Переглянула «Носоріг» режисера Сенцова. Налаштована коментарями на кшталт «Не зміг навіть додивитися трейлер» і «Ця естетика 90-х мене зовсім не приваблює», остерігалася, що справді буде щось «не те». Виявилося – цілком пристойне кіно.

Так, про 90-ті – які, мабуть, ображають чиїсь «естетичні уподобання». Але я перепрошую – приміром, війна (будь-яка, чи перша світова, чи друга, чи середньовічні баталії, чи сьогоднішні обстріли Луганська мсклями) – це також бруд, кров, смерть і антисанітарія. То про це також кіно не знімати? Це не про естетику взагалі-то, а про реальність.

Так, багато натуралізму (прям іноді очі закривала, щоб не все бачити). Ну так і в раблевському «Гаргантюа і Пантагрюелі» натуралізму завалісь, а це ж класика.

Так, до Сєнцова вже про 90-ті детально розказали росіяни в кримінальних драмах «Брат» і «Бригада». Розказали російською і оспівали таких симпатичних і справедливих (ну трохи вбивць, але то таке, «побочка») Данілу Багрова-Бодрова і Сашу Бєлого-Бєзрукова з дружною компанією.  А тут нарешті вбивця – таки вбивця (хоч і також, що приховувати, симпатичний. І ще й совісний в кінці).

Так, можна закинути цьому фільму, що він спізнився років на 10-15. А можна пригадати, що його проєкт розпочався 2012-го (саме тоді, коли вийшла «Бригада»), але робота над ним була призупинена через арешт Сєнцова мсклями. Ось де той десяточок років і подівся (з них 5 – незаконного арешту).

Так, совісність героя, може, таки трохи притягнута за вуха. Але коли російський вбивця голосно міркує «тварь лі я дрожащая ілі право імєю» – то це стає класикою рос.літератури, а якщо сумління говорить українською – то воно надумане?

Сподобався художній прийом на початку фільму, коли камера вихоплює з життя родини героя в його помешканні тільки найважливіші епізоди, і за лічені хвилини показують роки, які сформували все так, як є. Сподобалися деталі – та сама «естетика 90-х» передана дуже точно, від одягу, інтер’єрів – до музики.

Незрозумілими так і залишилися причини пробудження сумління в героя, і кому він «сповідався» в машині (мабуть, це був якийсь уявний персонаж в голові самого Носорога). В окремих сценах був поганий звук – важко було розібрати слова.

Але загалом – цілком собі нормальне кіно. Не традиційне – не про героїв чи козаків, не за мотивами української класики, не у вишиванках. Про інший бік життя, яке також було частиною історії. І подекуди залишається (фраза Носорога в кінці, про те, що з друзів – когось уже немає, а «найбільш ушлі» стали депутатами цілком актуальна).

До речі, у Чернівцях «Носоріг» показують у комунальному кінотеатрі «Чернівці» (о 15.10 – «дуже зручний» час, зате у великому залі) і в «StarMax» (о 12.30 та 23.30 – також «зручно», правда ж? А анонс фільму на фб супроводжує сентенція «Не існує поганих людей – існують погані вчинки». Ну не знаю, не знаю, чи вловив SMM-ник цього кінотеатру головну ідею фільму, покликаного взагалі-то зняти шлейф романтизації з бандитів 90-х…) А директор кінопалацу «Чернівці» Руслан Зварун вважає, що цей фільм нецікавий глядачеві.

Мені за збігом обставин фільм «Носоріг» вдалося подивитися в Києві.

Загалом інтернет показав, що в столиці цей фільм демонструють 15 кінотеатрів, у кожному – від 1 до 4 сеансів. Мені за часом і розташуванням підійшов найстаріший (існує від 1913-го року!) кінотеатр столиці – «Ліра». І от на цьому факті хотілось би зупинитися детальніше. Зацікавило, як саме позиціонує себе цей кінотеатр.

“Ліра” є незвичним камерним простором, фактично єдиним київським однозальником. Тому більшість подій, які відбуваються тут, – це своєрідні кіно-квартирники – зустрічі, обговорення, фестивальні події. І більшість контенту – це безпосередня співпраця команди кінотеатру із українськими та закордонними кінорежисерами, акторами, музикантами, – пишуть на сайті кінотеатру.

Також там повідомляють, що “Ліра” з грудня 2018 року має власний кіноклуб документального кіно “LiraDOC”, у рамках якого відбуваються покази документальних стрічок та їх обговорення із командами репрезентованих стрічок і, звісно, глядачами.

І головне.

“Ліра” переважно не показує розважальний контент, адже аудиторія кінотеатру більше сфокусована на авторському кіно, документалістиці, історичних картинах тощо, – пишуть на сайті.

Шах і мат. Виявляється, можна не показувати розважальний контент – і все одно залишатися «на плаву», а не скаржитися, що «глядачеві нецікаво», «касові збори українських фільмів малі», «фільм знятий не в тому форматі, тому його неможливо поставити в малий зал на три сеанси», «університет на дистанційці, тому ми працюємо лиш три дні на тиждень, бо в кінотеатр переважно ходять студенти». Можна не шукати ці та інші відмовки, як це роблять у Чернівцях, а просто працювати з «неприбутковим контентом» – і не закриватися. Тим паче, що ніхто ж не вимагає в Чернівцях (не місто-мільйонник, зрозуміло ж) геть відмовитися від «голлівуду» не користь, наприклад, української документалки. Просто треба мати хоч трохи бажання просувати українське… Чи це для нашого міста утопія?

Маріанна Антонюк

Запис Українська кримінальна драма у межах чернівецької культурної утопії спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відео з режисером з’явилося вперше за два роки, пише “Крим.Реалії”, а зняте воно було приблизно місяць тому, на вісімнадцятий день голодування.
Інформація і відео за посиланням – з obozrevatel.ua
«Я, Сенцов Олег, громадянин України, який незаконно засуджений російським судом і перебуває в колонії міста Лабитнангі, оголосив безстрокове голодування з 14 травня 2018 року. Єдиною умовою його припинення є звільнення всіх українських політв’язнів, які перебувають на території Російської Федерації. Разом та до кінця. Слава Україні!», – написав український в’язень.

У Чернівцях небайдужі чернівчани взяли участь в акції до дня народження Олега Сенцова.

На Центральну площу на підтримку бранців Кремля прийшли активісти, небайдужі чернівчани та велика кількість журналістів різних видань.

Сенцов народився у селі Скалисте Бахчисарайського району, закінчив КНЕУ, а потім – кінематографічні курси у Москві.
Відкрив власний комп’ютерний клуб у Сімферополі, захопився кіберспортом.
У 2008-2009 роках знімає короткометражки “Добре ловиться рибка-бананка”, “Рік бика”. У 2012-му дебютував з повнометражною картиною “Гамер” на міжнародному фестивалі в Ротердамі. Картина отримала премію Гільдії кінознавців та кінокритиків на фестивалі “Дух вогню”.
У 2013-му презентував фантастичну драму “Носоріг”, втім роботу над нею призупинив через участь у акціях Євромайдану. Олег Сенцов став активним учасником Революції гідності, брав участь у Автомайдані, намагався організувати патріотичні мітинги у Сімферополі і привозив продукти українським військовим у Криму.
Написав збірку з восьми оповідань, яка вийшла вже після ув’язнення Сенцова у 2015-му. За ґратами почав писати роман.
У травні 2014-го російські силовики затримали Олега Сенцова, Геннадія Афанасьєва, Олексія Чірнія та Олександра Кольченка в Сімферополі, пред’явивши звинувачення у підготовці терористичного акту.
Мовляв, в ніч на 9 травня хлопці готувалися організувати вибухи біля меморіалу “Вічного вогню” і пам’ятника Леніну в Сімферополі, а раніше – підпалити офіси громадської організації “Русская община Крыма” та “Единая Россия”.
Сенцова етапували до Лефортово.
25 серпня 2015-го у Ростові-на-Дону суддя Сергій Михайлюк засудив Олега Сенцова до 20 років позбавлення волі з відбуванням покарання у колонії суворого режиму. Сенцов разом з іншим обвинувачуваним у його справі Олександром Кольченком під час оголошення вироку заспівав гімн України та вигукнув “Слава Україні!”.
26 квітня 2017 року у Нью-Йорку (США) Олегу Сенцову заочно вручили премію американського ПЕН-клубу імені Барбари Голдсміт “Свобода писати”.
У травні 2018-го із закликом звільнити режисера виступила Міжнародна спілка письменників.
У в’язниці Сенцов написав п’ять сценаріїв. Його збірку оповідань представили на Каннському фестивалі.

Акції #SaveOlegSentsov проходять у різних містах України, а також у державах Євросоюзу, у Канаді, США, Ізраїлі, Росії та інших державах.

– Я був і залишаюся громадянином України. Я не визнаю анексії Криму та військового захоплення Криму Російською Федерацією. Я не кріпак, мене не можна передати разом із землею…

– Коли я відмовлявся говорити, почали застосовувати удушення. Я багато разів бачив це в кіно, і не розумів, як люди на цьому ламаються. Але це дуже страшно, ваша честь. Вони погрожували згвалтувати мене кийком, вивезти в ліс і там закопати. Години через чотири вони стомилися, і повезли мене на обшук. Тільки там я дізнався, що це — співробітники ФСБ…

– Люди, які не вірять пропаганді, ще скажуть своє слово. У нас теж була злочинна влада. Просто я не хочу, щоб вами правили злочинці. Я хочу побажати росіянам навчитися не боятися…

– Ні про що ніколи не шкодую і ні на що ніколи не сподіваюся. Просто живу. Зараз я живу у в’язниці — ось і вся моя життєва позиція. Вважаю себе набагато більш вільним, ніж переважна більшість росіян, які живуть в чеховському футлярі і звідти через дірочку люблять Путіна…

Люди, які не вірять пропаганді, ще скажуть своє слово. У нас теж була злочинна влада. Просто я не хочу, щоб вами правили злочинці. Я хочу побажати росіянам навчитися не боятися…

Олег Сенцов вже 61-й день тримає голодування.
Він готовий йти до кінця…
І робить це все перш за все для нас з вами…
Для всіх громадян України…
І про це ніколи не можна забувати…
Допоможи, Боже, Олегу Сенцову!

©Тетяна Спориніна,
фото автора

Запис #freeSentsov Свободу Олегу Сенцову! Свободу бранцям Кремля! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У цей день ми вшановуємо пам’ять мільйонів наших співвітчизників, які стали жертвами тоталітарного режиму.
Ми згадуємо кожного знищеного каральною системою, в’язня ГУЛАГу, позбавленого батьківської домівки, висланого на чужину. Сотнями тисяч потрапляли до в’язниць і так званих виправно-трудових таборів абсолютно безневинні – за обмовами та брехливими доносами…

За період від початку 20-х і до кінця 80-х років ХХ століття, тобто за час правління більшовицько-комуністичного режиму, в Україні було заарештовано майже 1,5 мільйона осіб. Велику кількість із них було розстріляно, інші пройшли тюрми, заслання, вислання, каторгу, табори, примусово побували в психіатричних закладах. Терор і репресії зачепили майже всі верстви українського населення: науковців, політиків, військових, священиків, представників культури, селянство.

20 травня в Чернівцях на Театральній площі відбулися заходи до Дня пам’яті жертв політичних репресій.
Після того, як присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять за загиблими, замучениими і постраждалими від політичних репресій, священики відслужили поминальний молебен за невинно убієнними, а учасники акції запалили лампадки пам’яті…

28 червня 1940 р. відбулося приєднання до СРСР Північної Буковини та Хотинщини.
Партійні органи поставили під свій жорсткий контроль усі сфери суспільного життя Буковини, в тому числі й ідеологію та культуру. До 1940 р. на Буковині видавалось 15 газет і 4 журнали загальним тиражем 25-30 тис. примірників. Всі вони були закриті. Політичних переслідувань зазнали всі національно-культурні товариства, національна преса. Буковинську митрополію ліквідували, її Чернівецьку резиденцію перетворили на музей, церковні землі націоналізували, священиків обклали надмірно високими податками, а декого заарештували і вислали у віддалені райони СРСР…
Єдиною силою, що була спроможна завдати активного опору тоталітарному режиму, була ОУН, яка на той час діяла в глибокому підпіллі. За її членами каральні органи полювали особливо ретельно.
Після часткової чистки буковинського суспільства від «класово-ворожих» та «соціально-небезпечних елементів» перед каральними органами було поставлене нове масштабне завдання — вивезти за межі області всіх неблагонадійних. Депортації проходили в 2 етапи — перший відбувся 23 травня, другий — 13 червня 1941 р. У травні вивозилися в основному так звані «зрадники Батьківщини», яких було засуджено Особливою нарадою при НКВД СРСР. До цієї категорії належали ті, хто бажав виїхати за кордон чи робив спроби перейти кордон нелегально. Основна маса депортованих була з Садгірського, Чернівецького, Глибоцького, Герцаївського та Сторожинецького районів. Депортації підлягала 181 родина, з числом дорослих 306 осіб і неповнолітніх — 210. В 36 вагонах вони направлялися до Комі АРСР, Красноярського краю та Кіровської області.
Долі буковинців і бесарабців, репресованих у 1940-1941 рр., здебільшого трагічні. Їх перебування на засланні або у виправно-трудових таборах припали на роки воєнного лихоліття. До в’язнів ставилися за законами воєнного часу.
Таким чином, за попередніми підрахунками, в 1940-1941 рр. на території Північної Буковини та Хотинщини було незаконно репресовано з політичних мотивів близько 11 тис. осіб, з яких понад 1400 розстріляні, загинули у тюрмах, таборах та на спецпоселенні.
У 1946–1947 рр. край охопив голод, однією з основних причин якого стала безжалісна заготівельна політика. Влада використала цю трагедію для зламу опору одноосібного селянства суцільній колективізації. Заможних селян обкладали завищеними планами держпоставок, ті, хто не справлявся, притягалися до кримінальної відповідальності за ст. 58-1 КК УРСР і засуджувалися до 5–10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. В 1951 р. питання з “куркулями” вирішили остаточно шляхом їхнього виселення.
Усього в 1944–1953 рр. на території області з політичних мотивів було засуджено 77 студентів та учнів шкіл…

 День пам’яті жертв політичних репресій офіційний Київ висунув вимогу до Росії щодо звільнення 64 українців які засуджені або перебувають у СІЗО за політичними мотивами.
“Щонайменше 24 українці є політичними в’язнями у РФ, більше 40 – в окупованому Криму. Вкотре вимагаємо від РФ звільнити бранців”, – написала у Твіттер 20 травня речниця МЗС України Мар’яна Беца.
Нагадаємо, український режисер, утримуваний у російській в’язниці, Олег Сенцов оголосив 14 травня безстрокове голодування. Свій протест він пояснив вимогою до влади Росії звільнити українських політичних в’язнів.

Вічна пам’ять всім, хто пішов із життя, зазнавши репресій. Нажаль, до цього часу не оприлюднені списки імен відповідальних за політичні репресії…
Стійкості тим, хто нині пізнав гіркоту переслідувань.
Непохитної віри нам у мирне майбутнє України.

Більше фото із заходу вшанування за посиланням – ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ПОЛІТИЧНИХ РЕПРЕСІЙ

©Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS

Запис День пам’яті жертв політичних репресій спершу з'явиться на Медіа-Версії.