Олександра ВЄРЄНКА, працівниця відділення поштового зв’язку №1 на пошті з 15-річного віку. І вже 21 рік поспіль вона слідкує за тим, аби мешканці, які проживають на її ділянці, вчасно отримували листи та газети…

– Як опинилася на пошті у такому молодому віці?

– Приїхала з Молдавії до сестри. Аби не сидіти у неї на шиї, довелося шукати роботу. Якраз на пошті була потрібна поштарка. Я жодної хвили не вагалася. Напевне відчула, що це – моє! Звісно, спочатку було важко. Та мені, тоді ще дитині допомагали, навчали…

Спочатку працювала в іншому відділенні – обслуговували вул. Південно-Кільцеву, бульвар героїв Сталінграду, вул. Ентузіастів… Ми повинні були розносити дуже багато газет – «Труд», «Комсомолка», «Спорт», «Ізвестія». Підвезення кореспонденції відбувалося кілька разів на день. Нині ж люди менше читають газет. І листів менше отримують. Мабуть, впливають ціна, та й інтернет тепер майже у кожного.

– Мабуть, напам’ять знаєте всі адреси…

– За нашим відділенням закріплено п’ять ділянок. І кожну обслуговує один поштар. У мене – вулиці Нагірна, Пумнула, Ашхабатська, Естонська, Запорізька тощо. Дійсно, знаю кожен будинок і родини, які там проживають. Дехто навіть, знаючи, що я маю прийти, телефонують, просять аби я їм, наприклад, пігулки купила, або води принесла. Дехто мене пізнає по дзвінку в двері, чи по кроках.

– Але ж бувають труднощі?

– Важко, коли погода несприятлива для «прогулянок» вулицями – дощ, ожеледиця… Але кілька годин – і вся кореспонденція у поштових скриньках. Бігом-бігом – по-іншому не вмію.

Я без пошти не можу. Мені навіть чоловік допомагав, ходив, розкидав до поштових скриньок газети.

– Яка ж Саша у нас роботяща! – гукали колеги з сусідньої кімнати. – Вона скрізь допомагає: є робота на касі – йде на касу, треба розкласти листи – розкладає…Вона народилася поштарем!!!

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис Свого поштаря люди впізнають по крокам і навіть по дзвінку… спершу з'явиться на Медіа-Версії.