному журналісту» і чи воно того варте.

Ті не з тими

Місце для зустрічі вибрали пречудове – репліку донецької «Ізби-читальні». Антураж і атмосфера мали посприяти відвертому спілкуванню.

Прийшло аж троє – донецьких: Дмитро Дурнєв, Інна Юр’єва та Валентина Троян.

Для мене центром тяжіння став Дмитро Дурнєв. Він, на відміну від Інни, не ганив і не гудив маріупольських колег у їхню відсутність.

Крім нашого традиційно-переселенського «Де ти? Як ти?» ми знову говорили про загрозу екологічної катастрофи на Донбасі. Особливо через підняття грунтових вод в шахтах. Тим більш, що Лариса Білозерова і Дмитро Дурнєв в моєму розумінні є експертами з цього питання.

Ті, хто не дуже переймався питаннями окупованих територій, понишпорили в інтер’єрах – від підвалу до мансарди

Дуже насичений день! Але питань з’явилося більше, ніж відповідей. Може, все роз’ясниться на другий день? Далі буде.
Ірина Гамбарян

Фото: Ірина Гамбарян, Людмила Доля, Олександр Шульга, Юлія Клименко

Запис Химера Приазов’я. Частина ІІ: Зустрічі. День перший. Блог Ірини Гамбарян спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Довідка. Химера – безсмертна триголова вогнедишна потвора, що поєднувала лева,козу і дракона.  І якщо в пристойної потвори, типу Змія Горинича або Кербера, голови росли з плечей, то Химера влаштована інакше. З одного боку – шия і голова лева, на тулубі знаходиться голова кози, а з іншого боку – хвіст, який вінчається головою дракона.

Тільки у запаленому розумі борців за «світле майбутнє» могла виникнути ідея об’єднати морський порт, туристичну принаду і промисловий гігант. Що з цього вийшло, можна «провідчувати», приїхавши до Маріуполя.

Вагання і рішення

Я мала більш ніж сумнівне задоволення віддати цьому місту 10 років свого життя. Коли Харківський прес-клуб оголосив, що черговий прес-тур буде саме сюди, я вагалася, чи зголошуватись. Останні спогади пов’язані зі страшним і сюрреалістичним  травнем 2014 року. Стрілянина з жертвами 9-го, ганебний «референдум» 11-го, зірвані вибори Президента 25-го – в цих подіях була якщо не безпосередньою учасницею, то свідком. А ще ж були бібікання автівок і заводські гудки «За мир» в той час, коли збиралися і озброювалися перші добробати і ДУКи, а РФ-ні танкові роз’їзди вже курсували вулицями прикордонних містечок. І загиджені, а потім спалені кабінети мерії і Конкурс малюнків на асфальті до Дня дитини… Якби в Химери була дупа, то можна було б сказати, що саме цією частиною Маріуполь повернувся до України.

Мені важко було передбачити свою реакцію, але все ж таки прийняла рішення їхати, незважаючи на дві доби в дорозі з пересадками.
Тут не буде розпопсованих і розкручених медіями туристичних принад – фонтана, водонапірної вежі, вокзалу. Тільки мій погляд і ставлення до «Столиці Приазов’я».

Вдень і вночі

Маріуполь треба дивитись або здалеку, або вночі. Пейзажі тішать око. Головне – не принюхуватись і не заглиблюватись в деталі. Тоді можна отримати чудовий вид на Лівий берег і «Азовсталь»

або на шлакову гору – беззаперечну прикрасу горизонту і найбільшу загрозу екології Азовського моря

або на міський пляж, так доречно оздоблений рейками від порту до «Азовсталі», яким курсують потяги то з вугіллям, то з сіркою

Вночі місто сяє і виблискує. Деінде. Головне – не звертати  центральних вулиць і алей у парках.
Біля драмтеатру – тетрапод і нагадування, де перебуваєш.

Можна дізнатися про маріупольців, які робили щось видатне у Франції

Або доєднатися до гравців у шахи і доміно в спеціально обладнаному місці

Міський сад пропонує репертуар «Дискотеки 80-х» в кафешках і світлові силуети. Коли робила світлини дівчинки з песиком і кицьки, лунало «Доліна, чудная доліна» – можете наспівувати під час перегляду наступних двох фото.

Загальне і деталі

В Маріуполі багато парків – чистих, доглянутих. І порожніх. Чи нам так щастило? Наприклад, парк «Веселка»

І, знову ж таки, не забувайте ігнорувати деталі. Бо можна зависнути перед табличкою «Тюльпани», намагаючись саме їх і побачити

чи  зануритись у роздуми біля «Чарівного водограю» в намаганні розгадати, в чому ж полягає чарівність

Або проходиш повз Маріупольський професійний ліцей будівництва

і побачиш, до прикладу, запрошення на навчання,

де 1 – «Муляр», а 2 – «Маляр». Та сама будівля через декілька кроків ще має залишки напису «ГПТУ-2». То може, професії муляра навчають у професійному ліцеї, а на маляра вчать у ГПТУ-2?

Тоді і зараз

З одного боку, місто відновлюється – по обидва боки проспекту Миру будинки в риштуванні,

під пильним наглядом Тараса Григоровича

З іншого, в самому центрі міста так і стоїть сплюндрована мерія,

доля якої, судячи з усього, цікавить тільки приїжджих журналістів

І ще одна пам’ятна для мене будівля стоїть неторкана – міське управління МВС

А ще пам’ятна дошка тим, хто «віддали свої життя заради спокою та безпеки мешканців Маріуполя» – без жодної квітки.

Правда, під твердженням «В.С. Бойко – жив» квітів теж не було…

Трохи щастя наостанок

Три місця в цій поїздці, де мені було однозначно тепло
маріупольська репліка  донецької «Ізби-читальні», де вдалося зберегти атмосферу прототипу

театр ляльок, просто насичений і просякнутий дитячими веселощами

І кондитерська з символічною назвою, тільки чомусь не державною мовою

Про людей, які населяють Химеру Приазов’я – далі буде
Ірина Гамбарян

Фото:  Ірина Гамбарян, Людмила Доля, Олександр Шульга

Запис Химера Приазов’я. Частина І: Місто. Блог Ірини Гамбарян спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Історія з географією

Все почалося в 2013 р з дипломного проекту голландського інженера Дейва Хаккенса для Академії дизайну. Версія 1.0 включала не тільки креслення обладнання для вторинної переробки пластику, а ще й діючі прототипи. Майже одразу Дейв виклав свої розробки у відкритий доступ і запросив до співпраці всіх зацікавлених. З того часу Precious plastic живе, розвивається і поширюється світом. Версія 2.0 була випущена в березні 2016 р, а у жовтні 2017 р з’явилася вже версія 3.0.

Скільки на зараз майстерень Precious plastic в світі, порахувати важко. Тим більш, що дані змінюються кожного дня.

На сайті https://preciousplastic.com/  розміщено всю необхідну інформацію, для того, щоб самостійно перетворювати пластикове сміття  на потрібні і прекрасні речі. Креслення, зображення, тексти, логотипи, відео-уроки, менторська підтримка – безкоштовно і без попереднього дозволу. А ще на Базарі можна придбати готове обладнання, вироби та поспілкуватися зі спільнотою однодумців і однодумиць. Головне – бажання змінити себе і навколишнє середовище.

В Україні я знаю три ініціативи-послідовниці Дейва Хаккенса.
Львівська Лабораторія ресайклінгу Zelenew, засновник Іван Нестеренко. Хлопці позиціонують себе як «Студію дизайнерських рішень з переробленого пластику та Лабораторію досліджень вторинного застосування пластикових відходів»

Фото з fb

PreciousLab у Черкасах, де обладнання за кресленнями голландського інженера стало частиною Відкритої громадської майстерні. «Пластикову» складову очолює екоактивістка Ліда Криштоп – переможниця Конкурсу громадських проектів.

фото з fb

Ініційована і створена в Одесі Євгеном Хлєбніковим  Precious plastic Ukraine, про яку розповім детальніше.

40 квадратів перетворень

Коли побачила в програмі прес-туру від Харківського прес-клубу адресу “Одеса, вул. Невського, 57”, зраділа. З Євгеном Хлєбніковим знайома ще з довоєнного життя – спільно реалізовували один з екологічних проектів у Донецьку. Про його ініціативу #preciousplasticodesa багато читала в мережі. І нарешті отримала можливість побачити Precious plastic Ukraine наживо.

Умовно зелені ворота зі знайомою емблемою я побачила одразу.

Але побачене за ними було суцільним сюрпризом. На 40 квадратних метрах розташувалися: все необхідне для переробки обладнання, Банк пластику, торговельні вітрини, і ще залишилось місце для групи журналістів.

Все, що розказувала і показувала керівниця проекту Надія Панів, ретельно фіксувалося, уточнювалося, розглядалося і мацалося.

Наочно демонструвалися відмінності різних пластикових панелей, з яких можна зробити не тільки мистецькі витвори, а ще й утилітарні полиці, стільниці, лавочки.

Різноманіття забарвлення виробів залежить від творця. Правильніше сказати, від кольору вторинного пластику, який після ретельного сортування, відмивання, подрібнення та пресування стає подібним чи то на соняхове поле, чи то на зоряну ніч, чи то на вишитий рушник.

Стаканчики, вази для фруктів, мильниці, полумиски, біжутерія – від браслетів до брелоків і навіть капелюхи і жіночі сумочки! Немає обмежень для фантазії креаторів і мейкерів. І, для мене найголовніше, все це – з переробленого пластику.

Цей музичний інструмент залишиться мені на згадку – про чудових людей, про дорогоцінний пластик.

На згадку про червневий прес-тур в  Одесу, який відбувся в рамках проекту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.

Ірина Гамбарян, фото авторки

Запис Пластик – сміття? Ні – дорогоцінність! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На плац підігнали зразки колісної техніки, яку використовують в Нацгвардії.

Нам неодноразово повторювали, що курсанти і студенти оволодівають  саме тою технікою, з якою будуть працювати в реальному житті. І запевнили, що саме таке оснащення мають частини нацгвардії в ООС. З 2014 року багато що змінилося. І маю надію, що це впливає на розвиток бойових дій на Сході. Зрештою, з досягнень Академії вразило  мене особисто ось що. У них за 4 роки війни загинуло 15 випускників – при тому, що в бойових діях задіяні тисячі. І це частина відповіді на запитання у заголовку «що там з безпекою».

Я навмисне не пишу ПІБ тих, хто носився з нами як квочка з курчатами, хто опікувався та годував, відповідав на всі, навіть найдурніші, запитання, хто супроводжував територією. ВСІ! Тобто буквально кожна людина у формі чи зеленій флісці вела, куди просили, давала помацати, понюхати і нічого не забороняла. І ще, я навмисне не викладаю світлини частування – бракує ще, аби хтось захлинувся слиною біля монітору! :)
Я загадала бажання: щоб у кожній військовій частині Нацгвардії було так, як в НАНГУ. І щоби всі офіцери і офіцерки були такі, як ті, що нас приймали. І щоб їхні підлеглі почувалися так само в безпеці, як ми на території Національної академії національної гвардії України.
Ірина Гамбарян
Фото авторки

Прес-тур відбувся в рамках проекту Харківського прес-клубу Media Hub Kharkiv за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.

Запис І що там з безпекою в Нацгвардії? Блог Ірини Гамбарян спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Науковці й журналісти б’ють на сполох: конструкції 150-метрової шахти кар’єру «Домбровський» у Калуші на Івано-Франківщині, де зберігаються сотні тисяч тонн токсичних відходів, можуть не витримати. Тоді близько двох мільйонів кубометрів отрутохімікатів потраплять до Дністра. Це глобальне екологічне лихо залишить без питної води мільйони людей двох країн – України та Молдови.   Подібну ситуацію ми вже мали 1983 року.

За словами голови української екологічної організації «Зелений рух «Карпати» Михайла Довбенчука, річка Сівка заповнює кар’єр «Домбровський». На північному березі кар’єру відбуваються зсуви й створюють тріщини до 5 метрів завглибшки. «Якщо не вжити термінових заходів, існує ризик, що токсичні відходи змиються в Дністер.

Кар’єр «Домбровський» – єдине місце в світі, де калійні солі видобувають відкритим методом. А 545 млн. кубометрів відходів калійних солей зробили територію навколо кар’єру мертвою. «Якщо річка заповнить кар’єр, ці відходи потраплять у Дністер», – каже Довбенчук. Як наслідок, люди залишаться без питної води, а частина фауни вимре. Катастрофа на «Домбровському» може завдати шкоди 22% населення України, серед якого й буковинці, що п’ють воду саме з Дністра, а також мешканцям сусідніх Румунії та Молдови. До речі, в молдовських ЗМІ проблема ймовірного екологічного лиха на Дністрі стала цими днями темою №1.

Фото і підпис:

Для прикладу – це анонімне фото із заголовком «Дністру загрожують токсичні хімікати з України» розміщене на сторінках кількох молдовських газет.

оптимістично

 Коментар Бориса БАГЛЕЯ, начальника управління охорони навколишнього природного середовища в Чернівецькій області

– Про ситуацію з Домбровським кар’єром мені відомо. Щоби її вирішити, необхідно зробити забутовку дренажної траншеї, яка стала б перепоною для обвалів земних мас у кар’єр. Другий шлях – це переробка розсолів: над пошуком інвесторів працює як район, так і область, вже є напрацювання, зокрема домовленості з італійською фірмою. Ще один шлях вирішення проблеми – утворення в чаші кар’єру прісного озера.

Водночас існує ще одна проблема  – пустоти у вироблених шахтах, які розташовані на території сіл району. Процеси просідання поверхонь, судячи із прикладу копальні  «Калуш», не піддаються прогнозуванню. Проте заповнення шахт копальні «Ново-Голинь» відбулося нещодавно. Тому просідання можуть розпочатися років через 10-15. Їх, звісно, може й не бути, оскільки виробітки цієї копальні проводилися в кількох горизонтах і на вдвічі більшій глибині (300 м, а не120 м). Цю ситуацію необхідно моніторити.

Мені відомо також, що дані питання перебувають на особливому контролі центральної і місцевої влади та міжнародних інститутів. Зокрема, нещодавно Мінприроди та Кабмін підтвердили виділення 6 млн. гривень. Крім того, на рахунку обласного бюджету  перебувають 744 тис. грн., за які має проводитися комплексний моніторинг стану Домбровського кар’єру, а представництва ООН в Україні повідомили про виділення Калушу 22 млн. доларів США для утилізації гексахлорбензолу, захороненого на полігоні токсичних відходів.

На мою особисту думку, даній темі черговий раз надають особливого значення виключно через передвиборчу ситуацію, оскільки завод вже давно не працює, отже й особливої загрози довкіллю бути не може. Тішить і той факт, що на території Буковини таких проблемних підприємств немає.

Та річ у тім, що на сполох б’ють не кандидати в нардепи від івано-Франківщини чи Буковини, а молдавани. Тим паче, що згадані 22 млн. доларів від представництва ООН ще торік розчинилися у калійних розсолах. Про це багато писали ЗМІ різного рівня. Грошей як не було, так і нема.

За висновками молдовських науковців, зрештою, це підтверджують і вітчизняні вчені, водне середовище річки цілком змінилося: знизилася репродуктивність головних груп організмів, Дністер обмілів, а майже 80% видів риб зникли. Якщо так піде й далі, то вода з Дністра буде лише технічною.

Однозначними були й висновки комісії ООН і ЄС, яка приїздила ще 2010 року: полігон негерметичний, а тому небезпечний для природи та здоров’я людей гексахлорбензол вже отруює навколишнє середовище. Якщо не вжити термінових заходів, ймовірність прориву кар’єра і потрапляння отрутохімікатів у Дністер – висока.

Територію довкола кар’єру разом із навколишніми селами визнали зоною надзвичайної екологічної ситуації ще кілька років тому. І 2010 року, коли Верховна Рада України ухвалила закон «Про оголошення території міста Калуш та сіл Кропивник і Сівка-Калуська Калуського району Івано-Франківської області зоною надзвичайної екологічної ситуації», на порятунок Калуша та його жителів виділили майже півмільярда гривень.

А у березні 2011 року представники Рахункової палати після перевірки заявили, що кошти використані неефективно й екологічна ситуація не поліпшилася. Загроза прориву Домбровського кар’єру залишається, тому отруйні розсоли можуть проникнути до водоносного шару та забруднити басейн Дністра, що є джерелом водопостачання для багатьох населених пунктів України та Молдови. Не дало очікуваних результатів і спрямування майже 300 млн. гривень з резервного фонду держбюджету на утилізацію токсичних відходів, зокрема – гексахлорбензолу.

реалістично

Коментар Олега ЛИСТОПАДА, одного із провідних екожурналістів Європи:

– Працює прокуратура: чиновники міста, області, країни кивають одне на одного, шукаючи винних, але від цього ні природі, ні людям краще не стає. Лунають обіцянки «все налагодити», президент дає чергові доручення прем’єру, місцева влада скаржиться, що грошей виділили дуже мало, і просить ще, але при цьому не хоче детально розповісти громаді, на що ж саме і чому «в ручному режимі» були розподілені попередні сотні мільйонів. Інакше кажучи, усі «темнять» і солодко співають. Ясно тільки одне: як не працювала влада за часів Кучми, а згодом – Тимошенко-Ющенка, так не працює й «ефективна вертикаль», розхвалена регіонально-литвино-комуністичним кланом. І калуська історія – яскраве тому підтвердження. Влада олігархів не витримала екзамену, влаштованого їй гіркими розсолами Прикарпаття.

– Починати наводити порядок у Калуші (втім, як і скрізь в Україні) треба зі створення абсолютно прозорої системи використання коштів, – каже Борис ВАСИЛЬКІВСЬТИЙ, голова громадського об’єднання «ЕкоПраво-Київ». – Країну просто з’їдає корупція, що ми яскраво бачимо на прикладі цього прикарпатського містечка. Влада має звітувати громаді за кожну бюджетну копійку.

Фахівці стверджують, що Україні потрібно 3,5 млрд. гривень, щоби запобігти екологічній катастрофі на Дністрі. Якщо вона все ж таки станеться, то буде схожа на Стебниківську  1983 року. Тоді токсичні розсоли залили захисну дамбу й близько 5 мільйонів кубометрів отрути потрапило до Дністра. До кінця наслідки аварії ліквідували лише за півтора роки.

Олександр ТОНІЄВИЧ, заступник начальника Дністровсько-Прутського басейнового управління водних ресурсів, який улітку 2011 року виступав перед журналістами-учасниками екологічного прес-туру в Новодністровську та був учасником проекту «Транскордонне і стійке керування в басейні р.Дністер», заспокоює буковинців:

– Вирішення ситуації, що склалася з Домбровським кар’єром, у компетенції Міністерства екології: саме воно опікується цим питанням і заходами, які вживаються для того, щоби упередити негативні екологічні явища. Володіють ситуацією й в управлінні екології Івано-Франківської облдержадміністрації, проводять систематичний моніторинг, здійснюють відбір води з водойм. Щодо конкретних сум коштів, які потрібні для повної ліквідації загрози, нічого сказати не можу, бо цим, наголошую ще раз, відає Мінекології. Знаю, що гроші виділені, ситуація контрольована, тож можу запевнити, що буковинці не мають підстав для хвилювань.

…Доки громадські організації, науковці, журналісти переймаються ситуацією, чиновники не поспішають діяти й запевняють, що «ситуація контрольована». Та говорити – не мішки носити, а бомба уповільненої дії може спрацювати будь-якої миті…

Людмила ЧЕРЕДАРИК, Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Від редакції: У травні цього року побачив світ спецвипуск газети «Версії» – «Екологічний прес-тур: Дністер – ріка життя» – всі 24 сторінки якого присвячені транскордонним екологічним проблемам однієї з найбільших річок України. З публікаціями журналістів України, Молдови, Швейцарії та Великої Британії можна ознайомитися на сайті «Версій» – versii.cv.ua. Той, хто цікавиться темою довкілля та його безпеки, знайде там багато цікавого.

Запис Буковинці можуть залишитися без питної води спершу з'явиться на Медіа-Версії.