Українські пасічники стверджують, що з другої половини травня в різних регіонах країни масово гинуть бджоли. Про це повідомляє «Еспресо».

Бджолярі з різних куточків України записують відео, щоб зафіксувати масову загибель комах. Почали бити на сполох пасічники на Прикарпатті – там в першій половині травня загинуло 200 родин бджіл.

Після цього з такою ж проблемою зіткнулися пасічники Волині, Запоріжжя, Дніпропетровської, Кіровоградської та Харківської областей. Бджолярі на Хмельниччині, Полтавщині, Сумщині, Херсонщині, Миколаївщині і Рівненщині також фіксують загибель комах.

У BRDO стверджують, що виключенням у цьому сезоні стали лише дві області.

«Випадки загибелі бджіл фіксували й раніше, але цього року пасічники зазнали в десятки разів більшої шкоди»,- розповідає еколог Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» Алла Войціховська.

У масовій загибелі комах пасічники звинувачують місцевих фермерів. Наприклад, місцеві жителі села Кудашівка та сусідніх районів стверджують, що падіж бджіл розпочався 24 травня. А до того приблизно 22-23 травня аграрне підприємство неподалік розпилювало на полях отрутохімікати.

Експерти BRDO однією з головних причин такої ситуації називають відсутність комунікації між пасічниками та агровиробниками.

Згідно з «Інструкцією щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл», аграрії напередодні хімобробки медоносних рослин зобов’язані за три доби до цього через ЗМІ попередити всіх пасічників у межах десять кілометрів від оброблюваних площ. Повідомляється дата обробки, назва препарату, ступінь і термін дії його токсичності.

Однак ця норма не виконується. По-перше, законодавство не визначило порядок здійснення таких повідомлень: у яких саме ЗМІ вони мають бути оприлюднені, щоб інформацію належним чином донести до власників пасік.

Для вирішення цієї проблеми, хоча б частково, у березні представили спеціалізовану мапу, де бджолярі позначають власні пасіки й мають можливість отримувати SMS, якщо фермери поблизу розпилюють хімікати.

«Люди втрачають свій бізнес, хобі, надії через невігласів, які плювали на цивілізовані правила гри», – скаржиться очільниця Всеукраїнського братства бджолярів України Тетяна Васильківська.

Довести провину аграріїв не завжди можливо. Для того щоб довести шкоду, пасічники повинні замовити лабораторне дослідження трупів бджіл на предмет зараження їх хімією, а це коштує чимало. Але головне, що замовити таке дослідження можна лише в двох лабораторіях на цілу країну (у Києві та Львові). Тож ймовірно через завантаженість доведеться чекати, стільки часу, що слідів отрути в комасі може вже не виявитися.

Проте справа не лише в трагедіях окремих пасічників. Адже бджоли є своєрідними «учасниками» української економіки. Наша держава не перший рік займає лідерські позиції серед країн-експортерів меду.

За беззмінним лідером у експорті меду – Китаєм (19% у питомій частці експорту) – слідує Аргентина та Україна (по 10%), наводить статистику консультант Продовольчої і сільськогосподарської організації ООН Ганна Бурка.

Бджолярством в нашій країні займається близько 400 тис. людей. Тобто, фактично кожен сотий українець.

Україна виробляє близько 70 тис. тонн меду на рік, що є найвищим показником у Європі, зауважує заступник міністра аграрної політики і продовольства Максим Мартинюк.

Майже 57 тис тонн, або 80% усього українського меду експортується, переважно, у Європейський Союз. Але потенціал виробництва, вважає Мартинюк, виходячи з посівів медоутворюючих рослин – до 140 000 тонн меду на рік, що вдвічі більше від поточних обсягів.

Тому масове отруєння бджіл б’є не лише по окремих господарствах, а тягне за собою втрати для вже й для національної економіки. Окрім того, зменшення обсягів виробництва меду означає його подорожчання, перш за все, на внутрішньому ринку, адже вигідніше експортувати.

Зазначається, що проблема загибелі бджіл в рази несе значно більше загроз, аніж подорожчання меду. Перелітаючи з однієї квітки на іншу, комахи забезпечують перехресне запилення, необхідне для розмноження більшості квіткових рослин.

За даними Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (ФАО), бджоли запилюють понад 75% продовольчих культур. Без їхньої допомоги людині доведеться забути про натуральну каву, ягоди, частину фруктів (наприклад, яблука) та овочів (помідори), горіхи.

Тож скорочення колоній комах, які запилюють плодоносні квіти, ставить під загрозу всю продовольчу ситуацію у світі, вважають в ООН.

Зараз бджолам загрожують різноманітні фактори: поширення пестицидів та інших хімічних речовин, зміни клімату, втрата біорізноманіття та забруднення.

У ООН закликають відмовитися від найбільш агресивних отрутохімікатів. Країни ЄС зробили рішучий крок в цьому напрямку, проголосувавши в квітні за заборону пестицидів, які вбивають бджіл. Під заборону потрапили інсектициди неонікотиноїдової групи.

«В Україні фермерам пора прокинутися – заробляючи гроші сьогодні, ви себе не вбережете від майбутнього», – закликає у відео один з постраждалих пасічників.

«Зараз у переліку дозволених до використання пестицидів в Україні – налічується понад 1000 їх видів. Водночас, їхнє використання не контролюється жодним органом в Україні, – пояснює очільниця Всеукраїнського братства бджолярів України Тетяна Васильківська. – Такі пестициди як ацетохлор, атразин, імідаклоприд визнані токсичними й заборонені в країнах Європи, проте вони дозволені до використання в Україні. Як наслідок, масово гинуть бджоли, отруюються люди».

Більше того, після заборони в ЄС особливо небезпечні хімікати тоннами потрапляють в Україну, й практично ніхто цього не контролює, зауважує еколог Алла Войціховська: «Ці пестициди можуть бути протермінованими або забороненими, чи контрабандою, яка виготовлена у підвалі і нелегально ввезена – ніхто про це не знає. Це зброя масового знищення. Усі говорять про ворога на Сході України, який вбиває наших хлопців, але про те, що в тилу, ті діти, які випасають худобу на пасовищі поблизу оброблених пестицидами полів, отруюються невідомими хімічними речовинами – чиновники замовчують​​», – пояснює еколог.

До сьогодні не затверджено регламенти зберігання, транспортування та застосування засобів захисту рослин, що не дозволяє належним чином контролювати їх використання. Тож щороку бджоли стають жертвами таких «хімічних атак».

У Братстві бджолярів пропонують Мінагрополітики створити державний реєстр обробки пестицидами сільськогосподарських угідь, до якого повинні мати доступ бджолярі. Аграрії ж мають додавати в реєстр плани та терміни обробки конкретних угідь, а також вказувати назви отрутохімікатів. Втім, поки що реакції міністерства немає.

Якщо у міністерстві не відреагують, у Братстві погрожують скаржитися до Ради Європи, адже це унеможливлює виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС в сфері СФЗ.

«В Україні повністю відсутня державницька політика щодо застосування пестицидів, і як наслідок – українська продукція рослинництва і тваринництва є неконкурентною на ринках ЄС і світу, і в таких умовах неможливим є сталий розвиток, бо економічні, екологічні і соціальні аспекти порушені», –вказує Васильківська.

Запис В Україні масово гинуть бджоли спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Джон Бик, Бош і Жабоїди

Майбутнього противника змальовують нелюдом, звинувачують у всіх смертних гріхах. Його нещадно висміюють, зображаючи у спотвореному вигляді особливості мови, культури, традицій того народу, з яким збираються воювати. Людей отруюють міжнаціональною ненавистю, намагаючись позбавити майбутнього противника елементарних людських рис в очах своїх співвітчизників.

Напередодні Першої світової війни пропаганда докладала чималих зусиль для роздмухування суперечностей між націями. Створювалися карикатурні стереотипи інших народів, здатні спричиняти лише відразу.

Прав, Британіє?

Наприклад, англійця зображували в образі пихатого, зарозумілого «Джона Булля». У перекладі це прізвище означає «Бик». Уперше образ з’явився у політичному памфлеті початку XVIIIст., що належав перу шотландського лікаря Джона Арбетнота. Джон Булль виведений тупуватим, обмеженим, упертим представником англійського середнього класу. Карикатуристи малювали його як невисокого, але міцного товстуна з хитрим виразом обличчя, неодмінними бакенбардами і в одязі кольорів британського прапора – синього, білого й червоного.

Чому ми починаємо саме з карикатури на типового англійця? Тому, що 1913 року наймогутнішою країною залишалася Велика Британія. Над Британською імперією ніколи не заходило сонце – її колонії були розкидані в усьому світі. Англійський флот домінував на морях і океанах, тож  мешканці Туманного Альбіону пишалися своєю силою. Багато хто з них зверхньо ставився до інших народів, натомість отримуючи від тих чималу дозу ненависті. Серед британців розповсюдженим був расизм: вони вважали, що азіати й африканці значно поступаються європейцям за здібностями, а їхнім призначенням є лише вірна служба білим панам.

Холодне презирство чимало англійців демонструвало до народів Східної Європи, насамперед до росіян, яких навіть не вважали європейцями. Росію традиційно зображали у вигляді страшного дикого ведмедя.

На початку ХХ ст. серед англійців розповсюджувалося й упереджене ставлення до німців: зростала конкуренція між Великою Британією та Німеччиною за панування на морях і захоплення колоніальних володінь.

Камені спотикання й ненависті

Але ще сильнішими були суперечності між німцями й французами. Франція не могла забути поразки у франко-прусській війні 1870-1871 років і втрати своєї провінції Ельзас і Лотарингія. В уяві пересічного француза німець виступав брутальним, нахабним загарбником, який зневажає своїх сусідів і прагне поневолити їх. Французькі карикатуристи підкреслювали зверхність німців, зображуючи їх з моноклем: спроба утримати монокль за допомоги навколо-очних м’язів обов’язково надає обличчю презирливого вигляду. Художники підсилювали його за рахунок гротескних вусів, гостро закручених догори. Саме такі носив останній німецький кайзер Вільгельм ІІ (1859-1941 рр.). Німців любили малювати товстими, нерідко у процесі поїдання сосисок чи ковбаси з капустою – їхньої традиційної страви.

Ненависники німців постійно підкреслювали їхні типові германські риси – педантизм і дріб’язковість. Висміювали і вроджене чиношанування, готовність до бездумного виконання будь-яких наказів начальства. Німців французи не називали інакше, як «бошами» (від фр. Allemand caboche – німецька башка).

У відповідь французів їхні сусіди зневажливо називали «жабоїдами». Символом Франції  в іноземних карикатурах виступав галльський півень – натяк на типову французьку задерикуватість. Але самі французи на це не ображалися, бо предків цього народу стародавні римляни називали «галлами», а друге значення латинського слова «галлюс» якраз і є «півень».

Німецькі пропагандисти старанно вишукували справжні або удавані недоліки французького національного характеру, щоби познущатися над ними. Особливо експлуатували подружню невірність, нібито характерну для усіх представників цього народу. Знущалися і над хвалькуватістю, що її так полюбляли деякі французи – та вони і самі підсміювалися над цією рисою.

Одна битва – десяток тлумачень

Пропаганда зазвичай не лише підкреслює наявні недоліки, вона й вигадує негативні риси потенційного противника. Так, у свідомість німців вбивали твердження про те, що всі французи – боягузи, не здатні мужньо протистояти ворогові. В основу цієї фальшивки покладено факт, що французькі солдати зазвичай менш стійкі до дії екстремальних чинників, ніж німецькі. Проте в умовах бойових дій вони успішно долають цей недолік. Однак ворожа пропаганда й далі дорікає їм недостатньою стійкістю, ще й відшукуючи відповідні історичні приклади.

А 1913 року саме виповнилося сто років знаменитій Лейпцігській битві, поразки в якій зазнала французька армія під командуванням Наполеона. У цій чотириденній битві серед переможців були пруссаки з австрійцями, тож Німеччина урочисто відзначила ювілей найбільшого бою всіх наполеонівських воєн. При цьому підкреслювалися високі бойові якості німців і низько оцінювалася стійкість французів.

Ювілей «Битви народів» святкувався й в інших державах, зокрема – в Росії та Австро-Угорщині. Якщо для німців та австрійців 1913 року французи вважалися недружньою нацією, як і сто років тому, то росіяни опинилися у протилежній ситуації. Росія і Франція вже були пов’язані союзним договором, спрямованим проти Німеччини і Австро-Угорщини. Відтак російська пропаганда під час святкування ювілею «Вітчизняної війни 1812 року» та наступних перемог російської армії над Наполеоном не форсувала антифранцузьких настроїв. Акцент робився на патріотизм, пропагувалося «єднання російського народу навколо царя». Міжнаціональна ненависть у тодішній царській імперії мала інше спрямування.

Мазепинки й конфедератки – шапки ворогів Росії

Її головними об’єктами були національно-визвольні рухи народів самої імперії, особливо «польські сепаратисти» й українські «мазепинці». Визнаним лідером польських націоналістів був Юзеф Пілсудський (1867-1935 рр.), майбутній маршал Польщі і «начальник держави». Російська пропаганда представляла його лише як платного агента японських, австро-угорських і німецьких спецслужб. А польський визвольний рух – як інспірований і фінансований з-за кордону. Його учасників звинувачували у мстивості, підлості, бажанні завдати удару в спину росіянам. Ще гірші оцінки з уст російських шовіністів отримували «мазепинці».

Українців вважали зрадниками, агентурою іноземних спецслужб, які вичікують свого часу для підступних дій, спрямованих на розвал «єдиной і недєлімой Росії». Ворожою для Росії силою чорносотенці вважали також євреїв.

Хоч турок і не козак…

А з іноземців ворогами традиційно називали турків: у свідомості пересічного росіянина образ «звіра-бусурмена» був міцно укорінений упродовж століть. Турки платили тим же, підтримуючи характеристику росіянина як агресора, історичного ворога ісламського світу.

Прямими агентами росіян в Османській імперії чимало турків вважало вірмен. Проти цього християнського народу неодноразово застосовувалося насильство, час від часу в різних частинах імперії спалахували вірменські погроми. Заодно діставалося і понтійським грекам, які жили на чорноморському узбережжі Малої Азії. Їх – православних християн – османські шовіністи також вважали ворожим елементом.

Антиросійські настрої в Туреччині підігрівали сотні тисяч біженців із Криму та Кавказу, долучених до Росії у XVIII іXIX ст. Тамтешні мусульмани, що боролися проти царських військ, мусили рятуватися від російських репресій в сусідній державі, де проживали їхні єдиновірці. В разі війни з Росією вони готові були повернутися зі зброєю в руках на землі своїх предків. Міжнаціональна ненависть наростала, світ поступово рухався до найбільшого у своїй історії військового конфлікту.

Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук.

Запис ОТРУТА МІЖНАЦІОНАЛЬНОЇ НЕНАВИСТІ спершу з'явиться на Медіа-Версії.