2018-й добіг кінця, і зараз саме час оцінити все, що з нами відбувалося цього року. Підбити своєрідні підсумки ми запросили нашого експерта з питань політики й економіки, бізнесмена й мецената, засновника й очільника обласного благодійного фонду «Подаруй дитині життя», який опікується онкохворими дітками, Франца Карловича ФЕДОРОВИЧА.

Ф.Ф.: – Не будемо малювати картину року якимсь одним кольором. Попри всім відомі труднощі – економічну кризу, війну і неоголошений, але фактичний початок виборчої кампанії – 2018-го у нас було й дещо добре, як усередині країни, так і на зовнішньополітичній арені. Хоча зазначу одразу, Україна не існує двома сферами окремо: усе, що відбувається тут, обов’язково позначається на ставленні до нас світу, і навпаки. Утім, на жаль, мусимо чесно констатувати, що ми належимо до слабких і залежних держав. І допоки не перестанемо вивозити за кордон сировину та не піднімемо з колін економіку, з нами у світі ніхто не рахуватиметься.  

Кор. : – Отож, почнімо з негативів?

– Головна виразка, що роз’їдає нашу владу, а відтак і все суспільство – корупція та удавана боротьба з нею. Коли у ЗМІ показують, як то в одній, то в іншій країні засуджують посадових осіб найвищого рангу – що вищий він, то більші терміни ув’язнення, – ми розуміємо, що в Україні владники керуються іншим: «Сьогодні покарають його, а завтра візьмуться за мене?» На обласному ж рівні час від часу читаємо про вироки за хабарництво, здебільшого це штрафи. І, як нагорі, так і в нас, люди, схоплені «на гарячому» за хабар, повертаються чемненько на свої посади. Складається враження, що незаконна «платня за послуги» хабаром уже не вважається. У важливих бізнесових сферах уже й схеми напрацьовані, і тарифи відомі.  

Натомість деякі важливі сфери залишаються неврегульованими. Адже, за всіх успіхів децентралізації, її так і не закріпили в Конституції. Деякі експерти стверджують, що це призводить до чергового «перерозподілу коштів» по кишенях. Це негатив, бо реформа потрібна й почала працювати. З’явилися нові люди, альтернатива тим політикам, які сьогодні сидять у Верховній Раді. Ці нові люди обстоюють конкретний результат для країни. Для людей, а не для своїх кишень. І поки децентралізація не закріплена у конституції, є велика спокуса для деяких кіл відмотати все назад. Невипадково ж, за результатами соцдосліджень кількох компаній, рейтинг недовіри до центральних органів влади становить 70-75%. 

– А на теренах Буковини, на вашу думку, що сталося найгіршого?   

– Це те, що місто та область обезголовлені й ми живемо без мера і без губернатора. І, на жаль, це є наслідком політичного  протистояння. Але партії не беруть до уваги те, що їхні міжусобні війни негативно позначаються на житті буковинців. Інтереси рядових українців, як завжди, не беруться до уваги.  

– Про позитиви говорити приємніше. а чи були вони у нас взагалі?

– Безперечно. Про створення Української помісної церкви говоритимемо тоді, коли цей процес завершиться. Хоча про це варто було подбати ще 1991 року.

Відтак топ-темою 2018-го був Закон про мову, неоднозначно сприйнятий нашими сусідами, які мають значну діаспору в Україні. 4 жовтня Верховна Рада після гарячих суперечок ухвалила-таки в першому читанні закон про забезпечення функціонування української мови як державної. У ньому передбачене створення інституту уповноваженого із захисту державної мови. І така потреба захищати в країні її державну мову є прямим наслідком усіх попередніх викривлень. Хоча й ми самі багато в чому винні: українці так боялися меншовартості, що навіть масово заговорили чужою мовою.

У цьому контексті можна говорити і про розлучення з СНД, Хоча, з огляду на 5-ий рік неоголошеної війни з РФ, ми навіть затягнули з цим. Хоча  фактично Україна ще від 2014 року припинила участь у роботі органу. І це ще один меседж Заходу, що країна виходить з-під впливу Росії і продовжує євроінтеграцію.

Ще один політичний нонсенс містився у довгостроковому Договорі про дружбу й співпрацю з Росією. Очікування, що російська влада схаменеться, не справдилися. Тож Президент України підписав указ про припинення дії договору про дружбу з Росією на наступні 10 років, а Верховна Рада підтримала це рішення законодавчо. Хоча деякі політичні експерти розмірковують, що це ще не повний розрив стосунків з Росією. Припинивши дію договору про дружбу, ми просто уникаємо дикої ситуації, коли Росія воює з Україною, а ми при цьому маємо з нею «дружбу». Напевне, тут варто згадати і про отримані 210 ракет і 37 протитанкових комплексів «Джавелін» (ПТРК). Фахівці вважають це знаком підтримки наших позицій найсильнішою країною світу і єдності в боротьбі з російським агресором. Хоча експерти підрахували, що це дає можливість озброїти тільки одну бригаду. Тож розраховувати на кардинальні зміни воєнної ситуації можна лише за умови, якщо ПТРК будуть безпосередньо на фронті. Після& загострення ж конфлікту між Росією і Україною в Азовському морі зайшла мова про те, що ми можемо отримати зенітно-ракетні комплекси (ПЗРК) від США, щось на зразок «Стінгерів», які США свого часу використовували в Афганістані.

– Франце Карловичу, а як ви ставитеся до медичної реформи? Адже саме вона найбільше зачіпає людей…

– Саме так, її не обійдеш мовчанням. Та й стартувала вона саме на початку 2018-го і вже пізньої осені медичні заклади нашої області завершили повну реорганізацію з бюджетних установ у комунальні некомерційні підприємства. В результаті цього сімейні лікарі отримуватимуть зарплату відповідно до кількості пацієнтів. Можливо, певним чином, це заохотить їх підвищити якість своїх послуг, бо пацієнт має можливість змінити свого лікаря. Та поки що пересічні українці не відчули покращення від запровадження інституту сімейних лікарів. Хіба що це розглядати як ще один демократичний крок до звільнення від радянської суцільної закріпленості – до житла, школи, поліклініки, роботи. Особливо, якщо згадати, як без прописки не брали на роботу, а без роботи не надавали прописки…

Та попри те, до медреформи є й багато запитань. Як на мене, то недоцільно було реформувати, а практично знищувати, службу «швидкої допомоги»: вона була однією з найкращих у світі й рятувала життя сотням і тисячам українців. Що можуть зробити за наших умов парамедики – питання без позитивної відповіді. А ще виникають запитання щодо не завжди виправданих кроків із закриття окремих медзакладів у селах. Маю на увазі колишню Топорівську лікарню. Адже там були чудові умови – навіть гаряча вода, чого не мають чернівецькі лікарні. Та й село велике, людей там багато. Хіба не поза межами здорового глузду ситуація, коли наша місцева влада обіцяє відкрити 9 амбулаторій у селах області, але закриває вже діючі?!  Якщо бути цілком відвертим, то, на мою думку, медична реформа в Україні є не стільки реформою, як звичайнісіньким перерозподілом фінансів. І створення у Києві Національної служби здоров’я, яка й розподілятиме кошти, тому підтвердження. Бо як було раніше? Мінздоров’я виділяло кошти на рівень областей, а в регіонах їх розподіляли відповідно до потреб різних лікувальних закладів. А тепер це робитиме інший, спеціально створений для цього, орган… Зрештою, вже у новому році ми сповна відчуємо на собі результати реформ. І тоді робитимемо більш адекватні висновки. А поки що сподіватимемося на краще, адже до цього спонукають свята, що невдовзі чекають на нас.  

Насамкінець хочу побажати нам усім, щоби наші сподівання на краще таки справдилися. Нехай не раптом, не одразу. Та ми ж, українці, – люди  терплячі…

Одне слово, з Новим роком і Різдвом Христовим! Щастя й здоров’я усім!

Запис Франц ФЕДОРОВИЧ: 2018-й: яким він був спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Голова асоціації виробників Буковини, експерт «Версій» з соціальних і політичних питань Франц Карлович ФЕДОРОВИЧ – про підсумки нашого щасливого життя у минулому році й про те, чим і як зустріне нас Новий рік.

Піднімати треба не пенсії і мінімальні зарплати, а виробництво

– Залишається лише дивуватися з того, як наші державні очільники вміють «дбати за людей». Офіційне повідомлено, що після перерахунку пенсії в середньому збільшилися на 559,78 грн. До прийняття закону її середній розмір в Україні становив 1886,78 грн, а тепер – 2446,56 грн.

– Як середня температура по лікарні?! Більшість пенсіонерів отримує ж на все  про все 1300-1500 гривень!

– Мабуть-таки, «середній розмір» є некоректним поняттям. Та я хотів зауважити, що коли заходиш до крамниці чи супермаркету, то розумієш: інфляція, на жаль, уже з’їла ці «підняті» кошти. За підрахунком експертів, традиційний новорічний салат «олів’є» подорожчав уже на 25%… А попереду ще зростання цін на комунальні послуги:  тарифи так чи інакше піднімуть – якщо не перед Новим роком, то з початком нового року. І станеться це попри всі заяви уряду, що тарифи для населення залишаться незмінними.

Та ось і зараз: ще не встигли охолонути чорнила на документах, чи то пак кнопки на пультах  нардепів, як наш Кабмін запропонував їм нову низку ініціатив стосовно внесення змін до пенсійної реформи, які покликані «ще більше покращити життя пенсіонерів». Нині йдеться про пенсіонерів, які продовжують працювати.

«…Пропонуємо переглядати коефіцієнт лише тоді, коли людина на пенсії продовжує працювати з більш високим заробітком», – зауважує міністр соціальної політики Андрій Рева. Загалом це правильно, бо ніхто на пенсії не заробляє більше.  Роботодавець одразу ж зменшує пенсіонеру виплати: мовляв, має пенсію. Та через п’ять років, коли  пенсіонер звільняється, Пенсійний фонд приймає персоніфікацію за ці роки і коефіцієнти стають нижчими. Фонд плюсує їх із попередніми. У підсумку – зменшення пенсії навіть при збільшенні вислуги років. Нонсенс? Безперечно. І добре що цю ситуацію хочуть змінити.

Але в мене на думці інше: у держави має бути стратегія, спрямована на розвиток. Тож  починати треба не з підняття пенсій, і не з підняття мінімальних зарплат. Піднімати треба економіку! Адже через події на Донбасі ми втратили важку промисловість. І нібито всі зусилля мали би спрямувати на розвиток малого та середнього бізнесу. Аж ні, він теж почувається некомфортно. Після підняття мінімальної зарплати почали масово закриватися так звані «лепешники» – приватні підприємці. Ще й досі закриваються…

 – … Створення робочих місць навпаки. А що ж потрібно було робити, по-вашому?

–  За логікою, спочатку прописуються умови гри. Тож потрібно було почати з податкової реформи – щоби стимулювати розвиток малого та середнього бізнесу, а не навпаки, гнобити його. Тому-то вся нинішня ситуація в державі нагадує мені господаря, який через брак власних можливостей хоче давати корові корму менше, зате доїти її більше. А так не буває. Бо, як любила повторювати моя сусідка, а була вона родом зі Слобожанщини, – скільки господар сучку завтраками (так на Харківщині називають сніданки ) не годував, вона все одно здохла.

Два світи – два полюси, або Про зарплати нижче плінтуса й вище хмар

– Нині середня зарплата в Україні становить 7,3 тис. грн…

– Знову ця середня температура по лікарні! Адже у це поняття входить зарплатня чиновників, яка сягає десятків тисяч гривень, і мінімальна  – якихось 3 тисячі з копійками. То про що може свідчити ця середня зарплата!..  

– Добре, перейдемо до конкретики. Серед пересічних громадян сьогодні найбільше заробляють працівники авіаційного транспорту – до 30 тис. грн. Фінансисти, страховики мають зарплатню вищу за 12,5 тис.,  айтішники ж отримують у середньому 11,6 тис. грн.

На жаль, за офіційною статистикою,  кожний третій українець заробляє менше 4 тис. грн. А 9% працюючих показують доходи менші за 3200 грн. Тобто вони або оформлені на півставки, або отримують мінімальну ставку мінус податки.

За відомостями Держстату, тільки 17% українців заробляють більше 10 тис. грн. Тоді як зарплата міністра сягає 74 тис. грн і більше (премія, надбавка за стаж, за держтаємницю, за інтенсивність праці тощо).

За відомостями Держстату, тільки 17% українців заробляють більше 10 тис. грн, а кожен третій українець заробляє менше 4 тис грн. 

Наступного ж року має зрости зарплата лікарів – до 18 тис. грн. Міністр освіти п. Гриневич обіцяє поступове зростання оплати вчителям загальноосвітніх шкіл – до рівня 3-х мінімальних зарплат.

За відомостями Інституту демографії та соціальних досліджень, в Україні лише 26 млн працездатних осіб.

Торік  рівень зайнятості населення у віці 25-29 років був меншим за 70%.

Тобто 30% населення в цьому віці не працювали.

У віці 35-49 років зайнятість не досягала 80%

Це дуже низькі показники, порівняно з ЄС

Наш Кабмін має високі зарплати, бо розвиває економіку та виробництво, створює робочі місця й забезпечує безбідне життя своїх громадян?! 

No comment

З досьє «Версій»

Голова правління НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв за 2016 рік отримав винагороду 19 млн грн, тобто близько 1,6 млн на місяць або майже $ 60 тис. Його перший заступник Сергій Перелома – 10,5 млн грн. Фінансовий директор Сергій Коновець – 11,1 млн грн, себто 900 тис. грн на місяць. І нарешті директор департаменту економічного планування та бюджетних розрахунків НАК «Нафтогаз України» Юрій Колбушкін – 10,2 млн грн, тобто 850 тисяч щомісячно.

– Франце Карловичу, вас не дивують шалені зарплати та премії наших міністерських керманичів?

–  Я продовжив би ваше запитання таким чином: «на тлі загального занепаду багатьох галузей?». Ви ж це маєте на увазі? Бо, загалом, я за те, щоби людина отримувала достойну винагороду за свою працю. Зрештою, саме так і має бути. Вдамся до прикладу. Ви добре знаєте завідувача відділенням дитячої кардіогематології Михайла Гнатюка, в якого чи не найбільший відсоток одужань онкохворих дітей в Україні. Тому вважаю, що саме він достойний рівня зарплати міністерського чиновника, бо дає колосальний результат – від 90 до 96% одужань. Та коли галузь опущена нижче плінтуса – а ситуація з медициною у нас саме така: в Україні немає вакцини від правцю та інших смертельних недуг, не закуплені ліки для дитячої онкології – а мені, як керівнику Фонду «Подаруй дитині життя», що опікується маленькими онконедужими, відомо про це – працівники міністерства загалом не мають морального права отримувати зарплату! Має ж бути хоч якась відповідальність!  Натомість міністерські очільники за свою, так би мовити, непрацю мають шалені зарплати й премії, які в рази й рази різняться від того, що отримують прості українці. Хоча їхній  внесок  у справу розбудови держави доволі сумнівний. Чимало з них більше дбає за власну кишеню. Ще свіжий у пам’яті скандал, пов‘язаний з преміями керівництву НАЗК – Національного агентства з питань запобігання корупції, де п. Корчак преміювала себе на сотні тисяч гривень. Як відомо, НАБУ могло порушити кримінальне провадження, та завадила позиція Кабміну.

Та й у новостворених Національному антикорупційному бюро та Спеціалізованій антикорупційній прокуратурі зарплатня стартує від 30 тис. і закінчується 150 тис. грн. на місяць. Утім, щодо цих структур, можливо, має діяти виняток, але розумний.

Як відомо, судді та прокурори теж себе не образили. Пересічні українці стільки зароблять за рік, скільки вони за місяць…

– Попри те, що зараз система чиновницьких електронних декларацій дала певний збій і, так би мовити, «заглухла», у ЗМІ з’являється все більше  розслідувань і повідомлень про «скромне» життя  пересічних прокурорів, суддів, міністрів, держслужбовців різного ґатунку, керівників державних і недержавних, але стратегічних підприємств, а також «простих» міських голів. Більше того, навіть про машини тещі міністра оборони України Степана Полторака  та про те, як вона «по-тихому» скуповує землю».  До слова, Франце Карловичу, чи знайомі ви із розслідуванням Олега Новікова, журналіста видання «Слово і Діло»? Він пише, що найбільшим відкриттям для нього стала зарплатня членів Вищої ради правосуддя  (колишня Вища рада юстиції). Через їхні декларації він з’ясував, що деякі члени цієї ради отримали майже по півмільйона гривень зарплати за один (!) місяць. Але в самій Раді йому пояснили, що це пов’язане з виплатою відпускних і оздоровчих… 

– Таких зарплат ті люди не заслужили, з огляду на нещодавній скандал.

– Що там саме сталося? Нагадайте…

– Вища рада правосуддя перекрутила норму Конституції на свій лад: її члени вирішили, що затримувати суддів без їхнього дозволу є грубим порушенням конституційних гарантій недоторканності суддів. Що ж вони за фахівці, коли не знають про нові положення судової реформи, які виключили цю норму на випадок затримання судді безпосередньо під час скоєння тяжкого злочину?

– А вам відомі факти що в Мін’юсті є специ, чиї зарплати значно перевищують і президентську,  і прем’єрську? Бо у них мільйонні винагороди!

– Та Мін’юст уже й самий злякався цього і вже, здається, переглядає положення про 2% від стягненої суми або вартості майна боржника, які має отримати держвиконавець.

Кожний 4-ий депутат облради приховав свій бізнес

– Пропоную завершити нашу розмову оптимістично, зауваживши, що наші буковинці теж не пасуть задніх. Скажімо, відомості Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) свідчать, що кожен 4-ий депутат Чернівецької обласної ради нинішнього VII скликання приховав свій бізнес у деклараціях за 2014-ий, тобто перший рік депутатства: 16 з 63-х депутатів  не задекларували або не повністю задекларували свій чи/та родинний бізнес. Таким чином, наші земляки-депутати приховали щонайменше 29 фірм…

– Що ж, чиновники і можновладці тільки починають звикати до прозорості. Гадаю, за кілька десятків літ і в нас усе буде гаразд. Але для цього потрібно не тільки позбуватися корупції, а й запроваджувати у суспільному та власному житті духовність, моральність, шляхетність, про які ми останнім часом почали забувати. Але це вже тема іншої розмови. Як оптиміст, хочу закликати усіх буковинців зробити наступний рік кращим за попередній. І попри всі негаразди  посміхатися і радувати одне одного. Бо що хто не казав би, а все залежить від нас із вами.

Хай щастить усім у Новому році!

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»     

Запис Експерт – про українське ноу–хау «Все для людей», або Як менше корову годувати, зате більше її доїти спершу з'явиться на Медіа-Версії.