Самозакохані політикани чомусь найбільше полюбляють власні зображення на великих рекламних носіях. Мабуть, упевнені у своїй надзвичайній харизмі. А простому людові ці «біг-морди» остогиділи не менше,  ніж докучливі серпневі мухи. Ефективність нульова. Чому їх використовують? Тому, що циніки від політреклами впевнені: «піпл усе схаває». Аби лише замовник реклами платив вчасно і всю обговорену суму.

От і мусимо ми з дня на день дивитися на одних і тих же дядьків і тіток (вони ж – вуйки, вуйни, бадіки тощо), які закликають нас рухатися вперед, повідомляють про об’єднання заради Батьківщини чи про те, що вони подолали руїну і забезпечили комусь стабільність. «Ну, і що мені з того?», – запитує їх звичайний виборець. Об’єднуйтеся з ким завгодно, долайте все, що можете подолати, і йдіть хоч уперед, хоч в якесь інше місце, – хіба для пересічного громадянина від того життя покращиться? Адже жодної конкретної обіцянки, забезпеченої коштами й кадрами, такі заклики не містять. А загальним фразам люди вірять усе менше, вимагаючи вирішення нагальних проблем країни.

Фактично у черговий раз нас закликають голосувати не головою, а серцем. Або якоюсь іншою частиною тіла, дуже далекою від головного мозку. А треба думати. В ідеальному випадку політик дає виборцям конкретні обіцянки, потім звітує перед ними про виконане. Як надходять нові вибори – він знову пропонує, потім звітує. Тоді й не «купують кота в мішку», а обирають людину, здатну тримати слово. Проте в Україні складаються зовсім інші традиції – повної безвідповідальності перед виборцями.

Колись Ющенко пообіцяв зробити «10 кроків назустріч людям». І політику від бізнесу відділити, та щороку створювати по мільйону нових робочих місць з пристойною оплатою праці, а ще – повернути з-за кордону працюючих українців… Обіцяного не виконав, тому позбувся президентської посади. Нині зібрався до парламенту,але довіри вже немає.

Регіонали на минулі вибори ходили з купою обіцянок. Зокрема, російську обіцяли зробити другою державною мовою в Україні. Перед новими виборами силою продавили «мовний закон», що на очах розколює Україну. А парламентський диригент Чечетов сказав у цьому контексті про опозиціонерів: «Розвели, як кошенят!». Можливо, ця фраза надихнула невідомого політтехнолога на створення образу, який останніми тижнями заполонив інформаційний простір не лише України, але і сусідньої Росії. На околиці Дніпродзержинська з’явився біл-борд із зображенням бабці з котом і написом: «Внук проголосував за «таких-то», тому хату я переписала на кота». Звичайно, партія названа повністю. З’ясувалося, що її представники почуття гумору позбавлені повністю, а у невинному зображенні побачили загрозу своїй владі. Якби на біл-борд уваги не звернули, з ним ознайомилася б невелика кількість людей. Та нервова реакція партії забезпечила зображенню таку популярність, про яку лише мріє кожний рекламіст. Інтернет переповнений пародіями на цей «вдалий» зразок політреклами. Зокрема, є й така: кіт заявляє, що бабця проголосувала за комуністів і він «здав її до ветлікарні».

Противники біл-борду з’ясували, що сфотографована бабця живе в Архангельській області Росії, й навіть розмістили в мережі фото її дерев’яної «ізби». А кіт взагалі американець, його додали методом фотомонтажу. Ця історія показує можливості сучасних технологій, а головне – засвідчує тугу простих людей за гумором і сатирою. Політики з серйозними фізіономіями і беззмістовними гаслами спричиняють лише відразу та огиду. А жарт привертає увагу глядача і впливає на його виборчі настрої. Отже, далеко не все «хаває піпл» – смак у багатьох виборців непоганий. Рекламістам треба його враховувати, щоби не пролетіти на виборах разом зі своїми клієнтами.

Ігор БУРКУТ, політолог

Запис Гримаси політ реклами або «Піпл усе схаває» спершу з'явиться на Медіа-Версії.