«Складно готуватися до відповідальних стартів, не маючи «ні кола, ні двора»

– Наталю, почнемо… із забігу. У вас він виявився найповільнішим. Здається, було доволі ризиковано «дозволяти» такий темп. Хоча виглядало, що ви з росіянкою разом «контролювали ситуацію»…

– Ми по дистанції встигли переговорити. З останнього віражу я пустила Аржакову  внутрішньою доріжкою, і ми спробували разом не пустити суперниць уперед.

– Таким чином, ви заощадили більше сил на півфінал…

– Олені це допомогло – вона пробилася до фіналу. А мені сил не вистачило…

– А здавалося, що має вистачити…

– Насправді я була готова. Але, напевно, не настільки, як здавалося. Можливо, гори «не пішли» так, як мали б. Я це трохи відчувала вже на тренуваннях у Києві. Хоча на останніх тренуваннях усе нібито добре було. Я так «напахалася», що просто нереально. Це ж моя перша Олімпіада – може, аж занадто прагнула підготуватися й виступити якнайкраще. Ще й без відновлювальних препаратів. Бо ж у провідних спортивних країнах над цим працюють цілі інститути. А у нас все скромніше. Хтось казав, що ми змагаємося на «Запорожцях» проти їхніх «Мерседесів». Вигравати у тих «Мерседесів», звісно, можна і треба. Хоча робити це дуже й дуже непросто.

Якщо дивитися об’єктивно, мені потрапити до фіналу було майже нереально. Я не можу сказати, що не маю підтримки. Вдячна і облмолодьспортуправлінню, і спортклубу «Гешко» та Валерію Чинушу, і «Динамо», і головному новоселицькому «колосівцю» Георгію Кірілу та іншим організаціям і людям, які допомагають. Але не все їм по силі. Доволі негативно впливає так звана «битовуха».

Думаєте, легко спортсменам готуватися до таких відповідальних стартів, не маючи «ні кола, ні двора» – жити по гуртожитках, знімати квартири, думати, як це оплатити, але так, щоби залишилося на нормальне харчування та відновлення… Це я не лише про себе кажу. Звісно, краще, коли є свій куточок і не болить голова, чи буде, де жити, завтра.

У нас чомусь часто люблять використовувати як аргумент, що, мовляв, чим гірші умови для тренувань, тим більше це гартує спортсменів і вони краще виступають. Якби це було так, напевно, погано мали би виступати ті ж американці, китайці чи представники інших країн, де спортивна інфраструктура пішла далеко вперед. Там держава вкладає величезні кошти у підготовку тих же олімпійців. А ми більше розраховуємо на ентузіазм тренерів і морально-вольові якості спортсменів.

«Перевірила на собі – ніхто на Олімпіаді медалі не роздає»

– На останніх метрах дистанції ви практично кинули бігти… Це через усвідомлення того, що на рівні такого результату не може вирішуватися доля «додаткової» путівки до фіналу?…

– Та ні, я не кидала бігти… Це мене на фініші так «порубало», як маленьку дівчинку. Я зробила все, що могла. Віддала останні сили для того, щоби пробігти швидше! І дуже засмучена, бо шанси пробитися до фіналу, попри всі «нюанси», таки були! Боротися реально можна з усіма суперницями, навіть найтитулованішими!

– У тактичному плані, напевно, вам мало чим можна дорікнути…

– Мені теж казали вже, що тактично все зробила вірно і я правильно повела біг. Думала, що на останній сотні суперницям важче буде. Насправді лідери втекли від мене так, ніби я стояла на місці. Але, повторюю, я віддала на доріжці всі сили. Як й інші наші спортсмени. Всі не можуть бути призерами. І дуже прикро, коли чуєш від людей, які, м’яко кажучи, не розуміються на спорті, що такі-то спортсмени провально виступили і таке інше. Їм подавай лише медалі. Можна подумати, що на Олімпіаді роздають медалі всім охочим, а спортсмени, такі-сякі, їх не беруть. От перевірила на собі – ніхто там медалі не роздає. І організатори такі «погані»: дають лише по три медалі на кожен вид, тоді як учасників – купа. І всі прагнуть потрапити до числа призерів. При цьому багато хто справді має реальні шанси на призове місце. Але «вакансій» на п’єдесталі лише три. Без медалей або поза фіналами залишаються чемпіони і призери чемпіонатів світу або своїх континентів. Та й у фаворитів не завжди все складається так, як їм хотілося б. Тим і цікавий спорт, що далеко не завжди все можна передбачити. А дехто, мабуть, думає, що вибороти медаль на Олімпіаді, – це так, раз плюнути…

«Подивилася відео – виглядало, ніби мені було легко…»

– І все ж, як мінімум, до останніх метрів 150 складалося враження, що ви все контролюєте і готові в будь-який момент «з’їсти» суперниць, які бігли попереду…

– А я й хотіла їх «з’їсти», але трохи не дістала. Я подивилася відео півфіналу. З боку справді виглядає, ніби мені було легко. Тепер я зрозуміла, чому всі кажуть, що вони думали, що все буде гаразд і суперницям на фініші буде непереливки. Трохи не вистачило мене. Але я думаю, що Бог допоможе і я буду працювати й працювати над своїми помилками і над усім тим, що допоможе покращити мої результати. Я розумію, що це не останні змагання. Що будуть ще Чемпіонати Європи та світу. Але дуже хочеться виступити ще на Олімпійських іграх!

– Свого часу Іван Гешко після 5 місця у фіналі Олімпіади-2004 буквально через два тижні встановив рекорд України на «півторачці». Ви плануєте ще десь виступати цього сезону після Лондону?

–Я теж хочу ще побігати, випробувати себе.  Дуже багато сил віддано, і багато чим пожертвували. Відмовилися від багатьох стартів: близько 2 місяців  практично ніде не виступала. Це, до речі, теж дається взнаки.

Не на всіх стартах складається так, як хочеться. Буває, що просто не біжиться. Але не забігатиму наперед. Потрібні нормальні змагання –  а там побачимо, які результати будуть.

Георгій МАЗУРАШУ

Запис Наталія Лупу: «Я ще виступлю на Олімпійських іграх» спершу з'явиться на Медіа-Версії.