Назар Перепелиця вже є лауреатом обласних та  всеукраїнського конкурсів піаністів
А на початку нинішнього лютого в місті Санок (Польща) взяв участь в ХІ міжнародному конкурсі піаністів «Молодий віртуоз» і ХVІ міжнародному форумі піаністів «Бещади без кордонів». Оцінювали конкурс відомі професори-піаністи з різних країн. А боролися за перемиогу близько 160 представників  різних країн.

Учень викладача Заставнівської музичної школи Віталія Кіцана Назар Перепелиця вперше виступив на такому престижному міжнародномуй конкурсі, який проходив за кордоном. І посів там перше місце, отримавши почесне звання «Золотий віртуоз», повідомило видання «Заставна сьогодні».

Запис Піаніст з Буковини отримав звання «Золотий віртуоз» на міжнародному конкурсі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Одного разу він вийшов на вулицю і побачив там піаніно. Хоча не грав уже більше 5-ти  років, не зміг стриматись і вирішив щось награти. Хтось відзняв його гру і виклав на YouTube. Відео моментально набрало півмільйона переглядів і принесло хлопцю популярність.

Відтоді Богдан називає себе не інакше як Piano Extremist. Їздить містами України і дає концерти просто неба. Розповідає, що приїхав з Києва, а родом зі Східної України. Грає принципово в масці-балаклаві й бронежилеті. Каже, що це не просто імідж, адже є люди, які можуть йому відомстити.

На початку тижня Богдан виступив і в Чернівцях. На Центральній площі відразу зібралося кілька десятків людей, яким стало цікаво, що це за піаніст у масці і штанях кольору хакі. Та, попри це, хлопець відкритий до людей, закликає їх підходити ближче, пропонує їм самим сісти за інструмент і щось зіграти. Коли виконує інструментальну версію «Реве та стогне Дніпр широкий», співають усі присутні на площі.

Студентка-політолог Уляна Романюк поспілкувалась із загадковим музикантом-екстремістом з Майдану.

– Розкажи про свої враження від міста і нашої публіки загалом...

– Перш за все, хочу зауважити, що ваші люди дуже приємні. А стосовно міста, то мені здалося, що я потрапив у минуле. У далеке минуле. От саме цією аурою місто мені й сподобалося. Львів і Тернопіль зовсім інші, а Чернівці протилежні їм обом. З Чернівцями я «познайомився» за день. І навіть зараз хочу ще трішки прогулятися.

– Чи плануєш у майбутньому написати власні музичні твори? Можливо, присвяту «Небесній сотні»?

– Знаєте, коли я грав на площі, я думав про Нігояна та інших загиблих на Майдані. Тут якраз дуже добре видно їхні фото на меморіалі пам’яті загиблим біля пам’ятника Шевченка. Наразі я пишу твір, присвячений Небесній сотні, але немає зараз місця, тобто приміщення, де постійно стояло би піаніно і до нього був би цілодобовий доступ. Як тільки повернуся до Києва, обов’язково почну творити активніше.

– Ти часто виконуєш твори композитора Яна Тірсена, який є автором музики до фільму про падіння  Берлінської стіни і самого Леніна як символа? А що би ти поставив на місце наших ленінів, що впали?

– Цікаве питання. Гадаю, воно стосується швидше колективної думки людей. Але доречним, мабуть, став би Меморіал героям Небесної сотні, які переродили націю.

…Якось люди на своїх касках хотіли намалювати піаніста, який грає на Майдані. Але я сказав, що цього не потрібно робити. Я ж іще живий і зі мною все нормально.

Богдан зазначив, що не ставить за мету грати у великих залах, бо всі  люди мають  право бути вільними і просторова свобода теж є важливою. Недарма ж іще відомий американський поет Генрі Лонгфелло зауважив, що музика – це універсальна мова людства, яка не потребує перекладу.

Музикант виконує як твори композиторів так званої «легкої» класики – Яна Тірсена, Людовіко Ейнауді, кавери пісень відомих рок- та поп-гуртів, так і фортепіанні обробки українських народних пісень.

Окрім міст Західної  України, піаніст планує відвідати Крим та рідний йому Схід України.

У Піано-екстреміста є своя сторінка в соцмережі Вконтакте, куди кожен охочий може надіслати пропозиції щодо композицій, які він бажав би почути в подальшому у виконанні Богдана, а також слідкувати за анонсами подальших виступів: https://vk.com/piano_extremist

Руслан КОЗЛОВ, «Версії», Уляна РОМАНЮК, студентка-політолог

Запис Музичний екстремізм у центрі Чернівців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Отже, веселимося,
Поки ми молоді!», – з Gaudeamus

Багато хто з нас був студентом. Був, є, хтось ще буде. Також вважають, що у студентів кожен день – свято. Але двічі на рік у студентів точно є власне свято: 17 листопада – Міжнародний день студента і 25 січня – на Тетянин день. Один раз на рік мені теж щастить, бо я називаюся Тетяна і День студента – це і мій день.
А у студента Олександра Кривича показник ступеня належності до студентського братства дорівнює трьом. Тривимірна модель його студентського життя на площині ЧНУ ім. Ю. Федьковича має цілісну та врівноважену композицію факультету комп’ютерних наук та правових важелів юридичного факультету, а вже третій, просторовий вектор спрямований у Чернівецьке державне училище мистецтв ім. С. Воробкевича. Таким чином, математику музичної гами та мистецтво гри Олександр опановує за спеціальністю “фортепіано”.

Олександр Кривич навчається програмування, музики, римського права…
Любить красиву музику з красивою мелодією, цієї зими захопився катанням на ковзанах, подорожує світом, постійно пересувається між навчальними корпусами університету і музичним училищем, деколи бігає навіть з орієнтувальними картами, спостерігає зоряне небо у телескоп, виступає на наукових конференціях, на концертах, іноді навіть з вуличним оркестром студентів-однокурсників…

 Нещодавно у мистецькому центрі, де відбувся другий творчий вечір «Музичний Вернісаж», Олександр з успіхом виконував «Ноктюрн» буковинського композитора Олександра Чмута та «Етюд Патетичний» російського композитора Олександра Скрябіна. І напричуд яскравим був його виступ з творами Фредеріка Шопена на звітному концерті училища мистецтв.

– Олександре, музика – це твоє покликання, хобі, захоплення чи те, без чого ти не уявляєш свого життя? Адже піаніст – це не тільки талант, це праця, праця, і знову праця: виконавець мусить працювати щонайменше кілька годин щодня.
– Це важко назвати просто хобі у звичайному розумінні цього слова. Так, на професійному рівні, на відміну від аматорського музикування, заняттям приділяється багато часу. Музика -це, мабуть,  невід’ємна моя складова. Бо це і образ мислення, і склад характеру, і настрій, адже дуже багато у виконанні залежить саме від настрою. Це величезний спектр емоцій. Суть гарного виконання в тому, щоб донести до слухача все те, що вклав композитор, та, звісно й те, що може вкласти сам виконавець, чим доповнює думку автора. Іноді мені здається, що саме під час виступу, коли залишаєшся наодинці з інструментом, із твором, коли пропускаєш його через світ власного розуміння, відчуттів, емоцій – саме цієї миті гармонійного єднання музики і виконавця я, мабуть, найбільш відкритий людям. Мовою музики я ніби можу передати все те, що важко передати словами, а іноді й просто неможливо. На жаль чи на щастя, не всі це здатні зрозуміти.
Не уявляю, чи могло бути інакше, але, можливо, якби не музика, я не був би тією людиною, якою є зараз.

– Кожна епоха створює у мистецтві свій неповторний стиль. Але його створюють як композитори, так і музиканти. Святослав Ріхтер, Володимир Горовиць, сучасний піаніст Максим Мрвіца… В Ютубі можна навіть знайти фортепіанний концерт Сергія Рахманінова у виконанні  самого композитора… Що об’єднує музикантів? Адже кожний з них унікальний … До слова, про що розмовляв із французьким піаністом  Шарлі Фелтером у «Literatur Cafe»?
– Ми говорили з ним про музику Фрідеріка Шопена. Виконавців об’єднає, перш за все, велика любов, відданість, – ні, я сказав би, навіть дещо фанатична відданість своїй справі, жертовність. Для них музика – це життя. Хочу процитувати Сергія Рахманінова:
«Музыка-это тихая лунная ночь;
Это шелест живых листьев;
Это отдалённый вечерний звон;
Это то, что родится от сердца и идёт к сердцу;
Это любовь! Сестра музыки – это поэзия, а мать её – грусть!» .
…ХХ століття називають століттям великих піаністів, композиторів. Нині, на жаль, уже трохи не так, але згадаю ще таких сучасних піаністів, як Євген Кісін, Олексій Султанов…

– Ти навчаєшся на четвертому курсі факультету комп’ютерних наук. Чому саме ти обрав точні науки? Німецький математик Давид Гільберт  казав: «Математика є єдиною симфонією нескінченого»є. А як ти сприймаєш цю математичну симфонію та опановуєш таємниці програмування?
– Мені завжди подобались комп’ютери і математика. У числах є певна магія. Ще Піфагор стверджував: «Весь світ заснований на числах». Усе, що є у Всесвіті, теоретично підкорюється законам фізики, математики, і якщо хтось міг би пізнати всі ці закони, можливо, він би міг пізнати саму суть світобудови. Принаймні, колись в мене було таке відчуття.
Програмування ж – наука дуже цікава. Нелегка, але при бажанні можна багато чого досягти. Втім, це стосується будь-чого.

-«Від сесії до сесії живуть студенти весело», – я пам’ятаю цю студентську пісню, вона дуже влучно окреслює життя спудеїв. А в тебе є час на розваги? І які вони у тебе? Їх утричі більше, чи утричі менше?
– Часу, звісно, не надто багато, часто доводиться чимось поступатися заради важливішого, бо все встигнути і в повному обсязі…на таке потрвбна машина часу. Втім, можливо,  в мене не було б часу нею користуватися… Звісно, хочеться іноді і з друзями посидіти, і відвідати концерт у філармонії чи на якесь нове місто подивитися. Як правило, намагаюсь проводити вільний час з користю для себе. Іноді ходжу на каток: намагаюся тримати себе у спортивній формі та й щось нове хочеться спробувати. Коли з’являється  більш-менш цікава можливість, обов’язково користаюся нею: у майбутньому  стане у пригоді.

– Яких авторів читає сучасний студент, jкрім підручників? Які дивишся фільми?
– Зараз я знову повернувся до  Ремарка, нещодавно прочитав кілька творів Бернхарда Шлінка та Рея Бредбері. Але доводиться читати й методичну літературу, та й часу не так багато, тож не маю змоги читати все, що хочу, і так швидко, як хочу. Добре,  хоч електронна книжка якось полегшує життя: закачав з Інтернету – і будь ласка. Ще люблю іноді почитати наукову літературу, наукові статті, літературу з психології, не стільки теоретичну, як практичну: мова жестів, психологія відносин тощо. Коли як виходить. А кіно я теж люблю, гарне кіно, яке має певну ідею, зміст. Щоправда, зараз в мене “на черзі”  вже фільмів тридцять…

– Про що мріє сучасний студент? І що ти хочеш побажати студентам, крім збільшення стипендії?
– У кожного свої мрії, але впевнений, що майже всі мріють, щоб їхні мрії здійснилися. Вважаю, що до цього треба докласти зусиль, інакше мрія може так і залишитись мрією. Тому я можу побажати лише сил, внутрішніх сил, волі, стійкості у своїх прагненнях, наполегливості на шляху до мети. І, звичайно, щоби кожний студент і загалои кожна людина знайшла своє місце в житті і жила гідно.

– Бажаю всім студентам і тобі, Олександре, успіхів у здійсненні мрій!

Хай живе науки храм,
Хай живуть учені!
Кожен з них нехай живе.
Процвітає гроно все
У добрі, натхненні!
Vivat Academia!
Vivant professores!
Vivat membrum quodlibet!
Vivant membra quaelibet!
Semper sint in flore!

І веселитися добре у будь-якому віці, це я точно знаю.

Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото автора і з архіву О. Кривича

Запис “3D” Олександра Кривича спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На концерті у Чернівцях Кейко Мацуї виконувала композиції з свого 23-го альбому «The Road…», а також і інші популярні музичні хіти з альбому «Серце і душа».
«The Road …» демонструє поєднання таких різних стилів як джаз, класика, рок, блюз, світова музика, традиційна музика світу і музика за його межами. Перед виконанням майже кожного твору піаністка розповідала про емоції та події, які передували і надихнули на його написання. Загалом, у спілкуванні з глядачем Кейко Мацуї підкорила всіх своєю щирістю та відкритістю. «Зірковость» була тільки в її блискучому виступі. Єдине, про що я особисто пожалкувала, що Кейко Мацуї виступала сама, без оркестру.

Піаністка вітала глядачів українською, російською та спілкувалася англійською. Розпочала свій виступ Кейко Мацуї з музичної композиції «Водяна лілія». Глядачі тепло зустрічали  відомі твори: «Лялька», «Назавжди, назавжди», «Сльози океану», «Богемський концерт» та інші.

Композиція «Назавжди, назавжди» народилася завдяки словам її доньки: «Я люблю тебе, назавжди, назавжди…». А одного разу, відвідавши виставку богемського скла, Кейко Мацуї вирішила написати композицію, яку спершу планувала назвати «Богемська рапсодія», але взнала, що така назва в музичному світі вже є, зупинилась на назві «Богемський концерт».

Під час концерту виконавиця подякувала українським шанувальникам за підтримку, за те, що прийшли на її концерт. Також вона говорила про драматичні події в Японії та дякувала за співчуття з приводу жахливого цунамі у її рідній Японії.
Альбом «The Road…» має у своїй назві три крапки. І ці три крапки дуже важливі – адже дорога продовжується…
Концерт завершився оваціями, квітами, виконанням «на біс» і словами Кейко Мацуї: «Музика всіх нас єднає».

Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото автора і SergiyS

Запис «Музика всіх нас єднає» – виступ Кейко Мацуї у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.