Олег Гиндич біля вирощеного ним куща лавра

А починав доросле життя він 1946-го студентом Сторожинецького лісотехнікуму, вступні іспити до якого склав на «2», – але закінчив з усіма п’ятірками й однією четвіркою – з  предмету «Лісова таксація». Викладач заявив: «Гиндич! Я знаю, що ти знаєш на «5», але я тобі поставити п’ятірку категорично не можу».

1949-го Олега Гиндича направили до Берегометського лісництва, де отримав престижну посаду помічника лісничого. І одразу проявив непохитну твердість у поглядах на збереження лісів, відмовившись від відведення в суцільну рубку молодих високобонітетних насаджень в урочищі Сухому. На гнівне звинувачення першого секретаря Вижницького райкому Віцинського «Ви что, хранітє лєс для руминскіх бояр?» – відповів: «А ви що, сподіваєтеся, що сюди ще прийдуть румунські бояри?». Звісно, бунтар був звільнений за злісну непокору.

1950-1956-го працював інженером з агролісомеліорації Чернівецького облсільгоспуправління, далі техніком лісосмуг залізниці, старшим інженером лісових культур обллісгоспу. Молодий фахівець розробив нову схему насаджень горіха волоського в лісосмугах, бо й ці посадки мають приносити користь людям. До речі, горіхи ще збереглися й плодоносять на окремих ділянках.

1959-го він – інженер лісових культур Путильського держлісгоспу. І тут він виступив проти політики уряду на розширення кормової бази тваринництва за рахунок потрави худобою молодих лісокультур (нині це вважається грубим порушенням правил ведення лісового господарства!). Організував перевірки лісів і надіслав документальні матеріали (105 сторінок з додатками) до Комісії партконтролю – до Москви. На сесії Путильського райвиконкому у квітні 1960 року перший секретар Путильського райкому Зінченко заявив: «Єслі будєм сідєть сложа рукі – лєс в плєн нас забєрьот. С лесом надо вєсті борьбу. Даже на плєнумє обкома нам так било сказано». Звісно, порушника знову відправили за межі району.

1960 рік. О.В.Гиндич – інженер колгоспних лісів Сторожинецького району. Організував нове Міжріченське лісництво. За відмову відвести в суцільну рубку 0,45 га унікальних модринових лісонасаджень негайно був звільнений з роботи.

1962 рік зустрів на посаді старшого наукового співробітника Чернівецької сільгоспстанції. Маючи певні права і повноваження, спробував створити експериментальну ділянку насаджень лавра благородного – субтропічної культури, яка в Україні могла зростати лише на південному березі Криму. Такі спроби він не полишав і на інших посадах у різних установах, бо настирний ентузіазм і нетрадиційні ходи «екстремала» постійно заважали керівництву спокійно існувати. У Косівському лісництві йому навіть удалося закласти декілька кварталів лавра, але продавати «кругляк» начальству було значно простіше, ніж плекати екзотику.

Ідею вирощування лавра благородного він зберіг і після виходу на пенсію. На своїй присадибній ділянці по вул. Чернишевського у Чернівцях він створив власний розсадник цінних і лікарських рослин, який з часом отримав статус ботанічної пам’ятки природи місцевого значення «Лавр благородний» площею 0,01 га. Чому саме лавр став його улюбленцем?

Перш за все, через надзвичайні лікарські якості: він виділяє летючі фітонциди, які згубно діють на хвороботворні бактерії і мікроорганізми. Ененергетика ж лавра настільки сильна, що може лікувати деякі недуги шляхом прикладання живого листя до хворих ділянок. Недарма лавр отримав титул здоров’я і дерева Аполлона. По-друге, зростаючи в екстремальних умовах, він накопичує в листі майже вдвічі більшу кількість захисних ефірних сполук, які й визначають цінність цього субтропічного виду. Тому на Буковині доцільно займатися вирощуванням власної, значно якіснішої  сировини, ніж імпортувати її з-за кордону. По-третє, завдяки набутим властивостям період дозрівання плодів за межами природного ареалу становить лише 4 місяці, хоча у Греції чи Італії це довгі 8 місяців!

Відкидаючи упередженість колег, непосидючий Олег Васильович розробив власну методику вирощування лавра благородного – субтропічної культури, яка не мала би найменшого шансу для виживання у нашій природно-кліматичній зоні. Та назло ворогам, лавр вижив і дав насіння, з якого Олег Васильович довгі роки вирощував саджанці вже буковинської генерації. Цим ми повинні пишатися.

Намагаючись поширити результати своєї праці, дослідник створив мале Державне НДП «Фонд відродження флори Карпат – Стародуб», від імені якого звертався до всіх інстанцій, безоплатно дарував розсаду навчальним закладам, лікарням, національним природним паркам. Навіть міністр транспорту і зв’язку України Георгій Кирпа розпорядився встановити на кожному великому вокзалі кадки з лавром.

Олег Васильович експериментував і з іншими екзотичними видами. Це – ялівець, інжир, гінкго дволопатеве, стародуб альпійський, тис ягідний, фейхоа, хурма віргінська, ехінацея пурпурова, родіола рожева, перстач білий, тирлич жовтий, гадючник звичайний.

Для створення маточника цінних рідкісних рослин у суцільних бюрократичних муках на прилеглій території довелося «вибити» 0,40 га орендованої земельної ділянки. Репродуктивний матеріал (насіння і саджанці) завозилися з різних кліматичних зон причорноморських субтропіків: Грузії («Інститут чаю субтропічних культур»), Сочі (Дослідна станція субтропічних культур), АР Крим (Нікітський ботанічний сад), з Інституту молекулярної біології і генетики НАН України та з Алтайського інституту садівництва ім.Лисовенка, з ботанічних садів Києва, Львова, Ужгорода, Чернівців.

Наукові спостереження, досліди і вивчення інтродукованих цінних і рідкісних лікарських рослин проводилися у творчій співпраці за методиками і консультаціями відомих вчених НДІ у причорноморських субтропіках та НАН України, зокрема інститутів ендокринології, фізики, молекулярної біології і генетики, екології людини, університетів у Києві, Чернівцях, Дослідної станції карантину сільгоспрослин (с.Бояни, Чернівецька область). Нині на території орендованої земельної ділянки 0.40 га крім розсадника і трав’янистих лікарських рослин зростає понад 17 видів деревних рослин. Їхня вартість станом на 01.10.2018 р. становить понад 80 тис. грн.

У боротьбі за збереження розсадника і справи свого життя Олег Васильович не боїться напряму звертатися до обласного та державного керівництва. І, що цікаво, ця впертість давала здебільшого відчутні позитивні результати. Як кажуть, проти правди не попреш!

Та найдивніше, що, незважаючи на свій похилий вік, невгамовний дослідник ще сам водить свою багатостраждальну «дев’ятку». Пару років тому довелось їхати з Олегом Васильовичем у справах. Обережно вибравшись з міста на трасу, він натиснув на акселератор і впевнено набрав 110 км на годину! Мені стало якось неспокійно.

– А що? Дорога непогана, рух нормальний. Чому б не газонути! – спокійно пояснив досвідчений водій.

Ви, напевне, запитаєте, як дожити до поважного віку у відносному здоров’ї та активності? Ніколи не здавайтеся й переможете! Отакий він – незручний для багатьох Гиндич.

Віталій КОРЖИК, кандидат географічних наук

Запис ЦЕЙ НЕЗРУЧНИЙ ГИНДИЧ. Особистості спершу з'явиться на Медіа-Версії.