Нещодавня загибель Павла Шеремета підтвердила це. Відомий журналіст загинув 20 липня в результаті підриву машини. Убивство журналіста – справа майже ритуальна для організаторів та натхненників. Йдеться завжди навіть не про конкретну особу, а про те, щоби «заткнути пельку» решті з цього невгамовного племені.

Павла поховали в рідному Мінську, піна обурення та обіцянок правоохоронців розкрити черговий резонансний злочин потроху затьмарилася іншими резонансними – не менш значущими для нашого суспільства  – справами. Від початку химерні сподівання на справедливість майже зійшли нанівець. Майже, бо надія ж помирає останньою…

І справа тут глибше, ніж тільки в Павлові. Шеремет став 65-м журналістом, який загинув за роки незалежності України. Офіційно визнаються пов’язаними з професією лише від 11 до 20 з цих смертей. Повний список знайдете у «Вікіпедії». Варто лише набрати «Вбивства журналістів в Україні». У буремні дев’яності таких було 4-5 щороку. Та пік убивств журналістів (понад десяток) припадає на 2014 рік.

Ось лише найгучніші.

1992. Вадим БОЙКО, керівник телепроекту «Молодіжна студія «Гарт».
1993. Володимир ІВАНОВ, головний редактор газети «Слава Севастополя».
1994. Георгій ГОНГАДЗЕ, журналіст Інтернет-видання «Українська правда».
1995. Ігор АЛЕКСАНДРОВ, тележурналіст, телеведучий, головний редактор, телевізійний менеджер, Слов’янськ.
1996. Василь Климентьєв, редактор газети «Новий стиль», Харків.
1997. Віталій РОЗВАДОВСЬКИЙ, фотокореспондент газети «2000».
1998. В’ячеслав ВЕРЕМІЙ, репортер газети «Вести»
1999. Ольга МОРОЗ, головний редактор газети «Нетишинський вісник», Хмельницька область.

Запис Міжнародна організація «Репортери без кордонів» долучила Україну до трійки найнебезпечніших для журналістської професії країн спершу з'явиться на Медіа-Версії.