Ігор Бабюк, представник громадської організації «Комітет виборців» і один з організаторів «круглого столу», стверджує, що до силового розгону, який розпочався 18 лютого, був переконаний, що ситуація в Україні стабілізується та покращується.

Однією з головних причин тих подій, що зараз відбуваються, політологи називають дії влади, відсутність чіткого плану в опозиції та безпосередньо суспільство.

– Проблема наших політиків у тому, що в них радянське мислення. Головне – це їжа, а не держава. Це стосується й більшості українського населення, – каже директор Буковинського центру реконструкції та розвитку Ярослав Кирпушко.

Координатор обласного громадського комітету із вшанування пам’яті жертв Голодомору Віктор Павлюк, у свою чергу, зазначає, що влада не може керувати, а народ не може миритися з тим, що є:

– Сьогодні влада робить кроки, які не сприймаються. В цьому і полягає конфлікт. Легітимність втрачено. Повний параліч влади, який веде за собою жертви. Слабка влада і слабка опозиція – це біда для народу.

Виходом із політичної кризи політологи та науковці одноголосно називають стіл переговорів. Але для цього треба створити спеціальний штаб переговорників і запрошувати туди не лише трьох опозиціонерів і президента, а й силовиків, релігійні громади та майданівців.

– Робота з силовиками – це перший крок. Треба переконати їх у неправильності їхніх дій. Доступно пояснити, що грошей за стояння на майдані ніхто не отримує, – бо всі вони вважають, що США є спонсором у всіх заворушеннях, – каже представник ініціативної групи «Захистимо Чернівці» Олег Ботушанський.

Проте, щоби досягти бажаного результату, перш за все треба припинити так звану «антитерористичну операцію».

Юлія ОРИЩУК, Тетяна ЩЕРБАН, студентки-журналістки

Запис Україна у вогні. Як загасити його спершу з'явиться на Медіа-Версії.

1. Зміна системи. Сценарій перемоги Євромайдану, коли під тиском громади досягається відставка уряду, імпічмент президенту, створюється нова тимчасова більшість, яка забезпечує  проведення одночасних виборів президента й парламенту, де здобуває перемогу опозиція. Новий президент забезпечує системні зміни, знищує корупційні схеми, позбавляє посад людей олігархів, тобто розділяє бізнес і владу, та встановлює нові правила гри й виступає Гарантом для них.

2. Зміна конфігурації чинної системи. Сценарій перемоги Євромайдану, коли частина нинішньої правлячої еліти та олігархи «підставляють» президента. Тоді ми отримуємо цю ж систему, лише з новим президентом. Після усунення чинного президента частина олігархів витісняє інших олігархів та перерозподіляє їхній ресурс на свою користь. Демократичний режим імітується. Всі косметичні зміни упиратимуться у відсутність ресурсів і політичної волі для їхньої реалізації.

3. Перехід до жорсткого авторитарного управління. Сценарій поразки Євромайдану.  Президент, уряд і вертикаль влади залишаються на своїх посадах. Відбувається адміністративне та кримінальне зачищення від активних противників влади. Головний конкурент не допускається до виборів через надуману поправку щодо подвійного громадянства. У другий тур виходить вигідний Президенту опонент, якого він зі скрипом та фальсифікаціями обіграє. Подібний сценарій можливий в разі відсутності єдності всередині опозиції та громадських діячів.

4. Втрата легітимності інститутів і пряма інтервенція з боку іноземних  держав. Сценарій взаємознищення Євромайдану та інститутів влади. Відбувається системний громадянський конфлікт із численними жертвами. Для його припинення залучається третя сторона (іноземні держави). При цьому сценарії можлива часткова чи повна втрата суверенітету України і зміна нинішньої територіальної  цілісності.

Тут важливо розуміти, що кінцевий результат спрогнозувати практично неможливо. Але він тягтиметься до однієї з окреслених вище 4-х системних змін.

Щодо ситуації в Чернівцях, то вона  напряму залежатиме від розвитку ситуації в Києві. І влада, й опозиція очікують сигналів звідти для чіткого розуміння своєї діяльності на місцях. Однозначно негативним є бажання чернівецьких опозиціонерів перехопити ініціативу студентів і спрямувати її проти місцевих очільників. Опозиціонери починають шукати «ворогів» не там, де треба. Думаю, їм вистачить розуму переступити через власні амбіції та сконцентруватися на пошуку дієвих механізмів тиску на чинну владу, яка наразі слабка, як ніколи.

Михайло ШМОРГУН, політолог

Запис Чотири сценарії Євромайдану спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«До єдності, до  праці, до боротьби!» – палко закликали одне одного очільники обласних осередків опозиційних сил. Згадуючи полеглих героїв Українських республік, не забували опозиціонери і героїв теперішніх, зокрема, лідерку БЮТ Юлію Тимошенко.

– Ми відзначаємо не лише 94-ту річницю Соборності України, ми відзначаємо третю річницю від того часу, який могли би жити з новим Президентом України – Юлією Тимошенко, – емоційно наголосив, наприклад, голова обласної «Батьківщини молодої» Олександр Бербека.

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис День Злуки під опозиційними прапорами спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сподівання на те, що після відставки Федорука ми нарешті розпочнемо наводити лад у своїй хаті, виявилися марними. Вірус безгосподарності й незграбності й далі атакує наше місто.  А колишній мер як мантру цинічно повторює, що кращого господарника Чернівцям годі й шукати. Апелюючи до громади міста, п. Федорук не може чи не хоче усвідомити: громада вже дала оцінку його діяльності. Барикад або масових акцій непокори, на які так сподівався Микола Трохимович, не було – і це красномовне свідчення істинного ставлення чернівчан до його персони. Нагадаємо: за свого перебування при владі п. Федорук завжди наголошував, що його політичною партією є так звана «партія чернівчан». Але реальність, як завжди, – дещо інше: ця «партія» виявилася химерою. Чи не тому Микола Трохимович, як істинний український політик, швиденько сховався за спиною «великого дядька», тобто став великим опозиціонером. Можна тільки уявити собі його майбутні звершення на законотворчій ниві, але деяким забудькуватим нагадаймо попередні здобутки «великого керманича».

Від радянських часів нашим міським владникам залишився непоганий спадок – досить потужне і, головне, більш-менш налагоджене господарство. Що в такій ситуації робить порядний і розумний ґазда? Усуває недоліки і розкручує цей механізм далі. Хіба порядний ґазда паразитує на попередніх здобутках, знищуючи вщент все напрацьоване, а коли  резерви вичерпано, починає метушитися і робити нові дурниці?

Чим гниліші опорні балки, тим краще має бути оздоблений фасад – і не так вже й важливо, що фасади деяких історичних будівель після так званої реставрації нагадують циганську спідницю, а сама будівля і далі руйнується, загрожуючи завалитися, як це сталося 2002 р. на вул. Кобилянської. І не зважаючи на всілякі тендери, за маршрутами №3 чи №6 їздять старезні «ПАЗики», що періодично глохнуть на підйомах.

Безгосподарність і цілковита безпорадність продемонстровані навіть у таких банальних речах, як вивезення сміття. Може, «Альтфатер» й не найгірша фірма, але чому б не звернутися до керівництва того ж Машзаводу, що й далі успішно поставляє свою продукцію на світові ринки, або почилого в Бозі «Металіста» – щоби підтримати його й не дати вмерти. Невже вони не змогли зробити якісь там контейнери для сміття? А це нові робочі місця, відрахування до бюджету, зрештою, певні моральні здобутки й гордість за самих себе. Тож виходить, що й прибрати за собою без сторонньої допомоги ми не в змозі.

Окремо – про дуже привабливий інвестиційний клімат міста, що довго тримався на гаслі «Калинка всіх прогодує». Тільки спритніші сусіди давно вже переманили клієнтів більш привабливими й комфортними умовами: ринки Одеси, Харкова, Хмельницького заткнули нас за пояс. І сталося це тому, що наша міська влада не спромоглася налагодити нормальне транспортне сполучення між Чернівцями та південно-східними областями України.

2008 року під час повені з’ясувалося, що «Калинка» не в змозі захистити сама себе: ми виявилися перед стихією безпорадними, як сліпі цуценята. Постає закономірне запитання: а гроші де? За час існування Калинівського ринку, з огляду на декларовані в ЗМІ шалені здобутки цього підприємства, можна було б побудувати захисну дамбу з карарського мармуру.

…Один з найкращих готелів Союзу – «Черемош» – перебуває нині в жалюгідному стані, зате поруч виросла ціла вулиця генделиків, біля якої ввечері страшно пройти. І незважаючи на суворі попередження, їхні власники не поспішають створювати найпростіші умови для відвідувачів, хоча там немає елементарного – вбиралень!

У колишньому кінотеатрі ім. І. Миколайчука відкривається черговий нічний диско-бар. Щоби жилося веселіше?

А вулиця Ентузіастів і сквер біля костелу «Серце Ісуса» радше нагадують заповідники неляканих бомжів, хоча поруч зі сквером  – СБУ. Чи то нові секретні агенти, які перепочивають на лавицях після важких завдань?

І знов незрозуміло: чи припиняють у закладах на вул.Ентузіастів подавати горілку хоча б на годину? Може, чернівецькій владі варто перейняти досвід інших українських міст, того ж Львова, де вже давно обмежують продаж міцного алкоголю в часі?

Радянські традиції започатковувати грандіозні будівництва напередодні всіляких дат чи визначних подій – як оце вибори до Верховної Ради – успішно продовжує і нинішній очільник міста пан Михайлішин. Кількості його добрих справ за останні декілька місяців може позаздрити Санта Клаус, а частота згадувань його імені у ЗМІ перевершила навіть Сталіна чи Мао Цзедуна. Хто зна, може, плановий похід школярів на щеплення теж невдовзі проходитиме під патронатом міської влади?

У наші капіталістичні часи, коли кожна секунда ефіру вартує чималих грошей, залишається лише дивуватися щедротам анонімних спонсорів пана Михайлішина. Та, може,  спонсорами передвиборної кампанії знову виступаємо ми, громада міста?! І за новітньою українською політичною традицією в єдиного джерела влади, себто народу, знову забули спитати, як витрачати наші спільні кошти. Так і хочеться гукнути: хлопці, спріться, зима ж бо на носі, а після виборів життя все ж таки не закінчується!

Якщо починати добрі справи, то з чогось малого: для початку повернути на міські вулиці достатню кількість урн для сміття, які після терактів у Дніпропетровську швиденько прибрали, а на нові, як завжди, коштів катма. Або ж довести, нарешті, до ладу частину Соборної площі, яку ремонтують так, ніби зводять нову ГЕС.

…Чернівчани добре попрацювали і тепер мають право добре відпочити. Цілком слушна думка. Але до чого тут витягнуті з нафталіну західні поп-зірки 70-х-80-х? Оптом дешевше? Тоді маю надію, що на заощаджені гроші приведуть, нарешті, в порядок хоча б одну невеличку вулицю, яка носить ім’я справді великого бургомістра Райса і яка, до речі, зовсім поруч із центральною вулицею міста. Може, ще й залишиться на кілька нових тролейбусів, щоби не ганьбити Чернівці й чернівчан в очах іноземних туристів. Пригадуєте,як оновити повністю тролейбусний парк обіцяли нам ще напередодні 600-річчя міста, так само як і навести лад з жахливими склопакетами у вікнах історичних будівель Чернівців?

Робота мера міста – дійсно цікава і поважна. Тим більше дивує той факт, що попрацювавши на цій посаді аж півтора року, п. Михайлішин, ще досить молодий та зелений політик, активно рветься до найвищого законодавчого органу держави: скільки започаткованих і недороблених справ, які масштаби для справді амбітної та креативної людини! Але виглядає так, що для Віталія Михайловича наше місто – не більше як трамплін у політичній кар’єрі.

Напевно, все ж таки варто одного-єдиного дня на п’ять років, коли влада дійсно належить народу, не довіряти своє майбутнє людям з незрозумілим минулим, а повернути на Буковину добру традицію обирати людей, які сформувались як фахівці та особистості задовго до «ліхіх 90-х».

Юрій КОЛІСНИК, чернівчанин

Запис Вибори – виборами, а виживаємо самотужки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Самозакохані політикани чомусь найбільше полюбляють власні зображення на великих рекламних носіях. Мабуть, упевнені у своїй надзвичайній харизмі. А простому людові ці «біг-морди» остогиділи не менше,  ніж докучливі серпневі мухи. Ефективність нульова. Чому їх використовують? Тому, що циніки від політреклами впевнені: «піпл усе схаває». Аби лише замовник реклами платив вчасно і всю обговорену суму.

От і мусимо ми з дня на день дивитися на одних і тих же дядьків і тіток (вони ж – вуйки, вуйни, бадіки тощо), які закликають нас рухатися вперед, повідомляють про об’єднання заради Батьківщини чи про те, що вони подолали руїну і забезпечили комусь стабільність. «Ну, і що мені з того?», – запитує їх звичайний виборець. Об’єднуйтеся з ким завгодно, долайте все, що можете подолати, і йдіть хоч уперед, хоч в якесь інше місце, – хіба для пересічного громадянина від того життя покращиться? Адже жодної конкретної обіцянки, забезпеченої коштами й кадрами, такі заклики не містять. А загальним фразам люди вірять усе менше, вимагаючи вирішення нагальних проблем країни.

Фактично у черговий раз нас закликають голосувати не головою, а серцем. Або якоюсь іншою частиною тіла, дуже далекою від головного мозку. А треба думати. В ідеальному випадку політик дає виборцям конкретні обіцянки, потім звітує перед ними про виконане. Як надходять нові вибори – він знову пропонує, потім звітує. Тоді й не «купують кота в мішку», а обирають людину, здатну тримати слово. Проте в Україні складаються зовсім інші традиції – повної безвідповідальності перед виборцями.

Колись Ющенко пообіцяв зробити «10 кроків назустріч людям». І політику від бізнесу відділити, та щороку створювати по мільйону нових робочих місць з пристойною оплатою праці, а ще – повернути з-за кордону працюючих українців… Обіцяного не виконав, тому позбувся президентської посади. Нині зібрався до парламенту,але довіри вже немає.

Регіонали на минулі вибори ходили з купою обіцянок. Зокрема, російську обіцяли зробити другою державною мовою в Україні. Перед новими виборами силою продавили «мовний закон», що на очах розколює Україну. А парламентський диригент Чечетов сказав у цьому контексті про опозиціонерів: «Розвели, як кошенят!». Можливо, ця фраза надихнула невідомого політтехнолога на створення образу, який останніми тижнями заполонив інформаційний простір не лише України, але і сусідньої Росії. На околиці Дніпродзержинська з’явився біл-борд із зображенням бабці з котом і написом: «Внук проголосував за «таких-то», тому хату я переписала на кота». Звичайно, партія названа повністю. З’ясувалося, що її представники почуття гумору позбавлені повністю, а у невинному зображенні побачили загрозу своїй владі. Якби на біл-борд уваги не звернули, з ним ознайомилася б невелика кількість людей. Та нервова реакція партії забезпечила зображенню таку популярність, про яку лише мріє кожний рекламіст. Інтернет переповнений пародіями на цей «вдалий» зразок політреклами. Зокрема, є й така: кіт заявляє, що бабця проголосувала за комуністів і він «здав її до ветлікарні».

Противники біл-борду з’ясували, що сфотографована бабця живе в Архангельській області Росії, й навіть розмістили в мережі фото її дерев’яної «ізби». А кіт взагалі американець, його додали методом фотомонтажу. Ця історія показує можливості сучасних технологій, а головне – засвідчує тугу простих людей за гумором і сатирою. Політики з серйозними фізіономіями і беззмістовними гаслами спричиняють лише відразу та огиду. А жарт привертає увагу глядача і впливає на його виборчі настрої. Отже, далеко не все «хаває піпл» – смак у багатьох виборців непоганий. Рекламістам треба його враховувати, щоби не пролетіти на виборах разом зі своїми клієнтами.

Ігор БУРКУТ, політолог

Запис Гримаси політ реклами або «Піпл усе схаває» спершу з'явиться на Медіа-Версії.