Ім’я славного буковинця Івана СНІГУРА музей у селі Чорноріччя поблизу Севастополя отримав від свого засновника, колишнього буковинця і поціновувача народного мистецтва Буковини Михайла Ілліча Кузьменюка (1947–2013). 2008 року Іван Назарович щедро передав музею понад 200 творів з власної колекції. Нині в залах та на відкритому повітрірозміщено близько 2 тис. творів українського народного побуту та мистецтва і опікується ним дочка покійного Михайла Ілліча пані Іванна.

За словами дружини розмовника музею Валентини Миколаївни Кузьменюк у телефонній розмові, літній туристичний сезон-2014 уже розпочався і в музеї знову гамірно. Іванна Михайлівна знайомить відвідувачів з неповторною красою буковинських вишивок, килимів, народним гончарством, а також з виробами з лози Івана Снігура.  Їй допомагають дочки Олеся та Ліза. Гості музею мають можливість брати участь в обрядах, приміряти буковинські народні костюми й фотографуватися в цих чудових строях. Всіх охочих щедро пригощають традиційними буковинськими стравами та солодощами.

Сьогодні нашому краянину,заслуженому майстру народної творчості, почесному громадянину Чернівців Івану Назаровичу СНІГУРУ виповнюється 85 років. З роси й води!

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України

Запис Гостинний куточок Буковини у Криму спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відомий краєзнавець і колекціонер, Заслужений майстер народної творчості Іван Назарович Снігур продовжує свою розповідь про наш край сторічної давнини.

– Іване Назаровичу, з попередніх Ваших розповідей читачі вже знають, що напередодні Першої світової війни на Буковині існувало чимало музичних товариств. Їхні учасники роз’їжджали з концертами селами й містечками краю, співали, виконували музичні твори. Того часу досить розповсюдженим був такий музичний інструмент, як цитра. Нині він зовсім забутий. Не розповісте нашим читачам про нього?

–Це варто зробити, бо його історія давня й цікава. Сама назва цитри походить від давньогрецького слова «кіфара», яким означали щипковий музичний інструмент. До речі, від цього ж грецького слова походить і назва всім відомої гітари. Можливо, греки лише удосконалили значно давніший інструмент. У різних народів набули розповсюдження дві його форми – щипкова та акордна. Остання мала гриф посередині й на ній водили смичком, як на скрипці.

Щипкова цитра була поширена в різних країнах, нею цікавилися видатні музиканти. Майстри виготовляли інструменти різноманітних форм. Одними з найцікавіших були італійські цитри – кольорові, тоновані. На них грали венеціанські гондольєри, коли романтичними вечорами плавали каналами цього незвичайного міста. Широко використовували цитру не лише в Італії, але й в сусідній Австрії, а також в інших країнах, зокрема в Німеччині. Саме в німецькій мові з’явилося слово «цітер», яке в нас перетворилося на «цитра».

Буковинська цитра

У Німеччині різні моделі таких інструментів виробляла відома компанія «Зінгер». Так, так, саме та, що випускає найкращі швейні машинки. Німецькі цитри здебільшого  чорного кольору, тоновані, майстерно розмальовані квітами. Концертні випускалися з подвійними корпусами. Одного разу мені до рук потрапила цитра львівського виробництва, інкрустована кісткою та природним перламутром.

Виготовляли цей музичний інструмент з певних порід дерева: клена, берези, кедра та горіха. Різноманітність форм пов’язана з тим, що на цитрах грало багато людей, і майстри, які виготовляли інструменти, мусили враховувати смаки замовників. Кожний хотів мати інструмент саме з таким звучанням і тієї форми, що були йому до смаку.

– А наскільки була розповсюджена цитра на Буковині напередодні Першої світової війни? І, може, скажете, хто з видатних буковинців умів грати на цьому інструменті?

– Чимало буковинців тоді просто обожнювало цитру. Такі інструменти були у багатьох сім’ях, особливо у священицьких і вчительських: в інтелігентних родинах любили музику. Цитра коштувала значно дешевше, ніж фортепіано, тож ті родини, що не могли дозволити собі придбати дорогий інструмент, обмежувалися дешевшим. У деяких сім’ях були і фортепіано, і цитра, як, скажімо, в родині Ольги Кобилянської. Втім, їй недовго довелося вчитися грі на фортепіано, лише пару місяців, бо родичі не підтримували її захоплення. А цитрою вона володіла майстерно, чому є свідки.

Сусідкою Ольги Кобилянської була жінка-адвокат пані Вишень, з якою мені свого часу пощастило познайомитися. Вона розповіла, що була присутньою в Кобилянських, коли письменниця грала на цитрі, до того ж власну мелодію. Пані Вишень звернула увагу, що граючи Ольга Кобилянська заплющувала очі, цілком віддаючись музиці.

Є й свідчення, що на цитрі добре грав Юрій Федькович. До речі, коли в Чернівцях обговорювалася ідея пам’ятника «Буковинському соловію», я запропонував такий проект: уявив собі Юрія Федьковича, який сидить на зрубі могутнього бука, а поруч з ним лежить або стоїть цитра. На жаль, цей проект навіть не розглядався. А такий пам’ятник нагадував би нашим сучасникам, що Федькович був не лише поетом, письменником і драматургом, але й добрим музикантом.

Німецькі цитри були здебільшого чорного кольору, тоновані, майстерно розмальовані квітами

– Але після популярності цитри в ХІХ – на початку ХХ ст. згодом вона чомусь повністю зникає. Що ж спричинило такий занепад?

– Для мене цей музичний інструмент так і залишився загадкою. З багатьма музикантами довелося розмовляти про нього. Проте деякі з них навіть не чули про існування цитри. Та ще в другій половині ХІХ століття німці навіть згадували про цитру в своїх піснях. Так і не довелося мені насолодитися мелодіями цього старовинного інструменту: не знайшов справжнього гравця на ньому. Швидше за все, цитру витіснило фортепіано.

– А дехто з львівських музикознавців вважає, що цитру на Заході України остаточно згубило те, що після 1939 р. більшість гравців на цьому інструменті (священиків, вчителів, взагалі інтелігентних людей) було репресовано чекістами.

– Важко сказати щось із цього приводу. Єдине, що залишається, – висловити жаль з приводу зникнення такого цікавого музичного інструмента.

Ігор БУРКУТ, історик

Запис Забутий голос цитри спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Останнім часом під час організації фестивалю про громадські організації управління культури ніби забуває: без нас зібралися в квітні, прийняли якісь рішення, а про проведення фестивалю я та керівники інших громадських організацій почули по радіо, – каже пані Марія. – Дивно, що той захід, який проводиться для нас, організовується без нас.

Марію Кирилюк також дивує те, що під час проведення відбіркових турів фестивалю в районах області її та представників низки інших обласних організацій туди не запросили.

– Це не фестиваль. Чиновникам просто треба покласти галочку, – переконана голова Асамблеї. – Якби нас, керівників товариств, попередили про дати та час проведення відбіркових турів у районах, ми обов’язково, навіть за свій кошт, поїхали б подивитися.

Основною проблемою підготовки «На крилах надії – 2012» пані Марія вбачає недостатню взаємодію управління культури з організаціями інвалідів.

За роз’ясненням ми звернулися до управління культури облдержадміністрації. Там нам повідомили, що, згідно з затвердженим ще 2008 року положенням, фестиваль проводиться у два тури – на місцях та на рівні області. Під час проведення відбіркових турів у районах основне завдання – залучити якомога більшу кількість людей з обмеженими фізичними можливостями, які проживають на території району. Управління культури, соціального захисту населення райдержадміністрацій спільно з районними організаціями інвалідів займаються організацією районних етапів, співпрацюючи з сільрадами, повідомляють про дату та час проведення заходу, умови участі. В обласному ж етапі участь беруть переможці районних турів.

За словами начальника управління культури ОДА Івана Петрусяка, цьогорічна підготовка нічим не відрізняється від попередніх – алгоритм робити той самий: технічні питання вирішуються в робочому порядку, а для спільного обговорення проводиться засідання оргкомітету.

Такий оргкомітет провели і днями. На нього запросили й керівників громадських організацій інвалідів. Заради справедливості зазначимо: впродовж години тривалості обговорення питань, які стосуються проведення «На крилах надії», п.Марія жодного зауваження або пропозиції на загал не висловила. Мабуть, все ж таки, якщо проблема є, про неї варто говорити. Тим більше, коли присутні всі відповідальні структури та організації.

Микола Шкрібляк, який вже 5 років поспіль є членом журі з декоративно-ужиткового, образотворчого мистецтва, переконаний, що відбором учасників повинні займатися фахівці.

– Фестиваль все ж таки мистецький, і його, як і будь-яку іншу справу, не можна перетворювати на балаган. Для того, щоби визначати кращих у тій чи іншій номінації, потрібно на тому розумітися, – каже він. – Звичайно, хотілося б відзначити всіх, проте фестиваль відбувається на засадах конкурсу, тобто перемагають у ньому справді найкращі – ті, які пропонують глядачеві оригінальне, цікаве, підготоване на відповідному рівні.

До фестивалю залишається кілька тижнів. Підготовка триває. Серед запланованих заходів – виставка виробів декоративно-ужиткового мистецтва та народних ремесел «Барви життя», експозиція книжкової виставки «Сходинки творчості» та літературно-музична вітальня «У творчості дух мій і крила для злету». Завершиться фестиваль гала-концертом «Акорди надій», визначенням переможців у різних номінаціях для їх участі у Всеукраїнському фестивалі «Барви життя» та нагородженням учасників.

У щорічному благодійному фестивалі народної творчості «На крилах надії» беруть участь люди з обмеженими фізичними можливостями віком від 17 років, аматорські колективи та окремі виконавці. Вони мають змогу продемонструвати свої таланти у жанрах авторської пісні та вокалу, хореографії, декламування, театральної та літературної творчості, декоративно-прикладного образотворчого та кіно-, фото-, відеомистецтва.

Любов НЕЧИПОРУК, «Версії»

Запис Хто обрізає крила фестивалю «На крилах надії»? спершу з'явиться на Медіа-Версії.