Однією з ознак початку «передвиборної шарпанини» користувачі соцмереж називають те, що «в друзі косяком починають іти пропозиції від «авторів цифрового контенту» без жодного допису або з закритим профілем».

Але є ще й реальніші свідчення ймовірності майбутніх перегонів. Наприклад, Центральна виборча комісія відновила доступ на офіційному вебсайті до інформаційних ресурсів про попередні загальнонаціональні й місцеві вибори в Україні.

Інформаційні ресурси ЦВК, які були тимчасово закриті в лютому 2022-го задля захисту цілісності бази даних й забезпечення захисту персональних даних після початку повномасштабного вторгнення рф на наші території у зв’язку із введенням в Україні воєнного стану, наразі відкрили.

Інформаційна система Комісії зберігає відомості про результати минулих виборів, зокрема, про обраних народних депутатів України, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів, про членів територіальних виборчих комісій. Допуск до них був обмежений, щоб не дістався рф, яка проводила псевдореферендуми, складала певні списки активістів, працівників органів державної влади й місцевого самоврядування..

Упродовж 2022–2024 років Комісія вжила необхідних технологічних та організаційних заходів, спрямованих на відновлення функціонування Держреєстру виборців та посилення захисту офіційного вебсайту Комісії.

Звісно, заступник голови ЦВК Сергій Дубовик наголосив, що відкриття ресурсів ЦВК – це  «планові заходи», «не пов’язані з будь-якою виборчою кампанією».

Але «коли зорі запалюють – значить, це комусь потрібно», казав класик. Тож виборів, які вигідні комусь і в Україні, буцімто хочуть і в наших стратегічних партнерів – США. Принаймні, спецпредставник американського президента Дональда Трампа з питань України та Росії Кіт Келлог в інтерв’ю агентству Reuters заявив, що «за умови досягнення угоди про припинення вогню з Росією «найближчими місяцями», Сполучені Штати хочуть, щоб Україна провела президентські і парламентські вибори до кінця року».

Чи потрібні вони, чи реальне їх проведення і як до цієї ідеї ставляться політики?

В ексклюзивному коментарі для Версій перша заступниця Голови Виконавчого секретаріату ВО «Батьківщина» та керівниця департаменту партійної та кадрової роботи Олена Шустік повідомила:

«В умовах воєнного стану Конституція та профільне законодавство забороняють проведення будь-яких виборів. Натомість Виборчий кодекс у ст. 20 передбачає, що рішення щодо призначення виборів, виборчий процес яких не розпочався у зв’язку з введенням воєнного стану, оголошується не пізніше місяця з дня його припинення або скасування. Такі законодавчі реалії”.

Водночас пані Шустік зазначила: “Партія «Батьківщина» живе і працює. На людей та для людей. І повірте, що «Батьківщина», як єдина партія, яка все своє 25-річне політичне життя має фракцію у Верховній Раді, буде готова до проведення виборів, коли б вони не відбулись».

Також народна депутатка України V та VI скликань наголосила, що Виборчий кодекс, який передбачає пропорційну систему виборів з відкритими списками і гарантує гендерний баланс, набрав чинності 1 січня 2020 року. Відповідно Президентські та Парламентські повоєнні (перші) вибори пройдуть по ньому вперше.

***

Останні дні видалися насиченими на політичні події світового масштабу: розмова Трампа з путіним і Зеленським, гучні заяви українського президента, санкції проти лідера опзиції Петра Порошенка і чергова хвиля розмов про припинення вогню в Україні найближчим часом і проведення парламентських та президентських виборів, підготовка яких нібито уже повним ходом іде на місцях. Редакція Parlament.ua дізнавалася, що із цих заяв може бути правдою, і чи дійсно провладна партія, опозиція і місцеві політичні сили готуються до виборів.

Політолог: «У сьогоднішніх умовах проблема виборів набирає драматичного значення»

Доктор політичних наук, професор, зав. кафедри політології та державного управління Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича Андрій КРУГЛАШОВ нагадує, що про вибори в Україні всі згадали не сьогодні. І про висловлену у довоєнний період довіру до політиків у суспільства таки варто вже перепитати – надто багато відтоді змінилося. Та питання в іншому: чи зможемо ми забезпечити належні умови для цих виборів і відповідно – зберегти обраний нами демократичний шлях розвитку?

«Тема виборів, очевидно, виникає не випадково. Тому що останні вибори в Україні як президентські, так і парламентські мали місце ще 2019 року, а місцеві – 2020-го. І ясна річ, що українське суспільство, а тим більше – політична еліта, українська політична система – вони, особливо внаслідок тих травм, втрат і тиску, яких ми зазнаємо від повномасштабного вторгнення рф на нашу територію і окупації чималої частини наших земель – вимагають певних нових форматів діяльності. Зокрема нашої влади як у центрі, так і на місцях, – погоджується науковець. – Але чому ця тематика піднялася саме тепер?

Звичайно, не хочеться вдаватись до конспірології, але е питання активно просуває Вашингтон, і саме з боку нової команди президента Трампа-2 лунають заклики, що такі вбори можна проводити і під час війни.

Насправді це не так просто, і не тільки з технічного та організаційного погляду. Тому що в нас близько 10 млн людей перебувають за кордоном; є велика кількість внутрішньо переміщених осіб; тривають бойові дії, і умови того перемир’я чи миру, які нам пропонує цей діалог путіна і Трампа за чи над нашою головою – вони викликають чимале занепокоєння, щонайменше.

Тому з одного боку дуже важливо і справді потрібно оновити нашу політичну еліту, перевірити підтримку з боку суспільства і політичним силам, і лідерам, і змінити формат дій влади – все це досить важливо для того, щоб Україна залишалася на шляху збереження і розвитку як демократичної держави.

З іншого боку, проблеми, які виникають з відсутністю належних умов для проведення виборів, теж є насправді об’ємними і складними.

Хоча варто сказати, що тема виборів в українському суспільстві і серед українських політичних еліт починається не від заяв Трампа чи Келлога, вона почала звучати набагато раніше, і їх призована підготовка почалася давно, а зараз перейшла в нову фазу. Певною несподіванкою стало рішення РНБО про те, що в санкційний список потрапив уже і експрезидент України Петро Порошенко – лідер «Європейської солідарності». Тож тематика виборів уже, очевидно, серйозно сприйнята чинним керівництвом нашої держави і відповідно вони починають діяти якщо не на випередження, то принаймні намагаються створити умови, щоб ситуація залишалася під їх переважним контролем.

Вочевидь, у таких умовах геополітичної невизначеності і великих ризиків, які постають перед Україною, насамперед в контексті можливого прямого діалогу «Вашингтон – москва» без належної участі України, або й замість України, при явній небезпеці відсування наших європейських партнерів або при не зовсім зрозумілому форматі їх участі у цьому процесі, проблема виборів набуває такого, я би сказав, драматичного значення.

Отже, сьогодні ще рано говорити, коли ці вибори можуть відбутися та в якому саме форматі. Єдине, що можемо констатувати – що ця проблема вже потрапила до порядку денного, і не тільки нашої держави, а й наших партнерів-союзників, та й ворогів також . Вже чуємо наратив про «мирний договір з росією» (очевидно, що на її умовах), що його має підписувати нова українська влада і новий український президент. Тому поява такого синхрону між москвою і Вашингтоном щонайменше насторожує.

А з іншого боку наш демократичний процес зупинився в точці замерзання, у нас виникло багато викликів щодо реальних питань національної,  суспільної й державної консолідації, і у нас справді багато є питань до багатьох із наших політиків.

Ясна річ, що такий демократичний засіб впливу на владу як вибори, замінити нічим – за умови, звісно, жорсткого дотримання всіх демократичних процедур. Та під час ведення  активних бойових дій і при невизначеності нашої безпекової ситуації дуже важко сподіватися, що ці вибори будуть для України, по-перше, більш-менш спокійними, а по-друге, рятівними. Але – побачимо. Ситуація розвивається надзвичайно динамічно, і саме головне в ній – розуміння одного: що ключовим чинником нашого збереження і розвитку як держави та суспільства виступає розуміння необхідності опори на свої власні сили. Це підтримка боєздатності наших Збройних Сил України, дотримання норм закону і Конституції, і розуміння того, що ніхто із політиків не приходить у владу навічно чи навіть обов’язково до кінця свого життя.

Сподіваюсь, що спільними зусиллями такий підхід переможе. Але, на жаль, ми опинилися у більш ніж складній ситуації і з російсько-українською війною, і з колізіями перемовного процесу і, звичайно, з перспективами та ціною збереження і розвитку нашої держави саме як демократичної і європейської».

Нардеп від провладної партії: «Актуально наблизити повернення миру в Україну. Тоді і до виборів дійде».

Так виглядає, що  хвилі «передвиборчої бурі» виглядають штормовими тільки здалеку. Вирування пристрастей у парламенті до регіонів докочуються, але на місцях стихають. Особливої активності ні біля партійних офісів, ні на сторінках у їхніх соцмережах не спостерігається. Народний депутат від партії влади «Слуга народу» Георгій Мазурашу так і зауважує – що «не в курсі про щось таке, що сприймав би як ознаку початку підготовки до майбутніх виборів».

«З одного боку, класично вважається, що до наступних виборів починають готуватися на другий день після попередніх, – усміхається Мазурашу. –  Але в наших умовах, думаю, готуватися до виборів, перейматися цим питанням, можливо, навіть аморально.

Я не в курсі. Можливо, дотичні до партійних осередків можуть знати більше. Я не бачу нічого особливого, що могло би свідчити про підготовку не в сенсі «постійного процесу», який мав би стартувати на другий день після попередніх виборів. Хіба сприймати за ознаку запровадження санкцій проти Петра Олексійовича? :) Так це ж по ідеї лише додасть йому в рейтингу :) Чи, може, це його хочуть підтягнути під «повторимо»?:) А щодо США… Ну, знову ж таки, це стратегічний партнер України, можуть висловлювати побажання. Але ми ж не штат США – це наші внутрішні справи. Особисто я теж хотів би, щоби вибори відбулись якомога швидше, бо це означало би, що закінчилась війна, або мінімум активна фаза, і зʼявились безпекові та інші умови для проведення виборів. Але… Тепер актуально наблизити повернення миру в Україну. Тоді і до виборів дійде…»

Опозиція: «Запиту на вибори немає!»

Заступник голови Чернівецької обласної ради, керівник Чернівецької територіальної організації політично партії «Європейська солідарність» Михайло ПАВЛЮК переконаний, що питання про ймовірність виборів в Україні може поставати тоді, коли для цього будуть передумови і запит суспільства. Ні того, ні іншого він наразі не спостерігає.

«Як представник команди партії «Європейська солідарність», послідовно вважаю, що сьогодні вибори в Україні – це підрив державності і загроза існуванню державної єдності.

У нас воєнний стан, воєнна агресія росії триває – і є безліч проблем, які з цього випливають.  Зокрема, відсутність організаційної спроможності провести вибори. Адже у волевиявленні не зможуть взяти участь усі громадяни – особливо неприйнятна така ситуація стосовно тих, які віддають за Україну своє життя і здоров’я.

Беручи участь у виборчих процесах від 2006 року, добре знаю, які величезні кошти необхідні для організації виборів – для роботи на дільницях, для  спостереження, підрахунку… Цілком очевидно, що зараз для проведення виборів немає коштів, тому зовсім не розумію позиції деяких колег, які закликають «давайте проведемо – а гроші знайдуться»…

А найголовніше – чи є на це запит суспільства. Насправді люди найбільше хочуть насамперед припинення агресії, повернення додому бійців і відбудови країни. А також боротьби з корупцією, адкватних тарифів і зарплат тощо. І серед цих побажань бажання виборів немає!

А щодо того, як ми «готуємося до виборів» – наша команда зосереджена на допомозі ЗСУ, на волонтерстві. Найкраща підготовка до виборів – це реальна підтримка обороноздатності країни. Адже більше 3,5 тис. наших однопартійців служать, більше сотні загинули, і підтримки потребують їхні родини. Це нас поєднує з суспільством – побитим, але не здоланим».

Місцева партія: «Вибори у воєнний період – це недоречно, неправильно і непотрібно».

Голова місцевої партії «Єдина Альтернатива», депутат Чернівецької облради Володимир МОРОЗ також дотримується того, що війна і вибори несумісні: «На мій погляд, у воєнний період вибори – це недоречно, неправильно і непотрібно. Та й Конституція забороняє. І прецедентів проведення виборів у воюючій країні немає – приклад Америки зовсім сюди не пасує, адже Друга світова війна, під час якої проходили президентські вибори в Штатах, не велася на території США. Тож ми, «Єдина Альтернатива, до виборів не готуємося».

Місцевий тервиборчком: «Організаційно проведення виборів в принципі можливе»

Голова Чернівецького обласного тервиборчкому Микола КАСПРУК, навпаки, вважає можливість проведення виборів цілком імовірними. Хоча наразі жодних вказівок від ЦВК про підготовку до виборів не надходило.

«Важко щось на цю тему сказати, адже багато чуток ходить. Судячи з активності в соцмережах – щось назріває. Бо хоч ніхто нічого ще не заявив – а потенційних кандидатів уже старанно критикують, та й просто так ніхто би не витрачав кошти на медіа і на борди. І  Але так, щоб безпосередня підготовка розпочалася – то окрім того, що ЦВК відкрив реєстр, нічого немає.

Тобто маємо зараз тільки такі «симптоми підготовки» до виборів, а офіційно ніхто нічого не буде говорити, доки не буде прийняте рішення на вищому політичному рівні.

Організаційно проведення виборів в принципі можливе. Звісно, буде трохи складно. Та у війську це навіть простіше організувати, ніж за кордоном. Є визначена концентрація військових у визначених місцях – тож можна організувати і провести голосування.

А от за кордоном, де «нашого цвіту по всьому світу»… Раніше зазвичай була визначена дільниця десь у посольстві. Зараз же таких дільниць треба на кожну країну хоча би по сотні. Бо чисто фізично виборці не встигнуть проголосувати навіть на 10 дільницях. А в країнах, де наших громадян зараз дуже багато (у тій же Польщі) – то ледь не в кожному місті рівня нашого обласного центру треба створювати по десятку виборчих дільниць…

Та якщо на це буде політична воля – то це цілком можна реалізувати.

Через Дію – думаю, що це нереально. Навіть на прикладі виплати тисячі гривень «є-підтримки» населенню бачимо, далеко не всі цією можливістю скористалися, не реєструвалися… У публічному просторі фігурувала цифра порядка 19 млн, які взяли по цій тисячі, з урахуванням того, що майже половина від них – це діти.

Тож якби навіть хтось хотів запустити електронний механізм – це отримає багато критики, оскільки це найлегший спосіб сфальсифікувати вибори. Навіть під час голосування на дому складніше щось підтасувати, адже до виборця йдуть кілька членів комісії, спостерігачі… А запропонувати «допомогу» людині, не надто «підкованій» в електронному голосуванні, значно простіше. І проголосувати замість неї…

Солдат ЗСУ: «Тут в окопах усіх бісить, що в тилу ходять по ресторанах і ще й виставляють світлини…»

Політологічний погляд кандидата політичних наук Андрія ГЕВЮКА на вибори нині корелюється його побратимами – Андрій нині солдат ЗСУ.

«В нас останні дні ведуться розмови що на Пасху буде перемир’я. Тут думки про це розділилися більшість хоче додому бо втомлені і виснажені, але не хочуть такого перемир’я, без збереження територій. Тобто є чіткий запит на справедливість.

Солдатів тут в окопах бісить, що в тилу люди в їх містах і селах ходять по ресторанах і ще й виставляють світлини… Тут тригером є будь-які розваги, якими хваляться їх односельчани чи містяни – дивує і бісить, що народ тратить гроші на розваги і на бруківку, як вони кажуть – «на всяку хрєнь». А в моєму підрозділі 50 дронів в день йде…

Я до того, що на виборах матимуть шанс отримати підтримку військових ті політики, які це бачать, усвідомлюють і хто розвиватиме ці тези. Ну і протидіяти корупції.

А коли вибори будуть… Якщо справді на Пасху підпишуть мир чи якесь перемир’я, то на кінець літа – початок осені будуть. Усі одночасно».

Маріанна Антонюк

Запис Чи будуть цього року вибори? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На переконання лідерки «Батьківщини», Україну позбавляють права самостійно ухвалювати рішення та формувати органи влади, а нав’язані ззовні міжнародні менеджери на зацікавлені в покращенні добробуту українців, адже працюють на міжнародних лобістів, мета яких – отримати якомога більший прибуток.

Тимошенко запевняє, що ефективні міжнародні менеджери не можуть краще за самих українців навести лад і управляти ресурсами. Підтвердження цьому – створені з 2014 року міжнародними структурами численні антикорупційні органи в Україні, які за понад 10 років не те що не зменшили корупцію, а довели її до гігантських масштабів.

Займаються дріб’язковими справами, а високорівнева корупція знову «в законі» і під захистом антикорупційних органів, – уточнила Тимошенко.

Також одним із прикладів «успішної» роботи іноземних управлінців вона називає роботу міжнародних наглядових рад при наших державних монополіях (таких як «Укрпошту», НАК «Нафтогаз», «Енергоатом», Укрзалізницю, «Укроборонпром», а також Ощадбанк, Укрексімбанк). Ці радники отримують мільйонні зарплати, однак замість покращення роботи і розвитку цих монополій, почали підвищувати тарифи – на газ, на електроенергію, на воду, на тепло, на транспорт, на банківські послуги. Тобто міжнародні управлінці коштом українців почали збільшувати свої прибутки.

Таких реформ, законів, рішень – сотні, каже лідерка «Батьківщини».  І лише об’єднавшись, маємо надію на успішне протистояння запитам глобальних структур, які, користуючись війною і слабкістю державної влади, проводять агресивну колоніальну політику над Україною. Зупиняти цей процес треба негайно і категорично, адже саме «міжнародні» менеджери глобальної олігархії керують урядом і парламентом України, вони ж уже готуються управляти українськими судами.

Тимошенко закликає завершити експерименти над Україною та повернути країні її суверенітет, а українцям – право розпоряджатися власним життям.

За матеріалами інтернет-видань

Запис Антикорупційна діяльність чи імітація боротьби з корупцією? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

“Цього тижня виповнилось 25 років моїй політичній силі – партії “Батьківщина”, – пише Ільченко на своїй фб-сторінці. – На офіційній сторінці ви можете подивитись коротенький ролик, в якому перелічені основні здобутки… але я хотів би все-таки викласти і свій погляд, неофіційно-експертний. Все-таки із цієї далеко непростої чверті століття майже 20 років партійної історії я спостерігав на власні очі.

Скористаюсь можливістю і нарешті, відповім на питання про “претензійну назву” партії, а також про гасло “партій багато – Батьківщина одна”.

Знаєте, іноді складається враження, що люди не пам’ятають назв партій, які ще не так давно гриміли в медіа. Наприклад, “Слуга народу” – це хіба не претензійна назва? А “Голос”? А ще була така партія, “Садопоміч”… пробачте, “Самопоміч”. А ще на моїй пам’яті була така організація, “Україна, Яку Будуємо Самі” із епічною аббревіатурою УЯБС. А пам’ятаєте ГАК – Громадянський Актив Києва?… Ще був “Демальянс”, який був такий страшний, його так всі боялись… що він кудись розчинився.

На всьому цьому строкатому фоні претензій і пафосу ювілярка виглядає… доволі невишукано. Всеукраїнське Об’єднання “Батьківщина” – із цією назвою партія пройшла всю свою історію (ще раз нагадую – “Блок Юлії Тимошенко”, який досі поминають, був реальним блоком декількох партій). І на відміну від перелічених прикладів, не забулась, а досі продовжує працювати в парламенті. Так і виходить, що партій багато, а ось така “Батьківщина” – одна…

Чим же мені запам’ятались ці двадцять п’ять років. Перш за все, друзями – більше друзів, ніж в “Батьківщині”, я не зустрів ніде (включаючи фейсбук).

Але я все-таки експерт і системний аналітик, отже, крім чисто особистого враження, необхідно навести щось об’єктивне і більш суттєве. На щастя, в “Батьківщину” я вступив саме тому, що в ній було достатньо системних проєктів, які варті згадки навіть через роки. Із них я вибрав п’ять.

– Енергетична реформа 2000 року. Більшості вона запам’яталась як повернення світла після довгого періода віялових відключень, а тому сприймається чисто емоційно. Однак це було системне рішення, яке можна і треба знову вивчати – бо перед Україною стоять аналогічні проблеми, і уже ясно, що голий ринок їх не вирішить. В основі тодішнього рішення лежало поняття Національної Енергетичної Мережі (National Grid) – термін, добре відомий британським енергетикам. Воно виходило із розуміння, що виробництво електрики – це складний процес, який включає в себе не лише генерацію, а й доставку і накопичення. Відповідно, необхідно на державному рівні передбачити систему не лише загального менеджмента, а й мікроменеджмента – який буде враховувати заміщення поставок, пікове споживання, раптові скачки, стихійні лиха тощо – і приймати рішення на основі чітких критеріїв. Юлія Тимошенко тоді заклала тільки саму основу – “енергетичний пул”, в рамках якого можна було легко контролювати заміщувальні схеми поставок, і ловити за хвіст численних посередників. І цієї основи вистачило для того, щоб не лише відновили енергетичний баланс, а й на 8% підняти ВВП. Окремо необхідно зауважити – у нас уже ті часи забули, а в російській пресі тоді стояв формений вереск “у наших компаній атбірают Україну” (що, до речі, дає опосередковану відповідь на питання, хто від початку марив пробковими шоломами і звідки неоколоніалізм розповзся світом). Кому треба, я покажу скрин із прикладом.

– Проект “Ідеальна країна”. Я досі вважаю його за системністю другим по значущості проектом “Батьківщини” – і не лише тому, що саме там почалась моя довга дорога як експерта. Це не просто була перша соцмережа в Україні – це було те, що зветься “проблемно-орієнтованою соціальною аналітикою”. Знаєте, напевне, модель кризового менеджмента під красивою назвою SARA – Search, Analyse, Response, Assessment. Так от в Україні єдина спроба застосувати цю модель була зроблена якраз в “Ідеальній країні” – більше таких спроб не було. В його основі лежить уявлення, що законодавство повинно йти не від теоретичних побудов певних “ідеальних відносин”, а від аналізу того, як ці відносини складаються в суспільстві. А для цього необхідно якомога широко збирати описи низових проблем та варіантів їх рішень, які потім мають аналізуватись, виводитись певна спільна модель, яка перш за все вирішує підсвічені проблеми (і за можливістю не породжує нових), і результує в набір практичних законопроектів. В “Ідеальній країні” була реалізована повнофункціональна модель цього ланцюжка – від форм опису проблем до функціоналу автоматизованої розробки законопроектів. Вона не “вистрелила” лише тому, що з’явилась в 2007 році, а поширення інтернету у нас набуло критичної межі аж в 2010-2011 рр. (до речі, цікаво якось прослідкувати, яку роль в лібералізації ринку інтернет-послуг зіграли вимоги Манафорта, який планував використати інтернет для своїх пропагандистських програм – і наскільки це було одним із наслідків покращення добробуту громадян, закладене урядом Тимошенко).

– Законодавча реформа 2005 року. Переважна більшість читачів таку і не згадають, бо вона ніколи так не називалась і не розглядалась в такому контексті. Однак вона все-таки була. В попередньому блоці я описав модель законотворчості, яка йде “знизу”. А в Україні традиційно законотворчість йде “згори” – законотворці спершу пишуть закон, “по теоретичним тезам” (часто взятих з якоїсь методички або наукоподібної статті), а потім цей закон обростає положеннями, листами, роз’ясненнями, трактовками, підзаконними актами, в яких поламає ногу і професійний юрист… Зараз, до речі, цей принцип дійшов свого апогея – законопроекти, які тягнуть через парламент, не більші за 10-20 сторінок, бо там все винесено на постанови Кабміну. Тобто, у нас начебто правова система є, а на практиці всім в ручному режимі керує уряд. Так ось в 2005 році Тимошенко зібрала команду експертів-правників, прошерстила закони і скасувала більше ТРЬОХ ТИСЯЧ отаких ось листів та роз’яснень, за кожним із яких ховались чиїсь інтереси чи навіть прямо схеми. Це знову ж таки, єдиний приклад, коли законодавство цілеспрямовано аналізувалось як складна система, і цілеспрямовано шукались методи спрощення правового простору і переходу до “низового формату” законотворчого процесу.

– “Конституанта”. Я виокремлюю це в окремий системний проект, тому що Основний Закон завжди повинен бути центром правової системи. Всі закони мають конкретизувати чи розвивати норми Основного Закона по кластерному принципу – це полегшує розробку нових законів і полегшує аналітику їх застосування. Більше того, такий принцип дозволяє представити законодавство моїм улюбленим математичним методом – як граф, де вузлами будуть виступати поняття, а кластерами – правові сфери. За допомогою такої моделі можна буде просто ковзати по законодавству, як по хвилі – а життя людини стане на порядок простіше, якщо вона здатна сама розібратись в законах, які стосуються її добробуту та життя, а не налякано тицяється куди попало і таким чином стає легкою здобиччю для шахраїв, які пропонують зробити все “за один клік та безкоштовну реєстрацію через смс”.

– “Новий Курс”. Це уже всі знають – масштабний проект системного аналізу стану української економіки, який було виконано експертами і науковцями з різних галузей. Я й сам трохи доклав до нього руку, тому я й називаю його останнім – хоча він представляє собою результат осмислення і глибокого аналізу всіх попередніх системних проектів та рішень як самої Тимошенко, так і партії “Батьківщина”. Не було б ніякого Нового Курсу, якби не було енергетичної реформи, правової реформи, спроб створити проблемно-орієнтовану аналітику і ще багато-багато всього…

… я не сумніваюсь, що точно так само можна знайти і численні невдачі партії. Але цим із задоволенням уже не перше десятиріччя займаються цілі армії експертів – так що, я думаю, можу собі дозволити зосередитись на здобутках та успіхах.

Ну і потім, ювілярка заслужила – адже всі перелічені мною системні проекти варті вивчення, осмислення, модернізації… і повторення, на новому, якісно кращому рівні.

Сподіваюсь, що так і буде”.

Запис Партій багато – «Батьківщина» одна спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про це написала на своїй сторінці у Фейсбук лідерка партії Юлія Тимошенко.

Інший формат відзначення дня народження партії сьогодні лідерка «Батьківщини» та її однопартійці вважають недоречним.

«Урочистості з цього приводу неодмінно будуть. Вже після перемоги над ворогом», – пообіцяла Юлія Тимошенко.

Водночас експремʼєрка зазначила, що пишається своєю командою, яка вміє працювати, та запевнила, що після перемоги «Батьківщина» поверне до управління країною професіоналізм, відповідальність, ефективність.

«Немає жодного сумніву, що ми, українці, переможемо ворога у війні, і після цього подолаємо всі негаразди та успішно пройдемо шлях відродження своєї красивої, європейської України», – написала Юлія Тимошенко.

Нагадаємо, «Батьківщина» була заснована 9 липня 1999 року. Її незмінна лідерка Юлія Тимошенко двічі очолювала уряд. У чинному скликанні парламенту «Батьківщину» пам’ятають за гучні виступи проти продажу сільськогосподарської землі, приватизації стратегічних обʼєктів, підвищення податків для бізнесу, проти легалізації грального бізнесу та марихуани, збільшення тарифів на газ і електроенергію.

ba.org.ua

Запис Чверть віку партії: 25 гуманітарних та військових вантажів замість святкувань спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про те:

хто і чому роззброїв Україну?

яким має бути закон про мобілізацію?

чому легалізація канабісу – це легалізація наркобізнесу в Україні?

як знищували Тимошенко-політика і що найстрашніше в тюрмі?

який головний фактор перемоги України?

про зустрічі з Путіним та зраду Ющенка.

Інтерв’ю можна переглянути за посиланням.

00:00 Початок 02:36 Де Юлія Тимошенко зустріла війну? 05:27 Яким має бути закон про мобілізацію? 08:51 Яка форма правління потрібна Україні? 15:39 Чи можливі зміни під час війни? 36:15 Чому “Батьківщина” не голосувала за ринок землі? 38:51 Чому проти закону про медичний канабіс? 43:03 Чи відчуває відповідальність? 49:03 За що обізвала Піскуна? 52:07 Який правильний шлях до перемоги? 1:02:12 Коли відчула загрозу війни? 1:06:51 Про зустріч з Путіним 1:13:58 Чому почався конфлікт з Ющенком? 1:21:21 Хто найкращий президент? 1:21:35 Що робити у разі перемоги Трампа? 1:22:21 Рецепт фізичної форми 1:23:20 Театр чи кіно? 1:23:37 Коти чи собаки? 1:23:57 Що читає? 1:24:31 Про Валерія Залужного 1:26:09 Що найстрашніше у тюрмі? 1:30:02 Хто буде наступним президентом? 1:31:32 Які політичні амбіції? 1:34:10 Коли і як Україна переможе?

Запис Юлія Тимошенко – про мобілізацію, легалізацію канабісу, відставку Залужного, тюрму та зради спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про це в ефірі 4 каналу заявила політична експертка Олександра Решмеділова.

Влада не хоче брати на себе відповідальність в жодному випадку. В будь-яких питаннях мають активізовуватися інші політики. До прикладу, якби «Батьківщина» не пнула Кабмін, не було б рішення збільшити субсидії на 12 мільярдів. Серйозно, якби не артикулювали це питання, тарифів не було в порядку денному, – зауважила експертка.

Команда Тимошенко, за її словами, продовжує роботу в цьому напрямі і наголошує, що обіцяних урядом 12 мільярдів може не вистачити для компенсації витрат всім громадянам, які цього потребуватимуть, адже тарифи найближчим часом можуть зрости вдвічі. В цей час влада традиційно демонструє розгубленість і непрофесійність.

Їм найкраще було б розказувати про амністії капіталів, про нульові декларації, про що завгодно – тільки не про головне, – підсумувала експертка.

Нагадаємо, на погоджувальній раді Юлія Тимошенко представила план захисту людей від здорожчання газу. Він передбачає спрямування на потреби населення газу вітчизняного видобутку за доступною ціною, направлення отриманих від МВФ коштів на збільшення субсидій і виділення субвенцій місцевим громадам. Також «Батьківщина» за підтримки інших опозиційних фракцій під час Дня уряду у Верховній Раді змусила прем’єра відповідати на запитання щодо тарифів та визнати, що субсидії для людей потребують суттєвого перегляду.

https://m.youtube.com/watch?v=CpXablECtO8&feature=youtu.be

Запис Якби не Тимошенко, влада навіть не згадала б про субсидії для людей, – експертка   спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Президентська кампанія офіційно ще не розпочалася, а її інтрига уже встигла змінитися. Після вивчення останніх рейтингів питання, як Порошенку вдасться зберегти владу, змінилося на цікавість: хто не дасть Тимошенко виграти. До списку претендентів додалися Роман Безсмертний і Дмитро Гнап, але вони виглядають занадто слабко «прокачаними», щоби серйозно втрутитися у боротьбу за високі позиції. Восени, напевно, долучаться ще й інші фігуранти –  хто жартома, хто всерйоз – але таке враження, що ніхто до виборів завчасно не готувався.

Це дивовижний національний феномен: українське суспільство надзвичайно політизоване, проте політикою в буквальному сенсі слова тут майже ніхто не займається, навіть самі політики. «Народний фронт», який так, здавалося, вдало розставив своїх людей 2014 року, нікого цікавого висунути не в змозі – і далі виштовхує наперед Яценюка, від якого народ уже недвозначно верне. Парламентською фракцією «фронтовиків» керує, тобто саме громадською роботою займається людина – антонім до слова «харизма», Максим Бурбак.

У «Самопомочі» теж не знайшлося дублера Андрію Садовому, чиї показники підтримки нестримно покотилися вниз. Партійну фракцію очолює Олег Березюк, не такий безнадійний випадок, як із Бурбаком, але це також абсолютно невідомий народу політик. Садового замінити на президентських виборах ніким.

Що вже казати про Петра Порошенка. Зараз у нього стався – очікуваний узагалі-то –  затик: за жодних обставин бачити його в президентському кріслі ще один термін не хоче половина громадян країни. Ніж намагатися якимись неймовірними – і, головне, невідомо якими – зусиллями переломити за час, що залишився, ситуацію на його користь, легше було б зрушити якусь більш прийнятну й не настільки дратівливу для мас кандидатуру від БПП, ніж сам ПП, але таких просто немає. Парламентським керівником фракції є Артур Герасимов, але будь-яка спроба розкрутити таку фігуру приречена – зокрема, через велику кількість скелетів у його шафі. Утім, ніхто й не збирався розкручувати якогось наступника Порошенка: сама думка про це противна Банковій, де рогами вперлися у варіант А, тобто П, й нікого іншого бачити не бажають. Що робити, якщо перший виявиться непрохідним? Рвати на собі волосся? Політика цієї політичної сили починається й закінчується там, де починаються й закінчуються види на владу Петра Олексійовича? Яка мудра стратегія.

Зі стратегією в нас узагалі біда. Відсутність гри в довгу, розрахунок лише на ближню кон’юнктуру, із наміром далі якось домовитися й пропетляти, призводить до того, що відсутні злагоджені команди, пошук цікавих кадрів, лавки зухвалих запасних гравців та адекватні плани, ті самі А, Б і В. Те, що взагалі-то й заслуговує називатися політикою.

На виборах у Туреччині, які щойно відбулися, несподівано потужно зіграв політик учора ще другого плану. Мухаррем Індже в Народно-республіканській партії представляє групу, яка конкурує з лінією давнього керівника НРП Кемаля Киличдароглу. Для Ердогана партійний патріарх як опонент був би зручнішим, але в НРП відступили від традиції й висунули талановитого оратора Індже. Саме передвиборний мітинг у Стамбулі на його підтримку, який перевершив за чисельністю величезні демонстрації прихильників Ердогана, вразив спостерігачів. Так, яскравий новачок вищої ліги програв, але тепер у опозиції є очевидний лідер, якого так не вистачало тривалий час. Розкіш рушити вперед несподівану фігуру може дозволити собі лише партійна структура, яка вже зараз вибудовує гру на наступну президентську й парламентську кампанію.

Обговорювати питання, чия політика оптимальна для України, поки передчасно. Нехай з’явиться хоч якась, а не ось оце усе.

Леонід ШВЕЦЬ, політичний оглядач

Запис Вибори на носі: всюдисуща політика, якої ніде немає спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 

«Там, де йдеться більше як про мільйон доларів, закінчується бізнес і починається політика» – наголошує політичний та економічний експерт «Версій», відомий підприємець і меценат, засновник благодійного Фонду «Подаруй дитині життя», який опікується дітками з онкохворобами, Франц Карлович ФЕДОРОВИЧ, розмірковуючи над сучасними взаєминами бізнесу та політики на прикладі гучно анонсованого Росією «Північного потоку-2».

В агресорів апетит зростає під час їди

«Deutsche Welle» повідомила, що  Німеччина почала будувати свою частину  газогону «Північний потік-2» – навіть за  відсутності дозволів усіх країн, територією яких він має пройти. У Лубмині вже копають котлован і закладають фундамент для газової приймальної станції. А компанія «Nord Stream», яка належить «Газпрому» і безпосередньо займається цим газопроводом, стверджує, що роботи ведуться за узгодженим графіком.

Крім Німеччини та Фінляндії, яка також дозволила будівництво «Північного потоку-2», «Газпром» розраховує й на дозволи від Швеції та  Данії. Щось підказує, що дозволи ці «Газпром» отримає.

Хоча раніше в Німеччині заявляли, що Росія повинна гарантувати Україні обсяги транзиту газу після закінчення контракту 2019-го. Механізм спокуси, звісно, залишається в тіні…

Можна зрозуміти острах європейських країн перед непередбачуваним північним «ведмедем», який змушує миролюбних європейців країна за країною здавати позиції опору цій агресії. Забувають лише одне: в агресорів апетит зростає під час їди. І кінцевий задум Росії – не стільки і не тільки обійти Україну у транспортуванні газу до Європи, скільки відновити – і навіть розширити сферу свого впливу на Європу. І хоча часи змінюються, прагнення тотального контролю в агресорів не зникає.

На жаль, багато політичних та економічних експертів сходяться на тому, що ситуація у світі змушує згадувати події в Європі наприкінці 30-х – на початку 40-х минулого століття. Тоді Мюнхенською угодою 1938 року Європа практично відкрила ненажерливим агресорам шлях до спроби завоювання світу. Що з того вийшло, ми всі знаємо. Уроки Другої світової дечого навчили прагматичних європейців: ми бачимо це хоча б на прикладі не завжди достатньої, та все ж таки підтримки України. Але й сучасний агресор – в особі Росії – теж багато чого «навчився». Принаймні – навіть не намагатися робити Європі якісь «реверанси»…

«Північний потік-2» – чиста політика

Проект магістрального газопроводу з Росії до Німеччини в обхід України «Північний потік-2» є цілком політичним, а не комерційним, – заявив на Українському ланчі під час 54-ї Мюнхенської конференції з питань безпеки спецпредставник Держдепартаменту США з питань Україні Курт Волкер, коли глава «Нафтогазу» Андрій Коболев запитав у нього, чи можуть США запровадити проти Росії такі санкції, які завадять будувати газопровід, – оскільки представники Німеччини «відхрестилися», посилаючись на комерційну складову та рішення окремих компаній. Поцікавився Коболєв і тим, що має зробити український народ, аби переконати Сполучені Штати застосувати ці обмежувальні заходи. Волкер, як відомо, на це сказав, що «Північний потік 2» – великий механізм впливу на Євросоюз, але наголосив, що стосовно газопроводу «слід бути дуже обережними, щоб не було конфлікту інтересів». Не забуваймо  й про те, що Європейський суд відхилив позов «Нафтогазу» про недопущення «Газпрому» до європейської ГТС. Коментарі, як кажуть, зайві.

Президент Порошенко назвав прихильників будівництва нового російського газопроводу «спільниками РФ». Він  заявив також, що «Північний потік-2» монополізує постачання газу до ЄС з боку Росії. Оце і є нерозривний та обапільний зв’язок між політикою та бізнесом: політичні інтересі (зокрема, загроза війни через події в України) відступають у тінь перед інтересами бізнесовими.

Порятунок потопельника – справа рук самого потопельника

Маю на увазі¸ що нам не допоможуть ні Америка, ні Європа. У кожної з країн світу – власні інтереси та завдання. Тож тільки ми, українці, самі, разом зі своєю державою, можемо врятувати себе.

5 квітня ВР України закликала світ не підтримувати будівництво російського «Північного потоку-2». Раніше Порошенко домовився із заступником держсекретаря США Мітчелом про спільні дії з протидії будівництву. Та серед європейських країн проти «Північного потоку-2» висловилися тільки Польща, Литва, Латвія. У Вільнюсі керівники парламентів цих країн підписали звернення до голів парламентів країн ЄС, у якому засудили будівництво газопроводу «Північний потік-2». Україна та Молдова підписали таке звернення раніше. І що? Будівництво газогону триває…

Усвідомлюю, що ситуація для України складна. Та, як на мене, допомогти нам у вирішенні цієї проблеми не може ніхто, крім нас самих. Отже, пора дорослішати й розраховувати тільки на свої сили. Україна не повинна ні на кого оглядатися. Наше завдання – стати самодостатніми. Це, зрештою, мають усвідомити і в Києві.

Запис Франц ФЕДОРОВИЧ: «Україна не повинна на когось оглядатися. Наше завдання – стати самодостатніми» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Збігає особливий рік, який пришвидшив відхід нашої країни від її «неукраїнської» історії, нав’язаної ззовні. У нашій державі не святкували офіційно «100-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції», та й переважна більшість громадян навіть не згадала про цей ювілей. Натомість в Україні тривав «Ленінопад» – демонтаж пам’ятників тоталітарного минулого у процесі декомунізації. Країна жила не минулим, а сучасним життям, яке для більшості її громадян є дуже непростим.

Тривала неоголошена війна путінської Росії проти України, і противник зробив у ній ставку на розхитування ситуації всередині нашої держави. Він здійснив низку терористичних актів, внаслідок яких загинули певні українські контррозвідники та бійці-добровольці. Активізувалася шпигунська мережа противника. Тривали обстріли позицій Збройних сил України на Донбасі, у відповідь ЗСУ не лише відкривали вогонь по ворогу, але і здійснили декілька операцій, що дозволило витіснити російських найманців із захоплених ними зручних позицій на важливих ділянках фронту.

Армія отримувала нову зброю й техніку, що збільшує її можливості стримувати ворога. Наприкінці року США прийняли, нарешті, рішення про продаж Україні дуже необхідної нам оборонної зброї. А Захід продовжив санкції проти путінської Росії, вимагаючи від неї повернути українцям окупований Крим і окремі райони Донецької та Луганської областей. Підтримку нашої держави країни-партнери наочно продемонстрували 24 серпня, коли Хрещатиком на параді пройшли разом з українцями військові підрозділи кількох країн НАТО, а також Грузії та Молдови.

Проте Кремль не відмовився від своєї стратегічної мети: максимально послабити Україну, не дозволити нам розвиватися і піднімати свій життєвий рівень. На жаль, у цьому він використовує зажерливість наших владних бариг, для яких інтереси власного бізнесу є важливішими за національні інтереси України. Їх цілком влаштовує нинішня вкрай корумпована система, що загальмувала розвиток країни. Та мільйони простих українців прагнуть кардинальних змін. Дехто вже вдався до відкритих акцій протесту. Від 17 жовтня. під стінами Верховної Ради протестувальники вимагали прийняти законодавчі акти, які сприятимуть покращенню ситуації в країні. Західні партнери теж вимагають справжньої боротьби з корупцією, прискорення судової реформи, проведення інших нагальних реформ в Україні.

Під таким тиском влада змушена ворушитися. У жовтні вона запустила-таки судову реформу, а в листопаді склали присягу 113 суддів нового Верховного суду України. Наприкінці листопада розпочало роботу Державне бюро розслідувань: створюються нові органи боротьби зі злочинністю, яка роз’їдає державний механізм. Але процес цей дуже складний і неоднозначний. Так, виник гострий конфлікт між Генеральною прокуратурою і Національним антикорупційним бюро через розподіл повноважень, а парламент намагався нові антикорупційні органи поставити під свій контроль. Боротьба точиться  запекла, ставки в ній гранично високі.

Верховна Рада 2017-го прийняла декілька важливих законів: про пенсійну і медичну реформи, про реінтеграцію Донбасу, новий Закон про освіту. Правда, останній спричинив різке загострення відносин України з сусідніми держави, які побачили в законі наступ Києва на права національних меншин. Нині сторони протистояння шукають компромісу. А нинішнє польське керівництво ще й вимагає від українців прийняти польську версію історії польсько-українських відносин – і це не може влаштувати наших громадян.

Та в цілому українці цього року отримали в міжнародному плані чимало позитивних зрушень: у червні введений безвізовий режим з країнами ЄС, у вересні набула чинності угода про асоціацію України з ЄС. Київ спромігся обмежити дію російських інструментів інформаційної війни: у травні в нашій країні заблоковані соціальні мережі «ВКонтакті» й «Однокласники», а також інші інтернет-ресурси, за допомоги яких Кремль помітно впливав на громадську думку українців. Натомість 21 червня проти державних і великих комерційних установ України було здійснено масштабну вірусну атаку, сліди якої ведуть до Росії…

Дуже непростим виявився 2017 рік для України, але були у ньому і справжні прориви: наприклад, 31 березня уперше піднявся у повітря новий вітчизняний транспортний літак Ан-132, який спричинив чималу зацікавленість за рубежем. Були і провали: зокрема, у ситуації зі свободою слова. А було й казна-що: фарс із позбавленням Міхеїла Саакашвілі українського громадянства, його прорив через державний кордон, арешт і звільнення цього політика. Все більше людей розуміє, що тут йдеться про відволікання уваги суспільства від справжніх проблем, а також про випускання накопиченої протестної пари в повітря, доки вона не розірвала перегрітий казан. Наростання хаосу показує, що влада в Україні послабшала. А спроби Президента значно розширити свої повноваження наштовхуються на активний спротив політичної верхівки, яка пристосувалася до реалій парламентсько-президентської республіки. До того ж створення об’єднаних територіальних громад показує, що частина справжньої влади від центру починає переходити на місця.

Найважливішим для громадян України є те, що, незважаючи на суперечливу ситуацію і особливо – бойові дії та падіння курсу гривні – наша держава не збирається капітулювати перед Кремлем, а бореться за краще майбутнє. Хоча й з величезним трудом, але позитивні зміни пробивають собі шлях, тож українці не втрачають віри у свою остаточну перемогу.

Ігор БУРКУТ

Запис Погляд Ігоря БУРКУТА: ГОЛОВНІ ПОДІЇ 2017 РОКУ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівцях представники громадської організації «Центр UA» разом із представниками місцевих партосередків, політичних партій, а також із журналістами та експертами провели публічний діалог «ВиБОРИ: нові правила». В обговоренні виборчих правил, які дозволять запустити зміну політичних еліт в країні, місцеві політики – учасники панельної дискусії – проявили дивовижну одностайність – попри те, що представляли різні, подекуди з діаметрально протилежною ідеологією, політичні сили. 

Яких виборчих правил вимагають українці? Хто має визначати місця у партійному списку: київські лідери партій чи виборці у багатомандатних регіональних округах? Яким має бути покарання за порушення виборчих правил? У який спосіб суспільство вимагатиме від влади нового виборчого законодавства?

Попри те, що влада обіцяла знайти відповіді на ці питання й змінити виборче законодавство ще  2015-го,, за 3 роки вона на спромоглася це зробити. Тож допомогти владі й змінити законодавство не за місяць до виборів і не авторством «трьох експертів», а вивчивши практику, вирішили громадські активісти.  

Експерти – виконавча директорка Інна Борзило та лідер напрямку «Контроль публічних фінансів» «Центру UA» Андрій Андрушків – переконливо продемонстрували недоліки закритих виборчих списків (відомі обличчя – як локомотив для проплачених місць; люди, які інвестують у вибори, потрапляють у парламент і відбивають кошти певними голосуваннями; до парламенту проходять переважно кияни, які не представляють регіони). Вони аргументували також недоліки «мажоритарки» (проблемна «на вході», неефективна «на виході»; переважну більшість порушень здійснюють штаби саме мажоритарників (зокрема, підкуп – прямий і непрямий), а обіцянки рідко стосуються роботи в парламенті – у них йдеться не про формування державної політики, а за принципом «я для вас щось зроблю»; депутати-мажоритарники рідше голосують за реформи).

Мета нового законодавства – мати підзвітний, репрезентативний парламент і рівний доступ до управління державою усіх громадян.

Як не дивно, такий підхід до законодавства підтримали не лише представники так званих «демократичних» політсил (Ольга Кобевко – депутат облради від «Самопомочі», Іван Гончарюк – депутат міськради від «Народного контролю» чи Василь Максимюк – депутат міськради від БПП «Солідарність»), а й ті, кого пов’язують із колишніми «регіоналами» (Олександр Болтунов – депутат облради від «Опоблоку» чи Василь Продан – нинішній секретар міськради від «Рідного міста), ба навіть «політичні мігранти», як-от Борис Баглей – нинішній працівник виконкому Аграрної партії України у Чернівецькій області, екс-рухівець та екс-представник ющенківської «Нашої України».

Та якщо О.Кобевко виступає однозначно «за» нове виборче законодавство без мажоритарки, В.Продан каже про необхідність збереження мажоритарки на місцевому рівні, В.Максимюк, підтримуючи, висловлює певні застереження, а І.Гончарюк наголошує, що цей закон «треба розглядати в комплексі з судовою реформою», то О.Болтунов на підтримку цієї позиції «ллє воду» на кшталт «країна прагне чесних прозорих виборів, тому ми повинні перейти від старої корумпованої системи до нової», а Б. Баглей вдається до мемуарів: «Перший раз я став депутатом Чернівецької міськради в 90-му році, і закон тоді був пропорційний, і була депутатська недоторканність, і ми мали демократичну більшість… Наступний раз я був депутатом облради – я був у керівництві «Нашої України» (2006-2010 рр.), і це була найефективніша облрада за всі часи…» (?)

Дещо розійшлися позиції місцевих політиків стосовно політичної реклами й депутатської недоторканності. «Самопоміч» вважає, що політреклама має залишитися, але певною мірою бути квотованою, аби в цьому питанні знову не виграли гроші. Проти політичної реклами взагалі – «Рідне місто», «Опоблок» і «Нарконтроль». «Аграрій» скаржився на те, що ЗМІ його нинішню партію ігнорують.

Недоторканність теж, як не дивно, виявилася неоднозначним питанням – хоча всі політики, йдучи на вибори, обіцяють її скасувати. Ольга Кобевко, в принципі, за її зняття, але, зважаючи на реалії, іноді вважає, що добре, що недоторканність є. Василь Продан заявляє, що «кожна нова влада, яка приходить, займається переслідуванням політичних опонентів», тож підтримує необхідність недоторканності. Олександр Болтунов вважає, що «недоторканність має бути знята, але тільки разом із прийняттям закону про імпічмент президентові». Іван Гончарюк називає недоторканність «предметом маніпуляцій» і закликає до «фахової дискусії». І навіть відомий демократ Борис Баглей (знову вдаючись до спогадів) розповідає, як на нього політично тиснули в студентські роки в університеті – допоки він не став депутатом, тож вважає, що потрібно повернути недоторканність депутатам місцевого рівня.

Що не казали би наші місцеві політики, експерти їх почули і обіцяють врахувати результати дискусії у процесі творення і вдосконалення нового виборчого законодавства. А тим часом закликають знайомитися з матеріалами розділу «Політична пам’ять» на сайті руху «Чесно» (http://www.chesno.org/). Це онлайн-інфраструктура для українських виборців з інформацією про партії та політиків, які йшли на вибори до Верховної та місцевих рад України. Хто ким був, хто що обіцяв і хто ким став зараз… Цікаве чтиво, насправді протвережує.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Що буковинські політики насправді думають про нове виборче законодавство, політичну рекламу й недоторканність спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Оригінальний погляд Макса Михайленка на загальновідомі речі – сьогодні у «Версіях».

«Ми років на 5-10 відстаємо від країн, які приєдналися до ЄС, хоча й досі не є його повноправними членами»

Розмову з Максимом почали з обговорення резонансних місцевих новин, які спонукали до широких узагальнень.

«Історія з протестом проти «круглого столу» з захисту прав нацменшин Хавича – для мене це сюрприз, – зізнається політолог. – Насамперед  я думав, що Олег уже відійшов від справ… Назва планованого ним заходу, звісно, досить провокативна. Бо незважаючи на те, що федералізація є нейтральним поняттям, у нас з кінця 2013-го це поняття втратило репутацію, адже під ним розуміється сепаратизм. Справедливо чи ні – це інше питання. Але влаштовувати такі «побиття» і весь цей «гай-гуй» – це псує репутацію Чернівців, а на цей імідж працює занадто багато людей, аби цим зневажати. Причому псує в таких моментах, які непередбачувані – так само, як було з нещодавньою демонстрацією фільму про інші меншини.

Я розумію, що у нас створено простір для організації прямої силової дії, що багато утворилося… безробітних (сміється – авт.), які в цьому беруть участь. Тут можна десь виправдати СБУ – насправді весь її чернівецький актив задіяний у більш актуальній діяльності сьогодні. Тому в цьому сенсі Буковина вважається глибоким тилом, єдине що – в такому тилу якраз легко організовувати якісь мутні суперечливі заходи, інциденти (як було з Польщею). Хоча раніше, в 2014-2015-му людям, які це організовували, вдавалося пропихувати потрібну інформацію на російські канали. Сьогодні – вже зась. Принаймні, в нас уже існує «негативно обмежувальна інформаційна політика».

Так, важко знайти ще когось у Чернівцях, з ким би це могло трапитись. З іншого боку – це маразм. Нащо було вдягати на нього наручники, садити в авто, кудись везти, проводити обшуки…

Зрозуміло, що поліція в нас ще лише розвивається. Ми поки що перебуваємо в ситуації, де досі у державних відомств, політичних партій є рефлекс – усе регулювати. Тобто на кожний епізод, процес, елемент вигадувати новий закон, потім він створює роботу для чиновників – на рівні підзаконних актів… Реформи не пішли грузинським шляхом. Україна нагадує Болгарію і Румунію в середини 2000-х: принаймні на років 5 (це якщо оптимістично)-10 (реалістично) ми відстаємо від країн, які в 90-х розпочали євроінтеграцію і лише десятиліття тому стали повноправними членами ЄС.

Але ж Грузії вдалося втілити реформи?

Є дуже суттєва різниця у нас з Грузією – навіть не в масштабі, а в тому, що в Грузії ситуація була доведена до краю. 2003-го там 90% людей просто зубожіли до межі. Насправді реформи певною мірою там проводив ще Шеварднадзе – але чим це закінчилося? Тим, що всі електроенергетичні підприємства продали маленькій американській компанії, яка почала виставляти населенню такі рахунки, як в США. Зрештою, там уся тіньова економіка була кримінальною. В Україні ж вона не кримінальна – тут лише діє економічне лоббі. І коли в нас борються з «тінню» – попутно зачіпають інтереси широких верств, які десятиліттями живуть з «сірої» контрабанди, умовно «нелегальної» торгівлі і заробітчанства.

Зараз, на щастя, маємо завершений законопроект про податкову реформу – мені особисто він подобається, там багато позитивного. Головне вже прийняти щось, з чим погодиться більшість громадян, і не змінювали це років 10-20. На жаль, якщо 2013-го таксист у Києві заробляв 800 євро, то зараз 500 доларів – це вже всерйоз  висока зарплата в Україні. Рекламний ринок в медіа обвалився втричі… Ледве почали виповзати з руїн.

Насправді в нас була з 98-го і приблизно до 2011 року шикарна система оподаткування («спрощенка»), яку ми частково «позичили» в Китаю. Якщо сьогодні не будуть врегульовані питання фрілансерів, ІТ-аутсорсінгу, за яким ми нам вдається втримуватися 4-ми у світі – не «завдяки», а всупереч державі – то почнеться нова хвиля еміграції. І вона вже інша – і не йдеться про сезонні роботи, наприклад, у Польщі. Та й із сезонними не так все просто. Адже коли заробітчан-поляків поженуть з Британії – а саме в цьому і є весь сенс Брексіту – то все залежатиме від того, куди вони перемістяться. Якщо повернуться додому – витіснять наших заробітчан… Нова хвиля еміграції буде пов’язана з тим, що з України поїдуть ті, хто створює ВВП. Залишаться пенсіонери, працівники правоохоронних органів, і парламентарі, за яких будуть голосувати пенсіонери – типова історія, скажімо, Парагваю (який, до речі, почав нас обганяти, а це образливо).

Боротьба з корупцією – улюблене заняття «країн, що розвиваються»

«Я б сказав, що у нас тепер немає олігархів у колишньому вигляді, – продовжує Макс Михайленко. – Звісно, можна казати, що Порошенко – найбільший олігарх в Україні, або що у нього  з Ахметовим склався політичний союз. Але в нас відсутня приватизація ними державних функцій.

Але є, наприклад, монополізація енергетичної сфери – наприклад, обленерго. І питання націоналізації, наприклад, «Чернівціобленерго», порушувалося депутатами місцевих рад нещодавно, разом з вимогами блокади торгівлі з ОРДЛО. Чи не є це порушенням права приватної власності і негативним сигналом для світу?

Так, фактичний власник «Чернівціобленерго» Бабаков – політично вмотивований одіозний російський бізнесмен. Якщо серйозно розбиратися, то може з’ясуватися врешті решт, що він десь підпадає під санкції. Хоча навряд чи до цього дійшли руки влади. Та вже добре, що дійшли руки до «Тедіс Україна», пов’язаного з російським олігархом Ігорем Кесаєвим, проводять обшуки за підозрою у фінансуванні терористів так званих ЛНР і ДНР. Ними виведено з України 2,5 млрд грн. Найбільший дистриб’ютор тютюнових виробів пов’язаний з військовою корпорацією  «Завод імені Дегтярьова» – одним із постачальників зброї терористичним організаціям ДНР-ЛНР. Знайшли зачіпку, як це можна зробити. Долучився антимонопольний комітет. Вважаю, що Юрій Віталійович (Луценко – ред.) робить дуже добру роботу. Вперше після Потебенька – який, може, й виглядав дурнем якось зовнішньо, але при ньому прокуратура таки працювала.

Весь цей вал арештів – він, попри все, позитивний. Можливо, хоч так – методом «морського бою» накривати великі простори. Тому що воно зрештою показує, з чого складалася українська економіка станом на 2013 рік. Київ, центральні райони, фешенебельні бізнесові центри – це все юрфірми і інвестфонди, які займалися одним – легалізацією власності. Чому у нас провалена велика приватизація? Тому що виявляється, що чи не все вже насправді приватизовано – крім кількох стратегічних підприємств. А ті, що не приватизовані – ті обтяжені фіктивними боргами, якимись сумнівними договорами тощо. Щоб це здолати, треба мати таку витримку, якої я, чесно кажучи, не бачу. Але не сказав би, що боротьба з корупцією має формальний характер. Насправді такої боротьби, як зараз, не було ніколи. Але, на жаль,  це найулюбленіше заняття «країн, що розвиваються» – це такий коректний евфемізм, який прикриває реальну сумну річ, що ці країни насправді не розвиваються. Корупція може бути переможена там, де знищено її причини. У нас же є нестабільність, окозамилювання, вдавання, що можна жити за 2 тис. грн, запроваджувати високі зарплати в держсекторі а потім обвалювати місцеву валюту при все ще шаленій залежності від імпорту…

«Що робить в освіті Гриневич – я вже втратив розуміння…»

«Реформа вищої освіти – конструктивна, корисна і давно потрібна, – каже Михайленко. – Але почала давно в’язнути. По-перше, з’явилася шалена конкуренція за абітурієнтів (закінчився демографічний стрибок в Україні, натомість виникла конкуренція з вузами країн-сусідів). А по-друге, українські ступені не визнають у світі.  НАЗЯВО (Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти – до речі, ще одна ознака маразматичності системи – це довжелезні абревіатури і неестетичні назви) створене, а далі має відбутися певна процедура: його мають взяти до відповідної європейської Асоціації, далі вона дає дозвіл проводити аудит, і лише після аудиту вона кладе на дипломи свою «блямбу»-визнання. Наразі визнаються ступені тих вишів, які працюють за здвоєними пограмами, їх налічується кілька десятків. Процес жорсткого реформування нинішньої системи, на диво, розпочав свого часу м’який і поміркований міністр Сергій Квіт. Що робить нинішня міністр Гриневич – я вже втратив розуміння. Позитивно триває реформа вищої освіти – що з неї виключили десь  600-700 коледжів. На тлі війни це пройшло доволі тихо. Бо коли наведення бодай якогось ладу почалося в 2010-му і почалися судові позови – тодішній міністр Табачник плюнув і сказав вишам: хочете автономії – самі платіть за комунпослуги. Сьогодні дійшли і до автономії, але в Україні маємо гігантське перевиробництво гуманітарних кадрів. З цим, до речі, пов’язана і криза зарплат в медіа-сфері.

Загалом позитивно, що «доповзли» до цього, добре, що від науковців почали вимагати публікацій у іноземних виданнях. Звісно, не все гладко – одразу з’явився «міжнародний ринок», де можна заплатити за публікацію з розрахунку 100 доларів за сторінку, і за тисячу доларів можна отримати статтю в журналі, який не має ніяких рейтингів… Та все ж тут є певний помітний прогрес.

Нарешті щось визначилося з реформою охорони здоров’я – хоча вона дуже конфліктна. Тому що в цій суперечці між Супрун і Тодуровим мають рацію обидві сторони – просто по-різному. Річ у тім, що значно легше приїхати, наприклад, в Малі чи Намібію, де взагалі немає системи охорони здоров’я – і побудувати з нуля, ніж розібратися у нас з ним, що вже є. У нас це не лікарні, а феодально-капіталістичні об’єкти. Наверху стоїть сеньйор, який наляканий і готовий співробітничати, але Супрун не може знайти з ними спільну мову, бо вони з різних світів. Вона працювала в цивілізованій системі. Наша теж колись була цивілізована, але зараз схожа на якесь шаманство. Причому в приватній сфері вона нормально функціонує. І не можна ж відверто сказати: давайте легалізуємо ці побори. Тому й не приходять страхові компанії. Треба поламати мафію, яка на цьому сидить – для початку. Але вдавати, що 45-50 дол. на рік – це і є наше безкоштовне конституційне право на охорону здоров’я – це фікція. На решту суми нелегально збагачуються лікарні, постачальники, профільні виші і т.д.»

«Ми остання велика країна, яка може вклинитися в європейський спільний ринок»

«У нас дуже потужно розвивається агропромисловий сектор. Україна завалила своєю курятиною і борошном світ. Це десь починає компенсувати втрати металургії. Одна агропромислова компанія «Укрлендфармінг» приносить 2% ВВП. Тут найбільші в Європі і другі в світі сучасні інкубатори.

Чому ж політики кажуть, що село вимирає?

Політичні партії – вони роками (раніше це було монополізовано комуністами і соціалістами) неформально захищають інтереси власників. Все давно розділено, тільки форма інша. Можна привести приклад Польщі, в якій земля далеко не така, як у нас, а гірша. Довгі роки партія Анджея Леппера тим самим лякала поляків. Закінчилося тим, що коли запровадили вільний обіг землі – то як вона залишалася в поляків, так і залишається. Більше того, поляки почали купувати землю в Німеччині. І німці з цього приводу не хвилюються.

Звісно, це законодавство треба виписати дуже тонко. Якраз прості фермери, які живуть в борг або виходять в нуль (сільське господарство – дуже ризикований бізнес) не мають що давати як заставу під кредитування. Кредитування дороге, та ще й вони його не отримують. І якраз продаж землі вирішить системну проблему. Насправді в центральній Україні дуже багато процвітаючих господарств – натомість на заході багато занедбаних господарств. І це питання пріоритетів самих людей. Ми остання країна, яка може вклинитися в європейський спільний ринок».

«Дуже сподіваюся, що Гонтареву звільнять. І вважаю, що треба запровадити нову валюту»

«Дуже сподіваюся, що Гонтареву звільнять. Три роки на посаді – достатньо. Так виглядає, що наступним директором буде хтось з «Авалю». Все-таки на цій посаді має бути людина, яка хоч якийсь час працювала би в держбанку – а п. Гонтарева не з цієї сфери. Тому й було допущено багато помилок – я вже не кажу про зловживання. Помилялися навіть у сумах рефінансування. У нас такої ганьби ніколи не було.

У Ющенка на цій посаді був єдиний інцидент (з якого він, очевидно, нічого для себе й не мав) – коли в нас був жалюгідний валютний запас, який він на якийсь час пересунув на Кіпр у швейцарський банк. Але МВФ навіть тоді вирішив, що це порушення і на рік заморозив співпрацю. До Тігіпка професійних питань не було – лише концептуальні. При Стельмахові девальвація не була такою важкою. Вважаю, що з наступного року треба запроваджувати нову валюту (хай це буде нова гривня) – тому що не можна мати такий курс. Нормативи ж залишилися ті самі! І моніторинг карткових рахунків починається з 10 тис. грн. Це навіть психологічно справляє серйозний тиск. Гляньте на оголошення турагентств: відпочинок у Греції – 300 євро. У гривнях 9 тис. Це відлякує. Крім того, непевність, недовіра – ще не так, як до купона, але ж не можна допускати, щоб стала ситуація, коли валялися на асфальті тисячні чи десятитисячні купюри. Румунський лей – його десь 3-4 за долар чи євро, молдовани трохи впали, білоруський рубль – забрали п’ять нулів і тепер вони, як ми в 96-му році, 2 рубля за долар! Коли я питаюся, чому б не забрати нуль – я чую ідіотські відповіді: зате ми не переймаємося дрібними монетами. Та я їх мішок можу носити! Запровадження нової валюти в 1996-му дуже змінило ставлення людей, це піднімає самооцінку. Як каже Пинзеник, «в уряду немає бюджетної культури». І бюджет у нас величезний – не за реальними грошима, а нулями.

 «Дострокових виборів не буде в найближчій перспективі»

«Як оптиміст, я би сказав, що країна рухається до позитиву в розрахунку 55 на 45 відсотків. Ще рік тому це було 51 на 49. Яценюк з Гройсманом можуть собі записати зростання ВВП за рік. Навіть це непогано. В цьому році – хоча я ідеологічно за блокаду! – блокада торгівлі з ОРДЛО нам ще дасть зниження. Вона дуже мутна, там є багато персонажів, які мають сидіти в ізоляторі СБУ, а не мітингувати – але після її запровадження раптом знайшлося вугілля, і виявилося, що нам його стільки й не треба, і ще багато чого… Один факт: сьогодні при обшуці в компанії, яка торгує спиртом і тютюном, прокуратура знайшла в кабінеті директора пляшку горілки, яка зроблена в ЛНР!

Насправді робиться багато. Але це можна буде побачити через рік-два-три. Загалом бачу, що в країні в принципі відновлено керованість – бо в першій половині 2014-го її практично не було. Зараз мафіозна система розвалилася, хоча й шматками намагається функціонувати. Та принаймні в активних громадян поки що немає армії головорізів.

Дострокових виборів, думаю, не буде в найближчій перспективі. Хоча в принципі, чинний Президент готовий до будь-яких виборів. Та я не бачу жодного політико-правового шляху для них. Я написав статтю на Fraza.ua про це, розписав усі умови, які мали би бути для цього – і яких таки немає. Соціологічні дослідження показують, що якби оголосили вибори, то всі – і старі, і нові політичні сили матимуть абсолютно рівні шанси. Тому що рейтинги всіх парламентських партій сьогодні мізерні. І ще є необхідність міняти і вдосконалювати пропорційну виборчу систему. Мажоритарка – це пережиток і можливість для маніпуляцій. На сьогодні перед країною стоїть завдання утримати своє, ешелонувати оборону, придушити сумнівні моменти, та позбутися кримінального російського бізнесу, який злитий з владою.

Коли закінчиться війна?

Війна закінчиться зі смертю Путіна. Ми втратили шанс в 2014-му закінчити все це жорстко і брутально. Принаймні з Донецьком і Луганськом – я не кажу про Крим. Але є дві речі, які це пояснюють: Захід був проти рішучих дій з Києва. І в значній мірі були нелояльними або сумнівно лояльними різні наші силові підрозділи. Вони прекрасно розуміли, що втрачають свій статус. Це не масова нелояльність, але точкова вона була. Можна було підірвати ракетою Луганську адміністрацію – та нас лякали заручниками, які врешті виявилися значною мірою фальшивими. Самі дончани сприймають те, що відбулося, як «підтримане Росією повстання бидла». Яке отримало зброю і можливість поквитатися  з усіма, хто щось мав чи був при владі. Як на мене, звідти повиїжджали всі, які «наші» – крім якихось одиниць-десятків-сотень. Тому класти життя стількох вояків заради відвоювання цих двох шматочків території я вважаю невиправданим. Лінія оборони потрібна – безумовно. Але не влаштування там якогось Ватерлоо – при тому, що воювати ж доводиться не з «ополченцями», а з російською армією. Причому це не з точки зору фінансових витрат чи отримання нелояльних виборців. А з точки зору пролитої крові.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Політолог Макс Михайленко: «Війна закінчиться зі смертю Путіна» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 – Франце Карловичу, екологія – один із пріоритетів Вашої громадської діяльності. Саме тому хочу почути Вашу думку про початок всеукраїнської громадської кампанії протесту, оголошеної в кінці грудня екологами та громадськими активістами проти нової урядової «Програми розвитку гідроенергетики». Вони вимагають накласти мораторій на виконання Програми, зокрема, на будівництво Дністровського каскаду й Канівської ГАЕС. Чому? Що відбувається?

– Ініціатори кампанії вимагають провести комплексну оцінку цих будівництв на предмет економічної доцільності та впливу на довкілля. Більше того, вони закликали міжнародні фінансові установи не фінансувати та не інвестувати зазначені в Програмі проекти гідроенергетичного будівництва до завершення дискусії в суспільстві.

Та особливо мені позиція громадських екологів імпонує тим, що вони ставлять собі за мету перетворити  всеукраїнську громадянську кампанію протесту на широку громадську ініціативу, яка має контролювати долю «Програми розвитку гідроенергетики» і не допускати будівництва ГАЕС без виконання всіх екологічних вимог.

– Що ж загрозливого у цій Програмі?

– Найперша її вада полягає в тому, що вона була схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 липня 2016 р. № 552-р. із порушеннями чинного законодавства. Серед головних – відсутність прозорого обговорення Програми-2026, як називають її скорочено, із громадськістю. Більше того, навіть Міністерство екології та природних ресурсів України висловилося проти більшості проектів, зазначених у Програмі-2026.  І чи не найстрашніше  – не зроблено оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) для проектів «Добудова Дністровської ГАЕС»  та «Побудова Канівської ГАЕС». А добудова, скажімо, Ташлицької ГАЕС частково затопить національний природний парк «Бузький Гард». Подібне станеться і з нашими західноукраїнськими НПП. Адже проекти планують реалізувати на територіях, які належать до Національного природного парку «Дністровський каньйон», який визнано одним із семи природних чудес України. Якщо проект вдасться-таки здійснити, будуть знищені всі прируслові та руслові природні комплекси національного природного парку «Дністровський каньйон», частина буковинського НПП «Хотинський» та НПП «Галицький». І це тоді, коли їхні території мають увійти до Смарагдової мережі Європи, що передбачено Угодою про асоціацію між Україною та Європейським Союзом! Іншими словами, виконання зобов’язань України перед ЄС може бути зірване.

– Наскільки мені відомо, Міністерство екології та природних ресурсів України категорично проти запропонованого будівництва каскаду Верхньодністровської ГАЕС…

– Безперечно, й міністерські екологи пояснили, чому саме вони проти, – через  відсутність оцінки впливу на довкілля. До того ж в Україні рік від року зменшується кількість природних незарегульованих річок, тому вони повинні бути максимально збережені та захищені від руйнування та забудови.

Крім того, всім відомо, що від якості води значною мірою залежить здоров’я людей. А  будівництво Канівської ГАЕС, приміром, не тільки  негативно вплине на водні екосистеми, ландшафти, геологічне середовище, біорізноманіття – будуть втрачені домівки для багатьох птахів червонокнижних видів через затоплення значної території на місці колишнього села Бучак, і погіршить якість води для людей, що живуть нижче по Дніпру й користуються цією водою. На цьому особливо наголошувала координатор із природоохоронної політики українського представництва WWF Світлана Матус.

– А що являє собою ця організація?

– Всесвітній фонд природи (WWF) – це одна з найбільших і найповажніших незалежних природоохоронних організацій, представництва якої працюють у понад 100 країнах за підтримки майже 5 мільйонів людей у всьому світі. Місія Всесвітнього фонду природи, яку він декларує, – зупинити деградацію природного середовища планети й побудувати майбутнє, в якому людство житиме в гармонії з природою, шляхом збереження біологічного різноманіття світу, сталого використання природних ресурсів та скорочення забруднення і марнотратного споживання.

– Сподіваюсь, що й буковинські громадські екологічні організації  не залишаться осторонь боротьби за збереження наших річок і природних національних парків. Адже гола планета – це мертва планета.

 Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Запис Франц ФЕДОРОВИЧ: «Енергетична політика уряду призведе до екологічної катастрофи та знищить одне з 7-ми природних чудес України разом з НПП «Хотинський» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

…Певний час мене постійно діставала думка про нашу недолугість: мовляв, чому такі недалекоглядні  й чому так купуємося на не-вибір: із двох поганих завжди доводиться вибирати менш… поганого. А потім зрозуміла: простим людям дуже важко, а практично неможливо протистояти потужним командам політтехнологів, психологів і екстрасенсів, які працюють на кандидатів. Адже там потужно задіяна технологія НЛП – нейролінгвістичного програмування.

Однак усе це – ліричні роздуми. Давайте краще подивимося, що робиться довкола.

Найперше – активізувалися опитування електорату: за кого б ви, мовляв, проголосували, якби вибори відбулися просто зараз.

До того ж, на політичну арену знову виходять політики, про яких уже трохи призабули. Приміром,  минулого тижня в Чернівцях відбулися установчі збори Комітету національної дії, який об’єднав представників різних громадських організацій патріотичного та екологічного спрямування, волонтерів, учасників АТО тощо.  Мета – побудова нової держави та її безпеки, а також добробут громадян та внутрішній спокій. А для цього, на їхнє глибоке переконання, найперше потрібно виховати власну, українську, еліту – й акцент ставиться на людей до 35 років. Рух має оприратися на три стовпи – добровольців, волонтерів, дрібний і середній бізнес, а діятиме під егідою ГО «ДІЯ» («Державна Ініціатива Яроша»).  Інформаційні сайти організації:  http://go-diya.com/news/292-23-lystopada-2016-r-stvoreno-bukovynskyi-oblasnyi-knd та http://sectorpravdy.com/ua/

А ще створюються команди, чи то пак, рухи під орудою Саакашвілі та Савченко.

У Києві, як відомо, минулої неділі, 27 листопада, біля пам’ятника В’ячеславу Чорноволу відбулися збори прихильників нової ініціативи екс-голови Одеської ОДА Міхеіла Саакашвілі під назвою «Рух нових сил» (РНС). Біля Музейного провулка поставили сцену із великим білбордом «Остання зима цієї влади».

На мітингу «Руху нових сил» один з його лідерів, Саакашвілі, виступав за проведення дострокових виборів до Верховної Ради України: «Ми вимагаємо негайно призначити позачергові парламентські вибори за новим виборчим законом, із новим ЦВК і скасуванням депутатського імунітету», – заявив він. Лідери створюваного «Руху нових сил» мають намір зареєструвати в Міністерстві юстиції власну політичну партію, а не перейменовувати одну з наявних.

До слова, на сайті організації в розділі «Команда»  зазначається, що до складу ініціативної групи зі створення РНС на Буковині увійшли: Микола МАЛИЙ – громадський діяч, Сергій СІЧЕВСЬКИЙ – громадський діяч, учасник АТО, приватний підприємець, Сергій БОСОВИК – волонтер, громадський діяч, член виконкому Чернівецької міської ради, Ольга МОТУЛЯК– заступник голови Громадської ради при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради та Роман ВАНЗУРЯК – екс-нардеп, а від березня до листопада 2014-го – голова Чернівецької ОДА, депутат Чернівецької обласної ради VII скликання.

Про намір очолити «Народний рух України» заявила й народний депутат Надія САВЧЕНКО у п’ятницю в ефірі Шустер лайф.

Експерти скептично оцінюють шанси нових політичних проектів, кажуть про відсутність передумов для дострокових парламентських виборів і нагадують, що чинний закон забороняє політичним рухам чи виборчим блокам брати участь у виборах.

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Активність політиків зростає: знову на арені Ярош, Саакашвілі та Савченко. До виборів? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Від липня цього року політичні партії України, які на минулих виборах народних депутатів України набрали не менше 2% голосів виборців, отримають фінансування з бюджету. Такий закон прийняла Верховна рада минулого року, і в суспільстві він сприйнятий неоднозначно. Хтось вважає, що «цей закон нарешті розірве зв’язок між олігархами та політичною системою», а хтось переконаний, що ще й партії утримувати зі своєї кишені не готовий.

Автори закону зазначають, що  в середньому український громадянин буде виділяти всього 80 копійок на місяць на всі політичні партії.  «Думаю це невелика ціна за те, щоб була демократія, а олігархи не грабували бюджет через своїх політичних сателітів», – зазначав автор законопроекту депутат від БПП Сергій Лещенко. Партії, які проігнорували голосування (Опоблок, радикали і «Відродження») закликають «зайві гроші», якщо такі є, віддати пенсіонерам.

Які аргументи на користь фінансування партій з бюджету наводять експерти, і де така система вже досить давно і успішно працює – дізнавалася кореспондент «Версій».

Польща: один виборець – один злотий

На відміну від постійних виборчо-фінансових скандалів в Україні, у Польщі вибори зазвичай проходять спокійно. Звідки беруть гроші політичні партії Польщі? Згідно польського законодавства, повністю заборонена бізнесова діяльність політичних партій: партії не можуть займатися господарською діяльністю і отримувати гроші від бізнесу. Натомість пожертви на їх діяльність можуть здійснювати фізичні особи – польські громадяни, що мешкають на території Республіки Польща. Окрім того, всі політичні партії отримують субвенції з Держбюджету на здійснення своєї статутної діяльності, а також політсили, які подолали виборчий поріг до сейму і сенату, отримують спеціальну дотацію. Про це розповів нашому кореспондентові Кшиштоф Лоренц, директор відділу контролю політичних партій та виборчих кампаній Національної виборчої комісії Польщі під час реалізації там навчальної програми «Угода про асоціацію між Україною і ЄС та її висвітлення у засобах масової інформації» проекту міжнародної технічної допомоги «Навчальні програми професійного зростання» Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).  

Вибори курують виборчі комітети партій. «Фінансування виборчих комітетів і політичних партій визначається виборчим кодексом і законом про діяльність політичних партій, – зазначив Кшиштоф Лоренц. – Якщо йдеться про прибутки політичних партій, то по-перше, встановлюються ліміти щодо передачі коштів виборчим комітетам. Ліміти також встановлюються для фізосіб стосовно їхніх пожертв для політичних партій на їхню діяльність. Крім того, законодавство чітко регламентує також витратну частину – витрачання коштів політичними партіями чи виборчими комітетами. За результатами своєї діяльності ті повинні подавати звіти до Нацвиборчкому, який їх дуже детально вивчає. У разі виявлення порушень щодо витрачання коштів політичними партіями, Виборчком відхиляє фінансовий звіт політичної партії, як наслідок – партія позбавляється вищезгаданої субвенції на 3 роки.

Арифметика рівних можливостей

«Видатки виборчих партій є лімітованими, – продовжує Кшиштоф Лоренц. – Ліміт встановлюється для того, щоби створити рівні можливості, шанси для всіх виборчих комітетів. Адже якби не було лімітів, виборчі комітети великих політичних сил могли би затьмарити діяльність інших завдяки своїй фінансовій потузі. Видатки залежать від кількості зареєстрованих кандидатів. Крім того, Нацвиборчком здійснює контроль за видатками, і виборчі комітети чітко їх описують у своїх звітах.

Ліміти залежать від кількості виборців, зареєстрованих кандидатів на окрузі, і виводиться спеціальний коефіцієнт. І якщо б знайшовся виборчий комітет, який би зареєстрував своїх кандидатів у всіх виборчих округах на виборах до сейму і в усіх – на виборах до сенату (гіпотетично, бо ще жодного такого комітету, якому б це вдалося – не було), то він мав би отримати в грошовому еквіваленті 30 млн. злотих. Саме стільки є зареєстрованих виборців у Польщі. Логіка: 1 виборець – 1 злотий.

Але в останній виборчій кампанії у Польщі (кінець жовтня 2015, як і в Україні, тільки в нас були місцеві вибори, а в них парламентські – авт.) були 8 комітетів, які зареєстрували своїх кандидатів по всіх округах до сейму, але кандидатів до сенату у всіх округах не мали. Тому жодна з політсил не дотягує до ліміту 30 млн. злотих, хоча й наближається до цієї цифри. Натомість якщо одним виборчим комітетом буде зареєстровано одного кандидата до сенату в одному окрузі, то для нього влаштовується мінімальний ліміт – 54 тисячі злотих.

Стосовно виборчої кампанії

“Навіть якщо людина буде найбагатшим бізнесменом, вона не може вести кампанію за власні кошти. Виборчу кампанію кандидата веде тільки виборчий комітет. Комітети є суб’єктами виборчої діяльності. Для звичайного громадянина розмір внеску на діяльність політичної партії обмежується 20-ма тисячами злотих, а сам кандидат може внести більш ніж втричі більше – 70 тис. злотих, це максимум.

Цей принцип надання субвенцій у нас діє з 2001 року. І звіти, які подають до державної виборчої комісії політичні партії або виборчі комітети, датовані також 2001-м роком.

Чи відхилялися звіти і чи позбавлялися субвенцій партії? Так, за ці часи це було неодноразово і стосувалося навіть серйозних, потужних політичних партій. Як правило, цю субвенцію і отримують найсильніші політичні партії. Якщо партія набрала понад 3% під час виборів до сейму, тоді вони отримують субвенцію. Якщо вони отримують коаліцію політичних сил, то тоді буде 6% мандатів. Це поріг для отримання субсидії, хоча прохідний бар’єр вищий: 5% для політичних партій і 8 для коаліції.

У Польщі є 80 партій, найбільша кількість, які проходили в парламент – 10. За порушення, які знаходила у звіті Національна виборча комісія,, на підставі закону про політичні партії, партії позбавлялися цієї субвенції. Серед позбавлених свого часу був і Союз демократичних лівих сил, Польська народна (селянська) партія».

«Солодка цукерка з корисною начинкою»

Як не буде комусь дивно, а ідея ухвалення такого закону проникла до Верховної Ради України саме з подачі громадськості. Реанімаційний пакет реформ радив включити відповідне зобов’язання до Коаліційної угоди в 2014 році, проте туди воно не потрапило через позицію «радикала» Ляшка: мовляв, люди не зрозуміють, навіщо фінансувати політиків. У 2015 році громадські експерти вдалися до використання міжнародних важелів – успішно провівши перемовини про включення умови держаного фінансування партій до пакету умов візової лібералізації з ЄС. Аргумент європейців виявився дієвішим, і в української влади одразу з’явився інтерес: робочі групи з підготовки закону виникли на базі Мін’юсту та комітету ВР з питань запобігання і протидії корупції.

– Як оцінюють експерти якість закону? – звертаємося до експерта РПР Вадима Міського.

– Ні для кого не секрет, що українські партії існують не за рахунок пожертв звичайних громадян, а за рахунок великих інвесторів. Вклавши кошти, вони, звісно, вимагають від партій конкретних політичних і економічних преференцій: призначень «своїх людей» у міністерства та державні підприємства, податкові та дозвільні пільги, ігнорування порушень закону та ін. Природньо, що в умовах фінансової залежності від олігархів-спонсорів, політики передовсім відстоюють їх інтереси, а не суспільні.

Однак, головною ідеєю експертного середовища була «солодка цукерка з корисною начинкою»: не просто розділити певну суму коштів платників податів між партіями, щоб дати їм шанс вижити без коштів олігарха. Але й зобов’язати партії розкрити джерела надходжень та витрат усіх своїх коштів, особливо тих, що приходять від приватних спонсорів. Прозорість прикує увагу суспільства до партійного фінансування – зауважте, як медіа почали слідкувати за державними закупівлями – і партія сім разів зважить, перш ніж взяти кошти в особи з сумнівною репутацією.

І хоча Мін’юст минулої весни поквапився зареєструвати свій варіант законопроекту, що не передбачав суворих норм звітування про всі кошти, разом із парламентським комітетом експерти підготували кращий проект, який в результаті Верховна Рада ухвалила разом із іншими «безвізовими» законами восени.

Реформа політичних фінансів – це зміна інституційна, а отже не слід чекати на швидкий результат. Спочатку можливі помилки у роботі, партії не зміняться одразу після отримання державних коштів і оприлюднення першого звіту. Але зроблено якісний крок в розбудові демократії, який принесе свої плоди вже за один-два електоральні цикли.

• Що можна заперечити тим, хто цим обурюється (мовляв, «ще й утримувати їх за наші гроші!»)?
• Справді, якщо оцінити загальну суму коштів, що закладена в державний бюджет на 2016 рік, держфінансування партій виходить задоволенням не з дешевих. 391 мільйон гривень – приблизно стільки ж коштів запланувала держава на підтримку державних музеїв та бібліотек, або на добудову Охматдиту. Проте, якщо порахувати, скільки ж витратить один громадянин – вийде близько 10 гривень на рік. Ціна утримання партій, які представлятимуть громадян, а не олігархів.

Альтернатива – залишити все як є, і далі дозволяти політичним маріонеткам красти значно більше коштів у інтересах своїх спонсорів із ваших пенсій, медичного обслуговування, доріг та дитсадків.

Хтось таки спробує обійти закон…

• Які покарання за порушення і яка ймовірність їх втілення, чи достатні передбачені механізми контролю за цим процесом?
• Закон змусить партії розкрити джерела надходжень та витрат усіх коштів, а не лише отриманих від держави. Щоквартальна звітність міститиме прізвища спонсорів та їхні адреси. Пожертва від громадянина не повинна перевищувати 400 мінімальних зарплат (близько півмільйона грн.), а від юрособи – вдвічі більше, 800 мінімальних зарплат.

Всі партійні спонсори будуть оприлюднюватися, а за незаконні внески має наставати покарання – відповідні норми з’явилися у кодексі про адмінправопорушення та у кримінаьному кодексі. Порушення порядку чи строків фінансового звітування – є адмінправопорушенням, і передбачає штраф від 300 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. А подання завідомо недостовірних відомостей у звіті – вже є кримінальнм злочином, і карається штрафом від 100 до 300 неоподатковуваних мінімумів.

Умисне надання чи отримання внеску, матеріальної підтримки для передвиборної агітації від особи, яка не має права таку підтримку здійснювати, або у надмірному розмірі – є кримінальним злочином, і при обтяжуючих обставинах може каратися ув’язненням до 3-х років, з позбавленням права обіймати певні посади, займатися певною діяльністю на строк до 3-х років та зі спеціальною конфіскацією.

За звітами партій слідкуватимуть Центрвиборчком та Національне агентство з питань запобігання корупції, також щороку партія повинна проходити зовнішній незалежний фінансовий аудит, при цьому закон встановлює досить високі вимоги до аудиторської фірми.

Проте, цих механізмів контролю недостатньо, найприскіпливіше контролювати партії мають журналісти і свідомі громадяни. Швидкість змін у політичній системі залежать від того, чи будуть партії втрачати підтримку виборців, через виявлені фінансові оборудки.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Політичні партії: Хто фінансує, той і замовляє музику спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про дивну «визвольну-вигідну» війну, міжнародну політику і містечкове політиканство  розмовляємо з Андрієм у Чернівцях, після його повернення до мирного життя. Тепер до його звично насиченої фольклорними дотепами мови додався ще й військовий сленг…

«Розумієш, що секунди – це питання життя твого і твоїх бійців»

• Був хіба що певний період адаптації, ознайомлення з військом, – пригадує Андрій початок свого воєнного життя. – Бо мій тато, який також був артилеристом і мав буремну та щедру на пригоди молодість, навчив мене свого часу, як чоловік має поводитися в тих чи інших ситуаціях.

Я знав, що буду командувати взводом і що треба взяти його «в кулак». Але коли на навчаннях у Бердичеві побачив «контингент», задумався: а як?? Як командувати людьми, половина з яких – однолітки, а інша половина – на 5-7 років старші? Усвідомлював, що треба спілкуватися і не випендрюватися. Тож почав з людьми просто говорити – без «прірви» між командиром і підлеглими. Колись казали, що коли бійці копають, то командир не може разом з ними копати – бо його, мовляв, не будуть поважати. Так ось, це неправда. У нас бували ситуації, що люди були настільки втомлені, що не мали сили виконувати якісь фізичні дії, а окопатися або завантажити-розвантажити снаряди треба було, та ще й швидко. І коли я казав «треба», брав лопату і копав з ними (або вантажив снаряди) – вони переборювали втому і виконували завдання. Треба з бійцями завжди залишатися людиною, і навіть визнавати помилки, якщо їх припустився. Наприкінці служби один із найбільш «справедливолюбних» підлеглих, такий собі Іван Іванович, якого всі жартома називали  «Два метри бєзобразія», заявив: «Президент уже підписав нашу демобілізацію, а нас ніяк не відправлять додому. От взяв би і пішов – нічого ж не порушу! Але це якби офіцери гадами були, а з нашими офіцерами – не можу…»

• Навіть якщо не було важко перебудуватися – страшно таки було?
• Було. Хоча – до всього звикаєш. Вперше, коли я серйозно злякався – це був виїзд на вогневу позицію. Зима, тільки починає світати, а навколо туман, нічого не видно. І раптом розпочалося страшне… Гуркіт, вибухи… В першу мить я заціпенів, потім крикнув усім: «Лягаааай!» – і далі всі попадали в сніг і потроху прийшли до тями. Після бою вже дізналися, що десь за півкілометра від нас стояли наші «Урагани», і стріляли саме вони. Ми ж подумали, що то нас криють… Ніхто ж з нас, навіть кадрові військові, на той час ніколи раніше не були у справжньому бою… Після того випадку керівники мене навіть похвалили, що я зорієнтувався в ситуації. А я насправді просто злякався.

Згодом уже під час обстрілів навіть жартували. Отак сховаєшся у бліндажі і перечікуєш залпи «ураганів» чи «градів». Лягає близько, земля дрижить… А наш 56-річний водій, який добровольцем пішов на війну, аби лише сина не забрали (той мав хворе опероване серце, але тоді на це не зважали, гребли всіх…), жартує: «сусіди ремонт роблять».

Бувало й коли руки трусилися. Коли по рації кажуть: «Ціль така-то, по 3 снаряди, вогонь!» Ти ще робиш розрахунки, а тобі вже кричать: швидше, бо противник на вас наводить вогонь! І розумієш, що ці секунди – це питання життя твого і твоїх бійців. І вже після своїх пострілів видихаєш: все нормально, встигли. І заряджаєш ще по три снаряди для контролю.

• Як витримували психологічно?
• Уже наприкінці нашої служби до нас почали направляти капеланів. Насправді потреба в них є – хоча, звісно, на службу Божу постійно ходили одиниці, але коли-не-коли когось «пробивало» на це. Добре, що є куди звернутися. На війні потрібні психологи, до того ж кваліфіковані, до того ж чоловіки. Зрозуміло, що жінка-психолог швидше знайде контакт з бійцем, але вона не отримає повної віддачі: не кожен чоловік готовий жінці «поплакатися в жилетку». А чоловіки-психологи, хоча й довше вступатимуть у контакт, та зможуть поговорити як чоловік з чоловіком. Та й загалом триста чоловіків, які півроку не бачили жінки, навряд чи сприйматимуть її саме як фахівця-психолога. Хоча, в «Айдарі» замполітом була така дівчина, що коли вона за потреби «розчехляла рота» – усі стояли перед нею по стійці «струнко» і тільки очима лупали (сміється – авт.).
• А як було з матеріальним забезпеченням?
• По-різному. Вдягалися хто в що, форму можна було побачити від сучасної «натівської» – до якоїсь з 60-х років, чеської… Сам у чому тільки не ходив. Там, можна сказати, є своя «мода» – але вона базується переважно на зручності і відповідності ситуації, а не на красі. Камуфляж multicam мені, наприклад, не подобається, але він має своїх прихильників. «Русская цифра» – камуфляж, який на відстані перетворюється в чітку темно-зелену пляму, в яку легко вцілити. Наші двоє хлопців собі таке купили, то решта їх жартома «сєпарами» називали. Згодом поміняли на щось. Найкращий камуфляж, як на мене, – «A-TACS». Виглядає, наче на мокру матерію капнули фарбу. І вже на відстані кількох десятків метрів воно настільки візуально «розсіює», що не можеш поцілити в постать. Більшість добровольчих батальйонів вдягнуті саме в таке. Берци… Якось побачив на військовому французькі берци 40-х років – шкіряні, і зверху на халявці хлястик на пряжечці! Ото шик! (сміється – авт.)

«Президент і багато хто з уряду звернули на стежку, проторовану Януковичем»

• Війна ця дивно ведеться… З одного боку вона визвольна – в нашому розумінні, а у розумінні вищого політикуму – вона вигідна. Тому що це бізнес, контрабанда. І солдати разом з молодшим офіцерським складом змушені, окрім своєї землі, прикривати чийсь великий бізнес.

Останнім часом люди почали це розуміти. Це втомлює, обурює… Якщо ще можна допустити, аби хтось «урвав» собі щось раз-другий, то коли це поставлено на конвеєр – терпіння закінчується. Робіть свій бізнес, але не ціною наших життів.

Президент і багато хто з уряду звернули на стежку, проторовану Януковичем. Вони наче не усвідомлюють того, що багатьох речей сьогодні вже не приховати, і люди вже розуміють більше, ніж раніше: навчилися аналізувати, бачити якісь речі і робити з них висновки. І вимальовується причинно-наслідковий зв’язок між цим розумінням і «Майданами» – великими і малими – які виходили з протестами проти влади. Люди не миряться з дійсністю, бо розуміють, що все не так, як їм «впарюють». Суспільство подорослішало.

• Зараз багато говорять про «Третій Майдан»…
• Маємо патову ситуацію. З одного боку ті, хто закликають іти на Майдан – це не зрадники, це активні люди, які не хочуть миритися. Але й не знають, як у цій ситуації діяти! Так, якщо підняти Третій майдан, щоби змінити владу – є шанс збудувати нову країну. З іншого боку, Путін у цей момент використає ВСЮ свою стратегію, щоби показати світові: дивіться на них, от і поганого президента вже змінили на нормального, а вони все не можуть заспокоїтися. Значить, цей народ – терористи! Що він і робить, граючи свою хитру гру.

Путін – вірний і послідовний сталінець. Сталін свого часу усіляко сприяв тому, щоби Гітлер став канцлером Німеччини, саме Сталін забезпечив можливість німецьким офіцерами навчатися в СРСР… Сталін, коли прочитав у книжці Гітлера «Майн Кампф» слова «Франція – наш споконвічний ворог», придумав план: ага, хай Гітлер захопить Францію, а я її теж потім захоплю – від Гітлера, але я буду для французів визволителем! Те саме тепер робить Путін: впевнений, що теракти у Франції розроблені у Кремлі. І тут з’являється «хороший Путін», який притиснув Сирію та інших ісламістів. І як мислить пересічний француз? Йому байдуже до України – хай хоч вимре вся, аби в нього все було спокійно.

Наша влада цього або не розуміє, або свідомо йде на це. І це може закінчиться тим, що вони будуть лише помісними царьками, як Кадиров. Президент Литви Даля Грібаускайте нагадала слова Путіна в одному зі своїх свіжих інтерв’ю: «Він нещодавно сказав, що за два дні може дійти до Варшави, країн Балтії та Бухареста. Якщо ми дозволимо йому, він піде куди завгодно». Ще отруєний розвідник Литвиненко заявляв, що завоювання Європи – це мета Росії від часів Леніна і Сталіна. І це правда. Поки Європа буде, як кажуть в народі, «ср…ою жувати клоччя», то так і буде.

Бо насправді лідер Європи – це Путін. Тому що не Європа і її лідери кажуть: «Ти йдеш цим коридором, і ми тебе будемо контролювати», – а вони стоять одне навпроти одного – Європа і Путін, і він обирає сам «коридори», а вони лише кидаються вслід за ним. Його  головний меседж: «Ви мене не будете контролювати».

Загалом, так виглядає, що європейські лідери – принаймні частина з них – просто куплені. Меркель, Берлусконі, Олланд… Останній – то яскравий приклад не лідера, а такої собі посередності, яку б ніхто й не помітив. Він був у ролі президента вигідний Путіну – він став президентом. А суперник Олланда  Саркозі як представник силових відомств (був свого часу міністром внутрішніх справ Франції і таки має професійну гордість!)  не був йому вигідний, оскільки не піддавався б на умови Путіна.

• Який вихід з цього глухого кута – між власною корумпованою владою і загрозою втратити державність?
• Чесно кажучи, важко сказати. За рік на війні у мене накопичилося питань ще більше, ніж було. Єдине – «укоськати» Путіна? (хитро усміхається – авт.) Бо Україна – хоче чи ні – буде виконувати вимоги Євросоюзу і Міжнародного валютного фонду і принаймні знищить корупцію на місцях (велику ні, бо велика є всюди, навіть у найдемократичніших країнах). Тобто Україна буде йти в «коридорі», який «намалюють» їй ЄС і МВФ. А Путін сам «намалює коридори» – хоча ресурсів на це і не має. Просто лякає всіх ядерною зброєю – тим, чим йому ніхто ніколи не дасть скористатися, адже перший же удар викличе відповідь і призведе до світової катастрофи.

Як на мене, помилка Порошенка в тому, що він не вміє шантажувати. Крім цього, йому таке положення справ таки вигідне. Але йому варто замислитися: хтозна, що буде через рік.

З батарейним лікарем Валентином, позивний “Док”

«Перше полювання має бути успішним. Інакше молодняк буде приречений»

• А що може бути через рік?
• Що завгодно. Свого часу і Ющенко над цим не замислювався і думав, що він вічний. А де тепер Ющенко – ніхто навіть не задається питанням. Хоча варто, бо на ньому вина за безліч розчарованих людей і поламаних доль.

Адже людина – дитя природи. А в природі, у середовищі диких звірів – наприклад, вовків – підростання молодняка пов’язане з часом, коли тварини виводять молоде покоління на перше полювання. Лідер веде за собою зграю, і кілька молодих вовків з неї заганяють здобич. Якщо перше полювання не вдається – жертва буде надто велика, зможе відбитися і втекти – молоді тварини будуть приречені на смерть, вони боятимуться полювати. Тому для першого полювання обирається слабка жертва. Для закладення цього досвіду у підсвідомість, для психології.

Щось подібне сталося в нашій країні: молодь вийшла на Революцію на граніті, і те покоління було готовим до протистояння. Аж через 14 років виникла друга революція, і вже тодішня молодь -розчарувалася. Скільки людей після того казали: «Та я за Ющенка стояв на Майдані, а він…» Скільки людей назло Ющенкові почала працювати на Януковича. Виходило, звісно, як у прислів’ї «Виколю собі око, щоби в моєї невістки свекруха без ока була», але ж так було… (гірко усміхається – авт.)

• А що ж робити вже, негайно?
• Гадаю, поки що Майдан – це не вихід. Так, державний організм хворий і його треба лікувати. Але слід шукати такі способи, щоби лікування однієї частини не зашкодила іншій. Тому нехай зараз цей організм заспокоїться. Хай щось з’ясується з цією війною І в цьому питанні головує Порошенко. Якщо він перестане думати про свій бізнес – йому варто лише махнути рукою, і завтра наші війська будуть біля кордону.
• Ти впевнений? Люди підуть воювати?
• Підуть, впевнений. По-перше, я піду. Я готовий командувати як гарматою, так і взводом, так і батареєю. Знаю настрої людей, з якими перетинався там. Той самий батальйон «Айдар» – ті, хто саперними лопатками, ножами і мисливськими рушницями відбивали Щастя. Це місцеві люди. І «айдарівці» стали агресивними, коли їх почали відводити звідти. Їхня основна ідея: ми хочемо додому, але для початку цю шушеру сепаратистську звідси треба вичистити, а тоді вже спокійно жити.

Треба розуміти: людські втрати все одно є. Або ми їх будемо мати зразу, або вони будуть ті самі, але розтягнуті в часі. Тож Порошенко міг би й шантажувати Європу: недотриманням будапештських угод, погроза розробкою ядерної зброї….

• Ти не надто ідеалізуєш роль президента?
• Таж кажу – «президент міг би». Але оскільки Порошенко – один із засновників Партії регіонів, то на цьому рівні все й залишається. Хоча всі смисли залежать від президента, Головнокомандувача.

Я особисто оцінюю роботу президента, головнокомандувача у цій війні дуже низько. Поясню. У нас Міністром оборони є генерал армії Полторак, а начальником штабу – генерал армії Муженко. З останнім пов’язані дві провальні військові операції: Іловайськ та Дебальцево. На посаду начальника Генштабу людину призначає Президент з подачі Міністра оборони. Тож якщо міністр подає на посаду «мозку штабу» того, хто допускає такі провали – то міністр некомпетентний. А якщо президент призначає цю особу, то є три варіанти: він 1) некомпетентний, 2) взагалі не поінформований або 3) він знає все і призначає свідомо!

Тепер про наслідки провальних операцій. За перший провал  – знімається начгенштабу і призначається інший. За другий провал – знімають міністра. А в нас після двох провалів знімають документальний фільм «Рейд», яким відбілюють і популяризують Муженка… Так, хлопці, про яких йдеться в стрічці – герої. Але ж Муженко, який нібито «планував цю операцію», профан!

Загалом за півтора роки війни в країні 40 військових отримали генеральські погони! За що?! За які заслуги, операції? Якби було 40 розжалувань – я б аплодував, а так…

• Ну хтось намагається наводити лад самотужки. З застосуванням фізичної сили.
• Ти про побиття Добкіна? (на час інтерв’ю ще не було відомо про побиття нардепом Парасюком генерала СБУ Пісного – авт.) Це також палиця з двома кінцями. За те, що активіст Кравчук дав в морду Допі – молодець. Але що виявив неповагу до суду – погано. Та з іншого боку, якщо суд сам створив прецедент неповаги до себе – то якої поваги він може хотіти надалі?

Насправді все непросто. Якщо в моїй хаті є сміття – можна вчинити трьома способами: або в цьому смітті жити, бо мені так добре; або організувати, щоби хтось його прибрав; або прибирати самому.

Зараз маємо дуже складний період. По-перше – це виклик, по-друге – можливість. Ситуація з державністю як такою – критична. Але за короткий час – 2-3 роки – можна виховати, налаштувати покоління тих, кому зараз по 15-20, на активні дії. Ці діти ще не думають над питанням «є сенс воювати чи нема». Тож правильне шкільне виховання може дати розуміння головного: це наша країна, за неї умирали наші предки і сучасники, відвойовували. І в цьому немає нічого поганого, це не паранойя, а здорове виховання здорової нації. І треба розрізняти ксенофобію (це Росія виховує в своїх громадянах впевненість, що їй не дають жити «мега-держави» Грузія й Україна, ну і, звісно, «піндоси») і самоповагу, яку ми за іграми в толерантність часто втрачаємо.  Причина наших бід в тому, що ми дозволили себе не поважати.

«Політики, ну будьте ж мужиками!»

• Продаж голосів на виборах – це лише втрата поваги до себе чи холодний цинізм?
• Мабуть, уже навіть не цинізм. Коли людина цинічна, вона свідомо робить погано. А зараз це не «погано», це стало нормою суспільства. Коли всі бачать, як людина вступає до однієї партії, далі переходить до іншої, далі опиняється ще в іншій, і ніхто за це не несе покарання – то це стає нормою. Тож покарання тих, хто організовував підкуп голосів, на мій суб’єктивний погляд – це добре. Організаторів – садити, тих, хто піддався на провокацію – злякати. По-іншому нічого не буде. Тільки показовим прикладом.

На жаль, політиків наразі нічого не вчить. І це ганебно – коли їх один раз виборці демонстративно не хочуть, не обирають, другий раз, третій – а вони все одно лізуть і лізуть. Це вже аж принизливо, як у стосунках з жінкою, коли вона відмовляє, а ти все одно нав’язуєшся. Ну хлопці, ну не хочуть вас виборці бачити, ну будьте ж ви мужиками – і я готовий вас заповажати! Ну йдіть геть з політики, займіться чимсь іншим – ну шо ж ви, як шавки ті, з кущів підгавкуєте… Більше того, є й інших бік проблеми «жіночності» українців – це те, що всілякий непотріб ми вміємо після всього ще й пожаліти. А треба би – хоча б образно – яйця до ковбка і…

• Зважаючи на те, що кожні вибори і революції в результаті приносили розчарування – який вибір ти б робив, якби можна було повернути час назад?
• З теперішнім досвідом – робив би те саме. Бо вибору й не було насправді. Бо те дрантя, яке пропонувалося як альтернатива, таке безхребетне і безпринципне, що порівняно з ним недопрацювання інших можна вважати дрібницями…

І в АТО пішов би. Ми там робили те, що насправді було важливим. В одній ситуації допомагали виводити наших з оточення (що офіційно звалося «плановим відведенням військ», а насправді там 2 батальйони 128-ї та близько двох сотень з «Донбасу» втрапили в халепу). Ми пробивали їм коридор, щоб вони пройшли. Били 152-міліметровими снарядами (вирва від такого снаряда має глибину в людський зріст з піднятим над головою автоматом – я так сам вимірював), дія осколків – до 200 метрів. Спочатку нам дали ціль, ми вгехали по ній штук з 12 снарядів на кожен ствол. Три години методичного вогню з трьох гаубиць. Ми пробили коридор, а потім вели методичний загороджувальний вогонь – з кожного ствола через кожних 20 сек. – прострілювали територію, щоб наші могли вийти коридором, а чужі не сунулися. І коли потім по рації передали, що люди вийшли, і додали: «Від піхоти – «благодарочка», – оце було найвищою оцінкою і підтвердженням, що ми саме там, де маємо бути. Завдяки нашій якісній роботі люди врятовані.

• Як повертатися до мирного життя?
• Як повертатися? «У кожного своя доля і свій шлях широкий», як казав Тарас Григорович (усміхається – авт.) Жити з цим досвідом трошки важко. Сниться дуже багато «звідти», нормального сну немає. Бувають напади люті. І нема страху. Хоча головою все розумієш і намагаєшся контролювати. Тож що там було – хай там і лишається. Не треба його нести сюди.
• Філологи зазвичай схильні описувати свій досвід.
• Говорив про це з хлопцями там, вони також казали: «Андрій Юрійович, напишіть». Я відповів: «Я не хочу писати сценарій фільму про війну. Я хочу написати про вас – які ви всі тут були». Бо насправді критичні ситуації відкривають в людях найпрекрасніші риси.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Офіцер і викладач Андрій ГРЕЧАНЮК: «Поки Європа «жуватиме клоччя» – її реальним лідером буде Путін» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Нардеп, зокрема, зауважив, що «є політики і політикани, а є державотворці. Ефект від діяльності останніх можна буде побачити лише в майбутньому». На його думку, історія розставить усі крапки над «і»,  давши оцінку діям нинішнього уряду, який нардеп розглядає як уряд державотворців. І саме тому цей уряд бере на себе сміливість приймати непопулярні рішення. Натомість охочі пересісти до владних крісел «вже розпочали конкурс популістських гасел». Народу кажуть те, що він хоче чути, тому нічого доброго ці вибори не обіцяють. «Їхні результати будуть іще гіршими і строкатішими за попередні, – пророкує Максим Бурбак. – Але, слава Богу, – додає він,  – що їхній результат буде чинним тільки протягом двох років». А от стосовно виборів до місцевих рад 2017 року нардеп значно оптимістичніший. Адже діятиме вже закон про  фінансування партій. Тож їх утримуватимуть не олігархи і партійне керівництво стане значно незалежнішим.

Сьогодні ж, на глибоке переконання нардепа від Буковини, «треба запускати процес децентралізації влади». Оскільки «в Києві істеблішмент не хоче віддавати гроші на низи, виникає спротив». Але, якщо ми хочемо жити у цивілізованій державі, а не у світі місцевих князьків, яким є сьогодні сільські голови та мери, мусимо реформуватися.

Вл. інф.       

Запис «Політрейтинги і збереження держави – речі не завжди сумісні» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сили АТО (Антитерористичної операції) на території Донецької та Луганської областей повільно просуваються в напрямку українсько-російського кордону і намагаються взяти у щільну блокаду міста, перетворені сепаратистами на вузли оборони. Вдалося зламати опір терористів у Маріуполі й зачистити місто, куди тимчасово мають перевести органи законної влади з неспокійного Донецька.

Президент Порошенко дав півтора тижня на повне перекриття кордону, що позбавить російські диверсійно-розвідувальні групи та керованих ними місцевих «ополченців» можливості отримувати підкріплення з території РФ.

«Головнокомандувач» цього воїнства російський розвідник Ігор Гіркин публічно визнав, що без такої допомоги через кілька тижнів його «армія» буде знищена. Сепаратисти проводять насильницьку мобілізацію чоловічого населення, щоби кинути його у криваву м’ясорубку. Та особливої користі від ненавченого «гарматного м’яса» годі й чекати. Всісподівання«борців за незалежний Донбас»– на Путіна. Здається, немарні: російські війська знову рухаються до українського кордону.

Кремль полюбляє використовувати у своїх інтересах символічні дати. Невдовзі настане одна з них: 22 червня, день нападу гітлерівців на СРСР 1941 року. Фахівці вважають, що слід очікувати значної активізації росіян у період 22-26 червня.

Та бойовий дух українців високий: ми захищаємо своє, коли сусіди зазіхають на чуже. За рідну землю наші захисники б’ються, не шкодуючи життя свого, а зарубіжні найманці проливати свою кров не поспішають навіть за великі гроші. Проте їхні втрати зростають, що негативно позначається на боєздатності ворога.

На жаль, гинуть і зовсім невинні люди. Тому Київ пропонує створити коридор для евакуації мирного населення з територій, де триває АТО. Бойовикам пропонується вільний відхід на російську територію, а місцевим «ополченцям», які не брали участі у злочинах, – амністія.

Якщо всі ці заходи не дадуть позитивного ефекту, на сході України буде введений військовий стан. Готуймося до нових випробувань.

Ігор БУРКУТ

Запис Ситуація на Сході України складна Історія повторюється: 22 червня на нас знову нападуть? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Бо люблю Чернівці й вірю в чернівчан. Не можу залишатися байдужим, коли в нашому спільному домі щось не так. Три роки тому нахабно усунули обраного громадою мера і містом почав керувати секретар-маріонетка. Як наслідок, місто втратило частину майна – кілька історичних будівель, занехаяні дороги, в жахливому стані мережі, майже  всі комунальні підприємства опинилися на грані банкрутства, бюджетні кошти витрачалися неефективно, кілька вулиць розрили, а ремонт не завершили й досі. Чернівці почали втрачати свою привабливість. Це треба зупинити.Зробити це важко, бо чернівецьких рейдерів захищала кланова система держави Януковича. Та ми боролися за право чернівчан обирати мера і відстояли його. Тепер треба брати на себе відповідальність. Не хочу, щоби до влади прийшла людина, яка не любить Чернівці і не поважає чернівчан. Не маю права зрадити пам’ять батька, Павла Каспрука. Важливою була для мене й думка Миколи Федорука, який підтримав моє рішення.

2. Назвіть три найбільші проблеми Чернівців…

– Проблеми у Чернівців і чернівчан відомі – дороги та інженерні мережі, корупція і побори. Інвестиційні програми не працюють у містах, де немає законно обраного мера і не створені сприятливі, прозорі та рівні умови для бізнесу. Від цього потерпають не тільки міське господарство й економіка міста, а й чернівчани, які не мають робочих місць із гідною зарплатою та солідним соціальним пакетом, а не подачками в конвертах. Все це треба й можна змінити – і ми це зробимо.

3. Три перші Ваші кроки, якщо Ви переможете?

– Спершу треба навести в місті порядок. Це означає ефективне управління міським господарством і використання наявних бюджетних ресурсів. Така собі теорія успіху  маленькими кроками: людина має вийти зранку з під’їзду й побачити, що бордюр побілений, подвір’я прибране, вчорашня яма підсипана чи, дай Бог, заасфальтована, смітник стоїть чистенький, тролейбуси й маршрутки їздять за графіками, витоки води вчасно ліквідовуються, а в рахунках ЖРЕПів – лише виконані роботи. Друге – створення рівних умов для всіх підприємців. Тобто прозорість рішень міської влади, рівний доступ до землі, комунального майна та коштів, жодних переваг у цих питаннях депутатам, чиновникам, жодного кумівства чи партійних квот. Третє – ліквідація поборів, в тому числі у закладах освіти та лікувальних установах. У цих питаннях будемо радитися з громадськістю і застосуємо ті ідеї, які запропонують люди..

4. Три найголовніші реформи, яких потребують Чернівці…

– Чернівці терміново потребують реформи міського господарства. Нині майже всі комунальні підприємства збиткові, із застарілою технікою, надають неякісні послуги. Ми залучимо незалежних експертів до аналізу фінансово-господарської діяльності та позабюджетні інвестиції для оновлення техніки.

Хочу здолати байдужість у ставленні городян до міста. Пропоную Хартію чернівчан, яка визначить правила поведінки городян, принципи взаємодії влади та громади в інтересах розвитку міста. Це сприятиме створенню позитивного психологічного мікроклімату. Чернівці мають сприймати як відкрите, безпечне і комфортне місто, цікаве Україні й світу. Але воно має бути комфортним і затишним найперше для чернівчан. Кардинально змінимо підходи до забудови міста: впорядкуємо та розширимо парки, сквери, візьмемося за благоустрій мікрорайонів, кожного двору, облаштуємо  побільше  спортивних  майданчиків, відкриємо центри дозвілля молоді, нарешті запровадимо європейські технології збирання та утилізації сміття, створимо муніципальну міліцію.

5–6. Як наблизити міську владу до городян? І як Ви плануєте зробити її ефективною?

– Кожний чиновник пам’ятатиме: це він на службі у городян, а не навпаки. Міська влада буде максимально доступною й відкритою. Рішення сесій міськради, виконкому, розпорядження міського голови, Генплан розвитку міста будуть доступні для чернівчан. До аудиту управлінських рішень та стратегічних програм залучатиму представників громади й незалежних експертів. Рішення, які спричинили супротив  чернівчан, переглядатимуться. Всі аукціони, тендери, конкурси будуть прозорими. Це дозволить знищити корупційні схеми дерибану землі, комунального майна і коштів.

7. Як побороти клановість у місцевій політиці?

– Ще мій батько Павло Каспрук у сесійній залі Ратуші першим заявив, що проблеми каналізації не мають партійного забарвлення. Я теж переконаний, що мер і депутати мають гуртуватися навколо вирішення нагальних проблем міста незалежно від політичних уподобань. Виборці повинні мати право відкликати депутата, який не виконує своїх обіцянок. Тоді роботу депутата оцінюватиме винятково виборець, а не його партійній «бос». Категорично не підтримую застосування партійних квот у кадровій політиці, бо на місцевому рівні це нонсенс. Жорстко боротимусь із проявами кумівства.

8. Чи потрібні, на Вашу думку, райради в Чернівцях?

– Управління містом має бути ефективним. Чернівчани мають отримувати  якісні  адмінпослуги, які треба максимально наблизити до людини. Сьогодні райради надають послуги у питаннях соцзахисту, ЖКГ, благоустрою. Тому такі центри в районах повинні працювати. А чи потрібні саме райради – вирішувати чернівчанам на місцевому референдумі.

9. Чи потрібніпозачергові вибори до Чернівецької міськради восени цього року?

– Переконаний, що  нинішня міськрада потребує перезавантаження. Цього вже багато років вимагають чернівчани. Сьогодні серед депутатів міськради є чимало таких, які втратили довіру громади, зганьбилися в очах людей, змінили свою партійну орієнтацію, зловживали повноваженнями. Тому треба йти на вибори.

10. Кого Ви бачите, в разі перемоги, керівниками ЖКГ, економічного блоку, управлінь освіти, охорони здоров’я, Калинівського ринку, тепломережі, водоканалу?

– Залучатиму справжніх фахівців із новим баченням шляхів розв’язання застарілих проблем. Категорично проти того, як кадрові питання вирішував Михайлішин: щоб  утримати прихильність депутатського корпуса, він призначав депутатів на управлінські посади. Відтак ставав залежним, втрачав контроль над містом, не мав можливості принципово спитати за недоліки. Це ставало потужним джерелом корупції. Такого не має бути. Сьогодні навіть серед своїх опонентів бачу окремих людей, яких запросив би до себе в команду. Готовий розглядати кадрові рекомендації будь-якої партії чи громадської організації, громади, аби вони були розумні та на користь місту.

11. Чим займатиметеся, якщо не станете міським головою Чернівців?

– Як депутат міськради продовжу працювати над вирішенням нагальних проблем міста  й чернівчан. Посаджу дерева на вулиці Каспрука, виховуватиму сина у любові до Чернівців, як це робив мій батько…

Запис Олексій КАСПРУК: «Владі – порядність, місту – порядок»! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Петро поділився також тим, що рішення балотуватися приймалося важко, у процесі тритижневої дискусії і йшло від громадськості.

– Зміст влади – служити власному народу, – наголошує кандидат. Команда Олексюка акцентує на тому, що він не працюватиме за схемами, бо не має політичних чи партійних зобов’язань.

– Петро пройшов «вогонь, воду і мідні труби». Але найважче – це випробовування славою і грішми – і він такі витримав, – стверджує довірена особа Олексюка, відомий громадський діяч Ярослав Кирпушко.

Сам же Петро Олексюк заявив, що не є технічним кандидатом й оцінює свої шанси на виборах прагматично й тверезо.

Галина ЄРЕМІЦА, «Версії»

Запис Петро Олексюк: «Зміст влади – служити власному народу» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– На «Ізоляції» доводилося спілкуватися зі справді культурними та інтелігентними мешканцями, саме тому я залишилась у Донецьку ще на три дні, щоби зрозуміти настрої всіх, – розповідає чернівчанка. – Спілкувалася з простими людьми на вулицях, із друзями знайомих, із таксистами, відвідала зустрічі з відомими російськими діячами Юлією Латиніною та Михайлом Ходорковським, де також було ще й інше середовище. Майже не зустрічала тих людей, які бажали б бути частиною Росії. Звісно, я знаю, що вони є, я бачила їх на мітингу за приєднання до Росії, але то здебільшого люди старшого покоління, яким не довго залишилося будувати нову країну. Не хочу обмежувати Господню волю, але це дуже старі люди. Вони, певне, сподіваються, що вертаються до СРСР…

– «Ізоляція» стала часом взаємного розвінчування стереотипів?

– Щодня у лекціях я намагалася розвіяти міф про бандерівців і говорила про те, що інтеграція Заходу та Сходу зараз – це чи не найважливіше. Особисто в мене не було жодних стереотипів стосовно донеччан, сподіваюся, що й вони після нашої зустрічі зрозуміли, що на Заході живуть люди з такими ж живими серцями.

– У ці дні було тамстрашно?

– Звісно, страшно, коли містом ходять люди в чорних масках і з кийками, коли знайомі просять біля ДОДА не розмовляти навіть російською мовою, бо в мене відчутний західноукраїнський акцент, коли знаєш, що за сто кілометрів відбувається справжня війна… Але я переконана, що зараз в Донецьку повинен бути кожен, хто може хоч на 1% допомогти хоча б одній людині.

– Побутує думка, що «ми Донецьк «не чули» і певною мірою перед Сходом України винні». Ти як вважаєш?

– Певна, що влада чула Схід навіть більше ніж Захід, це можна помітити бодай за тим, як виглядає Донецьк та Луганськ і наскільки вони оновлені та «вичухані». Захід має провину в тому, що дав шанс програти інформаційну війну на Сході. Треба було раніше говорити з ними, треба було раніше простягати руки, навіть коли вони відверталися. Якось я відчула цю загрозу ще на початку осені і почала свій презентаційний тур нових книг саме зі Сходу (а в рідному місті досі не зробила презентації) бо вважаю, що зараз треба вести безперервний діалог зі Сходом!

– Які твої враження від Донецька?

– Дуже чисте і затишне місто, лише мала там сильну алергію, очевидно, від викидів металу в повітря. Донецьк нагадує мені Нове місто Варшави. Настрої людей сумні та тривожні, вони не такі активні, якими мали би бути, бо кажуть, що бояться. Не можна зараз боятися – не час, але так є.

– Чи бувала ти в «гарячих точках» Донецька? Як там ставляться до журналістів?

– Була біля ДОДА, була на мітингу за від’єднання Донецька до РФ, щоби побачити, що там відбувається; мала ефір на обласному державному телебаченні, яке наступного дня стало гарячого точкою, бо його захопили сепаратисти щоби вимкнути українські канали та увімкнути російські. Саме на телебаченні я відчула, що на журналістів є тиск, бо переддень ми домовились говорити про те, що політики й Росія спекулюють питаннями мови на Заході та Сході для того, щоб роздерти країну, а коли приїхала на ефір, то молоді журналісти були дуже налякані і всю нашу розмову перевели в русло моєї творчості. Маю здогадки, що редакційна політика не дозволила вільно говорити про те, що я бажала.

– Це ж не перший твій візит у Донецьк? 

– Другий, вперше була там з презентацією книг 2013 року. Мала там подругу, з якою рік прожила в одній кімнаті в краківському гуртожитку, знайомих письменників Олега Соловея, Олексія Чупу, Віктора Семерніна. Тепер маю значно більше однодумців та товаришів, з якими ми стали дуже близькими у щирих розмовах, які були і на лекціях, і на вулицях міста, коли підходила до незнайомців і просто говорила з ними. Може, це було дивно з мого боку, але ніхто не відповів мені грубістю і не сатанів від української мови. Гострота між Сходом і Заходом дуже перебільшена, повірте.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Христя Венгринюк. З «Ізоляції» спершу з'явиться на Медіа-Версії.