Леся Щербанюк, директор Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського на початку зустрічі зазначила, що у серпні 2025-го виповнюється 90 років від дня народження літературознавця, педагога, громадського діяча, публіциста, Почесного громадянина міста Чернівці Анатолія Миколайовича Добрянського.

Анатолій Добрянський зібрав книгозбірню (32296 книг та періодичних видань) та унікальну фонотеку (понад 1500 грамплатівок і касет), на основі яких 2005 року у Чернівцях відкрито Муніципальну бібліотеку його імені.

Микола Рачук.

Читати давніх поетів –
Залишати право за собою бути поруч.
Читати талановитих забутих –
Наближатися до них.
Та найбільший привілей –
Заздрити їм
Без каменя за пазухою.
Заздрити не тільки їм,
Заздрити самому собі,
Що можеш із ним поспілкуватись.

Ми вчилися в старих поетів,
Ми вчимось в поетів ще ненароджених
І залишаємось водночас
Як попереду, так і позаду.
А вони посеред нас.
Так створюється атмосфера
Гармонії.
І той священик,
Що перебирає чотки,
Вірить нам.

Хто читає – той пише,
Хто пише – той читає…
Прочитане – написане –
Стелить шлях до тих незнайомих місць,
Об які раняться неофіти.

«З уламків відбулого», Чернівці, 2019

Кожне літературне покоління ХХ століття в Україні відображало не тільки нові мистецькі течії, але деякі українські митці часто боролися за саме право творити та жити, інші уже встигли адаптуватися до радянської реальності, ставши частиною офіційної культури. Лекція Світлани Кирилюк розкривала важливість поетичного слова як дзеркала епохи, інструменту опору та джерела натхнення для наступних поколінь. Максим Рильський, Павло Тичина, Іван Дзюба, Володимир Сосюра, Іван Драч – поети, які зображені на афіші лекції, проте на заході йшлося не лише про них, а й про інших поетів цього періоду.

Василь Стус. «Декларація поета і громадянина». 1960

Право — то слово дрібне.
От обов’язок — слово!

М. Рильський.

Гріх римувати горе.
Гріх римувати гнів.
У тюремному коридорі —
тільки пострілів ритми. І рими— нівечені.

У тюремному коридорі —
під’яремних мета —
збивши в кулак всі пориви —
ув атаку.
Де свободи чортма —
там музи — бранки.

«Хрущовська відлига» дала певну свободу слова, дозволила поетам-шістдесятникам відкрито висловлювати громадянську позицію. Система не залишала великих виборів: або пристосовуватися, або замовкнути, або стати вигнанцем. І кожний обирав свій шлях. Рання поезія М. Бажана, як сверджують літературні критики, має метафоричний стиль, складні образи у віршах збірки «Різьблене сонце», а вже пізніше – колективний пафос, прославляння революції, соціалістичного будівництва, ода Сталіну.

Для деяких поетів, на мою думку, як М. Бажан, поняття «хрущовської відлиги» видається доволі умовним, адже їхній власний творчий простір не мав чітких меж лібералізації чи її згортання. Однак цей простір уявної свободи – радше виняток, ніж правило. Поряд із ним жили й творили поети, для яких «відлига» стала лише короткою ілюзією, а реальність – це суворе протистояння.
Весною 1960-го у Києві було засновано Клуб творчої молоді, до якого долучилися Алла Горська, Ліна Костенко, Іван Драч, Іван Світличний, Василь Стус, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк та інші. Їхній простір – не уявна культурна втеча, а жива боротьба, за яку доводилося платити свобою, а інколи й життям.

Леонід Первомайський не був відвертим опозиціонером до радянської системи. Однак у його пізній творчості відчувається певне розчарування та відхід від ідеологічної спрямованості. Однією з найцікавіших його збірок є «Спомин про блискавку», як зазначила лектор Світлана Кирилюк.

Дмитро Павличко – одна з найсуперечливіших фігур в українській літературі. Його творчість поєднувала два полюси: офіційно схвалену радянську поезію та національну лірику. І цей внутрішній конфлікт відчувається в його спадщині. Ця подвійність поета справді впливає на сприйняття його творчості.

Ліна Костенко – символ незалежної думки. Вона була частиною дисидентського руху, хоча не зазнала арештів, як Стус чи Світличний. Відмовилася співпрацювати з владою, через що понад 15 років її не друкували, підписала «Лист 139» на захист українських діячів…

Ірина Жиленко брала активну участь і у діяльності Клубу творчої молоді.

Іван Світличний (20.09.1929 – 25.10.1993) – поет, перекладач, літературознавець, лідер руху шістдесятників. Він – автор перших розвідок про Василя Симоненка, Ігоря Калинця, Нью-Йоркську групу поетів.

Провина
Великий гріх на серці я ношу.
В. Стус

Я винен, браття. Всі ми винні.
Наш гріх судитимуть віки
За беріїв, за Соловки,
За чорні, зганьблені, злочинні.
Перегвалтовані роки,
За куці істини нізчимні,
За те, що унтери причинні
Нам кастрували язики,

За довбані в катівнях ребра,
За реабілітанські жебри,
За небо, гратами рябе, –

Судіть мене. Судіть без знижки,
Судіть – я винен – хоч до «вишки»,
Мене, а заодно й себе.

Зеновій Красівський, поет, фотограф, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи, усе життя присвятив боротьбі за вільну і справедливу Україну. Двадцятирічним виніс 21 день допитів у застінках НКВС, загалом відбув 26 років неволі – у радянських тюрмах, таборах, психлікарнях, на засланні.

Михайло Осадчий (1936–1994) – поет, прозаїк, публіцист, один із представників «шістдесятників» та дисидентського руху.

У праці Чорновола «Лихо з розуму» (1967) згадується і поет Михайло Осадчий, який також зазнав цього «лиха» – покарання за думку, за право бути собою.

Щиро дякуємо пані Світлані Кирилюк за надзвичайно цікаву та змістовну лекцію «Поезія шістдесятих як дзеркало часу». Дякуємо за можливість по-новому поглянути на творчість шістдесятників, відчути їхній внутрішній драматизм, силу слова та зв’язок із сьогоденням. Дякуємо колективу Муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського за організацію заходу.

Хочу зазначити, що лекція Світлани Кирилюк, присвячена поезії шістдесятих, є логічною вшанувальною подією пам’яті Анатолія Добрянського, адже він був носієм тих самих ідей, що й поети-шістдесятники – вільнодумства, правди, краси слова.  Також варто згадати, що через Чернівці проходили багато митців цього покоління – тут бували Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Ліна Костенко… Хоча вони не були уродженцями міста, їхні візити, виступи та зустрічі з місцевою інтелігенцією, зокрема з Добрянським, залишили помітний слід у літературному житті Чернівців того періоду.

Більше фото з заходу за посиланням – «…Заздрити не тільки їм, заздрити самому собі, що можеш із ним поспілкуватись»…

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис «Поезія шістдесятих як дзеркало часу» – лекція від Світлани Кирилюк у Муніципальній бібліотеці імені Анатолія Добрянського спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відкриття Meridian Czernowitz 2024

П’ятниця, 6 вересня

12:30 – 13:00 – офіційне відкриття XV Міжнародних поетичних читань Meridian Czernowitz.

Локація: Літературний целанівський центр (вулиця Кобилянської, 51).

13:15 – 14:30 – поетичні читання: Німеччина.

Учасниці: Ульріке Альмут Зандіг, Урсула Крехель. Модерує – Петро Рихло.

Локація: Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51)

14:45 – 16:00 – літературні читання та розмова про проєкт «FRAGILE» (у співпраці із Штуттгартським літературним домом): листування між Даніелою Зіл, Ульфом Штольтерфотом (Німеччина) та Іриною Цілик, Ігорем Померанцевим (Україна).

Локація: Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51).

16:30 – 17:30

Презентація поетичної збірки Оксани Рубаняк «Дорога життя».

Модерує – Христя Венгринюк.

Локація: Зал «Медіа» готелю Central Magnat Cinema, 1-й поверх  (вул. Кобилянської, 36).

17:45 – 18:45 – презентація книжки Остапа Сливинського «Словник війни».

Модерує – Олександр Бойченко.

Локація: Зал «Медіа» готелю Central Magnat Cinema, 1-й поверх  (вул. Кобилянської, 36). Цю подію також транслюватимуть.

19:00 – 20:00 – презентація нової дитячої книжки Христі Венгринюк «Моя мама – гора». 

Модерує – Євгенія Лопата.

Локація: Зал «Медіа» готелю Central Magnat Cinema, 1-й поверх (вул. Кобилянської, 36). Буде трансляція.

20:15 – 21:15 – презентація книжки Богдана Логвиненка «Деокупація. Історії опору українців».

Модерує – Євгенія Лопата.

Локація: Зал «Медіа» готелю Central Magnat Cinema, 1-й поверх  (вул. Кобилянської, 36). Буде трансляція.

Субота, 7 вересня

10:00 – 11:30

Лекція Йосифа Зісельса «11-й рік війни: складні відповіді на прості запитання»

Локація: Зал «Медіа» готелю Central Magnat Cinema, 1-й поверх  (вул. Кобилянської, 36).

11:45 – 12:45

Поетичні читання: Німеччина.

Учасники: Ульф Штольтерфот, Даніела Зіл. Модерує – Петро Рихло.

Локація: Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51)

13:00 – 14:00 – презентація поетичної збірки Дмитра Лазуткіна «Закладка» 

Модерує – Євгенія Лопата.

Локація: Зал «Медіа» готелю Central Magnat Cinema, 1-й поверх  (вул. Кобилянської, 36). Буде трансляція.

14:15 – 15:15 – публічне інтервʼю та розмова із Пітером Померанцевим про майбутню книжку «Як перемогти в інформаційній війні» (автор долучиться онлайн).

Локація: Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51)

16:30 – 17:15 – публічне інтервʼю Романа Кравця із Артемом Чехом.

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124).

17:30 – 18:30 – презентація майбутньої поетичної збірки Ірини Цілик «Тонкий лід» 

Модерує  – Ярина Чорногуз.

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124). Буде трансляція.

18:45 – 19:45 – презентація нового роману Артем Чеха «Пісня відкритого шляху».

Модерує – Олександр Бойченко.

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124). Буде трансляція.

20:00 – 21:00 – читання Юрія Андруховича: «Оповідання під келих – 2. Ще новіші сторінки книжки, яка (не) пишеться» 

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124).

Неділя, 8 вересня 

10:30 – 11:30 – лекція Петра Рихла «”Я хочу небо на руки взяти”. Поезія і доля Зельми Меербаум-Айзінґер».

Локація: Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51).

11:45 – 12:45 – поетичні читання: Швейцарія.

Учасник: Юрґ Галтер. Модерує – Петро Рихло.

Локація: Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51)

13:00 – 14:00 – поетичні читання: Австрія.

Учасник: Роберт Проссер. Модерує – Петро Рихло.

Локація: Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51)

15:00 – 17:00 – показ короткометражних фільмів Міжнародного фестивалю кінопоезії «ZEBRA» за текстами учасників і учасниць Meridian Czernowitz 2010–2024 

Локація: Культурно-мистецький центр імені Івана Миколайчука (вул. Головна, 140).

Фільми будуть мовами оригіналу з українськими субтитрами.

17:30 – 18:15 – публічне інтервʼю Романа Кравця із Юрієм Андруховичем.

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124).

18:30 – 19:30 – презентація нової збірки оповідань Сергія Жадана «Арабески» (автор долучиться онлайн).

Модерує  – Олександр Бойченко.

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124). Буде трансляція.

19:45 – 21:00 – «Поет і перекладач»: літературний вечір Ігоря Померанцева та Олександра Бойченка.

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124).

Вхід на всі заходи безкоштовний.

Про другий день Meridian Czernowitz за посиланням – ХV Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz. 7.09.2024

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис ХV Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz відкрилися у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вшанувати пам’ять письменника прийшли представники владних структур міста й області, освітніх установ, громадсько-політичних організацій, національно-культурних товариств, студентської молоді. Також під час заходу  літературно-мистецькою премією імені Ю. Федьковича були нагороджені діячі культури, освіти Буковини. Премія імені Юрія Федьковича  присуджується найкращим викладачам та організаторам освіти і науки міста, вчителям та вихователям, які за переконанням колег і учнів виявляють талант вихованця, створюють умови для його розвитку, сприяють підвищенню інтелекту, формують загальнолюдські цінності, патріотичні почуття до України.

Також були вручені нагороди  “Медаль Будівничий України” Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка – за значні заслуги в політичній, громадській, науковій, культурній і освітянській діяльності та розбудові незалежної України.

…

Тепер уже знаєм…
Жніть, вжинайтесь, женці мої,
А я заспіваю.

А я заспіваю по руському краю,
Щоб було далеко, далеко мя чути;
Від Чорної гори до Дніпра-Дунаю
Розсипся ми, пісне, барвінком та рутов!
Най руські молодці затичуть кресаню,
Най руські дівчата вінки собі шиють,
Най люде не кажуть, що ми безталанні,
Най сльози кроваві личко нам не миють…
Розсипся ми, пісне, як сонечко літі,
Хай наші кроваві навіки обсушить…
Розсипся, розбийся, як грім по рокиті,
Хай шваркіт німецький нас більше не глушить.

Розсипся же, пісне моя,
Та й не схаменися!
Де попадеш руське серце,
Отам пригорнися!
Як той голуб до голубки
На новім острішку,
Пригортайся, пісне моя!

Юрий Федькович, «Нива»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Вшанування пам’яті Юрія Федьковича з нагоди 190-ої річниці від дня народження спершу з'явиться на Медіа-Версії.

ЗАВТРА

У нас сьогодні
дуже багато проблем,
Але головна –
це “завтра” передусім:
Почнеться співом недавньогрецьких сирен,
що виють Вієм:
в підвал! лягай!
поміж стін!

Чи співом пташок
Почнеться воно: фьють-фьють!
Який залітає у вікна натхненням снаги?
І шурхотом віників – двірники
Заметуть
підлогу подвір’їв
і вуличні береги?

У нас сьогодні проблема із “завтром”: як?
Яка погода? Принаймні, прогноз який?
Чи дощ звичайний?
Чи ряснокульний ляк?
А, може, той, що осліплює?
Дощ сліпий?!

Чи навіть злива –
бомби, як із відра?
Ти хочеш сонечка? Хочемо всі, авжеж!
Але ж сьогодні така неприродня гра,
Що замість сонечка – спалахи від пожеж.

Який на завтра
Планується раціон?
Білки-жири-вуглеводи…
Сніданок який?
Бо ж на обід буде просто бомбезний бульйон,
А ранком –
бенкет із ракет,
хочеш – їж, хочеш – пий!

Ти питимеш каву?
З цукром?
Ще й з молоком?
Хай пощастить!
А як ні – філіжанку сльози.
Слізки солені?
А ти їх –
одненьким ковтком.
Ні? То не пий,
просто плач, просто вий, голоси.

Бульйон вже у шлунку,
Хто з’їв,
той у вирві лежить…
А що на вечерю: дерунчики з ранок
чи ран?
Червоне вино?
Чи то келих із кров’ю дрижить?
Вино!
бо для крові потрібна цистерна – не дзбан.

А завтра туманно,
Безпланово, шкереберть,
В утробі “сьогодні” –
назад нема вороття.
Пологи опівночі:
завтра – нове життя…
І хай
не народжуватиметься більше смерть…

Наталія Куконіна-Самойленко, 2024

«Проводжаємо весну, зустрічаємо літо…» – 29 травня 2024-го  відбулося  чергове засідання клубу «Дебют-Читання» у Чернівецькій обласній науковій бібліотеці  ім. М.Івасюка. Модератор події: Ольга Серебріян,  відділ краєзнавства. Учасники заходу цього разу зустрілися із поеткою і казкаркою, перекладачем  Наталією Куконіною-Самойленко. Зараз пані Наталія проживає з родиною у Франції.

Тематика віршів, які читала Наталія Куконіна-Самойленко, була різноманітною. Це і відлуння подій сьогодення, трагедія  війни. І невеликі замальовки про буденне життя,  омріяний мир і гармонію. Знайшов своє відображення у виступі і цикл дитячих віршів. Ми мали можливість  не тільки  послухати авторський  текст, але на екрані побачити головних героїв і героїнь, які надихають пані Наталію у своїй творчості.

Наталія Куконіна-Самойленко, травень 2024

Наталія Куконіна-Самойленко, травень 2024

Наталія Куконіна-Самойленко повідомила про те, що планується публікація збірки віршів для дітей.  Певна частина накладу буде опублікована українською мовою, а певна – польською. Проілюструє книгу відома художниця Раїса Рязанова. Перекладачка на польську з української – пані Люція Ушакова, викладачка польської мови, членкиня Обласного Товариства Польської Культури ім. А.Міцкевича.

А у мене мама величезна,

Наче Сонце, що й вночі не щезне.

А якщо я раптом загублюся,

Я побачу Сонце та знайдуся.

Мама гарна:

усмішка широка,

сині коси,

три червоних ока.

А іще ховає десь зелене…

Найгарніша в світі

мама в мене.

Наталія Куконіна-Самойленко, березень 2024

.

Mama Marysi

Moja mama przypomina słońce,

Moc którego promienieje w nocy.

Jeśli nagle kiedyś stracę drogę,

Ujrzę słońce i ustąpią trwogi.

Mama piękna:

uśmiech ma szeroki,

siny warkocz

i czerwonooka.

A jeszcze jedno oko utajone,

Nie takie jak te inne, a zielone.

Teraz wszystko już o mamie wiecie,

Że najcudowniejsza jest na świecie!

Переклад: Люція Ушакова

Запис «Завтра – нове життя… і хай не народжуватиметься більше смерть…», – Наталія Куконіна-Самойленко спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Володимир Михайлович Івасюк (04.03.1949 — 24–27.04.1979) — видатний український композитор і поет, один із основоположників української естрадної музики. Є автором ста семи пісень, п’ятдесяти трьох інструментальних творів, музики до двох спектаклів. Був професійним медиком та скрипалем. Чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Мав художній талант, був неординарним живописцем. Також захоплювався фотографією та кінозйомкою. Трагічно загинув, проживши всього 30 років… Музей було відкрито в Чернівцях в 1995 році до 25-річчя пісні «Червона рута» у будинку батьків композитора, де він жив у 1971-1972 роках. Збережено інтер’єри кабінету Володимира Івасюка та його батька – письменника Михайла Івасюка, кімнати батьків.В експозиції представлено рояль композитора, багато його особистих речей, фотографій, документів. Експонати музею розміщені в чотирьох кімнатах і коридорі.Окремо, в цокольному приміщенні, знаходиться виставкова зала музею.

У доробку художника портрети, краєвиди, натюрморти, картини чернівецьких храмів, вулиць, серія робіт «12 величних жінок України». На виставці експонується 65 робіт художника.

На відкриття виставки Йосипа Захандревича завітали шанувальники творчості художника, друзі, земляки, колеги, митці, небайдужі до філософії живопису художника. Любов до мистецтва, любов до життя, патріотизм, оригінальна творча індивідуальність притаманні Йосипу Захандревичу. Прихильники творчості художника говорили про різнобічні таланти майстра, про неповторну філософську манеру, про поетичність його малярства.

Заслужена артистка України Олена Урсуляк та лауреат міжнародних конкурсів, гітарист Стас Нагорний.

Йосип Захандревич у своєму виступі висловив подяку долі, що його персональна виставка вперше відбувається саме у Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка: « …Ліс важкої пам’яті… Для Володимира Івасюка 24 лютого 2022 року настало 44 роки назад. В кожній його тривозі, що ми чуємо, там вже дзвін і по наші душі…Кожний знає, як вмонтовувати себе в Україну... Якщо пригадати німецького філософа Романо Гуардіні /Romano Guardinі/, у нього була така думка: якби взяти все Святе Письмо і відхилити другорядне, потім знову другорядне і так дальше, аж до дна, то там би лишилася молитва «Отче Наш». І я взяв цю формулу, аксіому представити до української писемності, то напевно залишилась би «Червона рута»… ».

Слова подяки і захоплення висловлювали глядачі, однокурсники, колеги, митці…

Після урочистої частини всі поринули у світ творів Йосипа Захандревича, спілкування, захоплення, фото із художником…

Дякуємо організаторам за чудову виставку. Дякуємо художнику Йосипу Захандревичу за талант, щирість, натхнення і прекрасну виставку, яку він подарував чернівчанам і гостям міста. Наступна персональна виставка має бути в художньому музеї! Бажаємо нових творчих успіхів!

Більше фото з відкриття виставки за посиланням – ВИСТАВКА ХУДОЖНІХ ТВОРІВ ЙОСИПА ЗАХАНДРЕВИЧА «НЕ СУМУЙ ЗА ВЕСНОТРАВНЕМ»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Антологію музики і пісні без «Червоної рути» уявити неможливо», – художник Йосип Захандревич спершу з'явиться на Медіа-Версії.

…Думи мої, думи мої,
Квіти мої, діти!
Виростав вас, доглядав вас —
Де ж мені вас діти?..
В Україну ідіть, діти!
В нашу Україну,
Пoпідтинню, сиротами,
А я тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А ще, може, й славу…

Привітай же, моя ненько!
Моя Україно!
Моїх діток нерозумних,
Як свою дитину.

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині —
Однаковісінько мені.
В неволі виріс між чужими,
І, неоплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу —
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не своїй землі.
I не пом’яне батько з сином,
Не скаже синові: — Молись.
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись. —
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
[Між 17 квітня і 19 травня 1847,
С.-Петербург]

Реве та стогне Дніпр широкий
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.

І блідий місяць на ту пору
Із хмари де-де виглядав, −
Неначе човен в синім морю,
То виринав, то потопав.

Ще треті півні не співали,
Ніхто ніде не гомонів,
Сичі в гаю перекликались,
Та ясень раз-у-раз скрипів.

І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!

По завершенню концерту на сцену вийшла Наталія Сміщенко, родом з Краматорська, яка зараз проживає в Чернівцях у гуртожитку для переселенців і прочитала дві поезії, які присвячені Тарасу Шевченку і його творчості:
Чудові Чернівці, бруківка і пастель,
Весняні квіточки і пташок кришталева трель…
Вшановуємо ми Шевченка і бійців…
Героїв, що тепер живуть у світі праотців…

Слава Україні! Героям слава! Дякуємо нашим Захисникам за можливість проведення концерту. Дякуємо всім учасникам заходу за живе, мудре, пророче Шевченківське слово…

Більше фото з заходу за посиланням: «БОРІТЕСЯ – ПОБОРЕТЕ!» – КОНЦЕРТ ДО 209-Ї РІЧНИЦІ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ЧЕРНІВЕЦЬКІЙ ФІЛАРМОНІЇ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Концерт «Борітеся-поборете!» з нагоди відзначення 209-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Богдан Гамалія – поет та фотолюбитель, який поєднує художню фотографію та поезію. 

Презентація збірки відбудеться у Буковинському Медіа-центрі «Belle Vue». Адреса: Чернівці,  вул. Кобилянської 2.  Вхід вільний. 

Передмова

Промені світла, так тепло в душі-

погляди в тебе джерельні…

У космічних просторах, ранковій росі

у співах птахів та в польоті зорі,

в серці моїм – очі твої нескінченні…

На гілочках дубів за тисячу років

збережуться спогади наших кроків,

листя опале по стежці розкаже,

як зіткнулися два всесвіти

над небесним колажем,

шляхи твої, де ранні квітки,

розкрились в куточку вічности…

Bohdan Ghamaliya ©, 2021

Ви зможете поринути у жанр інтимної лірики, поетичної прози, відкрити для себе новий світ, де кожен зможе пізнати себе у дзеркалах, побачити тематичну фотосушку познайомитися із новим автором поезій з Буковини Богданом Гамалією. 

Вл. інф.

Запис Презентація збірки поезій «Просто куточки вічностей» Богдана Гамалії… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

І Архімед, і Галілей
Вина й не бачили. Єлей
Потік у черево чернече!
А ви, святиє предотечі,
По всьому світу розійшлись
І крихту хліба понесли
Царям убогим. Буде бите
Царями сіянеє жито!
А люде виростуть. Умруть
Ще не зачатиє царята…
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.

24 вересня [1860,
С.-Петербург]

Помер Кобзар 10 березня 1861-го року у Санкт-Петербурзі, де його і поховали. 1861 відбулось перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева. Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. Труну спочатку привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі. Після церковної панахиди протоієрей виступив із прощальним словом, назвавши спочилого не тільки братом во Христі, але й справжнім і щирим батьком всього українського люду. Потім труну винесли з церкви, поставили на козацький віз, накрили червоною китайкою, а замість волів впрягся люд. Везли хлопці і чоловіки, а потім навіть і дівчата – декілька верст. Дорогу, якою рухалася траурна процесія, устелили зеленим віттям, і вона була схожа на зелений килим. Попереду несли Кобзарів портрет, аби весь стрічний люд бачив того, про кого лише чув. З Києва 20 травня 1861 року останки Кобзаря на пароплаві «Кременчук» перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.

На початку заходу отці відслужили чин панахиди.

Більше фото з заходу за посиланням – І НА ОНОВЛЕНІЙ ЗЕМЛІ ВРАГА НЕ БУДЕ, СУПОСТАТА, А БУДЕ СИН, І БУДЕ МАТИ, І БУДУТЬ ЛЮДЕ НА ЗЕМЛІ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис 22 травня – 161-а річниця перепоховання поета Тараса Григоровича Шевченка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В інтерв’ю Парламент.ua Юрій Євгенович каже, що до нього війна прийшла, як і до всіх – 24 лютого, коли перші бомби впали на вул. Лобановського в Києві. «Переживаю ці події так само, як і кожен пересічний українець», – зізнається поет, який з дружиною і онуком виїхав зі столиці, спинився спершу у Хмельницькому, згодом у Кам’янці-Подільському, і нарешті дістався Чернівців. «Я там нікого не знаю», – каже про інші міста, а Чернівці любить з юності – від першого приїзду на змагання на початку 60-х років (був спортсменом, стрибав з жердиною).

Зараз у Чернівцях щодня пише,  уже відгукнувся на масштабну війну РФ проти України новим віршем.

Я уб’ю тебе, мій враже, за Житомир, Київ, Львів,
І ніхто мені не скаже, що людину я убив! – пише 77-річний поет, адже наразі його єдина зброя – Слово.

Юрій Рибчинський згадує знайомства: з майбутнім драматуром Анатолієм Кримом і відомими тоді та найвідомішими тепер представниками української естради – Володимиром Івасюком, Назарієм Яремчуком, Василем Зінкевичем, Софією Ротару, Валерієм Громцевим…

– Тут тоді вирувало життя, тут була в той час, умовно кажучи, естрадна столиця України – найбільша кількість найкращих співаків, ансамблів. Вони тоді були не в Києві, не в Харкові, а в Чернівцях, так склалося. І звичайно, я тут часто бував. Зупинявся у Крима, – згадує Рибчинський. – …Здавалося, що це суто єврейське місто. Увечері виходили сімейні подружжя, гуляли по Кобилянській. Відчувався дух єврейського міста. У Івасюка бував вдома – здається, це вулиця Володимира Маяковського, 40. Він познайомив мене з сім’єю своєю, з батьком, мамою, сестрами. З Галею (одна із сестер Володимира Івасюка – ред.) ми довгий час дружили – та і зараз дружимо, просто рідко зустрічаємося.

Для Володі Івасюка я писав вірші: «У долі своя весна», «Кленовий вогонь»… Я приїжджав, ми зустрічалися, він питав (це була його коронна фраза): «Старий, у тебе шось є?» А в мене завжди «шось було», і я йому «шось давав». Але я мало для нього написав, бо це ж була молодість, а в молодості нас більше цікавили дівчата, тусовки різні, і нікому в голову не могло прийти, що в 30 років його вже не стане. Куди було поспішати – все життя попереду! Якби ж тоді знати…

Зараз у Чернівцях кожен день пишу. Інколи виступаю. Пишу – для Наташі Бучинської, для Наташі Могилевської. Це мої учениці, з якими я починав, коли вони ще не були відомими. Зараз є потреба зовсім в інших віршах. А вони на концертах не лише співають пісні, а й читають мої вірші.

Мав виступ у бомбосховищі. Виступав у Вірменській церкві, де органний зал. Підходила представниця хору з 24 осіб, пропонувала організувати концерт на мої твори. Готуються…

Під час виступу на патріотичному концерті “Ми з України” в Чернівецькому муздрамтеатрі ім. О.Кобилянської, фото з Facebook-сторінки театру

Від Бучинської була пропозиція долучитися до серії антивоєнний концертів у Європі, які організовує якийсь фонд: Італія, Франція, Іспанія. Пропонувала, щоб я з нею поїхав виступати. Я відмовився. По-перше, не можу залишити дружину і онука. Та й у моєму віці важко вже буде їздити по Європі. А найголовніше – я розумію, що зберуться там італійці, французи, іспанці… Пісня не їхньою мовою – все одно сприйматиметься нормально, ми ж слухаємо і Едіт Піаф, і американців… ми кайфуємо від музики, від співу. Та я уявив собі: а що ж я буду робити? Читати вірші і розуміти, що ці іспанці-італійці-французи нічого не розуміють? Якось неправильно. Ну і потім, я думаю, що більше потрібен тут. Відчуваю зв’язок, коли виступаю перед бійцями, в госпіталі, чи перед волонтерами…

Щодо сучасного сприйняття Чернівців, то зауважує, що для міста «треба робити якісь дуже прості речі».

– Ось уже зараз я мав нагоду поїхати під Чернівцями в село Мамаївці, до місцевого підприємця Ярослава Шведа… Коли побачив це село – європейську дорогу, просторі чудові будинки… думав, що це райцентр. А це просто село! От якби таких сіл були тисячі! – розповідає Юрій Рибчинський. – Після цього села повернувся я у свої улюблені Чернівці… Дуже люблю і людей тут, і архітектуру… Але ж по чернівецьких дорогах неможливо ходити! Ці дороги створені для того, щоб на них люди калічили ноги! Крім того, таку архітектуру треба чистити, під високим тиском… Найкрасивіше місто, чудове. Але для нього треба робити якісь дуже прості речі.

https://parlament.ua/interview/yurij-ribchinskij-imperii-rano-chi-pizno-rozpadayutsya-i-rosiya-ne-mozhe-buti-vinyatkom/

Запис Поет Юрій Рибчинський у Чернівцях: згадує часи розквіту «естрадної столиці України» і критикує нинішні дороги спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Науковець, доктор філології, перекладач  Петро Рихло до ювелею поета представив 10 томів перекладів Пауля Целана. Десятитомне двомовне (німецькою та українською) видання творів Пауля Целана виходило у «Видавництві 21» в серії «Меридіан серця» від 2013 року. І як написала Лілія Шутяк у рецензії до останньої книжка «Затьмарено»  10-томного видання творів Пауля Целана:  «…творця «абсолютного вірша» і винахідника «мови оніміння», який народився у Чернівцях і своєю творчістю продовжує зберігати це місто на культурній мапі світу».

ПАУЛЬ ЦЕЛАН /Paul Celan/ / Paul Antschel/

23 листопада 1920, Чернівці, Королiвство Румунія — 20 квітня 1970, Париж, Франція) — єврейський німецькомовний поет і перекладач

У рамках проєкту  «Літературні дні Пауля Целана 2020» від 23 листопада розпочалися літературні читання, дискусії та презентації книжок. На сторінках Paul Celan Literaturzentrum та Meridian Czernowitz у Facebook та  сайті Літературного целанівського центру відбувається по 2 лекції.  Дивилася, слухала 24 листопада –  «Сергій Жадан та Олександр Бойченко: Пауль Целан: між біографією та поетикою»…

Знаєш, простір цей безкінечний,

знаєш, тобі не потрібно летіти,

знаєш, усе, що в твоєму відбилося оці,

поглиблює нам глибину.

Сергій Жадан [офіційна сторінка]

ПРИ ВИНІ ТА САМОТНОСТІ, наприкінці

їх обох:

я скакав крізь сніг, чуєш,

з богом у далечінь – близькість, співав він,

це був

наш останній гін понад

перепони людей.

Вони схилялись, коли

чули нас над собою, вони

писали, вони

набріхували наше іржання

однією

зі своїх мальовничих мов.

 

«…Целан є ще одним надзвичайно характерним прикладом того, як історія вривається у людську долю і які спустошливі сліди вона може там залишити.
Його особиста біографія також позначена досвідом ґетто й концентраційних таборів, трагічною загибеллю батьків, відразливим антисемітським цькуванням і численними наклепами заздрісників…
Для Целана – як ліричного поета par excellence, як «Гельдерліна ХХ століття» – в історії був важливий насамперед сучасний момент, який вже іманентно є родовою властивістю лірики. На відміну від інших літературних родів, лірика розглядає історію переважно як внутрішню історію, зовнішні події передусім як психологічні події, а всякий сюжетний розвиток (якщо тут взагалі можна вживати таку категорію) – лише як метаморфози почуттів. Поезія – як і мистецтво загалом – несе на собі для Целана відбиток сьогодення, її „хронотоп” (скористаємось терміном М. Бахтіна) зветься „тут” і „тепер”.
Можна – я цілковито певен цього – читати це слово так або інак, можна ставити тут різні акценти: акут сучасності, ґравіс історії – в тому числі й історії літератури – і циркумфлекс – знак довготи – вічності. Я ставлю – мені не залишається жодного іншого вибору – я ставлю акут.Так поет визначив своє мистецьке кредо 22 жовтня 1960 р. у промові з нагоди присудження йому літературної премії Ґеорґа Бюхнера в Дармштадті»

Петро Рихло, «Історія і людська доля в німецькомовній ліриці Буковини», журнал «Ї», №56

 

Corona
Пауль Целан

Осінь ласує в мене з руки своїм листям:
ми подружились з нею.
Ми вилущуєм час із горіхів
і вчимо його знову ходити:
Час вертає назад у свою шкаралущу.

В люстерці – неділя,
у маренні спиться,
уста кажуть правду.

Мій погляд блукає до лона коханої:
наші очі стрічаються,
ми шепчемо темні слова,
ми кохаємось палко, як мак і пам’ять,
ми спимо, наче вина у мушлях,
як море в кривавому місячнім сяйві.

Ми стоїмо край вікна обійнявшись,
вони з вулиці нас розглядають:
вже час, щоби знати!
Вже час, щоб каміння навчилось цвісти,
щоб забилося серце в тривозі.
Вже час, щоб настав-таки час.

Вже час.

Переклад Петра Рихла

PSALM
Paul Celan

Niemand knetet uns wieder aus Erde und Lehm,
niemand bespricht unsern Staub.
Niemand.

Gelobt seist du, Niemand.
Dir zulieb wollen
wir bluhn.
Dir
entgegen.

Ein Nichts
waren wir, sind wir, werden
wir bleiben, bluhend:
die Nichts, — die
Niemandsrose.

Mit
dem Griffel seelenhell,
dem Staubfaden himmelswust,
der Krone rot
vom Purpurwort, das wir sangen
uber, o uber
dem Dorn.

“Niemandsrose”, 1963

 

Зараз саме час читати Пауля Целана. І підійти до будинку №3 на вулиці Саксаганського…

Ми, чернівчани, розкидані по всьому світу. Але є люди, які нас об’єднують, де б ми не були. Людмила Бикова-Холодова, випускниця СШ № 35 зараз живе і працює у Лейпцигу (Німеччина).  І поділилася з нами інформацією про відзначення 28 жовтня у Єврейському культурному центрі  ювілея Пауля Целана «Atemwende und Herzzeit. Briefe. Ein Dialog durch die Zeit». Це була мистецька постановка таких  учасників:  Mivos Quartet (NY) та Nate Wooley, Britta Shulamit Jakobi, Hanno Dinger. Концертне читання було присвячено частині життя Пауля Целана після того, як він приїхав до Парижа і опублікував там свою збірку «Atemwende» / «Злам подиху»/.  Про його зустріч з Інґеборґ Бахман у Відні переповіли  через  листування  «Herzzeit».

Далі буде…

Більше фото з зустрічей чернівчан за посиланням – 100 РОКІВ ТОМУ У ЧЕРНІВЦЯХ НАРОДИВСЯ ПАУЛЬ ЦЕЛАН…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис 100 років від дня народження Пауля Целана очима простих чернівчан… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Першим резидентом програми літературної резиденції «Пауль Целан 100» був Юрій Андрухович. Сама ж резиденція передбачає участь в програмі заходів, які присвячені Паулю Целану. Загалом організатори запросили до участі 5 українських та 5 німецьких літераторів, письменників, перекладачів. Вони проживатимуть протягом тижня в Чернівцях у різні періоди з липня до кінця вересня.
Резиденція «Пауль Целан 100» триватиме протягом трьох місяців. Наступні етапи проєкту «Літературні дні Пауля Целана 2020» – його презентація на Форумі видавців у Львові (17-20 вересня), Літературні дні Пауля Целана у Чернівцях (21-23 листопада), представлення антології «Пауль Целан 100» із двомовними текстами резидентів про Пауля Целана у п’яти містах Німеччини (5-11 грудня) та на Лейпцизькому книжковому ярмарку (18-21 березня 2021 року, Німеччина). Всього буде реалізовано 28 подій.

Модераторка: кураторка проєкту «Літературні Дні Пауля Целана 2020» Євгенія Лопата.
Відкрила пресконференцію прес-секретар Міжнародної літературної корпорації MERIDIAN CZERNOWITZ Лілія Шутяк.

14 липня 2020-го у Літературному целанівському центрі у Чернівцях відбулося відкриття виставки графіки художника Олександра Ройтбурда до книжки Сергія Жадана «Тамплієри» (2016).

Відкрив виставку Святослав Померанцев, керівник видавництва MERIDIAN CZERNOWITZ та поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ.
З вітальним словом виступив головний рабин Чернівецької області Менахем Мендель Гліценштейн.
Відбулася автограф-сесія Сергія Жадана.

Виставка працюватиме щодня з 14 до 18 липня з 13:00 до 20:00. Вхід вільний (тільки в масках). Захід відбувається у рамках проєкту «Czernowitz сьогодні: світське культурне єврейське життя 2020» за підтримки Dutch Jewish Humanitarian Fund.

17 липня, п’ятниця, 18:30 – дискусія про Пауля Целана та поетичні читання за участю Сергія Жадана та Катерини Калитко. Модератор: Олександр Бойченко. Локація: Літній театр у парку ім. Т. Шевченка (вулиця Садова, 1А). Вхід вільний (тільки в масках).
Проєкт “Літературні Дні Пауля Целана 2020» відбувається за підтримки Kulturstiftung des Bundes в кооперації зі штутгартською спілкою Ukrainisches Atelier für Kultur und Sport e.V.

… Кривава епоха з жаром в утробі
відходить, лишаючи всім свободу.
Поети стоять над нею в жалобі –
салютують її відходу.

Небо над нею таке бездонне,
таке глибоке, таке предвічне.
Поети чекають, коли вона здохне.
Напишуть потім щось ліричне.

Сергій Жадан, збірка «Список кораблів»

Дякую за спілкування, вірші, спонукання до дій…

Більше фото з подій за посиланням: СЕРГІЙ ЖАДАН І ПРОЄКТ «ЛІТЕРАТУРНІ ДНІ ПАУЛЯ ЦЕЛАНА 2020»

та СЕРГІЙ ЖАДАН, ОЛЕКСАНДР РОЙТБУРД, РАБИН, «ТАМПЛІЄРИ», ЧЕРНІВЦІ, СОБАКА…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Сергій Жадан і проєкт «Літературні Дні Пауля Целана 2020» у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Більше фото з презентації за посиланням – ЖУРНАЛІСТ ВАХТАНГ КІПІАНІ ПРЕЗЕНТУВАВ У ЧЕРНІВЦЯХ КНИГИ: «СПРАВА ВАСИЛЯ СТУСА» ТА «ДРУГА СВІТОВА»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Презентація книг Вахтанга Кіпіані «Справа Василя Стуса» та «Друга світова» у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На сторінці у ФБ Taras Rusnak зазначив:  «Це вам не звичайний літературний вечір! Ніяких стільців, сцен, нудних базарів організаторів за келихом вина, журналістів з своїми їбучими відеокамерами, а тільки ретельно створена інтимна атмосфера в дусі арт-деко, в новій локації вільного простору, нові коктейлі, та ще більше спілкування. Провести вечір в компанії Іздрика, потертись об нього своїм спраглим тілом, подьоргати за рукав, чи може пригостити папіросою. Цей вечір буде кращим івентом цього року.
Квитки продаються в «Букіністі!» »
Зазначений ліміт учасників поетичного вечора: 60 осіб.
Квитки біло-чорно-червоні із номером у правому квадраті.
14 лютого – не тільки День закоханих, але й День дарування книг.
І пані Марина Лібанова (книгарня «Букіністі») передала в подарунок для розіграшу дві книги Юрія Іздрика «Номінація. Уся проза Іздрика».

SLOVO

Дивись як ясніє до нас небокрай!
Як сонце привітно сміється!
Дивися й радій тільки не забувай
Що все це крихке і б’ється

І успіх і святість і вічна любов
І відданість рідного серця
І стіни надійні камінного дому –
Усе це крихке і б’ється

Шепочу в уламках розбитих небес:
Не сердься мила не сердься
І чую торкаючись легко тебе
Що все це крихке і б’ється

***

– Єднає людей не щастя
єднають людей нещастя
всілякі біди і трабли
і різні душевні травми
єднає людей не успіх
а злий саркастичний усміх
єднає людей не радість
а здатність до помсти і зради
єднають людей не чувства
а різні оці паскудства
і всякі-превсякі свинства
святий Валентайн родився!
– Славімо його!

ЮРІЙ ІЗДРИК
Коротка біографія
Юрій ІЗДРИК — прозаїк, поет, есеїст, літератор, художник, музикант, автор концептуального журнального проекту «Четвер».
Народився в Калуші 16 серпня 1962 року. Закінчив музичну школу по класу віолончелі та фортепіано. По закінченні школи вступив на навчання у Львівський політехнічний інститут на механіко-технологічний факультет.
Живе і працює у Калуші. Автор повісті «Острів КРК» (1994), поетичної збірки «Станіслав і 11 його визволителів» (1996), романів «Воццек» (1996, 1997), «Подвійний Леон» (2000) і «АМтм» (2004), збірки есеїв «Флешка» (2007), «Флешка-2GB» (2009), «Таке» (2009), «Underwor(l)d» (2011), «Іздрик. Ю» (2013), «Після прози» (2013), «AB OUT» (2014), «Календар любові», низки повістей, оповідань, статей з культурології та літературознавства.
Інформація з просторів Інтернету

СИНОПСИС
закрити цей світ немов недочитану книжку
де автор незграбно тримає сюжет і мотив
де гори героїв розпродуються зі знижкою
де горе героїв возведено в імператив
де кожна сторінка нагадує всі попередні
де все найцінніше приховане в коментарях
чи в висохлій квітці закладеній десь посередині
чи в сірих помітках чужих на пожовклих полях
закрити цей мотлох затраснути кинути в пічку
чи в річку глибоку – хай течія геть віднесе
залишити квітку присохлу і недовговічну
повірити в неї і.. – переписати усе

ПИСАНКА
доглядати рослини
податись в малу авіацію
не писати нічого – навіть коротких листів
не належати більше ніяким народам чи націям
випікати із глини горнята і миски прості..
це не те щоби мрія бо я вже не мрію віддавна
і не те щоби план бо і планів у мене нема
це як аероплан що злітає повільно і плавно
над газетним листом де у кожному слові – війна

доглядати рослини щоб був нам сніданок і кисень
а у плині хвилин не ловити ніяких химер
жити в інфінітиві – як сказано – «нині і присно»
жити в інфінітиві лишаючись тут і тепер
доглядати рослини – бо це не зашкодить нікому
як не шкодить нікому від листя зеленого тінь
і із будь-яких мандрів завжди повертатись додому
хай би так і було все
і нині і присно
амінь

І подарунок від пані Марини Лібанової (книгарні «Букініст») отримали щасливі номери 18 і 26.
Ми слухали поезію Юрія Іздрика, музику, музику і поезію (поезію і музику), спілкувалися, заповнювали стікери із трьома питаннями від автора і з питанням до самого автора. У розіграші лотереї мій номер не витягли, але мій стікер з питанням витягли.
– Куди Ви любите найбільше подорожувати, мандрувати?
– Нікуди…

у тебе є карта
у мене шлях
і бронежелет і фляга
відваги не треба
потрібен фарт
і потиск
ах!
і потяг
а-ах!
і тяга

Дякую поету Юрію Іздрику за чудовий поетичний вечір,
а організаторам – за можливість блукання Вільним простором…
І Тарас Руснак мав рацію, зустріч з поетом – поки  найкращий івент для мене цього року.

Більше фото з поетичного вечора за посиланням – ЗУСТРІЧ ІЗ ПОЕТОМ ЮРІЄМ ІЗДРИКОМ У ДЕНЬ 14 ЛЮТОГО…

©Тетяна Спориніна /Tetyana Strylchik/,
фото автора.
І ще бентежить – це мої «мобільні світлини», бо фотоапарат ми не взяли…

Запис Магізм поезії від Юрія Іздрика на Просторі у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

***

слово

побігло

кудись

і тільки про нього

і думка 

й душа

поранитись

може

упертим сучком

недовіри

байдужим камінням 

зневаги

і поглядом темним

намови

воно ж бо

недавно

народжене

мною

Кажуть, добре вино залишає по собі тривалий післясмак… Не знаю, чи можна застосувати цей образ до поезії, але з плином часу відкриваю все нові нотки, відтінки, відлуння у Поета Миколи Бучка.

Цієї неділі, на Спаса, Миколі мало би виповнитися 70. Лише 70. Хоча він майже на 2 роки пережив обіцяні колись дружині Світлані (жартома чи не дуже?) 67. Коли пишеш про Друга, важко втриматися від того, щоби поруч із цією особистістю не сказати щось про себе. Я не є ні біографом Миколи Бучка, ні дослідником його творчості. Та один раз все ж таки процитую сама себе. Колись, ще на першому курсі безапеляційно (як усе, що тоді казала чи робила…) заявила Анатолію Добрянському (мабуть, не треба пояснювати, хто це):  – Ми всі пишемо вірші. А Поет серед нас лиш один…

Сказала й забула це на довгі роки, аж поки не надійшли ці ювілейні дні – вже без Миколи. Згадується різне за понад 50 років. Але на першому місці – дбайливе, навіть трепетне ставлення Поета до Слова. Микола не обмежувався у своїй творчості лише натхненням, він шукав Слова як першовідкривач, гарував над своїми листочками, вишукуючи єдиного правильного, оглядав свою думку з різних боків, поки не збиралася вона у фокусі, як Світло… Недарма ж і книгу свою, і серію поетичних вечорів називав «При світлі Слова». Недарма ж і видання творів своїх студійців назвав «Світлослов». Невипадково ж наважився до першого речення Святого Письма – «Споконвіку було Слово,/ і Слово в Бога було,/ і Бог був Слово» додати власне, усіма його пошуками підтверджене «І Слово про це знає»…

Микола дуже обережно піднімався поетичними сходами до образу Тараса Шевченка: спершу були Майстер вуличних світлин, Моцарт, Євангеліст Матвій… Усе особистості непересічні, творчі і – нехай дарують мені цю навіть банальність – усе це було й про самого Миколу…

Поема Миколи Бучка про Шевченка названа «Пророк, або Остання ніч Шевченка». Ретельний, мало не експертний опис останніх годин життя Кобзаря дивує поетичним розширенням: думки, згадки, передостанні марення переносять Шевченка з холодного Петербурга до рідної України. Тут у Петербурзі до вікон підступає вода,  там, далеко «несмертну воду із Дніпра спиває несхитне небо…». Образ української пісні проходить через цілу поему, ніби показуючи нам, чим Кобзар тримався у кріпаччині, солдатчині…

Твір цей свого часу був представлений на здобуття Шевченківської премії. Не судилося. Мабуть, кон’юнктури поету Бучкові не вистачило, наближеності до певних кіл…

Сам він пережив це… іронічно. Ця іронія, до речі, дуже часто допомагала поетові переживати найрізноманітніші життєві колізії. А далі захопився новим, як тепер кажуть, проектом: став збирати книгу віршів-присвят «Замість поеми». Ніби йшло до видання, навіть якісь гроші виділила влада… Не володію ситуацією, чого не вистачило цього разу – грошей чи знову-таки кон’юнктури, але принесли автору книги  навіть не 15 авторських – один-єдиний примірник, виконаний у форматі покетбук, як видаються детективи й любовні романи. Чи існувала взагалі решта тиражу – історія замовчує…

А обсяг рукопису зростав усі останні роки життя Миколи Бучка. Написавши вірша, автор, чию присвяту мати – велика честь, чемно телефонував людині й запитував, чи вона не проти, щоби їй автор присвятив саме цього вірша. Усі, хто хоч раз чув або читав у газетних публікаціях ці вірші, знають – це висока поезія.

Посмертних віршів Микола не включав до цього рукопису, але за ці роки з понад 150 осіб, кому вони присвячені, до 2 десятків уже немає з нами. Як ото недавно – Тадея Сулятицького не стало… У кілька останніх, датованих весною 2017-го, увійшла… війна. Навіть усамітнений хворобою на ліжку, Микола не втомлювався любити свою Україну.

Дуже хочу почути від ще живих друзів, однодумців, колег… Яким чином нам усім скинутися та видати – нехай вже посмертно і навіть не до ювілею – але до Поезії – цю книгу?

Повторюся, Микола Бучко  не ставив собі за мету бути провидцем чи пророком. Він просто жив і писав вірші. І вірив у силу Слова – мовленого, проспіваного, написаного:

«Співає хтось./Себе виспівує…/На ясні зорі/ і на тихі води…»

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис До 70-річчя від дня народження Миколи БУЧКА: «Ми – лише подорожні, лишень перехожі…» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

5 травня в Івано-Франківську у рамках фестивалю «Карпатський простір» відбувся круглий стіл «Політика і література: вічні заручини» за участі: Андрія Куркова, Юрія Винничука, Олександра Красовицького, Івана Монолатія, Ольги Деркачової та Володимира Єшкілєва.

Модератор: Володимир Єшкілєв, український прозаїк, поет, есеїст (Івано-Франківськ)
Андрій Курков – український письменник, журналіст, кіносценарист (Київ)
Юрій Винничук – український журналіст, письменник, редактор (Львів)
Олександр Красовицький – український видавець, генеральний директор і основний власник видавництва «Фоліо» (Харків)
Іван Монолатій – український вчений, історик, етнополітолог, краєзнавець, доктор політичних наук, професор (Івано-Франківськ)
Ольга Деркачова – українська письменниця, доктор філологічних наук, професор (Івано-Франківськ)

Говорили про письменників минулого, сьогодення і прогнозували майбутнє, про пророків,про сучасну українську літературу, про репортажі і літературу, про війну і мир, про видавців і видавництва, про те, як політики використовують письменників, поетів, а чи так само останні послуговуються політиками…

Кожний з учасників круглого столу висловив свою думку, обговорювали деякі спільні і спірні питання, але не зводили дискусію про взаємодію політиків і письменництва до якогось загального знаменника…
Політична сфера безпосередньо впливає на будь-якого автора…
І погоджуюся з Іваном Монолатієм:
«Література має сповідувати цінності людини вільної, свобідної, яка творить…».

А ось про те, що на теренах фестивалю «Карпатський простір» і доречно, і своєчасно, і обов’язково має існувати літературна платформа – це схвалили і учасники круглого столу і гості Фестивалю…

Більше фото з події за посиланням – «CПОВІДУВАТИ ЦІННОСТІ ЛЮДИНИ ВІЛЬНОЇ…»

©Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото автора і SergyiS

p.s.
Я знайшла в Інтернеті статтю Івана Монолатія, на яку він посилася у виступі «ЧИ МОЖЛИВА ПОЛІТОЛОГІЯ СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРИ?» : «…втручання літератури у політику, і навпаки – втручання політики в літературу, є своєрідним видом взаємодії поміж практиками, формами діяльності і способами мовлення, котрі усі разом і нарізно, творять спільний світ або спільні світи…»

Запис Про «Політику і літературу: вічні заручини» на фестивалі «Карпатський простір» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівцях за фінансового сприяння Міністерства румунів звідусіль планують здійснити реконструкцію музею Міхая Емінеску на вулиці Арона Пумнула, 19, повідомила пресс-служба міськради.

Відповідні спільні кроки заступник чернівецького міського голови Володимир Середюк обговорив на зустрічі з румунськими дипломатами, повідомляє прес-служба Ратуші.

Реконструкція відбудеться за фінансового сприяння Міністерства румунів звідусіль у партнерстві з Благодійним фондом культури «Дім румунської мови».

Запис Румуни дадуть гроші на реконструкцію музею Міхая Емінеску у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Іван Малкович

ІЗ ЯНГОЛОМ НА ПЛЕЧІ

Старосвітська балада

Краєм світу, уночі,
при Господній при свічі
хтось бреде собі самотньо
із янголом на плечі.

Йде в ніде, в невороття,
йде лелійно, як дитя,
і жене його у спину
сірий маятник життя, —

щоб не вештав уночі
при Господній при свічі,
щоб по світі не тинявся
із янголом на плечі.

Віє вітер вировий,
виє Ірод моровий,
маятник все дужче бухка,
стогне янгол ледь живий…

А він йде і йде, хоча
вже й не дихає свіча,
лиш вуста дрижать гарячі:
янголе, не впадь з плеча.

Несподіваним подарунком став виступ народного артиста України Івана Дерди та Вадима Лісового з піснею Дмитра Павличка “Два кольори”. Дмитро Павличко заспівав разом із Іваном Дердою.

Дмитро Павличко

Два кольори

Як я малим збирався навеснi
Пiти у свiт незнаними шляхами,-
Сорочку мати вишила менi червоними i чорними,
Червоними i чорними нитками.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотнi, в душi моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне – то любов, а чорне – то журба.

Мене водило в безвiстi життя,
Та я вертався на свої пороги.
Переплелись, як мамине шиття,
Щасливi i сумнi мої, щасливi i сумнi мої дороги.

Менi вiйнула в очi сивина,
Та я нiчого не везу додому,
Лиш згорточок старого полотна
I вишите моє життя, і вишите моє життя на ньому.

Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотнi, в душi моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне – то любов, а чорне – то журба.

Дмитро Павличко

Коли помер кривавий Торквемада,
Пішли по всій Іспанії ченці,
Зодягнені в лахміття, як старці,
Підступні пастухи людського стада.

О, як боялися святі отці,
Чи не схитнеться їх могутня влада!
Душа єретика тій смерті рада –
Чи ж не майне де усміх на лиці?

Вони самі усім розповідали,
Що інквізитора уже нема.
А люди, слухаючи їх, ридали…

Не усміхались навіть крадькома;
Напевно, дуже добре пам’ятали,
Що здох тиран, але стоїть тюрма!

Дякуємо ВАМ, людям з янголами на плечах!
Більше фото з творчого вечора за посиланням – ДМИТРО ПАВЛИЧКО І ІВАН МАЛКОВИЧ У ЧЕРНІВЦЯХ

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Творчий вечір Дмитра Павличка і Івана Малковича у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Шлях подорожника, кроки за виднокіл буденності поет-мандрівник Віталій Демченко розпочав іще в старших класах чернівецької 3-ї десятирічки. Вони пролунали в рідних карпатських синьогорах. Там же в студентські роки здійснив зимовий треверс Чорногори. Зі сходженням на найвищі вершини українських Карпат Піп-Іван, Петрос, Близницю, Говерлу…

Далі дороги землепроходця пролягли в неоглядимих просторах однієї шостої частини нашої планети, тобто в колишньому СРСР. Це – 1 Приполярний, Полярний Урали, Кольський півострів, Таймир, Чукотка, Камчатка (Корякія), північна Якутія (система хребта Черського: гірський вузол Буордах, Чен, Чибиголах), Прибайкалля й Забайкалля (гри Кодар, Баргузін), хребет Джуг-Джур у Хабаровському краї, Тянь-Шань, Памір, Кавказ (зі сходженням на Ельбрус і Казбек)…

Подвижницькими зусиллями спортивно-наукових експедицій за участі нашого краянина на карті азійського материка, в його північно-східній частині було стерто немало білих плям. З’явились гори й перевали – за правом першосходження – названі топонімами нашого краю та його столиці. Зокрема, перевали Чернівецький, Буковинський.

А нині, в поважному зрілому віці, – знову походи в рідні, домашні Карпати, милі серцю стежини чернівецького довкілля – Цецино, Садгори, Чорнівки, Хотинської височини, де замріяно дивиться у неозорі праліси придністров’я Берда…

Стопа мандрівника й поета не завмирає на стезі, окреслені небом. Про це завідчує й катрен-напуття тим, хто йде слідом:

Пусть в небе твоём

Присно солнце сияет,

Шаг – за окоём,

Дальше бездна зияет!..

І ось – заслужене визнання: почесний знак «Видатний мандрівник України» за номером 22. Усього-навсього 22 у нашій великій 42-мільйонній країні…

Вл.інф.

Запис Чернівецький поет Віталій Демченко – Видатний мандрівник України спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Фотозвіт про фестиваль за посиланням: МОЛОДІЖНА СЦЕНА ВІДКРИЛА ФЕСТИВАЛЬ MERIDIAN CZERNOWITZ

Про показ фільму “Час вичерпано” (фільм про поезію, поетів та радіо). Більш детальний фотозвіт за посиланням: “КРАЩЕ БУТИ САМОТНІМ, НІЖ З ЧУЖИМИ”…

Далі буде…

Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

4 червня у Літературному целанівському центрі відбулася презентація книги Василя Махна «РОВЕР: вірші та есеї 2011-2014» (Видавництво «Крок», Тернопіль, 2015).
Модератор – Олександр Бойченко.

Василь Махно – поет, есеїст, перекладач, літературознавець. Народився 8 жовтня 1964 року в Чорткові на Тернопільщині. Автор дев’яти поетичних збірок «Схима» (1993), «Самотність Цезаря» (1994), «Книга пагорбів та годин» (1996), «Лютневі елегії та інші вірші» (1998), «Плавник риби» (2002), «38 віршів про Нью-Йорк та дещо інше» (2004), «Cornelia Street Cafe: нові та вибрані вірші 1991-2006» (2007), «Зимові листи» (2011), «я хочу бути джазом і рок-н-ролом» (2013), двох книжок есеїстики «Парк культури та відпочинку імені Ґертруди Стайн» (2006), «Котилася торба» (2011), п’єс «Coney Island» (2006), «Bitch/ Beach Generation» (2007), перекладів польських поетів Збіґнєва Герберта «Струна світла» (1996) та Януша Шубера «Спійманий у сіть» (2007).
Вірші, есеї та драми Василя Махна перекладено багатьма іноземними мовами, зокрема англійською, польською, німецькою, сербською, російською, литовською, чеською, малаямською, івритом, їдиш, іспанською, портуґальською та іншими. Учасник багатьох Міжнародних поетичних фестивалів у Сербії, Польщі, Україні, Словенії, Румунії, Німеччині, Індії, Колумбії та Нікараґуа. Учасник й поетичного фестивалю Meridian Czernowitz. Від 2000 року мешкає у Нью-Йорку.

Я почну розповідь не від потиску педалі, а від Генрі Міллера. Не тому що він плював на літературні моди та пристойності. І не тому, що він виживав у Парижі, так як я в Нью-Йорку, і не тому, що він ще з бруклинського дитинства до Біґ Сюрівської старості їздив на ровері, а тільки тому, що він був ровероманом, назвавши одну зі своїх есеїстичних книжок – «Мій велосипед та інші друзі».
Василь Махно “Вздовж океану на ровері”

– Велосипед? Який велосипед? Ти, мабуть, ще спиш.
– Спав, – посміхнувся я, – і бачив прекрасний сон про свій велосипед.
Генрі Міллер «Плексус»

У дитинстві я не мав свого власного ровера. Виростав, навчившись на чужих, а тепер майже у 50 років їду вздовж океану, вздовж Статен Айлендської берегової лінії, яка десь там чіпляє виступ бруклинського Сі Ґейту, завислу дугу моста Верразано, кораблі й танкери. Зустрічні роверисти вітаються, хлопці в зелено-коричневій уніформі паркової служби Нью-Йорка розрівнюють пісок і збирають вчорашнє сміття.
Василь Махно “Вздовж океану на ровері”

Кола Махна,
складна конструкція книги,
не знаю, з якою кутовою швидкістю обертається колесо,
важливо, щоб два кола ровера не утворили знак нескінченності…
Але, якщо “Ровер” Василя Махна взяти в руки і почати гортати, потім читати, то зупинитися можна вже тільки після
червоні очі фазана
bowery poetry club
паризькі вірші
революція
єрусалимські вірші…
А потім навіть з’явиться бажання зробити зворотнє коло…
І не обовязково на ровері, але з “Ровером”. І саме тут знак нескінченності вже доречний…

Олександр Бойченко подарував пану Василю книгу Станіслава Лубєнського «Степовий пірат». Так книга про Нестора Махна потрапила і в руки Василя Махна.

На початку липня 2012 я дізнався, що помер мій батько… дізнався в розмові через скайп. У Нью-Йорку – немилосердна спека. Здавалося, що навіть пором між Статен Айлендом й Мангетеном повільніше рухався у в’язкому повітрі липня. Дощі, які приходили з Атлантики, заливали вулиці й мости. Десь далеко, що навіть моє серце цього не відчуло, він відійшов з цього світу, – його поховали в Базарі. Цілий день я думав про нього, писав вірш, який видрукував з принтера, а вже на поромі читав той вірш, наче прощався з батьком, з яким так і не встиг поговорити за його життя.
Василь Махно “Вздовж океану на ровері”

Я не встиг розповісти тобі про Дубно
ні про Нью-Йорк – ні Софійку й Христину
я слова ці отримав майже задурно
хто нас накреслив і хто нас задумав
в ангельських крилах із габардину?…

ЧЕРНІВЦІ
що ще покажуть мені Чернівці?
– свіжу солянку і теплі млинці –
коц із обчухраної вівці
сливи і помаранчі?
їдиш – залишений у Садгорі –
їдеш по внутрішньому дворі
світом в якому будинки старі
і померанці

що я покажу для цих Czernowitz?
збитий дорогами мій черевик
паспорт чужий із печатками віз
вірші й валізи?…

Розмова через cкайп
грудень: схоже криза середнього віку
усе зв’язано шнурівкою черевика
збираюся – каже – автобусом їхати на Майдан
влада – курва, а колишня його манда
сидить в печінках – просто його діставши
і що ми на рік зробилися старші

що його дочка вивчиться на стюардесу
а твоя – питається – мітить мабуть в поетеси?
я кажу що не знаю – вона у пошуку
що все в руках і промислі Божому
каже: кипить вода – і що йде по чайник
а у мене – кажу – океан і чайки…

Францоз із Чорткова. Німецькомовний письменник Карл Еміль Францоз народився у Чорткові 1848-го. Чорткову Карл Еміль присвятив збірку оповідань “Євреї з Барнова”.

Звідки у мене ця ностальгія? Звідки береться це бажання побувати у Чорткові за Австрії, за часів Францоза? Звідки у мене трепет на чортківському двірці перед залізницею, яка хоч-не-хоч зв’язує ці покинуті історією місця і колишні провінції імперії? А може, ярмарок у Барнові – це зашита історія міста за підкладку хаосу і веремії, її потрібно розпороти, і піти вуличкою, просто піти вуличкою.
Василь Махно, “Францоз із Чорткова”

Додому йшла пішки.
Але з “Ровером” у руках. Ще й з автографом.
Дякую за зустіч і за книгу.

Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Василь Махно з “Ровером” у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.