У Чернівцях в дитячій поліклініці під час здійснення рентгену дитині-інваліду зламано ніжку. Думаєте,  в цій ситуації не може бути нічого страшнішого? Помиляєтеся. Ще абсурднішими за своїм цинізмом стали пошуки винного в тому, що сталося. Пошуки, які велися не потерпілою стороною.

Оповідь мами маленького потерпілого

Оксана Драчковська, мама Назарчика, якому 4,5 роки:

– Моя дитина – інвалід, має кілька розрізнених, часткових діагнозів: атрезія стравоходу, гіпоплазія ребра і неврологічний діагноз – затримка розвитку. Ці діагнози, разом взяті, не дають підстав для саме такого стану дитини, коли вона не ходить, не сидить, не говорить, нормально не їсть… Очевидно, є ще якась причина для цього, та вона не визначена. Тож нині лікарі роблять чергову спробу поставити загальний, остаточний діагноз

Обстежуємося в обласній дитячій лікарні №2 в генетика Ірини Ластівки, яка направляє нас до різних спеціалістів – у тому числі, й до ортопеда, відтак знадобився рентген кульшових суглобів. Оскільки в цій лікарні немає рентген-апарата, звернулися до міської дитячої поліклініки на Проспекті – за направленням ортопеда. Це було в суботу, 18 січня. Рентгенолог спочатку категорично «відправила» нас до лікарні на Фастівську, але після короткого роз’яснення наших прав погодилася-таки нас обслужити.

Щоправда, прочитавши запис у картці, задумалася, потім вийшла з кабінету, привела із собою двох лікарів. Це була жінка-ортопед, яку я знаю, і молодий чоловік – як зрозуміла, рентгенолог. Подумала, що він з попередньої зміни, адже був у куртці. Я не здогадувалася, що жінка-рентгенолог, яка зібралася нас обслуговувати – не лікар, а лише лаборант, а лікар – це саме той молодий чоловік. У нашому направленні був написаний діагноз «сколіоз», але рентген – саме кульшових суглобів. Жінка-рентгенолог порадилася із запрошеними нею колегами, який знімок робити. Ортопед сказала – робити лише те, що написано, а рентгенолог – робити і хребет, і суглоби.

Назарчика роздягнули, поклали на стіл. Звичайно, він плакав: він завжди плаче в лікарських кабінетах. Чоловік залишився один допомагати лікареві, адже зазвичай для уникнення опромінення в кабінеті на час маніпуляції не залишають зайвих людей. Я тільки чула, як дитина весь час плаче. Чуючи це під дверима, я зрозуміла, що в них не виходить правильно розвернути малюка для знімку. Це можна було передбачити, бо в дитини страшенні контрактури – зміни в суглобах, обмеження рухливості в суглобах, які бувають різного походження. Тоді покликали мене, щоб я також допомогла.

Картина, яку я побачила: насильно відведені в кульшових суглобах ноги, дитина напружена, мокра від поту. Попросила якось інакше перемістити ніжки, зробили знімок з неповним відведенням. Думаю, що перелом стався до того, як я зайшла.

Після знімку я ще вибачилася за те, що спочатку виникла дещо конфліктна ситуація, Почали вдягати малюка. Він плакав – і в гардеробі, коли вдягали верхній одяг, але ще гірше, коли біля дому вже виходили з машини. Зазвичай після відвідин медичних закладів дитина вдома заспокоюється. Цього разу було інакше. Малюк плакав постійно. Поведінка була нетипова: як правило, коли беремо його на руки, заспокоюється. А тут навпаки. Крик, відсутність апетиту, різка пітливість… Я запідозрила, що це проблема з кишечником – адже в Назарчика вроджена вада травного тракту. Тим паче, що були відсутні дефекація, гази, не міг помочитися.

Коли зрештою він заснув, кишковик запрацював. Тоді я зрозуміла, що щось трапилося з ніжкою, найімовірніше – із правим кульшовим суглобом. Враховуючи, що в понеділок мав бути результат рентгенологічного обстеження – знімок, очікували, що на знімку буде видно причину проблеми. Тим часом дитині давала знеболювальне, змащувала маззю на основі диклофенаку. Ніч була жахлива, попри те, що зазвичай Назарчик і так спить погано. В неділю зранку телефоном повідомила про ситуацію дільничну лікарку, порадилася, чим знеболювати. Домовилися чекати понеділка. І вже в понеділок, коли ніжка вище колінного суглоба припухла, я подумала про перелом.

У понеділок чоловік забрав знімок, який виявився неякісним: правого кульшового суглоба, за який, власне, хвилювалися, на ньому не було видно зовсім. Тоді зателефонували начмеду, пояснили ситуацію та запросили ортопеда додому. Адже дитина стала нетранспортабельною та й у таку погоду вдягнути її неможливо.

Ортопеда прислали аж у вівторок. Оглянув, підтвердив підозру перелому. Повторного знімка уникнути не вдалося, довелося-таки їхати до міської поліклініки. Там на нас уже чекали кілька лікарів: ортопед, начмед, завідувачка педіатрією.  В рентгенкабінеті були і лікар, і ця жінка-рентгенолог, яка робила нам попередній знімок. Нове обстеження робили в боковій проекції, лежачи на бочку. Ортопед наклав фіксуючу лангету, адже гіпс в нашому випадку неможливий. Завдяки фіксації, дитині відразу стало краще.

Наступного дня зателефонувала рентгенолог, дії якої призвели до перелому. Вона навідалася до нас додому. Але навіть не поцікавилася станом дитини, відразу сказала, що вибачається, а метою її візиту є прохання, щоб я написала заяву про відсутність до неї претензій. У неї, мовляв, проблеми, її викликають до керівництва, у неї тиск, вона одна в сім’ї працює… Я сказала, що скарг писати не буду, але й відмови від претензій також не напишу. Потім ця жінка телефонувала ще раз, повідомити, що керівництво не вірить, що я не скаржитимусь. І тільки згодом я дізналася, що вона навіть не лікар, а лише лаборант. І робити знімок нашій дитині без лікаря вона не мала права.

Ще один абсолютно незрозумілий факт: з медичної карточки дитини вирізали сторінку з направленням ортопеда на рентген. Хто і для чого це зробив – здогадатися важко.

Хочу наголосити, що за 4,5 роки наша справді дуже важко хвора дитина пройшла безліч медичних маніпуляцій, в тому числі і в ортопедів. Але жодних переломів за цей час у нас не було. І діагнозів, які вказують на схильність до переломів, теж немає!

Вину лаборанта-рентгенолога не доведено, та вона звільнилася

Лікарі дитячої поліклініки на Проспекті Незалежності пояснювали скандальну ситуацію журналістам уп’ятьох: головний лікар, начмед, завідувачка педіатричного відділення, завідувач хірургічного відділення та власне лікар-рентгенолог. Лікар, а не лаборант, яка здійснювала обстеження.

«Консиліум» почали з нагадування, який складний діагноз у дитини:

«Специфіка цієї дитини – у генетичному захворюванні, на його тлі йде відставання у формуванні структури кістки, сповільнюється, порушується формування кісткових балок і кістка не заповнена міцною кістковою тканиною, тож вона така студенистоподібна … Кістка покрита надкісницею. Надкісниця є, а всередині кістки немає належних кісткових балок, які й утримують кістку. Тому кістка незріла, м’яка, хрящоподібна. Через це дитина відстає в розвитку, відстає формування кісткового скелету… Найменша травматизація може призвести до цього… Доторкання, навантаження могли статися при транспортуванні, при догляді, при проведенні рентген-знімку, масажу…».

На запитання, чи не намагаються лікарі підвести до висновку, що батьки самі винні в переломі, – заперечили, що «природа винувата». Уточнивши, водночас, що на знімку видно не «перелом», а «надлом». І що ця різниця суттєва.

Головний лікар дитячої поліклініки Іван Хорошенюк не визнає, що перелом (чи надлом) стався під час рентген-обстеження: «Ми не можемо це визнати, – каже він. –  Батьки звернулися через два дні. В суботу вони робили знімок, а в понеділок батько зателефонував, що дитина неспокійна, і він вимагає, щоб ортопед прийшов додому і оглянув дитину, бо вони підозрюють перелом. Я жодним чином не збираюся захищати лаборанта. Вона написала заяву на звільнення. Вона емоційно не могла витримати ситуацію».

Начмед Валентина Костюк підтримує свого керівника:  «Ми абсолютно не виключаємо, що це могло статися і при проведенні рентген-обстеження. Але ми не даємо 100%-ву гарантію, тому що ніхто не може знати, як і де це сталося. Дитина і їхала сюди, і їхала звідси. Тож нормальне запитання – якщо проблема була зразу, то чому зразу не було звернення батьків? – Далі п. Костюк продовжила: – За посадовою інструкцією, якщо є складні випадки, для проведення рентген-обстеження рентген-лаборант повинна проводити обстеження в присутності лікаря. Це була саме рентген-лаборант 2-ї кваліфікаційної категорії, вона пройшла відповідні курси, має сертифікат, має право і повинна проводити обстеження самостійно, Але у складних випадках, коли контрактура, коли суглоб колінний дуже важко розгинати чи якось правильно поставити для нормального знімка, лаборант повинна покликати заврентгенкабінетом і разом з ним  проводити обстеження. Через те, що лаборант порушила свої обов’язки, згідно з посадовою інструкцією, вона отримала догану. Ми збираємо також пакет документів для того, щоби атестаційна комісія департаменту охорони здоров’я визначила відповідність рівня кваліфікації цієї працівниці. Крім того, завідувач рентгенкабінету за тим же наказом теж отримав догану – за низький контроль і організацію роботи, оскільки він відповідає за роботу своїх працівників. Це наші організаційні, адміністративні висновки».

Попри твердження батьків Назарчика, що лаборант-рентгенолог таки запрошувала лікаря для консультації, ні сам заврентгенкабінетом у цьому не зізнався, ні керівництво поліклініки цього не підтвердило. Адже наявні письмові пояснення учасників ситуації цього факту не наводять. Дивні маніпуляції з медкарткою – зникнення з неї направлення на рентген – також не мають пояснення.

Йти до батьків із проханням не скаржитися – це також цілковито ініціатива лаборантки, кажуть керівники лікувальної установи. Начмед переконує: «В жодному разі ці прохання від батьків не вплинули б на хід нашого розслідування. Є порушення посадових обов’язків, і ми мусимо з ними розбиратися. Незалежно від того, що нас просять чіпати її чи не чіпати. Для нас це не має значення».

Лаборант-рентгенолог  спілкується з пресою неохоче. Посилається на 10-річний стаж роботи на цій посаді, на подяки від Банченського монастиря, вихованців якого обслуговує рентгенкабінет поліклініки: «Діти бувають різними, в тому числі дуже важкими. І їм доводиться робити не по одному, а по кілька знімків. І я ще жодному нічого не зламала, ні руку, ні ногу».

«Ні в суботу увечері, ні в неділю, ні в понеділок батьки до лікаря не зверталися, – каже вона. – У понеділок прийшов батько за знімками. Нічого не казав. А у вівторок я дізналася, що спричинила дитині травму. У мене в посадовій інструкції записані обстеження, які я проводжу разом з лікарем: контрастне обстеження нирок, контрастне обстеження кишечника, контрастне обстеження сечового міхура і важкі травми черепа. Це я зобов’язана робити з рентгенологом. Цього разу рентгенолога я запросила, щоби уточнити, який мені взяти розмір плівки, аби не «світити» зайвий раз дитину та захопити уже все зразу. До чого тут рентгенолог! Я роблю ці обстеження самостійно. У рентгенолога є своя робота. Він описує термінові знімки – легені, травми, флюорографії… У нього своєї роботи вистачає. Для чогось я вчилася? Та й, мабуть, недаремно 10 років працюю. Заяву я написала за власним бажанням, ніхто мене до цього не змушував. Звільнилася у зв’язку зі зміною життєвих обставин, переїжджаю жити в іншу країну».

Сумний епілог

Отже, в «сухому залишку» маємо: зламану ніжку дитини; відмову лікарів визнати вину лікувальної установи і водночас звільнення лаборанта-рентгенолога; начебто порушення посадової інструкції лаборантом (яке заперечує сама лаборант, напам’ять перелічуючи випадки, коли вона зобов’язана обстежувати пацієнта з лікарем разом), спроби перекласти вину якщо не на батьків, то хоча б на природу і численні діагнози дитини. А чи є серед переліченого «потрібне»?

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

P.S. Під час розмови з журналістами головний лікар поліклініки, серед іншого, зазначив, що у потерпілого малюка «порушення каріотипу 46-ї ХУ-хромосоми»: «Подивіться для себе, що це таке. Це серйозна патологія. Там може перелом бути, вони можуть і не помітити цього. Множинні маленькі можуть бути переломи», –  переконував лікар. Прислухалася поради і «подивилася для себе». З’ясувала: 46,ХУ – нормальний чоловічий каріотип. Може, як немедик, я щось не так розумію?

Запис Під час рентген-обстеження дитині-інваліду зламали ногу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Принаймні, тато покусаної щуром чернівчанки ледве не оскаженів у пошуках рятівної антирабічної вакцини для єдиної дитини. Адже сказ – не лікується! Заражена ним людина обов’язково помре.

Неприємна, м’яко кажучи, пригода сталася в самому серці Чернівців, на вул. Кобилянської, минулого понеділка. О пів на дев’яту вечора мешканці одного із будинків – мама з дитиною і юнка – поверталися з прогулянки додому. На другому поверсі під’їзду вони побачили щура й розгубилися. А той – чи то від страху, бо ж люди його затиснули у замкнутому просторі, а, може, й з інших причин, адже сказ у нас на Буковині зустрічається доволі часто, – кинувся на дівчину та вчепився зубами їй у ногу. Його навіть скинути вдалося не одразу. Тож потерпілу повезли до травмпункту лікарні швидкої допомоги, що на вул. Фастівській. І треба визнати, що наша героїня народилася, мабуть, у сорочці. На це принаймні натякнув черговий лікар травмпункту, бо їй дісталася остання ампула антирабічної вакцини (від слова Rabies – сказ). Антирабічний імуноглобулін їй не вводили, як і протиправцеву вакцину. Хоча, згідно зі стандартизованими протоколами запобігання недугам, мали би це зробити. Бо, як відомо, за умови появи клінічних ознак сказу ефективних методів лікування просто не існує. Сказ – не лікується! Це стовідсоткова смерть! Тому за будь-яких ушкоджень шкіри чи слизової, нанесених хижаками, летючими мишами чи гризунами, слід терміново починати комбіноване лікування: антирабічний імуноглобулін вводять одноразово у день укусу, антирабічну вакцину тоді ж та продовжують вводити на 3-ій, 7-ий, 14-ий, 30-ий і 90-ий дні. Коли ж є можливість спостерігати за твариною і вона протягом 10 діб лишається здоровою, то лікування після 3-ї ін’єкції припиняється.

До слова, того ж таки вечора до травмпункту привезли покусану собакою дівчинку. І хоч  на нозі в малої була невеличка подряпина, зроблена псом крізь джинси, батьки хвилювалися. Бо для неї антирабічної вакцини вже не знайшлося. Пізніше редакція зв’язалася з бабусею дівчинки, яка повідомила, що в собаки, який здох, сказу не було. Та з іншого боку, ніхто не був певний у тому, що це саме той пес зачепив їхню дитину. Та все ж медики порадили їм не вводити антирібічну вакцину: мовляв, ранка не мала би бути смертельною, а в щеплення чимало побічних явищ.

Героїня ж нашої розповіді потребувала подальшої обов’язкової вакцинації. Однак у Чернівцях рятівної вакцини не знайшлося. Кілька її ампул батьки дівчини знайшли в одному із районів області. Та яких нервів це їм коштувало, знають лише вони…

– Тож чому в області немає вакцини проти такої небезпечної недуги? – справедливо  обурюються родичі укушених. – Така безладність чиновників від медицини межує зі злочином проти простих громадян! – стверджували, і небезпідставно, люди. – Ми ж готові викласти будь-які гроші за те, щоби не піддавати небезпеці життя дітей!

Чому на Буковині немає вакцин, без яких люди не виживуть?       

Оскільки в середовищі журналістів застарілі схеми теж не водночас змінюються на нові, ми зателефонували до головного санітарного лікаря краю Наталії ГОПКО. Та, з’ясувалося, що від початку 2013 року санітарна служба вже не опікується вакцинацією людей і не відповідає за цей напрямок роботи. Та все ж від п. Гопко дізналися, що гроші на рятівні вакцини вже перераховані у казначейство. Більше того, нова партія, імпортована з-за кордону, вже є в області, але перебуває на карантині.

Це, мабуть, означає, що вакцина чекає  на сертифікацію? До слова, Україна від часу незалежності, на превеликий жаль, вже не має вакцин власного виробництва… Чи не тому час від часу історії про пошук матеріалів для щеплень холодять кров читачам, слухачам і глядачам вітчизняних ЗМІ. Трохи більше року сталася подібна історія у Долині сусідньої Івано-Франківської області, про яку розповіла ТСН. Якби Галина Мицак тоді не поставила  «на вуха» всю область і навіть Мінздоров’я, то за ті 45 днів, протягом яких їй пообіцяли доставити ліки, вона б оскаженіла 9 разів! Адже вакцина помічна, коли її вкололи до 5 днів після укусу.

Але історія сусідів нічому не навчила буковинських організаторів охорони здоров’я.

З редакції ми вирішили зателефонувати до травмпункту. Ось така була бесіда:

Кор.: – Доброго дня. Мене покусав пес. Можу зробити у вас щеплення проти сказу?

Жіночий голос: – Немає вакцини. А коли це сталося?

– Вчора.

– Що за пес покусав?

– Та бігала зграя у дворі багатоповерхового будинку…

– Слідкуйте за псом протягом 14 днів. Якщо буде живий то не треба робити щеплення. Але прийдіть до нас, ми вас запишемо.  

– А якщо помре?

– …

– Молити бога чи копати собі могилу?  

– Але ви приходьте, ми дамо вам поради, що треба робити …

Марія ПОЛІЩУК, начальник управління організації лікувально-профілактичної роботи та розвитку медичної допомоги населенню в департаменті охорони здоров’я: 

– З «Індіраб», вакциною від сказу, така ситуація склалася, на жаль, в усій Україні. Ми замовили її, але тендерні процедури ще не закінчилися. Хоча наказ Міністерства охорони здоров’я про те, що ми маємо отримати певну кількість вакцини, уже є, але вакцину ще не привезли. Є певна дистанція між моментом, коли вони вже вирішили, що нам її дадуть, і тим, коли вони нам її поставлять. Але поки що ця вакцина існує тільки на папері. Однак ми сподіваємося, що найближчим часом нам її поставлять. Це те, що стосується державних поставок.

Але існує ще невелика кількість фірм, які відпускають такі вакцини, якщо мова йде про приватні поставки, тобто за рахунок, приміром, коштів місцевого бюджету, медичної установи тощо. Якщо не помиляюсь, це одеська фірма «Берег сервіс». Так от на сьогодні не з нашої вини сповільнилися процедури, вони запізно почали закуповувати партії вакцин, а коли вакцина приходить в Україну, то існує певний закон, за яким вона проходить тестування в Україні, – а це, зрозуміло, час…

Враховуючи затримку з боку державних закупок, медичні заклади звернулися до одеситів, аби придбати хоча б якусь кількість вакцини до того часу, доки отримаємо їх за державними поставками. «Берег сервіс» відповів, цитую: «Закупка проведена, вакцина проходить тестування, будемо готові дати вакцину не раніше, ніж через 2 місяці». Цей термін спливає 18 липня.

Попри те, всі районні лікарні запаси «Індірабу» мають: хоч і не великій, але по одній, дві, три дози ампул є. А щодо лікарні швидкої медичної допомоги, яка обслуговує Чернівці, то у нас найбільше людей і найбільше проблем, зокрема, це бродячі пси.

Та хочу наголосити, що однієї ампули вже достатньо, щоби убезпечитися від захворювання. Хоча повний курс складається з 5-ти ін’єкцій. Та коли тварина залишилася живою, курс припиняють після 3-ї. Зрештою, не обов’язково, щоби той щур чи інша тварина були скажені, все одно потерпілій людині треба ввести вакцину для профілактики.

Вакцина ж ADP – це не просто вакцина проти правця, це адсорбована дифтерійно-правцева вакцина. Вона від 2-х недуг – правця і дифтерії. На сьогодні вона вже є, хоча два тижні тому ще була в карантині.

Антирабічний імуноглобулін – це готові антитіла від сказу. Скажімо, коли потерпіла людина алергік і не може сприймати вакцину, їй вводять імуноглобулін. Він завжди є у лікарні, але наразі він є дуже маловживаним.

Я вбачаю проблему в тому, що фірма «Берег сервіс» не постачає вакцину аптекам. Тож коли вона закінчується у лікарнях, її просто ніде немає. Та 18 липня ми отримаємо вакцину з Одеси. А до того часу в лікарні швидкої допомоги є ще 20 комплектів вакцини для екстремальних випадків.

Чи потрібне нам, українцям, після цього Міністерство охорони здоров’я? Бо складається враження, що його клерки лише дерибанять зароблені нами кошти собі на зарплату…

Долікарська допомога при укусах

При укусі найперше ретельно промийте рану, навіть якщо вона зовсім незначна, теплою водою з милом (якщо такої можливості немає, то просто чистою проточною водою). Це допоможе усунути як слину тварини, так і бруд, що потрапив. Мило краще за все брати господарське, бо в ньому багато лугу (саме луг допомагає боротися зі сказом – одним з найстрашніших наслідків укусу). Добре використовувати також антибактеріальне або туалетне мило.

Потім очищену рану обробіть антисептичним засобом. Для цього підійдуть зеленка, йод (їм обробляються тільки краї рани), 3%-й розчин перекису водню, водний розчин марганцівки тощо. Накладіть стерильну пов’язку й обов’язково зверніться до травмпункту або іншої медичної установи, навіть якщо рана здається вам несерйозною, а укусив домашній собака, щеплений від всіх хвороб.

Якщо кровотеча з рани невелика, то не рекомендується його відразу зупиняти, тому що воно вимиває небезпечні мікроорганізми, роблячи менш імовірним подальше нагноєння рани.

Якщо є серйозні побоювання, що тварина, яка вас укусила, – скажена, то деякі лікарі рекомендують спричинити сильну кровотечу з рани, зробивши невеликий надріз лезом ножа або бритви. Потім вичавити побільше крові, натискаючи на краї рани.

Всі перелічені заходи – долікарська допомога. Вони допомагають уникнути зараження крові, знижують ризик отримати стафілококову або стрептококову інфекцію. Та до лікаря звернутися слід обов’язково!

Народний рецепт для обробки ран

Змішати по 1 столовій ложці подрібнених листків деревію та подорожника. Кашку покласти на кілька шарів марлі чи бинт і накласти на рану. Тримати 1 годину. Повторювати процедуру кілька разів на день до загоєння.

Сказ – смертельна вірусна інфекція, що вражає центральну нервову систему

Найнебезпечніший наслідок укусу тварин – сказ. І життя потерпілого залежить від того, як швидко будуть вжиті заходи щодо запобігання цій хворобі.

Вірус сказу можуть переносити всі теплокровні тварини. За даними ветеринарів, переносниками можуть бути не тільки собаки і кішки, а й лисиці, їжаки, білки, миші, щурі  вовки, птахи тощо. Найбільш небезпечна слина тварини. Зараження відбувається при укусі або тоді, коли слина потрапляє на слизові оболонки чи в мікроранки шкіри.

Сказ призводить до смерті, вражаючи дихальний і судиноруховий центри.

Інкубаційний період може тривати від 7-14 днів до 3-х місяців, інколи й до року. Він залежить від того, яке місце було укушене. Найбільш небезпечні – голова, обличчя, шия, пальці рук, пах.

Симптоми хвороби яскраво виражені: біль у місці укусу, лихоманка, безсоння, поганий настрій, дратівливість, страх, підвищена чутливість до звуків і світла, брак повітря тощо. Далі можливі судоми, галюцинації, марення, параліч і, як наслідок, смерть.

Запобігти розвитку хвороби допомагає своєчасне введення вакцини проти сказу, яку 1885 року винайшов Луї Пастер. Нині найчастіше використовується препарат КОК (концентрована культуральна антирабічна вакцина). Уколів боятися не варто: їх уже давно не роблять у живіт, та й кількість скорочена до мінімуму (раніше робили більше 30 ін’єкцій).

Вірус сказу руйнується також за високих температур, під впливом лугів і кислот, а також  нестійкий до йодистих препаратів і фенолу.

Підступність сказу в тому, що інкубаційний (прихований) період триває без симптомів.

Але водночас заражена тварина вже небезпечна. Її поведінка зовсім не обов’язково буде агресивною, а, навпаки, вона може ховатися чи настійливо ластитися до господарів і знайомих, намагаючись лизнути. А слина її вже заразна і потім додаються характерні ознаки хвороби: неспокій, відсутність апетиту, слинотеча, утруднене ковтання.

Профілактика сказу полягає, зокрема, у своєчасній імунізації тварин (собак, кішок і т.д.), а також людей з групи професійного ризику (мисливців, лісників, собаколовів, ветеринарів тощо).

Щеплення від сказу може мати побічні ефекти, крім того, при вагітності воно може нашкодити здоров’ю майбутньої дитини. Тому вводити вакцину варто за медичними показаннями.

Людина, яку вакцинують, повинна знати, що їй заборонене вживання будь-яких спиртних напоїв протягом цілого курсу щеплень та 6 місяців по ньому.

6 жахливих фактів про звичайних пацюків

Здавалося б – ну що у щурах вже такого страшного? Припустимо, не всім вони здаються симпатичними та зворушливими звірятами, але щоб, побачивши якогось нещасного гризуна, нестямно верещати й дертися на столи й стільці?..

Утім, існує щонайменше п’ять причин, які виправдовують таку реакцію.

1. Вони все одно до вас доберуться

Як монстри з класичних фільмів жахів. І вберегти від них свій будинок, якщо пацюк вирішив навідатися до вас у гості, не вдасться. Щурові нічого не варто видертися по вентиляції. Заткнете всі отвори? Та, як з’ясувалося в ході одного дослідження, невеликому щуру нічого не варто підняти предмет вагою більше 0,5 кг, якщо в нього виникне підозра, що з того боку паркет апетитніший. Пацюки вміють протискуватися в крихітні отвори діаметром не більше чверті обхвату самого щура. Це практично готовий T-1000 з другої частини фільмів про Термінатора: накрийте його сталевою сіткою і він просочиться між прутами, оком не моргнете.

Улюблений ними спосіб проникати в оселі – трубами. Причому 4-х см в діаметрі їм цілком достатньо. І ще – вони чемпіони з плавання. Об’єднуємо ці дві навички  – і отримуємо тварину, яка одного чудового дня може виринути з вашого унітазу. І такі випадки не рідкість. Але й це ще не все! Вони запросто прогризуть собі окремий вхід через стінку. Природа нагородила їх неймовірно сильними, навіть для гризунів, щелепами. І доки якийсь зайчик мирно гризе кору дерева, цим дрібним тваринкам подавай цеглу, цемент і навіть свинець. Їхні різці ростуть усе життя й у них немає іншого виходу, як постійно їх сточувати.

2. Вони плодяться з неймовірною швидкістю

Ще один різновид кіномонстрів відрізняється тим, що з неймовірною швидкістю розводить популяцію собі подібних. Зазвичай це інопланетні істоти, які мають намір в рекордні терміни заполонити собою всю Землю. Та до цієї групи істот належать і наші пацюки.

Одна пара гризунів за 2-3 роки встигає привести на світ до 6000 дитинчат! Не проходить і трьох місяців, як нове потомство теж починає розмножуватися, і – так далі. Причому в них не прийнято відправляти молодше покоління на пошуки кращої долі в чужі краї. Якщо їжі достатньо, вони з місця не зрушаться, поки не заповнять собою ціле місто.

До речі, багато регіонів, які заощаджували на боротьбі зі шкідниками під час рецесії, пережили справжні щурячі бебі-буми. Наразі в Британії популяція щурів становить близько 80 мільйонів, що утричі більше ніж 2007 року. І навіть за всіх сучасних методів боротьби з гризунами, в Нью-Йорку, приміром, на одну людину припадає щонайменше один щур.

3. Вони чемпіони з гри в хованки

Кіномонстри – майстри маскування: вони або нападають з-за рогу, або примудрюються залишитися непоміченими на очах у всіх. Але це все – як з щурів списано.

Група вчених, у надії дізнатися щось нове про життя й пересування гризунів, відвезла одного-єдиного щура на ім’я Распутін на самотній острів неподалік від Нової Зеландії, на якому раніше щури не водилися. Попередньо вони взяли зразок ДНК свого підопічного. Потім одягли на щура спеціальний електронний ошийник і чотири тижні вивчали, де щур спить, що їсть, якими маршрутами пересувається тощо. Потім вчені вирішили щура зловити. Незважаючи на пастки (їх було понад три десятки), на всі принади та хитрощі, а також старання двох спеціально натренованих собак, нічого не вийшло. Більше того, перестав надходити радіосигнал з прикріпленого до тварини пристрою. Та Распутіна таки знайшли через 18 тижнів на іншому острові – приблизно за півкілометра від того, де його випустили. Ніхто не знав, що пацюки можуть плавати так далеко.

4. Вони незламні

Ця якість об’єднує багатьох кіномонстров, особливо багатосерійних: вбиваєш їх, вбиваєш – а до виходу наступної частини вони знову як новенькі.

Ну й причому тут гризуни? Жодного натяку на безсмертя. Вони можуть бути якими завгодно, але вважати їх непереможними – це вже занадто.

Однак … Який ми знаємо найвірніший спосіб вбити щура? Отрута? Так от. Коли пацюки знаходять їжу, в безпеці якої не впевнені, вони спочатку пробують її – зовсім трохи. І якщо відчують себе якось не так, більше цієї їжі не торкаються. Вони чудово інформовані про наші підступні плани і знають, як їх зруйнувати.

До того ж, ми все частіше стикаємося з абсолютно новим різновидом цих тварюк, який вчені вже прозвали «суперщурами-мутантами», їх уже практично жодна отрута не бере.

5. Вони жадають людської крові?

Ми добралися до останнього, одного з найбільш огидних різновидів монстрів, у яких тільки одна мета – напитися людської крові. Це різні зомбі, вампіри, перевертні… Але й тут пацюки не виняток. Усі знають, що вони не проти поживитися падаллю. І ще помилково вважається, що вони абсолютно нерозбірливі в їжі. Це не зовсім так. До дечого вони мають особливу слабкість – це людська кров. І якщо пацюк покуштує цих «ласощів», не заспокоїться, поки не добереться до них знову.

Вчені, які вивчали щурів 22 роки, стверджують, що найбільше шансів отримати укус щура припадає на період між північчю і 8-ю годинами ранку. Ви безтурботно спите в своєму ліжку і не підозрюєте, що ця тварина ось-ось вчепиться вам в обличчя. Це теж не перебільшення: пацюки найчастіше кусають обличчя або руки. Та це не павуки, які куснуть разок  – і все. Якщо щур вкусив, то є велика ймовірність того, що він захоче «продовження банкету».

І кусає не обов’язково для самозахисту чи від страху, і навіть не тому, що зголоднів.

Він просто хоче вашої крові. Буквально. 1945 року професор К. Ріхтер провів дослідження, метою якого було з’ясувати: що притягує щурів в людях. Він надав щурам доступ до великої кількості людської крові. За 24 години гризуни випили все до краплі, а це було в 4  рази більше за звичайний для них добовий об’єму їжі! Ось висновок Ріхтера: «У щурів дійсно може розвинутися сильна тяга до свіжої людської крові».

6. Вони розумні, кмітливі і… культурні, себто соціальні

1991 року в дикій природі в Ізраїлі на прикладі чорних щурів Джозеф Теркель вивчав проблему передачі поведінки. Вчений зауважив, що досліджувані щури демонстрували унікальний вид харчової поведінки: вони систематично очищали соснові шишки, улюблену їжу, від лусочок перед вживанням. Потім Теркель з’ясував, що цю групу щурів навчила такій поведінці інша група пацюків, що й стало доказом того, що поведінка цих тварин носить ознаки культури.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, Лідія КИРИЛЮК, “Версії”

Запис Оскаженієш! спершу з'явиться на Медіа-Версії.