Основними локаціями фестивалю стали Літературний целанівський центр та РК «Бартка». Окремі події транслюватимуться онлайн, що дозволить долучитися до фестивалю й тим, хто не зможе відвідати Чернівці особисто.

Під час ХVІ Meridian Czernowitz традиційно відбуватиметься благодійний збірдонатів на 2-й корпус Національної гвардії України «Хартія». Повна програма заходів: https://www.meridiancz.com/prohrama-2025/.  Вхід на всі літературні події фестивалю є безкоштовним.

Офіційне відкриття поетичних читань відбулося у Літературному целанівському центрі. Організаторка, CEO Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz Євгенія Лопата зазначила: «У фестивалі беруть участь ті люди, яких варто почути. Це письменники, які творять в умовах війни. Є й поети з Німеччини, а також учасниця зі Швейцарії. Деякі українські автори їхали з далекого Харкова, щоб презентувати тут свою поетичну книжку, хтось випрошував відпустку з фронту. Тож я думаю, що цих авторів справді варто почути». На відкритті виступив президент літературної корпорації Meridian Czernowitz Святослав Померанцев: «Поети Meridian Czernowitz часто виступають у бомбосховищах різних міст України. І я особисто знаю, що вірші допомагають вижити. Жити. Поети в усі часи знали: поезія існує, бо не може не існувати. На уроках хімії нам пояснювали, що кисень становить лише п’яту частину повітря, але саме завдяки йому ми дихаємо. Поезія – це кисень мови. Без неї вона всохне, втратить дух. Війна – суворий редактор. Я мрію про день, коли на відкритті фестивалю скажу: «Поезіє, дякую. Ми врятували тебе, а ти врятувала нас»».

Поетичні читання: Німеччина
Учасники: Вера Форневеґ, Мікаель Фоґель
Модерація та переклад – Петро Рихло

Вера Форневеґ (Vera Vorneweg). Вера Форневеґ зосереджує свою творчість на поетиці урбаністичного простору, ним вона переосмислює міські контексти, пам’ятники, історію — все це через призму поезії, що в діалозі з публічним середовищем. Від 2020-го активно працює з текстом у публічному просторі, створюючи твори на стінах, каменях, рулонних шторах, контейнерах тощо. У 2022 році вийшла її дебютна поетична книжка Kein Wort zurück («Ні слова назад»).

Вона «…пише на деревах, каменях, контейнерах, роллшайдах… намагаючись зафіксувати миттєвісність і минущість словами, щоб відібрати їх у плинності».  «Текст із вулиці — для вулиці».

Мікаель Фоґель (Mikael Vogel). Має шість поетичних збірок, серед яких Dodos auf der Flucht. Requiem für ein verlorenes Bestiarium (2018) — важлива робота про трагічне вимірювання біорізноманіття й зникнення видів. Його творчість глибоко етична: зокрема, вбачає своє завдання в голосі для зниклих, екологічній свідомості, поєднанні поезії й науково-архівного дослідження. Його стиль — це фактична поезія, яка через образ і факт змушує переживати страждання природи. Він отримав численні літературні відзнаки: Hermann-Lenz-Stipendium (2002), Medienpreis RAI Südtirol (2016), резиденції та стипендії між 2015 та 2022 роками

Фоґель працює з архівними джерелами та науковими фактами, водночас витончено формуючи поетичний ефект, що наближає читача до теми зникнення видів, екстинкції та кліматичної катастрофи.  Вірші з збірки «Dodos auf der Flucht. Requiem für ein verlorenes Bestiarium» вражають уявою й емоційним тягарем. Він описує і зникнення видів й застерігає про культурні втрати й кризу цивілізації, через призму «Homo destructivus» — людини-руйнівника.

Ця поетична зустріч об’єднала два полярні, але діалогічні підходи до мови й світу:
Вера Форневеґ — урбаністична поетка, що з поезією входить у простір міста, робить його «текстом», звертаючи увагу на красу та плинність буденного через свої емоційні інтервенції у візуальний ландшафт.
Мікаель Фоґель — еко-поет, що звертається до теми кінця біологічних і культурних світів, через поезію ставлячи людину перед її відповідальністю — аби не втратити і пам’ять, і саму можливість бути.

Чернівці знову стали містом-майданчиком, де перетинаються голоси та традиції з різних куточків світу. На фестивальних локаціях звучать різні мови— кожна з них несе власний ритм, образи та досвід. Поезія тут виходить за межі книжкових сторінок: вона зараз живе у залі Целанівського центру, двориках і просто на вулицях, творить діалог між культурами й поколіннями. Гості та містяни слухають, сперечаються, знаходять несподівані перегуки у словах, що подолали кордони.

Фестиваль триває, і кожен його день — це нагода стати свідком народження нових сенсів і зустріти світ у живому слові. Попереду — ще багато відкриттів.

На фото Місяць сяє над нічними Чернівцями, над сценами й вулицями, де звучало поетичне слово, а разом із ним — голоси війни й свободи.

Сьогодні, 7 вересня, фестиваль завершується, але у віршах, у зустрічах, у пам’ятних вечорах лишається його міць і ніжність — як сяйво цього Місяця, що бачив і нашу втому, і нашу надію.

Далі буде…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис У Чернівцях тривають XVІ міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про день 6.09.2024 за посиланням – ХV Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz відкрилися у Чернівцях

Субота, 7 вересня  

10:00 – 11:30

Лекція Йосифа Зісельса «11-й рік війни: складні відповіді на прості запитання»

Локація: Зал «Медіа» готелю Central Magnat Cinema, 1-й поверх  (вул. Кобилянської, 36).

Більше про зустріч з Йосифом Зізельсом за посиланням – «11-й рік війни: складні відповіді на прості запитання» – лекція Йосифа Зісельса.

11:45 – 12:45

Поетичні читання: Німеччина.

Учасники: Ульф Штольтерфот, Даніела Зіл. Модерує – Петро Рихло.

Локація: Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51)

13:00 – 14:00 – презентація поетичної збірки Дмитра Лазуткіна «Закладка» 

Модерує – Євгенія Лопата.

Локація: Зал «Медіа» готелю Central Magnat Cinema, 1-й поверх  (вул. Кобилянської, 36).

14:15 – 15:15 – публічне інтервʼю та розмова із Пітером Померанцевим про майбутню книжку «Як перемогти в інформаційній війні» (автор долучиться онлайн).

Локація: Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51)

Перехід на іншу локацію…

16:30 – 17:15 – публічне інтервʼю Романа Кравця із Артемом Чехом.

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124).

17:30 – 18:30 – презентація майбутньої поетичної збірки Ірини Цілик «Тонкий лід» 

Модерує  – Ярина Чорногуз.

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124). Буде трансляція.

18:45 – 19:45 – презентація нового роману Артем Чеха «Пісня відкритого шляху».

Модерує – Олександр Бойченко.

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124). Буде трансляція.

20:00 – 21:00 – читання Юрія Андруховича: «Оповідання під келих – 2. Ще новіші сторінки книжки, яка (не) пишеться» 

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124).

Більш детально про другий день Meridian Czernowitz за посиланням – ХV Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz. 7.09.2024

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис У Чернівцях тривають ХV Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz. День 7.09.2024… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відкриття Meridian Czernowitz 2024

П’ятниця, 6 вересня

12:30 – 13:00 – офіційне відкриття XV Міжнародних поетичних читань Meridian Czernowitz.

Локація: Літературний целанівський центр (вулиця Кобилянської, 51).

13:15 – 14:30 – поетичні читання: Німеччина.

Учасниці: Ульріке Альмут Зандіг, Урсула Крехель. Модерує – Петро Рихло.

Локація: Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51)

14:45 – 16:00 – літературні читання та розмова про проєкт «FRAGILE» (у співпраці із Штуттгартським літературним домом): листування між Даніелою Зіл, Ульфом Штольтерфотом (Німеччина) та Іриною Цілик, Ігорем Померанцевим (Україна).

Локація: Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51).

16:30 – 17:30

Презентація поетичної збірки Оксани Рубаняк «Дорога життя».

Модерує – Христя Венгринюк.

Локація: Зал «Медіа» готелю Central Magnat Cinema, 1-й поверх  (вул. Кобилянської, 36).

17:45 – 18:45 – презентація книжки Остапа Сливинського «Словник війни».

Модерує – Олександр Бойченко.

Локація: Зал «Медіа» готелю Central Magnat Cinema, 1-й поверх  (вул. Кобилянської, 36). Цю подію також транслюватимуть.

19:00 – 20:00 – презентація нової дитячої книжки Христі Венгринюк «Моя мама – гора». 

Модерує – Євгенія Лопата.

Локація: Зал «Медіа» готелю Central Magnat Cinema, 1-й поверх (вул. Кобилянської, 36). Буде трансляція.

20:15 – 21:15 – презентація книжки Богдана Логвиненка «Деокупація. Історії опору українців».

Модерує – Євгенія Лопата.

Локація: Зал «Медіа» готелю Central Magnat Cinema, 1-й поверх  (вул. Кобилянської, 36). Буде трансляція.

Субота, 7 вересня

10:00 – 11:30

Лекція Йосифа Зісельса «11-й рік війни: складні відповіді на прості запитання»

Локація: Зал «Медіа» готелю Central Magnat Cinema, 1-й поверх  (вул. Кобилянської, 36).

11:45 – 12:45

Поетичні читання: Німеччина.

Учасники: Ульф Штольтерфот, Даніела Зіл. Модерує – Петро Рихло.

Локація: Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51)

13:00 – 14:00 – презентація поетичної збірки Дмитра Лазуткіна «Закладка» 

Модерує – Євгенія Лопата.

Локація: Зал «Медіа» готелю Central Magnat Cinema, 1-й поверх  (вул. Кобилянської, 36). Буде трансляція.

14:15 – 15:15 – публічне інтервʼю та розмова із Пітером Померанцевим про майбутню книжку «Як перемогти в інформаційній війні» (автор долучиться онлайн).

Локація: Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51)

16:30 – 17:15 – публічне інтервʼю Романа Кравця із Артемом Чехом.

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124).

17:30 – 18:30 – презентація майбутньої поетичної збірки Ірини Цілик «Тонкий лід» 

Модерує  – Ярина Чорногуз.

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124). Буде трансляція.

18:45 – 19:45 – презентація нового роману Артем Чеха «Пісня відкритого шляху».

Модерує – Олександр Бойченко.

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124). Буде трансляція.

20:00 – 21:00 – читання Юрія Андруховича: «Оповідання під келих – 2. Ще новіші сторінки книжки, яка (не) пишеться» 

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124).

Неділя, 8 вересня 

10:30 – 11:30 – лекція Петра Рихла «”Я хочу небо на руки взяти”. Поезія і доля Зельми Меербаум-Айзінґер».

Локація: Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51).

11:45 – 12:45 – поетичні читання: Швейцарія.

Учасник: Юрґ Галтер. Модерує – Петро Рихло.

Локація: Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51)

13:00 – 14:00 – поетичні читання: Австрія.

Учасник: Роберт Проссер. Модерує – Петро Рихло.

Локація: Літературний целанівський центр (вул. Кобилянської, 51)

15:00 – 17:00 – показ короткометражних фільмів Міжнародного фестивалю кінопоезії «ZEBRA» за текстами учасників і учасниць Meridian Czernowitz 2010–2024 

Локація: Культурно-мистецький центр імені Івана Миколайчука (вул. Головна, 140).

Фільми будуть мовами оригіналу з українськими субтитрами.

17:30 – 18:15 – публічне інтервʼю Романа Кравця із Юрієм Андруховичем.

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124).

18:30 – 19:30 – презентація нової збірки оповідань Сергія Жадана «Арабески» (автор долучиться онлайн).

Модерує  – Олександр Бойченко.

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124). Буде трансляція.

19:45 – 21:00 – «Поет і перекладач»: літературний вечір Ігоря Померанцева та Олександра Бойченка.

Локація: РК «Бартка», 2-й поверх (вул. Головна, 124).

Вхід на всі заходи безкоштовний.

Про другий день Meridian Czernowitz за посиланням – ХV Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz. 7.09.2024

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис ХV Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz відкрилися у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кажи й ти,
кажи останнім,
висловлюйся.

Кажи —
проте ні не різниться від так.
Надай мовленому ще й смислу,
дай йому тінь.

Дай йому вдосталь тіні,
дай йому стільки,
щоб вистачило на тебе, розподіленого,
білого між ніччю і днем і ніччю.

Поглянь навколо:
бачиш, як всюди жвавішає —
конає! жвавішає!
Правду каже той, хто висловлює тінь.

Але маліє місце, де ти стоїш:
куди тепер, оголювачу тіней? куди?
Обстежуй вись і возносся.
Ти тоншаєш, стаєш непомітнішим, кращим!

Кращим. Якась нитка,
до якої він хотів спуститися, зірка,
щоб плавати унизу. Внизу,
де він бачить себе мерехтливим:
в мертвім зибу
слова блукливого.

Переклад Василя Стуса

ПАУЛЬ ЦЕЛАН /Paul Celan/ / Paul Antschel/

23 листопада 1920, Чернівці, Королiвство Румунія — 20 квітня 1970, Париж, Франція) — єврейський німецькомовний поет і перекладач.

27 січня 2024-го у КБУ «Чернівецький центр культурних послуг» відбулася поетична вистава театру «Зграя» за віршами Пауля Целана. Режисер спектаклю «Ти теж говори» – Світлана Попович.

Я тут самотній…

Я тут самотній, квітку попелясту
кладу у вазу, повну чорноти.
За склом живе твоє, сестрице, слово,
і сон мій пурхає нечутно навкруг мене.
Я весь в цвіту годин, що відцвіли.
Для птаха пізнього живиці я зібрав:
несе сніжинку він в своїм рожевім пір’ї;
зернятко льоду в дзьобі через літо.

Поезія Пауля Целана (переклад П. Рихла): Я тут самотній; Ти теж говори (переклад М. Фішбейна); Пісня в пустелі; Я чув, як казали; Вгорі, безшелесно; Фуга смерті; Близкість могил; Але…; Цинерарія; Вечір слів; Голоси; Земля була в них…; Псалом- І.

27 січня – Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. День, коли світ несе відповідальність за скоєні злочини та події, які не можуть бути забутими.

Фуга смерті

Чорне молоко світання ми п’ємо його вечорами
ми п’ємо його вдень і зрання ми п’ємо його уночі
ми п’ємо і п’ємо
Ми копаєм могилу в повітрі там лежати нетісно
В цій хаті живе чоловік він змій приручає він пише
він пише коли сутеніє в Німеччину твоя золотиста коса
Маргарито
він пише отак і виходить надвір і виблискують зорі
він посвистом псів своїх кличе
він свистить і скликає євреїв своїх і велить їм копати
могилу в землі
він наказує нам грайте хутко до танцю
Чорне молоко світання ми п’ємо тебе уночі
ми п’ємо тебе зрання і вдень ми п’ємо тебе вечорами
ми п’ємо і п’ємо
В цій хаті живе чоловік він змій приручає він пише
він пише коли сутеніє в Німеччину твоя золотиста коса
Маргарито
Твоя попеляста коса Суламіт ми копаєм могилу в повітрі
там лежати не тісно
Він гукає ви перші копайте-но глибше ви другі співайте
і грайте
він вийма з кобури залізяку він розмахує нею очі його
голубі
глибше вганяйте лопати ви перші ви другі
продовжуйте грати
до танцю
Чорне молоко світання ми п’ємо тебе уночі
ми п’ємо і п’ємо
в цій хаті живе чоловік твоя золотиста коса Маргарито
твоя попеляста коса Суламіт він змій приручає
Він гукає смерть потребує ніжнішої гри
смерть це з Німеччини майстер
він гукає жагливіш водіте смичками тоді ви полинете
димом
в повітря
тоді ви могилу дістанете в хмарах там лежати нетісно
Чорне молоко світання ми п’ємо тебе уночі
ми п’ємо тебе вдень смерть це з Німеччини майстер
ми п’ємо тебе вечорами і зрання ми п’ємо і п’ємо
смерть це з Німеччини майстер очі його голубі
він поцілить свинцевою кулею прямо в серце тобі
в цій хаті живе чоловік твоя золотиста коса Маргарито
він спускає на нас своїх псів він дає нам могилу в
повітрі
він змій приручає і марить смерть це з Німеччини
майстер
твоя золотиста коса Маргарито
твоя попеляста коса Суламіт

Цинерарія

Спис, перелітний птах, вже й мури лишились позаду,
біліє вже гілка над серцем, і море шумить понад нами,
пагорб яруги усипали зорі полудня —
зелень нетруйна, мов око, розкрите у смерті…
Ми ловимо в пригорщі світлий потік водоспаду:
ту воду темнавих глибин, де леза не вручать нікому.
Ти також виводила пісню, й ми ґрати сплітали в тумані:
можливо, ще з’явиться кат і знов наше серце заб’ється;
можливо, ще вежа гойднеться і шибениця постане;
можливо, ще ми заростем бородою й рудим стане
світле волосся…
Біліє вже гілка над серцем, і море шумить понад нами.

Дякуємо акторам, режисеру і всім, хто брав участь у виставі! Ще трохи інформації про виставу за посиланням – «Якась нитка, до якої він хотів спуститися, зірка, щоб плавати унизу…»

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис «Якась нитка, до якої він хотів спуститися, зірка, щоб плавати унизу…» – Пауль Целан спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ – дійство, побудоване на фундаменті культурної спадщини Чернівців, продукт генної та історичної пам’яті його мешканців. Метою фестивалю є повернення Чернівців на культурну мапу Європи й розвиток діалогу між сучасними українськими поетами та їх зарубіжними колегами.

З вітанням Фестивалю виступила Марина Кирилюк,  секретар Чернівецької міської ради.

Модератори заходу: Святослав Померанцев, президент літературної корпорації «Meridian Czernowitz»; Євгенія Лопата, директорка Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz. Перкладач: Оксани Матійчук, голова Українсько-німецького культурного товариства м. Чернівців, заступник директора Центру німецькомовних студій при центрі Gedankendach ЧНУ.

Директорці фестивалю Євгенії Лопаті вручили медаль за заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина. Нагороду передала представниця відділу культури посольства Німеччини Катаріна Шаупп-Карманн.

Святослав Померанцев звернув увагу на те, що Чернівці перше в рейтингу у конкурсі на звання «Книжкової столиці України – 2022», оголошеного Українським культурним фондом.

Дякуємо за позитив зустрічей  першого фестивального дня! Фестиваль продовжується…

Більше фото з відкриття фестивалю за посиланням – ХІІ МІЖНАРОДНИЙ ПОЕТИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ MERIDIAN CZERNOWITZ CТАРТУВАВ У ЧЕРНІВЦЯХ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис У Чернівцях стартував XII Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Науковець, доктор філології, перекладач  Петро Рихло до ювелею поета представив 10 томів перекладів Пауля Целана. Десятитомне двомовне (німецькою та українською) видання творів Пауля Целана виходило у «Видавництві 21» в серії «Меридіан серця» від 2013 року. І як написала Лілія Шутяк у рецензії до останньої книжка «Затьмарено»  10-томного видання творів Пауля Целана:  «…творця «абсолютного вірша» і винахідника «мови оніміння», який народився у Чернівцях і своєю творчістю продовжує зберігати це місто на культурній мапі світу».

ПАУЛЬ ЦЕЛАН /Paul Celan/ / Paul Antschel/

23 листопада 1920, Чернівці, Королiвство Румунія — 20 квітня 1970, Париж, Франція) — єврейський німецькомовний поет і перекладач

У рамках проєкту  «Літературні дні Пауля Целана 2020» від 23 листопада розпочалися літературні читання, дискусії та презентації книжок. На сторінках Paul Celan Literaturzentrum та Meridian Czernowitz у Facebook та  сайті Літературного целанівського центру відбувається по 2 лекції.  Дивилася, слухала 24 листопада –  «Сергій Жадан та Олександр Бойченко: Пауль Целан: між біографією та поетикою»…

Знаєш, простір цей безкінечний,

знаєш, тобі не потрібно летіти,

знаєш, усе, що в твоєму відбилося оці,

поглиблює нам глибину.

Сергій Жадан [офіційна сторінка]

ПРИ ВИНІ ТА САМОТНОСТІ, наприкінці

їх обох:

я скакав крізь сніг, чуєш,

з богом у далечінь – близькість, співав він,

це був

наш останній гін понад

перепони людей.

Вони схилялись, коли

чули нас над собою, вони

писали, вони

набріхували наше іржання

однією

зі своїх мальовничих мов.

 

«…Целан є ще одним надзвичайно характерним прикладом того, як історія вривається у людську долю і які спустошливі сліди вона може там залишити.
Його особиста біографія також позначена досвідом ґетто й концентраційних таборів, трагічною загибеллю батьків, відразливим антисемітським цькуванням і численними наклепами заздрісників…
Для Целана – як ліричного поета par excellence, як «Гельдерліна ХХ століття» – в історії був важливий насамперед сучасний момент, який вже іманентно є родовою властивістю лірики. На відміну від інших літературних родів, лірика розглядає історію переважно як внутрішню історію, зовнішні події передусім як психологічні події, а всякий сюжетний розвиток (якщо тут взагалі можна вживати таку категорію) – лише як метаморфози почуттів. Поезія – як і мистецтво загалом – несе на собі для Целана відбиток сьогодення, її „хронотоп” (скористаємось терміном М. Бахтіна) зветься „тут” і „тепер”.
Можна – я цілковито певен цього – читати це слово так або інак, можна ставити тут різні акценти: акут сучасності, ґравіс історії – в тому числі й історії літератури – і циркумфлекс – знак довготи – вічності. Я ставлю – мені не залишається жодного іншого вибору – я ставлю акут.Так поет визначив своє мистецьке кредо 22 жовтня 1960 р. у промові з нагоди присудження йому літературної премії Ґеорґа Бюхнера в Дармштадті»

Петро Рихло, «Історія і людська доля в німецькомовній ліриці Буковини», журнал «Ї», №56

 

Corona
Пауль Целан

Осінь ласує в мене з руки своїм листям:
ми подружились з нею.
Ми вилущуєм час із горіхів
і вчимо його знову ходити:
Час вертає назад у свою шкаралущу.

В люстерці – неділя,
у маренні спиться,
уста кажуть правду.

Мій погляд блукає до лона коханої:
наші очі стрічаються,
ми шепчемо темні слова,
ми кохаємось палко, як мак і пам’ять,
ми спимо, наче вина у мушлях,
як море в кривавому місячнім сяйві.

Ми стоїмо край вікна обійнявшись,
вони з вулиці нас розглядають:
вже час, щоби знати!
Вже час, щоб каміння навчилось цвісти,
щоб забилося серце в тривозі.
Вже час, щоб настав-таки час.

Вже час.

Переклад Петра Рихла

PSALM
Paul Celan

Niemand knetet uns wieder aus Erde und Lehm,
niemand bespricht unsern Staub.
Niemand.

Gelobt seist du, Niemand.
Dir zulieb wollen
wir bluhn.
Dir
entgegen.

Ein Nichts
waren wir, sind wir, werden
wir bleiben, bluhend:
die Nichts, — die
Niemandsrose.

Mit
dem Griffel seelenhell,
dem Staubfaden himmelswust,
der Krone rot
vom Purpurwort, das wir sangen
uber, o uber
dem Dorn.

“Niemandsrose”, 1963

 

Зараз саме час читати Пауля Целана. І підійти до будинку №3 на вулиці Саксаганського…

Ми, чернівчани, розкидані по всьому світу. Але є люди, які нас об’єднують, де б ми не були. Людмила Бикова-Холодова, випускниця СШ № 35 зараз живе і працює у Лейпцигу (Німеччина).  І поділилася з нами інформацією про відзначення 28 жовтня у Єврейському культурному центрі  ювілея Пауля Целана «Atemwende und Herzzeit. Briefe. Ein Dialog durch die Zeit». Це була мистецька постановка таких  учасників:  Mivos Quartet (NY) та Nate Wooley, Britta Shulamit Jakobi, Hanno Dinger. Концертне читання було присвячено частині життя Пауля Целана після того, як він приїхав до Парижа і опублікував там свою збірку «Atemwende» / «Злам подиху»/.  Про його зустріч з Інґеборґ Бахман у Відні переповіли  через  листування  «Herzzeit».

Далі буде…

Більше фото з зустрічей чернівчан за посиланням – 100 РОКІВ ТОМУ У ЧЕРНІВЦЯХ НАРОДИВСЯ ПАУЛЬ ЦЕЛАН…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис 100 років від дня народження Пауля Целана очима простих чернівчан… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Свого часу мала щастя відвідати (у жовтні, листопаді 2010 року) ювілейну виставку Івана Салевича у «Вернісажі». Я знайшла фото і деякі зараз завантажила.

Про сьогоднішню, 9 вересня, зустріч із скульптором Іваном Салевичем біля пам’ятника героям Буковинського куреня я взнала від старшого наукового співробітника Чернівецького художнього музею Альберта Комарі, за що йому вдячна. Я пропустила зустріч 8 вересня біля пам’ятника жертвам голодомору і політичних репресій на Буковині. А ось завтра, 10 вересня, відбудеться зустріч із Іваном Салевичем біля пам’ятника Паулю Целану, якому 23 листопада громадськість відзначає 100 років із дня народження (щойно пройшов XІ Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz із проектом «Пауль Целан 100»)…

Дякую друзям за спілкування про пам’ятник біля пам’ятника і про творців пам’ятників і скульптур, про героїв і антигероїв, жертовність та ідеалізм…

10 ВЕРЕСНЯ 2020. ПАМ’ЯТНИК ПОЕТОВІ ПАУЛЮ ЦЕЛАНУ

10.09.2020. ЮВІЛЕЙНА ВИСТАВКА ЗАСЛУЖЕНОГО ХУДОЖНИКА УКРАЇНИ СКУЛЬПТОРА ІВАНА САЛЕВИЧА

Заслуженого художника України, члена Національної спілки художників України Івана Миколайовича Салевича нагороджено Почесною грамотою Національної спілки художників України – за вагомий особистий внесок у розвиток українського образотворчого мистецтва, високий професіоналізм, активну участь у творчому та громадському житті спілки та з нагоди 60-річчя від дня народження. А також Почесною відзнакою (медаллю) Чернівецької обласної державної адміністрації та Чернівецької обласної ради «ВДЯЧНА БУКОВИНА» за багаторічну сумлінну працю, високу професійну майстерність, вагомий внесок у розвиток образотворчого мистецтва краю та з нагоди 60-річчя від дня народження.

Ювілейна виставка Івана Салевича розгорнута від 10 до 28 вересня. Сподіваємося, що скоро закінчиться «червона зона» і всі прихильники творчості Івана Миколайовича зможуть відвідати виставку.

Дякую Івану Салевичу за творчість, неспокій і Гегелівську діалектичну філософію…

Більше фото з події за посиланням – ІВАН САЛЕВИЧ – ХУДОЖНИК, СКУЛЬПТОР, ФІЛОСОФ…

Далі буде…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис Ювілейні зустрічі із Іваном Салевичем… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Завдяки численним інтерв’ю з людьми, які докладалися до творення образу, міфу і реальності Чернівців такими, якими ми їх знаємо, ми дійшли висновку, що Чернівці – це результат зусиль далеко не самих лише корінних чернівчан. І чимало з найяскравіших сторінок міста написані людьми, які народилися не тут, але місто стало для них другою батьківщиною, а вони для нього – рушіями.

Є й інші, які випурхнули з цього міста, як пташенята з гнізда – але завдяки своїм теплим спогадам, світлій ностальгії робили Чернівці відомими і омріяними далеко за межами окремих країн і навіть материків.

А є ще й такі, що навіть не були мешканцями Чернівців, та стали такими відданими Співцями нашого міста, що сміливо можуть називати його своїм. Серед них – письменник і поет, перший резидент проєкту «Пауль Целан 100» Юрій Андрухович.

Чернівці як географічна координата для пошуку Станіславова :) 

Рідний Івано-Франківськ через складність назви для іноземців Юрій Андрухович часто позначає описово, як «місто між Чернівцями і Львовом». Каже, що з винайденої ним «формули» співрозмовникові одразу стає багато що зрозуміло – і не лише географічно, а й культурологічно. «При згадці про Чернівці Пауль Целан – перший, хто виникає перед очима, – стверджує Андрухович. – Цей великий Поет працює на ваше місто і працюватиме. Відповідно треба відчувати вдячність до нього: він досі робить розголос про Чернівці. Адже він представник когорти, плеяди письменницької, він – явище, і завдяки Целану взагалі є сенс говорити про контекст цього міста. Є безпосередній місток від постаті Целана – до цього міста».

Саме задля Целана (і, звісно, заради Чернівців) перебував Юрій Андрухович у нашому місті, ставши першим гостем резиденції «Пауль Целан 100».

Фото MERIDIAN CZERNOWITZ

Йдеться про проєкт, покликаний переосмислити історичне та актуальне значення постаті Пауля Целана й поглибити культурні відносини між Україною та Німеччиною. Загалом учасниками резиденції стануть 10 митців (5 українських і 5 німецьких), кожний з яких протягом тижня мешкатиме у столиці Буковини та працюватиме над написанням есе про Пауля Целана (Юрій Андрухович, Сергій Жадан, Катерина Калитко на час виходу матеріалу вже відвідали місто). Для резидентів передбачаються виступи в Літературному целанівському центрі з читанням власних творів та обговоренням творчості Пауля Целана, екскурсії місцями відомого поета в Чернівцях, відвідування обласного архіву, вивчення оригінальних документів, пов’язаних із життям митця, знайомства та зустрічі з місцевою інтелігенцією, істориками, культурними діячами. По завершенні проєкту есе учасників вийдуть окремим виданням – українсько-німецькою антологією «Пауль Целан 100».

Місто через щілину в паркані й крізь піт, що заливає очі

Вважати Юрія Андруховича «майже буковинцем» дає підстави й те, що батько письменника замолоду кілька років провів у буковинському Сторожинці, навчаючись там у лісотехнікумі. Звісно, це було дуже давно, ще на зламі 40-х-50-х років, майбутній батько майбутнього Патріарха був геть молодим хлопчиною, тож і спогадами про цей період життя з сином ніколи не ділився. У Чернівцях же він точно бував, коли відвідував свого сина, який «виконував обов’язок перед соціалістичною батьківщиною» в лавах тодішньої радянської армії. Так, Сам Андрухович служив у Чернівцях. Точніше – у садгірському полку. Тож дещо встиг побачити ще тоді – через щілину в паркані, що оточував військове містечко.

Колишні казарми в Садгорі. Фото pogliad.ua

«Армійський період фізично був дуже важкий, – згадує письменник. – Для усіх нас, солдатів, це було ходіння по муках… Було спекотне літо, нам мало давали поспати, мало виділяли часу для себе. «Для себе» – можна було викроїти хіба з якихось власних годин, відведених на сон. Відбувалися якісь постійні абсурдні речі, коли замість військової підготовки ми займалися якимись роботами. Мабуть, ішлося про схеми, коли офіцери домовлялися з місцевими господарниками і здавали нас як робочу силу. Як-не-як, веселого там було мало, але якісь трагікомічні речі траплялися…»

Садгірське весілля і його наслідки

Згадуючи про армію у своїх літературних творах, Андрухович описував, як їх, солдатів, ганяли – то за Сторожинець на полігон, то до центру Чернівців у турецьку лазню. І перші, й другі способи «оглядин міста» були дуже побіжними – бо завжди доводилося бігти, у хмарі збитої солдатськими ногами пилюки, і бачити навколишній світ через піт, що заливав очі. І лише одного разу побачив більше, бо його возили в артполк, де розташовувався гарнізонний шпиталь: чомусь набрякла нога і потрібен був огляд хірурга.

А один спогад про «суворі армійські чернівецькі будні» особливо яскравий.

«Одного разу вночі ми спали смертельним сном – ці години дуже нами цінуватися, а на ранок нас мали гнати за Сторожинець на полігон, відповідно підйом мав бути не о 6 ранку, а о 5 по тривозі… – поринає Андрухович у спогади молодості. – А тим часом дещо трапилося.

В нашій роті всі були з вищою освітою. Троє курсантів (один з них – директор ресторану з тодішнього Дніпропетровська, другий – диригент симфонічного оркестру з Мінська, і третій – простий інженер з Житомира) вночі порушили статут: зникли з частини через шпарину в паркані й погуляли на садгірському весіллі. Зіткнулися з чернівецькою гостинністю, їх оточили увагою, і на ранок сержанти просто не спромоглися їх підняти. Ми схопилися по тривозі – а троє наших друзів лежать просто як трупи. Звісно, одразу з’ясувалося, що вони смертельно п’яні – адже лиш десь з годину тому повернулися з того весілля, лиш заснули – і не змогли встати… Це було жахливе зухвальство! Бо начальство весь час намагалося нас доводити до рівня якихось тваринок – а ці посміли повестися як вільні люди, самовільно пішли з частини, і ще й десь понапивалися!

Помста була страшна. Їх перед строєм голили налисо – вони і так були майже лисі, але їм машинкою повистригали якісь такі смуги на головах, і був це ще й дуже болісний процес… До речі, тепер якраз мода на такі зачіски. Потім їх на тій спеці змусили вдягнути протигази і виконувати складні бойові вправи. Якби хоч хтось з них мав би найменші проблеми зі здоров’ям – це була б вірна смерть. Бігти, маючи на собі близько 40 кг усього, падати, повзти, стріляти…

Та наш радіоінженер з Житомира, на щастя, навіть у цьому стані дуже прицільно стріляв. За ту складну вправу отримав найкращий бал. І коли зняв цю газ-маску, перевернув її, то аж вихлюпнув, вилив з неї піт… І тільки тоді, здається, протверезів і зрозумів, що відбувалося…»

Знайшовся компаньйон до коньяку

«Років через 15 знову почав відвідувати Чернівці, – продовжує письменник. – Ні, не тому через такий тривалий час, що я, може, зненавидів їх через армію – насправді мені дуже цікаво було побачити це місто, якого я насправді ж і не бачив. Хіба що турецьку лазню, але й її я до пуття не бачив:  знову ж таки піт заливав очі, бо нас туди і назад гнали…

Отже, у 98-му я вперше сюди приїхав уже як відомий письменник, на авторський виступ. Пам’ятається, разом з австрійськими колегами – двоє австрійських і двоє українських авторів. І познайомився з чоловіком, який сказав мені, що він викладає тут в університеті зарубіжну літературу і вже має кілька статей, написаних про мою творчість. Це був Олександр Бойченко. Я не кинувся його обіймати:  по-перше, я його не знав, а, по-друге, та чи мало є таких, які статті по моїй творчості написали? Вони вже й діставали потрохи мене, ці науковці. Але Сашко виявився ще й хорошим компаньйоном і до коньяку з кавою, що відповідно тоді зародилася ця дружба.

І загалом те перебування так приємно мене здивувало, що відтоді я Чернівці раз і назавжди полюбив і відтоді вже навіть без виступу, навіть приватно, навіть просто в гості люблю приїжджати.

Особливості чернівецької «інтелігентської тусовки»

«Пригадую, що тут, на вул. Кобилянської, ще не було такої кількості кафе і ресторанів, – озирається навкруги, ведучи бесіду на літньому майданчику кафе поруч з Целанівським центром, Патріарх. – Це явно змінилося. У нас тоді традиція склалася: чи після виступу, чи без виступу, але в нас був один пункт призначення – «Колесо» на Кобилянської. Ще оте, старе…

І там ми просили, щоби нас приймали в окремому «кабінеті» із такою кічевою шпалерою. І це вже був не тільки Бойченко, а певне коло людей, яке збиралося, коли я приїжджав. Досить часто тут були і Богдан Загайський, і Петро Васильович Рихло – ми з ним як германісти спілкувалися, художники – як-от Бума Тутельман. Це мене вражало у порівнянні з моїм Франківськом. У мене там теж була моя традиційна тусовка – хтось трохи старший за мене, хтось трохи молодший, але в нас воно було не таке поліетнічне і двомовне. Цікаво було, що тут тусувалися люди, які говорили різними мовами. Тобто двома – не скажу, що тут хтось говорив ще французькою чи іспанською, йдеться про українську і російську. І це було нормою. У нас же це дуже людей віддаляло. Російськомовні не крутилися біля нас у Франківську, то таки були різні світи – хоча не можна сказати, що були не знайомі між собою чи ворогували. Я так розумію, що це відгомін настрою і атмосфери тих габсбурзьких часів: тут до такої різномовності ставляться значно спокійніше. Виникали в цій тусовці різні чернівецькі автори – Борис Бунчук, Мирослав Лазарук. Були й такі, яких я раніше й не знав. Через дружину Сашка Бойченка долучалася значна частина медичної тусовки: якийсь видатний психіатр, чи видатний терапевт… Це теж було дивно: що все не так поділено професійно, як у нас у місті. Але мені пояснювали, що інтелігенції тут не так густо на квадратний метр, то вже як вона є, то тримається разом (вдає серйозного – авт.)».

Місто поетів, які виїхали…

Назвавши колись Чернівці «містом поетів, які втекли», Андрухович насправді не вважає таку ситуацією трагедією – ні колись, ні тепер.

«Це було, є і буде – людині притаманно змінювати місто, де вона живе, – каже письменник. – Тут не винні ні Чернівці, ні Коломия, ні Київ, ні Франківськ. Є доволі значний відсоток людей, які шукають самореалізації, – зокрема, і в тому, що їдуть геть. Ті поети, яких я мав на увазі в своєму тексті, – це поети «до залізної завіси», коли виїзд не пов’язувався з драмою, коли не означало, що виїжджаєш – це назавжди (як-от це було з Мішею Фішбейном).

Сам Целан уже в якийсь «останній вагон» застрибнув, бо «залізна завіса» тоді вже насправді виникала. Але Роза Ауслендер могла ще собі дозволити трохи в Америці жити, трохи сюди наїздити – це було ще «до залізної завіси». Думаю, що єврейській нації це притаманно – постійно переміщатися в цьому світі, тому, власне, так багато поетів звідси належали саме до цього етносу. Для них такий виїзд за океан, в Америку – це був один із спокійних варіантів, як влаштуватися в цьому житті. Сьогодні маємо іншу ситуацію – коли багато людей не для самореалізації їдуть, а просто для більшого заробітку. Обирають те, що десь їм заплатять тисячу євро. І якраз про поетів тут не йдеться. Їм ні тут, ні там не платитимуть за те, що вони поети. Тому це явище змінило суб’єктність. Це не пов’язане з творчою амбіцією завоювати світ…»

«Резиденція – можливість побути ближче до Целана та його міста»

«Не мав жодних вагань, чи приймати пропозицію участі в резиденції, – зізнається Андрухович. – Буваю тут так часто, як тільки можу, а можу, на жаль, не часто… Зазвичай це кілька разів на рік, але ніколи не складалося так, щоби це був цілісний період часу. І резиденція стала найтривалішим часом цього перебування (не рахуючи, звісно, піврічної служби в армії, яку проходив у Садгорі). Це не приїзд на власний виступ, і не на фестиваль, де численні учасники певною мірою затуляли собою Пауля Целана. А це можливість побути і ближче до Целана, і до його міста. Хоча зовсім розчинитися в цьому навряд чи вдасться:  ми живемо в іншому часі, і це об’єктивна обставина. Але відчути щось особливе саме в ювілейний рік, який завершує сторіччя Целана, сто років його присутності в поетичній пам’яті людства – його рідне місто тут, безумовно, відіграє вирішальну роль. Це місто, в якому Целан сформувався, поліфонічність його поезії значною мірою пов’язана з тим, що він не просто тут прийшов у світ, а й активно його вбирав: саме завдяки чернівецькій аурі, атмосфері. Сподіваюся, що цей час буде для мене не тільки продуктивний, а й особливий і незабутній. Це можливість запізнати архівні речі, документи – тогочасні, звісно; можливість відвідати місця, безпосередньо з ним пов’язані… Напевно, все це спрацює і дасть ефект.

Запланував такий підхід: спробую нарешті Целана перекладати. Відберу трохи його поезій – і це буде молодий Целан. Впевнений, що розпочати цю роботу треба тепер. Бо коли ці ночі пролетять і я повернуся до свого місця – щось буде втрачено. А важливо розпочати тепер, і це буде поштовхом для пізнішого написання якихось речей.

Фото Альони Чорної, shpalta.media

Целан – страшенно складний для розуміння поет. Мені уявляється, що він, народившись у румунський період, міг піти в бік румунської мови. Та на певному етапі своєї творчості Целан пішов доволі ризикованим шляхом у виборі мови – він став поетом німецькомовним. Чому цей шлях ризикований? Тому що він обрав дуже консервативну структуру німецької мови: вона дуже впорядкована, а він її хаотизував. Тобто він настільки любив ту мову, в якій працював, що дозволяв собі експериментувати з нею. І мені це страшенно цікаво! Я далекий від того, щоби власний досвід ставити поруч, але як поет, який працює українською, скажу, що вона набагато пластичніша за німецьку і дозволяє собі значно більше «вольностей». Але все одно це завжди цікаво:  змагатися з мовою, вносити в неї якісь невпорядковані, хаотичні речі, випробовувати її постійно.

Перекладати і створювати власний текст – це різні процеси. Ви нічого особливого не побачите ззовні: письменник однаково заходить в свій комп’ютер, думає і щось записує. Але при перекладі є ще один активний учасник процесу – оригінал. І тут є ще один рівень відповідальності. Адже погано перекласти великого поета – це просто вчергове його вбити. І це несправедливість: коли люди іншої культури, які не знають мови і не можуть читати його вірші в оригіналі, отримують поганої якості переклад – неоковирний і незрозумілий…»

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис ЧЕРНІВЦІ ЮРІЯ АНДРУХОВИЧА спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Першим резидентом програми літературної резиденції «Пауль Целан 100» був Юрій Андрухович. Сама ж резиденція передбачає участь в програмі заходів, які присвячені Паулю Целану. Загалом організатори запросили до участі 5 українських та 5 німецьких літераторів, письменників, перекладачів. Вони проживатимуть протягом тижня в Чернівцях у різні періоди з липня до кінця вересня.
Резиденція «Пауль Целан 100» триватиме протягом трьох місяців. Наступні етапи проєкту «Літературні дні Пауля Целана 2020» – його презентація на Форумі видавців у Львові (17-20 вересня), Літературні дні Пауля Целана у Чернівцях (21-23 листопада), представлення антології «Пауль Целан 100» із двомовними текстами резидентів про Пауля Целана у п’яти містах Німеччини (5-11 грудня) та на Лейпцизькому книжковому ярмарку (18-21 березня 2021 року, Німеччина). Всього буде реалізовано 28 подій.

Модераторка: кураторка проєкту «Літературні Дні Пауля Целана 2020» Євгенія Лопата.
Відкрила пресконференцію прес-секретар Міжнародної літературної корпорації MERIDIAN CZERNOWITZ Лілія Шутяк.

14 липня 2020-го у Літературному целанівському центрі у Чернівцях відбулося відкриття виставки графіки художника Олександра Ройтбурда до книжки Сергія Жадана «Тамплієри» (2016).

Відкрив виставку Святослав Померанцев, керівник видавництва MERIDIAN CZERNOWITZ та поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ.
З вітальним словом виступив головний рабин Чернівецької області Менахем Мендель Гліценштейн.
Відбулася автограф-сесія Сергія Жадана.

Виставка працюватиме щодня з 14 до 18 липня з 13:00 до 20:00. Вхід вільний (тільки в масках). Захід відбувається у рамках проєкту «Czernowitz сьогодні: світське культурне єврейське життя 2020» за підтримки Dutch Jewish Humanitarian Fund.

17 липня, п’ятниця, 18:30 – дискусія про Пауля Целана та поетичні читання за участю Сергія Жадана та Катерини Калитко. Модератор: Олександр Бойченко. Локація: Літній театр у парку ім. Т. Шевченка (вулиця Садова, 1А). Вхід вільний (тільки в масках).
Проєкт “Літературні Дні Пауля Целана 2020» відбувається за підтримки Kulturstiftung des Bundes в кооперації зі штутгартською спілкою Ukrainisches Atelier für Kultur und Sport e.V.

… Кривава епоха з жаром в утробі
відходить, лишаючи всім свободу.
Поети стоять над нею в жалобі –
салютують її відходу.

Небо над нею таке бездонне,
таке глибоке, таке предвічне.
Поети чекають, коли вона здохне.
Напишуть потім щось ліричне.

Сергій Жадан, збірка «Список кораблів»

Дякую за спілкування, вірші, спонукання до дій…

Більше фото з подій за посиланням: СЕРГІЙ ЖАДАН І ПРОЄКТ «ЛІТЕРАТУРНІ ДНІ ПАУЛЯ ЦЕЛАНА 2020»

та СЕРГІЙ ЖАДАН, ОЛЕКСАНДР РОЙТБУРД, РАБИН, «ТАМПЛІЄРИ», ЧЕРНІВЦІ, СОБАКА…

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Сергій Жадан і проєкт «Літературні Дні Пауля Целана 2020» у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У суботу, 22 червня, в Літературному целанівському центрі (вул. О. Кобилянської, 51) свою дебютну поетичну збірку під такою назвою презентуватиме Павло Матюша.

У книжці представлений паризький період життя автора. Це історія кохання і досвіди, які, за словами Ґемінґвея, «до кінця днів залишаються з тобою». Що та як з цієї книги «зачепить» читача, залежить не лише від змісту книги, але й від готовності читача зануритися в цю поезію, її меланхолійність і паризьку нервовість, знайти  знайомі ландшафти й любов і ніжність цих рядків… І знайомство з автором теж обіцяє бути цікавим.

Хоча, скільки не описуй вірші – їх треба читати.

Модераторка майбутньої презентації – Лілія ШУТЯК.

Запис «Париж. Сплін»… Це про Пауля Целана і про Павла Матюшу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Переклад – Петро Рихло
Художник – Гельґа фон Льовеніх
Модератор – Лілія Шутяк

«Мовні ґрати» – третя двомовна поетична книга Пауля Целана, що з’явилася в 1959 р. у видавництві «С. Фішер ферлаґ». Вона містить вірші, які виникли від початку 1955 – до кінця 1958 рр. й означають радикальну зміну в Целановій поетиці: перехід до так званої «сірішої» мови. 33 поезії збірки ввібрали в себе важливі біографічні, політичні й естетичні події та явища й окреслюють дійсність, яку необхідно «знайти і здобути». В поетологічному сенсі вони відзначаються своїм яскраво вираженим новаторським характером. Як і дві попередні книги «Мак і пам’ять» та «Від порога до порога», що вийшли українською та німецькою мовами, «Мовні ґрати» продовжують серію «Меридіан серця. Бібліотека німецькомовної літератури».
Гельґа фон Льовеніх – художниця, живе і працює в Берліні. Малярський діалог з творами поезії та музики є головною темою і центром тяжіння мистецької діяльності Гельґи, що знаходить своє втілення насамперед в акварелях, колажах та інших художніх техніках. Показовими в цьому сенсі є її інтерпретації лірики Рози Ауслендер, Пауля Целана, Зельми Меербаум-Айзінґер, Гільди Домін, Райнера Кунце та Ельзи Ласкер-Шюлер.
Інформація з сайту Мiжнародна Лiтературна Корпорацiя MERIDIAN CZERNOWITZ

Книга Пауля Целана в перекладі Петра Рихла надрукована у чернівецькому видавництві «Книги — ХХІ».

ОКО, РОЗПЛЮЩЕНЕ

Години, травневої барви, холодні.
Те, що більше не має наймення, гаряче,
чутне в устах.

Голос Нікого, знову.

Болюча глибінь очних яблук:
повіка
не загороджує шлях, вія
не перелічує того, що настаєє.

Сльоза, половинна,
найпрозоріша лінза, рухлива,
достачає тобі образи світу

Пауль Целан,
переклад Петра Рихла

Зараз саме час читати “Мовні ґрати”. Далі буде…

Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис Поетична збірка Пауля Целана «Мовні ґрати» в перекладі Петра Рихла спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Які враження «поетичні графіті» викликали у відомих і не дуже відомих чернівчан? З’ясовували «Версії».

Олег Любківський, художник:

Мені ці графіті сподобалися.  Вважаю, що це сучасна інтелектуальна форма настінних розписів, яка личить місту. Крім того, це розпис з художнім смаком і з ненав’язливою формою в порівнянні з агресивними підлітковими «графіті». Такі вуличні твори нерідко практикуються. Зокрема, бачив у Любліні кілька, і навіть збільшені старовинні фото у простінках, де мали бути вікна – це додає шарму і атмосфери будинку і місту в цілому. у Базелі ціла глуха стіна розписана вікнами, ніби продовження сусіднього будинку, і ще виглядає, ніби на нього падає тінь.

Графіті у Любліні

Варто цю ідею підтримати і дати розвинутися цій традиції, щоб міське середовище прикрашалося не тільки громіздкою і безкультурною рекламою, але і мистецькими складовими сучасного мислення. А чиновники… чиновники нічого не кажуть про надбудови, спиляні дерева, розбиті тротуари, недоглянуті газони і т.д.? Саме у буферній зоні ЮНЕСКО, до речі.

Мистецтво вуличного середовища безкінечне, і ним мають прикрашати місто люди з художньою уявою. Взагалі варто опрацювати концепцію настінних розписів у центрі міста, а чиновникам краще виконувати свої безпосередні обов’язки.

Олексій Каспрук, міський голова:

До мистецтва я особисто ставлюся дуже позитивно. Але і в словах чиновників є частка правди: ці мистецькі акти можна було погодити. І я особисто зробив би все для того, щоб ідея була погоджена, і художник зміг її втілити.

Олег, студент:

Частка правди є в тому, що кажуть чиновники. Так, можливо, такі речі потрібно погоджувати. Але всі розуміють, що значно простіше піти і зробити, аніж довести чиновнику, що це – добре. Тому це якесь «прокляття культури». Неважливо, хто це робив- легально, нелегально – він спровокував розмови, реакцію.

Можливо, це зроблено нелегально, але це не означає, що воно не має права на існування. Культура , як на мене, не повинна імплементуватися в русло закону. Культура – це щось відірване від бюрократії. Маємо вже приклад культури, заангажованої владою – соцреалізм. Як бачимо, там було не надто багато якісних зразків мистецтва. Культура – це явище ескапізму, можливо (від англ. escape — втеча; втекти, врятуватись; втеча від дійсності, втрата реальності). І якщо кожен митець буде запитувати: а чи можна я це зроблю? – тоді одна з головних частин культури і мистецтва буде нівельована.

Якщо хтось захотів щось зробити – це класно, особливо якщо люди справді натхненні тим, чим справді є Чернівці, а не своїм бажанням привітати когось з днем народження чи написати «Я кохаю тебе, Маруся». І вандалізм у цьому випадку – це якраз не те слово. Вандалізм – це агресивне свідоме нищення культури.

У цьому випадку я не бачу нищення на будинку, який сам буде стертий з лиця землі. Навпаки – це нагадування чернівчанам і гостям, що це місто якось відрізняється від інших міст України, можливо – і від інших міст Європи. Намагання показати, що «ви ходите не простими вулицями». Аби це місто було відомим, а не якимось загомінком Європи.

Ця інтервенція не дисонує  з містом і його історією. Можливо, такі методи й можуть привести до погіршення зовнішнього вигляду міста. Але зазвичай громадянське суспільство більш-менш адекватне і намагається зробити своє місто кращим. І я мало вірю в те, що ті, хто справді хочуть щось зробити, роблять щось погане.

На жаль, громадянське суспільство міста зараз доволі пасивне, і міськрада не готова з ними співпрацювати. Міська рада навіть не знає тих, з ким вона може співпрацювати. Можливо, міські інституції скомпрометували себе. І митці не бачать сенсу йти до чиновників, бо зараз світ відкритіший, аніж будь-яка міська влада.

Чернівці можуть піднятися якраз завдяки культурі. Архітерктура і література – це те найбільше, що наше місто дало світові. А вандалізм – це якраз білі пластикові вікна в буферній зоні. Відкриті люки на вул. Шевченка, в які можна впасти. Засилля реклами в старому місті. Наміри продати будинок, де жив Пауль Целан, приватним особам. Втрата конкретних місць і пам’яті про великих людей.

Намагання ж нагадати поезію, яка забута і якою зараз чернівчани не живуть, намагання показати, що є за нами – це не вандалізм. Ми не єдині люди, які є в цьому місті і знаємо лиш дуже близьких нам поетів. А інше, те, що не стало надбанням нашої масової культури, ми не знаємо.

Звісно, слабка надія на те, що люди, які побачать ці графіті, побіжать куувати «Загублену арфу» в книгарні. Але це спроба через щось простіше і легше – показати елітарне. І казати, що це неправомірно – це вузько.

Наразі ніхто з «культурних терористів» не взяв на себе відповідальності за мистецькі акції. Кажуть, що серед авторів «поетичних графіті» був іноземець, який після перфоменсу покинув межі України, навіть не сподіваючись на такий неоднозначний відгук у суспільстві. А за півтора тижні графіті на Барбюса облили білою фарбою.

Згадалася відома історія про те, як визнаний найкращим з тих, що нині живуть у США скрипалів 39-літній Джошуа Белл (Joshua Bell) змін заробити, граючи в підземному переході метро у Вашингтоні, тільки 32 долари і 17 центів. Він грав твори Крейслера, Шуберта, Массне і Баха на скрипці Страдіварі. За 45 хвилин повз нього пройшли понад тисячу людей, і тільки одна жінка впізнала Белла. Квитки на його концерти вартують від ста доларів.

Цікаво, величину якого рівня хотіли приборкати чернівецькі чиновники?

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Художники проти чиновників. «Прокляття культури»? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Mon cœur de pierre est gros.
Ou j’en ai gros sur lui.
Il est lourd.
Rhapsode monotone
et Orphée avaient la phorminx
en commun.
Et les orphéonistes ?
Ils ont du phorminx ?
Ils savent où est la variété.
Je didactique la chanson
déjà lestée
pour danter la leçon
naturellement.
Le diaphragme noir tout autour ?
Il fanfare ?
Le diaphragme est le centre
de la vie émotive et intellectuelle
avant Platon…

Extrait, Philippe Beck, 2002

«…І все капарю вірші, згорнувшись у калачик.
Мов струни ліри — тіні (їх купаю, як м’ячик)…
Штиблети каші просять? Овва, і це пусте!»

Моя циганерія, Артюр Рембо (Arthur Rimbaud) , переклад Василя Стуса

«… Між тіней-привидів складав я вірші щирі,
Коліном в груди вперсь і грав, немов на лірі,
На гумі, видертій з розбитого взуття.

Моя богема, Артюр Рембо (Arthur Rimbaud), переклад Юрія Покальчука

Зарубіжну поезію переважна більшість з нас знає з перекладів.  Французьку також. Французька мова – особлива своєю мелодійністю. Французька мова – мова кохання, пісень, поезії. І автори перекладів мимоволі теж докладають до тексту легкого забарвлення і своїх емоцій, інтонацій, ритму…
І ще стосовно поезії. Пригадується вислів з «Лексикону прописних істин» Гюстава Флобера: «Поезія. Абсолютно непотрібна, вийшла з моди». Трохи неочікувано… І сам «Лексикон» – свого роду безмежний словник словесних формул, певна провокаційна гра за особливими правилами. Також привабливою є ілюзія поетичної прози… Не применшуючи заслуг прози, напевно, поезія – це інша сила й інший Всесвіт.
Виходячи з того, що Міжнародний поетичний фестиваль «MERIDIAN CZERNOWITZ» відбувся уп’яте, поезія приваблює, об’єднує, вона актуальна і, поза сумнівом, має свою особливу роль. Поступ. Сила. Акт. Пластика. Мистецтво.
І Музи не мовчать…

5.09.2014
Лекція «З одного боку, і з іншого…Стосунки Пауля Целана та Рене Шара»
Локація: Чернівецькоий національного університету ім.Юрія Федьковича
Учасники: Бертран Бадью (Франція)
Перекладачі: Тарас Івасютин

У своїй доповіді  французький вчений-дослідник з Вищої Педагогічної Школи Бертран Бадью зупинився на листуванні між Паулем Целаном та французьким поетом Рене Шаром. Уперше на фестиваль (узагалі до Чернівців) завітав з Парижа Ерік Целан, син всесвітньовідомого німецькомовного поета Пауля Целана.

06.09.2014
Подія: Поезія з Франції
Локація: Центральний палац культури, пл. Театральна, 5
Учасники: Філіпп Бек
Модератори-перекладачі: Тарас Івасютин

Філіпп Бек / Франція

Народився 1963 р. в Страсбурзі.
Французький письменник, поет і філософ. Проживає в Парижі, професор Нантського університету.
У 1994 р. отримав ступінь доктора філософії у Вищій школі соціальних наук у Парижі під керівництвом Жака Дерріда. Від 1995 року працює доцентом філософії Нантського університету, де викладає естетику, поетику, історію філософії, політичну філософію.
Філіпп Бек постійно бере участь у літературних заходах, наукових конференціях, читає доповіді в університетах та культурних інституціях усього світу. Його поезії звучали під час численних фестивалів у різних містах світу: Берлін, Амстердам, Рим, Монреаль, Шанхай, Пекін, Стамбул.
У березні 2013-го Монреальський симфонічний оркестр під керівництвом Кента Нагано створив композицію на основі книги Філиппа Бека “Dans de la nature”.
Від жовтня 2013-го Филіп Бек – Голова Комісії поезії Національного центру книги.

Під час зустрічі була презентована нова книга Філіппа Бека “Opéradiques”.

… Les arts ne se donnent pas la main : l’insociable sociabilité se tend en chacun, rhybride, couvert et entouré. Par boustrophes, reptations, documents striés, échos et mots dégelés.

D’où l’avenir d’un siècle à mains sous les toits pivotés.

На Фестивалі  книгу  “Opéradiques” не продавали. Але можна, напевно, замовити в Інтернеті.

Єдина з моїх світлин, де Філіпп Бек посміхається…

А тут посміхаються і Галина Драненко, Бертран Бадью та Ерік Целан…

Je ferai remarquer à Charles
qu’en allant à Nantes
il savait combien il serait payé
et que la musique
dans les esprits d’aujourd’hui
vaut plus cher que la poésie.
Il a raison “sur la forme”
et non “sur le fond”, et s’il a consenti
à lire à la Nuit de la Poésie,
c’est pour avoir d’abord consenti
à être mal payé,
à être respecté sur le fond
d’un irrespect.
Il est inélégant de jalouser
la musique, du coup.
Je le dis à Charles,
qui est un des êtres les plus foncièrement
bons qu’il me soit donné de connaître.
Il me dira qu’il ne jalouse pas la musique,
mais si, il la jalouse.
Au moins dans l’expression de sa colère.

Poésie, musique. Philippe Beck

… Dessous, il y a une clé d’or.
Comme sous le champ au printemps ?
La serrure est loin dans l’apparence.
C’est une clé seule en hiver.
Homme creuse dans de la terre.
Il y a une cassette de fer.
Montagne miniature.
Serrure est dure à voir.
Des yeux doivent s’employer.
Serrure est discrète d’un côté.
La clé aime le côté.
Tour de clé infini
se précise.
Rhumain trouve la manière
de tourner la clé.
Chercherie en hiver.
Eté fait oublier la clé ?
Et le vent sévère ?
Pronom Personnel est dedans.
Il est quelqu’un ou la clé ?
Conte est la serrure infinie
maintenant.
D’où son entretien.

Philippe Beck

…Philippe Beck endosse, on le sait, la poésie depuis son origine et la reprend à son propre compte, rythme, et à sa propre respiration, interrogation, déconstruction, transformation, de façon extrêmement structurée, c’est un livre très composé, la musique n’y est pas pour rien… Devant Opéradiques , ce livre-monstre, donc, on se sent intimidé autant qu’attiré et admiratif, y compris par le côté protéiforme…

[note de lecture] Philippe Beck, “Opéradiques”, par Isabelle Baladine Howald
3.04.2014

А ті, хто любить поезію, чекають і на нову книгу – переклад поезій  “Opéradiques” Філіппа Бека, на нові вірші поетів… І не тільки французьких…))

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора і SergyiS

Запис Про що говорили Музи у Чернівцях… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

(Фото деяких подій фестивалю 6.09.2013 -Поетичні читання… «Herzkeime»:
 http://versii.cv.ua/pohlyad/iv-mizhnarodnij-poetichnij-festival-meridian-czernowitz-poetichni-chitannya -herzkeime/23427.html  )

7 вересня на розі вул. О. Кобилянської та вул. Челюскінців відбулося відкриття літературного Целанівського центру. Але це дійство скоріше декларація про намір. Керівником центру призначено професора Петра Рихла, літературознавця, перекладача, доктора філологічних наук.

Продовження – http://versii.cv.ua/pohlyad/iv-mizhnarodnij-poetichnij-festival-meridian-czernowitz-den-drugij/23491.html

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора і SergiyS

Запис Відкриття літературного Целанівського центру спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Пауль Целан
(1920-1970)
23 листопада 1920 року у Чернівцях народився німецькомовний поет та перекладач Пауль Целан.

«…Целан є ще одним надзвичайно характерним прикладом того, як історія вривається у людську долю і які спустошливі сліди вона може там залишити.
Його особиста біографія також позначена досвідом ґетто й концентраційних таборів, трагічною загибеллю батьків, відразливим антисемітським цькуванням і численними наклепами заздрісників…
Для Целана – як ліричного поета par excellence, як «Гельдерліна ХХ століття» – в історії був важливий насамперед сучасний момент, який вже іманентно є родовою властивістю лірики. На відміну від інших літературних родів, лірика розглядає історію переважно як внутрішню історію, зовнішні події передусім як психологічні події, а всякий сюжетний розвиток (якщо тут взагалі можна вживати таку категорію) – лише як метаморфози почуттів. Поезія – як і мистецтво загалом – несе на собі для Целана відбиток сьогодення, її „хронотоп” (скористаємось терміном М. Бахтіна) зветься „тут” і „тепер”.
Можна – я цілковито певен цього – читати це слово так або інак, можна ставити тут різні акценти: акут сучасності, ґравіс історії – в тому числі й історії літератури – і циркумфлекс – знак довготи – вічності. Я ставлю – мені не залишається жодного іншого вибору – я ставлю акут.
Так поет визначив своє мистецьке кредо 22 жовтня 1960 р. у промові з нагоди присудження йому літературної премії Ґеорґа Бюхнера в Дармштадті.»

Петро Рихло, «Історія і людська доля в німецькомовній ліриці Буковини», журнал «Ї», №56

PSALM
Paul Celan

Niemand knetet uns wieder aus Erde und Lehm,
niemand bespricht unsern Staub.
Niemand.

Gelobt seist du, Niemand.
Dir zulieb wollen
wir bluhn.
Dir
entgegen.

Ein Nichts
waren wir, sind wir, werden
wir bleiben, bluhend:
die Nichts, — die
Niemandsrose.

Mit
dem Griffel seelenhell,
dem Staubfaden himmelswust,
der Krone rot
vom Purpurwort, das wir sangen
uber, o uber
dem Dorn.

“Niemandsrose”, 1963

Пауль Целан покінчив із собою, кинувшись у Сену з мосту Мірабо.

«20-го квітня 1970 року, ввечері, він непомітно покинув своє напівпорожнє паризьке помешкання на авеню Еміль Золя, № 6, яке він так і не встиг як слід обжити, щоб більше ніколи не повернутися. Своїм останнім пристановищем він обрав воду – первинну стихію, з якої з’явилося життя. Для нього це було поверненням до першовитоків. Смерть у воді – це лагідна смерть. Вона імітує ілюзію життя – плин, рух, вир, дзюрчання. Коло над ним зімкнулося, назавжди…»
Петро Рихло, «Під мостом Мірабо струмує Сєна …»

«Ноктюрн»
Пауль Целан

Не спи. Будь на прю готов.
Тополі співучі в путь
також з вояками йдуть.
В чашах озер – твоя кров.

Зелених скелетів тан.
Розірвано хмарну вись.
Як з вістря холодна слизь,
стікає твій сон із ран.

Світ – це жорстокий звір,
що в місячну ніч проник.
Бог – його злобний рик.
Жах застила мій зір.

Переклад Петра Рихла

20 листопада у «Literatur Cafe» відбувся вечір “Феномен Пауля Целана”, присвячений творчості Пауля Целана. На зустріч шанувальників поезії Пауля Целана був запрошений Петро Рихло, літературознавець, перекладач, доктор філологічних наук, автор монографії «Поетика діалогу. Творчість Пауля Целана як інтертекст».
Модератор заходу — Інга Кейван.

Петро Рихло напередодні повернувся з Польщі.
В анонсі «Literatur Cafe» я прочитала про вечір «Феномен Пауля Целана»
і подумала, що вже цього разу Петро Рихло презентує довгоочікувану книги листувань Пауля Целана та Інгеборг Бахман.
Навіть на першому поверсі «Української книги» у вівторок перепитала, чи є нова книга Петра Рихла.
Сказали, що Петро Рихло вжє є, але про нову книгу не знають.
Вечір почався вчасно (а хіба з Петром Рихлом може бути інакше?), і на протязі двох годин я мала велике задоволення і раділа можливості послухати великого поета про великого поета.
У кожного перекладача, так іноді говорять, є своя абстрактна модель процесу перекладу.
І я з цим не погоджуюсь.
Бо мистецтво перекладу є одночасно незбагненою таємницею. Яка лишається сам на сам з поетом і з поетом-перекладачем.
«Збагнути концепцію вірша – головне в перекладі вірша», – так окреслив свій закон перекладу Петро Рихло…

Псалом
Пауль Целан

Ніхто не зліпить знову нас із глини та землі,
нікому наш прах не обмовити.
Ніхто, нікому.

Слава во вишніх тобі, Ніхто.
Для тебе любо хочемо
цвісти.
Тобі
навстріч.

Ми є Ніщо,
були Нічим і будемо
надалі, квітоцвітні:
Ніхтотроянда,
Ружоніц.

Із маточки
душею світлою,
з тичинки пустонебом
пелюстя червоніє
багрянословом, коли співаємо ми
про, про, таки про
колючки.

Переклад Івана Лучука

“Він ніколи не відвертався від злободенних проблем сучасності, від її ідеологічних суперечностей. У своїй знаменитій „Фузі смерті” він доторкнувся до найболючішого нерва повоєнної історії – теми виродження сучасної й буцімто цивілізованої людини в бестіального монстра, що ніхто до нього не наважувався зробити, що дехто – як, наприклад, німецький філософ Теодор Адорно зі своєю тезою про неможливість поезії після Аушвіцу („Негативна діалектика”) – навіть вважав варварством. Однак Целан знайшов для цих злодіянь нову мову, і ця мова виявилася адекватною своєму часові. Тому він також політичний поет, вірші якого відкривають найглибші рани нашого часу, рядки якого зіткані з турбот і страхів, марень і візій сучасної людини.”
Петро Рихло, «Історія і людська доля в німецькомовній ліриці Буковини».

“…Пауль Целан не залишив передсмертного листа, він просто пішов з дому й не повернувся. Його дружина гадала, що він поїхав до Праги. Це була його давня мрія – побувати у місті, де жив рідний йому за духом Франц Кафка. Але чи таким уже спонтанним було його фатальне рішення? В календарі поета під датою 19 квітня 1970 виявлено власноручний запис французькою мовою: “Dеpart Paul” (“Відбуття Пауля”). Цю коротку, написану про себе мовби з чужої, далекої перспективи фразу, підкреслено двічі. Отож він чинив цілком свідомо. Але чи було це самогубством у звичному сенсі, чи, може, радше відтермінованим убивством? Подібно до мільйонів інших євреїв, він став пізньою жертвою Голокосту, який наздогнав його через чверть століття у комфортному Парижі. На його робочому столі залишилися ключі від квартири, знятий з руки годинник і розкрита біографія Гельдерліна з виділеними словами Брентано: “Часом цей геній стає темним й опускається в гіркий колодязь свого серця”.”
Петро Рихло, «Під мостом Мірабо струмує Сєна …»

Corona
Пауль Целан

Осінь ласує в мене з руки своїм листям:
ми подружились з нею.
Ми вилущуєм час із горіхів
і вчимо його знову ходити:
Час вертає назад у свою шкаралущу.

В люстерці – неділя,
у маренні спиться,
уста кажуть правду.

Мій погляд блукає до лона коханої:
наші очі стрічаються,
ми шепчемо темні слова,
ми кохаємось палко, як мак і пам’ять,
ми спимо, наче вина у мушлях,
як море в кривавому місячнім сяйві.

Ми стоїмо край вікна обійнявшись,
вони з вулиці нас розглядають:
вже час, щоби знати!
Вже час, щоб каміння навчилось цвісти,
щоб забилося серце в тривозі.
Вже час, щоб настав-таки час.

Вже час.

Переклад Петра Рихла

Вже вдома я вкотре відкрила книгу  з перекладами Пауля Целана різних авторів, віршами німецькомовних авторів в перекладі Петра Рихла і читаю…
Щиро вдячна Петру Рихлу за можливість почути, збагнути, відчути «непомильне слово»…

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Запис “Целан хотів бути тільки німецькомовним поетом…” спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Мойсей  Фішбейн, можливо, один із найдосконаліших, найвправніших, найталановитіших українських перекладачів поезії, – відзначив подарункове видання «Райнер Марія Рільке. Сто поезій у перекладі Мойсея Фішбейна» Петро Рихло, директор австрійської бібліотеки при Науковій університетській бібліотеці. – Ця книга видана з великою любов’ю, ілюстрована картинами Мікалоюса Константінаса Чюрльоніса, це особливе видання, зроблене в сувенірному вигляді, і якість цих перекладів – вражає. Нещодавно з’явилася рецензія на це видання. Так от, рецензент називає мову, якою здійснено переклади – українською мовою 21 століття.

Серед цікавих новинок – також книга Артура Шніцлера «Повернення Казанови. Царство снів» – у пречудовому перекладі Наталії Іваничук. А також твір Йозефа Вінклера «Вивезена» – історія життя українки Нєточки Ілляшенко, яку автор знайшов в одному карінтійському селі. Вона була вивезена з України під час другої світової війни, згодом одружилася там, і залишилась жити в Австрії. Отож, книжка – це велика розповідь Нєточки (Йозеф Вінклер записував розповідь на диктофон) про колективізацію, Голодомор, депортацію, післявоєнне життя чужинкою в бідному австрійському селі…

Петро Рихло проанонсував також книгу листувань Пауля Целана та Інгеборг Бахман та збірку творів австрійського драматурга, поета і журналіста харківського походження Юри Зойфера. Їх видадуть до кінця цього року.

Згадав також Петро Рихло книжки Ґустава Майрінка «Білий Домініканець», Ельфріде Єлінек «Що сталося після того, як Нора покинула свого чоловіка, або Підпори суспільств», збірник перекладів про Галичину «Була собі Галичина». Усі ці книги можна буде знайти чи замовити в книжних крамницях. А от узяти до рук стилізоване під першодрук українське видання ранньої прози Франца Кафки «Споглядання» (у перекладі Василя Лозинського) – можна буде хіба що в Науковій бібліотеці ЧНУ. Адже наклад цієї раритетної збірки оповідань – лише 200 примірників.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис «Відчуваю лють і гнів від неякісних перекладів» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Учасники зустрічі спитали  Тараса Возняка  стосовно минулорічної публічної дискусії на тему «Навіщо Україна?». Дійсно, досить провокаційна тема і запитання. Але іноді завдяки таким запитанням аспекти істинності нам відкриються зовсім іншими і несподіваними.
Час переформатування українського суспільства  продовжується. 25-30 сімей олігархів, які володіють майже всіма статками України, 15%-20% – зародковий середній клас, а всі решта – злидні, розграбований український народ. Таке співвідношення не може довго продовжуватися…
А ось чи надовго мораторій продажу землі в Україні ніхто не міг однозначно відповісти. До 2013 року поки ще діє, але чи на довго? А взагалі: чи продаж землі чи України?…

Також присутні чернівчани позаздрили західній столиці стосовно культурного, літературного та мистецького життя Львова. І пригадали Богдана-Ігоря Антонича, Генрика Збєжховського, Івана Франка, Іоана-Георга Пінзеля, Бруно Шульца, Зигмунта Гаупта, Василя Пачовського… А чого тільки вартує словник львівської ґвари…І львівське богемне життя видається чернівецьким провінціалам утаємниченим, але яскравим і виразним. І книги, які купуються, або друкуються у Львові, мають обов’язково пахнути львівською кавою. І ми розмовляли про те, як має бути оформлена книга, чим вона пахне, чим приваблює. В старовинних книгах є взагалі щось міфічне: папір з водяними знаками, шкіряна палітурка, золочений зріз книжкового блоку, назви шрифтів та письма – курсив, унціал, устав, півустав, рустика, бастарда, версали, фрактура…

“…Те, що Чернівці створені чотирма культурними елементами – австрійським, гебрайським, українським і румунським – дуже відрізняє місто від сусідніх галицьких міст, що постали на польському, гебрайському та українському первнях. Це призвело не тільки до виділення Буковини ще за Австрії в окрему адміністративну одиницю Герцогство Буковина (Herzogtum Bukowina), але й розділило долю Галичини й Буковини аж до сталінської окупації і врешті незалежності України.
Між розпадом імперії та українською незалежністю було сімдесят років трагічної европейської історії, які докорінно змінили етнокультурну карту цілого краю. У Чернівцях і Львові витворилися доволі відмінні політичні культури. І часом це призводило до різних політичних наслідків. Якщо у Львові чи Станиславові відносини між етнічними групами і їхніми політичними нуртами були доволі жорсткі, що призвело до кривавих міжетнічних зіткнень і взаємних депортацій українців та поляків, то ситуація у Чернівцях була набагато м’якшою. Попри загальне невдоволення румунським пануванням, вона залишала певний люфт…”
Тарас Возняк, “Чернівці. Дух дихає там, де хоче”, часопис “Ї”, №56,
ЧЕРНІВЦІ CZERNOWITZ CERNĂUŢI טשערנאװיץ

У свою чергу Тарас Возняк з не меншим захопленням говорив про Чернівці, про його мистецьку спадщину і сьогодення. На Буковині величезна літературна школа: Пауль Целан, Елієзер Штейнбарг, Роза Ауслендер, Ольга Кобилянська, Дмитро Загул, Георг Дроздовський… А зараз в Чернівцях є сильні постаті: Петро Рихло, Олександр Бойченко.
– Петро Рихло – чи не Іван Франко наших днів?…
Коли я прийшла додому після зустрічі з Тарасом Возняком, то взялася перечитувати «Загублену арфу» Петра Рихла.
Зараз читаю і часопис «Ї» № 65 – «Франц Йозеф І. Приватно», який я придбала у «Літературному кафе». Тепер із лаконічним підписом Тараса Возняка. Бо після зустрічі відбулася автограф-сесія.
Художник-графік Олег Любківський поцікавився продовженням чернівецької теми часопису «Ї».
– Чи не з’явиться №56 частина 2 “ЧЕРНІВЦІ CZERNOWITZ CERNĂUŢI טשערנאװיץ”   ?
– Справа у коштах.
Олег Любківський зголосився ілюструвати новий чернівецький часопис.
Сподіваюся і вірю, що знайдуться кошти на все інше…

Незалежний культурологічний часопис “Ї” –
http://www.ji-magazine.lviv.ua/index.htm .

Тетяна Стрільчик, «Версії»,
фото автора

Запис Семантичне гніздо, журнал «Ї» та живе спілкування не тільке блогерів… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За чотири дні у рамках Міжнародного поетичного фестивалю «MERIDIAN CZERNOWITZ»  відбулося близько 50-ти різнопланових культурних подій: поетичні вечори, автограф-сесії, концерти, вистави, нагородження, виставки… 

Мегі і Нільсен

І ще багато цікавого мені розповіла волонтер фестивалю  Мегі Стерлікова.
Мегі – студентка 3 курсу факультету іноземних мов за спеціальністю англо-український переклад, грає на бас-гітарі та співає в групі «Qu’est-ce que c’est?» (Кес-ке-се – у чому справа), художниця.
А на фестивалі Мегі працювала  з поетом-музикантом із Данії Нільсеном. 

Нільсен ( Данія)
Народився безіменним.
Хрещений як: Клаус Бек-Нільсен.
Оголошений мертвим у 2001 року.
2002-2011: генеральний директор транснаціональної корпорації Das Beckwerk, яка займається розробкою серійних фотографій, відео-фрагментів, вистав, опери, інсталяцій, концертів, музичних альбомів, революцій та інших історичних подій і кількох творів художньої літератури.
2011-12: отримав річну заборону на публічні виступи у Скандинавії.
19 січня 2012: Нільсен або Святий Нільсен став постлюдиною.
Інформація з сайту фестивалю

Існує безліч версій історії життя Клауса Бека-Нільсена і міфів про нього. Постать Клауса Бека-Нільсена була предметом сотень інтерпретацій і навіть академічних досліджень та дисертацій. Але кожна така історія породжувала і нові міфи. Та не одна з цих історій чи міфів не є правдою. У всякому разі, саме в цьому нас переконують на особистому сайті Нільсена (Nielsen). І ще одне. Вочевидь, посилюється вплив на людей «світу віртуальної реальності», коли аспекти людської особистості все частіше сприймаються тільки інформаційно. Духовні цінності перетворюються на щось штучне і другорядне. Чи треба тоді сприймати постлюдину як перспективу нової духовності? Не думаю…

– Мегі, як ти стала волонтером фестивалю? Твій вибір поета Нільсена був запланованим?
– Моя однокурсниця розповідала мені, що працювала волонтером на фестивалі в минулому році. А щоби працювати з іноземцями, бажано знати якусь іноземну мову. Я зацікавилася цим, на початку серпня познайомилася на сайті з учасниками цьогорічного фестивалю. Мою увагу привернула біографія поета-музиканта з Данії Нільсена (Nielsen). У 2001 році він був оголошений мертвим. А 19 січня цього року став «пост людиною». Від 2002 до 2011-го Нільсен не мав імені та підписувався в листах до Юрія Андруховича, який є його другом, «some body», що означає «якесь тіло». Крім того, поет спалив усі документи, що засвідчують особу Клауса-Бека Нільсена.

– Нільсен – людина несподівана, в чомусь непередбачувана, така, що на неї звертають увагу. Чи важко було супроводжувати таку неординарну особистість?  Ви одразу порозумілися?

– За день до фестивалю мені сказали купити йому корінь імбиру, а ще за два тижні до нього знайти білу сукню. Але коли Нільсен прийшов на офіційне відкриття фестивалю, у Мармуровій залі звернув увагу на дівчат-муз у рожевих сукнях. Нільсену зразу ж захотілося виступати у рожевій сукні і бути «(власною» музою фестивалю. Коли я побачила його уперше, то якось зніяковіла, спілкування спочатку було трохи напруженим. Коли ж розповіла, що я теж музикант, у нас одразу ж виникла перша тема для розмови. Виявилося, що ми з ним слухаємо одних виконавців. Серед найулюбленіших гуртів він виділяє THE TALKING HEADS.

Ми навіть з ним заспівали пісеньку, на честь якої названо гурт, в якому я співаю. Нільсен подорожує світом і вільно володіє принаймні чотирма мовами: данською(його рідна), англійською, німецькою, французькою, щось розповідав мені про іспанську, може, ще трохи знає з арабської, перської, бо свого часу побував в Ірані, Іраку та Афганістані. Нільсену сподобалися Чернівці, він дуже захопився нашим університетом.

– Чула, що ви своєрідним способом шукали реквізити і вбрання для виступу на літньому майданчику біля «Sorbonne»…
(І мене особисто дивує сполучення “сигарно-поетичний вечір” і Nielsen…)
– Нам треба було знайти для виступу жіноче взуття на підборах 42 розміру. Звичайно, знайти таке трохи складно. Перше, куди ми пішли, був театр. У театрі нам відмовили, Нільсен під час концерту навіть поскаржився на цю відмову. На жаль, я трохи занедужала, мала температуру, боліло горло, але втрачений голос не завадив піти до «Реміксу» та обирати гітару для виступу. А взуття ми все ж знайшли у найближчому секонд хенді.

Нільсен хотів грати всередині клубу, на жаль, дозволу на це не дали через те, що то вечір був сигарний. У гримерці я зустрілась із Юрієм Андруховичем і впевнилася, що й він не до кінця розуміє спосіб життя Нільсена.

Нільсен – вегетаріанець. У Чернівці він приїхав із застудженим горлом, але ліків не приймає. Тільки натуральні продукти, ось чому я й шукала імбир до його приїзду. Він надає перевагу зеленому чаю без цукру, але з медом. А ще він дуже любить, як я помітила, помідори та огірки, тож я пригостила його овочами та фруктами зі свого саду. Одного разу він сказав мені :«I think maybe it’s time for cucumber» (Гадаю, що вже час з’їсти огірок). Українську кухню випало скуштувати на Цецено останнього дня фестивалю і йому дуже сподобалася наша мамалига.

– Фестиваль вже завершився. Гості роз’їхались. Чи продовжуєш спілкуватися з Нільсеном та з іншими учасниками фестивалю?
– Нільсен поїхав 10 вересня. Не думала, що мені буде так цікаво працювати з ним, я робила це для душі, для свого задоволення. Крім Нільсена, я познайомилась ще з багатьма чудовими поетами, перекладачами, організаторами та просто волонтерами. Була би рада займатися цим наступного року, а Нільсен пообіцяв приїхати ще раз. Він передав мені диски зі своєї музикою, якщо когось зацікавить, то я виставлю «Вконтакті» музику разом із його віршами (тексти до пісень), але англійською та данською.

– Мегі, фестиваль допоміг тобі вдосконалити мову?
–  Не тільки. Робота на фестивалі переконала мене, що я обрала спеціальність, у якій себе  бачу. Перекладач – дуже цікава професія.
– Бажаю тобі на наступному фестивалі бути не тільки волонтером, перекладачем, а й мати персональну виставку картин і виступ свого гурту «Qu’est-ce que c’est?».

Василь Махно: “Я – український поет, який просто живе за океаном” 

А мені, авторові цих рядків, першого дня фестивалю поталанило зустрітися з Василем Махном (Україна-США).

Василь Махно — поет, есеїст, перекладач. Живе у США. Він приїхав у Європу в рамках європейського турне, братиме участь у Форумі видавців у Львові, літературному фестивалі у Польщі та фестивалі Бруно Шульца в Дрогобичі. Його вірші та есе перекладалися польською, англійською, сербською, німецькою, вірменською, російською, румунською та словенською мовами. Перекладає сучасну польську, американську та сербську поезії. Належить до Асоціації українських письменників та PEN Club (США).

фрагмент зустрічі – http://youtu.be/CIf3_surbu0

Слухачі спілкувалися з Василем Махном під час автограф-сесії і наступного дня на поетичних читаннях у Художньому музеї.

«…кілька запитань полишаються без відповіді:
– білий папір – чи легше писати на піску
на камені в повітрі. Бути поетом
книги повітря поетом книги піску
поетом книги пагорба. Легше бути
білими шатами – закресленою літерою –
важливо бути зерном піску –
зіницею риби – пам”яттю рослини –
тягучою кров”ю кактуса…»
Диптих про поезію

«В епоху всесвітньої глобалізації та Інтернету не важливо, де ти живеш. Головне – ким ти сам себе вважаєш, якою мовою пишеш. Я – український поет», — відповів Василь Махно на запитання, чому у програмі фестивалю зазначено «США — Україна» і що все ж є первинним.
Літературний герой Василя Махна, боксер з Бучача «доподоржувався» до Юніонсквер. Побачив світ. А ми, хто так далеко не подорожує, теж можемо бачити  світ завдяки подорожам автора і його героїв. Боксер, звичайно, не елемент декорації того світу, який він випробував на власному досвіді. Прототип героя, Стів, свого часу зустрівся Василю на 14 вулиці. Вулиці без назв… Ілюзія і реальність.  І ще, як  зазначив  Василь Махно, стереотипи. У кожного свої. Як у голлівудській історії… Але це мій погляд на Новий  світ…

«може й тому на обкладинці «Схими»
тінь мандрівця що заходить за схили…»
«Джаз з Орфеєм»

Я й собі  помандрувала до Дрогобича, про що згодом розповім обов’язково…

Поет-урбаніст, фотограф-любитель і трішки бард

І ще насолоджуюсь образами, метафорами із збірки віршів «Mapewwwo» переможця конкурсу на участь в «Поетичній прогулянці» від Meridian Czernowitz Ярослава Гадзінського.

«Опущене зморшкувате обличчя літа
важко вдихає цей важкий пил шахової дошки
помічаючи всі зайві кадри кліпів в кліпаннях вій,
наприкінці гри чи вже просто поза нею».
Велика шахівниця полів

Поет-урбаніст, трішки бард, фотограф-любитель.
Народився на Чернігівщині.
Мешкав у Ніжині, Києві та Вроцлаві.
«Почав писати вірші на початку 2000 року. Любов до поезії несподівано прийшла через невинне шкільне захоплення органічною та неорганічною хімією. Тому поезія для мене була ланцюгом необоротних хімічних дослідів та реакцій. Вже потім я дрейфував в сторону містики та урбанізму. Справжнім творчим стимулом для розвитку мене яко піїта була Ніжинська літературна студія та смолоскипіське літературне середовище. Ось така от генетична модифікація. А щодо вподобань, то це дуже великий пласт: починаючи із Мацуо Башьо (перша книга поезії серйозно прочитана та осмилена, через яку спонтанно і почалася моя творчість) й закінчуючи величезним житловим масивом сучасної української та зарубіжної літератури».
Інформація з АЖ – інтернет-видання про сучасне мистецтво.

«Зроби так, щоб я почав вірити
не лише в те, що бачу за вікном.
натільні хрестики висотних кранів
давно розчинилися під тонким пір’ям
кислотних жар-птиць
кожної скороминущої осені…»
Камери спостережень. Ярослав Гадзінський

Час серця (Herzzeit) від Петра Рихла

Під час Міжнародного поетичного фестивалю посол Німеччини в Україні Крістоф Вайль від імені німецького президента Йоахіма Гаука вручив Петру Рихлу нагороду — орден «За заслуги перед ФРН». Цієї осені має вийти друком  книга  Петра Рихла і  Лариси Цибенко  «Листування Пауля Целана з Інґеборґ Бахманн».  Петро Рихло перекладав лише листи Целана, а Лариса Цибенко  – тільки листи Бахман.

Чи завершився фестиваль?

Особисто для мене — ні…
Кожний свідомо лишає простір для власних інтерпретацій баченого і почутого на фестивалі.
Хоча зізнаюсь, що маю тепер біля десятка нових книжок, багато фото, переглядаю сайт фестивалю — і все це, як у калейдоскопі. Безліч різноманітних вражень складається у просторову яскраву мозаїку спогадів, вражень, асоціацій…
Дякую, Фестивалю!

Тетяна Спориніна, «Версії»

Запис Мозаїка зустрічей та спостережень. Частина 2. Про музикантів, поетів, мандрівників і перекладачів фестивалю… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Міжнародний поетичний фестиваль «MERIDIAN CZERNOWITZ»
стартував, мандрував, дарував, дивував, читав, співав, презентував, завершився…
Незабутні моменти, амбіційність, несподівані відкриття, яскраві події, творчі зустрічі, емоційність – зрештою, ІІІ фестиваль дійсно незрівняний. Як і попередні.
І не варто шукати, чого бракувало цьому фестивалю, адже кожний міг знайти те, що йому співзвучне.
І вже почалася підготовка до наступного фестивалю …
І він теж буде матиме прихильників, критиків, перспективу і продовження…

Подія: “Herzzeit” – поезія Пауля Целана у виконанні Петра Рихла та Марка Бєлорусця.
Локація: Будинок Пауля Целана

Листок пам’яті  Паулю Целану
Георг Дроздовський

Той, хто шукає хвилю,
передчуває море.

Той, хто марить про морок,
заклинає смерть.

В темні безодні слова
ти ринувся за обома:
слово хвилею стало,
з хвилі виросла ніч.

Їхніми скалками
були твої вірші,
яких можна діткнутися тільки наосліп,
не довіряючи образам,
що їх пізнали
запечатані очі.

Одначе ми відаєм:
Той, хто тобі дарував їх,
вдаряв у струни кіфари,
навіть якщо Еврідіка
не повернеться більше ніколи,
ні Суламіт з попелястим волоссям,
яке ти з болем
голубив.

Волосся, розчесане вітром,
розтеклося у хвилі.
В ній порятунок.
Спи у цій певності,
спи, любий брате!

Переклад Петра Рихла

Петро Рихло – літературознавець, перекладач, доктор філологічних наук, професор кафедри зарубіжної літератури та теорії літератури Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.  Модератор поетичних читань.
Під час Міжнародного поетичного фестивалю посол Німеччини в Україні Крістоф Вайль від імені німецького президента Йоахіма Гаука вручив Петру Рихлу нагороду – орден «За заслуги перед ФРН».

Зима
Пауль Целан

Тепер, матусю, сніжно на Вкраїні…
Вінець Месії – мов разок страждання…
Моя сльоза тебе уже не стріне.
З усіх постав – лиш горде німування…

Ми вже при сконі – чом не спиш, бараче?
Цей вітер теж не стлумить наші схлипи…
Чи й справді є ще в цім холоднім шлаці
серця-знамена й руки-смолоскипи?

Я не змінився в цих темнотах світу:
що жде мене – рятунок чи офіра?
З моїх зірок тріпочуть, наче віти,
урвані струни прегучної ліри…

Година руж повисне невблаганно
і згасне. Лиш одна… понад руїни…
Що виросло б, матусю, – квіт чи рана, –
коли б і я зник у снігах Вкраїни?

Переклад Петра Рихла

З книги “Решетки языка”
Пауль Целан

Нет,
не голос, а
поздний шорох, дан, чужевременно,
твоим помыслам в дар,
наконец пробужденный сюда,
он – зародыш листа, сообразного оку,
сочится, глубоко процарапан,
живицей,
не рубцуясь.

Переклад Марка Бєлорусця

Марк Бєлорусець – перекладач з німецької, публіцист.
Модератор поетичних читань.
Володар премій:
Премія Австрійської республіки для перекладачів (1998);
Премія Андрія Білого, Санкт-Петербург (2008);
Премія за переклади Міністерства освіти, мистецтва та культури Австрійської республіки (2010).

Я СЛЫШАЛ
Пауль Целан

Я слышал, что есть
в воде камень и круг,
и слово одно над водой,
оно камень в круг замыкает.
Я видел, мой тополь спускался к воде,
я видел, как плечи он зарывал в глубину,
я видел, как к небу корнями он молит о ночи.

Я за тополем вслед не спешил,
я просто с земли подобрал его мякоть,
обликом царственно схожую с оком твоим,
и, сняв с тебя цепи словес,
стол окаймил, где лежал этот мякиш отныне.

С тех пор я мой тополь не видел.

Переклад Марка Бєлорусця

Близькість могил
Пауль Целан

Чи знає ще хвиля Південного Бугу,
яку тобі, мамо, чинили наругу?

Чи відають ще вітряки серед поля,
як же серце твоє знемагало від болю?

Чи ж ні осокір, ні верба неспроможні
розвіять твій сум, твої думи тривожні?

Чи з посохом квітнучим ходить ще Бог
між пагорбів світлих і темних відрог?

Чи стерпиш, матусю, як в давні роки
ці тихі, німецькі, болючі рядки?

Corona
Пауль Целан

Осінь ласує в мене з руки своїм листям:
ми подружились з нею.
Ми вилущуєм час із горіхів
і вчимо його знову ходити:
Час вертає назад у свою шкаралущу.

В люстерці – неділя,
у маренні спиться,
уста кажуть правду.

Мій погляд блукає до лона коханої:
наші очі стрічаються,
ми шепчемо темні слова,
ми кохаємось палко, як мак і пам’ять,
ми спимо, наче вина у мушлях,
як море в кривавому місячнім сяйві.

Ми стоїмо край вікна обійнявшись,
вони з вулиці нас розглядають:
вже час, щоби знати!
Вже час, щоб каміння навчилось цвісти,
щоб забилося серце в тривозі.
Вже час, щоб настав-таки час.

Вже час.

Переклад Петра Рихла

ПСАЛОМ
Пауль Целан

Кто вылепит снова нас из земли и глины,
Кто заговорит наш прах – никто.
Никто.

Восславлен же будь, Никто.
Ради тебя мы
хотим расцветать.
Навстречу
тебе.

Ничто были мы,
есть мы и будем
всегда, расцветая:
розой-Ничто, розой-
Никому.

За-
вязью душевно светлой,
пыльцою небесно пустынной,
венчиком рдяным
от слова-раны, что возвещали мы
над, о над
тернием.
Переклад Марка Бєлорусця

Цієї осені має вийти друком  книга  Петра Рихла і  Лариси Цибенко  «Листування Пауля Целана з Інґеборґ Бахманн».  Петро Рихло перекладав лише листи Целана, а Лариса Цибенко  – тільки листи Бахман.

Відкладений час
Інґеборґ Бахманн

Надходять суворі дні.
На невідь коли відкладений час
видніє на горизонті.
Доведеться тобі зав’язати шнурки
і прогнати собак на багнища.
Тому що риб’ячі тельбухи
вже задубіли на вітрі.
Ледве тліє багаття люпину.
Твій погляд блукає в тумані,
на невідь коли відкладений час
видніє на горизонті.

Потойбіч тоне твоя кохана в піску,
він запорошує їй волосся,
він затуляє уста їй,
він прирікає її на мовчання,
він потверджує, що вона смертна
і готова прийняти розлуку
після кожних обіймів.

Не оглядайся.
Зашнуруй черевики.
Собак віджени.
Рибу викинь у море!

Надходять суворі дні.

Переклад Петра Рихла

Від порогу до порогу
Пауль Целан

Кажи й ти,
кажи останнім,
висловлюйся.

Кажи —
проте ні не різниться від так.
Надай мовленому ще й смислу,
дай йому тінь.

Дай йому вдосталь тіні,
дай йому стільки,
щоб вистачило на тебе, розподіленого,
білого між ніччю і днем і ніччю.

Поглянь навколо:
бачиш, як всюди жвавішає —
конає! жвавішає!
Правду каже той, хто висловлює тінь.

Але маліє місце, де ти стоїш:
куди тепер, оголювачу тіней? куди?
Обстежуй вись і возносся.
Ти тоншаєш, стаєш непомітнішим, кращим!

Кращим. Якась нитка,
до якої він хотів спуститися, зірка,
щоб плавати унизу. Внизу,
де він бачить себе мерехтливим:
в мертвім зибу
слова блукливого.

Переклад Василя Стуса

Stumme Herbstgeruche.
Пауль Целан

Stumme Herbstgeruche. Die
Sternblume, ungeknickt, ging
zwischen Heimat und Abgrund durch
dein Gedachtnis.

Ein fremde Verlorenheit war
gestalthaft zugegen, du hattest
beinah
gelebt.

Фрагмент читань можна послухати на  YouTube – 
http://www.youtube.com/watch?v=UOGi-fbV0GA&feature=youtu.be

Продовження – http://versii.cv.ua/pohlyad/mozayika-zustrichej-ta-sposterezhen-chastina-2-pro-muzikantiv-poetiv-mandrivnikiv-i-perekladachiv-festivalyu/18740.html

Тетяна СПОРИНІНА, “Версії”,
фото автора

Запис Мозаїка зустрічей та спостережень… Частина І спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Студенти презентували  двомовний сценічний колаж «Час серця» за листами Інґеборґ Бахманн та Пауля Целана

 Мій погляд блукає до лона коханої:

наші очі стрічаються,

ми шепочемо темні слова,

ми кохаємось палко, як мак і пам’ять,

ми спимо, наче вина у мушлях,

як море в кривавому місячнім сяйві…

Пауль Целан, 1948.

Їхнє кохання літературознавці називають незвичайним та загадковим. Можливо, через те, що Пауль та  Інґеборґ були знані та відомі німецькомовні поети, до того ж такі різні… Що по черзі крізь довгі роки побачень і розлуки роздмухували свої почуття один до одного, що їхня любов, зрештою, переросла у віддану дружбу… Інґеборґ – родом із австрійської родини, її батько свого часу вступив до лав націонал-соціалістичної фашистської партії. Та 1948 році у Відні вона несподівано знайомиться із Паулем Целаном, чернівчанином, який називав себе «втраченою людиною»…

– Здавалося б, між такими людьми мало виникнути відчуження, проте Інґеборґ стає ініціаторкою близьких стосунків з Паулем, саме вона передусім живить їх, – розповідає директорка музею-синагоги Ґрьобціґа Маріон МЕНДЕС. – Їхні почуття не вичерпувалися лише якоюсь людською приязню. Їх єднала і спільна любов до німецької мови, якою вони творили, і культурна спадщина габсбургської монархії. Пізніше Пауль Целан одружується з француженкою Жізель де Летранж, знатного французького дворянського роду. Та через кілька років він намагається відновити стосунки з Інґеборґ, щоби дати один одному те, що не встигли під час першого знайомства у Відні.

Кілька років тому листування Пауля Целана і Інґеборґ Бахманн з’явилось друком у Німеччині. Тож у пані Маріон Мендез виникла ідея – на основі листування створити виставу  за участю молодих виконавців з Чернівців та землі Саксонія-Ангальт. Зокрема, узяти участь у цьому сценічному колажі запросили студентів ЧНУ (факультету іноземних мов, а також відділення журналістики філфаку). Вони із німецькими однолітками готували його протягом десяти днів у Центрі зустрічей для молоді в Ґрьобціґу, де вже було реалізовано чимало інтернаціональних молодіжних проектів, в тому числі і театральних.

Незабаром український читач також матиме змогу познайомитись із листуванням, над перекладом якого українською мовою працювали літературознавці проф. Петро Рихло (Чернівецький університет) та к.ф.н. Лариса Цибенко (Львівський університет).

За словами пані Маріон, увесь двомовний перформанс, презентований у  студентському клубі «Контакт», будується навколо листів, нашвидкуруч написаних коротких записок.

– Це листування є свідченням дуже інтенсивного і, на жаль, не завжди безболісного довгого діалогу, тривалих стосунків… Ми використали у сценічному колажі оригінальні, живі записи поезій у виконанні авторів – П.Целана та І.Бахманн, фрагменти з промови Пауля Целана з нагоди вручення йому престижної літературної премії у німецькому просторі, – каже Маріон Мендез. – Тут лунає і  клезмеровська музика з Галичини, класичні твори для кларнета Ігоря Стравінського та уривок з різдвяної ораторії Баха і навіть французький шансон.

Центральними темами перформансу є антисемітизм і самотність, які пронизують листи обох митців. Ці нотки притаманні й раннім поезіям Пауля Целана, написаним у його чернівецький період життя й у румунському трудовому таборі.

– Ми їхали до Німеччини і не знали, що на нас там чекатиме, – розповідає Кристина МОКЛЯК, студентка факультету іноземних мов (французька філологія). – На парі зарубіжної літератури викладачка запропонувала нам взяти участь у проекті. Сказала, що знання німецької мови не обов’язкові, бажані лише якісь акторські навички. Я ніколи не була в Німеччині, до того ж уся поїздка оплачувалася організаторами проекту, тому погодилася. Якогось відбору не було, тому що охочих було небагато: хтось не зрозумів, що відбувається, хтось вирішив, що це не для нього…

Чернівецькі студенти 10 днів репетирували в невеличкому селі біля Ґрьобціґу. За словами Кристини, працювали з ранку до вечора, проте така робота для усіх виявилася надзвичайно приємною. Насамперед через керівника проекту, режисера-постановника Маріон Мендес, яка щодня розповідала молоді про життя Пауля Целана, намагалася пояснити усі тонкощі його непростих стосунків з Інґеборґ, з Жізель.

– Маріон написала сценарій до вистави, вона детально пояснювала, що відбувається у кожній сцені і чому – саме так. Під час репетицій ми намагалися якомога вдаліше втілити свої ідеї, спільно змінювали їх. Загалом наш перформенс дуже метафоричний, символічний. Наприклад, він починається зі сцени, коли ми читаємо книжки поета із зав’язаними очима. Тобто, йдеться про те, що люди читали поезії Пауля Целана і не розуміли їх, – каже Кристина. – У Німеччині на прем’єру прийшло дуже багато людей, переважно старшого віку. Довго нам аплодували після вистави, підходили до нас, хто як міг намагалися висловлювали своє захоплення  – німецькою, англійською, російською мовами… Наприклад, до мене підійшла жінка, яка розповіла, що була у Чернівцях, які їй дуже подобаються, вона не очікувала, що наш виступ буде таким емоційним, що аж мурашки бігали по її тілу…

Цікаво, що, на відміну від Німеччини, на чернівецьку презентацію прийшла переважно молодь. Звісно, тут було багато друзів та одногрупників тих чернівецьких студентів, які брали участь у цьому сценічному колажі. Загалом враження від цього цікавого проекту – позитивні. І справа не лише у цікавих сценічних рішеннях і хореографічних знахідках, тобто, власне в естетичному задоволенні. Важко втриматися, щоби гідно не відзначити загалом активну культурно-просвітницьку діяльність Українсько-німецького культурного товариства при центрі Gedankendach, результатом якого став цей спільний проект (з музеєм-синагогою м. Ґрьобціґа (Німеччина) та багато інших. Адже, звісно, у Чернівцях про Пауля Целана останніми роками багато говорять, проте, насправді, чи багато знають про нього звичайні чернівчани?

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

«Знаєш, Інґеборґ, чому я так рідко писав тобі упродовж останнього року? Не тільки тому, що Париж загнав мене у жахливе мовчання, з якого я й досі не виборсався; але й тому, що я не знав, що Ти думаєш про ті короткі тижні у Відні. Який висновок міг я зробити з твоїх перших, хапливо накиданих рядків. Інґеборґ?.. Можливо, я помиляюсь, можливо, все виглядає так, що ми уникаємо одне одного саме там, де воліли б зустрітись, можливо, моє мовчання є промовистішим за твоє, позаяк темрява, яка накладає його на мене, давніша»

(З листа пауля Целана до Інґеборґ Бахманн, париж, 20.8.1949. переклад Петра Рихла)

Запис Що ви знаєте про кохання Пауля Целана? спершу з'явиться на Медіа-Версії.