Українсько-американська компанія EOS Crop Monitoring запустила інтерактивну супутникову мапу реального стану полів по всій країні. Моніторинг показав значне розходження між даними у кадастрі та фактичною ситуацією.

Всього полів на незареєстрованих землях 4,3 млн га. Про це повідомляється в прес-релізі компанії. На мапі можна побачити, що площа посівів ріпаку в Херсонській області, за даними супутників, складає 117,8 тис. га. Це на третину більше за інформацію у кадастрі. А ріпак, як відомо, нищить землю. Або ж, на прикладі Дніпропетровської області видно 136,4 тис. га полів на незареєстрованих у державному кадастрі землях.

Мапа використовує результати дослідження, яке проводилося EOS DA разом з Інститутом космічних досліджень НАН і ДКА України у рамках проєкту Світового Банку Землі.

Зараз результати дослідження використовуються Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України. Мапа EOS Crop Monitoring знаходиться у вільному доступі на сайті. Нагадаємо, що 21 листопада міністр Тимофій Милованов презентував супутниковий моніторинг українських полів. 

Зрештою, така ж ситуація була і за радянських часів, коли голови колгоспів показували значно менші посіви, ніж були насправді, щоби підвищити врожайність. Зрозуміло, що нині ситуація інша. Та саме вона засвідчує, що ринок землі треба відкривати лише тоді, коли все це буде впорядковано.

Запис Кадастр і фактичні посіви в Україні дуже різняться спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кукурудза нагодує людей і дасть поштовх розвитку тваринництва. Таке рішення Микити Хрущова у 50-60-ті роки призвело до того, що «цариця полів» заволоділа майже третиною посівних площ Радянського Союзу. Бажання тодішнього генсека «наздогнати та перегнати Америку» довело до абсурду: поки люди їли кукурудзяний хліб та кукурудзяну ковбасу, аграрний СРСР закуповував хліб за кордоном. Тим не менш «кукурудзоманія» дала поштовх розвитку науки у сфері селекції цієї рослини. І саме тоді наука вийшла на поля. Вагому роль у цьому відіграв вчений-селекціонер Василь Козубенко.

– Від 1958 року батько займався вже селекцією кукурудзи в Українському науково-дослідному інституті рослинництва, селекції і генетики ім. Юр’єва, – розповідав  син ученого, доктор сільськогосподарських наук, професор Інституту рослинництва ім. Юр’єва Української академії аграрних наук (УААН) Леонід Козубенко на відкритті пам’ятної дошки Василю Козубенку в Чернівцях.  

…Перший в СРСР подвійний міжлінійний гібрид «Кубансь­кий-135», сорти «Зубовидна-3135» і «Цукрова Янтарна-122», «Буковинський-ЗТВ ранній», «Харківський-10Т», «Харківський силосний 1» – це неповний перелік селекційних досягнень Козубенка. Під його керівництвом насінництво гібриду «Буковинський ЗТС» було переведене на стерильну основу, за що селекціонер отримав Ленінську премію. Саме він розробив принципи підбору батьківських пар при селекції ранньостиглих холодостійких гібридів, багато працював над покращенням хімічного складу зерна й силосної маси кукурудзи, визначив основні принципи селе­кції кукурудзи на якість.

Останніми роками життя Василь Козубенко працював над створенням гібридів з високим вмістом лізину – незамінної амінокислоти, яка входить до складу білків і має імуномоделювальну та противірусну, антидепресантну й анксіолітичну дії.

Помер учений 1971 року. За своє життя Василь Козубенко створив 14 сортів кукурудзи й написав 80 фундаментальних наукових праць з пи­тань селекції, генетики й насінництва кукурудзи.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

З історії «золотого» качана

Першими почали вирощувати кукурудзу американські аборигени 6-12 тисяч років тому на території сучасної Мексики. Є навіть дані, що кукурудза могла рости в Південній Америці 60 тис. років тому, коли американський континент ще не був заселений людьми. Щоправда, кукурудзяні качани тоді були в 10 разів менші, ніж сьогодні.

Першим привіз насіння кукурудзи до Європи Христофор Колумб – у XV ст., з подорожі через Перу. Пізніше її почали вирощувати на всій середземноморській території. У Росіїйській імперії про кукурдзу дізналися лише в XVII столітті. Вирощували у південних районах – у Криму, на Кавказі та на півдні України.

Кукурудза – цариця здорової їжі

Зерна кукурудзи містять збалансовану кількість білків, жирів і вуглеводів. До речі, серед рослин відшукати ті, що містять велику кількість білка, не так-то й просто. Тому кукурудзу варто «взяти на замітку» вегетаріанцям.

У її зернах містяться вітаміни С, В, РР, калій і фосфор. Щоправда, при тепловій обробці їхня кількість зменшується, та близько 20% все ж таки залишається.

Загалом кукурудза містить 26 елементів таблиці Менделєєва і не втрачає корисних властивостей навіть при консервуванні. Вона багата на жирні поліненасичені кислоти, що сприяють профілактиці онкологічних захворювань, знижують рівень холестерину, покращують роботу печінки й кишечнику.

Цікаві факти про маїс

*Кількість рядів зерен на кожному качані кукурудзи завжди парна. Зазвичай кукурудзяний качан має від 8 до 22 рядів і до 1000 зерен.

*За досвідом індіанців кукурудзу висівають з гарбузом, який захищає грунт від бур’янів і не дає випаровуватися зайвій волозі, що сприяє збільшенню врожайності.

*За 6 годин зберігання при кімнатній температурі свіжознятий кукурудзяний качан втрачає до 40% цукру, який перетворюється на крохмаль. Загалом же 1 бушеля (56 фунтів або ж 25,4 кг) кукурудзи вистачить, щоби підсолодити 400 банок Кока-Коли.

*За рівнем посівної площі кукурудза посідає друге місце в світі, поступаючись лише пшениці. Її вирощують на кожному континенті, за винятком Антарктиди.

*Кукурудза широко використовується не тільки в кулінарії: з неї роблять паливний спирт, клей і клейстер, штукатурку, промислові фільтри для води і навіть пластик. До того ж, кукурудза – основний інгредієнт сухих кормів для тварин.

*Назва кукурудзи в більшості європейських мов – «маїс», як називали її індіанці.

Запис Селекціонер, що засіяв кукурудзою третину Радянського Союзу та сприяв виходу науки на поля спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відомий краєзнавець і колекціонер, Заслужений майстер народної творчості Іван Назарович Снігур продовжує розповідати про наш край сторічної давнини.

– Іване Назаровичу, сто років тому близько 70 відсотків населення краю складали селяни. Серед них було чимало безземельних і малоземельних, тому десятки тисяч буковинських селян вимушені були емігрувати, рятуючись від злиднів. Розкажіть, як жили селяни на Буковині у 1913 році…

– Тодішнім селом керували пан, піп і сільський голова. Пани були великими землевласниками, селяни мусили орендувати у них землю, нерідко на кабальних умовах. Безземельні ж наймалися на роботи, особливо в маєтках Православного релігійного фонду, який володів чвертю буковинських земель. Ліси, рілля, пасовиська, озера належали фонду, який також мав млини і різні підприємства. Всі ці об’єкти потребували багато робочих рук. Сільська біднота заробляла там на прожиття.

Як виглядало старе буковинське село? Головне місце у ньому займала панська будова з різними добудовами. Біля церкви стояла хата священика. І панське, і попівське житло виглядали акуратними, добре доглянутими. Селянські мазанки були значно скромнішими. Якщо дім священика був критий гонтою, то селянська хата – переважно рогозом, очеретом або соломою. Заможніші селяни мали худобу, для якої існували різні добудови, а біля хат стояли скирти сіна.

Селянські хати будували без кам’яного підмурка, а по чотирьох кутах закопували стовпи з дубу чи сливового дерева – цей матеріал довго не псується. Рами для вікон і дверей також виготовляли з міцного дерева. Між міцною дерев’яною основою прибивали шматки дерева – так зване «диля» або «дилиня», яке обмащували глиною. Найбідніші хатки складалися із сіней (на Буковині їх називають «хоромами») і однієї кімнати. У тій кімнаті з трьома вікнами жила уся родина.

Більші хати мали вхід до «хоромів», звідки можна було пройти до «великої хати», де приймали гостей, і навпроти неї – до «хатчини». Саме така хатчина з одним вікном вважалася буденною кімнатою, в ній готували їжу і спали. Тут стояла піч для випічки хлібу, плита і поруч з нею постіль. Під час холодів діти і старі спали на печі, а батько з матір’ю – на постелі. У такій хатчині могло проживати по вісім і більше душ: від діда з бабою до малих дітей. Взимку хату замітало снігом під самий дах, тож її доводилося відкопувати.

Іване Назаровичу, а яким було повсякденне життя селян?

У селянській хаті в очі кидалася страшенна біднота. На плиті стояв чавунок для приготування мамалиги чи каші, і пару глиняних горшків, в яких варили борщ. Хліб пекли рідко, як правило, лише на великі свята. Повсякденною їжею були борщ з буряком, мамалига, каша, галушки (клецки), квашені огірки, варені сухофрукти.

Одяг у селян був саморобний. Прали його вручну, використовуючи попіл з пічки – мило через високу ціну лишалося недоступним для багатьох селян. Чоловіки взувалися у постоли, а носили білі домоткані штани (портяниці). Перші портяниці хлопцеві шили інколи, коли йому вже виповнювалося 12 років.

Мало хто з небагатих селян мав теплий кожух, взимку зазвичай носили сардак з грубого домотканого сукна. Причому  один на подружню пару: жінка могла у ньому вийти на вулицю лише тоді, коли повернеться чоловік і дасть їй цей верхній одяг.

Мова у нас йде головним чином про селянську бідноту. Але ж були і заможні селяни. Як складалися їхні відносини з бідними?

Нерівність відчувалася постійно, її навіть підкреслювали. Коли багатий їхав в екіпажі, запряженому парою коней, бідняк повинен був уступати йому дорогу. Але були і випадки взаємодопомоги. Бідні працювали на багатих, а розумні багачі зацікавлені у добрих робітниках. Такий заможний господар взимку приходив до бідняка і питав, чи той має вдосталь їжі та палива. Коли була потреба, то допомагав йому, а влітку той відпрацьовував. 

За австрійських часів на буковинських полях було спіймано близько 3 мільйонів куріпок і продано до французьких ресторанів. А в Італію відправили живцем понад 2 млн 700 тис.  карпатських сірих дроздів, чию популяцію досі так і не відновили.

Іване Назаровичу, чимало селян не могло прогодувати родину працею у своєму господарстві й мусило шукати додаткових заробітків. Чим вони займалися?

Різноманітними народними промислами, або ж під час польових робіт наймалися у панські господарства. Буковинці нерідко підробляли за близьким кордоном – у Бессарабській та Подільській губерніях Російської імперії. Знаходили вони заняття й у себе в рідному краї. Мало хто з наших земляків знає, що за австрійських часів на буковинських полях було спіймано близько 3 мільйонів куріпок і продано до французьких ресторанів. А в Італію відправили живцем понад 2 млн 700 тис.  карпатських дроздів – тамтешні гурмани дуже полюбляють м’ясо цих птахів.

Ще один цікавий факт. У селі Магала виробляли фальшиві персидські килими, які продавалися за кордон. У виробництві задіяні місцеві мешканці. Селяни правдами і неправдами заробляли гроші, але далеко не всі використовували їх для розвитку власного господарства. На жаль, у краї існувало багато шинків, де пропивалися великі кошти. Але про це – наступного разу.

Ігор БУРКУТ, історик 

Запис БУКОВИНСЬКЕ СЕЛЯНСТВО НАПЕРЕДОДНІ ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ спершу з'явиться на Медіа-Версії.