У сучасному світі необхідно обирати модель інтеграції: без міжнародної співпраці жодна країна не зможе успішно розвиватися. Європейський Союз, попри всі свої проблеми і недоліки, є в цілому успішною моделлю розвитку. Його члени створили не лише розвинуту економіку. Вони розробили стандарти, привабливі для багатьох мешканців інших країн. Там забезпечені права людини, є можливості для саморозвитку громадян – те, чого так бракує на пострадянському просторі. Недарма освічена й молода частина українського суспільства послідовно висловлюється за всебічне зближення нашої країни з ЄС аж до вступу у цю організацію на правах її члена.

Але чимало українців має інші геополітичні орієнтири, підтримуючи ідею Митного Союзу з Росією, Білоруссю і Казахстаном. За східний вектор зовнішньої політики України виступають переважно літні люди, нерідко – без вищої освіти. Ними рухають ностальгійні мотиви й страх перед невідомим. Правда, переважна більшість сучасних москвофілів останній раз побувала в Росії ще за радянських часів і сучасної РФ зовсім не знає. А це вже інша держава, яку розривають складні внутрішні проблеми.

Ідея відродження імперії висунута Путіним не від доброго життя. Адже імперія вимагає постійного розширення, а це загрожує війнами. Замість підвищення життєвого рівня власних громадян, головні сили імперія кидає на тотальну мілітаризацію і намагається захопити своїх підданих ідеєю імперської величі. Мовляв, інтереси окремої людини нічого не значать, а найважливішими є інтереси держави. Якщо подивитися уважно, то можна побачити: весь сенс імперських фантазій зводиться до увічнення влади нинішньої жандармсько-попівської правлячої верхівки, що міцно тримає Кремль у своїх лабетах. Прості ж росіяни нічого не виграють від подібних планів. Навпаки, Росія відчутно відстає від розвинутих країн світу, поступово перетворюючись на сировинний додаток до ЄС і ринок збуту чужих товарів. Країна не в змозі навіть забезпечити себе продовольством, сільське господарство розвалене. Тут є й об’єктивні причини: для комфортного проживання людей придатні лише 15% території Російської Федерації.

Тиск на Україну пов’язаний із тим, що без повного контролю над нашою країною Кремль не зможе відродити імперію. Нині його володарі обрали тактику всебічного і безкомпромісного натиску, що не передбачає жодних серйозних поступок. Як казав свого часу Путін: «Ми, росіяни, нація переможців». По-сталінськи нині перед Банковою ставиться вимога повної і беззастережної капітуляції. Але Україна восени 2013 року – це не Німеччина у травні 1945-го: світ уже зовсім інший.

Захід, стривожений перспективою відродження Російської імперії, опиратиметься цьому. Не зацікавлені у появі такої імперії ні США, ні Китай. Тому українські політики мають простір для маневру. Єдине, чого вони не мають – це права на стратегічну помилку. Якщо з вини київських «вождів» зірветься підписання асоціації з ЄС, на Україні можна буде ставити хрест.

Ігор Буркут

Запис АСОЦІАЦІЯ З ЄС: не маємо права на стратегічну помилку спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Прийшла нова епоха з іншими прапорами, гаслами, традиціями. Загального щастя вона не принесла так само, як і всі попередні епохи, лише стимулювала ностальгію за минулим – чим  намагаються маніпулювати різні політичні сили. Найактивнішими серед них є комуністи. Ті постсоціалістичні країни, де їх вчасно по-справжньому відсунули від влади, добилися успіхів у модернізації. Інші – далі тупцюють на місці. В Україні не проводили люстрацію, що дозволило старій партноменклатурі та її обслузі зберегти свій вплив на ключові сфери життя. Сили минулого тільки й вичікують слушного моменту, щоби перейти у контрнаступ.

Щойно вони урочисто відзначили 95-річчя комсомолу, всіляко ідеалізуючи цей «резерв партії». Комсомольські керівники в 90-і роки прибрали до своїх рук банки й підприємства, зайняли міністерські, губернаторські, депутатські посади. Нині клянуться у своїй палкій любові до організації, яка дозволила їм увійти до правлячої верхівки пострадянських держав.

В Україні комуністи намагаються зірвати підписання угоди про асоціацію з ЄС, мовляв, у Митному Союзі під орудою Москви нам буде жити краще, ніж у «європейському содомі». Завдання Кремля вони виконують, не криючись.

Як і в іншому питанні – про Голодомор 1932-1933 рр. в Україні. Країна готується до сумних 80-х роковин цієї жахливої трагедії, натомість «вічно вчорашні» знову розповідають, що не було політики знищення голодом українського селянства, а стався звичайний неврожай через несприятливі погодні умови. Таку інструкцію отримали комуністичні «борці за історичну правду» з Москви. Адже бояться лідери РФ, що міжнародне визнання Голодомору геноцидом потягне за собою сплату Кремлем хоча би частини збитків, завданих людиноненависницькою політикою сталінського політбюро українському народові.

Коли уроки історії лишаються невивченими, вони ведуть до нових трагедій. Аби розірвати порочне коло, до Верховної Ради внесено закон про заборону комуністичної ідеології, розроблений у ВО «Свобода». Перспектив прийняття його нинішнім складом ВР немає: парламентську більшість складають «регіонали» разом зі своїми союзниками-комуністами. Але обговорення закону може стимулювати в суспільстві дискусію навколо комуністичних ідей. Взагалі більш «пластилінову» ідеологію уявити собі важко: вона миттєво змінюється залежно від моменту. Ще Ленін підкреслював: морально все, що вигідно пролетаріату. Колись більшовики закликали знищувати церкви і вбивати священиків, нині ж їхні нащадки оголошують себе «захисниками православ’я». З нацистами то дружили, то воювали. Нині критикують великий капітал – і водночас йому служать. Не розібравшись у цьому, не зможемо розпрощатися з минулим.

Ігор БУРКУТ

Запис НЕВЖЕ – ПРОЩАННЯ З МИНУЛИМ? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Коли розпадається велика імперія, її залишкам важко погодитися з утратою. Тож і тішать себе примарною надією на можливість переграти історію, повернути втрачене. Проте ампутована кінцівка в людини, на жаль, ніколи не виросте. Та й імперія вже не відродиться…

Фантомні болі замучили сучасну Росію. Особливо болить їй Україна. Бо втратити її великий сусід може назавжди, тому всі сили кидає на те, щоби завадити офіційному Києву підписати угоду про асоціацію з ЄС. В Україні розгортається масштабна антиєвропейська кампанія, в якій задіяні різні сили: від православної церкви Московського патріархату до «Українського вибору» Віктора Медведчука і комуністів Симоненка.То проведуть хресну ходу проти нібито «антихристиянської Європи», то ініціюють проведення референдуму про вступ до Митного Союзу під російським головнокомандуванням.

А у Чернівцях вдалися до «парканного живопису»: на парканах і стовпах малюють російський триколор і пишуть «Великая Русь». Хтось сміється, хтось плюється. Невже комусь це подобається? Адже коли державний прапор малюють на брудних дошках поруч з непристойними словами чи залишками зірваних об’яв, жодних позитивних емоцій такі малюнки в нормальних людей спричинити нездатні. До подібного примітиву вдаються хіба що від повного відчаю. Фантомний біль домінує над розумом і змушує вдаватися до непродуманих і вкрай неефективних кроків.

Пропагандистські написи на задрипаних парканах – це крик відчаю. Офіційний же Кремль використовує значно серйознішу зброю. Він закриває свої ринки для українських товарів, розраховуючи зупинити  українську промисловість і змусити Київ капітулювати. Проте досягає зовсім інших результатів. Коли продукції ахметовських заводів створили проблеми на традиційних російських ринках, негайно розпочалися переговори найбагатшої людини України з бразильськими партнерами. Результат не забарився: невдовзі українські труби підуть туди, де будуються нові нафтопроводи. Підприємці України активно шукають нові ринки збуту, залишаючи заполітизований ринок РФ. Російське керівництво власними руками знищує те, що об’єднувало сусідні країни міцніше, ніж комуністичний міф або казки про «слов’яно-православну єдність».

Рано чи пізно такий розрив мав відбутися. Не так давно Кремль намагався завадити балтійським країнам долучитися до процесів європейської інтеграції. Не вийшло. Так само, як не вдалося йому стримати рух колишніх радянських сателітів до ЄС і НАТО.  Україною номер також не пройде.

Фантомний біль не вічний: з роками він відпускає, згодом зникає зовсім. Переважна більшість росіян вже не пам’ятає, що до Першої світової війни російськими містами були і Варшава, і Гельсінкі. Колись погодяться й з тим, що Київ – не російське, а українське місто. Можливо, нарешті почнуть витоки власної історії шукати там, де бачить її цілий науковий світ – у фінно-угорській минувшині, а не в Києві й Чернігові. Тоді зникнуть причини імперських фантомних болів і почне будуватися нова Росія.

Ігор БУРКУТ

Запис ФАНТОМНИЙ БІЛЬ ІМПЕРІЇ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В народі Верховну Раду нерідко називають «цирком на дроті». І справді, народні обранці демонструють весь класичний цирковий репертуар. Тут і клоунада, і словесна акробатика й жонглювання тріскучими фразами, і різноманітні фокуси. Навіть гладіаторські бої та щось подібне на дресирування диких звірів… От тільки законотворчої діяльності хронічно бракує. А якщо закони й приймають, то нерідко всупереч інтересам простолюду – а то й на шкоду всій державі. Недарма українців обклали найбільшими в світі податками і крок за кроком позбавляють прав, до яких наші люди звикли у попередню історичну епоху.

Дивуватися цьому не варто, адже парламент складається в основному з найбагатших людей країни, а також їхньої обслуги й підкуплених «тушок». Насамперед вони зацікавлені у закріпленні влади за собою та за своїми сім’ями навічно. Тому вдаються до різноманітних махінацій з виборами, відпрацьовуючи схеми перетворення виборчого процесу на порожню формальність. Себе ж ця каста наділила фантастичними привілеями, відмовлятися від яких вона не збирається. Коли опозиція підготувала проект закону про скасування більшості таких привілеїв, то «недоторканні» скористалися елементарною неуважністю авторів законопроекту і негайно його провалили. Опозиції ж залишилося тільки скаржитися на «шулерство» парламентської більшості. Втім, у «наперсточників» виграти неможливо.

Нині опозиціонери вимагають від президента, щоби він особисто відзвітував перед вищим законодавчим органом держави за свою діяльність. Натомість депутатам роздали книжки з таким звітом, проте опозиціонери читати написане не бажають. Вони прагнуть почути з уст президента звіт про обіцяне «покращення», після чого задаватимуть купу питань. Доки гарант Конституції відмовлятиметься від цієї процедури, вони блокуватимуть роботу Верховної Ради. Правда, пропрезидентська більшість має свій механізм розблокування, який вже ефективно використовувала, так зване «виїзне засідання». Зберуться в іншому приміщенні без опозиціонерів і прийме потрібні їм закони.

Можливі різні варіанти розвитку подій, але чергова парламентська криза заявила про себе на весь голос. Кому вона потрібна? Зовсім несподівану відповідь на це питання українці цими днями почули від депутата Сухого, який представляє Партію регіонів. Він звинуватив у розпалюванні кризи, як це не дивно, Росію! Від Тягнибока чи Фаріон такі звинувачення були б цілком органічними, але від члена ПР? Видно, правляча партія вже далеко не монолітна. Уродженець Тернопільщини Ярослав Сухий вбачає в нинішніх подіях у ВР «руку Москви». Кремль демонструє: у Росії, Білорусі та Казахстані – повний стабілізець. Вступайте до Митного Союзу – такий буде і у вас. А як не вступите – матимете кризу за кризою.

Ігор БУРКУТ

Запис ПАРЛАМЕНТСЬКА КРИЗА В УКРАЇНІ. ЧЕРГОВА… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вражає кількість пенсіонерів, які беруть участь у «революційних» заходах опозиції. Але ж справжні революції здійснює молодь, старше покоління може лише допомогти їй порадами!

Досліджуючи нинішню ситуацію, чимало аналітиків робить песимістичний висновок: влада й опозиція грають нині на одному полі. Головне їхнє завдання – випустити революційну пару, накопичену в суспільстві, у повітря, щоби зберегти нинішню систему. Адже опозиція не пропонує реального шляху розвитку України, обмежуючись гаслом «Владу геть!». А хто прийде на заміну відстороненим? Саме ті ж, що вже при владі побували і встигли збагатитися за рахунок народу. Подібну операцію здійснив Ющенко 2005 року: мільйонери з числа «любих друзів» встигли стати мільярдерами, скориставшись бажанням простолюду замінити олігархічну систему на нормальну європейську демократію. Сотні тисяч мерзли на майданах, аби забезпечити одиницям комфортне існування у розкішних палацах…

Утім, саме Ющенко й започаткував процес руйнації наївних народних сподівань на «месію», що виведе Україну з багна, до якого запроторила його комсомольсько-кримінальна «еліта», що захопила державну власність у 90-х роках.

Все більше українців розуміє: лише власними зусиллями можна змінити свою долю. Фахівці-історики останнім часом розповідають загалу, яким чином формувалося громадянське суспільство на Заході та як громадяни захищали власні права. Найбільш популярною є оповідка про рядових американців, які в ХІХ столітті розправилися з корумпованими чиновниками й поліцейськими, взявши владу в свої руки.

На американському Далекому Заході всі важливі проблеми вирішували за допомоги зброї – й мав її кожний охочий. Коли міська влада у сваволі перейшла всі межі, прості громадяни об’єдналися, обрали свою владу і фізично розправилися з кривдниками. Центральна влада не наважилася кинути проти повсталого люду федеральні війська, а визнала обраний народом комітет за справжнє самоуправління. Так формувалося дієве громадянське суспільство, якого дотепер боїться офіційна влада.

На жаль, людська натура вкрай недосконала. Якщо чиновник не відчуває опору знизу, він крастиме у зростаючих масштабах і знущатиметься з простого люду все відвертіше.

Саме так, як це роблять нині представники української «еліти». Зупинити їх може тільки страх перед відповідальністю. Якщо боротьба з корупцією ведеться виключно на словах й будь-які злочини чиновників і «мажорів» залишаються непокараними, то порядок в державі можуть забезпечити лише її громадяни. Проте, щоби вони цього не зробили, їм пропонують виставу виїзного лялькового театру, де кроликам дають морковку під спів патріотичних пісень. І все залишається по-старому…

Ігор БУРКУТ

Запис Ляльковий театр замість громадянського суспільства спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Люди віддавна вважають церкву твердинею моралі – і раптом спливають факти разючого зневажання її. Потрібна глибока реформа церкви, щоби покласти край аморальності серед її служителів і відновити довіру пастви до неї. Папа Бенедикт XVI поступився місцем наступнику, бо для такої реформи понтифіку потрібні сили й здоров’я – у 85-річного Бенедикта XVI їх замало.

Проблеми з мораллю священнослужителів має не лише католицька церква. Ще не забулася серія скандалів навколо Російської Православної церкви, коли Московського патріарха Кирила звинувачували в особистому  збагаченні за рахунок торгівлі тютюном і алкоголем…

Будь-яка церква тісно пов’язана із суспільством, а суспільство складається з живих людей, серед яких аморальних суб’єктів – вистачає. Такі в сучасному суспільстві почуваються як риба у воді, ще й нав’язують йому свої правила гри.

Мораль занепадає у періоди суспільних криз, одна з яких саме нині розгортається у світі. Мешканці пострадянських країн на власному досвіді переконалися, що при зламі старої суспільно-економічної системи на поверхню спливають найгірші за своїми моральними якостями людці. Проте й на Заході ситуація кепська. Коли 2008 року там розпочалася широкомасштабна фінансова криза, постраждали насамперед прості люди, чесні й порядні. Натомість різноманітні шахраї лише збагатилися на чужому нещасті. Що більше в них грошей, то помітнішим стає їхній вплив на політику держав і на громадське життя. Суспільна мораль зазнає непоправних утрат: коли успіху в житті досягають аморальні суб’єкти, нестійка частина суспільства й собі тягнеться за ними.

Дотепер стражем моралі вважалася церква. Проте негативні процеси всередині самих церков ставлять під сумнів їхню здатність і далі відігравати традиційну роль у зміцненні суспільної моралі. Відтак особливого значення набуває очищення церковного життя від ганебних явищ.

Не перший і не останній раз в історії вибухають подібні кризи. Долати їх щоразу вдавалося новим поколінням, ще не зіпсованим наскрізною корупцією, брехнею, підлістю та лицемірством. Звичайно, у будь-якому поколінні є люди моральні, а є підлі й безсовісні. Питання лише в тому, за ким із них піде суспільство. Розбещене, пересичене населення тієї чи іншої держави поринає у тотальну аморальність – і на нього чекають неминучий занепад і смерть. Так зійшла нанівець охоплена збоченою розпустою й продажністю Римська імперія, її долю повторила султанська Туреччина та інші зогнилі зсередини держави. На наших очах догнивають залишки колишнього СРСР і поступово починає розпадатися стара Європа. Ця частина людства потерпає від моральної деградації. Що прийде на зміну віджилому, покаже лише історія.

Ігор БУРКУТ

Запис ЧИ ДЕГРАДУЄ МОРАЛЬ ЛЮДСТВА? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Медаль Пушкіна – далеко не масова відзнака: від 1999 року відбулося трохи більше як 700 нагороджень. Її отримали декілька широковідомих, справді заслужених людей. Але зустрічалися серед свіжоспечених кавалерів і одіозні фігури, наприклад, сирійський письменник Алі Окля Орсан. Його президент РФ нагородив у лютому 2012-го – й одразу ж здійнялася хвиля запеклої критики. Адже саме Орсан після терористичних актів 11 вересня 2001 р. у США публічно схвалив масове вбивство мирних людей.

Бідний Пушкін! Срібний профіль геніального поета з волі верховних правителів сусідньої держави опиняється на грудях таких осіб, яким основоположник сучасної російської літературної мови ніколи руки б не подав. Адже Пушкін – творець, тож з руйнівниками не мав нічого спільного. А що створили Ківалов із Колесниченком? Недолугий законопроект, який зруйнував мовний консенсус – результат значних зусиль цілого українського суспільства. Тим же, хто не створює, а знищує, слід давати зовсім інші відзнаки. Наприклад, спеціально для них можна встановити орден Дантеса із врученням його 27 січня, у день фатальної дуелі.

На жаль, іменем Пушкіна намагаються спекулювати новітні російські імперіалісти. Фраза президента РФ Путіна «Де російська мова – там Росія» вже стала класичною. Мову та культуру намагаються використовувати не для розвитку рівноправної співпраці з сусідами, а для реалізації загарбницьких планів. Відома російська громадсько-політична діячка Валерія Новодворська нещодавно із гіркотою відзначила, що нинішні кремлівські власті намагаються відправити Пушкіна на танку підкорювати чужі землі. Звичайно, прибічники відродження імперії у черговий раз накинулися на неї, причому з їхніх уст знову пролунали тупі антисемітські випади.

Не дивно, що новітні російські імперіалісти відрізняються разючим невіглаством. Нащадки кріпаків та слобідської голоти, вони вишукують у себе міфічне «дворянське коріння» й ладні платити чималі гроші за розцяцькований папірець, який нібито засвідчить їхню вроджену «аристократичність». А Валерії Новодворській такі вигадки абсолютно не потрібні: один з її предків був воєводою у Дерпті (сучасний Тарту в Естонії) ще за часів Івана Грозного, а інший – мальтійський рицар – на початку XVII ст. переїхав до Москви за дорученням польського королевича Владислава…

Справжні нащадки російської еліти виступають проти відродження імперії, бо розуміють хибність цього шляху. А новітні псевдоаристократи, які вилізли «з грязі та й у князі», пнуться реалізовувати марення відставних чекістів про імперську велич. Якщо їхньою опорою в Україні є такі кавалери пушкінської медалі, як Колесниченко, то результат їхніх потуг передбачити неважко.

Ігор БУРКУТ

Запис Пушкін на танку або Орден Дантеса спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Проте вибори не обійшлися і без сюрпризів. Найважливіший з них – помітне зростання популярності ідеологічних партій. Несподівано високий для багатьох оглядачів відсоток голосів набрало Всеукраїнське об’єднання «Свобода», причому, навіть у тих регіонах, де виборці за цю політичну силу традиційно не голосували. З чим це пов’язане? Насамперед, із наступальною риторикою самої «Свободи», яка чітко акцентувала: пріоритетними для неї є українські національні цінності.

А далі починають діяти чинники, зі «Свободою» майже не пов’язані. Національно-свідомий електорат, який раніше підтримував «Нашу Україну», цілком розчарувався у ній. Поява Ющенка на телеекранах під час виборчої кампанії остаточно відштовхнула від «нашоукраїнців» навіть тих, хто відчував сентимент до Помаранчевої революції. Віктор Андрійович ще раз продемонстрував, що перебуває в зовсім іншому світі, ніж ми, грішні. «Свобода» ж говорить зрозумілою мовою, закликаючи людей до конкретних дій. Тому за неї проголосувала частина тих, хто раніше вважав цю партію занадто радикальною.

Віддали свої голоси за «Свободу» і деякі з тих, що на минулих виборах голосували за Партію регіонів, але теж розчарувалися в ній. Серед нових симпатиків «Свободи» вистачає й тих російськомовних, кого не відштовхує риторика  на адресу насильницької русифікації українців та московських спроб відродити Російську імперію.

Комуністи  ж дещо розширили свою електоральну базу за рахунок людей середнього віку та частини молоді, орієнтованих на Росію, які «регіоналам» теж уже не вірять. До того ж компартія вперше дуже грамотно провела виборчу кампанію, не пошкодувавши грошей на справжніх професіоналів. Недарма «регіонали» дозволили своїм союзникам-комуністам покерувати митницею – «бабло» там крутиться солідне. На ведення виборчої кампанії саме й вистачило.

І комуністи, і «свободівці» в новому складі Верховної Ради матимуть змогу використовувати парламентську трибуну для дискусій на ідеологічні теми. Але більш обізнані у хитросплетеннях сучасної української політики все ж побачать за подібними дискусіями їхню справжню суть: переділ уже поділеного.

Ще одним сюрпризом нинішніх виборів є досить велика кількість самовисуванців серед мажоритарників. На тлі суспільної потреби в ідеологічно забарвлених політичних силах  несподівано значним виявилося число народних обранців, які не акцентували на ідейних пріоритетах. З часом у парламенті все стане на свої місця. «Тушок» там не бракуватиме.

Наразі можна констатувати: в новому складі Верховної Ради існуватиме дієва опозиція, що дозволяє сподіватися на збереження хоча б залишків української демократії. Повного «одобрямсу» влади, попри великі адміністративні зусилля й фінансові витрати, не вийшло.

Ігор БУРКУТ

Запис Виборчі сюрпризи спершу з'явиться на Медіа-Версії.