Про це пише на своїй Facebook-сторінці політичний експерт Тарас Загородій.

«Інтерес західних країн – це налагодження відносин із РФ, рішення за рахунок України власних стратегічних питань. Також вони хочуть перетягнути Росію як союзник протидії Китаю. За такого розкладу ми залишаємося «слабкою ланкою» і тому на нас починають тиснути. До речі, Китай на нас також тисне і вважає Мінські угоди «вихідною точкою» вирішення українського питання», – пише експерт.

Він додає, що «інтерес Мінських угод для Росії та заходу ще й у тому, що після повного виконання його пунктів із РФ знімаються санкції та з ними продовжують торгувати як ні в чому не бувало. А ось Україні залишається купа проблем, у тому числі й передумови для розв’язання громадянської війни, якщо нам запихають ці ДНР-ДНР і так далі. Тобто у всіх усе буде добре, тільки в Україні погано».

«Але від Мінських угод ми офіційно відмовитися не можемо, – продовжує Загородній, – бо до них прив’язані насамперед санкції Євросоюзу з питань, пов’язаних із Донбасом. Будь-яке офіційно зафіксоване порушення Мінських угод з нашого боку може спричинити перегляд санкцій проти РФ у бік послаблення. Не виключаю навіть накладення санкцій на Україну. У багатьох країн давно сверблять руки це зробити, тому що ми для них є проблемою.

У Раді знято з розгляду законопроект про перехідний період, який було подано до парламенту попереднім міністром Резніковим. Законопроект викликав велику публічну печію насамперед у РФ. Це свідчить про те, що якісь поступки є, хоча законопроект більше був схожий на козу з відомого єврейського анекдоту – що він є, що його немає. Але все-таки дуже показово».

Що робити далі із Мінськими угодами?

Експерт стверджує, що поки що у влади немає жодної позиції. «Вони навіть не пропонують якось підписати ці домовленості. Логіка західних країн у тому, що якщо ви щось підписали, то виконуйте, тож Зеленський залишається у пастці», – пише Загородній.

«У парламенті немає голосів на імплементацію Мінських угод, – додає він. – Швидше за все, немає їх навіть у «Слугах народу». З різних причин. Вони розуміють, що голосування за це викликає обурення у значної частини суспільства аж до застосування зброї, зокрема й проти депутатів. А це призведе до краху влади Зеленського. З іншого боку, вони розуміють, що щось треба робити. Але позиція влади залишається млявою і вони нічого не пропонують.

Ми бачимо, що всі опозиційні політики також недотатньо висловлюються з цього приводу. Петро Порошенко, який був одним із ініціаторів Мінських угод, це ніяк не коментує. Він більше виборює свій політичний простір, щоб не потрапити під ковзанку репресій з боку Зеленського, більше фокусується на допомозі армії.

Позиція ОПЗЖ є зрозумілою. Вони є прихильниками Мінських угод та вважають, що вони мають бути виконані.

Віталій Кличко активізувався міжнародною тематикою. Активно критикує Німеччину за її пасивну позицію щодо захисту України, активно виступає за мобілізацію міжнародної аудиторії та міжнародної еліти навколо питання захисту України. За Мінськими угодами поки нічого не сказав».

Експерт зазначає, що позиція «Батьківщини» «є досить цікавою».

Раніше вони не дуже активно коментували питання зовнішньої політики, більше концентрувалися за допомогою армії та згуртування нації навколо армії, – нагадує Загородній. – Наразі «Батьківщина» починає торпедувати питання Мінських угод. В ефірі одного з телеканалів Тимошенко заявила, що ці домовленості є каменем на шиї України та вважає, що нинішня ситуація – це наслідок Мінських угод, нав’язаних агресором. Пропонує зовсім іншу схему, яку я називаю “перевертанням шахівниці”.

Слід нагадувати нашим союзникам, які підписували з нами Будапештський меморандум, що мають зобов’язання насамперед щодо нього, а не за Мінськими угодами. Ці зобов’язання стосуються насамперед гарантій збереження нашої територіальної цілісності. Такий хід цікавіший може бути подвійно, якщо знайде підтримку при владі.

Тим більше не забуватимемо, що Мінські угоди, хоч і підтверджені резолюцією Ради безпеки, але не ратифіковані нашим парламентом. Ми ніби сильно хочемо їх виконувати, але є великі труднощі. Слід наполегливо вимагати від наших шанованих американських друзів виконувати свої зобов’язання перед Україною.

Тому хід дуже цікавий і може спрацювати правильно, бо зараз США перебувають у більшій залежності від України, ніж Україна від США, особливо після постачання зброї Британією. У тих же США зброї достатньо, щоб протистояти масованій сухопутній операції. У контексті Афганістану похитнулася довіра до Америки як до супердержави. І якщо щось подібне повториться з країною, якійю ви не просто обіцяли підтримку, а президент США підписав Будапештський меморандум (це насамперед понятійний документ), то імідж супердержави впаде. Тут стоїть питання про довіру і ініціатива, яку зараз активно почала просувати Тимошенко, може зіграти дуже правильно. А якщо до неї приєднається і Зеленський, то можна грамотно вибудувати відносини, що дозволить Україні пропетляти і протриматися доти, доки Мінські угоди можуть стати неактуальними».

Екперт стверджує, що це може статися у короткостроковій перспективі, тому що РФ серйозно розглядає питання про визнання незалежності ЛНР та ДНР, ОРДЛО.

У такому разі Мінські угоди стають автоматично нездійсненними, бо це не Україна, а Росія порушила домовленості та санкції проти них залишаються, – підсумовує Загородній. – Такий дипломатичний маневр дозволяє досить довго боротися та тягнути час. Власне те, що Україні зараз потрібне і що ми робили останні сім років. Одне зрозуміло, що цей зашморг на шиї країни потрібно якось послаблювати.

Запис «Мінські угоди як валіза без ручки — і важко нести, і кинути не можна»,  – Загородній спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Від 2016 року партії, які на виборах отримують не менше 2% підтримки населення, мають фінансування з бюджету. Тож партії, які не потраплять до Ради, сподіваються хоча б на ці 2%. І скільки хто отримає грошей, залежить від кількості виборців, які проголосують за партію. Закон «Про політичні парті» передбачає фінансування партії за формулою: 2% від розміру прожиткового мінімуму на 1 січня поточного року множиться на кількість виборців, які проголосували за відповідну партію.

Журналісти 24 каналу  вирахували приблизні суми, які можуть отримати прохідні партії (на цифрах рейтингу КМІС – Київського міжнародного інституту соціології) і порівняли їх із деякими бюджетними витратами на «соціалку».

Як вважаєте, чи заслуговують партії таких сум?

Запис Скільки грошей отримають партії після виборів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Бізнес і парламентські фракції – чи не найдавніший симбіоз в українській політиці, який став уже її особливістю. Однак на нинішніх парламентських виборах фінансово-промислові групи збільшили свою залученість до процесу, та ще й максимально диверсифікували ставки. Про це говорять експерти, про це свідчать списки політичних сил та імена партійних донорів. Який бізнес із якими партіями та в якій формі співпрацює перед виборами, проаналізувало «Радіо Свобода».

Як великий бізнес впливає на парламентські вибори в Україні? Хто стоїть за найбільш рейтинговими партіями? Хто забезпечує їх коштами, кадрами, доступом на телеекрани? Іноді відповісти на ці запитання досить просто: у списках деяких партій можна зустріти самих «акул» великого бізнесу. Іноді про «роботу» фінансово-промислової групи з конкретною партією можна говорити лише за непрямими ознаками, як-от «дружба» партійних лідерів із певними телеканалами, таємні зустрічі політиків з олігархами чи нюанси біографій кандидатів у депутати.

 «Свіжі» соціологічні дослідження свідчать, що до майбутнього парламенту можуть пройти (за партійними списками) лише п’ять політичних сил, інші значно відстають.

За даними соціологічної групи «Рейтинг», незмінним лідером є пропрезидентська партія «Слуга народу» (35,1% від опитаних, які мають намір голосувати), за нею, зі значним відривом, ідуть: «Опозиційна платформа – «За життя» (11,1%), «Європейська солідарність» (6,9%), «Голос» (6%) і «Батьківщина» (5,9%). Прохідний бар’єр до Верховної Ради – 5%.

Отож «Радіо Свобода» зосередилося на зв’язках із бізнесом саме п’ятірки лідерів, яка, швидше за все, й формуватиме архітектуру Верховної Ради дев’ятого скликання.

«Слуга народу»: «друзі» та «друзі друзів»

Пропрезидентська партія «Слуга народу», яку від президентських виборів очолює член «ЗеКоманди» Дмитро Разумков, зберігає лідерство і в парламентських перегонах. Про зв’язок глави держави й екслідера «95 кварталу» з Ігорем Коломойським в Україні не говорив тільки ледачий. Програма «Схеми» з’ясувала, що Зеленський і члени його команди неодноразово літали у різні країни до міст, де перебував Коломойський. Сам олігарх схвально відгукується про Зеленського. А серед креатур глави держави звертає на себе увагу не лише голова Офісу президента  Андрій Богдан.

Наскільки залежить від Ігоря Коломойського та його бізнесу партія «Слуга народу»?

Телевізійна служба новин» на телеканалі «1+1» (співвласником якого є Коломойський – «Версії») не буде піарити партію «Слуга народу», заявив генеральний директор «1+1 Медіа» Олександр Ткаченко, який за сумісництвом координує київських мажоритарників від цієї партії та є в її списку №9. Та невдовзі після цієї заяви на «ТСН» з’явився сюжет про мажоритарників від «Слуги народу», який коментував сам же Олександр Ткаченко, зауважив «Детектор медіа». У списку кандидатів партії є ще кілька людей, окрім Ткаченка, які можуть бути пов’язаними з Коломойським.

№33 – підприємець Дмитро Соломчук, представник Зеленського на президентських виборах. Компанія Соломчука «Агроцентр» у вкрай складному для банків 2014 році отримала кількамільйонний кредит від «Приватбанку» Коломойського, після чого Соломчук давав позитивні коментарі про кредитну політику банку.

Під №45 бачимо гендиректора підконтрольного Коломойському агентства «УНІАН» Артема Ковальова, який водночас є міноритарним акціонером телеканалу «1+1».

Валерій Стернійчук, №46 у списку, до Луцької міськради балотувався від партії «Укроп», яку заснували люди з оточення Ігоря Коломойського. Ще один колишній представник «Укропу», політолог Микита Потураєв, у списку «Слуги народу» йде під №97. Від «Укропу» «Слуга народу» успадкувала і прессекретаря: це Євгенія Кравчук, яка тепер очолює пресофіс пропрезидентської політсили і водночас є №112 у партійному списку.

Останнім часом в українських медіа і в соцмережах ширяться чутки, що Коломойський зменшує свою підтримку «Слуги народу» й розглядає інші ставки на цьогорічних виборах, однак незаперечних підтверджень цьому наразі немає.

Переважна більшість українських фінансово-промислових груп співпрацює зі «Слугою народу» й має своїх людей у списку, серед мажоритарників або у виборчому штабі, стверджує частина експертів. Зокрема, Олексій Голобуцький говорить про те, що на «Слугу народу» впливає, можна сказати, рекордна кількість олігархів.

«Нічого дивного: за політичними проектами, які мають шанси пройти до парламенту, стоять великі гроші, стоять ті, кого ми називаємо олігархами. І за «Слугою народу» їх – ціла низка. Коломойський там уже не головний, судячи з усього. Так, в Ахметова немає свого власного проекту, як раніше, але в нього є свої люди у списках кількох партій, а ще – кандидати-мажоритарники. Мої джерела свідчать, що і Віктор Пінчук має там інтерес, і я бачу у списку певні прізвища на підтвердження цього», – визнає Голобуцький.

До прикладу, «Ліга.Нет»​ пов’язує з Пінчуком таких кандидатів, як Михайло Соколов (№99), який працював членом команди антикризового управління корпорації «Інтерпайп» (власник – Віктор Пінчук), а раніше, коли ще був громадянином Росії, відповідав за регіональну політику російського нафтогазового гіганта «ЮКОС». А №15 у списку – політолог Єлизавета Ясько  – навчалася в Оксфорді на стипендію фонду Віктора Пінчука.

Список «Слуги народу» демонструє впливи цілої низки менших фінансово-промислових груп. Так, під №63 значиться Людмила Марченко, провідний спеціаліст департаменту розвитку персоналу гіпермаркетів «Епіцентр» і «Нова лінія», власниками яких є подружжя колишніх «регіоналів», чинний народний депутат Олександр Герега та його дружина Галина. А №109 – колишній «регіонал» з Луганської міськради Руслан Горбенко, власник компанії «Інтершина UA».

Переважна більшість українських фінансово-промислових груп співпрацює зі «Слугою народу»

Та є у списку «Слуги народу» бізнес-леді, яка фінансово підтримує не лише свою партію, а й її конкурента. Ольга Кавун – №78 – володіє меблевою фабрикою і салоном краси. Журналісти порталу «Ліга.Нет» виявили, що на початку 2019 року вона переказала понад 230 тис. грн партії «Наші» Євгена Мураєва. І цей перелік не є вичерпним.

Представників західного бізнесу у списках «Слуги народу» значно менше, ніж у того ж «Голосу». Один із них – Олексій Устенко (№86), який очолює інвестиційний напрям компанії AgroGeneration (Франція) та є координатором Гарвардського клубу в Україні.

Група компаній «Квартал-95» має чи не найбільше бізнес-представництво у «Слузі народу»: портал «Ліга.Нет» підрахував, що йдеться щонайменше про 35 кандидатів, яким можна присвятити окрему публікацію.

У списку «Слуги народу» можна побачити і менеджмент проросійських, а то й просто російських фінансових груп в Україні. Так, №38 – Олександр Завітневич, директор Смілянського електромеханічного заводу, одним із власників якого є російська корпорація «Велес Капітал» Дмитра Бугаєнка й Олексія Гнєдовського. А №13 – Олена Шуляк, будівельний експерт, – тривалий час працювала у керівництві російської корпорації «Midland Group», що належить Едуарду Шифріну.

Нещодавно програма «Схеми» виявила що №22 «Слуги народу» Андрій Холодов є кумом бізнесмена й одного з лідерів партії «За життя» Віктора Медведчука.

Промовистою є й лояльність до фаворита парламентських перегонів українських телеканалів. Якщо на близьких до експрезидента Порошенка «5-му каналі» та «Прямому» про «Слугу народу» та його лідерів згадують переважно у формі критики, а на «1+1» показують регулярно, то медіаресурси Пінчука (ICTV та СТБ) й Ахметова (ТРК «Україна») згадують цю партію досить часто. Періодично сюжети й новини щодо пропрезидентської політсили з’являються й на «Інтері», пов’язаному з групою «Бойка-Фірташа», яка ставить на цих виборах на зовсім іншу партію.

«Опозиційна платформа – «За життя»: Фірташ і/або Медведчук

У першій десятці опозиційної платформи «За життя» є ключові гравці всіх фінансово-промислових груп, які вкладаються в цю політсилу на парламентських виборах.

Юрій Бойко та Сергій Льовочкін – чинні народні депутати та експосадовці часів Януковича – входять до першої десятки партійного списку. Водночас їх відносять до «фінансово-промислової групи Бойка-Льовочкіна-Фірташа», яку називають також «групою «РосУкрЕнерго». Бойко, Льовочкін та інші люди з партійного списку «За життя» нещодавно засвітилися у Відні на святкуванні дня народження Дмитра Фірташа.

Михайло Гончар, президент центру глобалістики «Стратегія XXI» нагадує, що Сергій Льовочкін і Дмитро Фірташ спільно приватизували облгази, як наслідок – ці компанії роками використовували газогони, «не платячи державі ні копійки». (А тепер згадайте, скільки ахів та охів «За життя» висловлює щодо ціни на газ та газогонів. Стає зрозуміло – чому.– «Версії» )

Юрій Бойко у той період був міністром палива та енергетики, а потім – віцепрем’єром.

Облгази, які є ключовим активом цієї групи, понад три місяці не платять «Укртрансгазу» за послуги транспортування блакитного палива, відтак державне газорозподільне підприємство говорить про ризик банкрутства й колапсу в цьому секторі. Водночас вигодоотримувачі від діяльності облгазів ідуть до парламенту на чолі списку своєї партії та активно фінансують її.

Віктор Медведчук, кум російського президента Володимира Путіна, співзасновник і третій номер «Опозиційної платформи – «За життя» водночас є лідером так званої «фінансово-промислової групи Медведчука», яка має бізнес в Україні та Росії, один з напрямків якого – торгівля між цими двома країнами.

Водночас у базах даних українського бізнесу Медведчук зазначений як засновник лише однієї компанії. При цьому цілою низкою підприємств володіє його дружина Оксана Марченко, йдеться в розслідуванні програми «Схеми». Журналісти «Схем» виявили, що Марченко, серед іншого, є власницею кіпрської компанії «TUMILLON INVESTMENTS LTD», яка через інші кіпрські компанії володіє часткою, що становить 51,1% у російській компанії «НЗНП Трейд», яка і виграла конкурс на право видобувати нафту на Гавриківському родовищі, одному з трьох найбільших у Ханти-Мансійському автономному окрузі. Його запаси оцінюють у понад 40 млн тонн.

Швейцарський трейдер «Протон Енерджі», який разом із пов’язаною з ним компанією «Глуско» займає значну частку імпорту до України та оптової торгівлі скрапленим газом, бензином та дизпаливом, належить Нісану Мойсеєву, другові та бізнес-партнеру Медведчука: журналісти бачили його, коли він виходив з чартера Медведчука разом із ним самим – після повернення борту з Росії.

№17 – Григорій Суркіс, почесний президент Федерації футболу України та бізнес-партнер Медведчука. Водночас братів Суркісів бачили на дні народження іншого великого бізнесмена, Дмитра Фірташа, у Відні, де вони в короткому коментарі «Схемам» говорили про свої дружні стосунки з ним.

Інша людина з оточення Медведчука, чинний депутат Тарас Козак входить до першої десятки партійного списку й водночас володіє телеканалами «Ньюзван» і «112 Україна». Нещодавно Козак придбав новий медіа-актив – телеканал «ЗіК». У ЗМІ пройшла також інформація про те, що група Медведчука придбала телеканал «Інтер», але прес-служба Медведчука це спростувала.

Між тим, на всіх чотирьох згаданих телеканалах, зокрема і на «Інтері», лідери партійного списку «За життя» з’являються дедалі частіше. Ці канали синхронно працюють саме на розкрутку Медведчука, визнає медіаексперт Отар Довженко.

В «Опозиційну платформу – «За життя» групи Медведчука та Бойка-Фірташа вкладаються приблизно порівну, вважає Володимир Фесенко. Однак експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» Костянтин Матвієнко стверджує, що Віктор Медведчук звик бути одноосібним лідером, тож говорити про бізнес-вплив на партію когось, крім нього, не варто.

«Європейська солідарність»: сам собі Порошенко?

У першій десятці політичної сили п’ятого президента України Петра Порошенка є лише один представник великого бізнесу – він сам. Саме кошти Порошенка, який є власником корпорації «Рошен», «Міжнародного інвестиційного банку» та ще цілої низки компаній, є для партії основними. Порошенко є не лише першим номером у «Європейській солідарності», а й найбільшим і найвпливовішим бізнесменом у ній. Утім, не єдиним. №11 у «Євросолі» – чинний нардеп Артур Герасимов, який очолює «Ukrainian Marketing Group» – лідера на ринку маркетингових досліджень в Україні. Одразу за ним – віцепрем’єр Степан Кубів, до 2012 року – банкір, голова правління «Кредобанку» (дочки одного з провідних польських банків) та «Банку Львів» (власники – компанії з Ісландії та Швейцарії).

Співфінансують виборчу кампанію «Євросолі» і бізнес-партнери Порошенка, Ігор Кононенко та інші, які йдуть по мажоритарних округах, стверджує політолог Володимир Фесенко. Зі свого боку, Костянтин Матвієнко наголошує: в умовах українських виборів медійна підтримка з боку бізнесу важить не менше, а то і більше, ніж пряме фінансування партій.

В умовах українських виборів медійна підтримка з боку бізнесу важить не менше, а то і більше, ніж пряме фінансування партій.

Олігархи ніколи не знімали руку з пульсу української політики. Ще від кінця 1990-х, коли в Україні тільки формувалися фінансово-промислові угруповання, вони завжди впливали на політичні партії абсолютно різного, часто діаметрально протилежного ідеологічного орієнтування. Можна назвати весь спектр українського політикуму, де брали активну участь (хоча й не публічно) ті, кого ми звемо олігархами. Йдеться не лише про гроші. Йдеться і про інформаційні можливості, зокрема – про надання ефірів на телеканалах та радіостанціях, площ у друкованих та в онлайн-ЗМІ. Останнім часом вони активно працюють і в соцмережах.

Петро Порошенко та його однопартійці традиційно присутні на «5-му каналі», яким володіє експрезидент. Донедавна Порошенка було багато на ТРК «Україна» Ахметова, пік його присутності на цьому медіа був напередодні президентських виборів. Наразі медіа-імперія Ахметова значно менше підтримує Порошенка та його партійний проект, натомість вона вибудовує взаємини з чинним президентом Зеленським, визнає політолог Володимир Фесенко. Проте Порошенко залишається в ефірі каналу Ахметова:  у червні він дав ексклюзивне інтерв’ю у студії телеканалу.

Між тим, серед мажоритарників, які висуваються від «Євросолі» – чинний депутат і власник телеканалу «Еспресо»  Микола Княжицький.

Зі свого боку, Володимир Макеєнко, який раніше був депутатом від «Партії регіонів», а перед цим – від «Солідарності» Порошенка, володіє телеканалом «Прямий», який є постійним медійним майданчиком для експрезидента та його однопартійців. Сам Макеєнко в ефірі «Прямого» відверто наголошує, що підтримує Порошенка як політика.

Володимир Фесенко не виключає, що лідер «Європейської солідарності» негласно співпрацює зі своїми ідеологічними опонентами, такими як «За життя», а їхнє публічне протистояння швидше нагадує «боротьбу нанайських хлопчиків».

Чи згадують «Європейську солідарність» та її першу десятку телеканали «групи Медведчука» та інших фінансово-промислових груп? Досить регулярно згадує телеканал «112 Україна». Причому, тут і критика президентського правління Порошенка, і програмні заяви «Євросолі», зокрема й щодо «протидії проросійському реваншу». Для порівняння: на телеканалах Віктора Пінчука після завершення президентських виборів Порошенка та очолювану ним партію майже не згадують.

«Голос» і бізнес, чи «Голос» – бізнес?

Лідер партії «Голос» Святослав Вакарчук запевняє, що його політичний проект не має залежності від великого бізнесу. При цьому експерти, опитані «Радіо Свобода», бачать ознаки підтримки «Голосу» з боку українського бізнесмена Віктора Пінчука, російського олігарха (українського походження) Михайла Фрідмана й навіть з боку бізнес-проектів, пов’язаних з американським мільярдером Джорджем Соросом.

Коли «Голос» назвав своїх донорів, у цьому списку виявилися Петро Чернишов, екс-президент компанії «Київстар», яка належить Фрідману, Сергій Фурса, інвестиційний банкір і фахівець з продажу боргових цінних паперів компанії «Dragon Capital» (одним з головних інвесторів якої є компанія Джорджа Сороса), Андрій Левчук, фінансовий директор компанії «Чумак», співвласницею якої також є «Dragon Capital», і Тарас Лукачук, регіональний президент компанії «Jacobs Douwe Egberts».

Вакарчук наголошує, що він, як співак та підприємець, теж вкладає в політичний проект  власні гроші.

Щоб оцінити вплив великого бізнесу на «Голос», експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика» Костянтин Матвієнко у коментарі «Радіо Свобода» запропонував виділити у списку партії конкретних осіб, яких пов’язують з великими фінансово-промисловими групами.

Юлія Клименко, №2 у партії «Голос» та її засновниця, працювала заступником міністра економічного розвитку, а ще раніше – комерційним директором компанії «Dragon Development» (входить до «Dragon Capital»).

№3 – Кіра Рудик, головна операційна директорка «Ring Ukraine», стартапу, яким володіє корпорація Amazon. Станом на 2019 рік бренд Amazon визнали найдорожчим у світі, він посунув з цього п’єдесталу Microsoft.

№6 – адвокат Олег Макаров, співзасновник компанії «Василь Кісіль і партнери», яка спеціалізується на захисті юридичних інтересів великих фінансово-промислових груп. Макаров – колишній член партії «Самопоміч», до фракції якої він належав у Київраді.

№13 – Петро Осадчук, донедавна – член правління та директор з регуляторного і правового забезпечення компанії «Київстар», яка входить до «Альфа Груп» Михайла Фрідмана.

Нещодавно спричинили скандал біографії та зв’язки двох кандидатів-мажоритарників від «Голосу». Один з них, Дмитро Огньов, одружений із сестрою фігуранта кількох журналістських розслідувань, депутата від БПП Гліба Загорія. Ця родина володіє фармацевтичною компанією «Дарниця». Іншого мажоритарника, Тараса Шкітера, пов’язують з діяльністю організації «Український вибір» Віктора Медведчука у Луцьку. Партія «Голос» відкликала обох кандидатів одразу ж після появи компромату на них.

Ці та інші особи у списках кандидатів від «Голосу» свідчать, що великий український, російський та західний бізнес максимально диверсифікують свої впливи на партії, які йдуть до парламенту 2019 року, вважає експерт Костянтин Матвієнко.

Пінчук так само, як і Сорос, впливає на присутність Святослава Вакарчука у ЗМІ – Костянтин Матвієнко

З іншого боку, в списку партії «Голос» є не лише громадські активісти, а й ціла низка представників середнього та малого бізнесу. Наприклад, серед кандидатів можна побачити підприємця та шоумена Сергія Притулу.

«У «Голос» вкладають і Пінчук, і Фрідман. Є певні їхні люди у списках, є й інші ознаки. Та довести все це важко. Головне – дивитися, як депутати від партії голосуватимуть у парламенті. Лише тоді можна буде точно сказати, який бізнес в які політичні проекти вкладався», – вважає політтехнолог Олексій Голобуцький.

Натомість Володимир Фесенко стверджує, що не можна кандидатів чи донорів Вакарчука однозначно називати «людьми Фрідмана», «людьми Сороса» тощо.

«Батьківщина» – без олігархів?

Партія «Батьківщина» та її незмінна лідерка Юлія Тимошенко позиціонують себе як борці з олігархами й «запобіжник» проти посилення їхнього впливу.

Фінансова звітність партії відповідає цьому іміджу: головними її донорами є прості українці – студенти, пенсіонери та представники малого бізнесу. Однак розслідування «Схем» виявило, що значна частина «спонсорів з народу», чиї внески партія вказує у звітах, не мають жодного стосунку до «Батьківщини» й не давали їй грошей. Сама Тимошенко, пояснюючи, звідки взялися фейкові «донори» у партійній бухгалтерії, сказала, що підприємці фінансують партію через інших осіб, щоб уникнути переслідування.

Від кого ж насправді «Батьківщина» отримала ті кошти, які, за фінансовою звітністю, давали прості українці? Юлія Тимошенко, відповідно до її декларацій, бізнесу не має. Натомість її чоловік Олександр має кілька компаній в Україні та ЄС. Деякі однозначно виглядають як створені для потреб дружини. Одна з них так і зветься: «Леді Ю».

Втім, легальних доходів від бізнесу родини Тимошенко не вистачило б на президентську, а потім і на парламентську кампанію. Натомість у партійному списку можна побачити інших великих бізнесменів.

Сергій Тарута – співвласник корпорації «Індустріальний союз Донбасу» та низки великих промислових підприємств, а за сумісництвом – №2 у списку «Батьківщини». Його офіційні статки перевищують півмільярда доларів.

№14 у списку «Батьківщини» – Костянтин Бондарєв, колишній власник банку «Велес», який ліквідували рішенням НБУ. Програма «Наші гроші» з’ясувала, що нині він володіє великою мережею ломбардів «Дешева готівка».

Політологи, опитані «Радіо Свобода», говорять про те, що «Батьківщина» зробила головну фінансову ставку на місцеві бізнесові еліти, а не українські та закордонні фінансово-промислові групи. Значною мірою це підтверджує і список партії.

Так, під №61 у ньому ми знайшли Олександра Скочеляса з Хмельницького. Розслідування «Схем» засвідчило, що Скочеляс не лише обіймає посади у місцевій владі та в місцевому осередку партії, а й має низку будівельних та видобувних підприємств у Центральній та Західній Україні, а ще – був фігурантом скандалів, пов’язаних із незаконною забудовою та незаконним видобуванням корисних копалин.

Політологи стверджують, що «Батьківщина» зробила головну фінансову ставку на місцеві бізнесові еліти, а не українські та закордонні фінансово-промислові групи.

№70 – бізнесмен з Волині Петро Кравчук, співзасновник ТОВ «Євротранслогістик» та спільного українсько-німецького підприємства «Волинь Транс» ЛТД».

№97 – запорізький бізнесмен та експосадовець облдержадміністрації Геннадій Фукс  має кілька підприємств у різних галузях: від торговельних і логістичних до мережі кав’ярень.

Однак це – не вичерпний перелік великого та середнього бізнесу, який стоїть за «Батьківщиною». Розслідування «Наших грошей» доводить, що одним з імовірних спонсорів партії є бізнесмен та депутат-утікач Олександр Онищенко.

Юлія Тимошенко та її однопартійці дуже часто з’являються на телеканалах ICTV та СТБ, які контролює бізнесмен Віктор Пінчук. Та й сама Тимошенко періодично зустрічається і веде переговори з Пінчуком, з’ясували журналісти програми «Схеми: корупція в деталях». Зрештою, Тимошенко визнала-таки свої зустрічі з олігархом.

Потужна медійна присутність Тимошенко на каналах Пінчука виглядає закономірною: депутат Олена Кондратюк, яка на цих виборах є №5 у «Батьківщині», водночас є дружиною директора телеканалу ICTV Олександра Богуцького. Показовими є й інші телевізійні майданчики, на яких з’являються представники партії.

Лідерка «Батьківщини» – бажана гостя телеканалу «НАШ» Євгена Мураєва, кандидата від «Опозиційного блоку», який від моменту його створення підтримує бізнесмен Рінат Ахметов. А також – на телеканалі «1+1» Ігоря Коломойського.

 «Тимошенко спілкувалася з Коломойським по телефону», «вітала його з днем народження» – такі повідомлення з’явилися в українських медіа, які оприлюднили запис розмови двох людей, чиї голоси схожі на голоси лідерки «Батьківщини» та українського бізнесмена відповідно. Попри емоційне обговорення факту розмови в парламенті, ані Тимошенко, ані Коломойський не підтвердили і не спростували цього телефонного дзвінка.

За фінансовим бортом

Аутсайдерами парламентських перегонів, як виглядає, залишаються «Сила і честь» Ігоря Смешка, «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка і «Радикальна партія Олега Ляшка», хоча їхні лідери й показали на президентських виборах вагомі результати.

Частина експертів говорять про ознаки того, що Рінат Ахметов згорнув підтримку проекту Олега Ляшка, на якого робив значну ставку ще пів року тому.

Ігор Смешко має однозначну медійну підтримку з боку проектів Дмитра Гордона, а також періодично з’являється у ЗМІ Коломойського та Пінчука. Про дружні взаємини  Смешка з експрезидентом Кучмою, з його зятем Пінчуком та з керівником його адміністрації Медведчуком говорить низка політологів.  Володимир Фесенко зауважує, що політична сила Смешка має «десятки груп впливу», і це пояснює велику політичну строкатість виборчого списку. Водночас така різновекторна підтримка поки що не допомогла «СіЧі» дотягти до прохідного бар’єра.

Анатолій Гриценко говорить про свою незалежність від великого бізнесу. При цьому його партія та її виборча стратегія мають ознаки помітного дефіциту коштів.

Цьогорічна парламентська кампанія суттєво відрізняється від попередніх принаймні тим, що доступ до телеканалів став важити для успіху значно більше за фінансові вливання, визнає політолог Сергій Таран.

«Надання інформаційних ефірів – не менш потужне спонсорство, ніж фінансове. Аналізуючи, на яких телеканалах з’являються «Голос» і його лідер, Ігор Смешко тощо – зовсім не складно вийти на спонсора. «Вибори роблять телевізори», при цьому телеканали здебільшого є неприбутковими», – пояснює Таран.

Зі свого боку політолог Олеся Яхно говорить про інші тренди в симбіозі партій та бізнесу на виборах-2019.

Парламентська кампанія продовжується на тренді президентської: олігархи повернулися і потужно відновлюють вплив – Олеся Яхно.

Загалом олігархи відчули, що нарешті можуть повернутися до життя й збудувати в Україні такий собі «формат семибоярщини», коли неформально на все впливають вони. Так, Коломойський в одному з інтерв’ю сказав, що «в душі всі олігархи були за Зеленського».

Олеся Яхно пояснює, що такий вплив, зрештою, може проявитися не так у складі фракції, як у важливих призначеннях на рівні регіонів та в рішеннях судів, оскільки реальною владою в Україні є виконавча, адже це доступ до ресурсів, наголошує вона.

Представники великого бізнесу, які водночас володіють телеканалами, не блокують на медійному рівні саме ті політичні проекти, які потенційно можуть увійти в коаліцію зі «Слугою народу».

Ще напередодні президентських виборів-2019 «Радіо Свобода» аналізувало команди та групи впливу щодо кандидатів, які вирвалися в лідери. У командах більшості вже тоді окреслювалися ті фінансово-політичні союзи, які (з певними змінами) діють на нинішніх парламентських перегонах.

Позачергові парламентські вибори в Україні заплановані на 21 липня. На початку липня Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалив рішення, яким зобов’язав Центральну виборчу комісію провести повторне жеребкування партій перед виборами для визначення їхніх номерів у бюлетені. Про це на засіданні ЦВК 4 липня повідомила її голова Тетяна Сліпачук. 26 червня Центральна виборча комісія провела жеребкування щодо визначення номерів політичних партій для розміщення їхніх назв у виборчому бюлетені.

30 червня ЦВК внесла до виборчого бюлетеня партію «Рух нових сил» колишнього президента Грузії й ексголови Одеської ОДА Міхеїла Саакашвілі. Партію включили до бюлетеня під номер 22 без проведення жеребкування.

У ЦВК пояснили, що зміна номерів партій у бюлетені може призвести до дезорієнтації виборців.

За матеріалами Євгена СОЛОНИНА, «Радіо Свобода»

Запис «Це просто бізнес», або Хто стоїть за партіями на виборах-2019 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У парламентських виборах 2019 беруть участь 6% політичних партій від кількості всіх зареєстрованих в Україні (21 партія з 352-х). Про це повідомив аналітик Комітету виборців України (КВУ) Денис Рибачок на пресконференції 27 червня, повідомив Укрінформ.

За словами аналітика, за законом «Про політичні партії в Україні», якщо партія протягом 10 років не висуває кандидатів на виборах президента чи народних депутатів, це є підставою для анулювання її реєстрації. Відтак за підсумками нинішніх виборів Мін’юст має переглянути список політичних партій і з’ясувати, скільки з них існують лише на папері і не беруть участі у виборах.

Запис У виборах до Ради не візьмуть участі 94% партій спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У вересні народні депутати продемонстрували рекордно низькі показники участі в голосуваннях Верховної Ради. Про це повідомив “Комітет виборців України”, чиї експерти все ретельно порахували.

– Найнижчий показник за 2017 рік! Протягом минулого місяця один депутат у середньому взяв участь лише у чверті голосувань. Для порівняння: у липні один парламентар голосував у середньому в 48% випадків, у червні – 55%, у травні – 49%, у квітні – 45%, у березні – 54%, в лютому – 51%, в січні – 50%. Тобто досі депутати ігнорували вдвічі менше голосувань, — розповідає Денис Рибачок, аналітик “Комітету виборців України”.

Загалом у вересні регулярно, тобто більш ніж у половині випадків, виконали свою оплачувану функцію з осмисленого натискання кнопки “за”, “проти” або “утримався” лише 60 – 80 депутатів. Так, 22 вересня активно голосували 52 нардепи, 21 вересня – 85, 20 вересня – 80, 19 вересня – 87, 8 вересня – 62, 7 вересня – 99, 5 вересня – 134 із 422, пише газета Експрес.

Загалом минулого місяця аж 353 народні депутати пропустили половину й більше голосувань (тобто не натискали “за”, “проти” чи “утримався”). Із них 46 осіб проігнорували понад 90% голосувань. Вони або були відсутні на робочому місці, або свідомо не голосували.

Найгірше себе зарекомендували депутати фракції Радикальної партії Ляшка та груп “Відродження” і “Воля народу”. Їхні представники пропустили понад 90% голосувань у вересні! Так, в середньому один депутат РПЛ за місяць взяв участь у 8% голосувань, “Волі Народу” – 7%, “Відродження” – 6%. По інших фракціях показники такі: депутати “Самопомочі” голосували у 58% випадків, “Батьківщини” – 35%, “БПП” – 29%, “НФ” – 21%, “Опоблоку” – 14%.

Якщо ж глянути на річну тенденцію, то можна помітити: “Воля народу” і “Відродження” постійно опиняються серед тих, хто ігнорує голосування. Також зазвичай їм компанію складають представники “Опоблоку”. Члени фракції, яка складається значною мірою з колишніх “регіоналів”, не раз заявляли, мовляв, не голосуватимуть за важливі рішення у парламенті, доки у порядок денний не включать їхні законопроекти. Це саботаж. І це неправильно. Опозиція має займати конструктивну позицію, а не самоусуватися від роботи в парламенті.

Для того, щоб депутати в сесійній залі проводили час продуктивніше, ми пропонуємо штрафувати тих, хто не бере участі в голосуваннях. Потрібно вираховувати певну суму від їхньої заробітної плати щомісячно. Адже наразі така практика є тільки щодо відвідування народними депутатами засідань Верховної Ради. Адже якщо він прийшов і не долучився до ухвалення законів, то за неробство має бути покараний. Згідно з чинним законодавством, участь народного депутата в голосуваннях – такий же його обов’язок, як і участь у пленарних засіданнях Верховної Ради. Звичайно, є депутати, для яких зарплата 17 тисяч гривень на місяць – це значна сума, а є мільйонери, для яких вирахування будуть зовсім невідчутні. Але на багатіїв можна знайти додаткові важелі впливу. Парламентарів, які не голосують, доцільно позбавляти права участі в міжнародних делегаціях парламенту, чого вони всі прагнуть, обмежувати повноваження у частині роботи в комітетах. Схожим чином, до речі, дисциплінують своїх народних обранців Молдова, держави Балтії та Польща. Крім того, потрібно апелювати до політичної культури та відповідальності нардепів. Ми можемо максимально поширювати інформацію про ті політичні сили та групи, які не долучаються до голосувань, а виборці хай думають, чи варто давати “зелене світло” їм на наступний термін повноважень.

Запис “Важке” життя нардепів: приходять на роботу і … не голосують спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Запис «На нас чекають дивні політичні симбіози» – точка зору політтехнолога Тараса Березовця спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На заміну Миколі Трохимовичу «Батьківщина» висунула керівника її фракції в Чернівецькій міській раді Олексія Каспрука. Син міфологізованого, але багатьма вже забутого радянського мера Чернівців Павла Каспрука. Попри замішаність у сумнівні оборудки та не надто ефективну діяльність на посаді керівника «Містобуду» – зовні привабливий персонаж. Завдяки підтримці медіа (ТВА, «Молодий буковинець»), опозиційному партійному бренду (ВО «Батьківщина») та особисто Миколі Федоруку, чиновницькому адмінресурсу і вмінню триматись на публіці має всі можливості перемогти і правити наступні 1,5 роки. Правити, але навряд чи керувати: ключові рішення прийматимуться бізнес-групою Арсенія Яценюка, яку він представляє.

Практично те ж можна сказати і про колишнього секретаря міської ради Віталія Михайлішина: помітна медіа-підтримка («Чернівецький промінь», «Буковинська хвиля»), фінансовий ресурс, шлейф популярних ініціатив (боротьба за Калинівський ринок, дитячі майданчики, дитяча лікарня, соціальні пільги) дають реальні шанси на перемогу. З часом Віталій Михайлович зріс як публічна особа і більше не припускається «ляпів» зразка 2012-го, однак за ним тягнеться негативний імідж членства в Партії регіонів. Так само під питанням самостійність Віталія Михайлішина: ключові рішення прийматимуться умовною групою «Рідне місто», яку кілька років тому вважали близькою до Дмитра Фірташа, а нині кулуарно пов’язують з УДАРом.

Два «новачки» – громадський діяч Петро Олексюк і співочий депутат Чернівецької обласної ради Віталій Ткачук. Перший демонструє спробу ведення чистої громадянської кампанії, але без великих очікувань на перемогу – принаймні, нинішнього року. Другий – яскравий зразок популізму, помноженого на креативне ведення виборчої кампанії. В одіозного Віталія Ткачука, який ще не так давно представляв інтереси Партії регіонів, є «коник», якого не вистачає Петру Олексюку – активна команда, чіткі меседжі та приваблива обгортка. Тим не менш, останній виграє приз глядацьких симпатій – здебільшого, в інтелігенції, яка, однак, на масові настрої не впливає.

За рахунок бренду партії УДАР, негласної підтримки обласної влади та активної реклами спробує набрати «очки» Олексій Коломієць. Утім, він практично за всіма показниками поступається лідерам мерської гонки і позбавлений природної харизми, яка дозволила б йому в короткі терміни отримати підтримку громади. Так само, як і «вічний опозиціонер» Віталій Мельничук, який висувається від партії «Свобода» і якому, до того ж, бракує чіткої програми й необхідних фінансово-організаційних ресурсів. Колись цим міг похвалитись скандальний Василь Забродський, але після втрати контролю над каналом ТВА і зміни політичної обстановки він стрімко втрачає шанси на переможне повернення в місцеву політику. Зациклившись на боротьбі з Миколою Федоруком, після його відходу Василь Іванович втратив не лише опонента, але й зміст власної політичної діяльності.

«Старі-нові» кандидати Володимир Дорош, В’ячеслав Кишлярук, Руслан Цаплюк, надбавши партії й і громадські організації, не мають ні чітких посилів, ні часу якось себе продемонструвати. Останній, однак, у форматі ГО «Нові Чернівці» з перемінним успіхом готуватиме грунт для кампанії 2015 р. – і з часом, напевно, стане помітнішою, та навряд чи успішнішою фігурою. Участь решти кандидатів – Іллі Горбатюка, Дениса Карчі, Володимира Попівчука, Мирослава Саєвського, Ростислава Шерстюка та Наталії Стручкової – можна вважати якщо не «технічною», то чисто формальною.

Висновок: завершення «ери Федорука», помножене на суспільні трансформації останніх років, означає невдовзі ротацію представницьких «масок» місцевих еліт, а з тим і зміну політичного порядку денного. «Часи міняються – і ми міняємося з ними…» Місто залишається.

Святослав ВИШИНСЬКИЙ, політичний оглядач, блогер VKursi.com

Від редакції: Про те, «whoіswho» з кандидатів у мери, читайте на стор.10

Запис Мерські перегони: «оглядини» кандидатів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На порядок денний виносилося шість питань: «Про оцінку суспільно-політичної ситуації в України та перехід усієї повноти влади до рук Народної ради в області», «Про звернення депутатів Чернівецької обласної ради VI скликання до депутатів усіх рівнів рад України щодо необхідності збереження територіальної цілісності та унітарності української держави», «Про звернення депутатів Чернівецької обласної ради VI скликання до начальника УМВС України у Чернівецькій області Демидова О.М. про перехід міліції на бік народу та негайне відкликання підпорядкованих військ УМВС України в Чернівецькій області з Києва» (із доповненнями – до адресатів звернення доданий перелік усіх керівників силових структур у краї), «Про звернення щодо відставки президента Януковича».

«Про недовіру та відставку голови Чернівецької обласної державної адміністрації Папієва М.М.», «Про заборону діяльності на території Чернівецької області Партії регіонів та Комуністичної партії України».

Перші чотири були прийняті практично без проблем. За недовіру Папієву голосували 4 рази, він сам просив депутатів це зробити. Адже під вікнами стояла громада. При голосуванні четверо були проти, більш ніж півтора десятка утрималися.

Не менше списів ламалося навколо заборони КПУ та ПР. Зрештою, і за це проголосували з четвертого разу.

Вл.інф.

Запис На Буковині влада в руках Народної ради. Оголошено недовіру Папієву. Заборонено КПУ і ПР спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Трудові права ігноруються

Державна інспекція праці України за 4 місяці цього року перевірила 10890 підприємств і практично скрізь виявила порушення трудового законодавства. Несвоєчасна виплата зарплат становить 85% усіх порушень. Далі серед порушень – виплата заробленого не в повному обсязі, ненадання соціальних виплат., неналежно оформлені трудові відносини з працівниками, несвоєчасна видача довідок й трудових книжок.  Порушуються також процедура та умови укладання трудових договорів. Фактично інспекція праці України визнає масовий і системний характер порушень з боку роботодавців.

Зокрема, на Буковині за ті ж 4 місяці представники цього відомства перевірили 217 суб’єктів господарювання, де використовують найману працю. І на 202 з них виявлено 78 працівників без належного оформлення трудових відносин і 988 порушень законодавства про працю та державне соціальне страхування. Виявлено.

Проблеми замовчуються

Безперечно, проблеми у сфері трудових відносин існують у значно більших, ніж це фіксує Інспекція, масштабах. Не афішує проблеми роботодавець, мовчить і працівник, бо не впевнений, що зможе відстояти свої законні права, зрештою, просто не вірить у справедливість. Суспільство заводить себе в оману, роблячи вигляд, що ці явища дріб’язкові, не варті уваги. Чи не тому ця тема не надто популярна у ЗМІ?

А порушення стали буденністю практично в кожній фірмі, на підприємстві малому чи великому. Приміром, людині відмовляють у прийомі на роботу – а фактично її дискримінують за віком, статтю, зовнішністю, фізичними можливостями, чи просто тому, що не сподобалися вбрання чи вираз обличчя. При звільненні не проводять чесних розрахунків, не надають довідки про зарплату, не видають чи затримують трудові книжки. При скороченні знов-таки пишно розквітає дискримінація: першими втрачають роботу працівники старшого віку, особливо передпенсійного, жінки з малими дітьми, молодь.

Проблем між найманим працівником і роботодавцем – безліч. Це і ненормований робочий день, і неналежні умови та безпека праці, робота у вихідні, без відпусток, без виплати компенсацій за невикористані відпустки. А чого вартує практика «заборони» хворіти, лікуватися, вагітніти! Кричуща та, на жаль, типова проблема – «робота по-чорному»,  без оформлення трудових відносин, яка ставить людину у безправне, рабське становище і створює серйозну загрозу на майбутнє, зокрема щодо пенсійного забезпечення.

Нас врятували… профспілкиТвердження неймовірне? та правдиве. Бо більше трудовий люд захищати нікому. Партії цікавить влада, а не люди. Тому порятунок потопельника, як відомо, справа рук самого потопельника. І цьому є вже масові підтвердження.      

Історія перша: про активну співпрацю. Ні для кого не секрет, що податкова служба вимагає інколи від потужних підприємств сплати податків наперед. Та ситуація на одному із чернівецьких підприємств склалася таким чином, що воно стало перед дилемою – або сплата податків і затримка з виплатою зарплати, або зарплата і ускладнення стосунків з фіскальним органом.Ситуацію, що загрожувала фінансовій стабільності підприємства, обговорили у профспілковій організації й остання зайняла активну захисну позицію, що й заблокувало активні дії з боку податкової.     До слова, активна позиція лідерів профспілки дозволила їй і у спілкуванні з адміністрацією досягти позитивних для колективу результатів. Зокрема, на підприємстві створені належні умови праці та відпочинку, діють кімнати для відпочинку, встановлений спортінвентар, працівникам з фонду профспілки та підприємства надається матеріальна допомога на лікування, оздоровлення та профілактику захворювань, а також виділяються кошти на навчання дітей працівників у вишах тощо.Одне слово, діалог та партнерство профспілок й адміністрації дали суттєві позитивні результати. Бо, як правило, підприємства, де діють профспілки, є фінансово стабільними та динамічно розвиваються.

Історія друга: сумна. На одному з приватних підприємств адміністрація при пасивній та мовчазній позиції  профкому скоротила значну кількість працівників. Керівництво профспілки не провело відповідних законних дій та замовчало цю ситуацію, своєчасно не повідомивши про скорочення людей вищестоящий профспілковий орган. Таким чином, звільнені та скорочені працівники були позбавлені представлення їхніх інтересів та можливості подальшого захисту.

Історія третя: бойова Цими ж днями актив найманих працівників спільно з адміністрацією одного виробничого підприємства повівся зовсім по-іншому. Дізнавшись, що власник має намір штучно збанкрутувати фірму та залишити людей без зарплатні, запобігли цим намірам. Профорганізація привернула увагу громадськості та  повідомила державні органи про це. У результаті таких спільних дій профспілкових лідерів та адміністрації люди не постраждали.

Чи допоможуть високі штрафи?

Однак висновок з усіх цих недоліків Інспекція, що за кошти платників податків мала би здійснювати контроль і забезпечувати дотримання чинних норм у сфері праці, робить цілком чиновницький: причина масовості цих порушень полягає у…. незначних, на їхню думку,  розмірах штрафних санкцій і пропонує їх збільшити: мовляв, що вищі штрафи, то законослухнянішими будуть роботодавці. Звичайно, загроза суттєвого покарання стимулює дотримуватися Закону. Але наскільки дієвий та чи єдиний це шлях забезпечення прав працівника у відносинах з роботодавцем?

Один у полі воїн?

Коріння системних порушень прав найманих працівників вбачаю у тому, що вони опиняються «сам на сам» з роботодавцями, які завжди мають переконливу перевагу. Можливості працівника відстояти свої права значно менші. Бо це вимагає певних знань, часу, ресурсів, в тому числі й матеріальних. А стереотипи, що «правди все одно не доб’єшся» й «аби гірше не було» фактично ставлять працівника у становище раба. Бо борючись за свої права, громадянин ризикує не тільки не відстояти їх, а й ще втратити роботу, зазнати моральних та матеріальних збитків, витратити час, кошти й здоров’я на ходіння інстанціями та судову тяганину, отримати «вовчий квиток» на подальше працевлаштування. Бо ж якому роботодавцю сподобається робітник, який відстоює свої законні права, чим нібито створює «нездоровий клімат» у трудовому колективі.

У них: На Заході працівники масово відстоюють свої трудові та соціально-економічні права і, як правило, досягають певних результатів. Роботодавці, законотворці, уряди цих країн змушені рахуватися з вимогами трударів, бо вони діють разом, спільно! І саме ця об’єднаність робить їх СИЛОЮ, здатною захистити як право окремого працівника, так і права працівників підприємства, громадян країни загалом. З чого складається ця сила? Відповідь єдина – із ПРОФСПІЛОК, які діють на малих, середніх, великих підприємствах, серед підприємців та самозайнятих осіб.

У нас: Формально на підприємствах різних форм власності укладені так звані Колективні договори, які регламентують відносини трудового колективу та адміністрації підприємства. Принаймні про це бадьоро рапортують чиновники та «пострадянські  державні» профспілки на кшталт нашої Облпрофради. Але хто представляє інтереси трудового коллективу як Сторона  в такому «договорі»? Так званий «представник», а фактично – людина, призначена самою ж адміністрацією.  Саме тому існуючі на підприємствах та установах Колективні договори часто-густо стають ширмою для безлічі порушень трудових прав працівників та їхнього рабського мовчання. В переважній більшості підприємств приватної власності  профспілкові організації, які дійсно представляли би інтереси трудового колективу та кожного з її членів, просто відсутні.

Як наслідок, на більшості підприємств державних і приватних, навіть при наявній  профспілці,  інтереси працівників не захищаються саме з причини того, що там діють, а вірніше сказати «бездіють» так звані «кишенькові профспілки», керівництво яких  стоїть на боці інтересів адміністрації.

Що  робити? Рятуватися самотужки!

Так діють працівники країн Євросоюзу, які об’єднуються за місцем роботи у профспілкові організації та спільно відстоюють і захищають свої законні права.

На кожному підприємстві – маленькому чи великому – працівники, фізичні особи-підприємці, самозайняті особи мають законне право створювати первинні профспілкові організації для представлення своїх інтересів та захисту законних прав.

Такі профспілки мають нарешті стати впливовим інститутом громадянського суспільства та рушієм позитивних суспільних змін в Україні. Але, ніхто не зробить людину вільною, якщо вона сама цього не прагне. Повірте, не прийде до вас чиновник на підприємство, який розпорядженням «згори» створить профспілку для вашого захисту.

Зробіть перший крок

Все починається з одного, двох, трьох активних і свідомих людей, які мають авторитет у колективі та здатні згуртувати навколо себе спочатку невелику групу, яка  з часом стане потужним захисником законних прав та інтересів кожного працівника.

Роботодавцям: можете отримати переваги

Деякі роботодавці хибно вважають, що створення профспілок додасть їм «головного болю», і тому відкрито чи приховано перешкоджають їхньому створенню. Насправді ж роботодавець теж отримує переваги від створення профорганізації. Практика свідчить, що підприємства, де діють профспілки, де налагоджена конструктивна співпраця з адміністрацією є найбільш успішними, прибутковими, бо там зростають як продуктивність праці та  конкурентоспроможність, так і мотивація працівників та лояльність до роботодавця. А в разі зовнішньої загрози працівники стають на захист свого робочого місця на підприємстві. Роботодавець і найманий працівник можуть та мають бути партнерами.

Так ось на питання – що нам робити? – є тільки одна відповідь: потрібно об’єднуватися та створювати профспілки!

Змін потребує не тільки законодавство, а, перш за все, наша свідомість!

Конфедерація профспілок недержавного сектору економіки Чернівецької області співпрацює з трудовими колективами, надає представникам трудових колективів, громадянам, приватним підприємцям методичну, юридичну, організаційну підтримку в створенні профспілкових організацій на підприємствах, у представленні та захисті  трудових прав та інтересів кожного.

Будемо діяти спільно! Наша сила в об’єднанні! Все тільки у наших руках!

Наше гасло – «Разом для кожного!»

Звертайтеся за адресою:

58000, м. Чернівці, вул. Нікітіна, 2 (3 поверх).

Телефон –  факс: 57-41-18, 57-30-34. (099) 204-28-14;  (097) 013-03-39.

Електронна адреса: kpnse_cv@bigmir.net

Запис Трудове законодавство порушується масово і системно. Як цього позбутися? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В усіх чотирьох окружних виборчих комісіях є представники таких політичних партій як: «Молодь до влади», «Руський блок», політичне об’єднання «Єдина родина», «Руська єдність», «Русь єдина», «Братство», «Союз анархістів України». До виборчих комісій включені також представники політичних партій, про діяльність яких не надто відомо виборцям: «Народно-трудовий союз України», Ліберальна партія України, Християнсько-демократична партія України, Українська партія «Зелена планета».

– Усі ці партії в Чернівецькій області не мають власних мажоритарних кандидатів, більшість з них не мають обласних осередків чи то навіть обласних виборчих штабів, – каже заступник голови обласного Комітету виборців Ярослав ФІЛЯК.

Згідно з Законом України «Про вибори народних депутатів України», за рішенням Центральної виборчої комісії утворено 225 окружних виборчих комісій – відповідно чотири окружні виборчі комісії в Чернівецькій області (по 201, 202, 203, 204 виборчих округах).

До окружних виборчих комісій, відповідно до виборчого законодавства, потрапили також представники політичних партій, депутатські фракції яких представлені у Верховній Раді України – «Партія регіонів», ВО «Батьківщина», «Наша Україна – Народна самооборона», Народна партія та Комуністична партія України. Водночас, до чотирьох окружних виборчих комісій у Чернівецькій області не потрапили представники політичних партій, які активно проводять виборчу кампанію, мають власних кандидатів у мажоритарних округах – ВО «Свобода», політична партія «УДАР», Соціалістична партія України, Українська платформа «Собор».

– Це свідчить про те, що або ЦВК справді сформувала обласні виборчі округи за принципом «сліпого жеребкування», або тут задіяна чисто технологічна процедура формування окружних комісій за рахунок технічних партій з тим, щоби реально впливати на роботу виборчої комісії, – коментує Ярослав Філяк.

«Комітет виборців», крім персонального складу ОВК, проаналізував також попередній досвід роботи членів комісій і дійшов висновку, що в нашій області, на жаль, мало поширена практика залучення до роботи в ОВК осіб, які раніше були членами виборчих комісій у межах округу. Тож досвід роботи у виборчих комісіях багатьох їхніх керівників і членів залишає бажати кращого.

Максим КЛИМЕНКО, «Версії»

Запис СКЛАД ОКРУЖНИХ ВИБОРЧИХ КОМІСІЙ НА БУКОВИНІ ЗДИВУВАВ ЕКСПЕРТІВ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

–  Я рада, що ми об’єдналися і почали працювати разом. Але мені дуже прикро, що влада призначила суд Юлії Тимошенко на той день, коли ми маємо провести наш об’єднавчий з’їзд. І саме того дня Партія регіонів запланувала провести дострокову сесію парламенту:  знову ж таки, щоби відволікти увагу.

Відповідаючи на запитання щодо формування списків кандидатів у народні депутати від опозиції, київська гостя наголосила, що до цього питання вони ставляться дуже ретельно. Тому, звісно, не обходиться без відсіювання і чисток. Остаточний результат оприлюднять після з’їзду, який пройде 31 липня.

Пані Оробець, наразі, здивована, що таке місто, як Чернівці, – а воно, як відомо, потрапило до рейтингу журналу «Фокус» як найбільш читаюче місто, – має такі проблеми. «Ми зробимо все, щоби книгарні не приватизували і не продали за безцінь під бари та ресторани», – пообіцяла депутатка.

Максим БУРБАК, голова Чернівецької територіальної організації «Фронт змін» додав, що замість реорганізації очільники краю готують документи на ліквідацію. Він порадив керівникам книгарень погоджуватися на планову, а не ліквідаційну перевірку. Пан Максим зазначив, що після жовтневих виборів дана проблема зникне, бо її ініціатори поїдуть з міста.

Лідія КИРИЛЮК, «Версії», фото автора    

Запис Нардепи їдуть до провінції… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Протестні настрої в Україні помітно пішли на спад. Разом з весняним теплом до багатьох людей прийшла втома від політичного пустодзвонства і несправджених сподівань. Громадськість мляво реагує на події, котрі ще недавно викликали великий суспільний резонанс. Так, представники колишньої влади один за одним відправляються за грати, а на їхній захист вже не відбувається не лише могутніх демонстрації – навіть нечисельних пікетів. Отримав свій термін ув’язнення колишній чернівецький губернатор і нардеп Георгій Філіпчук, а його земляки практично не відреагували. Важко оцінити цей факт однозначно. З одного боку, ніхто не примушував буковинців публічно схвалювати вирок, як то практикувалося в СРСР у 1937-38 роках. А з іншого – невже у нашому місті всім байдужа доля колишнього регіонального лідера, а потім і міністра?

Пояснення, швидше за все, досить просте. Суспільство втратило довіру до політиків, як нині правлячих, так й їхніх попередників. Серйозної політичної опозиції в країні не залишилося, тому нікому вивести великі маси людей на вулицю. А простолюд не бачить цілей, задля яких варто ризикувати своїм здоров’ям чи свободою. Так і не з’явилося сподіваної «нової опозиції», яка повинна виростати з найбільш динамічних громадських організацій. Будь-яка помітна суспільна активність потребує певних фінансових затрат. У країнах розвинутої демократії гроші на проведення акцій протесту виділяє дрібний та середній бізнес, який таким чином відстоює власні інтереси. А в Україні він ледве жевріє, програючи на всіх фронтах великому капіталу. Представники ж останнього ставку на вуличну активність не роблять, вони грають за правилами, встановленими правлячою партією.

Правила ці добре відомі тим, хто жив за «совка». Головне: думати буде начальство, твоя справа – виконувати. І ще одне: не висовуватися, кожен повинен знати своє місце. Хочеш робити кар’єру, вступай до правлячої партії. Керівник парламентської фракції ПР Єфремов днями похвалився, що кількість членів Партії регіонів досягла рекордної цифри в півтора мільйони. У КПРС, до речі, було значно більше – лише в Україні нараховувалося понад 3 млн. її членів. Але де вона, та «керівна і спрямовуюча сила радянського суспільства»? Там же, де сам СРСР, а також марксизм-ленінізм, пролетарський інтернаціоналізм тощо. Епоха всіх тих «ізмів» скінчилася, їй на зміну прийшов час відкритого чистогану. Адже у кого гроші – у того влада, а у кого влада – у того й гроші. Політика і бізнес переплелися намертво, не залишивши місця жодним ідеям та ідеологіям. Матеріальний інтерес – понад усе, «мета виправдовує засоби», «гроші не пахнуть».

 А пострадянський люд, побачивши таке, розчарувався в усьому. Тому черговий раз погруз у політичній апатії. Правда, вічною апатія не буває, їй на зміну обов’язково приходить бурхлива активність. Питання лише в тому, коли вона прокинеться і куди буде спрямована. Поки ж суспільство намагається подолати весняну втому, щоби набратися нових сил.

Ігор БУРКУТ, політолог

Запис Весняна втома? спершу з'явиться на Медіа-Версії.