Яке б об’єднання не уявляли собі свого часу мешканці сусідніх сіл Кіцманського та Заставнівського районів  Веренчанки, Киселева, Борівців та Бабина, – не так сталося, як гадалося. Як підтверджує сайт decentralization.gov.ua, тепер вони у складі однієї Веренчанської ОТГ, відповідно з центром у Веренчанці.

Які конфігурації були можливі раніше, чому не склалися і що отримають мешканці новоспеченої ОТГ від свого нового статусу, – розбиралися «Версії»

Спочатку Киселів і Борівці з Кіцманщини подумували увійти до Ставчанської громади, але  киселівчани захотіли створити свою. Але так і не створили. Подейкують, у Киселева не склалося через бездіяльність сільського голови.  Веренчанка з Заставнівщини тим часом мала входити до Заставнівської громади і була готова на це, але цього також не сталося – Заставнівський міський голова був дуже проти і вставив достатньо палиць у колеса, аби позбутися небажаного села в своїй міській громаді. Село Бабин узагалі мало йти до Кострижівської ОТГ. Але всі терміни спливали, одностайності у прагненнях мешканців цих сіл не було – і тоді вже вольовим рішенням обласної державної адміністрації, яка складала Перспективний план на основі бажань громад (ну або без них) ці села «добровільно-примусово» об’єдналися у Веренчанську ОТГ. Адже, як слушно зазначав чинний Веренчанський сільський голова Володимир Бойчук, «закон про добровільне об’єднання вже діє 5 років, тому  ті, хто хотіли об’єднатись, уже давно об’єднались з тим, з ким хотіли». Звісно, це об’єднання не було геть-таки несподіванкою для мешканців усіх чотирьох сіл. У декого їхню думку все-таки питали, наприклад, у тих же киселівчан. І неважливо, що їхнє «так» звучало дуже невпевнено – головне, що всі почули, що це справді «так». І сталося це цьогоріч 2 лютого в будинку культури Киселева на чергових зборах жителів села. Там виступав уже згадуваний Веренчанський сільський голова Володимир Бойчук, який і  запропонував об’єднатися у спільну громаду.

Пообіцяв відремонтувати дорогу між селами. Більшість присутніх він переконав: 116 людей проголосували за, лише 9 було проти, 1 – утримався. Хоча працівники сільради дивувалися з того, що до Веренчанської ОТГ Киселів включили без жодного документу з сільради – лише після одних зборів, у той час як для бажаного створення Киселівської ОТГ вони неодноразово збирали збори, скликали сільраду, відправляли рішення сесії, збирали документи. Марія Козек, яка головувала на вирішальних зборах, висловила таку думку: «Рішення з приводу підтримки об’єднання, було швидше емоційним, адже ми були засмучені тим, що втратили шанс створити Киселівську ОТГ. Проте ми вважали, що ще маємо час для обговорення, консультацій та остаточного рішення. Тому затвердження Кабміном Веренчанської ОТГ з Киселевом і Борівцями стало для нас дещо несподіваним».

Загалом киселівчани у кулуарах розповідали, що під час зборів їм сказали поставити підписи нібито за те, що вони брали участь у них, а зовсім не за приєднання до Веренчанки. То невже людей просто надурили? Киселівський сільський голова, своєю чергою, пояснював цю ситуацію так: «За цим рішенням мало бути звичайне укрупнення сільрад, без виходу на прямі міжбюджетні відносини з держбюджетом. Адже Киселівська громада не була затверджена у плані. Тож таке рішення було б несправедливе щодо Борівців, та й Шишківці не погоджувалися на це». Сільський голова Борівців Олександр Гордей розповідав, що коли вони дізнались, що Киселівської ОТГ не буде, а село мають приєднати до Веренчанської громади, направляли свої рішення сесії до облдержадміністрації про бажання Борівців приєднатися до Ставчанської ОТГ. Але Борівці внесли у план разом із Киселевом… І хоча за економічними розрахунками Веренчанська ОТГ має бути фінансово спроможнішою, ніж Ставчанська, острах борівчан пов’язаний з іншим: «До Ставчан нам 10 кілометрів по асфальтній дорозі, а до Веренчанки — теж 10 км, але через поле грунтовою дорогою, яку взимку часто перемітає снігом. Та й маршрутки напряму туди не ходять». Саме дорога в питанні Веренчанської ОТГ стала як каменем спотикання, так і головним фактором об’єднання.

Погана ґрунтова дорога від Киселева до Веренчанки – до центру ОТГ, де мешканці громади мають отримувати усі необхідні адміністративні послуги. Адже від Киселева до Ставчан, до яких киселівчани хотіли долучитися раніше, дорога асфальтована. І саме обіцянкою відремонтувати дорогу до центру ОТГ Веренчанський сільський голова спокусив киселівчан на зборах. Володимир Бойчук запевнив, що перший кілометр від Веренчанки до Киселева почнуть асфальтувати вже незабаром, а вже решту – одразу після виборів у жовтні. Ґрунтова дорога буде підсипана щебенем і прогрейдерована, на умовах співфінансування. Зараз триває розробка проєктно-кошторисної документації. Також, Володимир Бойчук зазначив, що планує відрізок дороги 5,5 кілометрів зробити асфальтованим: виходити на фонд регіонального розвитку, і мотивувати необхідність асфальтованої дороги тим, що ця дорога під’їзна до двох опорних закладів. «Я безпосередньо спілкуюся з жителями Киселева і Борівців, – каже п. Бойчук. – Люди не проти, люди за те, щоби покращилося життя».

…Чекати залишилося недовго: все побачимо після виборів.

«ВЕРСІЇ» ЗВЕРНУЛИСЯ ПО КОМЕНТАР ДО ЕКСПЕРТІВ ІЗ ЦИХ ПРОБЛЕМ

«Гарячі точки – результат політичних домовленостей» –

Тарас ПРОКОП, радник з питань децентралізації Чернівецького центру розвитку місцевого самоврядування:

– Швидше за все, таке дещо несподіване об’єднання стало результатом попередніх політичних домовленостей. Ймовірно, це був компроміс, запропонований голові Веренчанської сільської ради в обмін на те, щоб не приєднувати Веренчанку до Заставни: створити свою громаду. Зрозуміло, щоби створити громаду, потрібно приєднати до неї ще інші села. На той час сусідні з Веренчанкою Кадубівці вже відстояли своє право на створення власної окремої громади, і до Веренчанки не було кого приєднувати, крім Киселева і Борівців Кіцманського району. Та це не єдина «гаряча точка» в Заставнівському районі в плані об’єднання в ОТГ. Маємо ще села Дорошівці і Товтри, які приєднали до Вікнянської ОТГ, хоча вони перебувають у безпосередній близькості до Заставни. Є питання і до нового поділу на райони: не логічним, наприклад, було приєднання с. Мамалиги до Дністровського району.

«Об’єднання з порушенням закону» –

Олександр ФИЩУК, депутат обласної ради, екс-голова Чернівецької ОДА, народний  депутат VII скликання ВР:

– Ситуація, що склалася, є дуже плачевною для людей цих сіл. Бо жодної логіки в цьому об’єднанні немає: центром ОТГ мав би бути Киселів, а не Веренчанка. І як можна пояснити, що у 4-х кілометрах від Заставнівської ОТГ розташована Веренчанська та Кадубівецька об’єднані територіальні громади? Так не має бути. Бо, згідно з законом, між центрами ОТГ має бути не менше 20 кілометрів. Крім того, Борівці та інші села взагалі не мають прямого транспортного сполучення з Веренчанкою.  Існує лише гравійна дорога, якою маршрутки не ходять. То  як люди будуть діставатися туди за адміністративними послугами? Ну а село Бабин Заставнівського району розташоване аж за 25 км від Веренчанки!  і живуть там переважно люди поважного віку та й автівки є лише в одиниць. А що буде зі школяриками? Куди їх возитимуть на навчання? Відтак, значно логічнішим було б, як і обіцяли киселівчанам, приєднати Веренчанку до киселівської громади, яка є в перспективному плані. Коли ж цього не сталося, треба було ці села приєднати до Ставчанської ОТГ, із якою вони межують. Та доцільність рішень, на жаль, ніхто не аналізував і не контролював, а бажань людей ніхто не врахував. І тепер область має велику проблему, яку так чи інакше ще доведеться вирішувати.

Діна КОЛІСНИК, студентка кафедри журналістики ЧНУ, спеціально для «Версій»

Від редакції:  Ковалюк не збудував тунель у Чернівцях, то прокладе його від Бабина до Веренчанки? Понад місяць тому в Чернівецькій ОДА відбулася зустріч ініціативної групи з Киселева та Борівців із першим заступником голови ЧОДА Богданом Ковалюком за участі депутата Чернівецької обласної ради Олесандра Фищука та голови сільради Борівців Олександра Гордея. На ній озвучено думку, що Веренчанська ОТГ – це афера двох людей, а саме: веренчанського сільського голови Бойка та першого заступника голови Чернівецької ОДА Ковалюка. Люди відверто, просто в очі сказали Богдану Ковалюку, що він аферист. Бо, мовляв, тільки аферист міг подати такий проєкт на рішення Кабміну! Утім, редакція не настільки категорична. Може, це просто мрія п. Ковалюка відновити проєкт тунелю, який йому не вдалося втілити в життя у Чернівцях? Пригадуєте ту історію, коли Чернівці втратили практично мільйон гривень із наших податків, виклавши/викинувши їх на оформлення проєктно-кошторисної документації 200-метрового тунелю під злітною смугою  КП «Міжнародний аеропорт «Чернівці»?  Зрозуміло, що депутати потім відмовилися від такого глупства як будівництво цього тунелю. Але ж гроші – майже мільйон – пішли в ніщо! Прикметно, що авторами цієї вибагливої ідеї були депутати Чернівецької міської ради Богдан Ковалюк та Віталій Гавриш. От і подумалося: а може Ковалюк не відмовився від мрії про тунель і хоче прокласти його від села Бабин до села Веренчанка – центру ОТГ? Щоправда, це вже буде не 200-меровий, а 25-кілометровий тунель і то, якщо напрямки, і 30-кілометровий – якщо в об’їзд… Уявляєте велич проєкту?!    Хоча сьогодні не до жартів голові Борівецької сільради Олександру ГОРДЕЮ: – Це недолуге рішення, прийняте облдержадміністрацією, відіб’ється на простих людях. У сніжну зиму з Бабина та й інших сіл не дістатися до центру майбутньої ОТГ ґрунтовими дорогами. А інших там немає. Скільки я не пояснював цього першому заступнику, а відтак і голові ЧОДА , – все дарма. Борівецька сільська рада навіть прийняла рішення про те, щоби вимагати від обласної виконавчої влади звільнення з посади п. Ковалюка – як чиновника, який не розібрався і своїм рішенням нашкодив буковинцям. Та нас ніхто не чує, – підсумував сільський голова.  Отже, питання від редакції: Ні для кого не секрет, що Веренчанська ОТГ створена з порушенням правил. І відомо, хто в цьому винен. Чому тоді чиновник не несе відповідальності за свої рішення? Здається, редакція знає і відповідь на своє запитання: якби свого часу чернівчани спитали з депутата міської ради п. Ковалюка за той мільйон гривень, що був витрачений з його подачі, нинішньої ситуації просто не було б…

Запис Веренчанська ОТГ: проти логіки та здорового глузду спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Громадські ради при Вижницькій та Путильській районних державних адміністраціях написали спільне звернення до голови Чернівецької ОДА, президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України щодо адміністративного поділу Чернівецької області.

Як повідомили у Вижницькій РДА, на засіданні 20 листопада представники громадськості районів виступили за те, щоб об’єднати Вижниччину і Путильщину у спільний Карпатський округ. Йдеться про те, що пропозиції Мінрегіону з приводу віднесення території та населення Путильського і Вижницького районів до Західного округу з центром у місті Сторожинець або ж у місті Вижниця неприйнятні для населення обох районів.

Присутні на зустрічі жителі Путильського району одностайно вирішили, що наполягатимуть на залишенні Путильського району як окремої адміністративно-територіальної одиниці, бо мають на це законне право як високогірний район. Представники Вижницького району поставилися до цього з повагою, однак у випадку поділу територій на округи без урахування думки жителів Путильщини, вирішили підтримати пропозицію та керуючись наведеними законодавчими актами, усвідомлюючи важливість моменту, відповідальність за правильність вибору, обмеженість у часі, об’єднують зусилля, щоби спільно виступити в інтересах громад Вижницького та Путильського районів, і вимагають утворення Карпатського (Черемошського) округу – шляхом об’єднання Вижницького та Путильського районів з центром у м. Вижниця.

Запис Путильщина і Вижниччина хочуть об’єднатися у Карпатський округ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вважається, що найкращим підтвердженням успіху реформи децентралізації є те, що можна помацати руками: новий ФАП чи амбулаторія в селі, новозбудовані чи капітально відремонтовані школа чи дитсадок, чи закуплений шкільний автобус… Людям, мовляв, добре – оце й є успіх! Та за такими «критеріями успіху» і спочилий в Бозі Радянський Союз був вельми успішним! Ковбаса по два-двадцять, практично стовідсоткова зайнятість населення, школи-лікарні-дитсадки-новобудови – все (ну або майже все) було, а чого не було – то кляті саботажники і імперіалісти були винні. Але… СРСР завалився мало не в одну мить. Бо «стіни», які «можна було помацати» не зводилися на фундаменті. А газда, який мав керувати господарством, якось слабко господарював…

Успішні чи зовнішньоблискучі?

Тож аби підтвердити (або ні) успішність реформи децентралізації, ми вирішили порівняти, як господарюють створені на втілення реформи громади нашого краю. Взяли ті десять буковинських громад, які були об’єднані найпершими – 2015-го року. І порівняли не кількість збудованих чи відремонтованих за кошти субвенцій бюджетних установ і закладів – ні, бо за видані «з центру» гроші будь-хто будуватиметься! І оскільки громад щороку більшає, а розділені на всіх субвенції меншають, то цей чималий, важливий і впливовий чинник успішності є непереконливим, бо – скінченним. Надійними є лише роботящі руки мешканців громад, які можуть принести громаді суспільне благо і податки, і креативні мізки керівників громад, які знайдуть застосування саме в громаді і для роботящих рук, і для комунальної власності, і для решти всього, що досі «погано лежало», а тепер навіть не «лежатиме добре», а працюватиме добре на користь ОТГ. Отже порівняємо зміни, яких від часу створення і донині зазнали два показники в громадах: податок на доходи фізичних осіб, який залишається у громаді (чого раніше не було, і саме тому після створення громади їй стало вигідно реєструвати підприємців і підприємства у себе, а не відпускати їх деінде), і земельний податок, який принаймні стабільний – якщо, звісно, землі обліковані, а не «гуляють» невідомо де і з ким.

Народжені децентралізацією…

Отже, як підтверджує сайт decentralization.gov.ua/, дата 14 серпня 2015 року стала днем офіційного створення десяти об’єднаних тергромад у Чернівецькій області: Глибоцької селищної, Вашковецької (Сокирянського району), Великокучурівської, Волоківської, Клішковецької, Мамалигівської, Недобоївської, Рукшинської, Усть-Путильської сільських і Сокирянської міської. Вони різнилися за розташуванням (гірські і рівнинні), кількістю населених пунктів у своєму складі (від 2 до 8), площею (від 56 до 139 кв км), населенням (від 2270 до 13556 осіб). Зрештою, і розвивалися вони далі по-різному: до когось доєднувалися інші населені пункти, до когось – ні. Тож зміни у їхніх власних надходженнях – зокрема, ПДФО та земельному податку – ми розглядаємо не в абсолютних цифрах, а у процентному відношенні.

А зміни є! Надходження до місцевих бюджетів податку на доходи фізичних осіб, які здійснюють свою  підприємницьку діяльність чи працюють на підприємствах, в установах чи закладах, зареєстрованих в ОТГ, розпочалося від часу створення громад 2015-го. Раніше цього не було – усе забиралося в «центр», до держбюджету. Тож перші підсумки підбили вже за 2016-й. Громада тепер надзвичайно зацікавлена, аби її мешканці були не лише офіційно працевлаштовані, а й працювали в закладах, установах, на підприємствах саме тут, у громаді. Бо їхні податки – це наповнення місцевого бюджету і можливість утримувати садочки, школи, облаштовувати місцеві дороги, утримувати в порядку території, проводити вуличне освітлення… Тому адміністрації ОТГ створюють умови для реєстрації бізнесу і нові робочі місця, легалізують існуючі, сприяють підвищенню рівня оплати праці тощо.

За даними того ж сайту https://decentralization.gov.ua, порівняно з підсумками 2016-го, на кінець 2018-го у всіх десяти ОТГ-першопрохідців зростання ПДФО переконливе: від 40 до 75%! Отже, і добробут громад зріс – і завдяки не тільки державним субвенціям (це само собою зрозуміло), але й дякуючи вдалому адмініструванню керівництва громад!

Зростання надходжень від ПДФО у громади від 2016 до 2018 рр.

Коментує Юрій Юзва, голова Недобоївської ОТГ, де на кінець 2018 року зафіксоване найбільше зростання ПДФО – 75%:

«Робота з підприємцями щодо легалізації найманої робочої сили – це перше, що дало і далі дає результат. Також переконали переоформитися в нашу ОТГ підприємців, що були зареєстровані деінде. Хоча насправді це дуже мала частка в загальній кількості платників ПДФО. Роботи в цьому не бракує. Маємо на нашій території газокомпресорну станцію, яка зареєстрована і сплачує податки за своїх працівників у Івано-Франківській області – це близько трьох сотень людей! Продовжуємо легалізувати найманих працівників. Крок за кроком – бо це наші надходження, наші ремонти в соціальній сфері, наш новий дитсадочок і майбутня нова школа».

У Волоківській ОТГ, відомій постачальниці весільних суконь на всю Європу, надходження від ПДФО зросли найменше – «всього лише» на 40% (що само по собі немало, і лише в порівнянні виявляється, що є куди зростати). Тут і до реформи зареєстрованих підприємців-майстрів «весільного бізнесу» було вдосталь, тож після створення ОТГ 2015-го їхній чималий ПДФО одразу перейшов до громади. Різниця між 2015 і 2016 роками не була вражаючою. Що гальмує зараз зростання надходжень – розповідає Валентин Глопіна, голова Волоківської ОТГ:

«ПДФО є одним з основних видів доходів нашої ОТГ. І спочатку ми мали відчутне зростання надходжень від цього податку: два роки лісівники розташованого на нашій території Валякузьмінського лісгоспу були зареєстровані в нашій ОТГ і податок ішов до нас. А потім був проведений аудит відповідними службами, і вони рекомендували реєструвати лісників за місцем вирубки дерев. Податки почали «розкидувати» по інших громадах. Минулого року наш «мінус» через це становив 700 тис. грн.

Коригуємо плани, шукаємо інші можливості. Переманюємо фірми реєструватися до нас в громаду, тож можу сказати, що бюджет вирівнюється. Разом з тим, порівняно з часом створення ОТГ, спостерігаємо зменшення зареєстрованих підприємців – від 420 до 480 реєстрацій. Всім відомо, що основним ринком збуту для наших виробників весільних плать була Росія. Зараз цей ринок згорнувся, тож підприємці шукають збуту по інших країнах. Багато хто згортає бізнес і виїжджає на заробітки, не маючи змоги успішно вести свою справу вдома…»

Діляночка до діляночки

Перефразовуючи американського мислителя Ральфа Емерсона, який казав, що «земля сміється квітами», до ОТГ земля «сміється» – податками. І податки з наявної у розпорядженні громади землі також суттєво наповнюють місцевий бюджет.

За підсумками 2018-го у усіх 10 ОТГ-першопрохідців Чернівецької області фіксується зростання надходжень від земельного податку: від 40 до понад 92%!

Водночас, у перший рік після об’єднання (2016) порівняно з попереднім (2015) у трьох громадах було зменшення цих надходжень.

Про причини кажуть голови ОТГ.

Зменшення земельного податку в перший рік після створення ОТГ має свої об’єктивні причини

Григорій Ванзуряк, голова Глибоцької ОТГ, після року життя ОТГ мав зафіксоване зниження надходжень від земельного податку на 5,6%:

«На жаль, адміністрування цього податку у фіскальних органах відбувається жахливо. Два роки просимо врегулювати ці моменти, домагаємося електронного документообігу – безрезультатно… Після будь-яких змін, виявлених у земельній сфері, ми подаємо документи про це до фіскальних служб. Але ми не єдині – такі дані подає весь район! Тим часом у фіскальній службі опрацьовує це лише один посадовець. Людина просто не встигає, а невчасне внесення змін у документацію відбивається на підсумкових даних.

Так, робота не була налагоджена. Ми боролися, міняли керівників, тричі оголошувати конкурс на начальника відділу – не могли знайти спеціаліста. Попри це, протягом першого року провели інвентаризацію земель і здолали ту біду, яку мали. Зараз «вирулили», хоча все одно є до чого прагнути. Фіскальна служба доволі консервативна в цьому плані. Ми з радістю взяли би на себе, на місця, адміністрування земельних питань – а фіскали нехай контролюють».

Валентин Глопіна, голова Волоківської ОТГ, де в перший рік після об’єднання громади земельний податок дещо зменшився – на 4%:

«Для Волоки земля – це не основне джерело надходжень. Земель у нас аж таких нема, площа невелика. Тож спочатку трохи недопрацювали, але зараз дещо підняли цей податок, тож надходження зростуть».

Звісно, що земля – це також особливий ресурс, він скінчЕнний, і як зауважував давним-давно Марк Твен, це «продукт, який уже не виробляють». Яким же чином відбуваються зміни в сумі податків, які за землю збирає місцева ОТГ? По-перше, об’єднані громади відповідно до розпорядження Кабміну отримали у свою комунальну власність земельні ділянки за межами населених пунктів, які до того були у державній власності. Тобто землі в розпорядженні ОТГ стало більше. Але це не єдиний шлях збільшення земельних угідь. Проведення інвентаризації земельних ділянок і виявлення таких, які не обліковані – також чимале джерело земельного податку в майбутньому. І адміністрації ОТГ цим активно користуються, складаючи «діляночку до діляночки», що в результаті дає чималу «копієчку до копієчки»

Василь Тодеренчук, голова Великокучурівської ОТГ розповідає, як громада домоглася зростання земельного податку аж на 92%:

«В нашій ОТГ не так багато землі, як є у деяких інших. Середня частка паю в нашій ОТГ – 50-60 соток, це небагато. Тому ми змушені все контролювати і обліковувати дуже ретельно, бачити усе, що є. У нас менше землі – але ми розташовані ближче до обласного центру, тож вона у нас дорожча. Хочете користуватися – будь ласка, але будьте ласкаві, платіть! Тож ми вишукували, робили інвентаризацію, нормативну оцінку ділянок у всіх населених пунктах. Знайшли достатньо необлікованих земель.

Трохи перейшло нам у власність земель державної власності з-за меж населених пунктів – 250 га. Це також небагато.

Ну і треба зважати й на те, що останнім часом розробилася нова нормативна грошова оцінка земель, і там коефіцієнт трохи більший, ніж раніше.

Продовжуємо інвентаризувати землі, ще не закінчили. Щоби навести повний лад – потрібен кадастр, і я переконаний, що не тільки державний. Бо зараз плата знімається тільки якщо є державний акт на землю – але якщо ти користуєшся, не маючи акта, то вже й не маєш платити? Тож наразі розробляємо власний кадастр».

Отже, маємо 10 цілком успішних об’єднаних територіальних громад. Які не лише ефективно використовують чи вкладають субвенції, надані державою. І не лише користуються «щасливим випадком» наявності (це кому крупно пощастило) на своїй території автомобільних заправок, які сплачують (щонайменше до 2020 року) акцизний податок. А й уміють самі хазяйнувати і заробляти. А значить – вже точно не пропадуть.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Реформа на фундаменті, а не на піску спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Писанковий радіолокатор

У горах на Буковині, в практично безлюдній місцевості Путильського району, майже на кордоні з Румунією розташувався стратегічний об’єкт протиповітряної оборони. В народі його  називають «Куполами», а військова кодова назва цієї радіолокаційної системи – «Памір».

Радіолокаційна система припинила своє функціонування 1995-го року і відтоді зазнавала руйнації і ставала все занедбанішою. Втім, кулі збереглися, і нещодавно споруди радіолокаційної станції передали від районної ради на баланс Селятинській ОТГ.

Якщо до «куполів» таки дістатися жахливою дорогою (а це 12 км грунтовки від центру с. Шепіт, яке входить до Селятинської ОТГ, вздовж кордону до перевалу, а потім ще 3,5 км до самої туристичної родзинки), то вони вигулькують на горизонті несподівано, справляючи враження фрагменту неземної цивілізації або принаймні обсерваторії. Загадкові білі кулі височать на вершині гори Томнатик (1565 метрів). На схилах гори недалеко від куль є ще група закинутих, цілком або відносно збережених будинків колишнього військового гарнізону.

У Чернівецькій ОДА якось розповідали, що громада не проти передати Памір в оренду інвестору, щоб провести там реставрацію та розвивати туризм.

Минулоріч у будинку з левами навіть презентували один з проектів реставраціїї куполів Паміру – дипломну роботу студента-архітектора ЧНУ. За проектом, кожен купол має своє призначення – там пропонують зробити кав`ярню, хостел. А навколо них збудувати скляні чи металеві  оболонки, оглядовий майданчик. Також випускник-архітектор пропонує з`єднати куполи пішохідним мостом, щоб відвідувачі могли прогулюватись від одного куполу до іншого. Але нагадую, що аби в майбутньому хостелі переночувати, туди насамперед треба ще дістатися. А тим часом для туристів вигадують видовища: радіолокаційний купол покинутої радянської бази Памір на горі Томнатик 2017-го перетворили на «арт-об’єкт» – розмалювали його «під писанку». Кажуть, витратили на це 100 тис грн. І решту об’єктів колишньої бази у спокої не залишать – їх обіцяють розмалювати протягом наступних чотирьох років. А зовсім недавно, в середині серпня 2019-го, там провели фестиваль – з музикою, відтворенням народних традицій, гуцульською кухнею тощо.

Тим часом на Одещині…

А в Маяківській ОТГ на Одещині, де кореспондентка «Версій» побувала у прес-турі, організованому Харківським прес-клубом, до питання обсерваторії підійшли інакше. Її, яка дісталася у спадок від радянських часів,  разом з унікальними природними умовами регіону – узбережжям Дністра і затокою Дністровського лиману, залучили до туристичних маршрутів.

Навіть якщо їй понад 60 років, а замість 40 науковців, які були раніше, тут працює лише 4, і вона також дещо занепала порівняно з часами свого розквіту – та все ж це астрономічна спостережна станція – обсерваторія Одеського університету ім. Мєчнікова, і тут відвідувачам можна подивитися в телескоп! А це, погодьтеся, чималий бонус для туриста.

Свого часу обсерваторію розташували саме в Маяках з кількох причин. Це місце – досить далеко від великого населеного пункту та його освітлення (40 км від Одеси), тож вогні великого міста не заважають спостерігати за зорями. Та ще й кліматично воно унікальне: над ним наче якась «діра», тож коли навколо опади, тут їх немає. Тут є радіотелескоп, який належить Харківській обсерваторії (їхні телескопи розташовані в кількох точках України). На таких станціях розташована значна кількість оптичних інструментів.

«Кожний наш телескоп має певне завдання – моніторити небо на предмет відстежування космічного сміття, якого нині дуже багато – для того, аби не допустити зіткнення, – розповідає наукова співробітниця обсерваторії Світлана Кашуба, яка виконує обов’язки керівника станції спостереження.

–  Наприклад, з активними супутниками, які перебувають на службі, військовими супутниками, які також охороняють територію своєї країни. Є й інші завдання, як-от пошуки комет і астероїдів, які можуть становити небезпеку для нашої Землі, а також фундаментальна наука астрономія, яка займається змінними зорями – це зірки, які змінюють свій блиск з тих чи інших причин, і ми можемо дослідити ці причини».

Саме телескоп  з 40-сантиметровим дзеркалом слугує також і для екскурсій. Це єдиний телескоп, в який можна дивитися стороннім: сюди приїжджають і діти зі шкіл, просто зацікавлені люди. В нього на власні очі охочі можуть побачити і Місяць, і різні планети.

Нам показали найбільший телескоп, який за величиною посідає перше місце в Україні. Більший є тільки в кримському селищі Научне, і коли Крим повернеться – маякський телескоп знову стане другим. Також маякська обсерваторія має першість в Україні за архівною колекцією знімків зоряного неба.

У світі ця колекція посідає третє місце: після американського Гарварда (500 тис.) і німецького Зоненберга (250 тис.) – 110 тисяч пластин, відзнятих упродовж 1909-1989 років. На них зафіксовані дуже рідкісні космічні події – наприклад, рух комети, яку земляни бачили 1911-го року і наступного разу вона наблизиться до Землі через тисячу років…

Поступово дані архівних знімків переводять у цифру. Нерідко для підтримування обсерваторії «на плаву» співробітники-ентузіасти вкладають і власні кошти. Наприклад, самотужки облаштували розсувний дах над телескопом.

Сподіваються, що науковий туризм, який системно розвивають у Маякській ОТГ, сприятиме і утримуванню обсерваторії.  Адже керівництво громади адекватно оцінило потенціал громади, визначилося з пріоритетами і створило не лише окремий структурний підрозділ – відділ культури і туризму в адміністрації ОТГ, а й спеціальне комунальне підприємство, яке займатиметься винятково туристичною діяльністю. Адже заявляють, що системно створюватимуть туристичний продукт, а не просто окремі екскурсії, елементи туризму, базові точки, локації маршрутів.

Кажуть, що в телескоп Місяць виглядає, як головка дірявого сиру. Але смотрителька обсерваторних цінностей і повелителька телескопів Світлана Кашуба стверджує, що аби пересвідчитися – треба самому подивитися. Наш візит в обсерваторію припав на білий день. Тож от маю тепер мрію – роздивитися, як той Місяць насправді виглядає… Доведеться повернутися в Маяки? :)

Маріанна АНТОНЮК, «Версії», фото автора і з мережі інтернет

Запис Два регіони – дві обсерваторії – два способи творення туристичної локації спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 

Проект «Громадянська освіта як ключ до місцевого розвитку» завершився 30 липня. Це частина проекту «Регіональні голоси – громадянська освіта дорослих для розширення прав і можливостей локальних громад в Україні та Білорусі» і водночас продовження діяльності Відкритого університету для дорослих у партнерстві з Чернівецькою обласною універсальною науковою бібліотекою  ім. М. Івасюка.  

Полігоном нинішнього проекту стали Магальська та Острицька ОТГ Чернівецької області,   де більшість населення становлять румуни, а українці є етнічною меншиною.

Дружна команда виходила з того, що в наш час уже неможливо за 5-6 років підготувати людину до професійної діяльності раз і на все життя, бо щороку оновлюється близько 5% теоретичних і 20% професійних знань. І тому саме подальше навчання стає критичним чинником у сферах зайнятості та соціального забезпечення, економічного зростання та конкурентоспроможності. Особливо актуальне це для України в умовах реформи децентралізації влади й створення об’єднаних територіальних громад (ОТГ).

Проблема погіршується слабкою громадянською обізнаністю мешканців нових ОТГ, недостатнім рівнем їхнього залучення до активної громадянської діяльності, браком дієвої моделі організації неформальної освіти для дорослих в сільських громадах, в першу чергу – жінок і представників органів влади й активних громадян, – наголосила Олена Танасійчук – президентка Благодійного фонду «Суспільні ресурси та ініціативи», який реалізував цей проект за підтримки DVV International Ukraine у партнерстві з Українською асоціацією освіти дорослих і за сприяння Федерального міністерства закордонних справ Німеччини.

Проектна команда  ще торік через соціологічне дослідження визначила наявні освітні проблеми Магальської та Острицької ОТГ і потенційні можливості їх вирішення. Фахівці та експерти в галузі освіти дорослих розробили дві комплексні освітні програми: «Базовий курс ефективного громадянства і комунікацій» для жінок-представниць різних етносів і «Базовий курс ефективного управління та участі» для представників органів влади та місцевих активістів.

Від лютого до травня ц.р. тривало навчання дорослих за цими програмами у Магальській та Острицькій ОТГ. А 30 травня у Магалі та Остриці презентували фотовиставки «Прості обличчя непростої історії», присвячені звичайним мешканцям цих громад, які в сучасних непростих умовах зуміли зберегти любов до рідного краю, толерантне ставлення до інших національностей, власні звичаї, традиції, культуру.

Упродовж червня-липня у Чернівцях проведено 20 навчальних годин за партнерською програмою Херсонского ОЦ «Успішна жінка» «Громадянська освіта жінок – нові можливості для розвитку місцевої громади».

Нагадаємо, 2016 року Благодійний фонд «Суспільні ресурси та ініціативи» спільно з ЧОУНБ ім. М. Івасюка, у партнерстві з Асоціацією народних університетів Німеччини DVV International Україна та за підтримки МЗС Німеччини започаткував Відкритий університет для дорослих. За 3 роки понад 1500 його слухачів прийняли участь у Програмах неформальної освіти та отримали знання з різних питань. Проводилися також курси румунської мови, акторської майстерності, форум-театри та ціла низка інших культурно-мистецьких заходів.

Вл. інф.

Запис Громадянська освіта – для місцевого розвитку спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На фото: голови ОТГ: Юрковецької – Віталій Шафер, Селятинської – Валерій Полянчук, Мамаївської – Наталя Катрюк, Кіцманської – Сергій Булега, а також директор центру розвитку місцевого самоврядування в Чернівецькій області Тетяна Татарчук. Голова Сокирянської ОТГ підписав Меморандум напередодні.  

Повна інвентаризація майна – нерухомості, землі, прозорість в управлінні ним, виявлення «незадіяного», і як наслідок – збільшення надходжень до бюджетів громад, чіткий облік надходжень до бюджету – це мета проекту «Електронні рішення для громад», який запровадять у себе п’ять громад Чернівецької області. Підписали Меморандум про співпрацю між ОТГ в рамках цього проекту на урочистій церемонії в понеділок у Чернівцях.

Що дасть проект?

Громади отримають доступ до електронних баз даних, створять власні реєстри (населення, комунального майна, земельних ділянок тощо) і це дасть можливість не лише повністю володіти інформацією про громаду та її можливості, а й аналізувати дані з метою подальшого розвитку  ОТГ та приймати обгрунтовані прозорі рішення з усіх питань. Сільські ради будуть відповідно технічно оснащені, а працівники навчені працювати в електронних базах даних. Надання адміністративних послуг стане ще зручнішим.

Чому є потреба в електронних базах даних?

Голови ОТГ щоденно стикаються з невідповідностями у документах, невизначеністю власності земельних ділянок тощо. Наприклад, є землі різної власності, але оскільки реєстри переходили від БТІ до органів юстиції, то не всі дані враховані і збережені. Також відбувалися зміни в законодавстві, після яких землі з-за меж населених пунктів тепер увійшли в ці межі. Також, окрім земель сільгосппризначення, є ще землі промисловості, на яких розташовані об’єкти – і невідомо, які в них права власності, чи вони оподатковуються.  У гірських територіях є багато паїв, які неуспадковані, не перебувають у власності. Також у людей є державні акти старого зразку, яких також не видно у базі даних. Саме для уникнення таких та інших подібних ситуацій потрібні бази даних, які розроблятимуть незабаром уже 5 ОТГ в Чернівецькій області.

Хто ініціював участь у цьому проекті?

Ініціатором виступила Кіцманська ОТГ і її голова Сергій Булега. На урочистому підписанні Меморандуму про співпрацю він розповів, що понад 10 років тому цій темі була присвячена його  дисертація. «Зараз цей продукт готовий. Надавати послуги на точнішому рівні, контролювати наші дії, наповнити новим змістом роботу наших ЦНАПів і наших земельних відділів – це завдання проекту. Його використання буде корисним для нас, зробить нашу роботу зручнішою і прозорішою для громад», – запевнив Сергій Булега. А супроводжувати проект в області і надавати консультативну допомогу буде Центр розвитку місцевого самоврядування. До проекту долучаться Юрковецька, Селятинська, Сокирянська, Мамаївська та Кіцманська ОТГ.

Мовою цифр. На конкурс щодо участі у проекті «Електронні рішення для громад» взяли участь 300 ОТГ. З них відібрали 50, і тільки 20 реалізовуватимуть проект у першій хвилі. І з цих 20-ти – аж п’ять з Чернівецької області, до того ж дві – в одному районі, Кіцманському! Тож наша область стане пілотною для цього проекту, спрямованого на поширення електронних послуг і використання електронних систем.

Маріанна АНТОНЮК, Версії

Запис П’ять ОТГ краю повністю «інвентаризуються» – осучаснять роботу електронними базами даних спершу з'явиться на Медіа-Версії.

В Україні перебувала місія представників канадських добровільних пожежних команд, які хочуть допомогти розвитку цього руху й системи цивільного захисту в Україні, оскільки у ході децентралізації повноваження у сфері пожежної безпеки та цивільного захисту передаються на рівень ОТГ, що  передбачає додаткове фінансування з місцевого бюджету. Але в громадах має сформуватися розуміння власної відповідальності за безпеку своїх мешканців.

У світовій практиці поширений культ громадських пожежних: окрім наявності державних підрозділів там поширена практика, навіть традиція багатьох поколінь, – організовувати громадські пожежні дружини. На наслідування такої практики Недобоївська ОТГ підписала угоду про співпрацю з містечком Ламонт (Альберта, Канада), повідомляє прес-служба ОДА. Домовленості передбачають обмін досвідом, технічну та економічну співпрацю, сільськогосподарський розвиток, розширення культурних традицій. А розпочати планують з протипожежної безпеки.

Прикметно, що канадські пожежні, серед яких були члени Rotary International, зустрілися також з ротарійцями відродженого чернівецького клубу, який бере свій початок від 1928 року.

Як розповів президент Ротарі-клубу Чернівці,  айтішник і громадський активіст Григорій Звірід, Rotary International – це об’єднання клубів, відомих як Rotary Club (Ротарі-клуб), що розташовані в усьому світі. Ротарі-клуби – нерелігійні та неполітичні благодійні організації, відкриті для всіх, незалежно від національної чи расової приналежності, віросповідання та політичних поглядів. У світі налічується понад 34 тисячі клубів. Членів Ротарі-клубу часто називають ротарійцями. Головний девіз «Ротарі Інтернешнл» – служіння понад усе, а  другим девізом виступає вислів «Більше усіх отримують ті, що краще за всіх працюють».

Вл. інф.

Запис Недобоївська ОТГ співпрацюватиме з Канадою спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На умовах 10% співфінансування їх зведуть у селах різних ОТГ, повідомляє прес-служба облради. Будівництво окремих амбулаторій уже розпочали. Як інформує директор Глибоцького центру ПМСД Марія Мельничук, після урочистого освячення місця майбутньої амбулаторії групової практики у Чагрі, будівельники вже розпочали роботу на об’єкті. Приміщення амбулаторії буде сучасним,за європейським проектом, з широкими дверима для доступності маломобільних груп населення, із великими вікнами тощо. Для зручності мешканців нове приміщення амбулаторії зведуть у самому центрі Чагра поруч із нинішнім. До кінця року на Глибоччині планують ще розпочати будівництво амбулаторії монопрактики у селі Опришени. Триває підготовча робота щодо реалізації проекту в Молодії й Тарашанах.

Щоправда, незрозуміло, чому закрили терапевтичне відділення у Топорівцях Новоселицького району, яке мало чималі переваги навіть над чернівецькими лікарнями. Тут були гаряча вода і смачне харчування. .

Запис У Чернівецькій області збудують 9 амбулаторій сімейної медицини спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вітчизняна система місцевого самоврядування і територіальної організації влади донедавна існувала за «радянською моделлю». Все вирішував умовний Центр – столиця, що самостійно вирішувала, кого й куди призначити, які програми реалізовувати, які галузі просувати, які інфраструктурні проблеми вирішувати тощо. Якщо місцеві чиновники не погоджувалися з тими чи іншими рішеннями, їх викликали «на килим» або місто чи село не отримувало ні копійки, поки не погодиться на умови Центру. Часто ці умови носили не тільки політичний характер, але й корупційний. Але все змінилося з децентралізацією.

Більше влади – на місця!

Із набуттям незалежності українці все частіше підіймали тему розвитку місцевих громад і надання більших повноважень регіонам: не лише повернути звичну для поколінь українців модель, а й наблизитися до цивілізованої європейської системи, яка за десятиліття зробила тамтешнє життя одним з найякісніших у світі. Приміром, 1997-го наша країна ратифікувала Європейську хартію місцевого самоврядування і згодом прийняла декілька законопроектів, які передбачали перерозподіл повноважень. Хоча йшлося лише про «косметичні» зміни, а не глибинні реформи. І якщо якісь кроки з реорганізації публічної влади в державі здійснювалися, то виключно у перерозподілі повноважень між Президентом, Парламентом та Урядом.

Все змінилося 2014-го, коли реформа децентралізації стала однією з ключових для нової влади: її озвучували депутати, політики, прості люди і кандидати на вищу посаду в державі. Зокрема, ще у статусі кандидата у Президенти України Петро Порошенко пообіцяв цю реформу у випадку своєї перемоги. І сьогодні, після 4,5 року з того моменту, саме ця реформа вважається вітчизняними та західними експертами однією з найуспішніших за всі часи незалежності України.

Довгий шлях і швидка реалізація

Улітку 2015-го Президент презентував проект змін до Конституції України в частині децентралізації. «Всякому городу нрав і права, всяка імєєт свой ум голова…», – почав він свій виступ з цитування вірша великого Григорія Сковороди. Він наголосив, що на це рішення українці чекали дуже довго: «Децентралізації українські громади чекають довгі двадцять три роки. Це те, що їм обіцяють, і це те, на що не вистачало рішучості в української влади. Рішучості наблизити владу до народу. Надзвичайно скоротити ту відстань, яка є між громадянином України і містом, де приймаються найважливіші рішення, для того, щоб забезпечити ефективне і комфортне існування української громади». Парламент того дня  підтримав 4 закони, розроблені Міністерством юстиції разом з громадськими активістами. Реформа стала результатом співпраці всіх гілок влади і експертного середовища. Суть децентралізації полягає в тому, що громади отримують можливість самостійно ухвалювати рішення і відповідати за їх реалізацію. Все це відбувається за рахунок відповідної передачі повноважень і фінансів на місця. Відтак люди самі вирішують подальшу долю своїх населених пунктів і мають для цього ресурси, замість того, щоб усе віддавати центральній владі, а потім просити гроші на свої потреби. Не можна сказати, що Україна наслідує якийсь конкретний приклад, бо така організація влади є давньою нормою для багатьох провідних країн світу. Вітчизняні урядові реформатори поєднали українські напрацювання та врахували досвід успішних держав, які йшли до децентралізації століттями.

Результатом стала складна й глибинна перебудова всієї системи  управління країною, позбавляючи її радянського «адмінспадку». Навіть більше. Наш «рецепт» виявився настільки вдалим, що сьогодні саме Україну ставлять за приклад тим, хто тільки-но збирається йти аналогічним шляхом. Місяць тому до Києва приїздив глава представництва Євросоюзу в Україні Гюґ Мінгареллі, який заявив: «Реформа децентралізації в Україні дійсно вражає своїми успіхами. Завдяки реформі децентралізації, яка здійснювалася за останні три роки в Україні, можна сказати без жодних сумнівів, що життя мільйонів конкретних українців покращилося». Він наголосив, що досвід України у питаннях децентралізації є «досить цікавим і прикладом для інших країн регіону».

Що отримують люди

Мешканець будь-якого населеного пункту – чи то далекого села, чи мегаполіса – має право на якісну медицину, освіту, адміністративні та соціальні послуги, гідну інфраструктуру тощо. Та вимагати реальну якість усього цього він може, тільки «достукавшись» до тих, хто приймає рішення. Якщо вони сидять у Києві, це складно – фактично неможливо. Якщо ці люди живуть поруч з тобою, їздять по тих же дорогах, ходять до тих же поліклінік, впливати на них значно простіше. Адже й вони зацікавлені у покращенні якості життя свого населеного пункту. Децентралізація дає таку можливість.

Як наслідок, люди отримали можливість у реальному часі впливати на витрати коштів свого населеного пункту: на нову школу, амбулаторію, дорогу, снігоприбиральні машини. Звісно, багато місцевих чиновників ще живуть за правилами минулого часу і вважають, що не обов’язково ділитися зі співгромадянами планами на майбутнє. Та на це є дієві механізми контролю, в тому числі й із залученням центральної влади – наприклад, телефон довіри уряду – 1545.

Звісно, неможливо за короткий час реалізувати всі завдання децентралізації – та рік від року змін більшає: з’явилися нові дороги, відремонтовані площі, школи, висаджені дерева.

Водночас важливо розуміти, що далеко не всі повноваження передані на місця. Центральна влада залишила за собою принципові для цілої країни питання: оборона, зовнішня політика, національна безпека, верховенство права, дотримання громадянських свобод. До того ж, Президент має право розпустити органи місцевого самоврядування у випадку, якщо ті порушуватимуть суверенітет і територіальну цілісність України.

Перші успіхи реформи

Про ефективність ініційованих Президентом та громадськістю змін свідчать цифри. Якщо 2014-го власні доходи місцевих бюджетів складали 68,6 млрд грн, то вже торік цей показник виріс майже утричі – до 170,7 млрд грн. Це відремонтовані чи побудовані дороги, нові школи та дитячі садочки, соціальні об’єкти та інженерні мережі тощо. До того ж державна підтримка на розвиток територіальних громад і розбудову їхньої інфраструктури за цей період зросла у 30 разів, від 0,5 млрд грн до 14,9 млрд грн.

Децентралізація передбачає створення нової ланки в системі територіального устрою – об’єднаної територіальної громади (ОТГ). ОТГ утворюються шляхом добровільного об’єднання суміжних територіальних громад, сіл, селищ, міст, відповідно до Закону України «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Мета – уніфікація послуг і можливостей для більш ефективного використання коштів. Станом на жовтень 2018 року в країні вже створено понад 830 ОТГ. Вони об’єднали 7,1 млн чоловік – майже 20% населення України. 479 ОТГ уже отримали у комунальну власність землі за межами населених пунктів (938,7 тисяч гектарів).

ОТГ наділяються не тільки повноваженнями, а й відповідними фінансовими ресурсами. Скажімо, тут залишається 60% податку на доходи фізичних осіб, 100% єдиного податку і податку на майно тощо. Тобто громади отримують реальні кошти, які можуть витрачати на власний розсуд. За підтримки донорських програм в ОТГ відкриваються сучасні центри надання адміністративних послуг (ЦНАПи), де за принципом «єдиного вікна» можна отримати необхідні адміністративні послуги.

Люди доволі активно підтримують децентралізацію. 2015-го, за даними опитування Київського міжнародного інституту соціології, більшість населення сприймала можливі наслідки децентралізації позитивно. Опитування швейцарського проекту DESPRO 2016-го підтвердило: українці усвідомлюють позитивне значення реформи для місцевого розвитку й бажають брати участь у господарюванні на місцевому рівні.

На що очікувати далі

Вже нині зрозуміло, що кількісні показники змінюються доволі швидко. Тож на часі покращення якісних показників: нові послуги, нові заклади, нова якість життя. Йдеться про відповідні зміни в освіті, медицині, сфері безпеки, земельних відносинах. До речі, про перші дві вже можна говорити, як про факт: Нова українська школа та модель «гроші йдуть за пацієнтом» запрацювали вже цьогоріч.

Українська влада, спільно з міжнародними партнерами, відкрила Центри розвитку місцевого самоврядування. У Києві відкрито Центральний офіс реформ, до якого входять 24 відділення – на кожну з областей. Ці центри координуватимуть здійснення реформи на регіональному рівні.

Не забуваймо й про ще один інструмент державної підтримки місцевих громад – Державний фонд регіонального розвитку (ДФРР). Минулого року його коштом було реалізовано понад 700 проектів. Завдяки відповідним інструментам децентралізації, з’являться або будуть модернізовані сотні закладів освіти, медицини, соціального захисту. Є дорожні проекти, спортивні об’єкти тощо. Україна – на початкові складного але дуже важливого для нас шляху.

«За чотири роки ми з вами спільно зробили колосальний перерозподіл – на користь громадян України, на користь громад… Це наше спільне досягнення і ми маємо донести, внаслідок чого у нас з’явилися дороги, освітлення, дитячі садки, престиж роботи в органах місцевого самоврядування… Тепер органи місцевого самоврядування є мозковим центром, де планується і забезпечується стратегія розвитку», – заявив Петро Порошенко під час виступу на XIV Українському муніципальному форумі. І це, мабуть, найточніша оцінка перших результатів реформи децентралізації.

Олександр САМЧУК

Запис Коли громада вирішує сама… Як реформа децентралізації змінює українське суспільство спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про це голова Чернівецької облдержадміністрації Олександр Фищук повідомив Надзвичайному і Повноважному послу Швеції в Україні Мартіну Хагстрьому під час зустрічі з ним, відповідаючи на запитання гостя.

Амбасадор Швеції висловив зацікавленість у співпраці з Чернівецькою областю, особливо з об’єднаними територіальними громадами в рамках пілотного проекту з облаштування центрів надання адміністративних послуг (ЦНАПів) за фінансової підтримки Шведського Уряду та при координації посольством Швеції в Україні. Мартін Хагстрьом повідомив також, що він має 20 заявок від громад Буковини на облаштування ЦНАПів, але в роботі наразі поки що 12 громад, із якими він і зустрінеться. Натомість голова ОДА зауважив, що в минулому сільські ради надавали всі послуги селянам, але потім ці послуги забрали, так би мовити, «нагору». Нині ж усе повертається до простішої схеми, та для стабілізації потрібен час.

Олександр Фищук звернув також увагу Надзвичайного і Повноважного посла Швеції в Україні на те, що Чернівецька область є прикордонною і в контексті  євроінтеграційних процесів в Україні для області є нагальними питання будівництва сучасної дорожньої інфраструктури та розбудови інфраструктури кордону, які є підґрунтям для розвитку економіки та міжнародної торгівлі. Натомість Мартін Хагстрьом проінформував про напрямки діяльності посольства та намір у майбутньому провести більше зустрічей з керівництвом області в рамках співпраці в економічних та гуманітарних сферах.

Прес-служба ОДА

Запис На Буковині, згідно з перспективним планом, буде 47 громад – ФИЩУК спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вижницька і Косівська райради – серед переможців конкурсу ініціатив карпатських громад

Конкурс тривав у чотирьох областях: Львівській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській, на нього подали 107 проектів, повідомляє сайт Вижницької райради. Переможцями стали 32 проекти на загальну суму 9,1 млн грн. Крім того, перемогли ще 4 міжрегіональні проекти, саме серед них проект Косівської та Вижницької райрад із назвою «Налагодження міжрегіонального партнерства з Легіоновським повітом Республіки Польща як можливість популяризації історико-культурної спадщини Гуцульщини за межами етнорегіону».

Йдеться про міжкультурний міжнародний діалог, співпрацю регіонів – 2-х сусідніх в Україні й зарубіжного, Легіоновського повіту Мазовецького воєводства Республіки Польща – у збереженні, розвитку та популяризації автентичної історико-культурної спадщини Гуцульщини за межами етнорегіону.

Проект об’єднав 7 партнерів: окрім органів місцевого самоврядування регіонів, ще й культурно-мистецькі та наукові установи Косівщини й Вижниччини: Косівський музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини (філіал Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Й.Кобринського), Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва Львівської національної академії мистецтв, Вижницький коледж прикладного мистецтва імені В.Шкрібляка.
Офіційним стартом реалізації проекту став візит на Вижниччину делегації Легіоновського повіту на чолі зі старостою повіту Робертом Врубелем та президентом м. Легіонова Романом Смогоржевскі 9-12 липня.
Після офіційних зустрічей із місцевою владою, екскурсії музеєм коледжу ім. В.Ю. Шкрібляка гості побували на перевалі Німчич, відвідали національний природний парк «Вижницький», де оглянули еколого-просвітницький центр із динамічною демонстрацією змін природних комплексів та явищ, пір року, впливу людини на довкілля у кімнаті часу. У селищі Миговому польські партнери ознайомилися із роботою сільради, НВК, Будинком народної творчості і дозвілля, туркомплексом та кінно-спортивним клубом.

На завершення ознайомчого візиту виконавці проекту обговорили головні завдання проекту й склали орієнтовний календар їхнього виконання.

Запис Буковинці та прикарпатці налагоджують міжкультурний діалог з поляками спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У місті Сторожинець за участі очільників районної влади, Cторожинецької ОТГ, керівництва УДСНС у Чернівецькій області та гостей із Польщі, представників гміни Андрихув, відбулося урочисте вручення пожежного автомобіля рятувальникам району, повідомила прес-служба УДСНС України у Чернівецькій області

У рамках багаторічної співпраці з Републікою Польщею здійснюються взаємні дружні візити з метою обміну досвідом, спільні заходи задля покращення протипожежного захисту населених пунктів Сторожинецького району. Зокрема, 2016-го вогнеборці Сторожинеччини вже отримували від польських колег пожежний автомобіль.

Отриманий нині спецтранспорт – сучасніший, ніж той, який зараз використовують вогнеборці місцевої пожежної охорони, він вміщує 2,5 тонни води.

Під час заходу відбулося урочисте підписання Листа про подальші наміри співпраці між гміною Андрихув та Сторожинецькою ОТГ.

Запис Сторожинецький район: вогнеборці отримали пожежне авто від польських колег спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Почергове (з різницею в кілька тижнів) спілкування з фермерами з Півночі та Заходу України підтвердило: Україна – єдина. Підтвердилося не заяложене гасло, а реальність, у якій, попри певні регіональні, часові, розмірні, політичні відмінності, однаковими є проблеми. Тож і вихід з них слід шукати один, спільний. Якщо почути фермерів.

Григорій ТКАЧЕНКО – власник і директор фермерського господарства «Напорівське» на Чернігівщині, Олег МЕЛЬНИЧУК – очолює і володіє фермерським господарством «Власта Люкс» (с. Несвоя на буковинській Новоселиччині).

Григорій Ткаченко

До втілення своїх омріяних ферм прийшли по-різному. Чернігівець – після «буремних 90-х», після розпаду колгоспів, у одному з яких і агрономував, буковинець – після навчання і праці в геть іншій сфері (лікар загальної медицини, працював свого часу в санепідслужбі). Ткаченко почав раніше – разом з дружиною створив ФГ з нуля 2005-го, родина Мельничуків до цього прийшла 2011-го.

Олег Мельничук

Відповідно й досягнення дещо різняться: у фермера на Чернігівщині – 300 голів великої рогатої худоби, близько 1250 га землі і 19 постійно працевлаштованих (плюс сезонні роботи), а у його заочного колеги на Буковині – трохи більше 40 голів ВРХ, півтора десятка кіз, майже півсотні свиней, вдесятеро менше землі і 5 офіційних працівників. Григорій Михайлович – голова Асоціації фермерів Чернігівського району, перший заступник голови Чернігівської обласної Асоціації фермерів, голова районної структури Аграрної партії України і депутат Іванівської ОТГ. Олег Михайлович – член Асоціації виробників молока України, голова Новоселицького районного осередку «Об’єднання «Самопоміч» і депутат Чернівецької облради (фракція «Самопоміч»). Обидва громадсько активні, дотичні до самоврядування і політики і дуже відкриті до спілкування.

Умови конкурентоспроможності і ПДВ на молоко

Ткаченкові на Чернігівщині починати було, мабуть, важче. Сам вихідець зі звичного колгоспного минулого, зі зміною обставин мусив змінювати світосприйняття і власне, і свого оточення. Коли в господарстві лише 2 корови, віз і «нагрібалка», а вдома дружина з 4-ма дітьми – трохи боязно втілювати кучмівську «земельну реформу». Та й люди навколо сприймають «в штики». Але Ткаченки склали докупи два свої паї по 3,11 га і почали працювати. І селяни побачили, що тут не «ламають» усталений колгосп (який і сам уже розпався), а щось будують, а ще – платять за оренду, створюють робочі місця. І підприємство почало розростатися. У все, що збудували, вкладали власні суттєві інвестиції, іноземців не залучали. Спочатку заробляли в рослинництві, бо це простіше і термін окупності швидший.

Вирощують традиційні для всієї України культури – озиму пшеницю, соняшник, кукурудзу, горох, а також близько 40 га специфічної поліської культури – картоплі.  Є трошки полуниці, малини, смородини. Цілком забезпечені технікою. Близько 100 голів дійного стада і диверсифікована реалізація молока: частина – на молокозавод, ще частина – на ринок, а частину беруть на вироблення сирів і т.ін. Корів не випасають – земля дорога, дають готовий корм. І фермер, який особисто вивчав досвід Франції, Польщі, Латвії, тепер хвалиться: «Виробляємо молоко екстра-класу, європейського гатунку. Конкурентоспроможне!» Для цього в нього і приміщення ферми зведене за особливим зразком, як у Латвії, і поїлки якісь оригінальні, і доїльний зал…

Мельничук на Буковині взявся за фермерство не задля виживання – а просто йому завжди це подобалося. Оскільки з юності був хлопцем підприємливим, від самих початків пострадянського «човникового» бізнесу сам їздив до Туреччини, мав контейнер на «Калинці», то гроші водилися. Спочатку взяв в оренду озеро, потім взявся за ферму.

У с. Несвоя узяв приміщення, зробив ремонт, облаштував виведення гною з нього, застелив підлогу, поставив поїлки, холодильник для молока… Мав пологів’я 80 штук худоби, вирощував бичків, продавав молочних телят… Здавав і здає молоко Городенківському молокозаводу на сусідній Івано-Франківщині (в Чернівцях молокозаводу немає!), у якого й самого не все гладко – за останній рік двічі мінявся власник. А ще розповідає, що відтоді багато що змінилося (читай: подорожчало), окрім… ціни на молоко. Його закуповують за тією ж ціною, що й 7 років тому. І на те є різні причини – як те, що молока геть небагато (якихось 250-300 літрів щодня, а доставка дрібних партій обходиться недешево), так і відсутність можливості його правильного зберігання. Виходить замкнене коло: виробляти молоко невигідно і його мало, бо за нього дешево платять, і водночас за нього не можуть платити дорожче, бо його мало.

А ще два роки тому фермери за кожен зданий літр молока почали платити ПДВ! Отакий запровадили закон.

Олег Михайлович розуміє, що саме якісний збір великої кількості молока додасть до ціни кожного літра 1,8-2 грн. І це можливо зробити, якщо створити на місці кооператив. Дослідив питання, поїздив по тих, хто має успішний досвід, подав пропозиції до районних очільників… Лежить презентація десь по шухлядах.

Незважаючи навіть на доволі складний і заплутаний Закон про кооперацію, чудовий досвід подібного кооперативу на Буковині є в Глибоцькій ОТГ, і  там за молоко населенню гарно платять. Але наразі це більше соціальний, аніж бізнесовий проект – покликаний привчити і спонукати людей з ОТГ до взаємодії в кооперативі. Закуповувати продукт у фермерів з інших ОТГ вони поки не готові… Тож попри наявність навіть міні-сироварні, Олег використовує її дуже рідко, «під настрій».

«Без настрою, – каже, – сир не роблю». І попри куплену доїльну установку для кіз, їх (через малу кількість) доять вручну, а оскільки збуту нема, то молоко розбавляють водою і дають поросятам. Ті добре ростуть…

Чому держава курку цінує як пів корови?

Обидва фермери (яких насправді уже важко чимсь здивувати) усе ще дещо знизують плечима з дій держави у напрямку «підтримки фермерства». І обидва погоджуються на тому, що розраховувати на допомогу держави – якось… нереально. Менш фантастичним є варіант сподіватися, що держава не заважатиме. Цього й дотримуються.

«Цьогоріч держава виділила 6 млрд грн на розвиток агропромислового комплексу (2017-го це було 5 млрд), з них 1 млрд передбачено на розвиток фермерського руху, – розповідає власник «Напорівського». –  Але до цього я ставлюся скептично. Це шалені гроші, але ж фермери не мають до них доступу. Весь цивілізований світ дотує АПК, і це правильно, бо це дуже спеціалізована галузь. І дотує залежно від площі землі, яку обробляє фермер. Це зрозуміла схема, яка не має корупційного підгрунтя. У нас же держава придумала таку схему дотування, що я, з вищою освітою, її так і не зрозумів. Думаю, що і працівники Кабміну на 80% цієї схеми не розуміють. З усіх коштів, виділених на розвиток агропромислового комплексу, 41% потрапив на «Миронівський хлібопродукт» – потужний агрохолдинг, який займається птахівництвом. Є ще Ukrlandfarming Бахматюка – на другом місці. Решта ж, ми, отримали якісь крихти, мізер». Ткаченко відкриває «секрет»: у нас дотують поголів’я худоби. Хитро так дотують: на корову передбачають 750 грн, а на курку… 300!!! Фактично на курку дають як на півкорови! Тому й розвивається в нас птахівництво, та й то – не все, а лише в одному окремо взятому господарстві, яке отримує мало не половину всього дотаційного бюджету країни.

«Нинішнє керівництво держави чітко вказує європейський вектор розвитку, і це правильно, це єдиний цивілізований шлях, – продовжує Ткаченко. – Але це тільки гасла, а насправді ми розвиваємося шляхом російсько-олігархічно-латиноамериканським. Яку модель держава будує? Спирається на великі агропромислові групи, холдинги, консорціуми, як їх ще назвати… а я їх називаю одним словом – «латифундія». Європейський розвиток залишається лише декларацією. А вся Європа – і я в ній багато де бував – базується на невеликих фермерських господарствах. Гігантоманії нема ніде у світі».

А буковинець Олег Мельничук зауважує, як непросто конкурувати з «сірими фермерами» – тими, що не укладають угод на оренду паїв (та й люди не дуже охоче укладають ці угоди офіційно). Розповідає про дешеву в нашій країні пальмову олію, якій виробники віддають перевагу перед якісними молочними жирами.

Про дворічне вже відтягування парламентом прийняття закону про якість харчових продуктів, якого вимагає ЄС. І про прийняте сесією ОТГ, до якої належить його ферма, рішення сплачувати податок за силосну яму ферми, бо це вже, бачте, «нерухомість».

Григорій Ткаченко, який жваво цікавиться використанням альтернативної енергетики і навіть уже дещо запроваджує в господарстві, тим часом трохи шкодує за сонячними батареями, які наразі встановити в його «Напорівському» неможливо: «На жаль, поки що з нашим законодавством не змогли оформити земельну ділянку для цього, а без ділянки про жодне серйозне будівництво не може бути мови. Ну і поки що дорогувато».

Земля: продавати чи не продавати?

Не тільки альтернативній енергетиці перешкоджає невизначеність із землею. «У моєму рідному селі за останні три роки половину стада вирізали, – розповідає Олег Мельничук. – Вигідно тримати корову тоді, коли немає страху, що в тебе відберуть землю. Бо люцерка на силос, на сінаж, пшениця, ячмінь для корму вирощують на землі. І якщо плануєш нарощувати поголів’я – то мусиш нарощувати і землю».

Як не дивно, питання мораторію на продаж землі сільгосппризначення сприймається обома фермерами (представниками, нагадаємо, різних політичних сил) подібно.

«Кожний нормальний фермер хоче купити цю землю і передати її у спадок, – продовжує пан Олег. – Але всі добре усвідомлюють, що як тільки сьогодні цей закон про продаж землі буде прийнятий, то завтра прийде агрохолдинг, який має грошей більше, ніж дрібний фермер, і перекупить її дорожче. Тому це питання непросте. Гадаю, державні землі не можна виставляти на торги навіть якщо закон про продаж буде прийнятий – їх власником має залишатися держава. Складніше з земельними паями. В принципі люди вправі визначати, це їхня власність. Але з кількох млн власників земельних паїв один мільйон уже помер. Близько 400 тис. людей не змогли використати своє право на цю землю. Більше того, в той час як кажуть, що ринку землі немає, існує щонайменше 3-4 схеми, за якими землі все одно передають у власність… Тож запровадження продажу землі якщо й можливе, то лише за певних умов».

Григорій Ткаченко ще категоричніший: «Моє гасло таке: Батьківщина, родина і земля не продаються. Цивілізований ринок землі можливий, але точно не сьогодні. Не тоді, коли тут іде війна. І не тоді, коли наша країна зі 156 країн у рейтингу рівня корупції посідає 143-тє місце». Він також визначає певні умови, за яких скасування мораторію не продаж землі сільгосппризначення стане можливим, і серед них – припинення війни і створення чіткої правової бази для купівлі-продажу землі. «От я, наприклад, хотів би купити цю землю. Але де взяти кошти на це? – питає риторично. – В той же час агрохолдинг точно до цього готовий – прийти вже і скупити».

А про схеми, за якими і під час мораторію скуповують землі, також усі знають.

Завдання фермера – створювати позитив навколо себе

Обидва фермери дбають за своїх працівників. Ткаченко облаштував побутову кімнату, де працівники можуть помитися, розігріти їжу в обід, перекусити, відпочити, перевдягнутися.  Мельничук також, коли починав, облаштував кухню, душ. На жаль, не завжди таке мотивування знаходило відгук у працівників. Та зрештою «природний відбір» зробив своє і залишилися найкращі. Для них Олег Михайлович навіть старенькі «Жигулі» придбав: якщо треба кудись поїхати – авто до їхніх послуг.

Дбають фермери і про добробут у населених пунктах, де мешкають чи працюють. «Що я роблю? Легше сказати, чого не роблю», – сміється Григорій Ткаченко, адже його зусиллями і коштами робиться і ямковий ремонт доріг, і чиститься сніг узимку, і облаштовуються ФАП чи школа…

Олег Мельничук теж з усмішкою згадує і першу відремонтовану дорогу від центру Рокитного до орендованого там озера, і вуличне освітлення, і придбані телевізори для садочка, і подаровані поштаркам велосипеди… «Уявімо, що я буду один багатий, а кругом – бідні. Та хіба ж людина нормальної свідомості отримає задоволення від такого негативу навколо? Тому намагаємося створювати позитив біля себе», – пояснює фермер з Полісся.

А буковинець захоплено розповідає про те, як його однодумці-депутати готуються до сесій, виконкомів, як вчаться, проходять тренінги і змінюються самі та змінюють свою громаду. А на запитання, чи допомагає політика у фермерстві, сміється: «Фермерство допомагає в політиці».

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

В матеріалі використані фото автора і Андрія Романцова

Матеріал підготовлений за сприяння Харківського прес-клубу в рамках проекту «Реформи в Україні очима журналістів регіональних медіа».

Запис ТАКІ РІЗНІ, ТАКІ ПОДІБНІ фермерські господарства в протилежних регіонах України спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Батуринська цитадель

Комплекс фортифікаційних споруд і оборонних об’єктів Батурина (Батуринська фортеця) – пам’ятка археології XVII – поч. XVIII ст., була гетьманською резиденцією від Дем’яна Ігнатовича (Многогрішного) і до Івана Мазепи. 2 (13) листопада 1708 р. московське військо на чолі з О. Меншиковим за одну ніч знищило Батурин разом із жителями: були вирізані всі мешканці міста, незалежно від віку і статі, загинуло, за різними оцінками, від 11 до 15 тис. батуринців. До історіїУкраїни ці події увійшли під назвою «Різанина в Батурині». Місто та його храми пограбували, а потім, за наказом Меншикова, спалили, а церкви знищили. Відтоді Батурин довгі десятиліття був руїною і пусткою.

Картина М.Данченка “Батуринські яблука” (“Меншиков у Батурині”) (1995р.) у музеї в приміщенні Воскресенської церковно-парафіяльної школи

І якщо саме місто згодом таки відродили – гетьман Кирило Розумовський повернув сюди гетьманську резиденцію, якийсь час місто було волосним центром і сюди навідувався навіть російський імператор Олександр ІІ –, у радянські часи воно мало статус спочатку села, а згодом – селища міського типу. І вже в часи Незалежності в ситуацію втрутився Президент.

За офіційними даними, Президент України Віктор Ющенко, перебуваючи у Батурині, заявив: «Для мене Батуринська трагедія асоціюється з Голодомором 30-х років, і це аморально, що досі немає жодного пам’ятника невинно убієнним». Неофіційно ж розповідають, начебто Віктор Андрійович, який кохався на історії та старожитностях, якось організував виїзд на ці історичні землі, у місця сили, української еліти різної приналежності (в тому числі владної та грошовитої). І коли заможні бізнесмени смакували приготовлений місцевими козаками куліш, Президент спитався: «Добрий куліш? Ну, як добрий, то варто за нього заплатити. По мільйону. Думаю, не збідніємо». І тоді був відкритий спеціальний фонд, який миттєво почав наповнюватися. А далі послідували Укази Президента, на виконання яких були відтворені унікальні об’єкти, реконструйована Батуринська цитадель і ми маємо змогу торкнутися нашої історії.

Та не самий лише Ющенко персонально долучився до того Батурина, який маємо нині. 2008-го Батурин отримав статус міста районного значення, а у грудні 2017 р. став центром Батуринської об’єднаної територіальної громади.

«Прикладом ОТГ хочемо показати селянам, що вони втрачають»

Батуринський міський голова – і вже рік як голова Батуринської ОТГ – Леонід Душа зізнається, що «похід в ОТГ» був правильним вибором, хоча був чималий спротив і з боку області, і району. «За перспективним планом, до нас мали би приєднатися 6 селищних рад. Спочатку дала згоду тільки одна,  ми їх переконали.  І нею ми відрізали решті «дорогу до району». Тепер у них немає вибору: хочуть чи не хочуть – будуть з нами. За цей час вони втратили вже не один мільйон. Я б сказав «Жили в кізяках – живіть і далі», але ми хочемо показати селам, що вони втратили».

Голова Батуринської ОТГ Леонід Душа зі своїм першим заступником Валентином Потерухою. Молоді не тільки душею :)

А за рік від створення ОТГ із 4350 особами населення зробили багато. Повністю замінили вікна в Батуринській школі, опалення, теплотраси, котли, купили новий шкільний автобус. З дитсадка на 35 дітей у аварійному приміщенні, вклавши 3 млн грн, зробили сучасний ДВЗ на 70 малюків.

Дошкільний навчальний заклад “Віночок”

Хоча черга все одно є:  існує потреба мати садок на сотню. Бо молодь повертається, одружується, народжує – тут добре! Як каже голова ОТГ, «для молоді треба: дати свободу дій, житло, гідну зарплату».

Відремонтували амбулаторію, де розмістилися і стаціонар на 4 ліжка, і стоматкабінет, у Городищі. Тут передбачене і службове житло для медика. У приміщенні Матіївської сільради розташували, окрім старости, ФАП і бібліотеку. Варіант «все в одному»  дозволяє опалювати не три приміщення, а одне. Відкрили сироварню, а цього року планують пекарню.  І хай це не буде багато, але соціальним хлібом свої школу, садок і медзаклади забезпечать.

Поставили 6 контейнерів для роздільного збору сміття. Міськраду опалюють дровами. Купили котел на дрова і для школи, але від газу поки не відмовляються. По-перше, дрова треба ще привезти, порубати, поскладати. А ще – до всього підходити розумно, «аби не вийшло так, що за кілька років опалювання дровами у Батурині все вирубають і кущів не залишиться», жартує голова. Хоча енергоощадними технологіями тут цікавляться всерйоз. Встановлюють LEDовські лампи. Є й інвестори, які хотіли б установити сонячну електростанцію. На це ОТГ планує виділити їм 100 га неродючої, запісоченої землі взамін на певний відсоток електроенергії для громади.

«Громаді повернулося найголовніше – земля. Залишається нам і податок на дохід фізичних осіб. Раніше бюджет усієї громади складав 4,5 млн грн, зараз – 14 млн грн суто своїх грошей, без урахування субвенції», – каже Леонід Душа. Ну, і тут справді – треба вміти господарювати. Бо навіть Національний заповідник на території громади, який  жодних прямих внесків до її бюджету не робить, батуринці використовують: туристи приїздять і залишають свої гроші тут – у батуринських громадах, крамницях, ресторанах і готелях.

«Батурин мені снився…»

Сам Леонід Душа вражає співрозмовника від моменту знайомства. Що своїм геть «не чиновницьким» виглядом (замість традиційних костюма-сорочки-краватки – футболка-джинси-мокасини), то й неформальною манерою спілкування, а ще – щедрим на пригоди життям «до ОТГ».

Він і головою громади став якось мимохідь: «Приїхав сюди на тиждень, а залишився ось уже на 6 років», – сміється. Народився він тут, у Батурині, батьки його жили неподалік розкішного гетьманського палацу Кирила Розумовського. І де тільки доля його не носила – Батурин йому снився. А носило його багато де. Спочатку працював у Якутії на золотих копальнях, потім на лісоповалах, потім мав власний бізнес у Чехії…  Але якось приїхав додому, зайшов до своєї школи, побачив, що там  стоять ті ж парти, що і в роки його навчання – і зрозумів, що треба щось робити…

І робить. Хоча, зізнається, це нелегко. «У нас в Україні весело жити: зранку прийшли «менти», морду набили, в обід податківці щось зробили, увечері пожежники світло відімкнули – і ти постійно в русі», – жартує очільник громади. А тут і справді без жартівливого ставлення надовго людини не вистачить. Ну як сприймати факт, що закуплені спеціально для бібліотеки ОТГ комп’ютери приїхали і забрали… в район?! «Я поїхав і забрав назад, – сміється Леонід Леонідович. – І сказав усім підлеглим: без моєї присутності нікому нічого не віддавати! Від нас можуть забрати тільки лайно! І то за гроші!»

Він ніколи не був чиновником і першого свого року «при владі» не встигав свої гроші з кишені діставати. Бо знав, що як треба купити, умовно кажучи, ручку за бюджетні гроші, то списати паперів доведеться на 20 таких ручок! Зараз придбали авто для міськради – хоча й знає, що люди обурюватимуться. Але ж коли 2 роки їздив у справах громади на своєму – те нікого не цікавило!

Об’єкти в Батуринській цитаделі відтворені з урахуванням вимог сучасності – до них збудовані пандуси.

«Я довго жив в Європі і порівнюю, – розповідає. – Нам до них ще далеко». Каже, що бюрократія як була, так і залишилася. Кількість перевірок, каже, доходить до маразму: поки збудували дитсадок, два місяці був «армагеддон перевірок» – поліція днювала і ночувала, з лінійками ходила, шукала  нецільове використання коштів. До об’єктів вимагають установити пожежну сигналізацію. Без питань, каже голова,  а у вас пульт прийому є? Нема. То куди й для чого її ставити?

І таких історій у нього – вагон і маленький візочок. А він не зважає  і зараз за мету має, окрім решти, облаштувати в громаді будинок престарілих. «Колись бачив передачу про паліативну допомогу і мене вразили слова: коли будуєте відділення для старих, немічних, хворих, не забувайте: можливо, ви будуєте його до себе», – згадує пан Леонід. Тому з болем розповідає про умови в більшості таких закладів у нашій країні. «Діти і старі – це для мене категорії, які я не розділяю. І ті, і ті потребують догляду», –  каже він. І має твердий намір «відбити» такий заклад від району. Упевнений: «потягнуть» його власним бюджетом.

Душа і «Шабля»

Він уже так «приріс» до Батурина, що аж руками махає при згадці про великі міста. Каже, нізащо б не повернувся туди – бо тут він дихає повітрям на повні груди. Вірить: «Голова має бути самодостатній, щоби не дивився у державну казну. Бо в нас чиновник приходить і першим ділом хоче забезпечити себе». Знає, що вже зробив найголовніше – громаду. «Тепер завдання – наповнити її грошима. Я розумію державу: що вона обіцяє, то за рік-два забуває. Чому люди не роблять ОТГ? Тому що бояться:  що буде завтра. Боїшся? Ну то йди, хай інші прийдуть на твоє місце. Ну в чому ти можеш страшенно помилитися? Головне – не бери хабарів. А якщо десь припустишся якоїсь помилки, те не страшно».

Працювати з людьми важко, зізнається Леонід Душа. Із часом батуринці стали розпещені.  «Привозиш їм Вірського, безплатно – крутять носом, – дивується. – Руслану – так само. Я їм кажу: їх у Францію запрошують і дуже дорого квитки продають, а вам – безплатно!». Тим не менш, саме для цих людей, цієї громади він невгамовно будує свої плани. Поспішає, бо попри те, що ніколи не розумів Ющенка як Президента, але за те, що той зробив для Батурина, готовий його цілувати: «Бог дивився на Батурин 300 років після Мазепи – і дав Ющенка. Тепер наступного треба буде чекати ще 300 років».

Вдячні батуринці назвали вулицю на честь Президента, який відродив Батурин.

І щоби якось заповнити очікування, планує. Придбати сміттєприбиральну машину. Розчистити русло Сейму. Розшукати спільно з румунськими вченими могилу Мазепи і повернути його останки до Батурина. Провести 28-30 червня до Дня Конституції фестиваль «Шабля», де будуть екскурсії, квести, національно-патріотичні вишколи, дебати про державотворчі процеси і KOZAK SYSTEM хедлайнерами.

Підбираючи точне слово до твердження «Тут треба було керівника із такою жилкою…», на підказку «авантюрною», він лукаво усміхається і обирає інше: «аферною»: «Тут потрібно керівника з аферною жилкою» J

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Матеріал підготовлений за сприяння Харківського прес-клубу в рамках проекту «Реформи в Україні очима журналістів регіональних медіа».

Запис Об’єднана тергромада з Душею, або Про роль особистості в історії ОТГ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Адже не тільки більше половини Чернівецької області вже об’єднано у 26 територіальних громад, до яких увійшли 95 місцевих рад і 148 населених пунктів, а й більшість із них мають чисельність понад 5 тисяч осіб. Загалом же в області передбачається створення 40-41-ї громади, – наголосив голова облдержадміністрації.

Він також підкреслив, що пріоритетним завданням стає якнайшвидше наближення адмінпослуг до людей із найменшими затратами: йдеться про створення Центрів надання адміністративних послуг – ЦНАПів. Їх у краї є вже 17 і на підході відкриття ще 2-х. Загалом же для повного забезпечення потреб буковинців, – а доступність ЦНАПу для кожного краянина має бути у межах 10 хвилин,  – в області діятимуть 29 центрів з адмінпослуг.

Крім того, за словами очільника виконавчої влади краю, потрібно впритул братися за створення нового освітнього простору, центрів безпеки громадян, сучасних амбулаторій,  а також не забувати про ще один напрям – облаштування дитячих сімейних будинків.

Оскільки саме виконавча влада є організатором процесу децентралізації та утворення ОТГ, посадовець акцентував увагу чиновників на тому, що отримані кошти субвенції у сумі 68,2 млн грн можуть бути спрямовані як на розроблення проектної, містобудівної та планувальної документації, підвищення якості надання адміністративних послуг, створення сучасних систем організації управління громадою, реконструкцію, переобладнання, перепрофілювання будівель бюджетних установ ОТГ, так і на нове будівництво, реконструкцію, капітальний ремонт вулиць, доріг, мостів, переходів комунальної власності, а також закупівлю транспортних засобів для підвезення дітей до навчальних закладів, транспортних засобів спеціального призначення тощо.

– Одне слово, мають здійснюватися ті заходи, які є важливими для посилення спроможності та самодостатності територіальної громади, забезпечення належного рівня безпеки та цивільного захисту її людей, – зауважив О.Г. Фищук .

Саме для цього нинішнього тижня в облдержадміністрації пройшли семінар-навчання з головами новостворених ОТГ, а також засідання робочої групи з розгляду заявок на проекти, які можуть реалізовуватися за рахунок коштів інфраструктурної субвенції.    

Запис «Громади Буковини за кількістю та спроможністю – серед лідерів в Україні» – Олександр ФИЩУК спершу з'явиться на Медіа-Версії.

28 березня заступник голови облдержадміністрації Василь Гостюк провів чергове засідання регіональної робочої групи з інформаційно-методичного супроводу реформи органів місцевого самоврядування та децентралізації владних повноважень (робоча група з питань децентралізації). Про це повідомляє прес-служба ОДА.

На засіданні було представлено концепцію Перспективного плану об’єднання громад у Чернівецькій області зі змінами. Зокрема, зміни у частині Кіцманської об’єднаної територіальної громади та потенційної Івановецької ОТГ Кельменецького району. Так, згідно із пропозиціями до Перспективного плану формування територій громад Чернівецької області вносяться зміни щодо Кіцманської ОТГ в частині приєднання ще 6 територіальних громад: Іванківецької, Берегометської, Дубівецької, Глиницької, Шипинської, Неполоковецької. А також щодо потенційної Івановецької ОТГ в частині включення до складу села Росошани.

6 березня концепція була обговорена з експертами та одноголосно схвалена.

Запис До Кіцманської ОТГ приєднаються 6 громад, а на Кельменеччині створять Івановецьку ОТГ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Зрештою, абсолютною більшістю голосів було вирішено, що Шипинці приєднуватимуться до Кіцманської міської ОТГ.

Подібні збори проводилися в селі цього місяця вже вдруге – вперше це була відкрита сесія сільради, на яку зібралися близько 180 шипинчан. Рішення було таке саме – приєднання до Кіцманської ОТГ, та частині односельців воно не сподобалося, тож вони створили ініціативну групу і запропонували проведення нових громадських слухань.

Сільський голова Василь Нявчук скликав такі слухання на 15-ту годину неділі, 25 березня, ініціативна ж група поширила оголошення про збори о 14 годині. Так чи інак, а збори, на які зійшлися понад 400 шипинчан і ще й представники інших сіл, відбулися.

Колізія тривала між прагненням Шипинців долучатися до однієї з сусідніх ОТГ – Мамаївської (яка складається наразі з двох сіл – Мамаївців та Лужан) чи Кіцманської міської (до неї входять м. Кіцмань та села Давидівці і Суховерхів).

Інтриги додавало те, що досі у Шипинців з Кіцманською ОТГ не було спільної межі, та саме цього дня, в неділю, але кількома годинами раніше, рішення про приєднання до Кіцманської ОТГ прийняли мешканці розташованого між Кіцманем і Шипинцями села Лашківка. А ще раніше таке ж рішення прийняли мешканці Ошихлібів. Тож останні формальні застереження проти такої конфігурації були зняті.

Розпочалися збори з виступу Шипинецького голови  Василя Нявчука, а далі слово давали практично всім охочим. Певна заминка трапилася з виступом голови Мамаївської ОТГ Наталії Катрюк – збори не особливо прихильно до неї поставилися. Тим не менш, слово для виступу надали і їй, і голові Кіцманської ОТГ Сергієві Булезі.

Варто зазначити, що обидва виступи не були агітаційними – а навіть якщо б і були, це навряд чи змінило б результат голосування, адже люди прийшли на збори з уже визначеною позицією.

Найкращим варіантом шипинчани вважали би створення ОТГ із центром у Шипинцях, але така можливість була втрачена ще кількома роками раніше – тоді села-сусіди не мали наміру об’єднуватися навколо Шипинців. Тож залишився вибір між Кіцманем і Лужанами-Мамаївцями.

Другого шипинчани не надто прагнули, оскільки двом гоноровим конкуруючим селам було би разом затісно, як було тісно колись в одному колгоспі. Занадто свіжа ще історія.

Тож поспілкувавшись ще із місцевими фахівцями з освіти, медицини, зі своїми сільськими депутатами, активістами, чиновниками  районного рівня і навіть народним депутатом, зрештою проголосували за вступ до Кіцманської ОТГ, вкинувши в урни підготовлені завчасно оранжеві мандати, на яких так і було написано: «Мандат».

Спочатку вкидали мандати «за», а потім – «проти». Підрахунок показав, що за приєднання до Кіцманської ОТГ проголосували 372 учасники зборів, а проти – 45.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії», фото автора

Запис На громадських слуханнях у Шипинцях вирішено приєднуватися до Кіцманської ОТГ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Здавалося б, чого ще бажати селу, чи не найбагатшому в Україні? До якого щодня приїздять на роботу сотні майстринь з обласного центру. Яке нагадує елітний район Києва. Назва якого майорить у заголовках навіть світової преси. Яке називають «міні-імперією з виробництва весільних суконь».

Та виявилося, що… багаті теж плачуть. І до розкішних будинків із басейнами, де мало не в кожному третьому – весільний салон, у негоду можна діставатися хіба що позашляховиками. Та й не в негоду – теж…

Тож кілька поважних ґазд цього села, разом із головою громади, вийшли в базарний день на дорогу, що веде до села, й зустрічали волочан, що поверталися додому з чернівецького ринку, де торгує практично весь місцевий люд. Зустрічали з пропозицією: разом зробити дорогу. Бо дорога – це більше покупців-замовників, значить – розвиток бізнесу. Більше заробітків – більше відрахувань до місцевого бюджету (адже завдяки реформі децентралізації, 60% податку на дохід фізосіб залишаються в громаді). Багатший бюджет – кращі дитсадок, амбулаторія, школа… І мудрі волоцькі ґазди підхопили ідею. Скинулися, хто скільки міг: хтось кілька сотень, а хтось і кілька (чи й кількадесят) тисяч. І два кілометри дороги до села тепер нагадують злітну смугу на летовищі, а громада від цього лише багатіє. Бо мислила на перспективу, стратегічно.  

Стратегія змушує владу спуститися «з-за хмар на ґрунт»

Зрозуміло, кожна робота починається з планування. І кожна об’єднана тергромада (власне, як і не об’єднана) має свій план соціально-економічного розвитку. А тепер ще й стратегію матиме! Чому потрібний цей документ, чи обов’язковий він для ОТГ, чим різниться від плану соцекономрозвитку, цікавимося в експерта, голови правління Центру Громадянських Ініціатив Віталія ЗАГАЙНОГО:

– План соціально-економічного розвитку громади затверджується перед прийняттям бюджету і є однорічним. На відміну від нього, стратегія має середньотерміновий характер: може бути розрахована на 3-5-7 років. І це справді потрібне громадам, бо за один рік неможливо реалізувати якісь серйозні, великі ідеї. План – це тактичні кроки на втілення стратегії. Стратегія передбачає визначення чітких пріоритетів, щоби зосередити на них зусилля (в тому числі, ресурси та фінанси). І ці пріоритети зазвичай тягнуть за собою інші. Як приклад, можу навести прийняту з десяток років тому стратегію Львова. У ній були визначені два пріоритети: туристичний і сфера ІТ. Наслідком втілення туристичного пріоритету стало те, що туризм тягне за собою інші галузі (логістику, екскурсійну діяльність, перепрофілювання навчальних закладів на ресторанно-готельний бізнес, переорієнтація вишів на ту ж ІТ-сферу)…

Закон вимагає сьогодні стратегії розвитку від органів виконавчої влади. Натомість для органів місцевого самоврядування такої вимоги немає. Але є стимулювання до її прийняття. Низка фінансових інструментів на рівні держави стає доступною для ОТГ, тільки якщо в неї прийнятий стратегічний план розвитку. Це дуже справедливо, бо держава мусить розуміти, на що вона дає гроші: на будівництво школи у зростаючому селі – чи в селі, яке вимирає, і де школа в найближчому майбутньому взагалі буде зайвою, на життєво потрібний міст – чи краще на об’їзний шлях, який дозволить обійтися без моста й буде дешевшим і надійнішим.  

Стратегію не пише голова ОТГ в кабінеті. До її створення мають бути залучені люди: фахівці, представники громади, бенефіціари, ті, хто користуватимуться результатами цієї стратегії, хто буде долучений до її реалізації, представники бізнесу, дотичного до цього… Стратегія змушує місцеву владу спуститися «з-за хмар на ґрунт» і почати спілкуватися з громадою. Якісь ідеї можуть не сприйматися одразу або взагалі будуть відкинуті – і владі треба витратити час на роз’яснення переваг і перспектив. А громада має зрозуміти: депутатів переобирають, а стратегії залишаються. І наступна владна команда продовжуватиме розпочате нинішньою, навіть якщо вноситиме певні зміни – не зможе повернути її на 180 градусів, адже це документ, написаний громадою, – бо на те й існує стратегія. А згодом з’являються цілі галузеві програми, пов’язані з нею, а під них підключається бюджетне фінансування: з туризмом, наприклад, – відновлення архітектурних пам’яток, установлення двомовних табличок тощо…

ОТГ міркують стратегічно

Серед 29 ОТГ Чернівецької області кілька вже мають свої стратегії, ще кілька – у процесі творення. Частина з них написана за сприяння Чернівецького Центру місцевого самоврядування. Як розповів радник з питань регіонального розвитку цього центру Олексій ГРУШКО, торік вони долучилися до розробки стратегій трьох громад, цьогоріч на черзі – створення стратегій ще для 5-ти. «З Чернівців не видно проблем громади, її потенціалу… Тому я попередньо об’їхав кожну громаду. На засіданнях робочої групи був дуже добрий зворотний зв’язок, особливо активними були старости, подекуди вступали в дискусію між собою, і часто моя робота полягала лише в узагальненні, – каже Олексій Грушко. – Звідки брати кошти на реалізацію стратегії? Насамперед, це місцевий бюджет. Що це мають бути донорські кошти, – стереотип. У цілому світі головним джерелом є все-таки бюджет. Лише коли йдеться про великі суми – мільйонні – варто звертатися до коштів внутрішньоукраїнських донорів, деякі проекти можливі за кошти посольств. А деякі можна здійснювати «методом толоки»…

Етапи стратегування – аналіз, визначення пріоритетів, реалізація. Серед проблем – відсутність статистичних даних.

За Вижницею закріпилася слава «воріт у Карпати», це лягло в основу стратегії, а ще тут зробили акцент на екологічну складову. Тож на Вижниччині розвиватимуть туризм і інтегруватимуть сільські території в місто, бо існує певний розрив у їхньому розвитку, а треба збалансувати розвиток громади як єдиного організму.

Мамалигівська громада теж є «воротами», але в іншому напрямку. Це «ворота до Молдови». Це «громада на двох річках», і після завершення будівництва моста у с. Маршинці і КПП «Дяківці» громада забезпечить транспортний коридор до Румунії. Є ще КПП на кордоні з Молдовою, і це буде ще одним шляхом для румунських та українських підприємців. Розвитку транспортної інфраструктури й сільського господарства сприятиме й наявна там залізнична станція.

Рукшинська громада має сади й Дністер – потужний потенціал для зеленого туризму. Перше розвивається дещо хаотично, а друге взагалі не використовується. Тож наразі визначені три стратегічні цілі: економіка, туризм (і нині не йдеться про негайне будівництво там туристичних комплексів – лише про те, щоби найближчими роками закласти фундамент) і інфраструктура з акцентом на здоровий спосіб життя.

Дати громадам вудку, а не рибку

Громади, які лише працюють над створенням стратегії, наразі самі ще не уявляють чітко ні самого документу, ні його кінцевих результатів. Для них усе це – вперше. Вони бачать попереду процвітання, та поки дещо пробуксовують – в тому числі, й через брак інформації, а також через певний кадровий голод і відсутність досвіду. Водночас вони переконані в необхідності цього, адже для великих досягнень спочатку треба поставити велику мету.

У Волоківській ОТГ наприкінці лютого зібрався актив для обговорення свого майбутнього. Голова ОТГ Валентин ГЛОПІНА переконаний, що «не треба боятися громади». Адже він добре знає, що саме силами громади тут зроблена дорога, відремонтовані міст, кухня у школі, покладений асфальт перед школою…

«До кінця сам ще не знаю, у що виллється ця стратегія, – зізнається Валентин Глопіна. – Справді, ми ж мали досі план соціально-економічного розвитку. Та зі стратегією маємо перейти на інший рівень не тільки можливостей, а й бажань!.. У нас є потенціал, який ми не сповна ще оцінили – і стратегія покликана його розкрити. Центр розвитку місцевого самоврядування нам допомагає у розробці стратегії, є група фахівців з економічного факультету… Поки що ми лише надаємо їм інформацію, далі проведемо громадське обговорення, вислухаємо всі побажання. На цьому будуватимемо стратегію».

Подібно міркує і заступник голови Недобоївської ОТГ Андрій БАРАНЧУК: «Напевно, ми ще до кінця не усвідомили, наскільки важливим є цей документ. Звісно, важко порівнювати сільські території з міськими громадами. Але ми намагалися максимально активізувати людей. Хочемо бути конкурентними на цьому полі. Очікуємо значних результатів».

І наостанок – трохи емоцій. Які насправді є в цьому випадку серйозним рушієм децентралізації. Тетяна ТАТАРЧУК, директор Чернівецького ЦРМС закликає всіх – і громади, і їхніх голів – долучатися до створення стратегій. «Бо це «зшиває» громаду», – каже пані Тетяна. І досвід тих, хто вже пройшов цей шлях, є підтвердженням: громади стають конкурентними у поданні інвестиційних пропозицій, вони отримують, кажучи метафорично, «вудку», а не «рибку», вони спільно приймають рішення і спільно беруть на себе відповідальність. Очевидно? Можливо. Та зазвичай очевидне — те, чого ніхто не помічає, поки хтось врешті не висловить це простими словами.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Своя стратегія в ОТГ: щоби не залежати від чужої тактики спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Слід створити чітку координацію дій між місцевою владою, медичною спільнотою та мешканцями краю

На цьому наголосив голова Чернівецької облдержадміністрації під час наради з питань реформи децентралізації із головами районних держадміністрацій та керівниками об’єднаних територіальних громад області, на якій значна увага була приділена медичному реформуванню. Тим паче, що в Україні вже створена нова законодавча база, яка дозволяє реформувати мережу первинної медичної допомоги, отже модернізувати медичну інфраструктуру.

– Відповідним моїм розпорядженням ще в січні була створена медична рада реформ і саме вона формувала мережу закладів первинної медичної допомоги (ПМД), – сказав очільник виконавчої влади. – Тепер необхідно їх реорганізувати у комунальні некомерційні підприємства. І добре, що  більшість закладів охорони здоров’я вже розпочали цей процес. На часі створення амбулаторій групової практики та монопрактики, центрів  первинної медико-санітарної допомоги та пунктів здоров’я – ФАПів.

Голова ОДА виголосив також вимогу активізувати інформаційно-роз’яснювальну роботу серед населення, щоби люди володіли інформацією і про реформу, і про медичних працівників, адже від 1 квітня їм робити вибір для підписання так званої декларації між лікарем і пацієнтом.

До слова, вже тільки після підписання декларацій буде чітко окреслена мережа закладів охорони здоров’я області.

Запис Олександр ФИЩУК: Надання медичної допомоги населенню має бути доступним і швидким спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Гроші на обладнання Глибоцька громада виграла у конкурсі проектів Австрійського агентства розвитку та програми ООН. 

Українські села все активніше шукають позабюджетних коштів на власний розвиток. Перемагаючи в різних конкурсах – як українських, так і закордонних, громади отримують мільйони гривень на нові підприємства, розвиток туризму, покращення медицини та освіти. Розповідь про одну з таких громад – Глибоцьку на Буковині можна давати під девізом «Захотіли – зробили».

Була лазня – стала сироварня: так змінив своє призначення будиночок у Михайлівці на Глибоччині. Нині тут готують м’який сир і витримують тверді. Мистецтву сироваріння місцевих навчає технолог Сергій Щербак, направлений з Херсонщини компанією з виготовлення обладнання для виробництва сирів. Адже техніка – українська, і вона втричі дешевша від імпортної. Австрійське агентство і програма ООН на закупівлю обладнання виділили 20 тис. євро – приблизно 670 тис. грн. При цьому саму будівлю громада відремонтувала власним коштом. Персоналу тут на початку  – 4-5 працівників. Біотехнолог Віктор Бабин прийшов сюди за оголошенням у газеті. Місцеві жителі заробляють, здаючи до сироварні молоко: високої жирності, нерозведене, що впливає й на якість готового продукту – це показала вже перша партія м’якого сиру.     

Тверді сири дві доби витримують у ванні з розсолом, далі – просушка, місяць дозрівання – і дорога до споживача. Перш за все – для самої Глибоцької громади, до якої входить Михайлівка. Перш за все – школам і дитячим садочкам. І це лише один з проектів, які Глибоцька об’єднана територіальна громада втілює в життя, повідомила програма «Сегодня» на телеканалі «Україна».

Запис Сироварня з… лазні: у Чернівецькій області розвивають український бізнес спершу з'явиться на Медіа-Версії.