Днями окупаційна влада Криму повідомила, що «заступник Голови Ради міністрів Республіки Крим – міністр внутрішньої політики, інформації і зв’язку РК Дмитро Полонський бере участь у нараді ОБСЄ щодо розгляду виконання зобов’язань в галузі людського виміру, яка проходить у Варшаві». Скандал розгорівся на міжнародному рівні, адже в’їзд Полонського до цієї країни не погоджувався з офіційною Польщею. Більше того, речник МЗС Польщі Марчін Войчеховський заявив, що Польща не надавала візу представнику окупаційного уряду Криму Дмитру Полонському. Пізніше з’ясувалося, що Полонський потрапив до країни обманом: змінивши кілька літер у написанні свого прізвища англійською мовою. А хтось із активістів у фойє конференції облив незваного гостя кавою, після чого Росія одразу ж звинуватила Надзвичайного і Повноважного посла України в Польщі в особистій підготовці такої «спецоперації». Про це та інше – розмовляємо з паном Послом Андрієм ДЕЩИЦЕЮ в залі Посольства України в Польщі.

Пан Посол увійшов, коли журналісти насолоджувалися кавою, якою їх люб’язно пригостили працівники посольства. Привітався, жартома поцікавився: «Каву вам запропонували? Сподіваюсь, це тільки щоби пити». Таким чином кава і стала лейтмотивом годинного спілкування з Послом і хештегом дня.

– Пане Андрію, що насправді трапилося на міжнародній конференції і який Ви до того маєте стосунок?

– Насправді я у фойє давав коментар знімальній групі телеканалу «1+1», яка готувала матеріал про конференцію. Коли ми розмовляли, журналістка зауважила, що хотіла би взяти коментар у Полонського. До нас підійшов хлопець, який пив каву в холі, і запитався: «Ви також шукаєте Полонського?» Я відповів, що не дуже-то й шукаємо. А журналістка саме помітила Полонського і рушила до нього. Було помітно, що він зніяковів і хотів швидко пройти до зали, куди журналістів уже не пускали. Але тут хлопець, який до нас підходив, вилив на Полонського каву. Звісно, нашу попередню випадкову розмову з тим хлопцем – його звуть Руфіт – можна було розцінити як «інструктаж» (сміється – авт.) Пізніше ми знову спілкувалися з Руфітом, і він зазначив, що Полонського облив на знак протесту проти окупації Криму. Учасниками «акції» були українські студенти-кримчани, що приїхали вчитися до Варшави: вони порадилися між собою, як висловити цей протест, і вирішили зробити це в такий спосіб.

– Свого часу Ви роздратували РФ, коли на камери «заспівали» відому пісеньку футбольних фанатів про Путіна…

– Тоді була небезпечна ситуація під посольством Росії. І єдина думка, яка ТОДІ була у мене – не допустити спалення посольства і тих людей, які були всередині. Тоді Росія мала би право звинувачувати Україну і ввести війська на захист посольства – і мала би рацію.

– Польські ЗМІ виглядають цілком незалежними від політиків і олігархів. Як гадаєте, що потрібно українським журналістам, щоби бути незалежними?

– Треба працювати самим, а не йти до наявних медіа, і мати достатньо сили, аби не бути купленим. Насправді в усьому світі медіа переважно «чиїсь», але має бути певне протистояння, баланс між власником, який платить, і творчим колективом. Хоча насправді ніщо не може бути геть об’єктивним. І мій учорашній випадок з кавою це підтвердив (сміється – авт.).

– Відчувається, що Польща загалом дуже тепло ставиться до України. Хоча так було не завжди. Приміром, нинішня прем’єр-міністр Польщі на початку своєї каденції мала певні перестороги щодо нас…

– Її думка дуже змінилася відтоді. Ева Копач після зміни уряду мала свій перший виступ про Україну і пропонувала свій варіант, як реагувати на події. Вона наводила приклад того, що робить зазвичай жінка, коли бачить на вулиці озброєного бандита: забирає своїх дітей і ховає їх удома. І це неправильно. Її розкритикували, бо ж насправді треба реагувати інакше: збирати людей і роззброювати цього бандита. Тепер Ева Копач дотримується такої позиції.

– Очевидно, заслуга посольства в цьому теж є. Чим займається посольство, окрім власне дипломатичної роботи?

– Якщо коротко, – щодня маємо тьму-тьмущу різноманітних заходів, які або організовуємо, або підтримуємо, долучаємо українських учасників. Тільки сьогодні – щорічна нарада ОБСЄ, конгрес новітніх ідей у Сопоті; конференція Фонду Баторія про безпеку в Україні, конгрес ініціатив Східної Європи в Любліні… Намагаємося промоціювати сучасне українське мистецтво. Свого часу перед посольством відбулася презентація проекту «Листи з дому» Романа Михайлова і Дарії Кольцової. На прийомі до Дня Незалежності збирали наших митців, які могли себе показати. Проводили дні Параджанова… Мій підхід – більше уваги приділити публічній дипломатії і роботі з суспільством.

– Як передбачаєте, Україна матиме безвізовий режим з країнами ЄС?

– Остаточне рішення мають прийняти наприкінці грудня. І це має бути політичне рішення. З технічної точки зору в нас багато зроблено. Коли опоненти кажуть нам про війну і відкриті кордони з Росією – можемо заперечити, адже маємо біометричні паспорти, а їх можна отримати тільки через визначену процедуру і на українській території. Навіть якщо припустити ймовірність «обхідного» шляху отримання такого паспорта, все одно це не буде масово.

Тож потрібне політичне рішення, і я думаю, що воно буде. Коли? Теоретично це може бути осінь наступного року.

– Кажуть, що для початку певних подій потрібні дві речі: готовність суспільства – критична маса тих, хто ці події рухатиме,  і особистість, яка поведе за собою. Як Ви ставитеся до ролі особистості в історії? В інший час, за меншої готовності суспільства Ви стали би «тим, хто увійшов в історію»?

– Та звісно, я ж такий крутий (сміється – авт.)

Маріанна АНТОНЮК, «Версії», Чернівці-Варшава-Чернівці

Запис Андрій ДЕЩИЦЯ: «Треба мати достатньо сили, аби не бути купленим» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Це яскраво продемонстрували вибори Президента України  

Заздрісно було нам, колишнім чернівчанкам, дивитися як  25 травня голосували італійці, обираючи Єропарламент. А все виглядало так: під’їжджає машина, з неї виходять люди та йдуть до дільниці. Через пару хвилин вони виходять звідти, сідають у машину  та їдуть у своїх справах.

Зовсім інакше виглядало голосування мешканців Італії, які приїхали сюди на роботу з України, під час виборів українського президента.

Наскільки нам відомо, в Італії проживає до півмільйона громадян України. Та лише у двох містах країни ми мали можливість голосувати. Зрозуміло, що від 8.00 до 20.00  протягом одного вихідного дня своїм правом скористалася мізерна частина тих, хто перебуває на заробітках в Італії. А бажання взяти участь у виборах люди мали дуже велике. Та їх штучно обмежили у волевиявленні. По-перше, без попереднього запису нікого не допускали до голосування. Але ж не всі мешкають у Римі, й не в усіх є Інтернет. Та ми дізналися, що нібито можна записатися й телефоном. Та коли прийшли на виборчу дільницю до посольства, з’ясувалося, що одна з нас є у списку, а іншої немає.

А щоби проголосувати-таки всім охочим, які пройшли попередню реєстрацію, довелося стояти в черзі  не менше 6-8 годин. Ми, українці, заповнили собою дві прилеглі до посольства вулиці, заблокувавши рух. До слова, українська амбасада у Римі працює вкрай погано: будь-яка інформація про її роботу та послуги, що нею надаються, відсутня; працівники зарозумілі і поводяться не те що зверхньо, просто нахабно. Тут, в Італії, ми вже відвикли від такого поводження,

Коли, приміром, одна з нас приїхала сюди 17 років тому, то амбасада працювала, тобто приймала громадян, 5 днів на тиждень. Під час правління Януковича графік прийому працівниками посольства різко змінився: протягом тижня вони працюють загалом лише 2 дні: один день – від 9.00 до 12.00, наступний – від 15. 00 до 18.00. і ще один день – від 9.00 до 12.00 та від 15.00 до 18.00. До слова, скажіть: у кого бувають такі великі обідні перерви? Але й це ще не все. Коли тобі треба оформити якісь документи, ти йдеш до  працівників посольства, стоїш довго у черзі і лиш потім дізнаєшся, які саме документи мусиш їм принести. Записуєш інформацію, що дають тобі працівники посольства, платиш за неї та йдеш збирати папери. А коли приходиш їх здавати, з’ясовується, що якогось папірця бракує. Ти говориш, що його не було у переліку, наданому посольством. Однак це нікого не цікавить і не хвилює. Тож ти йдеш добирати довідку чи документ, якого не вистачає. Та, найцікавіше, що так відбувається завжди. Ніколи тобі не дадуть повного переліку потрібних паперів. Чому? Бо за кожний візит сплачуємо ізі своїх кровно зароблених.

Та повернімося до виборів. Українці, які мешкають в Італії, були обурені їхньою організацією. Бо чому було б, приміром, не відкрити виборчі дільниці при церквах, де для цього знайшлося б чимало волонтерів, а також і в інших не менш придатних місцях. Однак реалії переконують: українське посольство в Італії, мабуть, просто не було в цьому зацікавлене.

Наталка ШКВАРЧУК, Лікерія ЧЕРЕДАРИК, з Риму телефоном.            

Запис Українська амбасада в Римі – оаза режиму Януковича спершу з'явиться на Медіа-Версії.