Бюджет участі – метод, коли частиною місцевого бюджету розпоряджаються громадяни безпосередньо, а не через обраних в ради депутатів – в Україні почали застосовувати від 2015 року лише в трьох обласних центрах, серед яких була і Полтава. А вже наступного року таких міст стало більше, і Чернівці також не пасли задніх.

Хоча Чернівці вже ніби і йшли проторованим шляхом, та, як і всі решта долучених до громадського бюджету, зіткнулися точнісінько з тими ж проблемами, що і першопрохідці.

Багаторічна депутатка Полтавської міської ради Оксана Деркач, яка особисто опікується Бюджетом участі з перших днів його запровадження, розповіла про спротив чиновників на початках – «через нерозуміння, або через небажання розуміти» цей процес.

Таку ж проблему відзначила провідна спеціалістка відділу інформації та зв’язків з громадськістю Чернівецької міськради Кристина Помогаєва: «Спершу чиновники це сприймали як додаткову роботу. А потім звиклися».

Обидві фахівчині підтверджують, що Бюджет участі – це вже нові відносини, які спонукають владу до більшої відповідальності перед людьми.

В перший рік у Полтаві городяни подали 65 проєктів. У Чернівцях – 58. Далі – більше: наприклад, у Чернівцях 2017-го – 76, 2018-го – 91 (і з 35 переможців лишився незакінченим лише один), 2019-го – 104 (і з 17 переможців втілено 12, а 5 ще «в процесі»). А далі на Україну, як сніг на голову, звалилася пандемія… І в 2020-му наше місто прийняло на розгляд лише 61 проєкт, і з 9 переможців наразі не втілено жоден – усі перебувають в процесі реалізації…

Та Чернівецькою міськрадою на квітневій сесії  були виділені кошти на завершення всіх нереалізованих проектів, то ж очікуємо їх втілення цього року. Також цьогоріч реалізовуватимуться проєкти-переможці минулого року.

Так само і в Полтаві є нереалізовані проєкти, але цього року, стверджують у міськраді,  вже перекинуті кошти на їх виконання.

Оксана Деркач. Фото з відкритих джерел

Але важливо, що проєкт «Бюджет участі» дав містові нових лідерів громадської думки: є автори, які виграють уже по п’ятому проєкту, – пишається полтавська депутатка Оксана Деркач.

Серед проєктів, якими вона найбільше пишається – облаштований на березі річки Ворскли інклюзивний пляж.

На місці, не спочатку й не було пляжу – ми його облаштували завдяки Бюджету участі. А тепер завдяки новим проєктам, поданим громадськістю, ми його облаштовуємо і робимо доступним. Це інклюзивний пляж, – розповідає Оксана Деркач.

Також вона відзначає створений на території мікрорайону «Громада» інклюзивний дитячий майданчик. Водночас наголошує, як важко було достукатися до свідомості мешканців, які уже після втілення проєкту почали виступати проти того, щоб ним користувалися дітки з інвалідністю – задля зручності яких він, власне, і задумувався. Але зрештою ці розмови і роз’яснення також посприяли згуртуванню громади.

Інклюзивний дитячий майданчик у Полтаві. Фото KOLO.News

А підсвічені просто з асфальту пішохідні переходи в Полтаві кожен охочий може спостерігати щовечора і щоночі – і частина їх облаштована також завдяки Бюджету участі. У Чернівцях такого ще немає!

Звісно були й виклики, з якими доводилось зіштовхуватись впродовж цих років. Це, зокрема, питання долучення мешканців до підготовки проєктів, проблема якісної оцінки проектів відповідними виконавчими органами, неякісна реалізація проектів, незавершеність об’єктів вчасно тощо.  Ніхто не знав одразу як мають відбуватися ті чи інші процеси, однак з часом усі зрозуміли важливість цієї програми для нашого міста та згуртувалися для отримання гарних результатів.

Чернівецька фахівчиня з Бюджету участі Кристина Помогаєва також відзначає важливим результатом цього напрямку згуртованість містян.

Кристина Помогаєва. Фото з Facebook.

В мікрорайонах міста з’явилися цілі ініціативні групи, які готували вже спільно по кілька проектів для благоустрою своїх районів. Наприклад, так у місті з’явився «Активний Бульвар». І це чудово, адже це і є одним з головних завдань «Бюджету ініціатив чернівчан» – об’єднати мешканців для реалізації спільної ідеї на користь міста! – каже Кристина.

Серед яскравих і важливих втілених ініціатив городян чиновниця пригадує, зокрема, облаштування «Алеї Небайдужості» на Гравітоні, появу нових сучасних майданчиків біля шкіл №2, 24,25, нові класи трудового навчання, лінгафонні кабінети, клас Web-дизайну в художній школі,  закупку в рамках реалізації проектів-переможців обладнання для лікарень (ліжка для пологового будинку, реабілітаційні тренажери, інформаційні куточки про розпізнавання аутизму у діток в ранньому віці).

Авторка цих рядків знає і про реалізацію проєктів, поданих колегами-журналістами – наприклад, облаштування сходів на вул. Козятинській чи асфальтування доріжки до будинку, де мешкають дітки з інвалідністю по вул. Турецькій. А ще не лише важливим, а й дуже милим, як на мене, є відновлення нещодавно втрачених скульптурних бюстів богів, що є частиною унікального архітектурного декору будинку №26 по вулиці О.Кобилянської.

Олімпійські боги на фасаді. Проєкт «Бюджету участі» 2016 року

Водночас, варто зізнатися, що залучення до Бюджету участі навчальних чи медичних закладів створило й певну проблему: їхні можливості використання людського ресурсу для голосування дають великі переваги над іншими учасниками. Тому в Полтаві переконані: освіта й охорона здоров’я фінансуються з інших програм і не мають подаватися на Бюджет участі. До такої ж думки дійшли і в Чернівцях. Натомість будуть пробувати інший пілотний проєкт – «Шкільний бюджет участі», де пропозиції подають і голосують за них учні. Треба привчати дітей до громадської активності і вміння розпоряджатися бюджетними коштами!

Тож на останній сесії затверджено суму на бюджет участі, але оскільки сесія ще не закрита, то й рішення не підписане. Але йдеться про виділення 1% від бюджету міста – орієнтовно це 18 млн грн. Це буде максимальна сума за всі роки – зазвичай бувало менше.

А до 15 червня триває прийом проектів, які реалізовуватимуться наступного року.

Маріанна АНТОНЮК

за матеріалами прес-туру в межах проекту Харківського прес-клубу за підтримки «Медійної програми в Україні», що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується міжнародною організацією Internews.

* Партиципаторний бюджет (Бюджет участі чи Громадський бюджет) — демократичний процес дискусії та прийняття рішень, в якому кожен мешканець населеного пункту має змогу впливати на що витрачати муніципальний бюджет.

5 років бюджету участі в Чернівцях у цифрах:

Подано – 390 проектів

На голосуванні перебували 314 ініціатив

Проголосували за них 70 043 чернівчан

На реалізації – 119 проектів

Реалізовано 107 проектів

Запис Бюджет участі: від богів на фасадах – до інклюзивних пляжів на водоймах спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цього разу ми вирушили в подорож шевченківськими місцями – до села Березова Рудка Пирятинського району. Саме тут розташована садиба Закревських – пам’ятка історії, архітектури та садово-паркової культури кінця XVIII –початку XIX століть.

Від траси «Київ – Харків» до Березової Рудки їхати 12 кілометрів. Треба відзначити, що власною автівкою туристам дістатися туди не буде проблемою, адже дорога більш-менш нормальна. Окрім того, до населеного пункту курсують автобуси з Пирятина.

Село заснував гетьман Іван Скоропадський 1717 року. Пізніше Березову Рудку в нащадків гетьмана викупили Закревські й зробили його своїм родинним маєтком.

Досі зберігся двоповерховий мурований палац у стилі необароко, зведений 1838 року, у якому мешкали поміщики. Будівлю, яка нині має статус національної пам’ятки, проектував відомий на той час архітектор Євген Червінський.

– Династія Закревських жила в Рудці понад 160 років. П’ять поколінь у різний час мешкали в маєтку. Парадний двір складається з трьох будівель: помешкання для прийому гостей, їдальня-пекарня-кондитерська, пізніше прибудували оранжерею й палац, – розповідає директорка Березоворудського історико-краєзнавчого музею Валентина Гончар. – Раніше в маєтку були чотири альтанки (у китайському, японському стилі, чайний павільйон), але до сьогодні збереглася лише одна, цегляна, вбудована в огорожу. Із цього місця відкривався чудовий краєвид на річку Рудку.

Складнощі зі збереженням пам’ятки

Із 1929 року в приміщенні палацу функціонує сільськогосподарський технікум, тож будівля перебуває на балансі міністерства освіти й науки та міністерства аграрної політики.

Проблема полягає в тому, що палац – пам’ятка архітектури національного значення, а робити реставрацію технікуму не під силу. Міністерство культури жодним чином не долучалося до відновлення та збереження історичної спадщини. Валентина Василівна в музеї – і директорка, і екскурсоводка, і прибиральниця. Каже, що за останні роки жодної реставрації не було, лише планові ремонти виконували.

Нащадки відомої династії періодично приїжджають до маєтку, керівництво музею не втрачає з ними зв’язку.

– Одна з Закревських, яка мешкає в Люксембурзі, 2009 року виділила гроші на ремонт даху палацу. Завдяки цьому будинок не завалився, – розповідає Валентина Василівна. –Але цих грошей не вистачило. Я їздила до голови Полтавської ОДА (тоді ще – Валерія Асадчева), і нам дали ще 300 тисяч гривень. На ці кошти перекрили дах, зробили відмостку навколо будівлі, нове водовідведення, і це певною мірою врятувало будинок.

Директорка Березоворудського історико-краєзнавчого музею каже, що неодноразово зверталася до влади, писала звернення. Районна адміністрація також долучалася й просила фінансової підтримки згори, але поки що марно.

Сподівання в Березовій Рудці покладають на чинну владу.

– Нещодавно до нас приїздили голова Полтавської ОДА Олег Синєгубов і його заступниця Катерина Рижеченко, які порушили питання внесення палацу до програми «Велике будівництво» 2021 року, – розповідає Валентина Василівна.

Неподалік від палацу розташована піраміда-усипальниця.

– Своїх родичів Закревські ховали під стіною Свято-Троїцької церкви, яка, на жаль, не збереглася. А Гнат Платонович Закревський, представник останнього покоління, побачив, що ці поховання почали руйнуватися, – розповідає Валентина Гончар. – Йому хотілося увіковічнити свій знаменитий рід, адже з нього вийшло багато видатних людей. Тож Гнат Платонович вирішив накрити сімейний родинний склеп пірамідою-каплицею.

Піраміда-усипальниця складається з трьох поверхів. Два підземні – давні поховання, які збереглися частково. На другому поверсі містилися тіла самого Гната Платоновича Закревського, який помер під час подорожі в Єгипті, і його сина, який помер через шість років після батька. Два підземні поверхи закрили ажурною решіткою. Через неї проглядалися цинкові домовини, які й привабили грабіжників.

– Старожили розповідають, що коли червоноармійці прибули проводити продрозверстку в село, вони зайшли в незвичайну споруду, витягли поховання назовні, усе розібрали, кістки викинули в канаву, якою було обнесене кладовище. Цинкові домовини залишили, нічого крім срібних ручок, не знайшовши. Полізли вниз, зруйнували решту поховань. А селянам було боляче на це все дивитися, і вони тихо вночі викопали на околиці кладовища яму і знесли рештки родини Закревських туди, – розповідає Валентина Василівна.

Довго ця могила стояла без будь-яких ознак, пізніше на ній поставили примітивний хрест. А згодом, уже в часи незалежної України, сюди почали їздити нащадки Закревських. Тоді на могилі поставили хрест та надгробок, зробили біля неї огорожу.

Зараз піраміда перебуває в жалюгідному стані й потребує негайного відновлення. Свого часу розграбоване поховання всередині прикрите лише дерев’яним помостом.

За словами директорки музею, піраміду-усипальницю також внесли до проекту «Велике будівництво» 2021 року.

Березова Рудка й Тарас Шевченко

Тарас Шевченко досить часто бував у березоворудському маєтку.

Уперше він приїхав сюди в липні 1843 року на один день, потім – у грудні 1843-го. Тоді Кобзар намалював два портрети господарів будинку Платона Олексійовича та його чарівної дружини Ганни Іванівни Закревської, яка була його великим коханням.

Як зазначає директорка, музею, саме тут письменник був щасливий.

– Уже викуплений з неволі 1938 року до 1847-го, коли пішов на заслання. Значна частина цих років припадає саме на перебування в Березовій Рудці. Тут письменник мав багато друзів, тож часто їздив сюди. Шевченко любив зустрічатися з селянами, спілкувався з їхніми дітьми. Коли зустрічав малечу, завжди давав копієчку, – каже Валентина Василівна.

Саме з Березовою Рудкою пов’язане глибоке та сумне кохання письменника, адже його обраниця Ганна була заміжня. За Платона Закревського її 17-річною дівчиною видали силоміць батьки.

Ганні Закревській поет, уже перебуваючи на засланні, присвятив низку своїх віршів.

– Уперше вони зустрілися 12 липня 1843 року на балу в поміщиці Вільховської, у селі Мосівка Черкаської області. Шевченко закохався в Ганну з першого погляду. Вірш «Г.З» – спогад про їхню першу зустріч. «Якби зустрілися ми знову» – ще одна інтимна поезія, яку відомий уродженець Полтавщини Микола Лисенко поклав на музику, – каже Валентина Василівна. – Уже коли письменник відбув заслання і приїхав до Пирятина з надією побачити Ганну, то дізнався, що її вже немає живої. Саме тоді він пише плач за долею Ганни «Ой, маю я, маю оченята».

На території палацово-паркового комплексу розташований пам’ятник Тарасові Шевченку.

Пройтися місцями, де творив митець, споглядати краєвиди, якими він надихався, – усе це варте того, аби вирушити в мандри до Березової Рудки.

Варто зазначити, що неподалік розташоване і село Крячківка, де щороку проводять кобзарський фестиваль.

У центрі села, неподалік піраміди працюють три магазини та кафе. Там можна придбати собі харчі. Пані Валентина зазначає, що раніше в Березовій Рудці функціонувала «зелена» садиба, але господарі вирішили закрити її. Тож зараз зупинитися у селі з ночівлею практично ніде.

Екскурсія маєтком Закревських для дорослих коштує 20 грн, для дітей – 10 грн. Попередньо краще домовлятися з директоркою музею. Телефонуйте за номером: (096) 495-39-62.

Графік роботи: щодня з 10 до 17.00,  понеділок та неділя – вихідні.

Наталка Сіробаб, полтавське інтернет-видання Kolo.news

Запис Вйо, на прогулянку: відкриваємо невідому Полтавщину спершу з'явиться на Медіа-Версії.