«Протягом свого творчого шляху художник виробив власний стиль, який містить у собі великомасштабні фігуративні композиції у поєднанні з елементами народного орнаменту. У творчості митця чітко простежується інтерес до розробки фактури, синтез різних матеріалів, використання прийомів колажу, аплікації, фотографії. Художник постійно експериментує у галузі фактури, кольору, виробивши власний мистецький почерк. У картинах Лисанюка поєднуються жанри пейзажу та натюрморта, що особливо підкреслює особливості його художньої манери», – Альберт Комарі, «Платинова Буковина».

Народився Іван Лисанюк у 1959 році в м. Чернівці. У 1982 році закінчив Київський коледж мистецтва, відділення дизайну. І з цього ж року почав співпрацю з кількома театрами в якості художника.

Якщо є Пантеон, то є і Герої Пантеону у композиціях, як зазначено в афіші.
Пантео́н – грец. Πάνθειον. Пантеон походить від грецького «пан», що означає «все», і «теос», що означає «бог» або «божественність». Таким чином, слово «Пантеон», можна припустити, означає «всі боги» або «все божественне». Є ще і таке значення. Пантеон – це істота, схожа на оленя з лисоподібним хвостом і вкрита зірками. Він дуже схожий на звичайного оленя і має аналогічний колірний діапазон типового оленя: рудий, коричневий, сірий тощо…
При нагоді художник Іван Лисанюк розповість свою інтерпретацію цього поняття і представлених композицій.
А вже на виставці кожний міг пригадати і восьме диво стародавнього світу Пантеон в Римі. «Він [Агріппа] добудував будівлю під назвою Пантеон. Вона має таку назву, можливо, тому, що вона отримала серед зображень, які прикрашали його статуї багатьох богів, включаючи Марс і Венеру; через склепінчастий дах воно нагадує небо», – Римська історія Касія Діо.
Характерною особливістю слов’янської міфології є пантеїзм, філософсько-релігійне вчення, за яким Бог ототожнюється з природою. Шестеро богів, культ яких київський князь Володимир Великий проголосив загальноруським у 980 році. Їх святилище з ідолами стояло в Києві на одному з пагорбів… Але будь-яка назва виставки чи картини не має за мету якимось чином впливати на естетичне сприйняття твору. Можливо, що художник не згоден із нашим баченням, але сприйняття виставки — це наші враження.
Тим не менш від назви «Пантеон» посилюються образи та асоціації.
Мінливі символи, історичний прецедент та елементи міського графіті, щоб створити образ події, героя, воїна, культу… чи то німб, чи терновий вінець, чи корона. Чи є фігура, образ капітуляцією чи тривогою, чи є фігура жертвою, смиренням чи агресором, протагоністом та його готовністю до бою…
І як зазначила на відкритті виставки Івана Лисанюка «Пантеон» її куратор, художниця Наталія Барановська: «Під картинами не має назв. У кожного своє бачення нової концепції митця, але особисто мені все подобається. І я прийду і завтра, і післязавтра, подивляся ще виставку сама, більш детально…».
Виставка цікава, дивує, вражає, спонукає до роздумів, діалогу і беззаперечно не лишає байдужим глядача.

Дякуємо за чудову виставку. Бажаємо пану Івану Лисанюку нових творчих успіхів!

Більше фото з відкриття виставки  2 серпня за посиланням – Персональна виставка «Пантеон» художника Івана Лисанюка. 

©Тетяна Спориніна, фото автора

Запис Персональна виставка художника Івана Лисанюка «Пантеон» у Чернівцях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівецькому художньому музеї відкрито виставку «Сила кольору – сила життя», на якій можна познайомитися з роботами учасників дитячої художньої студії «Маестро», що нею вже 6 років керує художниця Наталія БАРАНОВСЬКА. І це вже четверта поспіль така дитяча експозиція.

«Чарівна скринька з сюрпризами»

– Вау, Мамо, це що, театр?

– Ні, це музей!

З такого коротенького діалогу на вході до Чернівецького художнього музею почалося моє знайомство з найменшою студійкою пані Наталі – Анничкою Вельничук. Уперши потрапивши до такого парадного й художньо оформленого приміщення, дитина не втрималася від захвату, піднімаючись урочистими сходами. Так і напрошується порівняння: кроки до прекрасного… Дівчинка лише в цьому році почала ходити до студії, але Наталія Барановська має такий принцип: у щорічній виставці студії можуть брати участь усі охочі  її вихованці. «Мої діти», як називає їх керівниця студії. Таких наймолодших у студії ще двоє-троє хлопчиків і дівчаток. Але, як здається, вони вже прониклися якимсь спільним духом любові до краси й готовністю вкладати в це працю й душу. Звісно, вони ще далекі від того, щоби виголошувати формулювання, але це відчувається хоча б у тому, як студійці тримаються гуртом, як охоче спілкуються з гостями виставки й не лише показують свої роботи, а й намагаються розповісти, що саме хотіли намалювати. Нескладні дитячі композиції вражають спершу кольором (Сила кольору – сила життя!), а далі характером виконавця, закладеним у цей малюнок. Що люблять малювати найменші художники? Пташок, рибок, котиків, квіти…  І можу стверджувати, що немає на тій виставці двох однакових – пташок, котиків чи квіточок…

Коли ви заходите до залу, де розміщена експозиція дитячої виставки, виникає враження, що ви потрапили до чарівної скриньки, усі стінки якої несуть на собі картини. Сила кольору в цих дитячих роботах дійсно-таки надихає, запалює бажанням жити. До речі, свої роботи пані Наталія виставляє поруч із роботами своїх вихованців, аж ніяк не виділяючи їх.

Кожний з дитячих малюнків Наталія Василівна оформила у паспарту, але не на білому чи темному папері, як здебільшого буває на дорослих виставках, а на кольорових аркушах – і це додаткова гра кольорів, сонячний день, що так і проситься вам у вічі та в долоні. Одне слово, радість, свято… І світлішають обличчя відвідувачів, десь відлітають хоча б не на довго, турботи мамусь і татусів… Оце порівняння з чарівною скринькою – саме від однієї з тих мамусь вихованців студії.

І ще до загального настрою: Наталія Василівна проводить уже четверту виставку своїх студійців, не впадаючи в русло «офіційної урочистості»: тут усім комфортно – і авторам-художникам, і родинам, і просто відвідувачам.

І нічого зайвого або випадкового. Назва студії немов обіцяє: «Будь-яка дитина може вирости в Маестро»

Від цього настрою логічно перенесемося через день, коли в неділю до «чарівної скриньки» завітали дві відомі чернівчанки  – актриса Діна Анепська і журналістка, вона ж майстриня- вишивальниця  Олена Чайка – із їхньою київською подругою. Жінки повільно пройшлися виставкою й око киянки «зачепилося» за дві роботи 8-річної Кароліни Бегей, що розміщені поруч, одна над одною: «Оці дві роботи я повісила б у себе вдома…», – зауважила вона.

Інколи такі безсторонні оцінки бувають важливішими за експертні висновки.

Зійти зі шляху чи вийти на дорогу?

Кілька років тому Наталія Барановська опинилася на роздоріжжі. Образно кажучи, закінчився один період її життя й треба було починати щось наступне. І вона наважилася: 1 вересня 2013 року відкрила дитячу художню студію. Чого вона вчить «своїх дітей»? Сама Наталія Барановська стверджує: «У студійцях «Маестро» отримала для себе безліч учителів – у мистецтві й по життю. Це водночас цікаво й важко – дивитися на світ очима дітей».

Наставництво Наталії Василівни ненав’язливе й позбавлене імперативності: «Може, найпростіший і найскладніший принцип у спілкуванні з дітьми – їх треба любити. Коли такої любові не відчуваєш – треба йти з педагогіки. Як на мене, дитина від занять будь-яким мистецтвом повинна отримувати задоволення. А те, що я сама щаслива від спілкування з дітьми – повторюю щоразу. Вони так відчувають мій настрій, співчувають, коли я нездужаю…»

Окрім практичних навичок, діти отримують початкові знання з теорії та історії мистецтва. Наталя Василівна знайомить їх з різними мистецькими техніками, творчими напрямами в мистецтві. Вона навіть не сподівається, що всі її вихованці будуть художниками. Але що будуть духовно багатими людьми – безперечно.

Є в роботі з дітьми ще один момент – сумний і обнадійливий водночас: діти виростають, рухаються далі, опановують професію, будують своє життя. І йдуть від тебе. Але приходять нові студійці – і це зовсім не означає, що з ними починається все спочатку: кожна дитина – творіння індивідуальне, а надто в мистецькій професії.

Як потрапляють до «Маестро»?

До студії «Маестро» дехто прийшов одразу – і «назавжди». Когось привела мама, якійсь матусі порекомендувала студію подруга… Декому з дітей доводиться діставатися до  вулиці Комарова навіть з центру міста.

У Наталі Василівни правило одне: ніколи не критикувати інші студії та інших керівників. Кожний отримує своїх учнів – і нехай таких студій буде багато.

«Мені здається, що дитина від занять будь-яким мистецтвом повинна отримувати задоволення. А те, що я щаслива від спілкування з дітьми – безсумнівно», – Н. Барановська. 

А загалом за час існування Наталя Барановська нараховує вже понад 2 сотні дітей, які пройшли через студію. За шість років існування студії вже 15 її вихованців навчаються професіям, пов’язаним із мистецтвом: майбутні живописці й графіки, дизайнери одягу, меблів, взуття, ландшафтні дизайнери, фахівці видавничої справи… Навчаються в різних містах, але, буваючи в Чернівцях, навідуються до студії. В гості.

До речі, гостини в студії «Маестро» – теж цікава тема: Наталія Барановська запрошує до спілкування зі своїми вихованцями друзів-художників і поетів.

Є серед вихованців і такі, що не зупинилися поки лише на образотворчому мистецтві, займаються танцями, музикою, спортом… Наставниця не вважає, що вони «розкидаються», дуже мудро й терпляче перечікує періоди інших захоплень чи охолодження до малювання… Змусити бути творцем нікого не вдасться, треба лише вчасно бути з такою дитиною поруч. Так вона робить сама, цього радить і батькам своїх вихованців.

«Дитина будь що створить-таки свій власний світ, якщо жити з нею поруч вдумливо, направляти майже непомітно, обережно. Вони ще не «зіпсовані» обов’язковим, ще сміливі й беззастережні, і напрочуд точні у своїй спостережливості», – каже вона.

Наставниця любить спостерігати цей процес творіння, коли всім доступні папір, картон, пензлики в кожних дитячих руках «працюють» по-своєму. Дуже важливо не спотворити тут дитині перші враження, першу радість творіння, підтримати, коли щось не виходить, а коли в чомусь і поправляти, то дуже делікатно…

Для самої ж Наталі Василівни головних впливів від роботи зі студійцями – два. Вона щиро вважає, що знаходить в цих юних талантах учителів для себе. І ще для неї все глибшого змісту рік від року набуває  фраза-формула «Чужих дітей не буває».

Дуже імпонує атмосфера на відкритті виставки: діти вільні й щасливі, не залякані, не бояться «контрольних робіт» і оцінок.

І наостанок: Виставка дитячої художньої студії «Маестро» триватиме до 15 травня.

Беріть дітей та знайомих, вихованців та учнів: радість від спілкування з роботами студійців «Маестро» гарантую, адже сила кольору – це ж сила життя!

Лариса ХОМИЧ, «Версії» Фото з архіву Наталії Барановської

Запис Як мріють юні художники: Студія «Маестро» – здійснена мрія Наталії  БАРАНОВСЬКОЇ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Весна – пора натхнень і… звітів. Ось такий натхненний звіт від студії «Маестро», якою керує відома в Чернівцях художниця Наталія Барановська, отримали нинішнього вівторка, 24 квітня, наші краяни й гості міста у Чернівецькому художньому музеї під назвою «Сила кольору – сила життя».

Шкатулка зі щастям від студії

Дуже влучна назва виставки якнайточніше відображає зміст цього видива-видіння. У житті художник бере силу для творчості – і в кольорі сам набуває сили для життя і дає її людям.

Перше враження, коли заходиш до зали Художнього музею, аж до стелі завішаної картинами студійців Наталі Василівни, – ти потрапила у казку. Так виходить, що на шляху до дорослості – і навіть до успішної – ми встигаємо розгубити оце сонце, квіти, моря й пташок… От і збирають наші радощі діти, творячи з цим сонцем власні світи. Вони ще не бояться, що їх неправильно зрозуміють, вони ще не зашорені канонами обов’язкових знань та умінь. Папір або полотно, гуаш, акрил чи акварель, пензлик такий чи такий – і під рукою юного маестро творяться неймовірні речі. Навіть сувора у своїй точній графічній виразності туш, здається, виграє… барвами радості.

«Будь-яка дитина може вирости в Маестро»

Студія відкрилася 1 вересня 2013 року й  учетверте, вже традиційно, звітує перед чернівчанами. Студія «Маестро» – не замкнене коло, склад студійців постійно оновлюється. За час її існування Наталя Барановська нараховує майже 2 сотні учнів, які пройшли через студію. Наталя Василівна навіть не каже «Мої учні», весь час повторює «Наші студійці». І це дуже важливо: підтримуючи особистість і особливість кожної дитини, даючи їй простір для саморозкриття, ще й надавати їй відчуття… захищеності колективом. На це працює все: форма занять, доброзичливість обговорень, співпраця з батьками. Останнє – взагалі «стаття особлива»: мало того, що батьки студійців допомагають в організаційних питаннях, та охочі з них час від часу займаються разом з дітьми.

Студія «Маестро» – не елітний заклад, сюди може прийти будь-яка дитина. Наталя Василівна впевнена, що талантом від Бога наділений кожний малюк, треба лише допомогти цьому талантові проявитися – і тоді з будь-якої дитини виросте Маестро. У якомусь виді творчості. Мимоволі на думку спадає паралель із композитором Дмитром Кабалевським, який вважав, що музичний слух можна розбудити в будь-якій дитині. Більше цього, він довів це, взявши звичайний клас у звичайній, й розвинувши в усіх учнів без винятку музичний слух і навчивши їх співати.

Митець має бути багатогранною особистістю

А ще Наталя Барановська веде своїх студійців світом прекрасного, розповідаючи їм різні сюжети з історії мистецтв, знайомлячи й із мистецтвом сучасним. Юні «маестрята» (здається, цілком дозволений каламбур) не зациклюються лише на малюванні. Час від часу до студії навідуються чернівецькі письменники із своїм живим словом.

За неповні п’ять років існування студії 12 студійців вирішили продовжувати  своє існування в творчості професійно. Вони поступили вчитися на архітекторів, живописців, дизайнерів одягу – і навіть дизайнерів навколишнього середовища…

Для самої ж Наталі Василівни головних впливів від роботи зі студійцями – два. Вона вельми щиро вважає, що набула в цих юних талантах учителів у мистецтві для себе самої. А ще – у процесі спілкування з дітьми для неї набула конкретного вмісту раніше абстрактна й не дуже зрозуміла фраза «Чужих дітей не буває». До чужих дітей ставитися як до своїх, давати їм  тепло й можливість для розвитку і… бути щасливою разом із ними.

Вже традиційно роботи самої Наталі Барановської експонуються поміж роботами студійців.  

Від «щастя» до «контрольної роботи» – що таке участь у виставці

Авторка цього відгуку навмисне прийшла до музею заздалегідь, коли ще дорозвішували картини й доліплювали етикетки з іменами авторів. Діти приходили по одному- двоє, було дуже зручно спілкуватися з кожним поодинці. Загальне відчуття – велика відкритість цих дітей до спілкування. Вони охоче представляються, називають свій вік, показують свої роботи, встигають розповісти якусь історію…  Найменшій студійці (цього дня її не було на відкритті) – лише 5 рочків. Навіть 7-9-річні вже беруть участь щонайменше у третій виставці.

Велику кількість різних відповідей отримала на запитання «Що для тебе означає участь у виставці?» – показати свої роботи, виставитися разом з друзями, порадувати маму, просто одне слово «щастя» – і «скласти іспити» чи «написати контрольну роботу».

Одна дівчинка із сумом розповіла, що невдовзі їхня родина виїздить із Чернівців і доведеться припинити заняття в студії. Гаряче порадила їй не кидати малювання: це, мовляв, твоє.

Навмисне не наводжу тут імен і назв  робіт студійців: пропоную всім охочим самим прийти до музею й подивитися на все це диво самостійно. Беріть дітей та знайомих: комусь сподобається одна робота, комусь інша, але радість від спілкування з роботами студійців «Маестро» гарантую. Адже сила кольору – це сила життя!

Як потрапляють до «Маестро»?

До студії «Маестро» деякі прийшли одразу, й що називається «назавжди». Одна дівчинка розповіла, що побувала в іншій студії на одному занятті, але їй там не сподобалося…

Когось привела мама, в когось мамі порекомендувала студію подруга… Декому з дітей доводиться діставатися до  вулиці Комарова навіть з центру міста.

Хоча в самої Наталі Василівни політика така: ніколи не критикувати інші студії та інших керівників. Кожен отримує своїх учнів – і нехай таких закладів буде якомога більше.

Вона щиро зізнається: «Мені здається, що дитина від занять будь-яким мистецтвом повинна отримувати задоволення. А те, що я щаслива від спілкування з дітьми – безсумнівно». 

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис Наталія БАРАНОВСЬКА: «У студійцях «Маестро» отримала для себе безліч учителів – у мистецтві й по життю» спершу з'явиться на Медіа-Версії.