Рік 19-й лише почався, та вже «підкинув» нові виклики, як нашого, повсякденного, так і глобального змісту. Про важливість правильної оцінки їх розмірковує експерт «Версій» з економічних та політичних питань Франц Карлович ФЕДОРОВИЧ.

Чому важливо розуміти виклики?

Серйозні експерти світового рівня все частіше попереджають про те, що ось-ось має розпочатися глибока світова криза, яка може на кшталт цунамі нищівно пройтися по багатьох національних економіках. Серед передумов для її початку експерти бачать найперше циклічність: кризи в світовій економіці трапляються приблизно кожні 10 років, остання була 2009-го. Прояви виникають потроху, але загрозливо: нестабільність на американському фондовому ринку, стрімке знецінення сировини на світових ринках, різні політичні чинники, зокрема економічна війна «проти усіх», у яку втягуються США з подачі президента Трампа…  

Нашу Україну кризами, так би мовити, не залякаєш: вона у нас і без того перманентно присутня. Але рік має бути непростим: доведеться пережити вибори – президентські й парламентські. Та й розповідь моя розрахована не на залякування. Тут доречно згадати думку Авраама Лінкольна, актуальну й нині: «Коли ми знаємо, де перебуваємо і куди прямуємо, ми значно краще можемо вирішити, що та як нам робити». І найважливіше для нас, українців, сьогодні – не впадати в паніку, вистояти й далі не виживати, а розвиватися.

Чи не час відриватися від годівниці МВФ?

Останні десятиріччя кожний новий уряд чи не як найбільшу свою перемогу подає отримання чергового траншу від МВФ. А це ж нові підвищення тарифу на газ, а відтак – і на всю комуналку. Одразу ж наголошу, що ці підвищення не є вимогою МВФ, є рішенням наших урядовців  – адже так найлегше шлях зібрати кошти. А відтак це і подорожчання виробництва, яке потягне за собою подальшу інфляцію… Це замкнене коло «прикрашене» ще й намаганнями МВФ диктувати нам, як хазяйнувати (на їхню користь), як поводитися, скажімо, із деревиною чи землею. І сплачуватимуть ці кредити не ті, хто ними розпоряджаються, а всі ми – податками, низькими зарплатами, мізерними пенсіями.

Розумні ґазди завжди знають: розраховувати слід на власні сили, на свою працю, а не жити в борг. Тим більше, що кредити ці все більше обплутують нас і в економічному, і в політичному сенсі. Звісно, в сучасному світі одноосібно не проживеш, та все ж ліпше торгувати й мати взаємний зиск, ніж позичати й давати наживатися на цьому гендлярам.

Ви запитаєте, а як же це зробити? А як ви пораєтеся зі своїми бізнесовими справами? Правильно оцінюєте ситуацію, визначаєте бізнес-стратегії, оптимізуєте виробництво й поступово відмовляєтеся від кредитування й зовнішніх фінансових вливань. Зазвичай, це перелічити легше, ніж зробити, але ж українці не бідні на передових економістів і здатні

передбачати й оцінювати ризики. І починати саме з цього варто і в малому бізнесі, і в значній компанії, і в країні загалом. Натомість ми й далі граємо на сопілці кредитній кобрі. І роздаємо «своїм»  омріяні кредити через, наприклад, державні дотації. Відмовлятися від кредитів важко, це складний і тривалий процес, тим паче, що ми вже майже три десятки років рухаємося до кредитної пастки. Чи пройшли ми вже точку неповернення, мають сказати незаангажовані чужим капіталом фахівці.

Сировина дешевшає – своє виробництво ледь жевріє

За нинішніх світових тенденцій зі знеціненням сировини навіть сировинним придатком бути не вийде: експортні сподівання України «у прольоті». Спеціалісти підрахували, що навіть 10% зниження ціни на головні наші експортні товари – метал і зерно – може призвести до недоотримання 3% українського ВВП. Отож нині не час гратися у скасування-нескасування мораторіїв, а варто замислитися про деверсифікацію бізнесу й пошук нових джерел доходу. Знову ж таки, уряд, його фахівці-есперти  мають працювати на Україну.

Ми й досі мало звертаємо  уваги на галузі, які насправді могли б надати імпульсу українській економіці: інфраструктуру, логістику, енергоефективні технології, позбавлення газової залежності. Ми на багато років відстали від усього світу, тому не варто гаяти час – треба надолужувати. І способи та засоби для цього в нас є.  Переглянути особисті й бізнесові стратегії, оптимізувати бізнес, організовувати нові робочі місця й гідно платити молоді, яка через нестатки масово покидає країну. Переходити на європейські стандарти якості, а не покладатися на диво у вигляді траншів МВФ. З мене поганий агітатор, але у рік виборів варто-таки скористатися нашим спільним шансом.

Запис Франц ФЕДОРОВИЧ: Плюси й мінуси мінливого світу або Що на нас чекає та куди рухатися спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Оскільки за процедурою голову РДА Президент призначає чи звільняє за поданням голови ОДА, то логічно припустити, що звільненню Скорейка сприяв Роман Ванзуряк. Водночас той стверджує, що подання не робив. Про своє перебування на посаді голови Кіцманської РДА розповів уже колишній її очільник Юрій Скорейко на прес-конференції.

Він зупинився на історії свого призначення. Цікавою була його заява про те, що після призначення його на посаду 23 травня сам голова ОДА просив новопризначеного не заходити в кабінет, допоки не вирішиться конфлікт з активістами, які незадоволені тим, що кандидатуру Скорейка не погодили з ними.

Оскільки очікування затяглося до 10 липня, а зрушень не було, голова РДА таки увійшов у свій кабінет. Попередньо заручившись підтримкою більшості сільських голів району та керівників великих бюджетоутворювальних агропромислових підприємств. Приступив до роботи. Запланував і навіть розпочав кілька важливих для району справ: знайшов мецената для ремонту дитячого відділення райлікарні, запланував перші кроки до роздержавлення районної комунальної газети, запустив процес з надання дозволу на здійснення вибірки гравію в рамках руслорегулювальних робіт державному райавтодору (адже на сьогодні цим правом в районі користуються тільки приватні структури).

Розпорядження Президента про звільнення було для Юрія Скорейка громом серед ясного неба.

Очевидно, що для Романа Ванзуряка також, оскільки голова ОДА заперечує свою участь у процесі звільнення.

То як це трапилося? Хтось, мабуть, таки каже неправду.

Вл.інф.

Запис Правда-неправда: Хто звільнив Скорейка? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Попри очікування такої формальності, як оголошення остаточного рішення ЦВК щодо результату нинішніх виборів, уже очевидно: вибори відбулися, Україна має Президента, а Чернівці – мера (і це вже офіційно). Обидва перемогли конкурентів із великим відривом. Хоча процес виборів не був безпроблемним для кожного з них.

Що було

Петро Порошенко виринув, як і свого часу Сергій Тігіпко на минулих парламентських, з небуття і зіграв на «ефекті новизни». Попри те, що він практично «завжди був»: на різних посадах за різних президентів та урядів, донедавна він не розглядався обивателями як майбутній президент, бо в цьому ракурсі видався електорату чимось геть незнайомим. Але це не єдина причина його перемоги.

Новим для виборців був і, скажімо, Ярош. Але й він, і радикальний Тягнибок, попри війну і всіх залякуючу російську пропаганду, набрали ледве по одному відсоткові, що підтвердило: попиту на радикалізм у суспільстві вже немає. Є попит на мир, і гнучкий (аж подекуди до прогинання) Порошенко з миром асоціюється більше, ніж тендітна і жіночна, але міцна духом і войовнича Тимошенко. На невтримному бажанні миру і зіграла команда Порошенка, переконуючи виборця, що «вибори в один тур» – це прискорення миру.

Вміло зіграли політтехнологи і на такій ірраціональній властивості електорату, як «вибіркова пам’ять». Як і чому вона працює – невідомо, але працює. В Україні не люблять Путіна і пам’ятають, що Тимошенко, як глава уряду, час від часу з Путіним зустрічалася і навіть про щось домовлялася. А те, що Порошенко в принципі не заперечував проти підписання з Путіним катастрофічних Харківських угод – народ якось забув. І коли йому нагадують – відмахується. Як і від безлічі інших неприємних відомостей про Петра Олексійовича, які вважає за доцільніше загнати у підсвідомість. Що буває після таких маніпуляцій з власними «ід его – супер его» – знають психологи і особливо психотерапевти, які потім лікують людей від неврозів і психозів. Але то в індивідуальному порядку. А в колективному, українському – приблизно раз на десять років усе витіснене в підсвідомість вихлюпується в Майдан. Але то – згодом…

«Технологією Каспрука», якщо можна так сказати, стала практично відсутність технологій. Обставини складалися для майбутнього мера так сприятливо, що йому залишалося з ними хіба що погоджуватися. Старше покоління асоціювало Олексія Павловича з його батьком – доволі непоганим головою міської ради переломного з радянського на незалежний періоду. Інша частина «старших» орієнтувалася на екс-мера Федорука, усунутого в результаті депутатських інтриг із посади після всегромадського обрання. Федорук відкрито підтримав Каспрука, а позиція Федорука для багатьох є серйозним орієнтиром. Молодшому поколінню імпонував демократичний стиль спілкування Каспрука. Можна казати й про вивищення інтелектуала Каспрука над «качком» Михайлішиним – хоча, розум, як часто показує досвід, для українців, на жаль, не завжди є тією ознакою, за якою обираються «слуги народу».

Що буде

Якими будуть очільники держави й міста для українців і чернівчан – покаже час, а варіантів розвитку подій – як позитивних, так і не дуже – не бракує.

Оптимістичний варіант. Звісно, було б ідеально, якби новообрані очільники негайно після інавгурації взялися виконувати всі обіцянки, в країні закінчилася війна, а дороги в Чернівцях за місяць вирівнялися. Але так не буде.

Песимістичний варіант.  В умовах війни і порожньої казни – як державної, так і міської – усе певний час ще котитиметься за інерцією, а кінцевою точкою стане прірва.

Реальність буде десь посередині. «Заграница нам поможет», але не тільки «заграніца». І в Україні, і в Чернівцях спостерігається сплеск громадської активності. І це проявляється не лише у протестах з будь-якої нагоди, а й у спробах активістів самоорганізуватися, увімкнути колективний розум і видати владі алгоритми рішень на безліч болючих питань. І в нової влади немає іншого виходу, як дослухатися і брати напрацювання активістів на озброєння. Бо якщо доведеться тонути кораблеві «Україна» і шіфі «Чернівці» – порятунку не буде нікому. Тож рятуючи себе, владники змушені рятувати й народ. Принаймні – намагатися.

Чим серце заспокоїться

Гарним чи негарним буде Порошенко президентом – але аж таким поганим, як Янукович, не буде. Хоча неприхована підтримка Фірташа залишає до нього багато питань. Утім, повноваження президентські тепер суттєво-таки обмежені, а влада в Україні є не абсолютною, а лише системою взаємних врівноважень. Найближчим часом він змушений буде рахуватися з людьми, які довели, що мають сили вщент знести несправедливу владу. Тим більше він муситиме рахуватися із опозицією, у якій тепер йому не пощастило мати Юлію Тимошенко. Тож попервах він старатиметься. А там і п’ятирічний термін спливе.

Гарним чи негарним буде Каспрук мером – за будь-яких умов кращим, ніж зовсім без мера, як було в Чернівцях упродовж майже трьох років. А його термін узагалі короткий: за півтора роки Чернівці знову обиратимуть міського голову.

Тож – усе минуще, мине і це. Для країни і міста лише важливо – ЯК.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис …І до ворожки не ходи Перемога технологій і Каспрука спершу з'явиться на Медіа-Версії.