Мистецький проект «ЛЮБАВА» – перфоманс з боді-арту – організаційними й мистецькими зусиллями живописця і графіка, члена Національної спілки художників України Анатолія Житарюка та художниці-дизайнерки, членкині Спілки дизайнерів України Любомири Зайцевої відбувся у нас в Чернівцях уже не вперше. Назву «ЛЮБАВА» запропонував постійний учасник перформансів художник Анатолій  Житарюк.

І раз від разу мистецький проект набуває нових форм і сенсів, зростає й дорослішає – від цікавих, але досить випадкових образів до концептуальних задумів і втілень.  Імпровізація,  творча співпраця художників і дизайнерів,  формування виставкового середовища Буковини  – все це спрямоване на те, щоби захопити сучасним мистецтвом молодь, знайти емоційний відгук, зацікавити настільки, щоби з’явилося бажання самостійно знайомитися з мистецькими шедеврами різних художніх стилів, реалізувати свій творчий потенціал.

Мистецька подія на мальовничій території туристичного комплексу «АКВА ПЛЮС», де сама природа ніби запрошувала до себе в гості, зібрала 13 серпня різнобарвне товариство: художників, дизайнерів, стилістів, фотографів, поетів, бардів, флористів, моделей,  представників ЗМІ, за медіапідтримки ТРК «Буковина» і газети «Версії».

Творення певного образу в проекті боді-арту – складний процес для художника і моделі. Це той випадок, коли мають зійтися разом і подарувати спалах нової сутності потужна енергетика розпису і, не без того, краплинка чаклунства.

Та, мабуть, найкраще про те, чим надихалися, створюючи образи перформансу, розкажуть їхні автори.

Земля у сонячних квітках

«Вічний скарб» назвала свою роботу художниця й візажистка Оксана Ахтемійчук, яка працювала з моделлю Мариною Морар:

«Хоч грає веселкою лан навесні, та осінь поставить всі крапки над і…». У першому з цих двох поетичних рядків моє безтурботне дитинство, коли ми із мамою і татом приїздили у село до бабусі й дідуся на ціле літо…. Дід випікав у печі булочки, а за вікном розквітало великими жовтими квітами соняшникове поле. Другий рядок – це доросле життя… Пройшов час. Помер дідусь, тато поїхав на чужину і дитинство закінчилося… Тепер моя черга брати на себе відповідальність.
Тому «квітка сонця» асоціюється для мене з українською родиною, з домашнім теплом, затишком, щирими дитячими розмовами…

Участь в bodi-art-перфомансі подарувала можливість познайомитися із творчими людьми. В такому заході я брала участь уперше, та, сподіваюсь, не востаннє.

Я насолоджувалася роботою, природою, спілкуванням…. Це було класно!!!!

Мамина калина

Зовсім інша інтонація в роботі відомого художника Анатолія Житарюка на моделі Анні Кобасі:

«Рішення створити саме «Калиновий смуток» навіяла калина. Один із правічних символів України для мене є ще й спогадом про маму. Від ранньої весни біля батьківської хати квіти цвіли повсюди, навіть між рядками цибулі, маку, часнику та моркви.

Змалечку знав я, що батьки знайшли мене не в капусті, а у маминих квітах. Почесне місце біля батьківської хати займала калина, яку посадила мама. Тато посадив сад. Взимку через віконце я розглядав пташок, для яких калина була годувальницею. До моєї нової оселі, в якій щасливо зростали мої діточки, мама принесла пагінець від улюбленого куща і ми удвох посадили його біля криниці. І в далеку дорогу проводжала мене матуся.

Ніхто не міг знати. що прощались ми на віки. А мамина калина й досі береже дорогі для мене спогади».

Богиня долі Мокош
Художниця Оксана Мартинюк працювала з моделлю Наталею Григорович у творчому тандемі з фотохудожницею Галиною Головатою. Вони створили образ Мокош – давньослов’янської богині долі:

«Мокош – берегиня милосердя, жіночої працелюбності та майстерності, а також родючості та животворчої жіночої сили. З незапам’ятних часів богиня-праля пряде на веретені землі безконечну нитку життя».

О,  не журися за тіло…

Рядок з «Лісової пісні» спадає на думку, коли стоїш поруч із Мавкою, під яку досвідчена й молода художниця, свого часу студійка незабутньої Олени Михайленко, Дарина Сєдова розписала свою модель Надію Горбан:

«Традиційно вважають, що мавки живуть у лісах. Наші Мавки – у Карпатах. І тут вони не заманюють танцями й співом хлопців до лісу. Гуцульські мавки мають миловидне кругле лице, довгі коси, завжди затикані квітами, одяг тонкий та прозорий, вони не є небезпечними для людей, а, навпаки, служать їм, доглядають і охороняють стадо, саджають дерева, засівають гори й доли рослинами».

«Квітка синіх гір»

Дизайнерка одягу Любомира Зайцева над моделлю Анною Арич працювала разом з флористкою Мартою Павловою. Розповідає Любомира Зайцева:

«Все має свій початок, і кожна мрія записана в небесній канцелярії нашими ангелами.

За мистецьку Вижницю – світ мого дитинства – подякую я своїм батькам. За той серпневий день, коли на перевалі Німчич зустрічали окрилених виконавців пісні Володимира Івасюка «Червона рута».

Пісня – символ молодої України – містить засторогу з прадавньої карпатської легенди: «Червону руту не шукай вечорами». Звідси моє натхнення і сміливість у сполученні кольорів. Гірські полонини вкриваються чарівним яскраво червоним цвітом – і ту пісню співає весь український світ…»

Вл. інф.

Запис До «Аква-плюс» приманили русалок і мавок спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Галерея на Штейнбарга» приймала поетичний перформанс «Чернівці оповідають / За фасадами»

Зустріч була розрахована перш за все на молодь, небайдужу до Чернівців і до поетичного слова. Відтак група чернівецької молоді представила результати 6-тижневої творчої майстерні «Чернівці оповідають / За фасадами». Під час роботи в проекті навчалися методів креативного письма та перформативних практик під керівництвом практикантки Центру «Gedankendach» при ЧНУ, професійної театральної акторки з Німеччини Яни Кюн. Справжні та вигадані історії Чернівців та чернівчан у їхньому перформансі сплелися в чудернацьке мереживо слова й театрального дійства. Зал «Галереї на Штейнбарга» заповнило понад 6 десятків молодих чернівчан і чернівчанок. Ініціатива заходу підтримана Українсько-німецьким культурним товариством Чернівців та «Goethe Institut» в Україні.

Запис Що можна побачити за чернівецькими фасадами спершу з'явиться на Медіа-Версії.