Про це свідчать результати опитування соціологічної групи “Рейтинг“, проведеного 30 червня – 3 липня 2021 року

Зокрема, довіряють Зеленському 46% опитаних, не довіряють – 52%.

На другому місці експрем’єр лідерка ВО “Батьківщина” Юлія Тимошенко, якій довіряють 30%, а не довіряють – 68% респондентів.

Очільнику ОПЗЖ Юрію Бойку довіряють 25%, не довіряють – 58%.

П’ятому президенту України лідеру “Євросолідарності” Петру Порошенку  довіряють 24%, не довіряють – 75% опитаних.

Підсанкційному куму президента РФ Путіна Віктору Медведчуку довіряють 16%, не довіряють – 70%.

Прем’єр-міністру Денису Шмигалю довіряють 16%, не довіряють – 52%,  не чули про такого – 28%.

Водночас у нинішньому рейтингу не представлені ті, хто раніше, за іншими дослідженнями були основними конкурентами Зеленського: у березневому опитуванні “Рейтинга” на другому місці йшов мер Києва Віталій Кличко. У лютневому рейтингу соціологічної групи “Центр Разумкова” йшлося, що українці найбільше довіряють главі ВР Дмитру Разумкову та президенту Володимиру Зеленському.

Опитування проводилось з 30 червня по 3 липня методом телефонного інтерв’ю у всіх областях, крім тимчасово окупованих територій Криму та Донбасу. Вибірка репрезентативна, соціологи опитали 2500 українців віком від 18 років і старші. Помилка репрезентативності дослідження з довірчою імовірністю 0,95: не більше 2,0%.

Запис Рейтинг довіри очолює  Зеленський, другою йде Тимошенко – соцопитування спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Загалом 70 українських чиновників задекларували 283 компанії у 19 офшорних юрисдикціях. Такі результати підрахункiв представили експерти групи антикорупційних проектів “Bihus.info”, проаналізувавши декларації можновладців, пише газета “Експрес”.   Лідером за кількістю офшорних компаній, власники яких українцi, є Кіпр – на острові розташовано 159 підприємств, які теоретично могли би сплачувати податки в український держбюджет. На другому та третьому місцях – Британські Віргінські та Сейшельські острови. Їм українські олігархи довірили 71 та 18 компаній відповідно. Інші екзотичні юрисдикції серед українців  непопулярнi.  

– Найбільше офшорних компаній задекларували народні депутати — 195, i це майже 69% загальної кількості, – розповідає Антон Столяров, аналітик групи Bihus.info.- Безперечним рекордсменом тут є член партії “Опозиційний блок” Юлія Льовочкіна, сестра екс-голови Адміністрації Президента України. Вона володіє 45 офшорними компаніями! Її однопартієць Вадим Новинський задекларував 30 компаній за кордоном. По 22 компанії в офшорах мають члени депутатської групи “Воля народу” Іван Фурсін та Олександр Фельдман, а також Максим Єфімов з фракції “Блок Петра Порошенка”. А заступник голови групи “Воля народу” Степан Івахів володіє 13 компаніями. І замикає список рекордсменів голова партії “Відродження” Віталій Хомутиннік із 9 компаніями.

– Скільки власників офшорів є в інших органах влади?   

– Депутати міських рад мають 33 офшорнi компанії. Серед них виділяється депутат Київської міськради Ігор Баленко, який володіє 20 офшорними компаніями за кордоном. У депутатiв облрад загалом 19 офшорних компаній. А 8 офшорами володіють представники Кабінету Міністрів, половина з них належить заступникові міністра регіонального розвитку Леву Парцхаладзе. І замикає цей список Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку з 6 компаніями. Усі вони належать голові цієї комісії – Тимуровi Хромаєву (чоловіку телекедучої Маші Єфросиніної).  

– Яку саме інформацію про офшорні компанії, відповідно до закону, слід зазначати в декларації?

– Назву компанії українською та англійською мовами, її адресу, юрисдикцію. Також повiдомити код компанії. Але його часто не вказують, натомiсть запевняють, що такої інформації немає. Крім того, у законі чітко не прописано, чи повинні декларанти вносити в реєстр інформацію про майно своїх фірм, тому майже ніхто цього і не робить.

– Хтось, можливо, оприлюднив такi данi? 

– Та ж Юлія Льовочкіна. Вона користується віллою на Лазурнiм узбережжі Франції площею 1056 кв.м, яка записана на данську фірму Glorietta Investments 1 ApS. Але в розділі про корпоративні права зазначено, що її кінцевим бенефіціарним власником є сама Юлія Льовочкіна. Ще депутатка задекларувала апартаменти у Греції площею 332 кв.м, будинок у Франції площею 361 кв.м. Їх зареєстровано на інші офшорні компанії, які теж належать самій Льовочкіній.

Запис Українські політики задекларували 283 компанії в офшорах. Льовочкіна — рекордсмен (чи то рекордсвумен?) спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Пенсійна та медична реформи, бюджет та стан економіки — те, про що політики найбільше говорили 2017-го і чим маніпулювали, вивчали у VOXUKRAINE.  

 Улітку 2017-го Центр економічної стратегії досліджував, як українці сприймають реформи.

З’ясувалося, що люди бачать нинішні проблеми у пенсійній системі чи медицині, але не підтримують їхнього реформування в урядовому варіанті.

«Не подобається реформа медицини, бо не можна перекреслити все те, чого, що набули за попередні роки. Медицина зовсім не була такою поганою, щоби впроваджувати нове – потрібно добре подумати», – сказав один з опитуваних. Водночас він вважає медичну систему зовсім не безкоштовною, як про це люблять розповідати політики. Хоча певною мірою саме тези політиків та експертів формують свідомість людей.

Тож які міфи політики поширювали протягом 2017-го? У VOXUKRAINE проаналізували 948 висловлювань 71-го політика/чиновника за 2017-й. Проект не тільки перевірив твердження, а й розбив цитати за темами. Виявилося, що у промовах політиків згадувалося 87 тем, серед найбільш «уживаних» податки, корупція, війна, армія, тарифи, газ тощо. 

Та найбільш згадуваними були закони, що приймалися протягом року: пенсійна та медична реформа, держбюджет на 2018-й. Політики говорили також про стан економіки та хизувалися власними соціологічними рейтингами.

Топ-5 тем за кількістю згадувань політиками від зазначених 948-ми:

Пенсійна реформа – 134; реформа охорони здоров’я – 99; бюджет – 97; макроекономіка – 59; соціологічні опитування – 40.

expres.ua

Довідково:

VoxUkraine –  незалежна аналітична платформа, заснована після Революції гідності 2014 року групою висококваліфікованих економістів та юристів, які працюють в Україні і за кордоном. Біля витоків ініціативи стоять випускники Київської школи економіки. VoxUkraine спрямовує діяльність на розвиток економічної дискусії та надає якісну аналітику економічних та інших найважливіших процесів в Україні. 

Запис Рейтинг брехні політиків-2017 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

VoxCheck презентував перший рейтинг маніпуляторів та брехунів в українській політиці. Рейтинг сформували за результатами аналізу 424 висловлювань 20 українських політиків, озвучених ними протягом вересня-жовтня цього року. До трійки найбільших «брехунів» увійшли Юлія Тимошенко, Вадим Рабінович та Юрій Бойко. 48% сказаного Юлією Тимошенко за цей період є маніпуляцією, 26% – неправдою. Частка неправди та перебільшення у словах Вадима Рабіновича – 40% та 43% відповідно. Такі дані представила лідер проекту VoxCheck Олена Шкарпова під час дискусії в Українському кризовому медіа-центрі.  

Володимир Гройсман, Петро Порошенко та Міхеїл Саакашвілі увійшли до топ-3 «правдорубів». Частка правди у їхніх висловлюваннях – 5%, 7% і 8% відповідно. «Якщо ці політики говорять про зріст української економіки – вони не говорять про колосальний зріст. Вони не дають яскраву емоційну оцінку, як це робить, наприклад, Тимошенко, і це робить їхню мову більш адекватною», – пояснила Олена Шкарпова. Вона також розповіла, що Міхеїл Саакашвілі говорить багато негативу про ситуацію в Україні, а багато позитивних речей – про зміни в Грузії за часів його президенства. «Саакашвілі говорить багато негативу, на відміну від Порошенко та Гройсмана, які говорять тільки про позитив. Він говорить про негатив, але, разом з тим, це досить правдиво», – додала Олена Шкарпова.

Головний редактор «Новое Время» Віталій Сич зауважив, що, за його оцінкою, такого рівня популізму не було за весь період незалежності України. «У нас підросла плеяда дуже талановитих популістів. Вони говорять емоційно, вірять у те, що говорять, підбирають хороші приклади. Вони потрапляють прямо у серце та розум виборця», – підкреслив він.

«Політики брешуть  для того, щоб спростити собі існування. Вони брешуть з певною метою: усі вони змагаються за електоральні голоси, у першу чергу», – зауважив викладач НаУКМА та Київської школи економіки Іван Гомза. 

Експерт з комунікацій Ярина Ключковська зазначила, що факти ніколи не зможуть конкурувати з емоціями у розрізі ефективності комунікацій, тому треба виховувати критичне мислення у виборців. «Для того, щоб змусити політиків не брехати, не треба працювати з політиками – треба працювати з людьми, які їх слухають», – наголосила Ярина Ключковська.

Запис Українська політика: рейтинг маніпуляторів і брехунів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як це було на початку ХХ століття, над панорамою історичного дійства на початку нинішнього, ХХІ століття знову здійнялося ввись сокровенне слово — С о б о р н і с т ь.

І знову, як у часи прийняття Акту Злуки УНР і ЗУНР, на єдність України чиниться замах знавіснілими полчищами московської орди. Тоді зграя Муравйова потопила у крові нашу соборність і незалежність, а нині фашистські диверсанти кремлівського фюрера Путіна намагаються роздмухати пожежу сепаратизму на сході України.

Сепаратизм — от пропагандистська нова зброя Москви проти України. Ворожі підривні центри розробляють примітивні операції так званих народних республік і мобілізують під їхні діряві триколірні прапори серійних маньяків-убивць із місцевого та змобілізованого зі всією Росії та засланого на українську землю криміналітету.

І в цю криваву мить нашого національного буття ми, в усіх українських землях від Сяну до Дону, повинні повсюдно засвоїти нашу першу національну заповідь: Україна буде незалежна лише як Україна єдина.

Останніми роками ворог намагався розігрувати карту про три сорти українців, про протистояння Заходу і Сходу. І, справедливості ради, треба сказати, що ці маніпуляції із розчленування єдиного тіла Народу активно пропагував не завжди відповідальний політикум.

Так складалося на виборах, що одна частина України мала свого цілковитого фаворита, а інша тим часом голосувала за свого висуванця. На жаль, виборча статистика свідчила хоч і про штучне, але політичне розмежування.

І за усі роки існування Української держави було зрозуміло, що головним для усіх нас, і громадян, і політиків, є осягнення, як ми його називаємо, Універсалу Соборності. Тривалий час Україна була в очікуванні лідера, за якого практично однаково проголосує уся Україна, тобто за лідера, який буде єднати, а не розділяти. Бо тільки у такій поставі консолідуючої політичної особистості полягав порятунок нашої незалежності.

Звичайно, ми, мешканці західних областей України, маємо серед 21 кандидата у Президенти, так би мовити, своїх вихідців, цілком порядних і патріотичних політиків. Але чи здатні вони осягнути авторитет на всій нашій неосяжній землі?

Ми точно знаємо, хто став спадкоємцем Януковича на тому електоральному полі, завдяки якому він взяв владу над Україною. Серед цих спадкоємців — активні «діячі» кримінального режиму – віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко, міністр економіки уряду Азарова Петро Порошенко, харківський губернатор, «беркутівець» Михайло Добкін. Маючи приналежність до поваленої влади, вони шукатимуть прихильників там, звідки ця влада походила.

Знову — поляризація, розмежування, протистояння? Невже нема лідера, який здатен піднятися на всеукраїнський рівень єдності Нації, що є нині, в умовах війни, в умовах роздмухування сепаратизму, практично вирішальним для національного порятунку?

Давайте зважено подумаємо і згадаємо попередні вибори і спробуємо знайти за виборчою статистикою таку особистість, за якою пішла практично вся Україна.

На парламентських виборах 2007 року орієнтований на західну Україну блок «Наша Україна-Народна Самооборона» Віктора Ющенка і Юрія Луценка здобув перемогу лише в одній із 25  областей. Зорієнтована переважно на східну Україну Партія Регіонів зайняла перше місце лише в 10 областях. А у 16 областях із 25 переміг «Блок Юлії Тимошенко»! Більш, ніж дві третини України!

На президентських виборах Янукович  переміг у 10 областях, а за Тимошенко знову пішла майже уся Україна — вона перемогла у 17 областях!

Отже, ми мусимо визнати,  не в залежності від виборчих уподобань, – є політик, який усі останні роки політичних потрясінь безнастанно працює над єдністю України.

Юлія Тимошенко – єдиний Національний Лідер, за яким упродовж десятиліття йде майже вся Україна і мільйони українців.

Її винятковість не тільки в національних, але й у глобальних масштабах полягає також і в тому, що лихоліття кримінальної окупації вона провела у катівнях режиму міжнародного кримінального злочинця Януковича.

За народовбивство цей сатрап сяде невдовзі на лаву підсудних Міжнародного Кримінального Трибуналу в Гаазі. Але не забуваймо, що першою його жертвою була Юлія Тимошенко. Наш український Нельсон Мандела.

Саме її крицева незламність стала взірцем для усієї Нації, яка підняла Повстання і перемогла у кривавому двобої. Саме ця її незламність лише підтвердила її історичну місію бути Національним Лідером.

Юлія Тимошенко – уродженка Східної України, але для нас, уродженців Західної України, вихованих на героїзмі національно-визвольних змагань, вона завжди була близькою. Духовно та ідейно близькою й рідною.

Саме у тому й полягає вищий сенс прояву Соборності, що ми, уродженці Західної України, сини й дочки могутніх і вічно молодих Карпат, будемо голосувати за дочку могутнього і невичерпного в нашій національній свідомості Дніпра.

Українці із Галичини, Волині, Буковини й Закарпаття — за Наддніпрянку.

В цьому — Універсал Соборності!

В цьому — формула Єдності!

В цьому — ключ до Перемоги!

Голови Народних Комітетів підтримки кандидата у президенти Юлії Тимошенко…

від Буковини – доктор фізико-математичних наук професор Андрій САВИЦЬКИЙ

Запис УНІВЕРСАЛ СОБОРНОСТІ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 Почнімо з такої яскравої фігури, як 42-річний Олег ЛЯШКО. Він позиціонує себе як радикальний опозиційний політик. Та ведучий програми «Шустер Live» Савик Шустер заявив, що Олег Ляшко в ефірі «Шустер Live» неодноразово подавався за запрошенням Адміністрації президента Віктора Януковича. На жаль, вихованець трьох дитбудинків і наш колега-журналіст також був засудженим – а щахрайство та розкраданння державного і колективного майна в особливо великих розмірах (понад 2 млн. грн.) . Дали йому 5 років та відсидів Ляшко лише половину і був звільнений 1995 року умовно-достроково. А 1998 року з нього зняли судимість.

55-річний Юрій БОЙКО, віце-прем’єр-міністр України, який тричі був міністром палива та енергетики, – багатодітний батько, має шістьох дітей – трьох синів і трьох дочок. І випускник Московського хіміко-технологічного інституту ім. Менделєєва. Пройшов шлях від майстра до директора хімзаводу «Зоря» в Рубіжному. Був членом партії «Трудова Україна» Тігіпка, від 2006-го – лідер Республіканської партії України, а у квітні політрада Партії регіонів виключила Юрия Бойко зі своїх рядів. Він хоче дружити як з Європою, так і з Росією.

Варто зауважити, що наша українська партеліта добре розмножується. Більшість із відомих претендентів на президентське крісло – багатодітні. Скажімо, в 56-літнього Анаталія ГРИЦЕНКА 4-ро дітей, з яких одна дитина усиновлена. У нього за плечима – суворовське училише, Київське вище військове авіаційне інженерне училище, Інститут іноземних мов Міністерства оборони США, Університет військово-повітряних сил США, Академія ЗС України. Має вчений ступінь кандидата техничних наук. Гриценко вільно володіє англійською. Він написав понад сто наукових робіт, які видавалися, крім України, у Бельгії, Нідерландах, США, ФРГ та Швейцарії.

44-річний доктор юридичних наук Михайло ДОБКІН має 4-х дітей від двох шлюбів. Прийшовши до парламенту безпартійним, побув у 5 (!!!) фракціях і депутатських групах. Кандидатом на посаду президента Добкіна висунув з’їзд Партії регіонів.

2008-го СБУ передала до суду кримінальну справу про розтрату державних коштів у Харківській міськраді, коли Добкін був міським головою Харкова. Суд відмовив у відкритті кримінальної справи, на що СБУ та прокуратура подали апеляцію. Та до кінця 2008 року всі раніше відкриті кримінальні справи на Добкіна закрили й почалася співпраця з губернатором Арсеном Аваковим. А 27 лютого 2014 года СБУ почало стосовно Добкіна розслідування за ч. 2 ст. 110 Кримінального кодексу України. («Зазіхання на на територіальну цілісність та недоторканність України, здійснене представннком влади»).

Прикметно, що у програмі Добкіна, представленій Центрвиборчкому, була пропозиція про федералізацію. Та в ході виборчої кампанії від відмовився від цієї тези: «Задля об’єднання суспільства я перехожу від федерализації до унітарної сиситеми», – заявив він.

У 48-річного Петра ПОРОШЕНКА 4 дітей. Його партійний послужний список є таким:  СДПУ(о) (1998-2000), Партія регіонів (2000-2001), «Солідарність» (2001-2005), «Наша Україна» (2005-2010). Нині позафракційний. За останніми оцінками «Forbes» (березень 2014), він посідає 7-е місце серед українських багатіїв (його статки  – $1,3 млрд). Засновник і почесний  президент концерну «Укрпромінвест». Майстер спорту з дзюдо.

У 90-х придбав кілька кондитерських підприємств. Пізніше об’єднав їх у групу «Рошен». Створені ним  підприємства принесли йому серйозні статки та прізвисько «шоколадний король». Приблизно половина експорту корпорації «Рошен» припадає на Росію. Володіє також Ліпецькою кондитерською фабрикою. До його бізнес-імперії входять іще кілька  автомобільних і автобусних заводів (Луцький автомобильный завод, корпорація «Богдан»), верфь «Ленинская кузня», телеканал «Пятый канал» та низка інших підприємств.

У 13-го за порядковим номером першого секретаря ЦК КПУ 61-річного Петра СИМОНЕНКА троє дітей і два шлюби.Друга дружина на 25 років молодша за нього. Виступає за націналізацію стратегічних підприємств і не вірить у голодомор 1933 року. Атеїст. Народився у Донецьку в сім’ї тракториста й санітарки. Випускник Донецького політехнічного інститутуту. Кар’єру починав з комсомолу, потім партійна робота. В незалежній Україні відновив комуністичну партію. Народний депутат від 1994 року. Тричі брав участь у виборах президента. Під час політичної кризи зими 2013-14 рр. невідомі спалили будинок, який належав Симоненку.

Сергію ТІГІПКУ 54 роки, він колишній віце-прем’єр-міністр і мінстр соціальної політики. Одружений вдруге, має четверо дітей. Народився у Молдові, куди його дід переїхав з Вінничини ще 1902 року. Тігіпко – кандидат економічних наук.  До 2012 року входив до Топ-10 найбагатших українців, сьогодні посідає 12-у позицію в топ-100. За останніми оцінками «Forbes» (лютий. 2013), його  капітал складає $1,11 млрд. Газета «Коммерсантъ» писала, що батько Сергія Леонід Тігіпко був секретарем Дніпропетровського міськкому КПУ. За словами ж самого Тігіпка, його батько завідував колгоспною пасікою і помер, коли Сергію було 10 років. Після вузу пішов до армії, де служив офіцером у танкових військах, бо там платили більше, ніж на виробництві.  

Далі був комсомол. Після його ліквідації Тігіпко зайнявся банкірською справою. Ходили чутки, що разом з Кучмою і президентом Франції Жаком Шираком він организував передачу «Миколаївцемент»  міжнародному консорціуму «Lafarge», до правління якого входила дружина Ширака Бернадет.  В 1997-му Тігіпко отримав від Ширака орден Почсного легіону.

2009 року обирається головою Трудової партії України, яка тоді ж стала називатися «Сильна Україна». У березні 2012, напередодоні парламетських виборів, «Сильна Україна» саморозпустилась, а Тігіпко отримав місце заступника голови ПР. За це він тоді увійшов, за дослідженням центру Разумкова, до п’ятірки політиків у рейтингу антипатій українців. Разом з дружиною 2011-го Тгіпко створив фінансово-промислову групу ТАС, названу так за ініціалами доньки , Тігіпко Анни Сергіївни. У квітні 2014-го виключений з Партії регіонів, бо не погодився висуненням не його кандидатури на посаду президента.

Юлії ТИМОШЕНКО у грудні цього року иповниться 54 роки. Перша жінка-прем’ер-міністр в історії України, кандидат економічних наук. Має доньку, яка зараз теж зайнялася політичною діяльністю. Дід Тимошенко загинув на фронті. Батько залишив сім’ю, коли Юлі було 3 роки. Про своє етнічне походження Тимошенко сказала:  «У мене по лінії батька всі латвійці до десятого коліна, а по лінії мами – всі українці до десятого коліна».

У бізнес Тимошенки прийшли у часи перебудови, позичивши 1988 року 5 тис. рублів і відкривши пункт відеопрокату (свекор Тимошенко очолював відділ кінопрокату в Дніпропетровській облраді). 1989-го вони створили молодіжний центр «Термінал» під егідою Дніпропетровського обкому комсомолу, яким тоді керував Тігіпко, заввідділом агітації та пропаганди обкому партії був Турчинов.

У 90-их разом з чоловіком створює корпорацію «Український бензин», яка згодом перетворилася на промислово-фінансову корпорацію ЄЕСУ («Єдині енергетичні системи України» з оборотом в $11 млрд, яка мала монополію на торгівлю російським газом.

У 1996-97 рр. вважадася одним із найбагатших бізнесменів України, та у наступні два роки її бізнес був майже повністю зруйнований владою. За рейтингам «Forbes»і «Bloomberg», від 2000-го Тимошенко вже не входила до 100 найбагатших громадян України.

Лідерка БЮТ протягом 2001-12 рр. та Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина», яке входить до БЮТ, від 1996-го декларує боротьбу за відсторонення від влади в Україні олігархічних кланів.

Починаючи від 2010-го, проти леді Ю. відкрили низку кримінальних справ. Та вона вже була загартована подібними подіями 2000-01 років. Показово, що коли Тимошенко 2009 року ліквідувала посередника на газовому ринку – компанію «РосУкрЕнерго», 45% акції якої належали Фірташу, та підписала прямий контракт з «Газпромом», Україна стала отримувати газ у кілька разів дорожче, ніж через посередника.

На думку експертів, саме події довкола приватизації землі, шельфу, стратегічних підприємств, проти чого виступили Тимошенко та її партія, і призвели до політичного розриву не тільки з командою Януковича, а й з президентом Ющенком.

Підкилимні ігри в уряді того періоду – це психологічний трілер. Можливо, таке кіно колись і знімуть.

Поза тим, у декларації Тимошенко, як зауважує преса, не зазначені щонайменше її особняки в Криму та Конча-Заспі. Та й британська юридична компанія повідомила про банківські рахунки в іноземних банках, відкриті на імена Тимошенко та її родичів. Але серед усіх прем’єр-міністрів України, згідно з опитуванням Центру Разумкова та Фонду «Демократичні ініціативи» у грудня 2012-го Тимошенко визнана найкращим прем’єр-міністром України.

45-річний Олег ТЯГНИБОК має трьох дітей та дві вищі освіти – хірурга й юриста.

Голова  ВО «Свобода» та її фракції у Верховній раді, народний депутат III, IV и VII скликань. Його молодший брат Андрій – також депутат ВРУ.

Народился у Львові в сім’ї медиків , його батько був лікарем збірної СРСР з боксу. Прадід Тягнибока по материнській лінії – український націоналіст Лонгін Цегельський. Він згадується в Талергофському альманасі як свідок на Другому Віденському процесі, на якому засудили до смертної кари 24-х галицько-руських  громадських діячів

В 1999-му Олег Тягнибок стає одним із засновників Соціал-націоналістичної партії України (СНПУ), яка 2004-го була перейменована на Всеукраїнське об’єднання «Свобода», головою якого і став Тягнибок. У 2012-му Центр Симона Візенталя включив його до Топ-10 антисемітів світу. Та сам Олег Тягнибок неодноразово заявляв, що ВО «Свобода» не є антисемітською організацією.

Дмитро ЯРОШ за свої 42 роки ніде і ніколи не працював, щоправда, відслужив строкову службу в армії. Народився у Дніпродзержинску, освіту отримав на філологічному факультеті Дрогобицького педуніверситету ім. Франка. Від 1989 року – член Народного руху.

1994-го став одним із засновників націоналістичної організації «Тризуб» ім. С. Бандери. Від 1 квітня 2013-го – помічник-консультант депутата ВР від партії «УДАР» Валентина Наливайченка (глава СБУ 2006-2010 рр. і зараз), з яким його пов’язують багаторічні дружні стосунки.

У кінці 2013 року Ярош на базі організації «Тризуб» створив «Правий сектор» – неформальне правоекстремістське угруповання, що об’єднало активістів низки українських націоналістичних праворадикальних організацій, які брали участь у протестних акціях у Києві. Мета об’єднання, за словами Яроша, «заявити позицію правих сил». А це  – «здійснення національної революції, щоби скинути цей режим, який ми називаємо режимом внутрішньої окупації». А відтак і повне перезавантаження влади.

Заплативши грошовий залог  2,5 млн. грн., Ярош зареєструвався кандидатом у президенти.  У декларації про доходи він указав за 2013 р. 803 грн на сім’ю з 5 осіб. На прес-конференції Ярош пояснив, що сам він узагалі не має доходів, а зазначена сума – це стипендія старшої доньки.

Їздив на авті, «реквізованому» «Правим сектором» з гаража Януковича.

Ольга БОГОМОЛЕЦЬ, 48 років, четверо дітей. Доктор медичних наук, громадська діячка, виконавиця старовинних і сучасних українських романсів, правнучка академіка О.Богомольця. Засновник і головний лікар Інституту дерматології, косметології, координатор Європейскої ассоціації лазерної дерматології Східної Європи, член Американської академії дерматології, Європейської  академії дерматовенерології, Нью-Йоркської академії  наук. Беспартійний кандидат у Президенти.

Докторська династія Богомольців – найстаріша в Україні. Родовід Богомольців простежується до середини XV ст.

Автор понад 70 науков-дослідних робіт з дерматології. Володар 9 патентів на винаходи в цій галузі.Ініціатор та організатор щорічної всеукраїнської акції «День меланоми». Її визнали моральним лідером Медичної сотні.

За 24 години для Богомолець було зібрано 2,5 млн. грн. для реєстрації на виборах.

Запис Українці, не будьмо ліниві? або Кілька цікавинок про тих, хто хоче очолити країну спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Одинадцять запитань кандидатові в мери

Із чим ідуть до чернівчан кандидати в мери європейського міста? Понад десятиліття в Чернівцях існувала телепередача «Три запитання мерові». Мер був один, запитань – лише  три. На продовження цієї давньої журналістсько-чернівецької традиції запроваджуємо на наших шпальтах рубрику «11 запитань кандидату в мери».

1.Чому Ви вирішили стати міським головою Чернівців?

– Бо нарешті зрозумів: хочеш зробити гарно – зроби сам. Я багато років чекав, поки хтось із наших шановних політиків, господарників, олігархів або опозиціонерів щось змінить у місті на краще. Я розумію, що «на обіцяне три роки чекають». Я чекав майже десять. І вирішив – досить. Час діяти.

2. Назвіть три найбільші, на Ваш погляд, проблеми Чернівців…

– Гарна новина полягає в тому, що проблем у місті лише дві. Але вони – фундаментальні: дороги та дурні. Дороги не потребують жодних додаткових уточнень. Щодо «дурнів», то це спільна назва для корупції та некомпетентності.  Саме ці явища взяли кошти та майно, що належать громаді, в багаторічний корупційний полон. Саме вони з року в рік, від виборів до виборів пошивають нас у дурні. Годі! Настав час повернути місто громаді.

3. Три перші Ваші кроки, якщо Ви переможете?

– Спочатку визначимось, де ми всі перебуваємо. Для цього із залученням громадськості та провідних іноземних аудиторських компаній проведу ревізію земель, комунального майна, фінансово-господарської діяльності та енергоефективності комунальних підприємств міста.

• Другий крок – вивільнення міського бюджету з корупційного полону. Для цього міська влада має відкрити генеральний план Чернівців і створити Експертну раду міста – професійний орган громадського контролю. Залучивши за рахунок програм сприяння розвитку Європейського Співтовариства до роботи в ній провідних міжнародних експертів у галузі міського господарства та вітчизняних фахівців із незаплямованою репутацією, громада зможе забезпечити собі надійний захист від корупції та неефективності чиновників. Експерти, а не наближені до влади та бізнесу особи повинні визначати доцільність та ефективність витрат із міського бюджету!
• Третій крок – це питання наповнення міського бюджету та розвитку Чернівців. Я впевнений, що бюджет міста, звільнений від корупційних схем та неефективного управління,  є  достатнім не лише для нормального функціонування громади, але й для її стратегічного розвитку. Головне питання наповнення міського бюджету – це підвищення рівня ефективності УСІХ комунальних підприємств міста. За допомоги європейських експертів ми маємо подолати їхню технологічну відсталість та енергозатратність.  Пріоритетами розвитку мають стати: розбудова комунальної медицини, освіта – як найважливіша інвестиція у майбутнє та модернізація міського господарства згідно із сучасними європейськими вимогами до рівня його енергоефективності. Ми маємо відродити мережу комунальних аптек, де люди мали б можливість купувати ліки з мінімальними націнками, побудувати в кожному районі Чернівців Центри Розвитку Дитини – головні осередки безкоштовної дошкільної та позашкільної освіти, провести модернізацію очисних споруд міста та побудувати, нарешті, сміттєпереробний завод, перетворивши його на виробництво дешевої та екологічної енергії. Одним з найперспективніших напрямків для міста має стати розвиток туризму – ефективного джерела створення нових робочих міст та наповнення бюджету. Для цього треба якнайшвидше створити в місті новий, сучасний експоцентр – місце, де могли б відбуватися як великі торгівельні ярмарки, так і значні культурні й наукові заходи.

4. Назвіть три найголовніші, на Ваш погляд, реформи, яких потребують Чернівці.

– Першочергово – докорінна реформа системи управління містом, його господарством та  комунальними підприємствами. Все це функціонує за філософією та лекалами ще совітських часів.  Ця система жодним чином не співвідноситься з такими поняттями, як ефективність або енергозбереження.  На сьогодні – це робота заради роботи. Місто витрачає мільйони гривень, отримавши реальної роботи лише на тисячі… Вирішивши це питання, городяни будуть здивовані тим, скільки грошей ми зможемо мобілізувати на стратегічний розвиток міста.

5 – 6. Як наблизити міську владу до городян? І як Ви плануєте зробити міську владу ефективною?

– Я впевнений, що влада стане лише тоді близькою до громади, коли вона змушена буде зрозуміти, що її особистий родинний затишок і добробут на 100% залежатиме від КІЛЬКОСТІ та ЯКОСТІ наданих нею послуг. Таке стане можливим, якщо ми отримаємо реальні механізми контролю за діями влади. Зараз багато сподівань покладається на різноманітні варіанти «прямої демократії». На мою думку, це не лише неефективно, але й суперечить справжнім інтересам громади. Я переконаний, що проста людина, без допомоги незалежних фахівців практично не може  розібратися у хитросплетіннях бухгалтерського обліку та економіки виробництва. Нікому ж не спаде на думку провести «громадські слухання» біля операційного столу у лікарні, або самому стати пацієнтом такого «колективного розуму». Але наші шановні політики дивним чином одностайно пропонують запровадити подібне для вирішення проблем міста. Виникає слушне запитання: а чи не є це новою корупційною схемою або способом банального уникнення відповідальності під прикриттям мешканців міста?

Переконаний, що лише поєднання зусиль незалежної Експертної Ради Міста та Народного Контролю зможе створити ефективну робочу атмосферу для влади.

7. Як побороти клановість у місцевій політиці Чернівців?

– Не варто шукати якихось спеціальних технологій або таємних шляхів для вирішення цього питання. Все поступово стане на свої місця тоді, коли ми з Вами дійсно забажаємо отримати чіткі та конкретні відповіді на свої запитання, зможемо ефективно їх донести та отримаємо інструменти незалежної експертної оцінки контролю якості виконання. Іншими словами, це станеться тоді, коли біля керма міста стоятимуть професіонали, а не популісти.

8. Чи потрібні, на Вашу думку, районні ради в Чернівцях?

– З нинішніми повноваженнями та ресурсами – ні. До того ж, Чернівці – невеличке місто, тож можна обійтися без зайвих витрат на бюрократичний апарат райрад. Ставку треба робити на органи самоорганізації населення, щоби наблизити міське управління безпосередньо до мешканців.

9. Чи потрібні, на Вашу думку, позачергові вибори до Чернівецької міської ради восени цього року?

– Думаю, що так.

1. Кого Ви бачите, в разі своєї перемоги, керівниками ЖКГ, економічного блоку, управління освіти, управління охорони здоров’я, Калинівського ринку, тепломережі, водоканалу?

– Питання полягає не в тому, кого я бачу на тій або інший посаді. Більшість мешканців європейських країн не знають, як звуть керівників тих або інших комунальних установ. Має працювати СИСТЕМА. Вона ж вибудовується таким чином, аби  мінімізувати – а ще краще взагалі унеможливити – втручання «людського фактору». Саме так на сьогодні побудоване муніципальне господарство у провідних країнах світу. Не треба «винаходити велосипед». Треба лише взяти одну з таких моделей і перенести на наш ґрунт.

1. Чим Ви будете займатися, якщо не станете міським головою Чернівців?

– Напевно, тим, чим і займався до цього часу все своє життя – власною справою. Хіба що більше часу приділятиму родині: дружині, дітям, онучці…

Запис Руслан ЦАПЛЮК: «Повернемо місто громаді» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як українцям марно доводити, що всі ми родом і духом з Києва, так і росіяни уявити собі не хочуть, що на Дніпрі народ – інший, і багато образ і розбрату посіяно саме більшовиками: як усюди, ці вбивці тільки ятрили й розтравлювали рани, а коли підуть, залишать нас у стані гниття.  

 Дуже важко буде звести розмову до розсудливості. Та скільки я маю голосу й ваги,  я покладу на це. Будь-що, я відчуваю і твердо оголошу колись: коли виникне, не приведи Господи, російсько-українська війна – сам не піду на неї і синів своїх не пущу». сharter97.org/ru/news/2014/4/21/95589/)

Саме так свого часу розмірковував про ймовірність конфлікту між Росією та Україною радянський і російський письменник та дисидент Олександр Солженіцин (1918 – 2008) у своїх спогадах, які мають назву «Угодило зернышко промеж двух жерновов. Очерки изгнания».

Що це – талант Касандри? Адже автор роману «Архіпелаг ГУЛАГ»  передбачив майбутнє та писав про події, які нині відбуваються між двома державами ще понад 5-10 років тому. Найімовірніше, це звичайнісіньке вміння науково аналізувати факти історії. Та, на превеликий жаль, цього цілком позбавлені політики з обох боків конфліктуючих сторін. То ж кому тоді, як не нам – рядовим українцям і росіянам – слід перебрати на себе вирішення антивоєнного питання, щоби захистити себе й людство від жахіть третьої світової?

…За дурних політиків – народ мудрішає.

Запис Солженіцин про війну з Україною: «Сам не піду і синів не пущу» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Нас залюбки слухають міліція, СБУ, податкова інспекція і просто зацікавлені особи. Вітчизняні оператори мобільного зв’язку мають цілодобовий доступ до баз даних і до розмов, що ведуться абонентами. Щоби прослуховувати чужі розмови, за дозволом в суд державним службам можна і не звертатися…

Продовження читайте у газеті «Версії» №47

Запис КОНСТАТАЦІЇ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Гра гучними фразами вже не спрацьовує, й оголошене київськими гламурними борцями з режимом «народне повстання» розчаровує готових до протестів активних громадян. Якщо запланована на 18 травня масова акція опозиції не принесе відчутних результатів, то слід очікувати появи нових сил, які насправді протистоятимуть правлячому режиму.

Щось подібне відбувається нині й у Росії. Після зникнення з політичної карти світу Радянського Союзу влада і в Росії, і в Україні залишилася в руках номенклатури. Замість сподіваного розвитку, обидві країни деградують, тупо проїдаючи радянський спадок. Утім, Росія має тактичну перевагу: вона розпродає національне багатство у значно більших масштабах, ніж Україна, бо в неї є величезні запаси нафти, газу, лісу тощо. Отримані гроші не лише осідають по кишенях господарів сучасного життя, але й частково пускаються на соціальні програми. Втім, обсяг виручених коштів скорочується в умовах світової кризи, що негативно позначається на зарплатах і пенсіях. Нещодавно зняті надбавки з виплат медикам, це знизило їхній життєвий рівень. Різке погіршення умов ведення бізнесу спричинило невдоволення «середнього класу», відтак дрібні та середні підприємці вийшли в авангард боротьби за кардинальну зміну державної політики.

Якщо в Україні правляча верхівка довго морочила голову простолюду казками про європейську інтеграцію і «розбудову власної держави», то в Росії увагу людей від невирішених проблем відволікають міфом про «відродження великої імперії». Але Росія є багатонаціональною державою й значна частина її громадян нездатна запалитися імперською ідеєю. Зростають регіональні суперечності, а на Північному Кавказі тривають справжні бої. Татарстаном днями прокотилися погроми таджиків, неспокійно й у місті нафтовиків Сургуті, де раз по раз спалахують зіткнення між слов’янами та кавказцями – навіть із застосуванням вогнепальної зброї.

Протистояння розгортається не лише на етнонаціональному чи міжрелігійному ґрунті, чимало етнічних росіян невдоволено режимом як таким. Не випадково в центрі Москви 9 травня поперек Тверської вулиці радикали розтягнули плакат: «Смерть кремлівським окупантам!». Суспільні конфлікти наростають, протест проривається на поверхню.

Якщо власті України й Росії ігноруватимуть народні настрої й надалі, загострення неминуче. В обидвох сусідніх державах. Водночас.

Ігор БУРКУТ

Запис НЕСВЯТКОВЕ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Тетчер очолила консервативний уряд тоді, коли Велика Британія перебувала у глибокій кризі. Соціальна політика її попередників-лейбористів завела країну у глухий кут. У бюджеті не залишалося грошей на підтримку незаможних верств населення. І новий прем’єр вдався до кардинальних заходів – закриття нерентабельних шахт, приватизації націоналізованих лейбористами залізниць тощо. Сотні тисяч англійців опинилися в жахливій скруті. Вони активно протестували, але поліція жорстоко розігнала мітинги й демонстрації.

Дотепер колишні шахтарі не можуть простити Тетчер того, що опинилися у справжніх злиднях, зазнали голод. Але за рік у британській економіці сталися позитивні зміни, безробітні почали оволодівати новими спеціальностями, їхнє життя поступово налагоджувалося. Пам’ять же про скруту лишилася. Тим більше, що «залізна леді» ніколи не приховувала свого презирства до соціальних низів. Фактично вона боролася з бідняками.

Натомість венесуельський лідер, переконаний соціаліст Чавес усе життя підкреслював, що вважає своїм головним завданням боротьбу із бідністю. Бюджет його країни постійно накачували нафтодолари, можливості для реалізації соціальних програм були значні. Насамперед він розпочав масове будівництво соціального житла, куди зі смердючих нетрищ переселялися злидарі. Біднякам було відкрито шлях до знань. Сам Чавес походив з родини вчителів, блискуче завершив престижні військові навчальні заклади, мав також освіту політолога. Він розумів, що сучасний світ базується на знаннях, тому стільки уваги приділяв освіті своїх співгромадян. Венесуельські бідняки його обожнювали. Але в інших соціальних верствах ставлення до президента зовсім інше. Його критикували за те, що нафтодолари не вкладаються у розвиток сучасної економіки, що в країні існують проблеми із політичними свободами, що у Венесуелі високий рівень злочинності. Невдоволення збурювала й мілітаризація країни.

Але життя сповнене парадоксів. Чавес на словах рішуче протистояв Сполученим Штатам, одночасно продаючи їм нафту і закуповуючи за їхні ж гроші їхні товари. У підсумку більшість отриманих доларів ішла на розвиток США, а не Венесуели. Слова і справи політика, як це зазвичай і буває, розходилися діаметрально. До речі, політична діяльність Тетчер також виявилася парадоксальною. Вона підняла економіку Великої Британії за рахунок різкого скорочення державної допомоги соціально упослідженим, а в результаті бурхливе економічне зростання наповнило бюджет грошима і нині британські бідняки матеріально живуть помітно краще, ніж обласкані Чавесом бідняки у Венесуелі…

Після смерті політика по ньому залишається пам’ять. Якщо тривала, це називається безсмертям. Тетчер і Чавес мають свої шанси на тривалу пам’ять: вони сповідували чіткі ідеї й намагалися їх реалізувати. Цим відрізнялися від безідейних злодіїв. А досвід свідчить: після політика-злодія не лишається нічого, бо награбована ним власність переходить до інших рук.

Ігор БУРКУТ

Запис СМЕРТЬ І БЕЗСМЕРТЯ ПОЛІТИКІВ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Молоді лідери України: Шевченко, Королевська, Суслов 

– Нас вразив ваш університет. Це дійсно велична споруда! А найприємніше, що там навчаються молоді люди з європейськими цінностями. Під час спілкування я помітила, що в них горять очі, вони бажають змін і готові боротися з системою, а не підлаштовуватися під неї, – підбила підсумки зустрічі з місцевими студентами Наталія Королевська.

З нашими спудеями молоді політики Королевська, Шевченко та Євгеній Суслов (7-ий номер виборчого списку) спілкувалися на тему студентського самоврядування та системи освіти. Варто зазначити, що розмова не була «порожньою», а мала конкретний предмет. Зокрема, йшлося про розроблений партією «Україна – Вперед!» Закон України «Про студентське самоврядування» та проект реформи освіти. Головним його автором є 3-ій номер виборчого списку Роман Васько – ректор Київського національного лінгвістичного університету. До речі, це єдиний в Україні вищий навчальний заклад, випускники якого разом з дипломом про закінчення отримують і перше місце роботи. «Ознайомившись з проектом реформи освіти Наталії Королевської та Романа Васька, знаючи дещо про лінгвістичний університет, я зрозумів, що ці люди не лише планують, а дійсно знають, як зробити випускників ВНЗ конкурентоспроможними та забезпечити нас роботою», – зауважив один з присутніх на зустрічі студентів, третьокурсник Микола.

Бюджет ділиться майже навпіл! Половину отримує народ, іншу половину ділять між собою олігархи

Зустріч із журналістами Наталія Королевська розпочала з розповіді про проект «Нова економіка – нова країна». Це антикризова стратегія для України, розроблена Партією «Україна – Вперед!». У квітні й травні проект проходив активне обговорення в усіх регіонах країни. Програма «Нова економіка – нова країна» підкріплена повним пакетом законопроектів. Загалом у пакеті 25 економічних законопроектів. Вони стосуються підтримки вітчизняного виробника, створення робочих місць тощо.

–  Ми зібрали кращий світовий досвід і будемо застосовувати його в Україні. Точками зростання української економіки вважаємо:
1.Створення високотехнологічного конкурентоспроможного виробництва. Кожне нове робоче місце в такому виробництві автоматично створить 10 у суміжних галузях. Інновації – це те, що сьогодні рухає всім світом.
2.Процвітаючий малий та середній бізнес. Сприяння малому та середньому бізнесу має стати державним пріоритетом. Ми звільнимо  підприємців від непомірного податкового тягаря та надмірної кількості регуляторів, які їх «душать».

3.Сільське господарство. З правильним підходом і цілеспрямованими інвестиціями, українські чорноземи здатні нагодувати світ. За умов  продовольчої кризи, що зростає, це зробить Україну одним з провідних гравців на світовому продовольчому ринку.

Крім того, хочеться наголосити на тому, що 60% бізнесу України перебуває в тіні. Це величезна проблема та водночас колосальний ресурс. Лише 40% бізнесменів платять податки, які розподіляють між 45-ма мільйонами українців. Інші 60% дають хабарі, що розподіляються між «топ-100» – так званою елітою нації.

– Така тендітна жінка зможе зламати систему, побудовану кремезними чоловіками з кримінальним минулим? – запитали під час зустрічі в Королевської

– Протягом свого життя я вже неодноразово доводила усім, на що здатна. Народилася в родині вчительки та шахтаря, зробила себе сама. Від 20 до 30 років активно займалася бізнесом. За цей час  підприємство з трьома робітниками перетворила на корпорацію, яка стала місцем роботи для понад 10-ти тисяч українців. Все це зроблене всупереч тим умовам для розвитку бізнесу, які існували та продовжують існувати.

Коли 6 років тому я стала депутатом Верховної Ради, то сподівалася, що зможу донести до політиків необхідність правильного реформування, спрямованого на реальне покращення життя громадян. Мабуть, була занадто романтична… У парламенті побачила, що всі все розуміють, але ніхто не хоче нічого змінювати. Система побудована так, що за рахунок економічних репресій живе політична еліта. Тому «вершки» не готові до змін, їм вони дійсно не потрібні. Зрештою, вирішила створювати нову команду молодих лідерів. Нинішні політики вже не раз були при владі й показали, що підлаштувалися під систему й тепер ця система працює на них. Я ж хочу не лише заможно жити, а й жити в успішній країні! Звичайно, так само, як присутні тут Андрій Шевченко та Євгеній Суслов, могла б виїхати за кордон і перебувати у нормальних, людських умовах. Але ми твердо вирішили залишитися на Батьківщині! Будемо жити в Україні, тут житимуть наші діти. Ми змінимо Україну, перетворимо її на державу, якою можна пишатися. Це наша вища мета, наше покликання.

КОМАНДА ПРОФЕСІОНАЛІВ, А НЕ ПОЛІТИКІВ

– Опоненти говорять про нестачу досвіду державного управління у вашої команди. І, дійсно, «Україна – Вперед!»– наймолодша партія на цих політичних перегонах…

–  Опоненти абсолютно праві. Ми не маємо досвіду злочинного, антисоціального, корумпованого державного управління. Більше того – такий досвід нам не потрібен! Не збираємося підлаштовуватися під застарілу бандитську систему, хочемо стати європейською державою. Для цього слід «гнати в шию» тих, хто сьогодні при владі!

Крім того, я постійно наголошую, що наша команда складається з молодих лідерів, професіоналів, а не політиків. Політик в Україні – не професія, а вміння гарно ляпати язиком. Сьогодні ж державі потрібні не красномовці, а професіонали в конкретних галузях. Наприклад, Андрій Шевченко для нас – зовсім не піар-хід, а людина, яка знає про спорт усе, бачив як його розвивають у цивілізованих країнах. Повірте, він краще ніж 60-річний політик радянського ґатунку, впорається із завданням розвитку та сприяння молоді та спорту.

У нашому списку професіонали різних галузей. Вони не ходять по ток-шоу, у них не беруть інтерв’ю, але вони знають свою справу. У цьому контексті хочеться згадати Іллю Ємця – першого у світі кардіохірурга, який зробив операцію 3-годинному немовляті. У нашій команді є й програмісти, й економісти, і юристи, й освітяни, і люди культури. Усі вони – молоді, європейські, кращі у своїх галузях.

– Хто фінансує Вашу партію? Ходять різні чутки…

– Чутки ходять, а фінансуємо ми самі. І я, і Андрій Шевченко, і Євгеній Суслов… Ми всі успішні люди, які вирішили витрачати гроші не на придбання нерухомості за кордоном, а на реформування України. Наприклад, Шевченко переказав на рахунок партії 10 мільйонів гривень. Крім того, допомагають звичайні люди. На нашому офіційному сайті є розрахунковий рахунок, на нього наші прихильники перераховують кошти. Трапляються платежі по 20, 50 гривень.

– За більшістю соціологічних досліджень, «Україна – Вперед!» упевнено проходить у парламент. З ким співпрацюватимете, об’єднуватиметесь?

– Спершу скажу, що з Партією Регіонів, комуністами та «Свободою» ми жодних діалогів вести не будемо. Ідеологія цих партій неприйнятна для нас, а певною мірою й огидна для нас. Найбільше точок дотику знаходимо з партією «Удар» Віталія Кличка. Разом з цією політичною силою хочемо продемонструвати нову якість української політики!             

Футболісти-аматори у Хотині зустрілися з Шевою

Під час візиту на Буковину 2-ий номер виборчого списку партії Наталії Королевської Андрій Шевченко відвідав міжрайонний футбольний турнір у Хотині. Футболіст поспілкувався з місцевими спортсменами, нагородив найкращих. Перемогу в турнірі здобули господарі змагань, а друге місце посіли футболісти Кельменеччини. Шевченко привітав команди та нагородив найкращого гравця турніру Максима Беженара (Кельменці): – Дуже приємно отримувати приз з рук найкращого футболіста світу. Добре, що Андрій пішов у політику. Талановиті люди – талановиті в усьому. Він був моїм кумиром у спорті, тепер я цілком довіряю йому як політику. Впевнений, що коли Шевченко буде нардепом, то наші спортивні майданчики не будуть у такому занедбаному стані, діти займатимуться спортом, а не пиячитимуть.

Найкращий футболіст світу нагороджує найкращого гравця міжрайонного турніру у Хотині Максима Беженара

Окрім візиту до Хотина, зустрічі з чернівчанами та прес-конференції, у програмі візиту лідерів партії «Україна – Вперед!» були й гостини на 5-ому Міжнародному музичному фестивалі «Перлини для мами» у палаці «Академічний». Разом із ансамблем «Перлина» Королевська та Шевченко заспівали пісню «Несе Галя воду».  Також політики прослухали гала-концерт за участі гостей з Румунії та Молдови. Окрім, сувенірів та дипломів, учасники фестивалю отримали впевненість у тому, що Україна дійсно може рухатися вперед та стати врешті решт країною заможних, здорових, освічених людей.

Олексій КАФАНОВ, «Версії»

Запис Андрій ШЕВЧЕНКО: «За останні 2-3 роки заплатив державі 5 млн. грн податку. Та замість спортивних майданчиків бачу нові яхти та дачі в чиновників» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Найбільшу кількість обіцянок (431) озвучив Прем’єр-міністр Микола Азаров. На рахунку Віце-прем’єр-міністра – Міністра соціальної політики Сергія Тігіпка – 159 декларацій. Замикає трійку лідерів віце-прем’єр-міністр – міністр інфраструктури Борис Колесніков, за яким зафіксовано 149 заяв.

Реалізувавши 42% обіцянок (8 з 19), рейтинг відповідальності очолив міністр закордонних справ Костянтин Грищенко. На другій позиції опинився міністр юстиції Олександр Лавринович, досягши ефективності у 38% (виконано 10 з 26 обіцянок). Третє місце посів перший віце-прем’єр-міністр Валерій Хорошковський, якому вдалося втілити у життя 36% обіцянок (5 з 14).

Безвідповідальність міністра культури Михайла Кулиняка оцінюється у 44% (не виконано 7 обіцянок із 16). Наступну сходинку з позначкою 28% зайняв міністр з питань надзвичайних ситуації Віктор Балога, на рахунку якого 8 з 29 невиконаних обіцянок. Віце-прем’єр-міністр – міністр охорони здоров’я Раїса Богатирьова не реалізувала 27% заяв (4 з 15).

Перше місце за кількістю обіцянок, виконання яких країна ще не побачила, але продовжує чекати на результат, належить міністру економічного розвитку і торгівлі Петру Порошенку – 71% перебуває в статусі «Обіцяно» (10 з 14). За ним слідує прем’єр-міністр Микола Азаров, 67% обіцянок якого (287 з 431) ще не дали результату. «Бронзовим призером» став Міністр енергетики та вугільної промисловості Юрій Бойко з показником у 65% (35 обіцянок з 54 очікують на виконання).

Запис Кому можна довіряти у Кабміні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 Конкурс для громадсько-активних молодих людей області, які мали бажання відвідувати Академію, тривав до 10 серпня. Ті, хто пройшли конкурсний відбір, упродовж серпня-вересня вчитимуться орієнтуватись в сучасній політиці, не бути обдуреними на виборах, захищати свій голос, механізмів громадського впливу на владу, отримувати доступ до публічної інформації, працювати з медіа та інформацією.

Участь у заходах Академії безкоштовна, а кращі її випускники зможуть працювати в команді професіоналів громадського аналітичного виборчого проекту «Буковинський громадянин ХХІ ст.» у рамках діяльності руху «Чесно» на Буковині.

Першого дня занять в Академії відомий буковинський політолог Ігор БУРКУТ зауважив, що більшість українців стверджують, що проголосували б за політичну силу, яка запропонує якісну, чітку та обґрунтовану програму виходу з кризи, однак такої вони не знають. Тому відмовляються прийти на вибори. У цьому критичність ситуації. Люди нарешті зрозуміли: величезна кількість організацій, що називають себе політичними партіями, є насправді бізнес-проектами,  які  об’єднують спільні матеріальні інтереси певного клану . Через це – велика нудьга і великий сум у народі. Він же нікого не цікавить.  Але саме ці настрої  й підтримує влада, щоби зберегти свої посади ще на 5 років. Їй вигідно, щоби якнайбільше   українців сповідувало таку думку: «Всі політики брехуни, мерзотники і злодії. І чи я піду на ті вибори, чи не піду,  все одно вони зроблять так, як хочуть». Але ж це означає, що маса людей просто дарує голоси  тим, хто хоче ці вибори сфальсифікувати. Отож, перш ніж щось робити,  давайте думати…

Вікторія ЯШАН, «Версії»

Запис На Буковині запрацювала Академія Громадянина спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Скептик зауважить, що не можна об’єднати такі несумісні речі, як політика і любов. Але ж існує всім відомий термін – патріотизм. Ним окреслюють любов до Батьківщини, відданість своїй вітчизні та власному народу. Це не абстрактне почуття, а конкретне, до того ж громадянське. Воно вимагає цілеспрямованих дій.

Справжній політик повинен бути патріотом, його діяльність має бути спрямована на благо рідної землі. Процвітаючими державами керують лише політики-патріоти.

Зовсім інша ситуація складається там, де при владі перебувають самозакохані людці, які люблять лише власну кишеню й намагаються набити її якомога повніше. Таких держав багато в Африці, вистачає в найбідніших регіонах Азії, і ще досить недавно до них належали більшість держав Латинської Америки. Втім, останніми десятиліттями ситуація у багатьох латиноамериканських країнах помітно покращилася, натомість їхнє місце у відстійнику нещасних держав зайняла частина пострадянських країн. Саме тих, де при владі опинилися випадкові люди, культурно не пов’язані з народами, що потрапили під їхнє панування. А де немає любові, там пускає коріння ненависть. Причому взаємна: влада ненавидить народ, народ ненавидить владу. Добром така взаємність ніколи не завершується.

Крім любові до власного народу, може ще бути любов до чужинців: науковою мовою вона називається «екзофілія». Таке дивне явище набуває різноманітних форм. Як правило, воно виникає там, де є багато невдоволених своїм життям, котрі прагнуть змінити його на краще. А власних сил не вистачає, тому і шукають люди когось ззовні, хто прийде й визволить їх. Так колись дивилися на Росію пригнічені турками балканські слов’яни, або ж слов’янські народи Австро-Угорщини. Серед них поширювалося явище, назване «слов’янофільством» (грецькою мовою «філео» означає «люблю»). Любили доти, доки впритул не зустрілися з російськими солдатами. Любов випарувалася швидко, особливо в Галичині та на Буковині. Західні українці довго страждали «москвофільством», ілюзорною любов’ю до ідеалізованої «Москви-матінки». Коли під час Першої світової війни відчули на своїй спині російський чобіт, швидко позбулися шкідливих фантазій.

На зміну масовому москвофільству прийшла не менш масова русофобія.

Грецькою мовою «фобія» означає страх, ненависть. Ще більш неконструктивне почуття, ніж нафантазоване «москвофільство». Адже до сусідів краще ставитися без зайвої любові (щоб не зазнавати неминучих розчарувань), і без зайвої ненависті. Тут необхідні діалог культур, взаємна повага і взаємна зацікавленість у розвитку відносин. Золота середина – це любов до свого і повага до чужого. Така політика зазвичай приносить плідні результати.

Запис Чому успішними державами керують політики-патріоти спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як Віктор у Чернівцях про систему сказав

Михайла Романіва, який у 2003-му став головою Чернівецької ОДА, представляли на посаду з такою пишністю, що думка про сходження на трон виникала сама по собі. На цьому представленні Чернівці вперше побачили Віктора Януковича, тодішнього прем’єр-міністра. Місцевий бомонд з цікавістю слідкував за дуже рухливими бровами нового губернатора, адже тепер їм треба було навчитися розуміти, що означає цей мімічний танець.

А Віктор Федорович поклав важку долоню на руку пана Романіва і сказав прості, але цікаві слова: «Представляю вам Михайла Васильовича. Це – гарна людина, людина системи». Буковинські дотепники потім спробували інтерпретувати це як кримінальний сленг. Але Янукович, який тоді, до речі, не комплексував щодо поганих ораторських здібностей і тому промови його виходили легшими і зрозумілішими, мав на увазі зовсім інше.

Система для чиновника – це щось на кшталт Бога для людини. Її неможливо побачити, але важливо відчувати її вимоги, бажано шкірою, спиною, нюхом, холодком біля анусу (тут вже як у кого). Слова Януковича значили всього лише те, що для певної верстви чи, краще, касти в Україні склалися певні негласні правила гри для «обраних» (між іншим, склалися вони під кінець епохи Кучми). І новий губернатор ці правила розуміє і грає саме за ними. Він не безглуздий інтелігент, не авантюрист-вискочень, не випадково демократично обраний клоун, а правильна людина системи. Такий меседж Януковича, гадаю, був абсолютно зрозумілим для всіх присутніх чиновників і лише для народу залишився темним.

Система, до речі, дуже цікаве поняття. Ми шпетимо посадовців, але не робимо жодного зусилля, щоби відчути їхню психологію. Якщо хтось думає, що система йде чиновникам тільки на користь, жорстоко помиляється. Бо це – річ жорстка. Іноді система вимагає людських жертв серед «своїх» і майже всіх обтесує так, що за кілька років на посаді люди змінюються більше, ніж за все життя.

Коли народ шаленіє від того, що чиновник стрибає з партії в партію, «зраджує», то він просто не розуміє, що йдеться лише про слугу «системи». І з точки зору системи, гордо не поступатися «принципами», боротися за ілюзорні інтереси народних мас є безмежним ідіотизмом.

Із точки зору «системи» так звані політичні (та й інші) принципи звичайних людей є абсолютною безглуздістю. На цьому розумінні й будується відмінність між «лохами» й «тими, хто право має».

Наша нова «аристократія» це добре усвідомлює. І, коли йдеться про народ, вживає слово «люди» з особливою інтонацією. Ніби підкреслюючи, що самі вони вже не зовсім з цієї категорії. Про «людей» очільники говорять з таким же здивуванням і обуренням, з яким люди говорять про «владу». В промовах чиновників «прості люди» виглядають безглуздими баранами, пасивними неробами, які мріють про халяву і безвідповідальність.

Пам’ятаю один такий фуршет з буковинськими очільниками. Один каже: «Головне, ставитися до народу терпляче. Яку б безглуздість не втнули, завжди стримую себе». Інший йому заперечив: «А я їх ненавиджу. Ще у молодості керував великим колективом і якось обламався з грошима, зарплату недодали. Так вони з такою люттю не мене дивилися, що зрозумів – нічого їм не потрібно, тільки ні за що не відповідати б та ще стабільне бабло. Як згадаю їхні очі, аж моторошно стає. Тварюки!».

Але ці промови, шановний читачу, ви не почуєте від політиків у ток-шоу. Там народу лестять. І дивуються, що той народ, як дебільний, завжди «ведеться».
У системи є певна логіка і навіть справедливість. Але звичайній людині краще триматися від неї подалі, як від автомату для гоління, з анекдоту.

Анекдот такий: Винахідник: «Ми придумали автомат для гоління. Закладайте голову в цей отвір, і леза голитимуть вас автоматично. Експерт: Але у людей такі різні обличчя! Винахідник: За першим разом – так».

Тому, коли ми обговорюємо, що треба було б зробити, що треба змінити у глобальному сенсі, що було б, якби туди потрапили нормальні люди… Люди потрапляють туди різні, а виходять – однакові. Насправді, змінити майже нічого неможливо, логіка системи вища за бажання і «лохів», і «аристократів».

Це досить дивна заява, але насправді так воно і є. І знаменність 2003-го року саме в тому, що ця система в Україні більш-менш склалася та позбавилася випадкових людей.

Про випадкових. Шкода, що раніше не демонструвалися сесії міської ради. Гадаю, виборців би вразило, скільки разів депутати останніх скликань вголос говорили про полегшення, яке відчули від того, що серед депутатів майже немає гуманітарної інтелігенції. Ця верства вважалася на кшталт юродивих (на мій погляд, іноді справедливо). Бо це були люди не від системи.

Джинса

2003-й, можливо, перший рік, коли передвиборча кампанія почалася майже за півтори роки до виборів. У чернівецькій пресі, як для невиборчого року, надмірно багато так званої «джинси».

Термін, про який багато знають зараз, але майже нічого не знали тоді. «Джинса» – це розсилка пропагандистських однобічних статей, автор яких, як правило, невідомий, а іноді ще й колективний. Статті пишуться за певними правилами у столичних піар-агенціях і друкуються в провінційних часописах, як би на правах реклами, але без відповідної позначки.

Зараз цією технологією користуються усі політичні сили. Тоді ж, з точки зору «джинси» вразила кампанія Віктора Андрійовича Ющенко. Вона зааганжувала одразу кілька буковинських газет. Штабісти Ющенка поставилися до такого роду пропаганди дуже серйозно. І статті друкувалися в буковинській пресі з неукраїнською регулярністю. Статті ж від штабістів Януковича почали друкуватися лише 2004-го. Не так талановито і, що дивно, не так наполегливо. Чи то через впевненість у перемозі, чи то через одвічне «авось». Сприймала усе це публіка дуже безпосередньо.

Звісно, досвідчений журналіст виявляє замовлення і пропагандистські прийоми у першому ж абзаці. Але звичайний читач не відчуває маніпулювання і сприймає все як стовідсоткову реальність. Власне, це і дозволяє «аристократії» говорити про «лохівство» мас, та їхню безглуздість. Адже маніпулюють бажанням «халяви», почуттям національної «пихатості», відчуттям неаргументованої правоти, безглуздою ненавистю до іншого, бездумністю тощо. Тож святий народ не тільки радісно віддає свою долю у руки шахраїв, але й ще одночасно танцює у шароварах, або з червоними прапорами, або у російських косоворотках. Зміст той самий.

«Джинса» – одна з ознак нової системи відносин. Для журналістів вона стає чимось буденним. І під існування «джинси» можна навіть підвести певну «філософську» базу. Боротьба з нею стає таким же декоративним заняттям, як боротьба з корупцією для чиновників.

Рятівний Ющенко

Кінець епохи Кучми, доволі кволий і безрадісний, із 150-гривневою пенсією та мізерними зарплатами, вимагав від системи створення міфу про рятівника, який принесе оновлення. Кого він мав би рятувати? Українців чи систему? На цю тему, гадаю, цікаво поміркувати кожному. На моє глибоке переконання,йшлося про порятунок системи.

Міф про оновлення рятував безпорадну ситуацію, що склалася в країні. Без нього невдовзі стався би соціальний вибух, і система була б зламана. Тому Ющенко, безумовно, на мій погляд, рятував систему. Наші пострадянські люди не мають імунітету проти демократичних інструментів маніпулювання приблизно так само, як чукчі не мають імунітету проти горілки. Ніхто не усвідомлює неймовірну парадоксальність ситуації, коли недавній поступливий слухняний прем’єр-міністр чомусь постає в образі суворого опозиціонера. Мало хто задумується над логікою такої зміни.

Цікаво, що образ скромного симпатичного проамериканського демократа, виліплений веселими політтехнологами, люди сприйняли без поправок на те, що він створений спеціалістами, яким заплачено шалені гроші. Тобто, про цих спеціалістів навіть зараз ніхто не думає. Хоча про них весь час і теревенять. Демократія, на жаль, завжди пов’язана з подібним маніпулюванням і певного роду безчесністю.

Подарунок долі, Семена Співака і російської політики?

Але, звісно, крім системи у світі існують й інші дивовижні речі. Наприклад, театр. Гастролі Санкт-Петербурзького Молодого театру у біднуватих Чернівцях 2003-го року були схожі на диво. Чернівецький глядач очікував якогось підступу.

Що ж тут не так? Колишній чернівчанин, режисер Семен Співак (батько відомої акторки Емілії Співак) приїхав у пору відпусток не один, а з цілим петербурзьким театром, декораціями та шістьма виставами. Від самих лише підрахунків, скільки це могло б коштувати, зупинялося дихання.

Семен Якович на прес-конференції сказав, що це жест стосовно рідного міста. Театр був якісний, проте, смаки чернівчан так змінилися за тридцять років, поки Співака не було, що з глядачами були проблеми. Але й тут, на жаль, я запідозрив втручання системи. Саме тоді Росія прийняла рішення про сприяння культурному обміну між Росією і Україною (очевидно, в очікування виборів 2004 року). І, сподіваюся, петербурзькому театру гроші були все ж, хоча б частково, відшкодовані. В будь-якому випадку я отримав щире задоволення. Показово, що в цьому ж році до Чернівців приїхала Алла Пугачова, Максим Галкін, Пресняков тощо. Система чи ні?

Запис 2003-Й: СИСТЕМА спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Як у Чернівцях Кашпіровський відвертим став

Один мій знайомий жартував, що причиною падіння радянського ладу став Кашпіровський. Надаючи йому телеефір, недооцінили його талант. Як відомо, лікар запевняв, що під його впливом можуть «розсмоктатися післяопераційні рубці». Думали, що щезнуть лише рубці, а щезла вся країна. Якщо заглянути глибше, це не зовсім жарт.

Асоціація виникла не просто так. Що тримає купи неймовірно різних людей, дає впевненість, що вони живуть в одній країні? Хіба що гіпноз, навіювання. Власне, навіюванням пробував лікувати всі хвороби громадян похмурий лікар з Вінниці.

Усі наші політичні зміни – трансформації навіювання. Коли слабне одне, то одразу на зміну приходить інше. Громадянин завжди має бути надійно загіпнотизованим. Ким? Ось питання… І які хвороби ми лікуємо цим політичним навіюванням?

У малоперспективних, з точки зору масовості, Чернівцях Кашпіровський 2002-го року побував уперше. В цьому було щось сумне. Як у кожних гастролях колишньої знаменитості далекими провінціями. Людей, як повідомляє преса, на сеансах було багато, і в день Кашпіровський проводив три зустрічі, але про стадіони вже не йшлося. Тим не менш, Кашпіровському, очевидно, виступи підняли настрій, надихнули. У спілкуванні з пресою його «несло».

Мою ж увагу привернула така відвертість знаменитості про тих, кого можна було вважати його колегами: «Усі ці бабусі Ліди – до єдиної – створені мною. Просто я навчив одну людину це робити, і вона з великим успіхом продовжує створювати «цілителів». А хочете, я вас запишу, і ви будете грати роль чаклуна? Вам вдягнуть на голову якусь чалму, пояси, пов’язки і понатикають скрізь пір’я. І ви будете ходити і бити в барабан. Повірте, цього достатньо».

Тут цікаві кілька моментів. Виявляється, що все ж достатньо понатикати пір’я, ходити і бити в барабан. Це, зауважу, каже фахівець. Друге, що мене конче цікавило, хто цей один, кого Кашпіровський навчив створювати « цілителів». Про це якось потім.
Але ось щодо пір’я і барабанів…

Барабани і пір’я

2002-го року в чернівчан був прекрасний шанс порівняти політичний і медичний гіпнози. Адже передвиборча кампанія до Верховної та місцевих рад давала для цього прекрасний матеріал.

На мій погляд, білборди і прокламації кандидатів завжди страшенно смішні. І чим більше вони намагатимуться бути серйозними, тим смішніше насправді виглядають. Замість чалми у них серйозний писок, а замість пір’я – передвиборчі обіцянки. Але діє також дуже добре. Мене завжди дивували люди, які всерйоз вивчали передвиборчі програми. Бо це подібне до того, якби охочий пограти з «напьорсточником» всерйоз почав вивчати його біографію та обіцянки.

До майстер-класу Кашпіровського можу додати: ніщо не діє так гіпнотично, як серйозні заголовки у газетах. Наприклад, такі: «Час професіонала», «Син землі буковинської», «Мені не соромно дивитися людям в очі» (розповсюджений феноменальний заголовок, який зазвичай і вказує на відсутність сорому у кандидата), або «У долі України – доля кожного з нас» (тут, вочевидь, ми маємо справу з російською калькою (насправді, малося на увазі інша «доля», тобто частка – маєтки, заводи, банківські рахунки тощо). Ще один розповсюджений заголовок. «Справжній патріот вітчизни» (у цьому випадку, як правило, мається на увазі батьківська дача, так звана мала батьківщина)!

Усі ці методи апробовані і діють у сто разів краще за чалму. І у 2002-му (звідки я їх позичив), і у 2011-му, коли вони обов’язково будуть застосовані. Як бачимо, зміст механізму чалми і заголовку – один і той самий. Ні, я нікого не переконую, читайте ці заголовки на здоров’я, гіпнотизуйтеся. Мало того, з плином часу у мене виникло припущення, що людина хоче бути загіпнотизованою. Інакше їй одразу стає страшно і незатишно.
Ви ж, сподіваюся, розумієте, що усі історичні нариси – привід поговорити про вічне. А відтак – про сучасне.

Австрія не витримала України

Жодної геополітики. Ця новина приголомшила буковинців і не тільки. Імпозантний будинок на вул. Кобилянської, де за австрійських часів була бібліотека, а потім, як стверджують деякі джерела, – сигуранца, можна сказати, не витримала сучасності. Гіпотетично, через перебудову магазину нижнього поверху. Половина будівлі впала, наче зрізана велетенським ножем, поховавши під своїми уламками лише одну людину. Хоча і це неймовірно багато, тому, бо – це світ. Але мала кількість жертв навіть здивувала.

Вигляд руїн був по-справжньому страшним. Коментарі чиновництва, як завжди, були обережними і достатньо стриманими. В цьому особливий «цимес» діяльності цієї частини людства. Їхня справа – роздмухати дрібницю до солідних розмірів, а катастрофу навпаки – применшити. І те, й інше, врешті, має на меті з одного боку посилити гіпноз (коли роздмухують дрібниці) і не зруйнувати гіпнотичний стан (для цього применшуються розміри катастроф). І, що цікаво, це майже завжди вдається.

Неамериканський поліцейський

Звісно, не все так сумно у цьому світі. Достатньо побачити чиїсь чисті очі, або дізнатися про шляхетний вчинок, щоби зрозуміти: життя сповнене і сенсу, і змісту. Власне, таких очей і вчинків було не так уже й мало.

Одним із таких не дуже помітних героїв 2002-го став чернівецький міліціонер Олександр Талашок. Переслідуваний наркоман захопив заручника, якому погрожував пістолетом. На щастя, Талашок сприймав свої обов’язки не в розмірі української зарплати і кинувся на допомогу заручнику. Він зміг обеззброїти наркомана, який зробив кілька пострілів, але жодного разу не влучив. Усі залишилися живі і відносно здорові. Серед них і наркоман. З точки зору обивательської логіки, якою ми зараз любимо послуговуватися, Талашок безглуздо ризикував. Однак, чомусь викликає повагу саме таке ставлення, а не логічна «стрижка бабла». Чомусь логічність певного ґатунку – некрасива. А нелогічні вчинки викликають щире захоплення.

Лузери

Слівце, яке з’явилося у нас ще у 90-х, якось остаточно ствердилося на початку 21 століття. В Америці так називають невдах, але у нас воно якось приклеїлося переважно до тих верств, які живуть на зарплату. І, власне, до тих, хто не бере хабарів. Наприклад, 2003-го в Росії створять асоціацію лузерів, яка у своїй декларації зазначила, що приймає до своїх лав усіх чесних людей.

Ця цікава трансформація лузерства –чи не головна проблема і сьогодні. Ярлик лузера – це навіювання нового роду. На відміну від тих, про які ми говорили перед тим, – навіювання майже свідоме. Шахраям легше жити, якщо вважати, що чесність – це непорозуміння, ознака лузера. Подібна трансформація слова означає лише, що у нас держава шахраїв, які втикають собі у хвоста пір’я і б’ють у барабани.

Свободу Ляшку!

Одна із гучних політичних компаній року. Незалежного журналіста Олега Ляшка арештували бозна за що. Скільки пристойних і інтелігентних людей побивалися, щоби «сміливого журналіста» випустили на волю. Газета, яку він редагував, так і називалася «Свобода». Сьогодні такий ентузіазм виглядає трохи дивним. А імідж пана Ляшка дещо змінився.

Технологія його успіху і боротьби дещо спантеличує. Чи не так спантеличує кожен погляд трохи глибше поверхні? Коли усе, що здавалося славним, виявляється ганебним. Те, що сприймалося як безумовна істина, виявляється порожнім звуком. Те, що здавалося політикою, є танцями у чалмі, а те, що здавалося зціленням – порожнє навіювання шарлатанів.

Запис 2002-ий: Танці шаманів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Бо знову би почали битися лобами, розмахувати віртуальними кулаками, матюкатися на Інтернет-форумах…

По-іншому у нас дискусії не відбуваються. Тож чарівне занурювання в нудьгу і офіціальність і зовсім з іншого приводу замість тупих суперечок йде на користь народу. Адже замість історії він думає, як би швидше змитися на дачу або в пивну…

Ось в Молдові в минулому році зробили 28 червня днем трауру за жертвами радянської окупації. Цікаво, що їхній день трауру збігся із нашим днем Конституції. Але ось яка придибенція. У цьому році в Молдові вже знов прийшли до влади комуністи. Тобто народ все ж хоче не «правильної» історії, а зарплат і соціальної справедливості. Хоче, щоб, припустимо, контрабандисти почувалися чмошниками і злодіями, а не були депутатами, а, скажімо, вчителі почувалися господарями життя, а не відчували себе чмошниками.

Отже, 28 червня 1940 року не хочуть відзначати ані буковинська, ані одеська обласна влада (половина Одеської області приєдналася саме тоді). А на мою думку – це винятковий день, чарівний день, коли можна зрозуміти, що фарбування історії в один колір додає грошей політикам і кон’юктурним історикам, але не додає людям розуму і зваженості.

З легкої руки теперішніх кон’юктурників приєднання Буковини та Бессарабії сприймається як тривіальний наступ імперії на бідні малі народи та їх поневолення. Хоча у 40-му така інтерпретація здавалася б божевільним припущенням. Про нації в СРСР ніхто тоді не задумувався. Думали про класи. Цей психологічний нюанс вже не зрозумілий і нікому не потрібний. Але він вирішальний для того, щоб розуміти, що відбулося. І саме штучна незрозумілість і штучна непотрібність цього нюансу спонукає його роз’яснити і втокмачити.

Радянська влада вже на першому році втілила усі підсвідомі мрії, якими вагітніє нині народ. Вислала куди подалі депутатів, які не встигли втекти, переселила бідноту з підвалів та нетрів до особняків тих самих депутатів.

Стало тісно, але краще аніж у підвалах… Розкішні вілли перетворилися на дитячі садочки, поліклініки тощо. Ввели безкоштовне навчання (для вихідців з робітників і селян) та лікування. І все це за рік. І одночасно, як нині справедливо пишуть, розстрілювали на кордонах, виселяли з домівок колишніх чиновників, підприємців, які за великим рахунком нічого поганого не зробили. Але не зробили вони й доступного житла, навчання і лікування. Що наводить на жорстоку, але, боюся, правильну думку, що «кари без провини не буває». Хіба що кара виявилася аж занадто жорстокою. До тупості.

Але уявіть такий фокус долі зараз! Гадаю, і зараз чимало би підтримало таких цікавих окупантів, що роздають квартири і роблять з вілл безкоштовні поліклініки… Як це не двозначно звучить. Нині, як бачимо, все відбувається з точністю до навпаки. «Не окупанти» рулять. Не захоплюють країн, але захоплюють школи, дитячі садочки і колгоспні стави, де ночами грають у бейсбол. Хоча в нову епоху цей день дав нам Конституцію. Чи втішає це народ? Ось питання, що затьмарює гамлетівське.

Однак, власне до документів 1940-го року. Подам ті, які видались мені цікавішими. Перше з них – непомітна об’ява у «Радянській Буковині» 1940-го року чомусь мене вразила. А написано там було всього лише: «Сьогодні о сьомій годині вечора у будинку пропаганди і агітації (вул. Реджеле Фердинанд, 19) відбудеться лекція на тему «Основні риси марксистсько-філософського матеріалізму». Лекція платна. Вартість квитка один карбованець. Квитки продаються з 9-ї години ранку до 8-ї години вечора». Отже, вразило, що на лекцію з такою темою розраховували продати квитки. Причому такі об’яви друкувалися досить часто. Можна припустити, що інтерес до таких лекцій був щирий. Адже карбованець коштувала печеня з яловичини у ресторані «Європа»(теперішній «Дністер»).

Є свідчення, що ніщо так не приваблювало чернівчан у буржуазні тридцяті, як почитати трохи про комунізм і помріяти, як усі ці остогидлі буржуазні політики, легітимізовані крадії та псевдонародолюбці накивають п’ятами. «Румунські поліцейські, працівники сигуранці боялися кирилиці, як біса. Адже це була ознака комуністичної літератури», – пише відомий чернівчанин Петер Демант, який у п’ятнадцять років потрапив у поліцію за червоне вітрило свого човна. Причому червоним воно було абсолютно випадково, адже Демант захоплювався пригодницькими романами, а не комунізмом. Тим не менш, дули на холоне.

Друга статейка, що наведу, також дуже типова. Їх в тодішній пресі було дуже багато:

«Нова квартира Густава Шварца

Більшої сім’ї, як у механіка фабрики «Фурніка» Густава Шварца, не було у всьому робітничому селищі Ленківці. Крім Густава Максовича і його дружини Марії Миколаївни, в сім’ї ще дванадцятеро дітей. Але і меншого будинку, де тулилася родина Шварців, також не знайти у цьому селищі. Двоє ліжок, що стояли вздовж стін і вузенький прохід між ними займали всю житлову площу. Вірніше, це не житлова площа, а низенька темниця з трьома віконцями. На кожному ліжку сплять по четверо дітей. Старшим дітям доводиться щовечора складати додаткові ліжка з дощок. Влітку сплять на вулиці.(…)

Так прожив останні шість років Густав Шварц із родиною. Та ось у Північну Буковину прийшла Червона Армія, утворилася радянська влада. Після встановлення нової влади у газеті з’явилася постанова про вселення робітничих сімей у нові квартири. Серед прізвищ, що були надруковані, Шварц знайшов і своє.
Пройшло вже декілька днів, як сім’я живе у будинку колишнього поміщика Якова Гайтнера, в якого колись працював Густав Шварц. Замість темної кімнати, в якій тулилася велика сім’я, чотири просторі світлі кімнати, є ванна, меблі і рояль».

З цього зрозуміло, що Гайтнер чкурнув, не витрачаючи часу на перевозку меблів. Але, якби поміщик Яків подбав про таку-сяку соціалізацію та захист робітників на своїх підприємствах, то, можливо, Шварцу було б і незручно купатися у ванній колишнього роботодавця і грати щось оптимістичне на його роялі.

Крім того, на цих пожовклих сторінках ще безліч звітів колективів фабрик і заводів, які вчилися жити без господаря і, за модою тодішніх часів, організовували музичні капели і хорові гуртки, спортивні секції та лабораторії для фотолюбителів. Писали про путівки до піонерських таборів і про депутатів-робітників, що їдуть на ВДНГ. У цих газетах є жанр, якого вже не знайти: це сповіді проституток, що стали на шлях правельний і пішли працювати. Є фото селян у народних строях на сходах університету, що мали приголомшувати тодішнього читача. І все це існувало разом із підозрілістю, пошуками ворогів, висилками ворогів. Разом, а не окремо.

До чого це? До того, що когось знов треба виселити і щось відібрати? Мене це навряд чи втішить. Це про різні барви, шановні читачі, про те, що не все впиралося у нації і націоналізм. І взагалі, про те, що історія мала б існувати для гурманів, шукачів таємниць, шукачів сюжетів, але не для політиків, які стократ перекрутять її на свою користь, зроблять пласкою, нудною, небезпечною. І якщо історія здається правильною, повірте, з неї вичавили життя і правду. Авторам такої вичавленої історії подобається, з яким ентузіазмом ви бігаєте на голосування, як вправно і передбачувано голосуєте. Чи подобається це вам?

Запис 28 червня: про день трауру, конституції, звільнення і окупації в одному флаконі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Не встигли пересічні їдці потішитися з оптимістичних заяв керівника краю, що «ми – єдина область, де не подорожчав хліб» (справді, останнє – але не перше в році, що минув! – подорожчання сталося вже так давно, через тиждень після місцевих виборів, на 8%, тож «забулося»…), як пересічні водії першого січня вже не вірили своїм очам, оглядаючи нові цінники на бензин на заправках. Ціна на пальне зросла на 40-50 копійок за літр!!!

Це – наслідок прийняття парламентом «оновленого» після ветування президентом Податкового кодексу, створеного «командою видатних економістів» Азарова.

Поміж іншим, кодекс начебто скасовує так званий «транспортний збір». Однією рукою демонстративно скасовує, а іншою – тихо переносить до ціни на бензин. Тим паче, що транспортний збір – внесок разовий і становить близько півтори сотні гривень, а пальне – харч для машини постійний і виллється у півтори сотні гривень щомісяця.

Але й це ще не всі новорічні дива для автовласників. Деякі особливо акуратні платники податків уже сплатили транспортний податок і на майбутній рік – наприклад, під час проходження обов’язкового техогляду 2010-го. Бо так роз’яснив у своїх Рекомендаціях, оприлюднених 21 грудня 2010-го, Комітет Верховної Ради України з питань податкової і митної політики щодо застосування окремих положень Податкового кодексу України.

Щоправда, ці кошти підлягають поверненню, згідно зі ст. 43 Податкового кодексу України.

Уже найближчого місяця в моїх співвітчизників – розрахунки за новими тарифами на тепло, на електроенергію, пеня за невчасну сплату комунпослуг, а згодом – і виселення з квартир за борги, навіть якщо у вас малі діти. «Сюрпризи» вийшли із сутінків, але сутінки огортають нас звідусіль…

А кому бракуватиме в Новому році розваг, той може спробувати повернути собі транспортний податок. І внести промінь світла в цю окупацію темрявою.

Володимир АНТОНЮК

Запис Новорічна ніч закінчилася: «сюрпризи» вийшли із сутінків спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Зовсім інша справа – сантехнік. Неможливо уявити, щоби замість спеціаліста по трубах ви запросили додому історика, філолога, юриста або лікаря поміняти заіржавілу трубу чи бачок від унітазу.

Натомість надати пост міністра з надзвичайних ситуацій чи екології людині, далекій, за освітою, від цих проблем – запросто.

Складається враження, що два ці міністерства стали розмінною монетою політичних ігор можновладців. Хоча саме в їхніх стінах вирішуються чи не найбільш глобальні питання життєдіяльності держави. І саме вони мають працювати якщо не на випередження, то, принаймні, на запобігання біді та масштабним катастрофам.

Пригадується фосфорна аварія на Львівській залізниці. Тоді МНС-ники почали гасити загоряння фосфору водою, що не могло не спричинити важких опіків дихальних шляхів і отруєнь у молодих рятувальників.

Але це нікому не стало уроком. Як і звернення громадських організацій екологічного спрямування до очільників трьох гілок влади України із закликом зупинити деградацію Мінприроди України. Бо за останні 10 років на посаді міністра охорони довкілля побували 7 різних осіб, а під них щоразу змінювалася структура міністерства. А це, на думку авторів звернення, поставило під сумнів здатність Мінприроди виконувати належні функції. І це тоді, коли Україна вкрай потребує природоохоронної структури, здатної припинити процес знищення її природи!

Триває наступ на закріплені в Орхуській конвенції екологічні права громадськості. Зокрема, став закритим для суспільства процес роботи над проектом Стратегії національної екологічної політики, попередній варіант якої розроблений за участі громадськості, а нинішній взагалі не проходив громадського обговорення.

Усвідомлюючи, що час бити на сполох, автори звернення запронували за допомоги європейських фахівців провести незалежний аудит управлінської спроможності системи Мінприроди!

Та в нас, як у байці про кота й кухара, де Васька слухає та їсть. Владну колоду карт і далі тасують: шістки з тузами, королів з валетами. Бо головне, щоби масть була одна…

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Міністр – не сантехнік спершу з'явиться на Медіа-Версії.