Влада столиці Нідерландів вводить із квітня нові суворі правила для екскурсій в популярному серед туристів районі Де Валлен, більш відомому як «квартал червоних ліхтарів». Про це повідомляє Укрінформ з посиланням на Euronews.

Туристам доведеться стояти спиною до вікон закладів, що надають секс-послуги, а для проведення екскурсії для групи з понад п’яти осіб буде необхідна спеціальна ліцензія. Компаніям у більш як 20 осіб шлях сюди буде заборонено.

Мандрівникам також не можна буде фотографувати представниць найдавнішої професії і лякати їх криками. Крім того, будуть заборонені екскурсії з вживанням алкоголю чи наркотиків, а для турів на велосипедах і сигвеях правила зроблять жорсткішими.

Щоб не ускладнювати рух, групи не повинні затримуватися на мостах або біля магазинів у години їхньої роботи. Тих же, хто не дотримуватиметься нових правил або не матиме необхідних документів, буде оштрафовано.

Нові правила покликані зменшити натовпи туристів у старих частинах Амстердама. Це також частина угоди, яку екскурсійні компанії добровільно підписали з містом для поліпшення відносин між туристами і жителями знаменитого Де Валлена. У районі, де проживає майже 3000 резидентів, налічується близько 400 бізнесів, які надають сексуальні послуги.

Щороку «квартал червоних ліхтарів» відвідують понад 200 тисяч туристів.

Запис Влада Амстердама встановила нові жорсткі правила відвідування “кварталу червоних ліхтарів” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Після розмови з таксисткою, яка звернулася зі скаргою до редакції, наша журналістка кілька годин прикидалася повією. Та цього було достатньо, щоби переконатися в хибності твердження, що Чернівці – місто інтелігентне й толерантне.   

Утім, древня традиція торгувати тілом не є для Чернівців чимсь новим і загадковим. Той, хто не полінується та подивиться в історичні документи, переконається: місто над Прутом ще сто років тому славилося своїми банкірами та повіями. Бо саме кількість банків і публічних будинків визначали його обличчя. В усіх буковинських авторів є про це або спогади й згадки, або новелки чи оповідання.

Чернівецькі розцінки – в межах 150-400 грн. Для порівняння, у Західній Європі вартість інтим-послуг коливається в межах 30-150 евро.

Якщо відверто, то ще кілька тижнів тому журналісти «Версій» і гадки не мали, що зацікавляться цією темою. Та до нас звернулася по допомогу небайдужа людина. Можливо, хтось би інший на місці таксистки Олени СВИДЮК махнув на проблему рукою – мовляв, краще не зачіпатися ні з ким, так простіше, принаймні, для себе. Та пані  Олена не з таких. І, слава Богу, бо байдужість, як казав класик, це не тільки параліч душі, а й причина великих бід на землі. Тож пані Олена – відважна громадянка і мати чотирьох дітей – попросила редакцію висвітлити проблему, з якою стикнулася під час роботи. Оскільки те, про що розповіла таксистка, зачіпляє інтереси чернівчан, ми вирішили провести журналістське розслідування. Тож про все докладно.

Обласний центр обсіли «метелики»?

Пані Олена працює водієм в службі «Єдине таксі» вже 6 років. Протягом останніх двох виїжджає на роботу вночі, бо, за її словами,  в цей час і заторів менше, і заробітки більші. Хоча працювати небезпечніше. Не повірите, але причиною цьому є… повії.

Проституція легалізована в багатьох державах Євросоюзу: Німеччині, Великобританії, Франції, Нідерландах, Італії, Греції, Швеції, Австрії… Вона непогано поповнює державний бюджет. Наприклад, німецькі проститутки віддають державі… половину свого заробітку! А це приблизно 6 млрд євро. Польські економісти порахували, що якби вони легалізували в своїй державі проституцію, то бюджет країни поповнювався б щороку на 4 млрд грн.

Олена СВИДЮК: – Ця історія трапилася 10 жовтня біля першої години ночі. На стоянці в районі вул. Герцена до мене підійшла жінка і замовила таксі: спочатку в район залізничного вокзалу, а потім до дріжджзаводу. Ми поїхали на вокзал. Там пасажирка попросила зупинитися біля нічного магазину, щоби випити кави. Як потім з’ясувалося, саме під цим «нічником» «здаються» повії. Я знайшла єдине  вільне місце і припаркувалася. Аж раптом водій сірого «шевроле» (номер є в редакції – авт.), який стояв поруч, крикнув: «Котися звідси!» і матюкнувся. Я ж спокійно повідомила, що таксую, а пасажиру треба вийти. Тому й паркуватимуся там, де пасажиру зручно, і чекатиму доти, доки треба. Пасажирка цього часу залишалася в машині. Раптом з «шевроле» вийшла огрядна тітка і з нецензурною лайкою накинулася  на мене, мовляв, не заважай нам працювати, це наше місце, котися звідси. Вона відчинила дверцята таксі і намагалася витягнути мою пасажирку з машини. (За словами таксистів і самих повій, бучу вчинила Наташа, яку привозить на «100-метрівку» батько для надання сексуальних послуг, тобто він є сутенером власної  доньки! – ред.). Але тут і до мене підскочило «габаритне» дівчисько й схопило за волосся, намагаючись витягти з машини. Я вийшла з авта, зачинивши  пасажирку, і сказала дівчині, аби та відійшла від машини. Однак та знову вчепилася мені за волосся. Поруч стояли інші повії, сутенери, таксисти – біля 20 людей, але жоден з них не кинувся нас розбороняти. Ми чубилися, та я, мабуть, вправніша і рухливіша й мені вдалося відштовхнути дебелих дівчат-метеликів. Вони були напідпитку, а, можливо, ще й обкурені: зблизька помітила, що зіниці в них розпливчасті. Тож я викликала по рації службу допомоги таксі – «Юпітер»  – і набрала «102». Доки міліція їхала, чого тільки не наслухалася: і що сама повія, і що п’яна, ще й погрожували, що, мовляв, таксую тут останній день… Згодом приїхала міліція Першотравневого району. Та яким було моє здивування, коли замість допомоги почула від правоохоронців, що це не їхня територія! І розбиратися тут має лінійний відділ Управління МВС України Львівської залізниці! Я вийшла з машини і підійшла до міліціонерів лінійного відділу. Але ті теж перевели «стрілки» – на Першотравневий райвідділ. Знову набираю «102» і мені повідомляють, що приїде лінійний відділ. І так правоохоронці «футболили» мене, аж поки не зателефонувала до офісу нашої служби і попросила диспетчера викликати «102». Лише після цього мені зателефонували з міліції: «Де Ви, мовляв? Ми вас шукаємо!». Я пояснила, що біля нічних магазинів, де стоять повії. Коли приїхали міліціянти, то поцікавилися, де ті, що на мене напали? Сказала, що тут їх немає. Тоді один з міліціонерів каже: «Вони ховаються в приміщенні гральних автоматів» – і пішов їх шукати. Як виявилося, «жриці кохання» цього часу жлуктили там горілку. Я залишилася із трьома правоохоронцями біля «нічника», а повії, водії тамтешніх таксі та сутенери в один голос звинувачували мене в тому, що це я, мовляв, побила повій…

Валентина ГОНЧАР: «Не довіряю міліції, не вірю судам і владі, захищатиму своїх працівників»

Таксистку та повій відвели до лінійного відділу і взяли пояснення. Пізніше усіх відвезли до Чернівецького обласного наркодиспансеру, що по вул. Миколаївській, де перевірили на вміст алкоголю. Як повідомили пізніше з лінійного відділу міліції, одна з повій була п’яна, а інша відмовилася пройти перевірку. Наша таксистка алкоголю не вживала.

Пасажирка Ольга, яка тієї зловісної ночі буда свідком конфлікту між Оленою та повіями, розповіла нам історію точнісінько так, як і водій таксі.

Ми зустрілися з власницею «Єдиного таксі» Валентиною ГОНЧАР. Включаємо запис: «Олена користується повагою та авторитетом серед своїх колег, причому вона – єдина жінка-водій у колективі. Ніхто й ніколи не бачив Олену на роботі в нетверезому стані. До того ж вона вихована і стримана, але вміє постояти за себе. Тому всі звинувачення в бік Олени Свидюк вважаю безпідставними. Інша справа, що у неї виникають на дорозі конфлікти, бо вона яскрава та приваблива жінка. Можливо, повії побачили в ній конкурентку? Водії-чоловіки таких проблем не мають. Я не вірю в справедливість, не вірю судам і владі й не довіряю нашій міліції. Та буду, як мати, зубами захищати кожного із своїх працівників!

Вас облаяли та потягали за волосся? Складу злочину нема! 

21 жовтня на ім’я громадянки Олени Дмитрівни Свидюк з лінійного відділу міліції на станції Чернівці надійшла відповідь на її заяву. Ось її текст:

«Повідомляємо Вас, що в ЛВ на ст. Чернівці здійснено розгляд матеріалів журналу ЄО  №197 від 10.10.2013 року про те, що о 00 год. 45 хв. біля залізничного вокзалу ст. Чернівці, що за адресою м. Чернівці, вул. Гагаріна, 38, Кравчук (Черевко) Н.В. ображала Вас нецензурними словами, в зв’язку з чим розгляд матеріалів припинено – за відсутністю ознак злочину. Дане рішення Ви можете оскаржити в Чернівецькій прокуратурі з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері, а також в УМВС України на Львівській залізниці. Начальник ЛВ на станції Чернівці, майор міліції Д.В. Завгородній».

У лінійному відділі кореспонденту «Версій» пояснили, що місце конфлікту – не їхня територія, належить до Першотравневого району. Відтак, за це має відповідати Першотравневий РВ УМВС України в Чернівецькій області. І повідомили,  що повіям, за це «світить», максимум, ст.173 Кодексу України про адміністративні правопорушення – дрібне хуліганство. А дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням 20% заробітку. А в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, – адміністративний арешт на строк до 15 діб. Тож матеріали справи найближчим часом будуть передані до Першотравневого районного суду м. Чернівці.

П’ята частина секс-працівниць у Європі – з Болгарії та Румунії. Кожна десята – з країн Балтії. За офіційною статистикою, із 400 тис. німецьких повій – третина з колишніх радянських республік, з 80 тис. англійських та 80 тис. французьких – таких по 20% відповідно. Хоча в Лондоні «радянських» повій – цілих 80%! А в деяких містах Італії їхня кількість доходить до 90%!

Трохи пізніше Олена направила телеграми до СБУ та ГПУ. Від СБУ прийшла відповідь, що звернення від 14.10.13 направлене за належністю до МВС України. Як повідомив нам юрист ІІІ класу Чернівецької прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері Дмитро Левчук, до них надійшло звернення громадянки Свидюк  від 24.10.13, у неї відібране пояснення, проводиться перевірка.

За словами старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах управління карного розшуку УМВС України в Чернівецькій області Володимира ЛАЗОРКА, до їхнього управління не часто звертаються з такими проблемами, оскільки головна частина таких звернень потрапляє до дільничних інспекторів міліції. Від початку року на території Чернівецької області складено 79 адміністративних протоколів (в тому числі 27 – у м. Чернівці) за ч.1 ст.181 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Заняття проституцією»: «Заняття проституцією тягне за собою попередження або накладення штрафу від 5-ти до 10-ти неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, тягнуть за собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян». На профілактичному обліку на даний час перебуває 68 повій.

Правоохоронці завжди приїдуть і завжди допоможуть?!.

Які заходи вживають працівники міліції у боротьбі з проституцією? Про це розповів старший оперуповноважений в особливо важливих справах управління карного розшуку УМВС України в Чернівецькій області Володимир ЛАЗОРКО:

– Наша щоденна робота пов’язана не тільки з виявленням та притягненням до адміністративної відповідальності повій, а й із документуванням таких кримінальних правопорушень як сутенерство, звідництво, розповсюдження продукції порнографічного характеру та такої, що пропагує культ жорстокості і насильства. Періодично проводимо оперативно-профілактичні відпрацювання, як наприклад, «Нічне місто» – це загальнодержавна оперативно-профілактична операція. Такі ж періодично проходять і на території Чернівецької області. Їхнє завдання – виявити кримінальні та адміністративні правопорушення у сфері суспільної моралі. Якщо ми виявляємо дівчат-повій, то складаємо адмінпротокол, який спрямовуємо на розгляд адміністративній комісії, яка приймає відповідне рішення. Після цього ми ставимо повій на профілактичний облік.

Щодо статистики у царині проституції, правоохоронець зазначив: кількість повій на Буковині, у порівнянні з минулими роками, зменшилась. І ця тенденція продовжується. Прикметно, що молодих дівчат серед повій майже немає.

Завершилася наша зустріч з правоохоронцем його словами, зверненими також і до наших читачів: «Якщо Ви стали свідком вчинення кримінального чи адміністративного правопорушення, чи вважаєте що вони були вчинені по відношенню до Вас, телефонуйте на «102».

Однак, як показує  жорстока реальність, люди у формі приїдуть не завжди вчасно й не завжди допоможуть…

Відчуй на власній шкірі! або Партійний секс

Щоби зрозуміти те, що відбувається, треба самому потрапити в халепу або ж приміряти пригоду на себе. І тоді історія таксистки не видасться банальною і поверховою. Тим паче, конфлікт між Оленою та повіями – це лише вершина айсбергу тієї проблеми, що її створюють повії в районі залізничного вокзалу.

Тож автор цих рядків, яка вважає себе кореспонденткою-крейзі, протягом трьох ночей, перевдягнувшись, вивчала й рознюхувала ситуацію на «стометрівці». Таксистка Олена мене підстраховувала – будь-якої секунди могла витягти звідти.

Найбільше інформації ми отримали від самих повій: і про розцінки на сексуальні послуги, і про сутенерів, серед яких є навіть ті, що привозять своїх дружин та здають їх клієнтам, і про сутенера-батька, який здає свою доньку. Зрештою, саме з ним ми спочатку й зіткнулися. І про «кришування» повій міліцією, і про тісну співпрацю повій, таксистів і правоохоронців…

Там же, на місці, мене спробували «зняти» за 100 доларів за годину + сауна й готель. Коли я відмовилася, потенційний клієнт переконливим тоном пригрозив: «Ти сьогодні тут стоїш останній раз. Зрозуміла?». І мені почали погрожувати, бо новеньким дівчатам на вже «приватизовану» точку – зась.

Утім, як з’ясувалося пізніше, погрожують тут не тільки дівчатам… На третє відпрацювання у критичній точці ми взяли з собою фотокореспондента нашої газети та двох його друзів для підстраховки.

Побачивши хлопця з фотоапаратом, справжні повії швиденько поховалися. Що було далі, розповідає більд-редактор і фотокореспондент газети «Версії» Ігор КОНСТАНТИНЮК:

– Зрештою, дофотографувався до того, що до мене підійшло двійко замурзаних чоловічків та інтелігентно почали цікавитися рівнем моєї професійної майстерності й творчими здобутками. Ледь не автографів просили, тож поруч мої «страхувальники» почали хвилюватися. «Ви хто такі?» – чемно запитав я. «Ми з Партії Регіонів!» – зухвало дихнув на мене тонким ароматом «алкомеду» один з переговорників. Його товариш похмуро сопів, але до розмови майже не втручався.

– Активіст? – пожартував я. – Ага, «партієць», – зрозумів за мить із тривалої гнівної тиради чоловічка. Той щосили втовкмачував мені, що Партія мною не задоволена і вже погрожує.

– Ви справді з партії Регіонів? – нарешті моєму здивуванню вдалося прорватися крізь хаотично-карколомні лінгвістичні конструкції чоловічка, щосили натякаючи на дещо специфічні час та обставини для партійної роботи.

– Моя партія послала мене на завдання, – зловісно відрубав той.

– Ну чому тільки твоя партія? – здивовано округлив я очі й чи то торкнувся, чи то поплескав у плече чоловічка. Між нами запала багатозначна пауза, яку я щосили намагався заповнити виразним змовницьким поглядом. – Наша! Наша партія, – нарешті проникливо завершив я. Той ошелешено завмер. І раптом його прорвало:

– Хлопці, йшли би ви звідси… Нас, п’яних, до вас підіслали… А після нас до вас підійдуть тверезі.

Після цього вся наша творча команда покинула небезпечну територію. Невже дійсно повій у Чернівцях кришує Партія Регіонів??? І смішно, і грішно: ото вже заполітизовані наші люди, коли й п’яниці оперують партійними поняттями…

Галина ЄРЕМІЦА, спецкор «Версій»

Запис «Місто повій Чернівці вітає вас!» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За часів Австро-Угорщини на Буковині, зрештою, як і скрізь, були свої загрози та страхітливі соціальні явища… Зокрема – на Буковині діяли так звані «фабрики янголів» – жінок, які за окрему плату брали нібито під опіку немовлят, а насправді їх просто вбивали.

Австрійський журналіст, письменник та перекладач Мартін Поллак у своїй книзі «Цісар Америки – велика втеча з Галичини» (Martin Pollack. «Cesarz Ameryki – wielka ucieczka z Galicji» описав події тих часів. Книга написана на матеріалах, зібраних з бібліотек та архівів Кракова. Автор послуговувався і чернівецькими виданнями, які зберігаються у Польщі.

Влада «закривала очі» на вбивство дітей

…У 1887 році Август Ромер, головний санітарний радник Чернівців та шанований міський лікар, крім професійної діяльності захоплювався детективними історіями… Але як санітарний лікар цікавився також і реальними історіями, що виникли в соціальних умовах з причин бідності та злиднів населення. Зацікавили його і плітки, які поширювалися в Чернівцях на тему зростання дитячої смертності. Він почав досліджувати цю проблему детальніше: опитав лікарів про причини смерті та дослідив випадки смерті дітей. Висновки були досить неприємними…

У червні 1887 року August Römer склав доноси більш ніж на тридцять жінок, яких підозрював у «виробництві ангелів». Поліційні розслідування підтвердили його побоювання. Виявилося, що кожний чернівчанин знає, до кого звернутися в такій потребі, але уряд цього не зауважує.

Поняття «фабрика ангелів» (з польської – «fabrykowanie aniołów») у ті часи означало зовсім інше ніж сьогодні – це поняття зовсім не стосувалося жінки, яка проводила нелегальні аборти. Мова йде про жінок, які нібито брали під опіку чужих немовлят, щоби насправді позбавити їх життя.

Дівчина, залишаючи немовля одразу після народження, оплачувала опікунці невелику суму грошей, а та у свою чергу позбавляла «клієнтку» від тягаря. Позбавлена людськості опікунка ховала до кишені гроші та морила дитину голодом до смерті.

«Більшість клієнток «фабрики ангелів», походили з Галичини: це молоді єврейки, які з метою позбавитися немовлят виїжджали до сусідньої провінції, щоби подалі від домівки «завершити останній акт свого потаємного романсу і позбутися його соромливих плодів» – так описав в своїй статті часопис «Коломийський Кур’єр».

 «Фабрика ангелів» була патологічною специфікою не тільки Буковини, але й Галичини. Особливо багато жінок цим фахом займалося на периферії міст і в селах. Оскільки показник смертності немовлят в бідних верствах населення був досить високим, тому «фабрика ангелів» довгий час залишалася непоміченою. Причиною цього могло бути і те,  що влада не проявляла зацікавлення соціальними умовами та бідністю людей і не робила поважних кроків для подолання проблеми. Хто ж тоді міг здогадатися, що немовля померло від голоду через бідність, чи його заморили спеціально?

Ганчірка з сосновими гілками – у горло

Деякі жінки, наприклад, Анна Коваль зі Львова, на слід якої вийшла місцева поліція, опікувалася одразу чотирма дітьми: трьома чужими і однією власною. У час, коли її дитина була ситою і доглянутою – трійка чужих, взята нібито під опіку, виглядала як живі скелети.

Якщо голод не приносив швидких ефектів, дитині «допомагали» померти. А Марія Блум, як стверджували сусіди, регулярно виставляла довірених їй дітей голими на лютий мороз і чекала, доки вони зробляться синіми, що призводило до раптової смерті. За анонімним доносом поліція арештувала Марію Блум.

У поодиноких випадках  «фабрика ангелів» використовувала більш жорстокі методи. Наприклад, Паранка Максимішин, сорокарічна селянка з села Великополе біля Янова, багато років займалася «виробництвом ангелів», заробляючи таким чином собі на життя. Деякі матері не мали достатньо грошей, щоб оплатити послуги, а Паранка не хотіла чекати, коли немовля помре від голоду, тому пришвидшувала процес. Тринадцятимісячній дитині вона запхала до горла замотані в ганчірку соснові голки. Дитина померла в муках, після чого вбивця викинула тільце у найближчу ріку. У травні 1890  жінку засудили до страти через повішання.

Часто матері віддавали дітей не з доброї волі, а зазнаючи тиску від родини, щоби назавжди усунути «плід ганьби». Але зазвичай не ганьба народження байстрюка провокувала матір віддати дитину, а саме – бідність та злидні, адже у деяких родинах, які не отримували жодної допомоги від держави, не було засобів утримувати ще одну дитину. Часто послугами «виробників ангелів» користувалися й повії, які під тиском сутенерів позбувалися непотрібного потомства…

Підготували Любов КАФАНОВА та Анна КІБІЧ, «Версії»

Запис «Фабрика ангелів» спершу з'явиться на Медіа-Версії.