Український центр оцінювання якості освіти відкрив реєстрацію на пілотний проект сертифікації педагогів. Реєстрація  триватиме до 1 лютого. Про це повідомило Міністерство освіти України.

Як розповіли у відомстві, участь у сертифікації на цей момент повністю добровільна, оскільки Міносвіти проводить тільки апробацію механізмів для сертифікації. До пілотного проекту допустять тисячу вчителів початкових класів, тому для кожної області встановлено ліміт кількості учасників.

Учителі, які хочуть сертифікуватися, повинні створити й оформити реєстраційну картку, сформувати комплект документів і відправити його в найближчий регіональний центр оцінювання.

Сама сертифікація буде складатися з трьох етапів:

• експертна оцінка професійних компетенцій учасника через вивчення практичного досвіду їх роботи;
• самооцінка учасником власної педагогічної майстерності (е-портфоліо);
• оцінювання професійних знань і умінь учасника через незалежне тестування.

Критерії та порядок оцінки практичного досвіду вже готові і будуть найближчим часом опубліковані на сайті МОН.

До слова, Міносвіти заявило про підготовку оцінки компетентності педагогів у грудні 2018 року. У пілотному проекті візьмуть участь учителі початкових класів, потім проект розширять на всіх шкільних учителів.

Запис Український центр оцінювання якості освіти відкрив реєстрацію на пілотний проект сертифікації педагогів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Мертвий світ… цивілізації

– Валентине Павловичу, Ви маєте своє пояснення тому, що у ХХ столітті раптом стали такими популярними фільми про вампірів…

– Так, зверніть увагу на те, що на рубежі того часу, коли виникає міфологема вампіра, виникає і зовсім нова уява про цивілізацію. Досі цивілізація жодним чином не виділялася з людського буття, вона не була чимось самостійним. Бо людина і природа існували разом. Тепер цивілізація виділилася у самостійну силу, вона і починає загрожувати не тільки природі, але й самій людині. – Бо стає чимось на зразок паразита. Причому ми досить часто і багато говоримо сьогодні про те, чим вона загрожує фізичному тілу людини: отруйні гази і речовини, радіація тощо. Та є й інший бік проблеми. Цивілізація загрожує людині духовно. Вона вражає людину, породжуючи її особливий тип, який сам по собі стає певною мірою духовним вампіром.

Розумієте, будь-який природній об’єкт – дерево, квітка, тварина тощо – несе в собі масу можливих значень, які людина пізнає через пошук, через активне пізнання змісту тих чи інших явищ, предметів, феноменів.

Натомість предмети, створені цивілізацією, такого активного осмислення не потребують. Зміст їх зрозумілий, бо закладався при їхньому створенні. Ось диктофон, на який ми записуємо нашу розмову. Ми не задумуємося над його змістом – нам зрозуміло, для чого він. Зміст авта – так само. Ось вимикач – він для того, щоби засвітити чи вимкнути світло. Тобто ми потрапляємо в світ, де осмислення стає чимось зайвим. У цьому сенсі ми нагадуємо вампірів: ті п’ють готову кров, а ми теж користуємося чимось духовно вже готовим. І подібно до того, як у паразитів дещо інша структура організму, де все – це величезний кишечник, який всмоктує елементи крові, так і тут відбувається духовне переродження людини

Жорстокість? Ні, атрофія уяви!

– Це особливо яскраво видно на дітях. Атрофії підлягає не стільки навіть мислення, скільки уява людини. Як педагог, можу продемонструвати це на прикладах. Ось, приміром, такий цікавий факт. Ще у XIX столітті Ушинський говорив про випадки хвороботворного перерозвитку уяви дитини. Сьогодні ми про це, на жаль, не чуємо.

Інший факт. Ще двадцать – тридцать років тому ніхто не говорив про те, що діти шостого- восьмого класів не вміють читати. Нині ми про це говоримо. Тому що інформація у нашому суспільстві поширюється в основному не словесна, а наочна.

Книга развивала творчу уяву дитини: вона читала слово, а бачила образ. Цивілізація вражає уяву. Іншими словами, уява просто щезає. У дитини, зрештою, навіть у дорослого між явищем і відповідною реакцією на нього вже немає ні роботи уяви, ні работи мислення. Натомість є явище й реакція на нього.

Ми спостергіаємо сьогодні парадоксальні речі. Діти стають не просто більш жорстокими. Вони чинять зовсім незрозуміло та необдумано. Приміром, дитина стрибає з четвертого поверху школи, бо посперечалася. Зрозуміло, що вона розіб’ється. Але, щоби це усвідомити, треба наперед пережити біль, а уява дитини вже скалічена.

Або ж підліток, побачивши на дорозі п’яницю-бомжа, який лежить, бере камінь і починє лупцювати його по голові. Повірте, це не від жорстокості, просто у нього уражена уява, відсутнє співчуття, тому що без уяви співчуття неможливе. Розумієте?

– Отож, випадки жорстокого побиття школярами своїх однолітків, яке ще й знімається на відео мобілкою, є не що інше як відсутність уяви?

– Саме так. Ми спостерігаємо цілу низку таких явищ, які є наслідком того, що завдяки цивілізації людина перетворюється на якусь дивну у духовному сенсі істоту з усіма ознаками вампіризму. Інформаційного вампіризму, я б сказав. Бо вона споживає інформацію в готовому вигляді, без осмислення. А це в свою чергу веде до атрофії мислення та уяви…

Споживання інформації у готовому вигляді, без її осмислення веде до атрофії мислення та уяви.

– Вампіризм, у вашому зображенні, – це екологічне явище?

– Як на мене, то у популярності, причому спалаху популярності образу вампіра, ми спостерігаємо лик цивілізації. Але з іншого боку – це й відчуття тієї загрози, яку вона несе самому існуванню людини. Не тільки як фізичній істоті, але як індивіду, особі. Страх і жах перед вампіром десь пов’язані з цим своєрідним проявом розлюднення в самому тілі цивілізації.

І тому мені здається, що насправді явище паразитування, – це не тільки цікава, а й дуже актуальна екологічна проблема. Спостерігаючи паразитування у природі, бачу певний аналог сьогоднішньому існуванню людини в трикутнику: людина – природа – цивілізація.

Запис Людина-паразит ідентична вампіру спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Де ховається жорстокість?

Психологи, педагоги і батьки все частіше сходяться на думці, що сучасні діти – жорстокі й агресивні. Причин, за словами психологів, є чимало. Перш за все, це тип темпераменту й індивідуальні риси характеру дітей. Та й формуються вони у сімейному колі. Дитина у своїй поведінці бере за приклад сімейний сценарій.

Поняття жорстокості у кожної родини – різне. Для когось ляпас – це жорстокість, для когось достатньо підвищеного голосу. За батьківським прикладом, діти поводяться і з друзями. Якщо малюк бачить або відчуває в сім’ї насильство, то така модель стає для нього зразком поведінки. Якщо дитину побив тато, то син може «відігратися» на слабших, щоби здаватися сильним, як тато.

– Діти часто плутають силу та мужність із агресивністю і жорстокістю. Вони керуються життєвими прикладами, які їм подають старші, або ж герої фільмів, мультиків, комп’ютерних ігор, – говорить практикуючий психолог Аліна ЗІНЗЮК, викладач кафедри соціології та психології БДМУ. – Таким чином малюки експериментують, намагаються зрозуміти, що таке жорстокість і де її межі.

Агресивна поведінка дітей потребує постійного контролю з боку дорослих. Необхідно показати вашому чаду, що можна, а що – ні. Що є добре, а що погано. Не можна просто забороняти. Бо таким чином дитина не отримує нового зразка поведінки. Вона знає, що це не можна тоді, коли це забороняє дорослий. Коли ж нагляду не буде, дитина продовжуватиме себе поводити як раніше. Тому дуже важливо наводити їй альтернативні варіанти вирішення конфліктів.

Дозволяйте дітям гніватися

Жорстокість може бути одним із симптомів психічних розладів, – говорить дитячий психіатр Валентина ШЕВЧУК. – У мої практиці була дитина, яка… розірвала кішку. Тепер це – дорослий чоловік із кількома судимостями та роками лікування…

Діти розуміють, що тварини слабкі та беззахисні істоти. Тому весь свій гнів спрямовують і проявляють саме на них. Щоб уникнути цього, потрібно дозволяти дітям вдосталь проявляти свої емоції – як негативні, так і позитивні, – радить Аліна Зінзюк. – Якщо їх гасити і забороняти, то вони можуть проявлятися за межами дому.

У ранньому віці дитяча агресія – складова формування характеру, прояв егоцентризму, становлення власного Я. Якщо дитину обмежити в чомусь, вона може відреагувати жорстокістю.

– У маленької дитини така поведінка несвідома. Вона сприймає її, як гру, – розповідає лікар-психіатр Ігор КАФАНОВ. Але до 7 років жорстокість повинна минути. У молодшому чи шкільному віці вже приходить розуміння, що не можна мучити тварин, бити ровесників тощо. Та, перш за все, дитячу поведінку, а відтак і погляди на життя в дітях формують батьки. Напевно, треба прискіпливо придивитися до себе.

Поради батькам від психологів

Навчіть дітей не вплутуватися в конфліктні ситуації і не створювати їх. Якщо дитина знає, що його однокласник забіяка, то зовсім не обов’язково вчити застосовувати силу. Навчайте дітей комунікабельності, адже замкнуті частіше стають об’єктом насмішок. Закладайте в дитині гідну самооцінку, тоді вона не дозволятиме принижувати себе та інших. Виховуйте у дітей відповідальність за свої вчинки та вчіть передбачати наслідки. Але якщо ви помітите вкрай жорстоку поведінку вашої дитини, зверніться до психолога.

Запис Дитяча жорстокість – проблема дорослих спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про це повідомив начальник управління освіти облдержадміністрації Михайло БАУЕР під час прес-конференції щодо проведення ІІ етапу Всеукраїнської естафети педагогічних інновацій «Нові горизонти української школи». Зокрема, у рамках заходу у Чернівцях угоди про співпрацю підписали Михайло Бауер та начальник управління освіти Кіровоградської облдержадміністрації Ельза ЛЕЩЕНКО.

– Ваше місто дихає! – емоційно поділилася враженнями від нашого міста Ельза Лещенко. І додала, що відвідини Буковини для вчителів Кіровоградщини були надзвичайно корисними та пізнавальними.

За словами Михайла Бауера, наша область пишається першою в Україні національною гімназією, а саме – Боянською. З прекрасним дендропарком, пасікою, співпрацею з науково-дослідною станцією карантину рослин. Підзахаричівська школа здивувала своїм гуцульствознавством, тим, як тут втілюється у життя родинна педагогіка. Діти вивчають в цій школі ремесла, зокрема ткацтво.

Кіцмань вразив інноваційною системою роботи щодо забезпечення інформативно-комунікативних технологій, Глибоцький район унікальний своїм вмінням інтенсивно використовувати всі фонди в державі, завдяки цьому втілино в життя 15 мікропроектів.

Тож і реальні результати не забарилися: якщо торік на всеукраїнських олімпіадах школярі Чернівецької області вибороли 25 призових місць, то цього року –37.

– Для порівняння зазначу, що кіровоградські школярі цього року вибороли лише 15 призових місць на всеукраїнських олімпіадах, – зазначила Ельза Лещенко. – Тож буковинцям є чим пишатися.

Загалом, буковинські педагоги передали своїм кіровоградським колегам десяток інноваційних технологій, домовилися про тривалу співпрацю щодо організації олімпіад, змагань, конкурсів, обміну делегаціями педагогів та учнями.

Проте є і негативні тенденції. Внаслідок складної демографічної ситуації впродовж останніх трьох років кількість школярів Буковини зменшилася на 6800 осіб. А, отже, зменшуються і навантаження на вчителів. Якщо в радянський час навантаження на одного вчителя в області було 25 годин, то тепер – у середньому 15 годин.

Проте, як зазначив Михайло Бауер, зарплатня вчителям виплачується у повному обсязі. Педагоги вищої категорії, яких в області 42%, отримують 1208 гривень, а від 1 вересня їм будуть виплачувати по 2253 гривні. Також від 1 вересня будуть доплачувати 20% до зарплатні за престижність праці.

Запис Школярів стало менше спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Видатного буковинського краєзнавця, педагога, інтелектуала Олексу Романця вшанували нещодавно вечором-спогадом його друзі, колеги, усі, хто пам’ятає цю талановиту й хорошу людину.

– Олексі Стратоновичу мало б виповнитися 90 років, – каже Богдан Іванович МЕЛЬНИЧУК, професор філологічного факультету ЧНУ. – Не стало його 2006 року, нещодавно померла і його вірна супутниця по життєвому шляху Людмила Микитівна… Знав Олексу від першого курсу: я вступив на філологічний факультет 1954 року, а Олекса тоді вже працював лаборантом. Мабуть, вже років 30 не бачив на факультеті викладача з молотком у руках… А Олекса Стратонович весь час ходив з молотком, пилкою, хазяйновитим був, усі навіть думали, що він зобов’язаний лагодити вікна, двері…

Він прожив тяжке життя (коли розтин робили по смерті, то на серці Олекси виявили рубці, – наслідок ідеологічних «проработок»…), але водночас дуже цікаве, змістовне, надзвичайно корисне для громади, не тільки Чернівців, України, але і наших сусідів. Олекса Романець – видатний знавець україно-молдавсько-румунських фольклорних літературних зв’язків. У ньому поєдналося знання цих культур з блискучим знанням літератур, мов, народної творчості, адже батько його був українцем, а мати молдаванкою. У філологічній науці дуже важко зробити якісь відкриття: Олекса ж встановив час написання пісні «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш…», ґрунтовно довів, що збірник «Запорожская старовина» не є «фальсифікатом» тощо…

Рубці на серці – не випадкові. Олекса Романець – син репресованого 1938 року голови колгоспу, якого покарали за те, що видав людям по 10 кілограмів зерна на трудодень. Це розцінили як розтрату…

– Коли був зовсім молодим викладачем, мені поталанило кілька років попрацювати з Олексою Стратоновичем в одному кабінеті, – згадує Ігор Григорович БУРКУТ, доцент кафедри політології та державного управління ЧНУ. – І я побачив, як працюють справжні науковці. До того я й не уявляв, що стільки можна працювати, стільки знати! В педагогіці є один ефективний метод – власний приклад. Приклад Романця дозволив нам, молодим науковцям, стати тим, ким ми врешті-решт стали. Характерна риса Олекси Стратоновича – він завжди прямо в очі казав правду. Це було не завжди приємно, але вкрай корисно, тому що стримувало від різної зайвої дурні. Олекса Стратонович був надзвичайно тонким філологом, відчував щонайменші нюанси багатьох мов. Він зробив дуже багато, і не тільки в краєзнавстві: його наукова спадщина ще потребує уважного вивчення як філологів, так і істориків. У наших серцях Олекса Романець залишився як прекрасний вчений, надзвичайно чесна і порядна людина, зразок для наслідування молодих поколінь.

Понад 600 праць нараховує наукова літературознавча та краєзнавча спадщина цього вченого. Серед них – монографія «Джерела братерства: Богдан П.Хашдеу і східно-румунсько-українські взаємини», книги «Ой, Хотине, граде давній», «Літературна Буковина», «Джерела братерства», «Буковина в піснях», численні наукові статті, розділи енциклопедично-довідкових видань, наукових збірників України, Молдови, великого пласту публікацій в періодичних виданнях.

– Я мала велике щастя мешкати з Олексою Стратоновичем в одному під’їзді будинку, – розповідає Надія Денисівна Бабич, професор філологічного факультету ЧНУ. – Це великий вчений, ходяча енциклопедія! У нас в університеті багато талановитих вчених, але таких лише троє: Олекса Романець, Анатолій Добрянський та Богдан Мельничук – це ходячі енциклопедії в найвищому сенсі цього слова! Не було такого питання, про яке не можна було б довідатися в Олекси Стратоновича. З будь-якої галузі знань і взагалі з інтелектуальних надбань людства. Я кажу без найменшої гіперболи, що це була дивовижна людина. Його було страшно питати: а раптом це було запитання, яке ти не смів не знати? Краще я вже підготуюся спочатку… Правду кажуть, що він був прямолінійною людиною, ніколи не кривив душею. Я бувала в них вдома тоді, коли відбувалися оці всеукраїнські перипетії (в мене таке враження, що вони колись почалися і ніколи не закінчаться). Він ніколи ні про кого не сказав поганого слова, але треба було подивитися на нього, на його очі, на його губи – і ти все розумів… Таких людей я більше не зустрічала…

Я багато чим завдячую Олексі Стратоновичу. Коли починала писати нариси про педагогів і вчених Буковини ІІ пол. XIX ст., то скільки книжок дав мені Олекса Стратонович! Я несла їх додому, опрацьовувала і повертала назад. Де б я їх узяла? Може, вони і є десь у бібліотеці, але знати б де, як вони називаються, хто їхні автори і де їх шукати? А це все було в голові і бібліотеці Олекси Стратоновича, – згадує Надія Денисівна.

Багату книгозбірню, яку Олекса Стратонович зібрав за життя (майже 6 тисяч друкованих джерел інформації), родина подарувала обласній науковій бібліотеці ім. М. Івасюка, де і відбувався вечір-спомин. Тішить, що скористатись книжками видатного вченого може кожен. Колекція повністю опрацьована, інформація доступна в традиційному та електронному каталогах, книги із зібрання активно демонструються на книжкових виставках бібліотеки.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис Олекса Романець: рубці на серці вченого спершу з'явиться на Медіа-Версії.