Це переважно друковані твори – книги, газетні публікації, а також два радіотвори, що вийшли в ефір Українського радіо, та один документальний фільм.

У переліку номінантів – Юрій Чорней, історик, журналіст, засновник і редактор Інтернет-порталу «BukNews: Всі новини Буковини», член НМПУ та НСЖУ.  На розгляд членів комітету з премії  подано книгу «Вернон Кресс. Життя під прикриттям» («Наші книги», м. Чернівці, 2020).

Книга не є науковим дослідженням, а дещо незвичним за обсягом, але безумовно журналістським розслідуванням за жанром, предметом якого є не якісь окремі події, а ціле людське життя, – вказано у рекомендаційному листі номінанта від Чернівецької  обласної організації      НСЖУ. – І це той випадок, коли життєпис однієї людини несподівано стає узагальненою моделлю, на яку накладаються інші життєві історії (переважно чернівчан, але не тільки) цілого покоління, що робить універсальним зміст книги. Дослідження сприяє збереженню історичної пам’яті про багатонаціональне минуле Чернівців, складні і трагічні події історії міста й країни. Це цілком вписується в контекст культурних ініціатив зі збереження і відновлення національної пам’яті, очищеної від нашарувань імперської, класової чи комуністичної ідеології.

Загалом на престижну нагороду у галузі журналістики цього року номіновано 15 творчих робіт.  За премію змагатимуться журналісти, письменники, науковці з Києва, Львова, Одеси, Чернівців, Сумщини, Запоріжжя. Переважна більшість творів присвячена темі визвольних змагань українського народу, боротьбі за державну незалежність. Автори у своїх творах висвітлюють та осмислюють події далекої давнини та сучасної історії України, розповідають про легендарні постаті українських героїв.

Усі роботи, що надійшли на здобуття премії, передані на розгляд членів комітету з премії імені В. Чорновола. З повним переліком висунутих на здобуття премії робіт можна ознайомитись на сайті Держкомтелерадіо за посиланням: http://comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=184515&cat_id=88994

ДОВІДКОВО:

Премія імені В’ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики присуджується щороку, починаючи з 2004 року, за твори, що сприяють утвердженню історичної пам’яті народу, його національній свідомості та самобутності. Першим її лауреатом став буковинець Василь Кривий за публікацію «Пуста хата», видану в газеті «Буковина».  Премія присуджується до дня народження В’ячеслава Чорновола – 24 грудня у розмірі 20 тисяч гривень.

Запис Чернівчанина номіновано на здобуття премії ім. В’ячеслава Чорновола за кращу публіцистичну роботу в галузі журналістики   спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У чернівецькій обласній бібліотеці відбулася церемонія вручення літературної премії імені Віталія Колодія – видатного українського поета, прозаїка, драматурга, перекладача. Премію започатковано Видавничим домом  «Букрек» і родиною письменника задля розвитку літератури й вшанування його пам’яті. Голова журі – директорка «Букреку» Дарина Максимець. Першим Лауреатом премії імені Віталія Колодія торік, до ювілею Віталія Дем’яновича, став письменник, поет, перекладач, його літературний побратим і друг Мірча Лютик. Цьогорічну премію присудили Василю Хризонтовичу Місевичу, за поетичні твори, що увійшли до збірки «Шипинськи овиди. Лірика XXI століття». Лауреат премії отримав диплом, а також грошову винагороду в сумі 10000 гривень.

Вл.інф.

Запис У Чернівцях вдруге вручено літературну премію ім. Віталія Колодія спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сьогодні, 30 серпня світ відзначає Міжнародний день зниклих безвісти. Для України ця тема особливо нараді важлива. В Україні  щонайменше 1500 людей досі вважаються зниклими безвісти в результаті війни на Донбасі (дані Міжнародного Комітету Червоного Хреста). Їх немає ні серед мертвих, ні серед живих. Проведення пошуку на окупованій території неможливе ні українськими, ні міжнародними організаціями.

Завдяки перемозі українського фільму «Межа очікування» на престижному  Мадридському міжнародному кінофестивалі про проблему зниклих безвісти в Україні дізналися сотні глядачів за кордоном.

Стрічка «Межа очікування» 28 липня 2018 року отримала нагороду в категорії «Найкращий режисер документального фільму іноземною мовою» на 7-му Мадридському міжнародному кінофестивалі.

Короткий відеорепортаж з першими емоціями режисера, який отримав нагороду .

«Ми показали лише маленьку частину того болю, з яким зіштовхнулися тисячі матерів, батьків та дітей внаслідок російської агресії в Україні. Щиро дякую всій команді, яка працювала над фільмом», – так прокоментував свою перемогу режисер Станіслав Цехмістренко.

«Мало що в житті справило на мене настільки сильний ефект, як цей фільм. Дуже сильна робота режисера, якому небайдужа проблема фільму. Після перегляду я був дуже розчулений», – так описав свої враження від стрічки учасник кінофестивалю Джейсон Макмерті, доцент університету Елона, режисер з Голівуду.

У документальній стрічці «Межа очікування» показані дві реальні історії захисників України: перша розповідає про братів зниклих безвісти на Донбасі в складі батальйону «Айдар», друга – про викраденого напередодні анексії Криму активіста Євромайдану, звільненого у результаті обміну.

Якщо ви не бачили фільм, запрошуємо до перегляду: http://bit.ly/limits-of-waiting

Восени 2017-го громадська організація «Інтерньюз-Україна» та міжнародна громадська організація Internews презентували стрічку #МежаОчікування і одними з перших публічно підняли питання про розшук полонених та зниклих безвісти. Майже через рік Верховна Рада України ухвалила Закон «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти». Тепер пошуки тривають, поки не встановлять місце перебування чи поховання людини (раніше було тільки 3 роки), соцдопомогу родина буде отримувати, допоки зниклого будуть шукати та не визнають померлим, а питаннями зниклих безвісти у зв’язку з війною на Донбасі буде займатися спеціально створена Комісія.

Запис Фільм про зниклих безвісти в Україні  отримав нагороду на престижному міжнародному кінофестивалі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Генпрокуратура України щомісяця перераховує понад 40 мільйонів гривень на зарплати працівникам.

На Єдиному веб-порталі використання публічних коштів є інформація про відповідні трансакції – нарахування зарплат. Зокрема, у червні двома траншами було перераховано працівникам майже 42,45 мільйона гривень зарплати. У травні ж – 40,10 мільйона гривень, повідомляє Експрес-онлайн.

Тим часом Державне управління справами (ДУС) у червні виплатило працівникам 10,42 мільйона гривень, а у травні – 10,99 мільйона. Управління справами Верховної Ради України перерахувало на картки нардепів у червні майже 6 мільйонів гривень і ще 1,81 мільйона – помічникам-консультантам народних депутатів. У травні ж – 5,44 мільйона гривень зарплати нардепам і 1,68 мільйона – помічникам-консультантам.

Господарсько-фінансовий департамент Секретаріату Кабінету Міністрів України нарахував у червні працівникам зарплати на суму 6,72 мільйона гривень, а у травні – 4,5 мільйона.

А от у МВС України в червні виплатили працівникам 10,35 мільйона гривень зарплати та ще 2,19 мільйона гривень у вигляді матеріальної допомоги та відпускних. У травні ж – 11,43 мільйона гривень зарплати й 1,71 мільйона гривень відпускних та матеріальної допомоги.

Запис Генпрокуратура щомісячно “їсть” понад 40 мільйонів зарплати, “Дуся” – понад 10 мільйонів, а МВС – майже 12 мільйонів гривень спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Голова Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) Наталя Корчак отримала за листопад 108 тис. грн зарплати, причому 41 тис. грн з цієї суми – премія з формулюванням «за інтенсивність праці».

Як повідомляє «Народна правда», у НАЗК пояснили: місячний оклад чиновниці становить 41 тис. грн, премія – стільки ж, 20 тис. грн – надбавка за вислугу років і доплата за доступ до державної таємниці – 6 тис. грн.

Як підкреслює «Народна правда», триває гучний скандал між головою НАЗК Наталією Корчак і екс-керівником департаменту фінансового контролю НАЗК Ганною Соломатіною. Нагадаємо також, що НАЗК тимчасово закрило доступ до реєстру електронних декларацій для Національного антикорупційного бюро України (НАБУ) через нібито внесення змін до реєстру працівниками НАБУ.  

Запис Премія Корчак за листопад обурила українців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У першому півріччі 2017 року середній розмір зарплати голови НАЗК Наталії Корчак, яку звинуватили у фальсифікації перевірок електронних декларацій, склав 100,7 тисячі гривень на місяць проти 143,6 тисячі в минулому році, повідомляє «Точно» – проект «Радіо Свобода».

За відомостями зі звіту Рахункової палати про результати аудиту Нацагентства з питань запобігання корупції, середньомісячна зарплата заступника голови НАЗК в поточному році склала 76,8 тисячі гривень, членів НАЗК – 69-76,4 тисячі гривень.

Премії працівникам апарату НАЗК почали виплачуватися з червня 2016 року, їхній розмір коливався, залежноі від посад працівників,  від 25 до 200% посадового окладу в червні, і до 450% – у грудні 2016 року.

У липні 2016 року Корчак нарахували 165,5 тисяч гривень премії. У середньому премія голови НАЗК сягала 49,3 тисячі гривень на місяць.

Запис Зарплата є, а результат? Наталія Корчак заробляє в НАЗК близько 100 тисяч гривень на місяць, а премії сягають 450 відсотків. спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У соціальних мережах висміяли те, що народний депутат від БПП та дружина генпрокурора Ірина Луценко стала переможницею Всеукраїнської премії “Жінка III тисячоліття”. Таке звання вона отримала за свою політичну і громадську діяльність, передає 24 канал. Відомі блогери відзначають, що насправді жінкою “третього тисячоліття” є не “тюнінгована дружина генпрокурора”, а жінки-воїни, які захищають Батьківщину на фронті, або волонтерки, які віддають все для його забезпечення, або лікарі та медсестри, які під вогнем рятують поранених бійців, або матері, які ховають своїх полеглих на війні синів.
Інші прокоментували це запитанням: “Що про нас інопланетяни подумають!?”

Хіба що “відьма 3 тисячоліття”, – зауважили під дописом.

Запис Користувачі соцмереж висміяли “Жінку ІІІ тисячоліття” Ірину Луценко спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Традиційно Євромайдан SOS збирає у цей день волонтерів із усіх куточків України на вручені Волонтерської премії. Не для того, аби відзначити найкращих, адже це просто неможливо. Але для того, аби усім людям, які займаються волонтерством в країні та поза її межами, сказати величезне дякую. Критерії висування номінантів: щоденна волонтерська робота або вчинок; відсутність належності до керівних позицій у будь-якій з політичних сил.
У цьому році звичайні громадяни номінували на премію більше 80 волонтерів з України та світу. У кожного з них своя історія, але всі їхні історії про одне – як можна допомогти іншим та країні.

Переможці цьогорічної премії. Ними стали наступні “звичайні люди, які роблять надзвичайні речі”:

Олександр ЧАЛАПЧІЙ – до війни працював викладачем профтехучилища, а потім пішов на фронт за своїми учнями, де втратив обидві ноги. Не маючи колінних суглобів, навчився пересуватися на механічних протезах, і присвятив увесь свій час допомозі армії та пораненим бійцям АТО.

Ярослав ЖИЛКІН – координатор місії «Чорний тюльпан», яка взяла собі за мету відшукати тіла загиблих українських воїнів на сході країни та повернути їх додому. За рік роботи «Чорному тюльпану» вдалося розшукати і ексгумувати 627 тіл бійців.

Марія БЕРЛІНСЬКА – доброволець батальйону «Айдар», приймала участь у бойових діях, де відповідала за аеророзвідку. Після повернення заснувала Центр підтримки аеророзвідки, в якому бійці можуть проходити безкоштовне навчання. Центр випустив уже 9 груп фахівців для українського фронту.

Євгенія ЗАКРЕВСЬКА – адвокат родин Небесної сотні, (адвокат родин Небесної сотні, яка прискіпливо слідкує за розслідуванням вбивств на Майдані 18-20 лютого, захищає права осіб, що потерпіли внаслідок анексії Криму та російської збройної агресії на сході України).

Також кожний присутній на церемонії волонтер-номінант отримав від членів журів символічну нагороду – відзнаку номінанта, ангелика, який тримає тризуб, або символічну майданівську каску, а також написану від руки подяку, яку спеціально для волонтерів готували дітки.

Серед номінантів – і наша землячка Галина Леонтій (Halyna Leontiy), яка не змогла приїхати до Києва на нагородження, бо зараз перебуває у Німеччині.
Пані Галина – соціолог інституту культурології, місто Ессен.
Під час Революції Гідності активно долучалася до забезпечення потреб Майдану, а зараз – займається допомогою бійцям АТО, зокрема – пораненим та дітям і вдовам героїв АТО.

Галина Леонтій:
– Це не моя особиста волонтерська діяльність, а всіх цих людей, які разом зі мною в Німеччині збuрають необхідні речі та ліки для наший бійців, для поранених, для сімей загиблих і живих, і просто для хворих діток з бідних сімей. ми не маємо ні конкретної бюрократичної організації, ні партії, ні спеціалізації, а допомагаємо кому чим потрібно: то робимо акції по закупівлі мед. апарату на госпіталі (останній раз це був ендоскоп у військовий госпіталь Львова), то купуємо партію берців, то ноутбук для фронтового лікаря, то ліки від грипу бійцям на фронт, то збираємо дитячу одежу. так як я не вела статистику, то не можу надати об’єм допомоги, яку ми завдяки водіям фірми Миколи Яцка з Чернівців ось вже півтора року відправляємо майже щотижня з міста Ессен, де я проживаю, і при чому безкоштовно!
Моє велике прохання, щоб премія була виписана не на моє ім’я, а на благодійників в Німеччині, які невтомно і безвідказно відкликаються на всі прохання потребуючих в Україні і долучаються до моїх акцій допомоги…

Подякувати переможцям та номінантам прийшли їх колеги, однодумці, друзі, близькі та соратники по волонтерській роботі.

Більш детальний фотозвіт церемонії нагородження за посиланням – ВОЛОНТЕРСЬКА ПРЕМІЯ ЄВРОМАЙДАНSOS 2015

Дякуємо всім волонтерам за небайдужість, незламність духу та відданість Україні!

Тетяна Спориніна,
30.11.2015, Київ, фото автора

Запис ВОЛОНТЕРСЬКА ПРЕМІЯ ЄВРОМАЙДАНSOS 2015 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Понад 5 тис. рукописів надіслали цього року на літературний конкурс «Коронація слова». 28 членів журі відзначили 74 авторів романів, кіносценаріїв, п’єс та пісенної лірики. Переможців нагородили 5 червня у столичному Будинку офіцерів.

Коронація слова — Міжнародний літературний конкурс романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей. Проект заснований 1999 року компанією «Крафт Фудз Україна» і подружжям Логушів.

Метою конкурсу є підтримка новітньої української культури, пошук нових імен, видання найкращих романів книжками, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу кіно й театру, і як наслідок — наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру — якісними українськими фільмами й п’єсами.
«Коронація слова» відкрила для широкого кола читачів імена Ірен Роздобудько, Марини Гримич, Анни Хоми, Олександра Вільчинського, Наталки Очкур, Марини Мєдникової, Андрія Кокотюхи, Василя Шкляра та інших молодих письменників.

Ми зустрілися з Крістіною Кельті у Літературному кафе після її поїздки до Києва.

Крістіна Кельті — перекладач з англійської та німецької мови. Перекладами почала займатися з мистецької точки зору, першими були художні — переклади листів Нінон Гессе до Германна Гессе, які були надруковані. Від 2010-го до 2012-го Крістіна Кельті була автором та ведучою “Віртуальних мандрівок”. Від 2011-го є членом Чернівецького відділу Союзу Українок та заступником з виховної роботи при Школі шляхетних українок.
2012-го пані Крістіна працювала перекладачем міжнародних спостерігачів під час проведення Парламентських виборів в Україні, 2013-го перекладачем волонтерів Американського Корпусу Миру, 2014-го працювала перекладачем міжнародних спостерігачів під час дострокових Президентських виборів. У лютому 2014-го відбулася персональна виставка молодої художниці «Яскраві миттєвості життя» у Художньому музеї.

– Ти, Крістіно, мала змогу оцінити масштаб та атмосферу урочистості під час вручення премій «Коронації слова»,  твій голос ще й став визначальним, вирішальним для одного з номінаниів конкурсу. Це роман «На чужих вітрах» Ольги Яворської. Як довго триває такого роду відбір? Чому саме цей роман?
– Письменницю, якій я вручала спеціальну відзнаку, вперше побачила на сцені конкурсу. Імені також не знала. Коли вичитувала твори, то вони надходять із псевдонімом. Я вважаю це дуже гарна традиція і тут немає місця стереотипам чи особистим, навіть підсвідомим, вподобанням.

Я не знала ні звідки письменниця, ні скільки їй років, нічогісінько. Приблизно два місяці я вагалася і обирала. Хотіла нагородити роман, який би не просто сподобався мені для прочитання, а який, на мою суб’єктивну думку, мав би бути помічений виданнями, який буде гідно представляти українську літературу, який не загубиться на полиці, тобто не є для одноразового прочитання. Таким для мене став історико-психологічний роман “На чужих вітрах”. Пізніше вже дізналася, що авторкою його є львівськи письменниця Ольга Яворська. Її твір надихнув мене на вручення спецвідзнаки за психологічну глибину та розкриття міжособистісних стосунків. Якою гарною і вишуканою українською мовою написаний цей твір! І вже після церемонії я дізаналася, що пані Ольга від 1997-го є Членом національної Спілки письменників України .

– Яке місце критики в «ієрархії» літературних жанрів жанрів?
– Коли мені запропонували вручати спеціальну відзнаку прийшло усвідомлення того, що твір потрібно оцінювати, отже мають бути певні критерії. Подобатися можуть багато творів, але обрати потрібно було один. І тут постало таке питання до мене, не як до перекладача, а вже як до філолога, які критерії являються пріоритетними. Це питання я вивчала трохи раніше, коли цікавилася творами нобелівських лауретів, Пультцерівської премії, Букер прайза. Тоді я вишукувала англійською автобіогрофічний твір Кеннеді, який був відзначений Пулітцерівським призом. Випадково знайшла курс Оксфордського університету у вільному доступі, який стосувався літератури і одна з відео-лекцій була присвячена літературним нагородам. Я погоджуюся з тим, що є літературні прийоми, правила, художня навантаженість оцінюються, але найбільше оцінюється «вміння» твору змінити людину у кращу сторону, змусити її замислитись над справжніми цінностями. Тому в цьому ракурсі жанр критики для мене виступає як направляючий вектор розвитку літератури, такий своєрідний компас, який має орієнтувати розвиток творів у кращу сторону.

– На фото – авторський диплом, який ти підготувала для номінації. Для нагородження вибрала власну картину. Свою спеціальну відзнаку ти назвала промовисто «Живописне перо». Як ти готувалася до нагородження?
– У дипломі хотілося наголосити на мистецькій ноті. Номінантом може стати людина з чудовою філологічною освітою, а може за своїм покликанням чи натхненням. Ці фактори ніяким чином не впливають, головним залишається сам твір. Я вирішила назвати спеціальну відзнаку «Живописне перо» і використати в оформленні диплому власну картину, яка стала символом і афішою першої художньої виставки «Яскраві миттєвості життя». Тут ми схожі, бо я в живописі роблю такі кроки, як і номінати літературного конкурсу «Коронація слова». Розробити свій власний диплом це було моїм бажанням, адже оргкомітет конкурсу також відзначає дипломом, де вказана спеціальна відзнака.

– Урочистості у Києві тривають усього один день, ми бачили церемонію вручення нагород по телебаченню, читали в ЗМІ. А чи мали час на спілкування, обговорення. Адже велика, кропітка робота великої кількості людей, учасників, організаторів сконцентрована тепер в один святковий день. Яка атмосфера, які відчуття, настрої?
– Засновники Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей Коронація слова Тетяна та Юрій Логуші. Раджу подивитися відео з заключним словом організаторів, бо воно поза коментарями. Це приклад людей, які люблять свою країну всім серцем, і їх проект — результат цієї любові.
Це було справжнє свято для переможців та номінантів конкурсу. Я особисто віддаю велику шану, вони знаходять час творити якісну українську літературу. Це не просто конкурс, після якого номінанти поїдуть з нагородами, це — початок майбутньої їхньої творчої співпраці з колегами, видавництвами і т п. Після церемонії номінати вже розслаблені і починається творчий обмін думками, контактами, планами на втілення майбутніх ідей та проектів. Часу надто обмаль, тому довго говорити про “погоду” ніколи, адже всі роз’їдуться до своїх домівок у свій звичний ритм життя. Хоча, для таких творчих людей звичним вже стало поєднання активності, дому, сім’ї, творчості, роботи і багато іншого…Це атмосфера віри у розвиток української культури і водночас результати, які демонструють цей розвиток. Все, що не встигли обговорити після церемонії — продовжуємо обговорювати в приватному порядку тепер.


– Дякую, Крістіно, за цікаву розповідь.

В Україні проводиться багато щорічних літературних конкурсів, на яких відбувається нагородження найкращих творів та творців. Деякі з них: «Книжка року», конкурс «Найкраща українська книга» від журналу «Кореспондент», премія «Книга року Бі-Бі-Сі», «Коронація слова», Гоголівська премія, Літературна премія імені Лесі Українки, «ЛітАкцент року», Премія фундації Антоновичів, Національна премія України імені Тараса Шевченка…
Втім, літературу визначають з одного боку як мистецтво, а з іншого – як індустрію. Мета конкурсів теж не зовсім однозначна, кожний у свій спосіб впливає на літературну ситуацію. Для одних – це ринковість, прагнення просувати авторів. Але є література, яка іноді має мало шансів бути прочитаною. Участь у конкурсах дає змогу відкривати читачу різних авторів.
І «Коронація слова» на сьогодні чи не єдиний конкурс, який дає шанс письменникам-початківцям ввійти в сучасну літературу: видати свою першу книжку, мати медіапідтримку та здійснити презентаційний тур Україною.

Тетяна Спориніна, «Версії».
фото автора, з архіву К. Кельті та з сайту конкурсу «Коронація слова»

Запис «Живописне перо» від Крістіни Кельті спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дмитро Ілліч захопився фотографією, коли його ще називали Дмитриком… Працювати після школи пішов на меблеву фабрику, але вже тоді почав приносити свої знімки в редакцію «Буковини», куди згодом перейшов працювати.

За 15 років у «Буковині» зробив тисячі знімків. Для виставки відібрані 37 з них.

– У майбутньому, – поділився Анатолій ІСАК, головний редактор «Буковини», плануємо заснувати премію Дмитра Чорнокози та організувати його пейзажну фотовиставку.

– Цю виставку ми планували заздалегідь. І планував її, передусім, сам Дмитро Ілліч, – розповіла Валентина МАЦЕРУК, заступник головного редактора «Буковини». – Він мріяв про неї, готуючись до свого 70-річчя. Та як не прикро, але вже  півроку Дмитра Ілліча немає з нами. Ця виставка – для живих, це пам’ять про нашого талановитого колегу, чуйну й добру людину.

Дмитро Чорнокоза народився в селі Біла на Кіцманщині, закінчив школу у Стрілецькому Куті. Сталося так, що він рано залишився без батька, тож узяв на себе обов’язки глави сім’ї: окрім хворої матері мав ще двох молодших сестричок. Від 14 років він кочегарив з дідусем, щоби заробити якусь копійку на прожиття.

1968 року він прийшов працювати на меблеву фабрику. Там він познайомився з Марією Михайлівною, своєю майбутньою дружиною.

На меблевій фабриці Дмитро Ілліч працював станочником,  але саме в цей період свого життя він дуже захопився фотографією.

Пан Чорнокоза не мав професійної школи фотографа. Та щоби опанувати фотографію, він купував фахові книги та журнали з фотомистецтва. Власним коштом купував апаратуру. В хаті, яку згодом збудувала сім’я, створив у коморі фотолабораторію.

На відкриття виставки прийшли рідні, друзі фотомайстра та просто шанувальники його творчості.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії» 

Запис Буковина у світлинах Дмитра Чорнокози спершу з'явиться на Медіа-Версії.