Щорічно протягом дня і ночі 4 липня в усьому світі спелеологи, тобто дослідники підземного простору, які в народі називають печерами, відзначають своє професійне свято. Щоправда, назвати його професійним важко, бо така професія – «спелеолог» – офіційно є лише в Туреччині, де у штатному розкладі Стамбульського університету  такий «титул» мають лише чотири співробітники-науковці. Та, як усім відомо, на те вони й турки.

Далекого 1973 року чернівецькі ентузіасти-дослідники об’єдналися у спелеоклуб «Троглодит», який безперервно та успішно працює вже 45 років. З цього приводу ми звернулися до ветерана підземних справ Віталія Коржика, який із великим задоволенням погодився сказати кілька слів про суть спелеології та її значення для усієї іншої, «непросвітленої» печерами популяції буковинців.

– Я думаю, краянам зайве нагадувати про Чернівецький спелеоклуб «Троглодит», назва якого перекладається з давньогрецької як мешканець печер. Ця неофіційна, юридично зареєстрована науково-дослідна, природоохоронна та еколого-просвітницька організація функціонує виключно на громадських засадах і особистому ентузіазмі його членів. Крізь горнило клубу пройшло  понад 400 спелеологів 5-ти печерних поколінь. Нині ж активно працюють 30 ентузіастів, які щорічно до скарбнички Буковини та суміжних регіонів України «додають» кілька нових печер. Можна згадувати наукові, спортивно-технічні і спелеоохоронні досягнення клубу, але це візьме забагато часу.

На відміну від інших, спелеологи бачать світ ізсередини

Хочу лише акцентувати увагу на тому, що «Троглодит» у своєму Статуті особливо підкреслює екологічний напрямок діяльності. На відміну від інших, спелеологи бачать світ ізсередини. Екологічні проблеми, які нині дошкуляють людству завдяки наполегливим зусиллям специфічного соціобіотичного виду «Гомо сапієнс», не лежать лише на поверхні, а у багатьох випадках провокуються станом підземного середовища. І проблема, яку ти не бачиш, про неї не знаєш або вперто не хочеш знати, від того не зникає. Тому своєю діяльністю ми намагаємося привернути увагу мешканців краю до питань, пов’язаних з підземеллями й довести їхню значимість і актуальність, бо без біблейської земної тверді все інше – ніщо.

Серце не болить, коли не бачать очі?

Про перелік головних проблем, пов’язаних із карстом, скажу окремо.

А їх, себто проблем, утворилося і накопичилося настільки багато, що давно слід вжахнутися й терміново взятися за їхнє вирішення.

Новоселиччина та Хотинщина отримують щорічно до 6-8 тисяч кубометрів (!!!) нових порожнин!

Найголовнішою, на мою думку, є проблема катастрофічного закарстування (тобто прискореного у тисячі разів збільшення об’ємів підземних порожнин) у регіонах поширення велетенських лабіринтових печер, передусім славнозвісної «Попелюшки» у східних частинах Новоселицького та Хотинського районів. Тут, завдяки постійному відкачуванню вод з Кривського гіпсового кар’єру Республіки Молдова і виносу в розчиненому стані гіпсів та вапняків, щорічно утворюється до 6-8 тисяч кубометрів (!!!) нових порожнин. З ними пов’язані катастрофічні провали до 20-метрових глибин, про які ми постійно чуємо, зникнення ставків, загальне погіршення інженерно-геологічної обстановки (проектанти та будівельники добре розуміють, що воно за таке). Процес розпочався й зупинити його важко. В недалекій перспективі варто очікувати на утворення прямого проточного каналу (спочатку підземного, а далі й наземного), яким води з Дністровського водосховища стрімко хлинуть у долину Прута, руйнуючи продуктивні землі, села, споруди. І це буде реальна екологічна катастрофа та ще й міжнародного масштабу! Що потрібне для того, щоби керівники області нарешті збагнули і осягнули цю небезпеку: велетенські провали з численними людськими жертвами та матеріально-технічними й економічними збитками на площі 600 квадратних кілометрів? Чи не доведеться повністю спускати Дністровське водосховище?

Такі масштабні проблеми назрівають і в Кіцманському та Заставнівському районах, де завдяки войовничому невігластву керівництва колишнього облагропрому і діям Кіцманської райагрохімії допущене грубе втручання у гідрогеологічний баланс великої спелео-карстової системи долини річок Совиця-Веренчанська та Совиця-Заставнівська на площі 400 квадратних кілометрів. За нашими даними, темпи щорічного приросту порожнин за рахунок зростання підземного перетоку з долини в долину сягають тут 4-5 тисяч кубометрів (!!!). З цього приводу спелеоклубу у 1988-1989 роках довелося вести з ними цілу війну, яку ми морально і науково виграли. Втім, ні облагропрому, ні райагрохімії давно вже немає, почили в Бозі й головні дієві особи супротивника, а проблема ж залишилася нащадкам і щорічно її масштаб зростає.

Печерні ридаючі очі самурая (Дністровський каньйон)

У тих же Кіцманському, Заставнівському, Новоселицькому та Хотинському карстових районах за останні 40 років безвідновно щезло близько 40 природних озер. Ландшафти змінюються буквально на очах, завдяки зростаючій гідродистрофії. І, що найгірше, там же найвищий ступінь забруднення карстових лійок сміттям, бо куди ж скидати сміття, як не в ями природного походження?! Тож вбачаю проблему не стільки у карстових западинах, як у головах місцевих жителів, бо потім їм же доводиться споживати з карстових джерел цю ж саме ними забруднену воду. Довести ці прості істини до «споживачів» вкрай важко.

Замість епілогу – про техніку безпеки

То що там стосовно техніки безпеки? – адже підземелля не прощають помилок.

Найкраща ознака неухильного дотримання нами правил техніки безпеки – це той упертий факт, що всі ми ще живі і здорові. Разом із шахтарями ми, спелеологи, маємо й високу покровительку – Святу Варвару. Зрештою, сам Ісус Христос був народжений у печері, у печері ж і похований. Ми впевнено крокуємо до світлої пітьми. А тому наш девіз: «Світ належить тому, хто йому радий!»

Запис Віталій КОРЖИК: «Світ належить тому, хто йому радий». Та, попри власний оптимізм, спелеолог попереджає про катастрофу міжнародного значення, яка чекає на буковинців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Наскельні малюнки

– Хоча на Буковині понад 130 печер, кожна з них особлива. Наприклад, одна може бути 5 метрів завдовжки, інша – така як Попелюшка, понад90 км. Але великих печер довжиною більше одного кілометра, є всього три: Попелюшка і Буковинка (5,5 км) у Новоселицькому районі та Чорнопотоцька печера (Заставнівський район) – довжиною1 кмі 5 метрів. Остання має два ходи, але за всю історію від її відкриття повністю по ній пройшли лише один раз. Це своєрідна галерея – часом широка, часом настільки низька, що не можливо підняти голову. І там протікає підземна річка.

Печери розміром у 100 – 200 метрів знаходяться в основному біля Дністра. Деякі з них мають підземні річки, водотоки. Серед них – Баламутівська печера, відома своїми давніми мезолітичними наскельними малюнками, знайденими ще у 50-х роках минулого століття. На жаль, в останні десятиліття грот інтенсивно руйнується, тому від малюнків практично нічого не залишилося. Основна частина печери – галерея з підземною річкою і озерами в250 м.

Попелюшка

Чи відкритий доступ до найбільшої печери Буковини – Попелюшки? 

– Частина печери перебуває в Україні, а частина, разом зі входом – у Молдові.

За радянських часів, коли не було кордону між країнами, Попелюшкою мандрували всі бажаючі. Нині ж туди можуть їздити тільки науковці. Звичайним туристам туди потрапити складно: це територія приватного кар’єру, власники якого не зацікавлені в інтенсивному туризмі. І кожен раз потрібен дозвіл Міністерства оборони Молдови. А перш ніж потрапити до печери, треба лягати у калюжу і повзти кілька метрів багнюкою. Печера знаходиться в зоні затоплення – вона осушена штучно. І якщо кар’єр через кілька років перестане викачувати воду, печеру знову затопить.

Нині користуються популярністю карпатські печери: на Протятому камінні, печера Довбуша біля Виженки. 

Вертикальні і горизонтальні печери

– На Буковині переважають горизонтальні печери. Вертикальних буквально кілька. Серед них – карстові печери в Заставнівському районі. Це були рукотворні антропогенні провали. З водопровідної труби тоненька цівочка води  тривалий час розчиняла гіпс, який знаходився не дуже глибоко від поверхні землі. В одному місці провал сягав 12 метрів, в іншому – 15. Тому в місцях поширення карстових явищ треба проводити інженерно-геологічні роботи і бути обережними при будівництві та експлуатації будинків, мереж, споруд тощо.

У печерах жили леви і гієни

– Які цікаві знахідки виявляли у печерах?

Колись у печерах жили печерні ведмеді, гієни і навіть леви. В деяких печерах знаходили їхні рештки. Щоправда, у порівнянні з Європейським печерами, у нас їх не дуже багато. От скажімо, в Австрії кількість особин ведмедя, які жили  20-30 тисяч років тому, вимірюється десятками тисяч. У нас їхні рештки в невеликих кількостях знаходять як в Криму, так і в Карпатах. В одній з печер Буковини знайшли лігво печерної гієни. Там же й рештки тварин, що дісталися гієні – бізонів, печерних ведмедів, коней, оленів. Їхній вік приблизно 42 тис. років.

Кам’яні келії монахів

– Маємо також низку печер, в яких колись жили монахи. Це так звані печерні монастирі. Загалом,  у басейні Дністра таких печерних скитів і монастирів налічується понад сто об’єктів. Більшість з них з’явилося у 16 – 17 століттях. Зрідка зустрічаються келії 12 століття – часів Київської Русі. У таких випадках дуже важко встановити вік, адже археологія користується сміттям, побутовими рештками, а монахи були дуже бідними і дуже акуратними. Тому рештки, за якими можна визначити вік, знайти дуже важко.

У Чернівецькій області нині нараховується близько десяти таких печерних комплексів, наприклад, Непоротівський монастир у Сокирянському районі.

У селі Бабин Заставнівського району є залишки келій, а в селі Василів – сліди проживання монаха, та навіть на території Дністровського ГАЕС у скелях знаходимо залишки келій.

Пішов за Божою Матір’ю і загубився  

– Чи траплялося таке, що люди губилися у печерах?

– На щастя – це поодинокі випадки не те, що на Буковині, а й на всій території України. Чим менше таких випадків у спелеологічній справі, тим краще. Щоправда, кілька років тому на Тернопільщині чоловік блукав печерою кілька днів. Велися пошукові роботи, але людина сама знайшла вихід. Найгучніший випадок стався ще перед першою світовою війною: у Кришталевій печері на Тернопільщині діти нібито побачили Божу Матір. Один хлопець пішов її шукати і не повернувся.

– Чи мають спелеологи свої закони, принципи?

– Звісно ж, у нас є цілий набір правил! Насамперед, це правила техніки безпеки. Наприклад, хтось обов’язково повинен знати, куди ми поїхали і коли повинні повернутися. До печери мають спускатися мінімум двоє людей. У кожного – додаткове освітлення. Свої елементарні правила існують для кожної печери. Скажімо, вертикальні печери, в які спускаються з мотузками, потребують спеціальної спелеотехніки. Обов’язкові правила по збереженню печерного середовища: нічого з печери не виносити (окрім сміття), не смітити, не ламати вторинних утворень, не турбувати кажанів тощо. Перед спуском проводяться навчання, починаючи від техніки безпеки і закінчуючи геологією і топографією. Чернівецький спелеоклуб «Троглодит» періодично проводить такі навчання. Щоправда нині таких «романтиків», які хотіли би повзати під землею, значно менше, ніж у радянський час, коли люди шукали собі заняття поза «партійним контролем». Крім того, людина повинна любити природу, бо спелеологи лізуть у печеру для досліджень, а не для того, щоби нищити сталактити чи кристали, яким потрібно тисячі років аби вирости.

Українським спелеологам належить світовий рекорд: вони пройшли найглибшу печеру у Світі – Крубера Вороняча на території Абхазії. Її глибина2191 км.

Любов КАФАНОВА «Версії»

Запис У буковинських печерах жили монахи спершу з'явиться на Медіа-Версії.