Микола БІЛОКОНЬ, попри те  що посада його зветься так серйозно –  заступник директора департаменту екології та туризму Чернівецької ОДА – насправді нагадує ліхтарника з екзюперівського «Маленького принца». Як казковий герой, що запалював і гасив ліхтар кожного заходу й сходу сонця, пан Микола також вміє, любить і робить те, що на перший погляд не приносить матеріальної користі. Але направду його справи мають більше глузду, аніж почасти дії державних мужів, нескінченні реорганізації управлінських структур і постійний пошук матеріальної вигоди.  «Гарна робота! – сказав би про пана Миколу, як і про ліхтарника, Маленький принц. – Вона таки справді корисна, бо красива».

Микола Білоконь створює заповідні парки. Разом із друзями та однодумцями.

Корисне проти красивого

Створення природного заповідного парку – це не просто обгородження певної території із забороною, приміром, полювати. Для цього мають бути серйозні підстави. Науковці повинні визначити кількість видів червонокнижних рослин і тварин на цій території, дослідивши це питання в міжнародних проектах або й за місцевої ініціативи. За рішенням сесії обласної ради можна запровадити на території області об’єкти заповідного фонду місцевого значення. А вже Національний природний парк створюється за Указом президента. До того, як вийде Указ, слід оформити та узгодити на значній кількості рівнів влади чимало паперів. Процес має починатися з сільрад, районних, обласної рад, з рішення сесії облради, або розпорядження голови ОДА, далі документи подаються на розгляд Кабміну і лише потім вони у вигляді проекту Указу потрапляють на стіл до президента.

Здавалось би – чудові наміри й результати! Але не всі так вважають. Бо ліс – це в будь-якому разі вирубки, переробка, бізнес, прибуток. А парк – це лише місце для відпочинку, де заборонені і промислові вирубки, і промисловий вилов риби чи полювання на тварин. Це місце для відпочинку, а також – наукової роботи. Тобто парк – установа науково-пізнавальна і рекреативна, а кому таке сподобається, коли побутує звичка заробити якнайбільше з якнайменшими вкладеннями. Тож створення парку – це етап «наживання собі ворогів», які не хочуть віддавати території під заповідні зони. І не бажають усвідомлювати перспектив природних парків, та ще й розташованих у прикордонній зоні, де є величезний потенціал як для розвитку зеленого, екологічного туризму, так і для збереження існуючого біорізноманіття.

Тим не менш, у найменшій області Україні – Чернівецькій – створені і функціонують аж три національні природні парки: Вижницький (1995), Черемоський (2009) та Хотинський (2010). До створення двох останніх і розширення першого неабияк долучився Микола Васильович Білоконь. Звісно, разом із колегами та наставниками. На їхньому спільному «кармічному» рахунку ще й створення понад 40 об’єктів і територій природного заповідного фонду місцевого значення.

Еколог – поєднання науковця й правоохоронця

Замолоду Микола Білоконь мріяв працювати в лавах правоохоронців. Хотів бути слідчим. А нині тішиться, що пішов стезею батька Василя Онуфрійовича, який працював лісівником понад 40 років. Адже робота еколога – це не лише стереотипне дослідження «букашок-таракашок» і описування видів червонокнижних тварин, як багато хто вважає. Свого часу пан Микола, працюючи в екологічній інспекції, розкривав порушення в роботі лісництв і примушував їх компенсувати до державної казни мільйонні збитки!

– Бачив різних людей, – каже Микола Васильович. – І порядних, і непорядних. Але намагався до кожної ситуації підходити індивідуально. Перш ніж накладати штраф – користувався такою формою покарання, як приписи. Коли дається час, аби виправити недоліки в роботі. Та й узагалі старші колеги вчили: треба такий підхід до людини знайти, щоби вона заплатила штраф, подякувала та ще й сказала, що чекає в гості. Бо одна справа, коли порушення здійснене навмисно і продумано, з метою наживи, а інша – коли через брак ресурсів, коштів, досвіду і знань.

Приємно, що через роки зі мною вітаються, подають руку ті, кого я свого часу штрафував. Знають, що зла їм я не хотів.

Ліс – як урожай. Достиг – час збирати

До державної служби Микола Білоконь, за фахом – інженер лісового господарства, 15 років працював у лісовому господарстві. Переконаний, що ліс має, по-перше, охоронятися і, по-друге, рубатися. Суперечливо? Зовсім ні. На першому місці – контроль. Лісова охорона ліс оберігає, контролює вирубку лісозаготівельними бригадами, має повноваження на складання протоколів. А вже на лісопунктах формують лісозаготівельні бригади, які й розробляють ліс, здійснюють рубки, займаються побічним користуванням (гриби, ягоди), переробкою лісу. Коли ліс достигає – його слід збирати, як урожай, переконаний пан Микола. Але все – під контролем. З розумом. Розвивати інфраструктуру, йти вглиб лісу, туди, де, якщо й ступала людська нога, то бензопила точно не доходила. А не лише вирубувати масиви поблизу доріг.

Потрібні зміни в свідомості та законодавстві

Досвід Миколи Білоконя підтверджує, що екологічні структури потребують реформ. Та не завжди реформи, що проводяться, є виправданими. Наприклад, у плані підпорядкування, на переконання п. Білоконя, регіональні департаменти екологічного спрямування мають бути підпорядковані міністерствам. Оскільки  підлеглість обласним державним адміністраціям – це управління в ручному режимі.

Бажано також під одним керівництвом поєднати екологічні структури, які видають дозволи на користування природними ресурсами, з тими, що контролюють умови виконання цих дозволів. А його ідея про передачу нерентабельних малих лісових господарств Кельменецького, Хотинського, Заставнівського, Кіцманського районів до складу національних парків нарешті отримала відгук і підтримку. Та чи не запізно? Адже будучи парками, ці угіддя могли б мати державне фінансування, бути учасниками міжнародних проектів, уникати рубок – які не є рентабельними в цих місцевостях, та ще й за відсутності глибокої переробки деревини… Зараз ці господарства мають борги, які наростають з шаленою швидкістю – по 20-30 тисяч гривень щомісяця, і покривати їх вирубками немає можливості – адже ліс там такий, що його можна лише охороняти і насаджувати.

15 міністрів і 5 місцевих начальників за кар’єру

За роки роботи заслуженого природоохоронця України Миколи Білоконя змінилося вже 15 «екологічних» міністрів. Триває чергове реформування структури і, відповідно, очікується зміна п’ятого за кар’єру Білоконя начальника місцевого представництва цієї структури. А кар’єра не просто триває – вона у розквіті. Адже днями Микола Васильович відзначить лише перші 50.

Він не вважає цю дату особливою. Не любить пафосу. Просто працює й не уникає жодного напрямку роботи. Уже років п’ять як написав кандидатську роботу, та за щоденними екологічними клопотами ніяк не знайде часу її захистити. Викладає на кафедрі екології і права на Чернівецькому факультеті НТУ «Харківський політехнічний інститут». Пишається тим, що разом з колегами-екологами з різних структур долучився до того, аби Чернівецька область стала однією з двох областей України з найчистішим довкіллям. Свого часу був депутатом районних рад, нині громадянську активність спрямовує в діяльність неурядових організацій. Завжди йде назустріч ініціативам різноманітних громадських екологічних організацій, адже всупереч стереотипним чиновницьким переконанням про те, що громада просто безпідставно смикає чиновників, він точно знає, що робить із громадою спільну справу. А вихованці гуртків, яких Білоконь підтримує змалечку, згодом стають студентами екологічних вузів і колегами.

Разом з дружиною Микола Васильович виховує шестирічну донечку і каже, що не заперечуватиме, якщо вона захоче також охороняти довкілля. А поки що вона зберігає його на папері – у чудових малюнках. І дарує татові, незалежно від того, чи є ювілейна дата.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Микола БІЛОКОНЬ, Творець Парків спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Віктор БАЧИНСЬКИЙ – кандидат у народні депутати Верховної Ради України по 201-му Чернівецькому виборчому округу

«Шлях людських доль незбагненний… Хіба ж я міг знати у ті часи, що мої товариші Володимир Івасюк та Назарій Яремчук стануть тими, ким стали, –легендою».

Буковинець Віктор Бачинський, який усе своє свідоме життя прожив у Чернівцях, народився в селі Комарно Городоцького району Львівської області в родині сільських інтелігентів. Його батько – Теодос Антонович Бачинський – протягом життя вчився сам, тому прагнув дати добру освіту й своїм синам. Саме тому записав Віктора до Стрийської середньої школи.
1959 року Віктор пішов до першого класу. Щоби вчасно потрапити до школи, вставав о 5-ій ранку, бо о 5.40 уже відходив автобус на Стрий.
– Я приїжджав за 2 години до початку занять. Інколи доробляв уроки, а частенько й засинав за партою. Чому так рано приїздив? Адже автобус на Стрий був й о 7.30. Та ним добиралися на ринок мішочники, тож сісти на нього я просто не міг – мене розчавили б, – пригадує ті часи Віктор Тодосович. – А вчився завжди на відмінно. Ще й у дитячій спортивній школі волейболом займався. Згодом тренувався у відомого чернівецького волейбольного наставника Петра Раци.
Після закінчення десятирічки Віктор не одразу поступив до вишу – не стало одного балу. Повернувся додому і рік пропрацював слюсарем на ремонтно-тракторній станції. Наступного, 1970 року, знову поїхав до Чернівців, бо в Чернівецькому медінституті був найменший конкурс на одне місце – лише 12 абітурієнтів, тоді як у Львові доходило до 15-18-ти.

Удень навчався, ввечері грав на танцях, уночі працював фельдшером на «швидкій», а ще грав за студентську волейбольну команду

Студентські роки, як правило, стають стартовим майданчиком для майбутнього. Наразі насиченість студентського життя Віктора Бачинського просто вражає. Він одразу ж записується до гуртка судової медицини. Навчаючись на третьому курсі, влаштовується фельдшером на станцію швидкої медичної допомоги. Працює тільки в нічні зміни, бо вдень навчається. Занять ніколи не пропускав. А вечорами ще й грав на танцях.
– Я виріс на композиціях гурту «Beatles», на «бітлах», як тоді казали. Вони були моїми кумирами, – зізнається Віктор Тодосович. – Дотепер маю всі їхні записи, та й зіграти на гітарі можу будь-яку їхню мелодію.
Починав грати на гітарі Віктор ще у Стрию в ансамблі «Анаконда». Його напарниками були відомі нині звукорежисер Леонтій Бебешко, відомий у театральному світі як Левко Дурко, та його брат, продюсер популярної телевізійної передачі «Шанс» Володимир Бебешко.

У Чернівцях протягом трьох років грав на ритм-гітарі медінститутського ВІА (вокально-інструментального ансамблю – так тоді називалися групи) «Ятрос». Нині у Чернівцях із 5-ти учасників мешкають та працюють троє – Олександр Крупник, лікар-андролог обласного діагностичного центру, Микола Михайлов, який створив фармацевтичну мережу «Вако», і Віктор Бачинський.

Акомпонував Володі Івасюку в Колонному залі Дому Союзів і дружив з Назарієм Яремчуком

– Шлях людських доль незбагненний, – говорить Віктор Бачинський. – Хіба ж я міг знати в ті часи, що мої товариші Володимир Івасюк та Назарій Яремчук стануть тими, ким стали, – легендою.
Прикметно, що коли Володимир Івасюк виконував свою знамениту «Червону руту» в Колонному залі Дому Союзів, Віктор Бачинський акомпанував йому разом з ансамблем.
– Після 5-ого курсу Володя Івасюк залишив медінститут і вступив до Львівської консерваторії, – відтоді наші шляхи розійшлися. Та саме тоді я затоваришував з Назарієм Яремчуком, – розповідає Віктор Теодосович. – Улітку ми завжди грали в студентському таборі медінституту, що в Репужинцях на березі Дністра. А поруч розташовувався студентський табір університету, де на вечорах завжди грав ансамль Яремчука. Тож ми з ними постійно обмінювалися аудиторією. Вони грали медикам, а ми – університетським. Відтоді я постійно спілкувався з Назаром, бо мали багато спільних інтересів, насамперед, музичних.

Завдяки щасливому випадку патологоанатом став судмедекспертом

1976 року Віктор Бачинський закінчив медичний інститут і пішов до міської прозектури інтерном-патологоанатомом, бо тоді в Чернівцях ще не було інтернатури із судової медицини. Врешті, після 4 років роботи в патанатомії один-єдиний день кардинально змінив долю героя нашої розповіді. Він пригадує:
– Під час з’їзду патологоанатомів, який відбувався у Чернівцях, міська прозектура влаштувала день відвідувань. Як тепер кажуть – день відкритих дверей. Саме на розтин, який я тоді виконував, завітав професор Зербіно – відомий спеціаліст зі Львова. Коли він дізнався, що я родом зі Стрия, – щоправда, перед цим поспосерігавши за моєю роботою, – то запропонував мені йти до нього в аспірантуру. Проте, керівництво Чернівецького медінституту було проти відтоку кадрів і мені запропоновали аспірантуру з судової медицини. Завдяки такому щасливому збігу обставин я став займатися справою, яка мене найбільше захоплювала. 1982-го, по закінченню аспрантури, я став асистентом кафедри судової медицини.

У сечі дітей з облисінням, хворих на ХЕІ, чернівецькі судмедексперти виявили у сухому залишку гідразин – складову ракетного палива

1986-го Віктора Бачинського призначають начальником обласного бюро судово-медичної експертизи. Тоді йому було лише 34 роки – він став наймолодшим головним обласним судмедекспертом України.
– Відтоді й до сьогодні пережив 12 обласних прокурорів, – посміхається. – Силу та впевненість мені дають знання, досвід і мій твердий характер. Мене важко залякати. А ще – я ніколи не роблю, як би це правильно сказати, жодних рухів на догодження. Це просто не в моєму характері.
Та не пройде й трьох років після призначення на посаду, як над Віктором Теодосовичем зависне меч звільнення, яке могло у подальшому повністю перекреслити його кар’єру, причому – назавжди. Сталося це 1989 року, 19 лютого. Бачинський добре пам’ятає той день. Та спочатку трохи історії.
1 серпня 1988 року педіатри Чернівців зафіксували перших маленьких пацієнтів, у яких з невідомих причин випадало все волосся на голові. Потім у цих діток виникли зоогалюцінації, в деяких дуже постраждала печінка, в інших – дихальні шляхи, а в усіх – центральна нервова система. Та лише після 15 вересня чутки про невідому чернівецьку хворобу досягли вух представників окремих місцевих ЗМІ. Зокрема, журналістка Людмила Чередарик підготувала публікацію, яку цензура зняла її з газетної шпальти. А невдовзі до Чернівців зателефонували з Москви, з газети «Комсосмольская правда» – і підготовлена до друку публікація з’явилася в центральній газеті. Але з коментарем учених: мовляв, на Буковині пройшли кислотні дощі й тотальна алопеція (облисіння) дітей є її наслідком. Однак ця версія не протрималася й двох тижнів, оскільки ситуація ставала все загрозливішою. У Черніцях розпочалася паніка: батьки почали вивозити дітей за межі міста, а влада попервах забороняла це робити. До Чернівців прибували численні комісії, які змінювали одна одну, аж доки не почала працювати постійна державна комісія. Всі лабораторії міста виконували найрізноманітніші аналізи.
І ось 19 лютого 1989 року обласний судмедексперт Бачинський підписав висновки щодо аналізу сечі перших п’ яти дітей, найбільш уражених невідомим чинником. У документі йшлося про те, що сухий залишок, виділений із сечі, є ні чим іншим, як неорганічною сполукою – гідразином, складовою ракетного палива. Приховувати цю інформацію від громадськості Віктор Бачинський не став. Він дав інтерв’ю журналістам, і ця версія один до одного співпала з незалежним журалістським розслідуванням нині покійного історика Віктора Фреліха (його отруїли 1995 року) та журналістки Людмили Чередарик.
І тут Віктор Теодосович відчув на собі потужний удар системи. Заступник міністра охорони здоров’я товаришка Разумєєва поставила питання про зняття Бачинського з посади. Та йому вистачило характеру захистити свою позицію і довести свою правоту. Хоча тоді чимало людей позбулися своїх посад, а деякі, навпаки, зробили добрий старт.
– Мене врятувало те, що моя професійна підготовка та авторитет у царині судово-медичної експертизи ні в кого не піддавалася сумніву,– каже п. Віктор. – Та все ж без учнів професора Шупика, відомого українського корифея судової медицини, мені була б, напевно, кришка. Вони захистили й відстояли мене. А тепер ось я входжу до складу спеціалізованої вченої ради із захисту кадидатських і докторських дисертацій при Національній медичній академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика.
Прикметно, що торік померла перша людина, яка стала інвалідом після того, як у дитинстві перехворіла на ХЕІ – хімічну екзогенну інтоксикацію – так тоді назвали першу екологічно залежну недугу. І в ЗМІ – тепер уже не тільки в пресі, але й на телебаченні – знову заговорили про чернівецьку алопецію. На цьому тлі навіть виник скандал – та це тема окремої розмови.

За 2 роки перебування на посаді начальника управління оновив машинний парк «Швидкої»

Лише 2 роки – від 2003 до 2005-го – Віктор Теодосович працював начальником управління охорони здоров’я Чернівецької облдержадміністрації, але встиг за цей час дуже багато. Як справжній господарник, він одразу ж проалізував матеріальну базу медичної галузі області і побачив дуже сумну картину:
– Провівши інвентаризацію галузі, я з’ясував, наприклад, що від 1991-го до 2003-го року Буковина отримала лише 8 спеціалізованих автомобілів швидкої допомоги. Мені ж удалося закупити для області за цих два роки 47 карет швидкої допомоги. Хоча облрада виділила тоді лише 1 млн. гривень. Решту 12,5 мільйонів «вибив» через міністерство. А ще за час перебування на посаді встиг побудувати низку лікувальних закладів, зокрема, Сокирянську та Герцаївську центральні районні лікарні. Та це лише незначна частина зробленого.
2011-го за сприяння Бачинського була створена кафедра судової медицини та медичного правознавства БДМУ, яку він і очолив.

«Альфа» та «Беркут» охороняли голову експертної комісії з кримінальної справи щодо загибелі Чорновола та його сім’ю протягом півроку вдень і вночі.

Цими днями відбулося перше судове слухання справи за фактом загибелі В’ячеслава Чорновола. Ухвалою Генеральної прокуратури саме наш Бачинський був призначений головою експертної комісії, яка проводила численні експертизи в процесі провадження цієї кримінальної справи.
– Сам факт і характер проведення експертизи були настільки засекречені, що півроку охоронці з підрозділів «Альфа» СБУ та «Беркут» МВС цілодобово охороняли мене, мою сім’ю та всіх членів комісії з їхніми сім’ями, – розповідає наш краянин. – Про нюанси справи українці невдовзі довідаються, бо вже почалися судові слухання.
Насамкінець поцікавилися у Віктора Теодосовича, чому він раптом вирішив іти до Верховної Ради?
– Не раптом, – наголосив він. – Це рішення є логічним продовженням усього мого життя. Я людина небайдужа і не можу спостерігати, як нищиться нація – регресуючий стан її здоров’я мене морально просто вбиває. Тому, доки ми ще не перетнули так званої точки неповернення, треба негайно діяти. Як медик та освітянин з багаторічним досвідом роботи, зрештою, як керівник, господарник і науковець, я знаю як важелями законододавчої влади підняти на вищий щабель добробут, культуру, освіченість, натхненність до праці, злагоду, толерантність, людяність у суспільстві, а також професіоналізм, чесність і порядність у всіх гілках влади в Україні.

Людмила ЛЕБЕДИНСЬКА, «Версії»

Віктор БАЧИНСЬКИЙ – кандидат у народні депутати Верховної Ради України по 201 Чернівецькому виборчому округу

Віктор Теодосович БАЧИНСЬКИЙ – начальник Чернівецького обласного бюро судово-медичної експертизи, професор, доктор медичних наук, заслужений лікар України.
Автор більше 150 наукових праць, співавтор 6 монографій, 5 навчально-методичних посібників, 10 деклараційних патентів на винаходи. Підготував 5 кандидатів медичних наук.
Нагороджений численними медалями та орденом Агапіта Печерського ІІ ступеня.

Запис Медик. Освітянин. Судмедексперт. Науковець. спершу з'явиться на Медіа-Версії.