Роза Ауслендер (Rose Ausländer), 11 травня 1901, Чернівці,  Австро-Угорщина — 3 січня 1988, Дюссельдорф, ФРН) — німецько-австрійська поетеса, писала  німецькою  та англійською мовами.

Дитинство провела на Буковині, котра пізніше стала мотивом її поетичної лірики. В 1919–1920 роках штудіювала філософію на Етичному семінарі Фрідріха Кеттнера у Чернівцях, потім у Відні. У 1921-у разом з майбутнім чоловіком Ігнацем Ауслендером переїхала до США. Видавала газету «Westlicher Herold», працювала редактором, публікувала статті та есеї в німецькомовних часописах Америки. В 1926 році отримала американське громадянство. Перші вірші опублікувала в Нью-Йорку в 1928 році. У 1931 повернулася в Чернівці, щоб доглядати за хворою матір’ю, прожила тут до 1936, втративши громадянство США. У 1939 за підтримки земляка, відомого поета Альфреда Маргул-Шпербера, випустила в Чернівцях першу книгу віршів «Веселка» («Der Regenbogen»), проте значна частина накладу загинула при окупації міста німецькими військами.
У 1941–1944 роках знаходилася в Чернівецькому гетто, де познайомилася з Паулем  Целаном. Впродовж року ховалася від німців до 1944. В 1946 повернулася в США. До 1956 не писала віршів німецькою мовою, перейшовши на англійську. У 1965 вийшла друга книга її віршів «Сліпе літо» («Blinder Sommer»). У 1967 повернулася у ФРН.
Збірки її віршів одержали чисельні премії, нагороди та відзнаки.
Померла у будинку престарілих єврейської общини Дюссельдорфі.

На відкритті були присутні:
Ернст Вольфганг Райхель, Надзвичайний і Повноважний посол Федеративної Республіки Німеччини в Україні, Олексій Каспрук, Чернівецький міський голова, Гельмут Браун, голова Товариства Рози Ауслендер, упорядник і видавець творів поетеси, Гельґа фон Льовеніх, художниця, співробітниця Єврейського музею Берліну, Леонід Мільман, голова Єврейської громади Чернівців, Карін Рот, державний секретар у відставці, Володимир Цісарик, скульптор, Петро Рихло, професор Національного університету імені Юрія Федьковича, Сергій Осачук, почесний консул Австрії у Чернівцях, відомі літературні діячі, художники, історики та філологи, шанувальники творчості Рози Ауслендер…

Чернівці
(історія в горіховій шкарлупці)

Терасове місто в зеленій спідниці
Дроздів непідробні трелі

Дзеркальний короп
приправлений перцем
мовчав п’ятьма мовами

Циганка
читала нам долю
на картах

Діти монархії
під чорно-жовтим стягом
марили про німецьку культуру

Легенди Баал-Шема
Чудеса з Садагури

Після червоної партії в шахи
міняються барви

Валах прокидається –й знов засинає
Семимильні чоботи
в нього під ложем – чимдуж утікає

В ґетто
Бог подав у відставку

Знов переміна знамен:
Молот навпіл розколює втечу
Серп стинає час на сіно

Роза Ауслендер
Переклад Петра Рихла

Більше світлин з урочистого заходу за посиланням – ПАМ’ЯТНИК ПОЕТЕСІ РОЗІ АУСЛЕНДЕР ВІДКРИЛИ У ЧЕРНІВЦЯХ

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Пам’ятник поетесі Розі Ауслендер відкрили у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

І от нещодавно Юлії Косівчук якимось дивом (це таки харизма, не інакше!) вдалося відзняти ще один кліп, на пісню «Мама», презентація якого відбувається сьогодні.
– Ця пісня писалася для виступу до дня Матері ще років десять тому, коли я закінчувала університет, – каже Юля. – Пам’ятаю, я по городу в себе в Садгорі ходила, в компанії з котом і псом, ми так мило прогулювалися, і тут, на одному видиху, на мене зійшла ця пісня, одразу, ніби хтось тобі надиктував! Я швиденько записала слова на диктофон, взяла гітару, і музика одразу ж з’явилася…
– Ми відзняли на неї відео не тому що мені терміново потрібен був ще один кліп, – ніби виправдовується Юлія, – а тому, що ця пісня мене просто «з’їла», треба було віддати її людям!

Знімати кліпи – задоволення не з дешевих. Проте ні Вадим Зарицький, який зняв кліп «Кав’ярні», ні Віталій Максимюк та Сергій Васянович, які зняли відео на пісню «Мама» – не захотіли взяти у Юлії за свою роботу жодного цента чи копійки!

На Обнова-фесті Юлія Косівчук під акомпанемент Ольги Гук презентувала ще одну нову пісню – “Дони Кіхоти”
– У мене з піснею «Мама» пов’язана цікава ситуація: якось їхали з друзями виступати на фестиваль, і я в потязі, плацкарті, розспівувалася. І тут підходить до нас чоловік, серйозний такий, у чорному пальто, з мобілою, як у тих анекдотах про нових українців… Обличчя якесь таке середнє між «рожою» і «мордою»… Я вже подумала, що він зараз кричатиме на нас, що ми тут галасуємо… А він підсів: «Можна послушать? Я бы хотел попросить вас спеть еще раз эту песню про маму…» Я, звісно ж, заспівала. І тут бачу, як прямо на очах «рожа-морда» цього чоловіка стає обличчям, дитячим, безпосереднім, світлим-світлим! «Спасибо вам. Пойду, маме позвоню. Я уже месяц не звонил… Замотался совсем…» Я розплакалася…

Ще одна втіха Юлі – мальовані янголики і феєчки, які вона роздаровує своїм друзям.
– Відколи я тут – за три місяці намалювала їх десь 40, цілу армію янголів. Чоловік сміється, каже, що я створила фабрику з виготовлення ангелів. Проте, яка ж це фабрика, якщо кожен з них у мене – неповторний?!

До Америки (штат Каліфорнія) Юля вирушила через чоловіка, науковця (фізика-програміста) Ростислава Бучка, адже, за її словами, наукою в Україні неможливо займатися… Проте Чернівці все одно залишаються для неї своєю домівкою.
– Мене тут явно пре! Відколи у Чернівці приїхали, три пісні написала. Одна з них – про Гагаріна. Ця пісня вилетіла з мене як ракета! Для мене Гагарін – це висота така, харизма, позитив… Я ж спочатку думала відео на неї знімати! Там мало бути усе таке сріблясте, крейзануте, – розповідає Юля, і раптом підхоплюється. – Але це секрет!
У США Юля також продовжує писати вірші та картини. Зокрема, виставки її картин постійно відбуваються у різноманітних залах міста Берклі, в якому вона мешкає, а нещодавно твори художниці розмістила одна з галерей Сан-Франціско.

Юлія Косівчук – одна із авторів антологій «77», «Вигране», «70 віршів». Автор поетичних книг «У стилі достиглого льону» (вийшла 2002 як результат перемоги у Відкритому літературному конкурсі ім. Вадима Коваля) та «Помаранча-SIZE» (2008).

Отаких-от янголят роздаровує Юля своїм друзям

– Поетичні збірочки так важко видавати за свої кошти, це дуже дорого… Тому мої вірші великими ящиками накопичуються вдома. Хай вже дорослі вірші нікому не потрібні, проте я так хотіла видати збірочку дитячих віршів. Я навіть ілюстрації до неї зробила… В мене ж маленька донечка росте!
Проте видавництва поки що мовчать, мов партизани… Але хочеться вірити, що і до них дійдуть Юлині янгольські чари!
Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Текст пісні “Мама”

Не називайте матерів сизокосими, сивокрилими,
Тоненька складка поміж брів, неначе стежка між покосами,
Не обвантажуйте плече вчорашніми сльозинами,
Бо ваша туга їх пече самотніми хвилинами.

Приспів:
Мама задивилася у даль.
Мамо, на твоїх устах печаль?
У очах твоїх живуть гаї,
А у голосі співають дитинства солов’ї.
Ців-ців, мама тихо відганя від доні лихо,
Трохи вітру, трохи літа, щоб солодко спалось дітям
Ців-ців, мама тихо відганя від доні лихо,
Трохи вітру, трохи літа.

Не залишайте матерів, вертайтеся з лелеками,
Дивіться мальвами з дворів, ростіть при них смереками.
Вони з ікон усе простять і перехрестять вас з вікна,
До серця вашого свята торкнеться мамина рука.

Приспів.

Не ображайте матерів листами,
Де всього дванадцять слів,
Ви бійтесь словом допекти,
Не смійте зморшки їм нові ректи! О…

Приспів.

Ців-ців, мама тихо відганя від доні лихо,
Трохи вітру, трохи літа, щоб солодко спалось дітям
Ців-ців, мама тихо відганя від доні лихо,
Трохи вітру, трохи літа.

Запис Юлія Косівчук та її армія янголів спершу з'явиться на Медіа-Версії.