Тетяна – пацієнтка Чернівецького обласного перинатального центру. Її вагітність була ускладненою… Екстрений кесарський розтин, робота бригади висококласних медичних працівників і чудовий результат – гарний здоровий хлопчик зʼявився на світ 12 вересня. Та щастя тривало не довго…

Про подальший перебіг подій розповідає заступниця гендиректора перинатального центру Любов Годнюк на своїй фейсбук-сторінці.

“Я тільки-но почала виконувати обовʼязки генерального директора і мені, як керівнику доповіли: «У нас у реанімації вкрай важка жінка».

Я побігла до відділення анестезіології та інтенсивної терапії і побачила гнітючу картину – де всі – анестезіологи – реаніматологи, акушер – гінекологи, професори кафедри рятували пацієнтку. Але стан Тетяни погіршувався і страшний діагноз – «емболія навколоплідними водами» не давав шансів на порятунок.

Ми збирали консиліуми з найкращих фахівців Буковини, наші лікарі і медсестри цілодобово виконували призначення, не відходили ні на крок від пацієнтки, але позитивної динаміки не спостерігалося. Жінка згасала на очах.

Жахливий вердикт прозвучав після чергового обстеження – «Жінка помирає, ми не зможемо її врятувати».

Я не знаю, що мною рухало, але чітко і впевнено я сказала – «Вона не помре! Ми не можемо цього допустити! Ми врятуємо її».

На мене подивилися, як на божевільну (ну бо “вона ж не медик”)…

Я вийшла з ремблоку і зустріла його…

Ви би бачили його очі! Розгублений.. У розпачі… Роздавлений бідою.

Я запитала: «Ви чоловік?»

Юра був німий від горя. Я не знала, як його розрадити і ми разом пішли до дитячого відділення відвідати новонародженого синочка.

Бачили би ви цю зустріч. Це видовище, від якого може вмить розірватися серце.

Малюка назвали Віктором, він рожевощокий пухкенький красунчик терпляче чекав на Маму.

Приходили інші мами забирали своїх діточок, а Вітюшу не забирав ніхто.

За ним доглядали наші найкращі працівники відділення неонатального догляду.

Після чергового консиліуму мені оголосили остаточний вердикт: «Жінка помирає, жодні заходи результату не дають».

І тут Олексій Корняков, завідувач відділення інтенсивної терапії, який нещодавно повернувся з війни, де рятував життя наших військових, мрійливо, сталевим голосом сказав: «Ми з фронту таких важких пацієнтів транспортували в інститут Шалімова до Києва і там є шанс врятувати нашу безнадійну пацієнтку».

Ми підключили всю медичну еліту, щоб знайти можливість у терміновому порядку перенаправити Тетяну до Києва, але коли лікарі бачили її медичні показники , історію хвороби – перепрошували і відмовляли.

Був єдиний шанс – знайти генерального директора Національного Наукового Центру хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України, який на той час перебував за кордоном. Я відчайдушно шукала можливість знайти вихід, вмовити генерального директора і дати останній шанс цій родині не втратити маму, дружину, дочку.

Ми безмежно вдячні Олексієві Бойку – це людина з величезним добрим небайдужим серцем. Саме йому я розповіла цю трагічну історію і просила знайти шлях до порятунку.

Наступного ранку Олексій Сергійович виконав обіцянку.

Мені зателефонував народний депутат України Божик Валерій і сповістив найважливішу новину – гендиректора знайшли, з ним вела розмову народна депутатка України Оксана Дмитрієва і є домовленість, що ми можемо транспортувати пацієнтку.

Ця неймовірна пара народних депутатів сотворили справжнє диво.

За мить я вже чула оксамитовий, приємний, цілющий голос Олександра Юрійовича Усенка і найважливіші слова: «Вєзітє».

У терміновому порядку готувалися документи нашим медичним директором.

Миттєва реакція Володимира Єленєва у підготовці бригад екстреної медичної допомоги.

«Команда Єленєва» – це просто фантастичні люди, команда суперпрофі, які працюють злагоджено, згуртовано, чітко. Перед ними стояло найскладніше завдання – спільно з реанімаційною бригадою перинатального центру Олексієм Корняковим та Людмилою Юрчук доправити пацієнтку,на стовідсотковій кисневій дотації, живою до Києва і передати столичним медикам, які вже чекали на Тетяну.

У терміновому порядку були підготовлені всі пакети документів.

Все готово!

І тут дзвінок від Олександра Усенка, у слухавці оксамитовий голос каже мені: «Нє довєзьотє! Іщітє борт»

І ми з Олексієм Бойком починаємо шукати гелікоптер.

Олексій Сергійович і гелікоптер знайшов, але ми прийняли рішення не зволікати, не гаяти часу, адже медики сказали, що Тані за життєвими показниками і ресурсами організму залишилося дуже мало часу і відлік йде на години, а не на дні.

Автомобіль екстреної медичної допомоги укомплектований – готові до відправки, поруч з пацієнткою реанімаційна бригада перинатального центру.

Батьки Тетяни пишуть документ – розписку, що у разі смерті рідної дитини, до медиків претензій не матимуть.

Ми з лікарями виходимо у двір провести бригаду у відповідальну дорогу. То була страшна картина – жінка на ношах, голосіння, плачі рідних і друзів рвали простір і душу.

Бригада виїхала у далеку дорогу. На виїзді з Чернівців у Тетяни сталася зупинка серця. Медики не зупинилися і не опустили рук.

Бригада здійснили реанімаційні заходи, відновили роботу серця. І поїхали далі – на Київ. У кожному населеному пункті по дорозі підїжджала машина екстреної медичної допомоги і дозаправляли кисень .

Бригада КНП “Обласний центр екстреної медичної допомоги ЧОР” працювали оперативно, точно, чітко і злагоджено.

Всю дорогу ми на звʼязку з Олексієм Корняковим…

-Ну як?

-Жива!

-Ну як?

-Жива!

Вночі подзвонив Олексій Корняков і доповів: «Пацієнтка жива, передана до рук лікарів реанімаційного підрозділу Національного центру хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова».

Наступного ранку вже почалася робота зі столичними медиками, які чітко сказали – «Один шанс зі ста»!

І ми всі почали молитися за цей один шанс. Медики Національного Центру хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова НАМН України – це просто надзвичайні Люди, майстри медичної майстерності найвищого класу, людяні, чуйні, щирі, турботливі. Лікуючим лікарем Тані став випускник Буковинського державного медичного університету, наш земляк, наша гордість – Віктор Торак. Ми щоденно спілкувалися, обговорювали стан нашої пацієнтки, разом молилися і вболівали, раділи маленьким успіхам і покроковим перемогам.

Новонароджений синочок залишився у нас, у перинатальному. Чоловік, батьки, всі рідні були поряд з Тетяною, у Києві.

Маленьким Віктором опікувалися наші неонатологи.

Мій робочий день починався з наради, після наради я йшла у дитяче відділення фотографувала нашого красунчика Вітюшу і надсилала татові Юрієві Равлюку і лікарю Віктору Тораку – фото підписувала: «Вітюша чекає на Маму».

Так було щодня і в один щасливий для нас усіх день Віктор Михайлович зателефонував і сказав: «Любове Олексіївно, я Вам обіцяю, що Вітюша обовʼязково дочекається Маму».

Ми всі плакали від шастя.

Дома на маму чекав ще і старший синок Іванко.

Крок за кроком, стан Тетяни покращувався і коли вона прийшла до свідомості і вперше розплюшила очі, Віктор Михайлович показав мамі фото новонародженого сина з телефонної фотогалереї і вона посміхнулася.

З того моменту почався процес одужання.

Коханий чоловік, батьки – були завжди – зранку до пізньої ночі, у коридорі біля палати, вони молилися, просили Бога про зцілення рідної душі. І вимолили…

І диво сталося!

Мама повернулася до синочків!

Неймовірна кількість неймовірних людей були з нами на цьому шляху спасіння.

Ми дякуємо за допомогу всім всім, хто був поруч з медиками і з родиною у ці чорні дні.

Це історія про найвищі людські цінності і про найкращих людей!

Це історія пронизана сльозами, кровʼю і потом українських лікарів операційних та реанімаційних бригад!

Це історія про найщирішу родинну любов і вірність!

Це історія про найкрутіших українських медиків, які вибороли життя для Тетяни і вирвали її з лап смерті.

Це історія про віру – віру у Бога і в добрих людей!”

Запис Медики врятували пацієнтку з Чернівців, яку вважали «безнадійною» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Звичайний кесарів розтин для родини Кавчуків перетворився на трагедію. Під час операції у 39-річної Жанни Кавчук зупинилося серце – і вона впала в кому. Півроку новонароджену донечку ростили чоловік, бабуся й старша донька. А потім сталося диво: жінка повернулася до життя. Більше того, вона все пам’ятає, розмовляє й заново вчиться ходити. Щоправда, родині катастрофічно не вистачає коштів для повної реабілітації.

Довгоочікувана донечка Ангеліна народилася 24 вересня минулого року. З дівчинкою було все гаразд, а от її мама так і не прокинулася після операції. Серце лікарі «завели», а от запобігти нестачі кисню не змогли. Чоловіку сказали: сподівайтеся на Бога, але готуйтеся до найгіршого.

– Хоча вагітність минула благополучно, Жанна чомусь дуже боялася пологів. Ніби відчувала лихе, – розповідає Юрій Кавчук, чоловік. – Лікарі підключили її до багатьох апаратів, які підтримували життєдіяльність організму, і веліли чекати. Щоправда, попередили: якщо вона й прийде до тями, швидше за все нікого не впізнаватиме, не зможе самостійно рухатися, їсти, дихати… Та я не міг у це повірити. Щодня заходив до костелу Воздвиження Всечесного Хреста у Чернівцях, куди завжди ходили разом із Жанною, і просив Бога про порятунок. Молилися за неї і наші парафіяни, і священики.

Майже щодня Юрій разом з двома доньками – 18-річною Кароліною та новонародженою Ангеліною – приходив до лікарні. Розмовляли з Жанною так, наче вона їх чула. Розповідали про те, як росте Ангеліночка, що їсть, скільки важить, кому посміхається. Часом помічали, як медсестри приховували сльози, спостерігаючи за ними. Проте віри не втрачали.

Взимку до Чернівецького костелу Воздвиження Всечесного Хреста приїхав священик Генріх Блащик з Польщі. Диякон місцевої парафії отець Ґжегош розповів йому історію Жанни Кавчук. Отець Генріх відвідав жінку в лікарні, а потім зателефонував з Польщі і сказав, що знайшов професора, готового взятися за її лікування.

– Щоби не втратити жодної дорогоцінної хвилини, рідні записали на відео, як Жанна реагує на подразники: дотик, смак, світло, запах. Касету та історію хвороби жінки до Польщі повіз диякон Ґжегош, – розповідає Андрій Пеканець, вікарій Парафії Воздвиження Всечесного Хреста у Чернівцях. – Польські лікарі розробили комплекс вправ і записали «відеоуроки», які мали допомогти Жанні вийти з коми. А коли це станеться, повідомили, її можна буде перевезти на лікування до Польщі.

У Чернівцях лікарі розводили руками: вони відверто не вірили в те, що «польські вправи» допоможуть жінці. Проте не забороняли їх робити. Друзі, родичі та члени релігійної спільноти встановили погодинний графік чергування. Від 8.00 до10.00 робили масажі кожного сантиметра тіла, змушуючи таким чином працювати всі м’язи.

– Менше ніж за три тижні Жанна прийшла до тями! Лікарі не могли повірити у це. Ще більше здивувалися, коли зрозуміли, що жінка пізнає рідних, розпитує про донечку і знає, що з нею відбувається, – розповідає отець Андрій. – Говорила вона дуже повільно, важко вимовляла слова. Але зрозуміти її було нескладно. Зізналася, що іноді чула безнадійні розмови лікарів і від цього було страшно. Більше про стан коми не розповідала нічого. Тільки висповідалася і попросила, щоби їй показали Ангеліну.

Вже третій місяць поспіль Жанна Кавчук проходить лікування та реабілітацію у клініці польського міста Ольштин. Із Жанною працюють реабілітологи, неврологи, логопеди та психіатри. Результати лікування вражають: з Чернівців жінка виїжджала практично нерухомою, а нині вже ходить, тримаючись за «ходунки».

– Те, що сталося з Жанною – справжнє диво, – констатує отець Андрій. – Це була надія у безнадії, віра попри всі можливі перепони. Гадаю, на прикладі цієї сім’ї Бог нам показав: довірся мені – і я тобі допоможу. У цьому випадку він послав порятунок через добрих людей, які трапилися на шляху Кавчуків. І це теж диво.

Один день у лікарні Жанні Кавчук коштує 1200 гривень. Грошей катастрофічно не вистачає, адже Юрій перебуває у декретній відпустці і більшість часу проводить то в лікарні з дружиною, то вдома з донечками. На маленьку Ангеліну отримують лише тисячу гривень на місяць. Ще тисяча – пенсія Жанни за інвалідністю. Тож чи потягнуть подальше лікування – не знають. А жінка так хоче повністю одужати, аби взяти на руки свою крихітку.

Олена ТИМОФІЙЧУК, «Версії»  

Номер рахунку у ПриватБанку, на який можна переказувати кошти для порятунку Жанни Кавчук: 4149 4978 0487 6557 – Кавчук Юрій Дмитрович

Контактний телефон Юрія Кавчука, чоловіка Жанни: 
050 618 84 91
097 965 56 29

Запис Диво в Чернівцях: Жінка повернулася до життя після піврічної коми спершу з'явиться на Медіа-Версії.