Міжнародний поетичний фестиваль MERIDIAN CZERNOWITZ – дійство, побудоване на фундаменті культурної спадщини Чернівців, продукт генної та історичної пам’яті його мешканців. Метою фестивалю є повернення Чернівців на культурну мапу Європи й розвиток діалогу між сучасними українськими поетами та їх зарубіжними колегами.

З вітанням Фестивалю виступила Марина Кирилюк,  секретар Чернівецької міської ради.

Модератори заходу: Святослав Померанцев, президент літературної корпорації «Meridian Czernowitz»; Євгенія Лопата, директорка Міжнародного поетичного фестивалю Meridian Czernowitz. Перкладач: Оксани Матійчук, голова Українсько-німецького культурного товариства м. Чернівців, заступник директора Центру німецькомовних студій при центрі Gedankendach ЧНУ.

Директорці фестивалю Євгенії Лопаті вручили медаль за заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина. Нагороду передала представниця відділу культури посольства Німеччини Катаріна Шаупп-Карманн.

Святослав Померанцев звернув увагу на те, що Чернівці перше в рейтингу у конкурсі на звання «Книжкової столиці України – 2022», оголошеного Українським культурним фондом.

Дякуємо за позитив зустрічей  першого фестивального дня! Фестиваль продовжується…

Більше фото з відкриття фестивалю за посиланням – ХІІ МІЖНАРОДНИЙ ПОЕТИЧНИЙ ФЕСТИВАЛЬ MERIDIAN CZERNOWITZ CТАРТУВАВ У ЧЕРНІВЦЯХ…

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис У Чернівцях стартував XII Міжнародний поетичний фестиваль Meridian Czernowitz спершу з'явиться на Медіа-Версії.

27 листопада у Чернівцях, у  Літературному целанівському центрі (Paul Celan Literaturzentrum) відбулася презентація збірки польського письменника Тадеуша Боровського «У нас, в Аушвіці…», яка видана у видавництві «Книги-ХХІ».
Переклад: Олександр Бойченко.
Книга містить 9 прозових текстів, в кожному з яких автор розповідає різноманітні історії про табірне життя. Завершується книга післямовою Олександа Бойченка “Попід руку з чудовиськом”.

 

Боровський Тадеуш, народився 12.12.1922 у Житомирі, помер 03.07.1951 у Варшаві, польський прозаїк, поет, публіцист. Середню освіту здобув у підпільній школі підчас окупації. Брав участь у підпільному культурному житті молоді лівих поглядів. У 1943 був заарештований та вивезений до Освенціма, потім до табору Дахау-Аллах. У 1946 повернувся до Польщі, закінчив факультет польської філології Варшавського Університету. Член Польської Робітничої Партії. Т. Боровський працював у Польському Інформаційному Бюро у Берліні. Ведучий публіцист часопису „Нова Культура”. Розчарований тогочасною дійсністю, покінчив життя самогубством. 
Інформація з сайту Генерального Консульства Республіки Польщі в Луцьку.

Напевно, була нелегкою розповідь про роботу на перекладом, про дослідження цієї теми і для автора перекладу Олександра Бойченка, письменника, літературного критика, перекладача.

Моторошна сила прози Боровського полягає в тому, що він із якоюсь потойбічною – по той бік добра і зла – стилістичною байдужістю показує нам будні табірного комплексу Аушвіц-Біркенау. Ось задимлений єврей із зондеркоманди розповідає під регіт колег, як він мало не особисто заштовхнув до газової камери батька, щоб не опинитися в ній самому; ось вродлива молода жінка, яка вдає, що розпачливе «мамо!» і простягнуті до неї дитячі рученята її не стосуються, бо бездітні жінки мають шанс потрапити на роботу і вижити; а ось і футбол на майданчику, повз який ведуть кілька тисяч «запрошених до газу» – і в проміжку між двома кутовими встигають їх умертвити… Так, на відміну від чорно-білих совєтських фільмів про війну, табірний світ не був поділений на «наших і німців», а становив складну соціальну систему зі своєю ієрархією і корупцією, зі своїми щасливчиками і невдахами, з інтриґами і заздрістю, з коханням і зрадами, ну і з симфонічними концертами – на тлі підрум’яненого крематоріями неба за вікном.

Олександр Бойченко

Модератор зустрічі: Лілія Шутяк, прес-секретар Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernowitz, журналіст.

Олександр Бойченко переклав вперше оповідання Тадеуша Боровського у 2008 році. А саме роботою над книгою займався два роки, побував в Аушвіці, в інших таборах,  прочитав багато книжок про Аушвіц,   і, як сказав на презентації: “Вже і сам міг би працювати в Аушвіці екскурсоводом.”

Odcinek 152: Tadeusz Borowski, 1943 rok
List Tadeusza Borowskiego do rodziców

Oświęcim, 21 listopada 1943 roku
Kochani Rodzice, Wasz już pełnoletni syn pozdrawia Was z całego serca. Uczę się poznawać życie, by umieć stawić czoła przyszłości. Sam nie zmieniłem się zupełnie. Jestem zawsze miękki i lekkomyślny. Być może jest to sprzeczność, ale z tą wielką do Was tęsknotą łatwiej jest żyć, gdyż daje ona nadzieję na powrót do domu. U nas jest także zimno i często pada, ale to nic nie szkodzi. Noce stały się już długie, tak że myślę wiele o Was, o Tuśce [narzeczona, Maria Rundo] i o przyjaciołach. Chciałbym bardzo napisać do nich osobno, mogę jednak tylko zbiorowo ich pozdrowić. Szczególne pozdrowienia ode mnie dla Staszka i Zofii. Wiem, ile trudów poświęca Zofia, żeby mi pomóc. Julek, do Ciebie tylko kilka słów: jestem Tobie bardzo, bardzo wdzięczny. U mnie wszystko w porządku. Właśnie w dniu urodzin otrzymałem dwie paczuszki (Na marginesie: do nr. 40 wszystko dobrze opakowane i w najlepszym porządku, ciasto było extra, sardynki pierwszorzędne, bardzo dziękuję za adresy). Jestem zdrów, brakuje mi tylko domu. Nie zapomnijcie napisać do Tusi na jej imieniny 8 XII, życzyć jej cierpliwości i odwagi i przesłać moje pozdrowienia dla Mamy Tuśki
Tadeusz Borowski

Odcinek 20: Tadeusz Borowski, 1946 rok
List Tadeusza Borowskiego do narzeczonej, Marii Rundo, ewakuowanej z obozu Ravensbruck do Szwecji

Warszawa, 12 lipca 1946 roku
Kochana, tak bardzo chciałbym dostać od Ciebie choć słowo. Wysłałem do Ciebie dwie depesze i list – nie wiem, co dostałaś. Gorzej, bo zupełnie nie wiem, co zamierzasz robić i czy spotkamy się w życiu. Czuję, że jeśli nie spotkamy się, moje życie będzie zmarnowane. Bardzo odczuwam brak Ciebie – tak, jakbym nie był sobą. Może mi nie wierzysz – inaczej nigdy pisał nie będę. Trudno mi się zdobyć na obojętne słowa, których być może chcesz. Nie potrafię.
Wszyscy – Twoja i Moja Matka, Baśka, mój Ojciec, wszyscy nasi przyjaciele – Maria, Jerzy, Czesław, Piotr etc. – uważamy, że powinnaś być z nami. Nie wierz temu, co piszą o Polsce – jest w tym dużo histerii i niezdrowego niepokoju, zupełnie niepotrzebnego. W każdym razie frazes o odbudowie nie jest tylko frazesem. Są gruzy, także moralne. Trudno – to była wojna. U nas była w najgorszej postaci. Nie, nie zmieniłem się w niczym. Ale pragnę być uczciwym. Pisałem Ci, dlaczego wróciłem. Powtórzę Ci raz jeszcze: uważam, że dobrze uczyniłem. Ten kraj trzeba zobaczyć, żeby weń uwierzyć. I żeby wróciła miłość do czegoś, co ogólnikowo nazywamy Polską. Są to sprawy wstydliwe i może mówię o nich komunałami. Wybacz mi.
Po trochu uczę się. Po trochu piszę. W tej chwili jest na literaturę koniunktura jak nigdy jeszcze: brak zupełny ludzi. Staram się robić rzeczy dobre. Trudno mi. Warunki materialne mam dobre. Baśka stara się osiedlić w Warszawie. Ja na razie nie mam mieszkania, tylko pokój na Rozbrat. Coś a la Skaryszewska, ale to się wyklaruje. Jest za to świetne locum w Olsztynie i w Łodzi. Od jesieni będę miał coś w stolicy jako asystent Krzyżanowskiego. Poza tym posad jest do cholery i dobre, tylko szkoda mi marnować czasu. Wolę pisać, selekcjonować i czasami coś drukować. To jest najlepsza droga – prócz Ciebie, bo ty jesteś najdroższa, miła moja.
Jeśli możesz – odpisz. Tak bardzo chciałbym dostać od Ciebie – choćby jedno słowo!
Tadeusz

«У нас, в Аушвіці…» Тадеуша Боровського читання, що загартовує…
Вирішила спочатку прочитати книгу. Читала чотири дні.
Музика, яку тепер важко слухати: Антоніо Вівальді «Осінь»…
Не буду пояснювати всім чому. Той, хто прочитав «У нас, в Аушвіці»,  мене  зрозуміє…
Була на презентації книги Тадеуша Боровського.
Раніше ніколи не читала Тадеуша Боровського. Але знала цього автора. Я ще пам’ятаю враження від фільма Анжея Вайди «Пейзаж після битви» (Krajobraz po bitwie») за повістю Тадеуша Боровського.
«Ми розуміли, що ми є голосом наших померлих і що нашим обов’язком є свідчення про ті страшні роки, страшні знущання, страшну долю, яка спіткала польський народ і тих, хто був найкращим. Кінець війни ще раз показав нам, яким випадковим є наше життя», – Анжей Вайда, –  «Але, перш за все, це фільм про кохання, оскільки кохання – фактор, який дає можливість герою знову відродити втрачене почуття людської гідності…» 

Читати оповідання Тадеуша Боровського було дуже важко…
Чому я пригадала фільм Анжея Вайди? Бо навіть на той час фільм був  для мене чимось абстрактним. А зараз, через війну, книга сприймається, як сповідь близької людини, яку я розумію і не розумію, як можна це все пережити…

Добре, що побувала і на презентації. Бо спогади  Олександра Бойченка про роботу над книгою,  про власні переживання, працюючи над перекладами, шок, жах, біль від почутого, так само пережитого разом із героєм оповідань, дають можливість розбити страшну тишу і порожнечу, яка виникає після прочитання останньої сторінки Кам’яного світу…

Тетяна Спориніна, “Версії”,
фото автора

Фрагмент презентації  у Чернівцях збірки польського письменника Тадеуша Боровського:

Запис Ціна життя. Презентація «У нас, в Аушвіці…» Тадеуша Боровського… спершу з'явиться на Медіа-Версії.