Він ніколи не любив малювати, закінчувати шкільні завдання з образотворчого мистецтва доручав мамі. Та коли 2014 року в Донецьку почалися заворушення, 17-річний хлопець із Донецька почав малювати аквареллю портрети знайомих і незнайомих людей. Першим  він намалював відомого американського коміка Джима Керрі. Суть кожного такого портрета зосереджена в очах. Віктор розповідає: він може годинами сидіти за роботою, поки йому не вдається отримати очікуваний результат. Він полюбляє малювати дітей. Улюблена техніка – акварель. «Коли малюєш аквареллю, стверджує молодий художник, – це виходить життєрадісно».

Хлопець – самоук. Але зрозумів: якщо розвивати таке хобі, воно може стати професією.  Знайшлися благодійники, які влаштували йому поїздку до Америки за програмою «З родини в родину». І саме там, у Штатах, йому порадили вивчитися в Чернівецькому Національному університеті на кафедрі образотворчого мистецтва і далі приїхати  до Америки на роботу. Тож тепер Віктор Орлатий – студент третього курсу ЧНУ. Разом із друзями він влаштовував майстер-класи для вихованців дитбудинків.  Віктор ще не визначився остаточно, чи поїде до Америки, але точно знає, що хотів би  повернутися в Донецьк за своєю першою картиною, аби порівняти, наскільки виріс як художник. Найчастіше хлопець роздаровує свої твори, але частину з них удалося зібрати й представити широкому загалу.

Запис 20-річний Віктор Орлатий з Донецька презентував у «Бель Вю» в Чернівцях виставку портретів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Біографія всесвітньо відомого митця Авігдора Аріхи (Avigdor Arikha, 28 квітня 1929 – 29 квітня 2010) хвилює драматичними подіями молодих літ і захоплює яскравими проявами творчості й широкого визнання в зрілому віці. Справжнє ім’я художника – Авігдор Віктор Аріха Длугач. За уточненими даними, народився він у Радауцах (нині Румунія), хоча іноді подається Бухарест, але від раннього дитинства проживав у Чернівцях і тут навчався в школі.

Авігдор зростав у німецькомовній родині, де панувала атмосфера творчості й мистецтва. Його батько Хаім Карл Длугач працював бухгалтером на державній службі й був відомим у Чернівцях інтелектуалом. Батько підтримував навчання сина грі на скрипці й турботливо розвивав його хист до малювання. Сталося так, що саме талант врятував хлопчика від загибелі. 1941-го родину, як і багато інших єврейських родин з Чернівців, депортували до концтабору в Трансністрії, де батько Авігдора загинув.  1944-го Авігдору та його сестрі дозволили покинути табір та емігрувати до Палестини. Це сталося після того, як представники Червоного Хреста відвідали табір і були вражені малюнками Авігдора із зображеннями неймовірних жахів, які довелося переживати ув’язненим. Про ці малюнки наглядач табору свого часу сказав Авігдорові: «Малюк, ти граєш з вогнем». Він вирвав кілька аркушів і повернув хлопчику зошит (із книги мемуарів дочки художника Альби Аріхи). Та 17 дитячих малюнків Авігдора збереглися. Частина з них потрапила до першого у світі музею Катастрофи європейського єврейства – будинку-меморіалу борців гетто – в Ізраїлі.

… Після прибуття до Ізраїлю юнак потрапив на фронт. 1948-го його, тяжко пораненого, прийняли за мертвого. І лише щасливий випадок врятував юнака від смерті. Коли його принесли до моргу, лікар помітив ледь чутне слабке дихання. Отак Авігдор Длугач вижив, моторошні події стали історією, але молодості у художника так і не було.

 Авігдор змінив прізвище і відтоді став відомим світові як художник Авігдор Аріха – живописець, графік, ілюстратор, історик мистецтва. Після трирічного навчання в Академії мистецтв «Бецалель» 1954 року він вирушив до Франції, де мешкав до кінця життя. У Парижі закінчив Школу красних мистецтв. Там він зустрівся з матір’ю, із якою концтабір розлучив його на довгих 14 років.

У мистецькому становленні художника були  тривалі періоди роботи в абстрактній манері та графіці. Зрештою на початку 1970-х років він повернувся до фігуративного живопису, створюючи композиції в різних жанрах. Серед улюблених були натюрморт і зображення інтер’єрів. Але портретний жанр посідав чільне місце у творчості Аріхи.

Його музою та моделлю була письменниця Енн Ейтік (Anne Atik). Її численні портрети та ню складають значну частину доробку митця. Ці твори вирізняються як довершеною технічністю, так і хвилюючою емоційністю. Кожний з них є натхненною розповіддю про жінку, яка була його коханою дружиною. 

Водночас художник пристрасно працював над автопортретами, які  є особливою сторінкою його творчості, дослідженням та відображенням власного «Я». Митець був нещадним і безкомпромісним до себе. Він постає перед глядачем у безжалісно відвертому, вкрай збудженому образі: зі стурбованим, прорізаним зморшками обличчям, із волоссям дибки і кволим, не надто міцної будови тілом. Поряд з миловидно-емоційними портретами дружини, виразними й мальовничими натюрмортами автопортрети митця бентежать і подеколи не мають пояснення. Трактування знаходимо у спогадах старшої дочки художника, яка спостерігала його у творчому натхненні. Саме так виглядав її занурений у роботу батько перед мольбертом: «Часто він працював під музику Баха і здавалося, що малював на межі часу й можливостей. Його погляд був вогняним, лице –перекошеним гримасою, а рука рухалася із пристрасним запалом».

Десятки художніх автопортретів А. Аріхи сприймаються не як дзеркальне відтворення себе автором і не стільки як ілюстрації до біографії, скільки як знакові образи. В них і аналіз феномену творчості, і форма діалогу із самим собою, і оцінка власного «Я». Видається, що в загальному контексті його творчості ці роботи яскраво акцентують неповторність і оригінальність мистецької особистості Авігдора Аріхи. Сам він наголошував, що переносить на полотно своє бачення світу, що є його спостереженням за допомоги пензля і запитував: «Якщо ви не зображуєте життя, то навіщо взагалі малювати?»

У наші дні творчість митця надихає відвідувачів багатьох музеїв світу. Зокрема, Національної портретної галереї в Лондоні, нью-йоркський музей Метрополітен і Музей мистецтв в Лос-Анжелесі. Відомий художник гідно пошанований. Авігдор Аріха є кавалером ордена Почесного легіону та почесним доктором Єврейського університету в Єрусалимі. Серед численних нагород – золота медаль (Мілан), перша мистецька премія (Париж).

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України

Запис Муза й власне «Я» Авігдора Аріхи: про всесвітньовідомого художника, чиє дитинство пройшло у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Валерій Козуб живе і працює у Києві. Викладає у художній студii.
Народився у Закарпатськiй областi. Від 2001 до 2005 навчався в Ужгородському коледжi мистецтв iм. А.Ерделi. Випускник Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури. Техніка офортів. Член Національної Спілки художників України.

Богдан Макаренко народився і живе у Києві. Закінчив Національну Академію Образотворчого Мистецтва, факультет станкового живопису.  Від 2009 – учасник всеукраїнських виставок. У 2011 році у Чернівцях відбулася  перша персональна виставка живопису Богдана Макаренка.

Напевно, Валерій, як і Богдан, полюбляють і подорожувати, адже зустрілися ми у Чернівцях, куди вони разом приїхали на етюди. А можна сказати і так: організували за власним бажанням пленер. Прагнення незалежності – велика мотивуюча складова саме цієї березневої мандрівки у Чернівці. Але спочатку були Закарпаття, потім Кам’янець-Подільський і Хотин.

Вперше зустріла цих двох київських художників 13 березня, у п’ятницю, біля арки на вулиці Кобилянської. Дощ щойно закінчився. Валерій стояв на тротуарі, Богдана побачила у глибині арки, коли підійшла ближче. Традиційно біля художників зупинялися люди. Одні мовчки, інші, як я, щось розпитували.
Потім бачила впізнаний мольберт просто залишений на тротуарі. Художник десь відійшов. На мольберті стояла вже інша незавершена картина, але люди, тим не менш, зупинялися, розглядали, дивувалися.

У день Сонячного затемнення так само впритул до будинку на тротуарі стояв одинокий мольберт з новою незавершеною картиною Валерія Козуба , а на протилежній стороні, біля стіни, на сходах управління Національного банку (в минулому кав’ярні «Габсбург») неочікувано були ніби презентовані п’ять нових робіт Богдана Макаренка. І цього разу художники десь відійшли.

Так, так. Чернівчани несподівано і поблажливо, долею випадку стали свідками анонсу майбутньої виставки у форматі preview. Художники розказали, що їх виставка планується восени у Чернівецькому хужньому музеї. Є вже і попередня домовленість.

Каву ми теж попили. У «цісарському куточку» культурно-мистецького центру “Literatur Cafe”.

– Чи турбують вас постійні перехожи, що спостерігають, зазариють, навіть щось радять, навіть сперечаються з вами?…

Валерій: Ні, це навпаки чудова нагода і спілкування, і взаєморозуміння. Така вулична комунікація йде на користь обом сторонам. Зрештою, картина написана, а життя продовжується.

– І війна не припиняється. Яке твоє ставлення до подій Майдану, тепер війна. Ти – людина мистецтва, чи торкнулися тебе ці драматичні події?
Валерій: Звичайно. В першу чергу ця тема відображується у моїх творах: «Молитва за Україну», «Роздуми про Україну», «Охороці долі», «Суд, милість та правда», «Українська поезія», «Ангел України» та інші.

А також практичним внеском художники допомагають у різний спосіб: доброчинні виставки, аукціони, від яких збір коштів йде на придбання медикаментів, військового обладнання та іншу допомогу. Таким чином від спілки купили навіть автомобіль медичної допомоги бійцям. Знаю людину, яка отримала мистецьку премію і всю віддала пораненому бійцю. Проте знаю художника, якому важко працювати в цей час, хоча б тому, що картини менше продаються і не вистачає на фарби.

– Ви у такому молодому віці на таке здатні, що ж буде далі? Труднощі вас не лякають і така подорож – як пригода.
Богдан: У Чернівцях ми працюємо дійсно із задоволенням. І таке враження, що ми тут не в якості гостей, а як свої. Відчуваємо доброзичливість, симпатію, гарне ставлення людей до художників. А труднощі? Вони будуть в будь-якому випадку. Труднощі формують особистість та покращують наш досвід…

Була розмова про сучасне мистецтво, кумирів, наставників, ставлення до власних картин і картин інших авторів, про героїв і антиподів, про виставки, досвід, символи. Потім ще пригадаю…

24.03.2015

26.03.2015

Я отримала від Богдана Макаренка чудовий подарунок: 

Десь у Валерія має бути фотографія дарування картини. 

27.02.2015… До побачення, Чернівці! І до зустрічі, Чернівці!

Далі буде… Персональна виставка Богдана Макаренка і Валерія Козуба в Чернівях…

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Preview виставки художників Валерія Козуба і Богдана Макаренка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Микола Івасюк – автор плафона в інтер’єрі Художнього музею у Чернівцях

Усі попередні роки про це говорилося непевно і під знаком питання. Але нині доведено, що це саме наш буковинський  художник зумів у живописній алегорії плафона розкрити, як ніхто інший, мету діяльності ощадниці, призначення якої –  перерозподіл фінансів від сфери торгівлі та ремесел до науки та мистецтва, від якого й залежить рівень розвитку духовності, основи основ людського життя.     

Станіслав Яновський (StanislawJanowski). Портрет художника Миколи Івасюка. 1894 рік. Пастель. Зберігається в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького. У кольоровому варіанті публікується вперше.

арто лише переступити поріг ошатного приміщення Чернівецького художнього музею у Чернівцях, як одразу ж потрапляєш під дивовижний вплив живописного плафона на стелі, що відкривається з другого поверху через наскрізний овальний отвір і саме до якого нібито й ведуть мармурові сходи. Плафон підкреслює небуденність, вивищеність і особливість цього приміщення.

Зовні будинок теж вражає святковістю: його інтер’єр вирізняє цілісний сецесійний вигляд з привабливим декором на фасаді та чудовими вітражами, скульптурними елементами й оригінальними металевими решітками всередині. Безперечно, він є окрасою Чернівців і його гордістю.

Будівництво ж споруди за проектом австрійського архітектора Губерта Гесснера у співавторстві з Прокопом Шупіхом розпочалося 1900 року для Дирекції ощадних кас Буковини. До опоряджувальних робіт з декоративного оздоблення приміщення залучалися  і чернівецькі майстри, архітектори та митці, чиї імена ще належить встановити.

….Дивним чином склалося так, що протягом багатьох років про авторство композиції живописного плафона на стелі згадувалося побіжно. Мабуть, тому, що не було певності в прізвищі. Зазначалася лише ймовірність створення композиції Миколою Івасюком (1865 р., Заставна Чернівецької обл. – 1937 р., Київ, розстріляний НКВС).

Отож, належить внести ясність і наголосити, що авторство буковинського митця є незаперечним. Підстава для цього твердження – дослідження відомого знавця творчості М. Івасюка, українського мистецтвознавця, професора Українського поліграфічного інституту ім. І.Федорова Христини Саноцької (1931-1999). В одній з її статей, опублікованій у Чернівцях, читаємо: «М. Івасюк – автор декоративно-монументального живопису на алегорично-міфологічну тематику розписав плафон ощадної каси в Чернівцях, 1907-08 р.р.» («Митець трагічної долі», «Молодий буковинець» №15, 1990 р.).

Микола Івасюк. Композиція плафона Художнього музею у Чернівцях. 1907-1908 р.р. Полотно, олія

Це традиційна форма плафонів для декоративного оздоблення храмів і палаців. У композиції використано класичний прийом «перспективного  плафона» з ілюзією прориву площини стелі та продовження простору за її межами. Мальовнича багатофігурна композиція була задумана Миколою Івасюком як своєрідна емоційна та змістовна домінанта інтер’єру приміщення. Символіка персонажів твору та їхніх атрибутів красномовно розкривала тему призначення діяльності головної буковинської ощадниці та її роль у діловому житті краю, а це – успішний  перерозподіл фінансів від сфери торгівлі та ремесел до сфери мистецтва й науки, від чого, зокрема, залежав високий рівень розвитку духовної сфери. Саме в такому контексті прочитується зміст твору і саме цю ідею творчо реалізував автор.

Основну ідею твору уособлюють алегоричні жіночі фігури з атрибутами, ангел та численні путті (амурчики) з квітами. Вони зображені у стрімкому русі, у складних сильних ракурсах, літаючими в повітрі серед хмар на фоні неба та колонади. По центру бачимо струнку витончену постать крилатого ангела з трубою, який є провісником і наставником на добрі справи. В його руці символ миру – оливкова гілка. Ліворуч – три жіночі постаті, які репрезентують торгівлю і ремесла. З кадуцеєм, який вважався символом торгівлі та примирення, зображено богиню щастя та успіху Фелісітас. Водночас згадаємо, що кадуцей є традиційним атрибутом і бога торгівлі Гермеса. Слід наголосити, що існують різноманітні відтворення цього символу; відтак одна з форм кадуцея подана в композиції М. Івасюка. Жінка поруч уособлює алегорію ремесел. Вона тримає куделю – давній символ ткацького ремесла й атрибут рукоділля.

Праворуч зображені музи – покровительки поезії, мистецтв, наук і освіти. Одна з них – з розгорнутим сувоєм та паличкою для писання. Можна припустити, що це богиня історії Кліо, яка записувала найважливіші події. Зазначимо, що історію древні греки відносили до мистецтв. Поруч художник зобразив жінку, яка тримає ліру – символ музики й творчості. Відомо, що ліра була атрибутом кількох міфологічних персонажів, зокрема й богині Ерато, яка вважалася музою ліричної поезії. У другій руці у неї смолоскип, що символізує знання та освіту.

З розміщенням у колишній будівлі Дирекції ощадних кас Буковини 1991 року Чернівецького художнього музею, плафон сприймається в новому контексті приміщення цілком органічно. 1992 року проведена його реставрація, яку виконали фахівці львівської філії Українського науково-реставраційного управління. Вони демонтували плафон, здійснили його розчистку, укріплення шару фарби, тонування та знову закріпили роботу на стелі.

Відтак життя цієї алегоричної композиції, сповненої променистої енергії та життєствердження, продовжується у стінах Художнього музею, гідно репрезентуючи творчість славного чернівецького митця. А на етикетці, яка вочевидь буде невдовзі супроводжувати музейний твір, ми прочитаємо ім’я автора плафона Миколи Івановича Івасюка.

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України

Автор висловлює щиру подяку за надання фотографії твору С. Яновського «Портрет Миколи Івасюка» та за люб’язне сприяння в роботі генеральному директору Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького І. Кожану, головному хранителю Д. Посадській та кандидату мистецтвознавства О. Семчишин-Гузнер.

Запис Мистецькі детективи від Тетяни ДУГАЄВОЇ спершу з'явиться на Медіа-Версії.