У Чернівецькому облмуздрамі на кінець березня обіцяють прем’єру вистави «Дванадцята ніч, або Як собі хочете» за п’єсою великого англійця Вільяма Шекспіра. 

Глядач перенесеться у вигадану країну Іллірію, куди після корабельної аварії доля заносить – поодинці – брата й сестру близнюків Себастіяна й Віолу. Оскільки Віола для більшої безпеки в незнайомому місці перевдяглася на юнака, подальша дія перетворюється у веселу любовну плутанину, яка, утім, закінчується благополучно, але так само весело – аж двома весіллями. Любовна ідилія час від часу «порушується» пригодами претендентів на руку красуні й багачки графині Олівії, підкиданими листами й жартами. Варто сподіватися, що Шекспір не підведе й цього разу: цікаво буде й тим, хто знає п’єсу, і тим, хто зустрінеться з героями Шекспіра вперше.

Хоча через посередництво Юрія Федьковича чернівчани вже кілька років зустрічаються із  героями вистави-фрашки (жарту) «Як козам роги виправляють» – за мотивами шекспірівської п’єси «Приборкання норовливої». В театрі її представляють, як авторство Ю. Федькович & В.Шекспір. І ось тепер на чернівчан чекає зустріч із твором самого Великого Барда. 

Запис Наприкінці березня у Чернівцях настане «Дванадцята ніч» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дія відбувається на поч. ХХ століття в одному андалузькому селі. Помирає господар дому Антоніо Марія Бенавідес.

Його доньки вже готові до заміжжя і прагнуть знайти кохання попри те, що у тогочасному суспільстві гроші мають більшу вагу, ніж романтичні почуття. Ангустіас, будучи найстаршою та найбагатшою поміж сестер, повинна вийти заміж за найгарнішого хлопця околиці Пепе ель Романо, але його серце належить лише Аделі – наймолодшій дочці сімейства.

Та згідно традицій, членам родини померлого забороняється залишати оселю. Бернарда та її п’ять доньок: Ангустіас, Магдалена, Амелія, Мартіріо та Адела протягом восьми років не зможуть вийти далі порогу власного будинку.  І тут розкривається конфлікт п’єси.

Акторський склад: Діана Попова, Марина Скінтей, Катерина Литвин, Олеся Чугуй, Катерина Генріх, Андрій Виноградник, Юлія Ісаченко та Богдан Лютик.

Керівник групи: Ізольда Кобец.

Початок заходу о 19:00.

Вхід вільний.

Вистава звучатиме німецькою мовою.

 

Запис Прем’єра театральної вистави спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Над виставою працює майже весь творчий склад театру. Мені хотілося щоби кожен зміг доторкнутися до творчості Івана Миколайчука. Адже він працював, хоч і не довго, в нас у театрі, зіграв ролі, у нього склалися стосунки з дружиною саме в нашому колективі, – каже Людмила СКРИПКА, режисер та художній керівник чернівецького драмтеатру.

– Вистава йтиме півтори години без антракту. Буде задіяний і екран, тому що відокремити творчість І.Миколайчука від екрану – неможливо. Проте театр і кіно – це різні види мистецтва. Саме тому ми намагаємося в ці останні дні перед прем’єрою знайти той баланс, ту гармонію між злиттям театру та кіно, що надзвичайно складно…

У виставі буде показано дитинство, юність та останні роки життя великого актора.
Роль молодого Миколайчука гратиме Григорій Руденко-Краєвський, Роман Квасницький зіграє його у дитинстві, а у зрілому віці Івана втілить актор Національного драматичного театру ім. І.Франка Анатолій Чумаченко (м. Київ).

Іван мріяв написати книжку про своє життя і дати їй назву «Тисяча снопів вітру». От, власне, ми намагалися трішки втілювати у життя його мрії… Над сценарієм працювали разом із Галиною Канарською – відомим українським театрознавцем, головним редактором журналу «Театральна бесіда» (м. Львів). Зустрічалися неодноразово у Чорториї з Фрозиною, сестрою Івана Миколайчука, його дружиною Марією Миколайчук, з багатьма іншими людьми, які знали Івана. Опрацьовували літературу про нього. Та найскладніше для нас було вирізнити ту концептуальну лінію, на яку повинні були нанизувати те, що ми хотіли сказати глядачеві, – зауважила пані Людмила.

– Після прем’єри ми нарешті розпочнемо довгоочікуваний ремонт у театрі, – додав Юрій Марчак, директор драмтеатру. – І це дещо символічно, Іван ніби допоміг нам «звідти», кажучи, що «перший сніп я закладаю від свого дня народження».

Наталія Руденко-Краєвська, художник-постановник драмтеатру:

– У фільмі «Вавілон ХХ», який знято Миколайчуком, і де він зіграв Фабіана, в уста поета він вклав такі слова: «Є білі лебеді, є чорні лебеді, чому немає червоних лебедів?» Тема червоних лебедів, червоні коні у «Тінях забутих предків» Параджанова, тобто, тема взагалі червоного, чорного і білого – символізує певну мрійність, унікальність бачення митця, тобто, те що відрізняє непересічну, знакову особистість від просто людини.

Запис Чому немає червоних лебедів? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Головні урочистості з нагородами кращих буковинців за їхню працю на благо України, серед яких були навіть доярка і багатодітна мати – організатор інтернату сімейного типу, відбулися у Мармуровому залі університету.

Щоби присутні та високий гість почувалися комфортно, встановили кондиціонери. У прихильників старовини та пам’яток архітектури, м’яко кажучи, відпали щелепи.

Щоби поставити крапку на негативі, зауважу, що у прем’єра не вельми грамотні спічрайтери, що спричинило численні коментарі в інтернеті стосовно історичного підґрунтя його святкового виступу.

Робота, робота і ще раз робота

Одразу після урочистостей відбулася нарада, присвячена роботі житлово-комунальної галузі у новому опалювальному сезоні. Серед іншого, як пояснив прем’єр, регіональній владі слід невідкладно провести роз’яснення нового механізму отримання субсидій. Щоби мешканці, які потребують доплат за комунпослуги, знали, що тепер вистоювати у чергах за довідками не доведеться, а нарахування субсидій здійснюватиметься автоматично. Зрештою, вже нині 203 тисячі пенсіонерів Буковини отримують відповідні листи.

Для нормального та повноцінного функціонування підприємств ЖКГ і бюджетних установ у місцевих бюджетах на поточний рік передбачено майже 325 млн. грн. Ці кошти підуть на капремонт житлового фонду, утримання теплових мереж і водопровiдно-каналiзацiйного господарства тощо. Цього року місцеві бюджети області повністю забезпечені асигнуваннями на виплату зарплати працівникам бюджетних установ, проведення розрахунків за спожиті енергоносії та комунальні послуги.

Микола Азаров відповів журналістам і на запитання, чому й досі не відкрито рух новою об’їзною, хоча роботи на ній, як підкреслив на урочистостях голова облдержадміністрації Михайло Папієв, повністю завершені. Прем’єр пояснив, що новий асфальт потребує певного технологічного циклу і пустити транспорт об’їзною можна буде уже найближчим часом, коли знизиться температура повітря.

Хліб не подорожчає?

Йшлося також і про те, що на українців не чекає подорожчання хліба. Микола Азаров зазначив: жодних підстав для зміни ціни на цю продукцію першої необхідності зараз немає. Тим паче, що запаси зерна придбані за старими цінами.

Попри те, Михайло Папієв звернувся до Миколи Азарова із клопотанням про виділення області продовольчого зерна. Бо основна маса врожаю не відповідає стандартам і не може використовуватися для випікання хліба. Це ставить під загрозу виконання завдань із заготівлі продовольчого зерна для регіональних потреб та створює проблему забезпечення Чернівецької області хлібом. Тож губернатор і звернувся до Прем’єр-міністра України щодо можливості переміщення 20-25 тис. т продовольчого зерна Аграрного фонду України чи Державного комітету України з матеріального резерву інших областей на Неполоковецький комбінат хлібопродуктів.

Сам на сам з бідою не залишимо

Подальша урядова допомога потерпілим від стихії посідала чільне місце у чернівецьких спілкуваннях Азарова. Микола Янович зазначив, що місцева влада має зробити все, щоби до холодів люди не залишилися без даху над головою. Необхідні на це кошти голова Кабміну Буковині пообіцяв.

Крім того, наголосив прем’єр, «абсолютно всі сім’ї, будинки яких постраждали під час повеней і зсувів, восени мають мати дах над головою, тепло, і щоби діти пішли до школи». Він доручив голові облдержадміністрації взяти це питання під особистий контроль. Голова Уряду підкреслив, що всі необхідні кошти для будівництва будуть виділені вчасно.

До речі, на переконання зверхників, 100 тис. грн повинно вистачити на вартість робіт і будматеріалів тим, хто підніматиме нові хати, бо, приміром, у Європі потерпілим від стихії виділяють значно менше, підкреслив губернатор краю. Водночас прем’єр наголосив: люди мають знати, що влада не залишить їх наодинці з бідою.

Програма протидії стихії

Але при цьому прем’єр-міністр зупинився на уроках цьогорічної повені: «Ми знову констатуємо: руйнівних наслідків стихійного лиха значною мірою можна було б уникнути. Фаховий аналіз свідчить про системні прорахунки в роботі із захисту від стихії, допущені у попередні роки. Тому, щоби забезпечити людям та інфраструктурі надійний захист від паводків, Уряд розробляє комплексну державну програму запобігання руйнівним наслідкам стихійних лих».

За словами Миколи Азарова, у програмі будуть максимально враховані проблеми та особливості Чернівецької області. А ще будуть профінансовані та введені в експлуатацію об’єкти, не відновлені після повені 2008 року.

Національна ідея – консолідація

«Буковина завжди була і залишається прикладом міжнаціональної злагоди і толерантності» – так відгукнувся про Буковину у вітальному слові до учасників урочистого зібрання Микола Азаров. А про нове керівництво краю сказав, що воно має чітке розуміння того, що лише формування економічної бази в регіоні є основою для вирішення реальних проблем буковинців, поліпшення їхнього добробуту.

«Всі перешкоди, які були на цьому шляху досі, ми знімемо. Я, як Голова Уряду, запевняю вас у цьому, – підкреслив високий гість. – Процес реформ ми вже розпочали. І суспільство підтримує обраний шлях. Досягти успіху можна лише у консолідованому суспільстві. Це, за великим рахунком, має стати нашою національною ідеєю, яка покликана об’єднати народ. І Буковина з її давніми традиціями суспільної злагоди має всі підстави бути прикладом у цьому».

Як зазначив Микола Азаров, серед завдань, які стоять перед областю, – створення привабливого інвестиційного клімату, розвиток сучасного агропромислового виробництва, освоєння надр, пожвавлення транскордонної співпраці та розвиток туристично-рекреаційної сфери.

Заживемо ж гей! Колись…

Буковина – край, в якому варто жити. Ця теза проходила головною думкою крізь усі виступи голова ОДА Михайла Папієва. Він, зокрема, зазначив, що хоча наш регіон найменший в Україні за територією та кількістю населення, однак, завдяки своїм історичним, геополітичним, етнічним та природним особливостям має дедалі зростаючий потенціал розвитку.

Ресурсами для забезпечення сталого розвитку та добробуту мешканців області є її природні багатства. Маємо значні запаси нафти, газу, 25% загальноукраїнських запасів сухого гравію, практично не розвіданими є запаси корисних копалин, зокрема мармуру, а також джерела питних і лікувальних вод, екосередовище Карпат. І, звісно, унікальне географічне розташування в центрі Європи!

Керівник крайової виконавчої влади висловив упевненість у тому, що на Буковині будуть створені умови для економічного розвитку, головна мета якого – покращення добробуту населення.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Чернівецька область відзначила іменини – 70. Здобутки є, перспективи будуть спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Для цього будь-які засоби підходять. На підтвердження – виступ нашого прем’єра на засіданні ВР за часів, коли він і його партія були в опозиції. Тоді Микола Янович критикував уряд Тимошенко, стверджуючи, що в державі є гроші на підняття соціальних стандартів.

Минуло якихось півроку-рік. І з вуст того ж п. Азарова чуємо так само переконливо промовлену, але зовсім протилежну за змістом, сентенцію: у державі грошей нема! Тому й піднімаємо вартість газу. Читай, ще й житлово-комунальних платежів, продуктів харчування тощо. Хоча кілька місяців тому влада клялася, що блакитне паливо не зросте в ціні. Та й не її це, мовляв, провина, а МВФ, який не дасть без цього кроку кредиту Україні. А навіщо він нам?

Як відомо, позики беруться на купівлю квартири, будівництво, розвиток бізнесу, навчання… А хіба наша держава стоїть на порозі глобальних реформ в енергетиці, виробництві чи сільському господарстві?.. Проїсти можна все, тим паче, що найсмачніші шматки підуть зовсім не до людських ротів.

Отож і цікаво: коли Азаров казав правду? Тоді чи тепер? Мабуть, таки нині. Бо не можна протягом 20 років споживати, не виробляти, а лише перепродувати.

А лукавив нинішній прем’єр рік тому, щоби переконати суспільство у потребі в новій владі, яка буде по-справжньому опікуватися людьми. І переконав.

А ситуація в державі не змінилася: грошей як не було, так і нема… Хіба що на зміну одній владній команді прийшла інша. Мети досягнуто. І забудьте, що хтось казав колись неправду… Це ж політика. А переможців не судять. Утім, політиків, що програли, теж.

Але що робити з народом, який скаже, як зав’яже: на брехні далеко не заїдеш.

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Коли Азаров казав правду? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

–Тамаро Дмитрівно, як Ви почуваєтеся у прем’єрно-ювілейну пору?

– Повірте, немає коли голову підвести, не те що зважувати вік і здобутки. Репетиції, репетиції, репетиції… Хвилююся лише про одне: як усе вийде. Стільки вистав зіграла, а кожного разу – як уперше: а раптом…

– Що ми побачимо на Вашому бенефісі?

– Це буде комедія. І це буде кохання! Разом з художнім керівником театру і режисером-постановником Людмилою Скрипкою ми вибрали п’єсу «Тустеп і різний «мотлох». Американський драматург Річард Байєр нібито спеціально написав її для мене.

П’єса про те, що кохання можливе у будь-якому віці, воно або є, або його нема.

– А хто – Він?

– Граємо з Богданом Мартиновичем Братко. Він дуже надійний партнер. І ще мені подобається оформлення, яке зробила художниця Наталя Руденко-Краєвська. Весь «мотлох» між яким ми пробираємося по сцені – ніби символ довгого життя з усіма набутками і забобонами, сподіваннями і втратами…

Перша роль – «тінь зайчика»

– Читачам цікаво дізнатися, як Ви стали актрисою…

– Тут кілька точок відліку. Найперша – моя мама. Так сталося, що вона, викладач німецької, пішла працювати до дитячого садочка. Там мама створила театр тіней: сама зробила екран з підсвічуванням, контури персонажів. І показувала діткам казки.  Я приходила до мами і дуже кортіло взяти ту чи іншу фігурку. А мама сварила: «Не чіпай!». Але одного разу бачу, що мамі не вистачає рук на всіх героїв, тоді я схопила зайчика і сказала його репліку. Мама здивувалася: «Дивися, все правильно зробила!».

Згодом  записалася до драматичного гуртка у міському Палаці піонерів. А керувала ним чудова актриса й неймовірно хороша людина Валентина Володимирівна Безпольотова. Гурток визначив усе життя: і перша акторська школа, і досвід, і мистецьке виховання… Сестра моя теж займалася у Безпольотової, тепер актриса Луганського драмтеатру.

Дуже жалко було покидати гурток, коли виповнилося п’ятнадцять: за правилами Палацу піонерів я була вже переростком.

До театру увійшла з парадного входу

– Я вирішила йти до драмтеатру: проситися на роботу. Навіть не знала тоді, що в театрі є службовий вхід, підходжу до парадного, а вахтер запитує: «Чого тобі, дівчинко? – Я прийшла на роботу! – Це тобі на службовий вхід треба». Пішла туди, знову кажу, що хочу в театрі працювати. Мені й покликали… коменданта, а той пропонує мені на вибір: прибиральницею або гардеробницею. «Та ні, кажу, я хочу артисткою!». І тут на прохідній нагодився тодішній головний режисер  Кость Григорович Артеменко: «Актрисою, кажеш? А що ти вмієш? А скільки тобі років?».  Відповіла, а він питає: «А як твоє прізвище? – Артеменко, – кажу. – Ну, як Артеменко, то мушу тебе прослухати!». І запросили мене на художню раду. Сидять за столом поважні метри: Козаковський, Міхневич, Янушевич  – і Безпольотова з ними. Я приготувала на прослуховування вірш, байку, але Валентина Володимирівна наказала мені зіграти уривок з драмгуртківської вистави, сама репліки мені подавала. Треба сказати, що вона мене й відстояла на тому прослуховуванні: взяли мене до театру! У 15 років!

Зимня відвезла на навчання

– Тепер я думаю, що той ранній успіх трохи зіпсував мене: я вирішила, що вже готова актриса і вчитися далі мені не треба. І тут маю бути все життя вдячною Валентині Іванівні Зимній: коли вона залишила Чернівці і перейшла на викладацьку роботу в Києві, переконала мене, що треба отримати освіту і буквально за ручку відвезла до Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого.  І узяли б, але потрібен був атестат, а я лише в останньому класі школи навчалася.  Нічого не вдієш, довелося закінчувати школу і вже наступного літа мене прийняли на курс Валентини Зимньої і Володимира Неллі.

– Виходить, цього року маєте ще й 45 років на сцені?

– Так, але не всі тут, у Чернівцях. Після закінчення театрального інституту розподілили мене до Дніпропетровська. Багато грала й ролі були хороші, але тягнуло додому, до свого першого театру…

– А можете  сказати, чого Ви навчилися за усі ці роки?

– Може, найголовніше, – слухатися режисера. Ви ж бачите, яка я активна й уперта: часто хотілося щось переінакшити, доходило до конфліктів! Тепер я точно знаю, що треба слухатися режисера і трохи притамовувати свій темперамент.

– А з ким з режисерів Вам найкраще було працювати?

– Важко всіх назвати, бо ж ролей зіграно – навіть перелічити не беруся. Працювала і з Пивоваровим, і з Колісником… До речі, ніяк не можу потрапити до нього на виставу в «Голос», все якісь причини Петро висуває…

Але, найбільше,мабуть, запам’яталася робота з Анатолієм Литвинчуком. От він був, як то кажуть, моїм режисером.

Хоча було б справедливо назвати в цьому ряді і Людмилу Скрипку: вона надзвичайно талановита, має, крім бездоганного смаку, ще й художнє чуття: адже коли читаєш Марію Матіос, здається, що її вишукана проза зовсім не лягає в драматургічний твір. І який точний вистріл в десятку з виставою Скрипки!

Ще маю згадати Андрія Романова. Я грала Фрекен Бок у його постановці «Карлсона». Це надзвичайне задоволення – і серйозна, без скидки на дитячу виставу, режисура.

Білорус побачив на виставі

– А як у Вас із «тилами»? Знаю, що донька теж актриса…

– Колись стара циганка мені напророчила: «Долі своєї не шукай, вона тебе сама знайде!».

Так і вийшло. Майбутній чоловік підійшов до мене після вистави на гастролях у білоруському Могильові. Сказав, що він архітектор і що я йому дуже сподобалася. Тоді мені навіть на думку не спало, наскільки це всерйоз. Згодом, уже в Чернівцях, отримала від Віктора листа, просив дозволу приїхати. І вже добігає кінця третій десяток років, як ми разом. Вже тут в Україні Віктор отримав звання Заслуженого архітектора. Тепер ще й  доцент ЧНУ, відколи відкрилася підготовка архітекторів. Доньці нашій Ользі – 26. Вона теж актриса, Кільчицька-Дудка. І маємо онука, Юліана Петровича. Щоправда, він ще не визначився: або театр, або штанга. Та ж йому 3 роки, ще має час!

– А шити, вишивати, пироги пекти?

– На домашні справи часу не маю. Мій чоловік – чудовий, він усе взяв на себе. А я приходжу додому після вистави чи репетиції напівмертва. А на ранок – усе спочатку. І дуже щаслива, що

це коло не зупиняється!

Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»

Запис Тамара КІЛЬЧИЦЬКА: Монологи не при рампі спершу з'явиться на Медіа-Версії.