Напередодні 2020 року в м. Тайджоу (Китай) відбулося засідання лідерів Дослідницького інституту університету Джейджанг, на якому підтримана ідея створення Україно-Китайського оптичного центру із затвердженням угоди на 5 років, підписаної між ЧНУ та Дослідницьким інститутом м. Тайджоу влітку 2019-го, повідомили на сайті ЧНУ. Підкреслено, що це перший оптичний центр у Китаї, утворений у співпраці з європейською країною.

На цьому ж засіданні директору Інституту фізико-технологічних та комп’ютерних наук, професору Олегу Ангельському вручено сертифікат уряду провінції Джейджанг про присвоєння йому звання «Видатний експерт провінції Джейджанг».

Запис Професор Олег Ангельський – видатний експерт провінції Джейджанг спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Все, за що би він не брався, вдавалося йому блискуче…»

–  Увечері Женька зателефонував дружині зі службової квартири у Києві: «Як готуються вдома до зустрічі героя?̓» – від передчуття зустрічі голос звучав радісно. Він загалом був вселою й сонячною людиною. А вночі в нього відірвався тромб,  і наш Женька просто… не прокинувся,  – розповідав В’ячеслав ЯВКІН, найближчий друг Євгена Вікторовича ПАНАСЕНКА .

Наш зірковий клас, випускники якого, переважно дівчата, стали кращими лікарями Чернівців. А хлопці роз’їхалися світами: Тарас Фініков працює у Варшаві, а був першим заступником міністра освіти України; Жорка Пісько очолив один із інтитутів Академії медичних наук України; Сашко Молдаван став головним мовником Росії, він директор Інституту мовознавства Академії наук Росії; про полковників трьох розвідок уже говорилдося… Женька Панасенко третій у нижньому ряді справа.

У неділю буде 40 днів, як ми без Женьки. Ще кілька днів – і його душа відлетить. І залишиться лиш пам’ять про нього в тих, кому він допомагав, кого любив, ким опікувався, з ким дружив або навіть просто з ким перетинався.

Пішов з життя дуже хороший, типовий чернівчанин: втрата міста непоправна. Бо Женька – не просто людина рідкісної  душі, це була ціла епоха, носієм якої він був. Дуже багато людей у день його похорону щиро плакали,  хоча він не був їм ріднею. Та й плакали не тільки у Чернівцях, а й у Штатах, Австралії,  Ізраїлі, Росії, Німеччині, Польщі…

…Женька ПАНАСЕНКО народився у 1950-му, в сім’ї режисера місцевого телебачення і вчительки. Дружимо ми з ним, чи то пак дружили, від першого класу. До 9-го навчався у середній школі №5 , а старші класи закінчував у СШ№4. Та це не стало на заваді дружбі.

А знаєте, чим ми всі тоді захоплювалися? Фізикою та математикою. Мабуть, час такий був… технічний. Та й учителів  мали геніальних. Чого тільки вартував чернівецький фізик Гребля! Його випускники навчалися у найкращих технічних вузах Союзу  – інституті ім. Баумана, МФТІ, на фізфаці та матфаці МГУ, у ленінградських і новосибірських вишах, як і учні математика Степана Трофименка!

Женька усіх возив на риболовлю, оплачував навчання дітей своїх друзів. Я, приміром, міг спокійно залишити на нього своїх манюнь  – Антошку і Катрусю. Він був надзвичайно надійним…   

Після школи Євген всупив на оптику, де навчався разом з відомим чернівецьким ученим Ушенком. Та хлопець рано одружився і, кинувши університет, поїхав на Певек, де начальником радіостанції приймав усі суда, які йшли Північним Морським шляхом.

У нього була дуже світла голова і надзвичайно вмілі руки. Таке зустрічається рідко. Тому й очолив свого часу на  «Електронмаші» бригаду наладників нестандартного обладнання: електронником був від Бога!  Його переманювали до Москви та Ленінграда, обіцяючи одразу ж дати квартиру. Та він, по–перше, дуже людбив Чернівці, а по-друге, був справжнім д’Артаньяном: друзі для нього – понад усе. Не міг він їх залишити. І це не порожні слова. Він нас настільки любив, що оплачував навчання дітей тих своїх друзів, кому це було не під силу. Уявляєте? А крім того, всіх возив на риболовлю. От я особисто міг спокійно залишити на нього своїх манюнь – Антошку і Катрусю. Він був надзвичайно надійним…  

Женька був центром, довкола якого все крутилося. Приміром, одного разу на його київській квартирі зустрілися наші однокласники – три полковники розвідки: … з Росії, … з Ізраїлю та … з України. Можете собі таке уявити? Й усі вони навчалися в одному класі! Ось такі наші Чернівці! І такими бувають зигзаги долі.

Женька завжди й в усьому був успішним. За що б не брався – все виходило якнайкраще і навіть у  найскрутніші часи. Цікаво, що в будь-який період життя Чернівців він знаходив своє місце під сонцем і там завжди було затишно й захисно його друзям. Більше того, діти його друзів ставали його друзями. І це коло постійно зростало…

Його не можна відділяти від Чернівців. Разом з ними він розвивався і змінювався.

Чернівці 60-их: Студенти й старшокласники того періоду були захоплені західним мистецтвом: бітли, зарубіжні фільми, книги… Молодь тоді не бухала. Ми більше переймалися тим, як дістати ту чи іншу платівку, запис закордонних ансамблів. Слідкували за виступами вокально-інструментального ансамбю «Карпати», Софії  Ротару. На танці бігали в ДКА (Будинок офіцерів) на «чердак», у тектсилку. Ми всі тоді вчилися танцювати, бо без цього ти ризикував залишитися без дівчини. У Женьки була безліч романів. Він був надзвичайно привабливим, відкритим і щирим. Розбирався в музиці, літературі і був «своїм» і серед «ліриків», і серед «фізиків». Адже тоді між ними точилася непримиренна боротьба за лідерство – хто, мовляв, важливіший…

Чернівці 70-их: Вони пройшли під знаком Івасюкової «Червоної рути» та ВІА  «Смерічка», яким керував Левко Дутківський. Володя Івасюк, Назарій Яремчук і Василь Зінкевич за кілька років спромоглися перетворити російськомовні Чернівці на українське місто. Адже до того в Чернівцях навіть українці спілкувалися переважно російською. А коли по телебаченню на весь СРСР – від Карпат до Сахаліну – зазвучала «Червона рута», а відтак у Москві на телевізійному конкурсі «Алло, ми шукаємо таланти» Яремчук і Зінкевич разом з ансамблем «Смерічка», виконавши пісню Дутковського «Горянка», посіли перше місце і стали лауреатами Всесоюзного конкурсу, українська естрада, яка стартувала саме з Буковини, заполонила весь Союз. Ми були дуже горді з того. А Женька згадував, що коли його, російськомовного хохла, називали в армії гуцулом, він не ображався, а навпаки радів з того.

До слова, жив Женька поруч з університетським Актовим залом (нині Академічний театр медуніверситету). І саме там відбувся пам’ятний для Чернівців виступ Володі Івасюка. Ажіотаж був шалений. Охочі потрапити на концерт заполонили всі прилеглі вулиці. Якби він потрапив до рук прихильників, вони, напевне, розірвали би його на шматки – аби мати щось на пам’ять про нього. Володя розгубився і не знав, що робити. Тоді Женька разом з його одноклсником Жорою Піськом забрав «зірку» і вивів через дах до своєї картири. Там ми з хлопцями відзначили виступ Івасюка улюбленим молодіжним напоєм – «шипучкою». На вигляд вона була подібною на шампанське, зате коштувала менше карбованця…

Чернівці 80-их: Цей період позначений масовим від’їздом євреїв; застоєм, що почав переходити у кризу; а ще – зародженням двох рухів – громадського та бізнесового.

У кінці десятиліття буковинців об’єднали два лиха – чорнобильська радіація та екологічна недуга (облисіння) дітей 1988 року. Останнє й стало поштовхом до зародження Зеленого руху, який пізніше переріс у Народний. Але саме тоді Марик Клейман клепав кришки для банок і закладав свій капітал. А Женька бригадирував серед таких же талановитих наладників нестандартного обладнання на «Електронмаші». Неймовірно розумна голова й «золоті» руки Панасенка могли продукувати все, що йому тільки заманеться. А заводи військового комплексу тоді  процвітали. І Чернівці разом з ними. Для прикладу, фізичний факультет університету мав на договорних темах з виробничниками 11 млн. карбованців на рік. Тоді як бюджет усього тодішнього ЧДУ становив 5 млн. крб. Розробки буковинської технічної інтелігенції прикрашали найповажніші павільйони ВДНГ, а за випускників-оптиків була мало не бійка: Мінськ, Москва, Київ, Красногорськ… – таким було розподілення.

Чернівці 90-их: Тоді змінилося все і кардинально – на 180 градусів. То був час, коли кожний рятував свої сім’ї. Скрізь – суцільна руйнація. Особливо перша половина 90-их. Учителі замість школи стали за прилавки або «бомбили» на дорогах, але ніхто нікого тоді не дурив. – Це я не про схеми, завдяки яким оббирали народ. – Усім точно було відомо, скільки баксів та пляшок горілки треба дати митнику. Тоді ж з’явилися перші «спортсмени». Одне слово, можна було опуститися до рівня звіра.  Але навіть у цей період дикого виживання Женька дбав не лише за себе. Якби ви тільки знали, скільки заробленого він роздав знайомим! Приміром, мій син, завдяки подарованим Женькою 900 маркам, купив машину і почав підробляти.      

А було й таке: братва наскочила на «Калинку». Спочатку їм протистояло четверо – Женька, ще один інженер, учитель і викладач уніерситету. Панасенко був сміливим та ще й переконливим. Він зумів кинути такий клич, що всі, хто був поруч, стали разом з ними і відбили бандитський наліт зайд. Відтоді підприємці Калинівського ринку нікому не сплачували дань і не розраховуавлися за «дах».

А потім він став… кур’єром. Транспортуав із Сибіру гроші за нафту. Не хотів влізати у цю справу, та змусили обставини. Рятував друзів. Без нього 2-3 десятки чернівецьких сімей залишилися б без квартир і без засобів до існування. Просто загинули б. Бо через безвихідь чимало його друзів потрапили до лабетів шахраїв-«пірамідників». Коли все прийшло до логічного і надто сумного кінця, йому запропонували дуже небезпечну, але надзвичайно грошовиту роботу. Женьці довелося погодитися. І точно знаю: його кошти врятували життя багатьом. Страшними вони були – ці «лихі» 90-ті. Але Женька розібрався і з ними.

Останнє десятиліття він працював у нафтовій кампанії. І кожний його не тільки друг, а й просто знайомий знав, що коли життя схопить за горло – Женька Панасенко буде поруч.

Та ось тепер його не стало. І спорожніли Чернівці…

Записала Людмила Лебединська, “Версії”

Запис Слово про друга, чиє життя переплелося з історією Чернівців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Про науку та пиріжки

Мені чомусь пригадалася жартівливо-серйозна конкуренція між фізиками і ліриками, популярна в другій половині ХХ століття: хто більше впливає на суспільство та визначає його розвиток – технарі чи гуманітарії?

У 70-х роках, як відомо, брали гору фізики, бо знали і вміли все те, що й лірики. Саме тоді витвори чернівецьких науковців демонструвалися у Москві на ВДНГ (виставці досягнень народного господарства). Нині ж удача їм зрадила. Але, зрештою, і про духовність немає сьогодні особливої мови. Просто лірикам легше виживати: одинак-геній може писати і романи з поезіями, і картини з симфоніями. А ось фундаментальна наука без матеріальної підтримки потрапила у глухий кут. Бо не вигідна бізнесу, не дає швидкої віддачі.

Водночас чернівецький ІТФ не втрачає оптимізму. Та й досягнення його вражають.

– Щодва роки на базі факультету відбувається міжнародна конференція «Кореляційна оптика», в якій беруть участь учені понад 20 країн і матеріали якої друкуються навіть у США, – розповідає декан, академік АН Вищої школи України, заслужений діяч науки і техніки Олег Ангельський.

До речі, вже тільки перелік його регалій і нагород свідчить про рівень факультетської науки. Пан Ангельський – член Fellow OSA (американського оптичного товариства), Fellow SPIE (Міжнародного товариства інженерів-оптиків), Fellow Institute of Physics UK (інституту фізики Великобританії), нагороджений медаллю Російського оптичного товариства ім. Д.С.Рождественського, медаллю Ярослава Мудрого, а 2007-го – міжнародною премією Галілео Галілея у галузі фотоніки, яка є еквівалентом Нобелівської. Її вручають раз на рік і тільки одному вченому за поданням 10 країн.

– Наші найталановитіші студенти беруть участь у наукових конференціях, що відбуваються за кордоном, – продовжує декан. Але найбільше його, напевно, радує те, що всі три кафедри – загальної фізики, кореляційної оптики та оптики і спектроскопії останнім часом не мають проблем із набором. Такі напрямки як технокомунікації, оптотехніка, видавничо-поліграфічна справа, користуються попитом. Особливо остання, де претендують троє абітурієнтів на місце.

Інженерно-технічний факультет готує людей, які вміють вирішувати проблеми. Тому його випускники завжди успішні.

Доктор фізматнаук, проректор з наукової роботи і завідувач кафедри оптики і спектроскопії Олександр Ушенко зробив наголос на широкій міжнародній діяльності ІТФ. Адже у базі даних SCOPUS, де відстежуються публікації науковців усіх країн і за якою складається їхній рейтинг, чернівецькі оптики присутні. Недарма з 15 факультетів університету ІТФ дає 40% від усіх наукових праць.

Зрозуміло, такі висоти даються нелегко, бо нині важко придбати наукове обладнання через відсутність цільового фінансування. Та все ж останнім часом є певні зрушення. Принаймні, за словами п. Ушенка, вже запровадили невеличкі державні доплати за наукову працю.

Щоби якось викрутитися, пишуть заявки на гранти. За кілька тижнів стане відомо, чи здобудуть грант за програмою транскордонного співробітництва між Україною, Молдовою та Румунією на суму 2 млн. 900 тис. євро. Якщо поталанить, то тільки на придбання сучасного обладнання факультет отримає 300 тис. євро.

Інше джерело, за словами проректора з наукової роботи, – це фінансування потужних грантових проектів, пов’язаних з промисловістю. Але ЧНУ важко конкурувати з університетами, розташованими на Сході України. Бо структура економіки краю переважно аграрна. Тому ця компонента шкутильгає у нас на обидві ноги. Такими є, на жаль, реалії.

Науковці сподіваються, що часи зміняться на краще. Бо вже зараз приватний бізнес профінансував 3 інноваційні розробки. Саме за такої підтримки створені макетні зразки унікальних приладів, які можна використовувати в нанотехнологіях.

Один із них за аналізом структури біологічних тканин діагностує на ранній стадії різні захворювання, в тому числі – онкологічні. Зацікавлення цими приладами велике. Але, щоби макетний пристрій дійшов хоча б до дрібної серії, треба збільшити фінансування, як зауважив Ушенко, хоча б у 100 і більше разів.

Великих коштів потребує сертифікація і перевірка. Тому це – прерогатива держави. Та й патент на такі прилади коштує 20-30 тис. доларів. Але найскладніше – підготовка виробництва. На жаль, визнають науковці, нині ситуація в економіці така, що подібні проекти належать до венчурних, себто ризикованих. Віддача від них очікується не через рік, а через 5 і більше. Тому бізнесове середовище до подібних кроків не готове. Але ІТФ вдячний президенту фірми «Дефіс» Геннадію Дем’яновському, який допоміг у реалізаії інноваційної розробки.

За словами О. Ушенка, для реалізації таких проектів потрібна компексна підтримка багатьох інституцій, комплексне середовище. А в Україні наукомістка продукція і виготовлення пиріжків перебувають в одному податковому полі. Хоча Олександр Григорович сподівається, що нові підходи держави до інноваційного розвитку економіки якось зрушать і ці питання.

Прогресу без інвестицій не буває

Геннадій Дем’яновський, випускник 1992 року, президент фірми «Дефіс», завітав на 30-у річницю до рідного факультету.

– Я тут буваю часто: спілкуємось, обговорюємо проблеми. Але відчувається,що потрібен прорив, бо ми у летаргічному сні. Наші сусіди створюють центри інноваційних технологій, де працюють науковці та бізнесмени. На теренах нашої держави таких умов поки що немає. Була ідея сторити на «Кварці» майданчик інноваційних технологій, але й досі це тільки балачки. Розраховувати доводиться виключно на власні сили. А у нас лише торгівля, флагманів економіки на Буковині немає…

Олег Демянишин, випускник 1986 року, засновник клініки мікрохірургії ока «Ваш зір», яка надає наукомісткі медичні послуги:

– Разом з Геннадієм Дем’яновським 2009 року допомагали проводити рідному факультету – фінансово та організаційно – наукову конференцію, де було представлене світове оптичне товариство. Це був надзвичайно солідний і топовий захід.

Та зараз я хочу наголосити на підході до навчання на ІТФ. А це – фундаментальність і творчість, що потім і дозволяє випускникам успішно реалізовувати себе в різних галузях. Особисто я з кінця 80-х почав працювати в інженерній групі Інституту академіка-офтальмолога Федорова. Потім повернувся додому і створив першу в Україні приватну клініку мікрохірургії ока. 2000-го року ми отримали ISO – Сертифікат на систему управління якістю. 2001 – контракт на придбання єдиного поки що лазера для видалення катаракти. На той час це було проривне і найкраще в світі обладнання. До речі, клініка «Ваш зір» – перший колективний член Українського товариства фундаментальної прикладної оптики. За все це мушу подякувати факультету, де мене навчили творчо підходити до інформації та вирішувати будь-які проблеми.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Інженерно-технічному факультету Чернівецького університету– 30 років спершу з'явиться на Медіа-Версії.