Мені подобаються жінки. Мені подобаються жінки, які виходять з кола «три К» та змінюють суспільство. Продовжую знайомити вас з жінками які підкорили моє серце і стали моїми героїнями. Одразу попереджаю: мої героїні – наркозалежні
Наталія Карагашова

Тим, хто вважає, що тема наркозалежності їх не стосується, буде просто цікаво прочитати добре написаний текст. А ще позбавитися чергової «сліпої плями» в усвідомленні реальності. В житті є так, як написала Наталя. Саме тому я наводжу написане без купюр, правки та скорочень.
Знайомтесь, Наталя Карагашова, параюристка та координаторка параюристок Всеукраїнської організації жінок, які живуть з наркозалежністю «ВОНА»:
Коли я почала змінювати життя на краще? Я навіть не знаю, чи почала…

Я пам’ятаю момент, коли я усвідомила, що я «раба лампи»… Це був ранок. Моя дитина прокинулась радісною та щасливою, почала гратися та веселитись, а я в цей час тремтіла холодним та липким тремтінням хворої людини. Я відчувала, як болить кожна кістка з мого скелету, мене нудило та сльози текли з очей… Я ледве підвелася з ліжка, щоб нагодувати доньку. Далі я робила тільки те, що б дозволило мені почати відчувати себе здоровою та повною сил – шукала ліки…

Це тривало багато років. Іноді, коли вдавалось налагодити поставки маку, мені знов починало здаватись, що я можу контролювати процес. Але обов’язково траплялось так, що я розуміла: в мене є хазяїн, волю якого я виконую кожного дня, заради того, щоб просто відчувати себе живою… Чи майже живою… Довгі роки бігу по колу: знайти гроші > знайти ліки (саме так в нашому колі називали екстракт опію, який надавав змогу тілу та розуму декілька годин прожити без болю) > знайти вену або спосіб доставити ліки до організму без втрат > прожити декілька годин без болю > та знов спочатку. Ви правильно розумієте – їжа зовсім не входила в обов’язковий до виконання список…

Я дуже хотіла бути вільною. Дуже хотіла прокидатися не від болю, нудоти та ознобу. Я дуже хотіла витрачати гроші на себе та на свою дитину. Я дуже хотіла знов бачити в дзеркалі красиву жінку, якою була до… Я дуже хотіла мріяти та радіти життю. Тому я час  від часу приходила до батьків та казала: «Допоможіть мені… Я згодна на все, аби позбутися цього тягаря». Батьки підключали усі можливості задля того, щоб вилікувати мене. Які тільки процедури мені не робили… Але лікарі лікували тільки тіло, позбавляючи мене фізичної залежності. Психічна ж залишалася. І щоразу, не розуміючи як, моє відновлене тіло приводило мене туди, де я могла отримати «еліксир щастя». Щастя на дози… І кожного разу я розуміла, що  «лампа» нікуди не поділася. Що її хтось потирає задля виклику безвольної мене.

Ми з батьками зверталися в різні клініки. Нічого не давало результату. Моя воля була поневолена. І зрештою мене посадили у в’язницю за зберігання наркотиків. Я отримала три роки загального режиму. Декілька місяців я сприймала строк як пригоду. Та навіть не сумнівалася, що, як тільки отримаю свободу, одразу піду до друзів-торчків. Я так і казала: «Я кололась, колюсь та колотись буду». Пройшло трохи часу. Мене перевели до зони. Це дуже дивно, але саме в зоні я вперше була повністю щасливою. Чому саме? Як це можливо? Дуже просто. В зоні працюють цілком зрозумілі правила. Головне їх вивчити, а далі вибір за тобою, як жити. Ти чітко визнаєш зв’язок між діями та наслідками. І ти раптом розумієш, що можеш бути хазяйкою свого життя. Так минуло декілька місяців та наблизилось довгострокове побачення з рідними. Я знала, що прийде мама та приведе мою доньку.

Описати щастя від обіймів з донькою важко, але це було саме щастя. Перший день побачення ми раділи. Другий день був наповнений тривожного очікування кінця побачення. Третій день це були безперервні ридання… Мені навіть зараз важко згадувати свій стан, коли мене вели назад до загону. Саме тоді я зрозуміла, що у в’язницю більше ніколи не сяду. Гадаю, що саме в цей час щось змінилось в моєму мозку. Я не скажу, що я зреклася вживання, ні. Але щось змінилося. Пам’ятаю день, коли була комісія з УДО. І суддя казала: «Ти зараз повернешся до того ж самого середовища, де кожний другий з твоїх друзів вживає. Ти дуже швидко опинишся в нас знов. Тобі не можна на УДО…»

Мені дозволили УДО з умовою двох років нагляду. Дома мене чекала донька. Життя змінилося. Я влаштувалась на роботу та почала навчатись жити, як звичайна людина. Єдине, чим я й досі відрізнялась, це тим, що не мала змоги відмовитись від наркотиків. Хоча я вже не шукала їх, вони знаходили мене доволі часто. Саме в ці часи з екранів усіх телевізорів почали розповідати про СНІД – «чуму XX сторіччя». Я слухала, лякалась. Але це було якось далеко. В телевізорі… Та й я ж вживала набагато рідше, ніж раніше. Класичне заперечення та торг.

Пройшов рік. Я продовжувала бути красивою жінкою, матір’ю. Та інколи я не втримувалась та приймала запрошення від деяких друзів «увірватись в ураган»… Це було доволі зрідка, але було. З собою я домовилась, що не витрачаю на наркотики грошей і це було дуже вагомим аргументом на мою користь. Одного дня я повернулася додому та застала матір в сльозах. Вона повідомила мені, що батька забрала швидка з різким болем у голові. Наступного дня, коли я побачила батька в лікарні, я одразу все зрозуміла. І саме це стало для мене тригером. Одразу з лікарні я поїхала до бариги. Я пам’ятаю цей укол, нібито це було вчора:

– В тебе є одноразовий шприц?

– Ні, є тільки мій. Можна збігати в аптеку…

– Давай твій…

Через півроку я потрапила до лікарні з сепсисом і в мене діагностували ВІЛ. Я вважаю, що мені дуже пощастило з лікарем. Він витяг мене з того світу. Буквально. Це був Лікар з великої літери. Йому не важливо було те, що я активна споживачка ін’єкційних наркотиків. Йому було важливо мене вилікувати. Він робив для цього усе можливе. До речі, мені було так погано тоді, що я самостійно відмовилась від вживання.

Але траплялися й дива в лікарні. Наприклад, медсестра в космічному екіпіруванні, щоб не заразитись від мене, раптом віддала моїй дитині систему для крапельниці, яку за хвилину зняла з мене… Може вона не знала шляхів передачі? Хтозна?

Одного разу я помітила, що мої друзі перестали до мене приходити. Я питала в мами. Вона нічого не знала. Мені було цікаво та я додзвонилась до одного з друзів. І він сказав мені, що коли вони виходили від мене, до них підійшла лікарка з того ж відділення, де я лікувалась, і сказала, що я наркоманка і в мене ВІЛ. Так я вперше зіткнулася з розголошенням статусу. Не знаю, чи то параюристка прокинулась в мені, але я тоді пішла до завідувача відділенням та поскаржилась на дії лікарки. Після термінової планерки увесь медперсонал нібито надягнув «покерфейс». Кажу ж, пощастило мені з лікарем! Не тільки талановитий лікар, а ще й небайдужа людина!

Але після встановленого діагнозу мені потрібно було перевестись до відділення токсикології крові. Тоді саме це відділення займалось лікуванням людей з ВІЛ. Ми з мамою поїхали розмовляти з завідувачкою цього відділення. Я пам’ятаю чи не кожне слово, що говорила тоді завідувачка відділенням, першим питанням якої було, чи є гроші в сім’ї. Грошей особливо не було. А враховуючи місяць лікування дорогезними ліками, все було ще менш схоже на наявність коштів. І тоді пролунало питання: «Розкажи мені, з якого дива я повинна займатись лікуванням «отброса общества» та ще й безкоштовно?» Мама плакала, а мені було настільки зле, що було пофіг, як мене називають. Слова просто викарбовувались в пам’яті.

Дивно, але ВІЛ став для мене чимось типу копняка. Коли я вижила, тобто мене навіть виписали з лікарні через два с половиною місяці безперервного перебування на крапельницях та пункціях, мені так хотілося жити, що я робила для себе неймовірні речі. Як я вже казала, ще в лікарні я кинула вживати. Палити я кинула ще раніш. Я зайнялась оздоровленням себе. А через декілька років в Україні з’явилось «Зниження шкоди». Час та обставини створили професію саме для мене – соціальна працівниця, консультантка рівна – рівній. Чесно кажучи, саме на цій роботі я почувалася потрібною, знаючою професіоналкою, чиї знання та досвід важливі для інших людей та допомагають їм проживати схожі з моїми життєві ситуації.

Я вважаю, що саме ця робота допомогла мені остаточно закріпитися в тверезості. Було багато чого, робота з психотерапевтами, групи самодопомоги та навіть 28 днів у реабілітаційному центрі «12 кроків», де я чесно працювала нарівні з іншими, хоча приїхала я туди, вже перебуваючи в ремісії. Я так хотіла позбутися рабства, що дзвонила в усі дзвони. І щось таки спрацювало. Я твереза вже більше 13 років. Але я не обманююсь. Я знаю, хто я, та особливості, з якими я живу. Я працюю на благо спільноти жінок, які живуть з наркозалежністю, щоб вони могли почуватися безпечно в суспільстві, жити без проявів стигми та дискримінації, з якими наразі вони стикаються кожен день.
Висновки без ілюзій

Робота над цим матеріалом тривала від 21 липня – Дня пам’яті людей, загиблих від наркорепресій. У цей день світова спільнота згадує померлих, змінює долі живих та закликає до більш гуманної наркополитики. Кожні 54 секунди в світі помирає 1 наркозалежна людина. За рік – 585000 людей. При гуманній нарколітиці цьому можно було б запобігти.
За даними https://www.worldometers.info/uk/ , всесвітні витрати на нелегальні наркотичні засоби в цьому році на сьогодні складають $360 млрд і число змінюється з космічною швидкістю. Чи потрібно казати, що ці кошти не принесуть добра жодній людині в світі? Знову процитую Наталю: «Боротися з наркотиками – це приблизно, як боротися з буревієм чи зливою. Треба прийняти, що вони існують та вчитись жити з ними, впроваджуючи нові механізми підтримки та зменшення шкоди. Що більш захищеними будуть почуватися наркозалежні загалом і наркозалежні жінки зокрема, то більше шансів, що вони стануть дбати про своє здоров’я, будуть менш уразливими до ВІЛ та гепатитів. Тим більше людей ми повернемо життя у суспільстві.
Матеріал оприлюднено до Дня солідарності з людьми, які живуть з ВІЛ. У цей день світова спільнота вчергове голосно закликає до підтримки людей, які живуть з ВІЛ. За даними https://www.worldometers.info/uk/ у цьому році стало на 43 200 861 ВІЛ-інфікованих більше. Це число на день написання статті. Я закликаю вас перейти за посиланням і побачити актуальну кількість. А ще перевірити власний ВІЛ-статус і подумати про те, що кожна людина, незалежно від статусу та залежності, потребує поваги та підтримки. Бережіть себе і шануйтеся!

Ірина Гамбарян

Фото Ірини Гамбарян та з особистого архіву Наталії Карагашової

Запис Мої (наркозалежні) героїні. Харків’янка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З нею я познайомилася на ІІІ Національному форумі жінок, які живуть з наркозалежністю, де вона звітувала як регіональна представниця ВОНЖ «ВОНА» в Чернівецькій області До ладу ми там і не поспілкувалися. Встигли тільки домовитися щодо інтерв’ю. До речі, її звіт представив мені найбільш оптимістичний погляд на становище наркополітики в нашому регіоні.

Розкажи трошки про себе.

В.М.: Зараз я регіональна представниця Всеукраїнського об’єднання жінок, які живуть з наркозалежністю «ВОНА». Я працюю і сплачую податки, маю прекрасну сім’ю, яка мене підтримує, і я щаслива.

Та в моєму житті був ще й інший період. Зазвичай люди про таке мовчать… Була парією, «недостойною жінкою», гнаною та засуджуваною. Тому, що я вживала наркотики і була жінкою. І таким є життя тисяч жінок.

Чому вирішила займатися громадською діяльністю? Як це відбувалося?

В.М.: До того, як в нашій країні зявилася замісна підтримуюча терапія (ЗПТ), я перебувала в постійному стані страху стигми та репресій. Приєднавшись до програми, я дізналася, як можна жити по-іншому, доєдналася до спільноти однодумиць і однодумців. І, головне, зрозуміла природу своєї залежності, що допомогло мені подолати власну стигму.

Які, на твою думку, найбільші проблеми/бар’єри/перешкоди? Які ти бачиш можливі шляхи вирішення/подолання?
В.М.: Знаючи зсередини, з чим стикаються наркозалежні жінки, які асоціюються в суспільстві з абсолютним злом, я зрозуміла, що замовчування проблеми і небажання суспільства зрозуміти, що таке залежність, буде загострювати проблему вживання наркотичних речовин ще більше.

Що допомагає в роботі та просто по життю?

В.М.: Активізм та спільнота надали мені можливість вчитися, працювати та самореалізовуватись. Все це визначило мій шлях у захисті прав жінок, які живуть з наркозалежністю – навчити інших жити повним життям без постійного страху, напрацювати впевненість у власних силах та повірити, що зміни можливі.

Ми не пропагуємо наркотики. Та вони були у всі часи, є зараз і будуть в майбутньому.

Ми мінімізуємо шкоду, яку вони приносять людям. Від нас залежить це майбутнє. Воно залежить від того, який шлях вибере суспільство: репресивний, де доведено, що його ефективність дорівнює нулю та він вигідний для збагачення можновладців. Чи шлях прогресивних країн – з гуманною гнучкою наркополітикою, з доведеною ефективністю і, головне, економічно-вигідною, заснованою на дотриманні прав людини.

Наостанок прошу тебе сформулювати якесь послання, заклик до суспільства – щось таке, що обов’язково має прозвучати, те, що важливо донести до читачів та читачок.
В.М.: Зупиніть переслідування та репресії. Спробуйте зрозуміти нас, не засуджуючи. Дослухайтеся до наших аргументів та підходу прогресивних країн. Рішення лежить на поверхні. Ось тільки прогресивна наркополітика позбавить прибутку людей при владі. Та я впевнена, що наша спільнота, однодумці та однодумиці здатні змінити ситуацію. Для цього ми розвиваємося і вчимося, адвокатуємо зміни в законодавстві та в суспільній думці. Ми люди, такі ж різні, як і всі, ми не гірші за інших, просто зі своїми особливостями. І ми хочемо жити в світі, вільному від дискримінації.

Питання ставила Ірина Гамбарян
Фото: Ірина Гамбарян

Запис Мої (наркозалежні) героїні. Чернівчанка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

З історії питання нагадаю, що в 2017 році в місті була розроблена і затверджена Комплексна програма наркополітики м. Чернівців «Спільними зусиллями за здоров’я і безпеку» на 2018-2020 роки.
Щоб розібратися, як зараз ідуть справи в Чернівцях, мого досвіду та занурення у проблему виявилося недостатньо. Тож звернулася до людини, експертній думці якої довіряю. Мій співрозмовник – Володимир Антонюк, начальник відділу промоції здоров’я ДУ «Чернівецький обласний центр контролю та профілактики хвороб МОЗ України».

-Мої спроби розібратися з наркополітикою тривають. З’ясувала, що у жовтні 2020 р рішенням міськради затверджено Комплексну програму протидії розповсюдженню наркотиків  в місті Чернівцях на  2021-2023 роки «Місто соціальної рівності, можливостей та безпеки». Як бачимо, слово «наркополітика» з назви документа зникло. Яким чином це вплинуло на зміст Програми?
В.А: Програма розроблялася на науково-обґрунтованих засадах, із залученням українських та міжнародних експертів та експерток. Вона враховує всі необхідні складові – від первинної профілактики до ресоціалізації людей, що живуть з наркозалежність. Та, на жаль, через певні незрозумілі політичні причини, реалізацію програми не розпочато. Точніше, Благодійний фонд «Нова сім’я» чесно виконує всі взяті на себе зобов’язання власними ресурсами, а управління освіти і департамент соцзахисту навіть не подали заявку на фінансування цієї програми. Така сумна реальність
-А можна про ці проблеми детальніше, з подробицями?
В.А: По-перше, організаційні: відповідальним виконавцем було визначено відділ у справах сім’ї та молоді Чернівецької міської ради. Зараз цей підрозділ ліквідовано, а правонаступник у реалізації програми не усвідомлює потреби її реалізації.

По-друге, фінансові. Загальний обсяг фінансових ресурсів, необхідних для реалізації Програми, всього 2 048 500 грн. З них 1 448 500 грн – кошти бюджету Чернівецької міської територіальної громади і 600 000 грн планувалося залучити з «інших джерел, не заборонених законодавством», а саме з бюджету Благодійного фонду «Нова сім’я». На жаль  жодної гривні на фінансування Програми ще не виділено. Хоча перших рік її реалізації добігає кінці і минають дати звітування.
–Можливо, є ще якісь причини? Відсутність необхідних фахівців? Небажання окремих виконавців? Маю на увазі поліцію, освіту, медзаклади.
В.А: В першу чергу, не усвідомлення владниками і ключовими виконавцями масштабу проблеми. Звідси і відсутність фінансування, і безвідповідальність «відповідальних» виконавців програми. Чомусь досі сподіваються, що проблема вирішиться сама собою, в крайньому випадку ресурсами громадських організацій.  Замовчування проблеми досі вважається в Чернівцях ефективним методом протидії, хоча 11 % школярів у віці 14-15  заявили в анонімному опитуванні (близько 2 тисяч опитаних) про досвід вживання  психо-активних речовин (ПАР) і повідомили про можливість придбати наркотики на території навчального закладу. Та й звичайно відсутність фахівців дається взнаки.  Без політичної і фінансової підтримки місцевих влад такі проблеми не вирішуються ніде і ніколи.

-А що з наркополітикою на рівні області?

В.А.: Подібної обласної програми немає і ніколи не було. Депутати посилаються на те, що спочатку подивляться, як спрацює в місті, щоб скористатися досвідом і не повторювати помилок. Колись, потім, можливо.
–Який з двох шляхів підтримки людей, що живуть з наркозалежністю, є пріоритетним для Чернівців та області – реабілітаційні центри чи замісна підтримуюча терапія (ЗПТ)?

В.А.: Звісно, розвиток ЗПТ! Це державна цільова програма, яка повністю фінансують коштом державного бюджету і реалізують за підтримки міжнародних донорів – тому її реалізація не потребує коштів з місцевих бюджетів. Та і кількість клієнтів сайту ЗПТ, власне, незначна – лише 140 клієнтів. Та й «перевага» дуже голосно звучить – в Чернівецькій області є лише 1 (один) сайт ЗПТ в обласному центрі. Тому потреби людей з області аж ніяк не задовольняються. Для прикладу в Івано-Франківській області – 50 сайтів. Така ж ганебна ситуація з пунктами обміну використаних шприців (ПОШ) – лише один сайт в місті і 4 мобільні ПОШі. І всі вони працюють завдяки одному благодійному фонду «Нова сім’я».

–Як на рівні області забезпечується доступ до державної програми з профілактики ВІЛ/СНІДу та вірусних гепатитів для людей, які вживають психоактивні речовини?

В.А.: Річ у тім, що насправді є державна програма, але медичні установи, м’яко кажучи, не мають ресурсів її реалізовувати. Ще якось можна говорити про тестування і послуги ВІЛ+ споживачам у Центрі СНІДу, а про послуги іншим наразі доводиться лише мріяти.

Висновки без ілюзій

Я не прошу вірити мені на слово. Я закликаю кожного і кожну самостійно пройти цей шлях: знайти програмні документи, рішення міськрад різного скликання про їх затвердження, ознайомитися з висвітленням цього питання в медіях, розшукати звіти з виконання програмних заходів. До речі, щодо останнього – може, вам пощастить більше, тому що я жодного звіту не знайшла. Попереджаю: легко не буде! На новому офіційному міському сайті зараз можна побачити документ «Комплексна програма наркополітики м. Чернівців «Спільними зусиллями за здоров’я і безпеку» на 2018-2020 роки.» І може виникнути ілюзія, що з наркополітикою в Чернівцях все ок, робота триває. Та, якщо повернутись до реальності – просто подивитись на календар, ілюзія розвіється. І виникне дивне враження, що містяни, взявшись за руки і заплющивши очі, танцюють який дивний танок, де після кроку вперед, іде три кроки вбік, а потім ще два кроки назад – і плавно посуваються у прірву. Наостанок цитата з матеріалу “Версій”, оприлюдненого 20 жовтня 2019 року, яка, на жаль, не втратила актуальності: «Єдине, що насторожує: чи не уподібнюємося ми, городяни, разом з владою, тим самим наркозалежним, які довго і помилково вважають, що у них «все під контролем»? Дуже не хотілось би в один похмурий день усвідомити, що проблема вийшла з-під нашого контролю і місто вже не зможе саме з нею впоратися. Може, схаменутися зараз?»
Ірина Гамбарян
фото Ірина Гамбарян та Влади Мелентій
заглавне фото Олександра Козловського

Запис Наркополітика в Чернівцях: досвід сьогодення  спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Головним у рішенні доєднатися до колег стала заявлена організаторами мета. Наведу її тут повністю: продемонструвати представникам/цям ЗМІ існуючі практики профілактики і лікування ВІЛ, ТБ, вірусних гепатитів в Україні, аргументувати необхідність розширення замісної підтримувальної терапії (ЗПТ) для наркозалежних людей; актуалізувати необхідність зміни репресивної наркополітики України та переорієнтації на протидію організованій злочинності, а не криміналізації окремих наркоспоживачів; забезпечити доступ до державної програми з профілактики ВІЛ/СНІДу та вірусних гепатитів для людей, які вживають психоактивні речовини; підвищити через ЗМІ загальну обізнаність населення щодо профілактики і лікування наркозалежності.

Річ у тім, що слово «наркополітика» я чула в Чернівцях ще з 2017 року.

Чернівці – історія питання

Наш обласний центр – перше місто в Україні, де була розроблена місцева наркополітика. Тоді  при міській раді створили Координаційну раду з питань наркополітики, де об’єднали зусилля всіх, хто переймається цією проблемою,– лікарів, психологів, представників патрульної та ювенальної поліції, громадські організації цього спрямування, депутатів і чиновників на рівні керівників департаментів (освіти, соціального захисту, соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді), представників місцевих ЗМІ і навіть заступника міського голови.

Після попереднього обговорення проблеми, коордрада у повному складі працювала над виробленням єдиного документу – з планом заходів, урахуванням ризиків, визначенням критеріїв оцінки результату – як сприймати цю проблему і долати її. Результатом стала Комплексна програма наркополітики м. Чернівців «Спільними зусиллями за здоров’я і безпеку» на 2018-2020 роки, затверджена рішенням Чернівецької міської ради VII скликання 27.10.2017 р.

Здавалось би, перший крок до подолання проблеми – це її визнання. Прийняттям програми наркополітики Чернівці зробили цей крок. І перший рік впровадження наркополітики оцінювався всіма структурами-учасниками програми доволі оптимістично. Та зараз питання фінансування заходів програми і не завжди вдалі зміни в законодавстві додають ситуації… реалізму, – писали «Версії» у жовтні 2019-го.

2020 рік, на жаль, не став винятком – триває брак фінансування прийнятої програми і місто зосереджується на тих заходах, які не потребують коштів. Якщо підсумувати, то держслужбовці і держслужбовиці «здійснюють діяльність у межах своїх посадових обов’язків», громадські організації власними зусиллями залучають кошти «з інших незаборонених законодавством джерел», а активісти та активістки, в переважній більшості, діють «на волонтерських засадах».
Тож на все, що показували під час візиту в Дніпрі, я дивилася під певним, так би мовити, фінансовим, кутом.

Дніпро – сьогодення

За датами прес-візит збігся з річницею значущої події. Рік тому, за підтримки «Альянс громадського здоров’я» та БО «БТ «100% ЖИТТЯ ДНІПРО», місто Дніпро приєдналося до подолання ВІЛ/СНІДу в рамках активностей  Fast Track Cities («Швидка відповідь міст»), що передбачає світове партнерство міст-мільйонерів у спільному подоланні епідемії ВІЛ.

За словами Віталія Крупіцького, регіонального координатора «Fast Track Cities», виконавчого директора БО «БТ «100% ЖИТТЯ ДНІПРО», роками місто взагалі відсторонювалося від включення до діяльності в цьому напрямку – на території Дніпра діяли програми, що фінансувалися з регіонального та державного бюджетів. Після підписання Паризької декларації (програмний документ «Fast Track Cities») намітилися позитивні зрушення.

Геннадій Грищенко, заступник керівника Громадської ради при Дніпровській міській раді: «Буквально за тиждень до прес-візиту були внесені зміни до Комплексної програми про перенаправлення 40 млн грн на заходи в межах «Швидкої відповіді» – боротьбу з вірусом імунодефіциту людини. Ця програма допоможе врятувати тисячі життів, завдяки своєчасній профілактиці та лікуванню містян, в тому числі з числа вразливих груп населення.»

Олександр Колєснік, голова БО «БТ «100% ЖИТТЯ ДНІПРО» додав, що за ініціативи та підтримки цієї організації було прийнято рішення про звернення до Дніпровської міської ради про розробку комплексної міської програми соціальної реабілітації та догляду осіб вразливих категорій (нарко- та алкозалежних, колишніх в’язнів, носіїв ВІЛ та туберкульозу тощо) та людей похилого віку, які потребують сторонньої допомоги.

У рамках діючої в місті «Комплексної програми соціального захисту мешканців міста Дніпра на 2017-2021 роки», щороку проводиться конкурсний відбір проєктів інститутів громадянського суспільства для надання фінансової підтримки з бюджету Дніпровської територіальної громади. 2021 рік приніс перемогу двом проєктам БО «БТ «100% ЖИТТЯ ДНІПРО». З бюджету міста буде виділено 63 тис. грн на супровід 60 вагітних та породіль з числа людей, що живуть з ВІЛ. Також 93 тис. грн на супровід 200 ВІЛ-інфікованих осіб, що перебувають на пробації.

Висновки без ілюзій

Передбачаючи зауваження, що порівнювати «мільйонник» Дніпро з Чернівцями за бюджетними показниками, як мінімум, некоректно, скажу, що справа все ж таки не тільки і не стільки в грошах. Нагадаю, що до цього року на питання, пов’язані з ВІЛ/СНІД, іншими соціально значущими захворюваннями та дотичним до них наркоспоживанням, секс-роботою не виділялося ні копійки. Місцеві активісти і активістки, регіональні та міжнародні громадські організації, небайдужі представники влади спільними зусиллями зрушили справу з мертвої точки. Що ж заважає місту, що живе під девізом «Viribus Unitis», і в програмних документах якого вперше в Україні було використано слово «наркополітика»? Буду розбиратися в наступному матеріалі.
Ірина Гамбарян
фото авторки і Наталії Кравчук (с)Альянс громадського здоров’я

При підготовці статті використано матеріали Маріанни Антонюк, «Версії»

Запис Наркозалежність vs наркополітика: проблеми та шляхи їх вирішення в Україні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Залежними стають не миттєво. Ти думаєш, що ситуація ще під контролем, що все ще можна зупинити. Біда визріває повільно, росте довго і начебто непомітно. Саме тому – підступно. І настає момент, коли все йде шкереберть і ти самостійно уже не можеш на це вплинути.

Наталя прожила в шлюбі 18 років, три останні з яких стали для неї пеклом. Чоловік виявився наркозалежним. Справді – «виявився», бо як з’ясувалося, наркотиками «балувався по малолітці» ще до одруження. Спочатку курив зілля, потім перейшов на хімію. Після одруження не зупинявся. Аж нарешті «дійшов» до ін’єкційного вживання. Але дружина нічого не помічала. «Мабуть, не хотіла помічати», – уточнює сама Наталя.

«Балувався» – це, як пізніше зрозуміла Наталя, вживав, але контролював себе. Ну або думав, що контролює. Поки це були неін’єкційні наркотики.

Для рідної людини дуже важко зрозуміти, що відбувається, і прийняти цю ситуацію. Наталя не могла пояснити собі чоловікову безпідставну агресивність, яка траплялася все частіше і доходила до неадекватності. Психологічну нестійкість. Дивувалася з регулярного недотримання ним обіцянок.  З постійних проблем, які виникають у всіх без винятку сферах його життя. Вірила в «нещасливі збіги» і «чорні смуги». А йшлося про банальні спроби в будь-який спосіб заробити (отримати) гроші, і чим далі – тим менше він гребував у цьому питанні пристойністю.

Коли Наталя випадково побачила, як чоловік колеться – мала нервовий зрив. Вона не пам’ятає вже, що тоді казала, як реагувала – пам’ятає тільки, що чітко усвідомила: це кінець.

Боялася розголосу. Приховувала від сусідів. Не знала, що пояснювати дитині. І як поводитися з чоловіком. Уже згодом дізналася, що поки він сам не захоче змін – їх не буде.

Прозріння настало завдяки фахівцям і волонтерам з відомого в місті благодійного фонду. «В «Новій сім’ї», у групах і програмах, які ми там проходимо, я побачила реальність, – зізнається Наталя. – І багато що зрозуміла. Почала ходити в різні групи, спілкуватися з людьми, які мають подібний досвід, вивчала інформацію про цю проблему. Знаю, що цілком вийти із залежності можуть відсотків 30 тих, хто вживає наркотики. Знаю таких людей і бачу, як вони насправді змінюються, як змінюються їхні родини, стосунки, їхнє життя.

Знаю, наскільки їм це важко дається. І яка необхідна їм підтримка – і фахівців, і тих, хто здолав проблему. На власному досвіді переконалася, наскільки потрібна була психологічна підтримка моїй 11-річній дитині, яка також постраждала від залежності батька. Сама пройшла той етап, коли заново вчилася спілкуватися з людьми, довіряти їм, розкриватися перед ними, не тримати свій біль і страх у собі. Спільні походи в кіно чи театр, екскурсії, виїзди на природу, терапевтичні табори сприяли зближенню з іншими клієнтами фонду, розширювали коло спілкування, соціалізували, повертали до нормального життя…»

Вибір її чоловіка (вже колишнього) – інший. Йому виявилося зручно залишатися там, де він є. Наталя ж усвідомила, що на шальках терезів залежний чоловік, яких не хоче позбавлятися залежності – і дитина. Жінка обрала дитину, у стосунках і вихованні якої і так багато втратила за ті страшні три роки. Бо крім «потопаючого» доводиться рятувати ще й родину «потопаючого». Каже, що без «Нової сім’ї» просто не вижила б. Психологічно була цілком пригнічена, і вже не знала, хто вона є: чи ще людина? Не кажучи вже про те, чи ще жінка… Тут вона не остерігається, чи її зрозуміють такою, як вона є, чи приймуть такою. «Дуже хочу, щоби «Нова сім’я» завжди знаходила помічників і спонсорів, щоби ця організація завжди мала можливість успішно працювати», – каже Наталя.  Бо тільки той, хто пройшов через наркотичну залежність або співзалежність, здатні  оцінити важливість їхньої допомоги. Життєву важливість!

Два роки тому Чернівці першими серед міст України прийняли наркополітику – документ, який регламентує й скеровує наявні в її суб’єктів (партнерів) ресурси до подолання проблеми ризикованої поведінки серед молоді, зокрема вживання наркотиків та запобігання їхнім наслідкам, в т.ч. порушенням закону й безпеки громадського порядку.

Здавалось би, перший крок до подолання проблеми – це її визнання. Прийняттям програми наркополітики Чернівці зробили цей крок. І перший рік впровадження наркополітики оцінювався всіма структурами-учасниками програми доволі оптимістично. Та зараз питання фінансування заходів програми і не завжди вдалі зміни в законодавстві додають ситуації… реалізму.

Заступник Чернівецького міського голови Володимир СЕРЕДЮК, який головує в Координаційній раді з питань наркополітики при Чернівецькій міській раді, і минулоріч зауважував брак фінансування прийнятої в місті програми. Він констатував, що місто зосереджується на тих заходах, які не потребують коштів. Але будь-яка робота, яка виконується професійно, а не є якоюсь самодіяльністю, мусить мати вкладення.

«На жаль, на майбутній рік на втілення програми наркополітики знову не передбачені кошти, – констатує Володимир Середюк. – Програма прийнята, фінансування немає. Знаємо, що величезну роботу в напрямку профілактики ризикованої поведінки та надання допомоги людям з залежностями та їхнім родинам здійснює благодійний фонд «Нова сім’я». Шукаємо, в який спосіб надати від влади їм найбільше сприяння в діяльності – адже розуміємо, що  життя і здоров’я містя – найвища цінність для нас. Тож саме це має бути нашим пріоритетом і основним завданням – як перед містом, так і перед державою. Водночас поточна життєдіяльність вимагає інфраструктурних вкладень, видатки не зменшуються, а джерела надходжень до бюджету урізаються…»

Надії на зміни в законодавстві покладає і начальник департаменту праці і соціального захисту  Чернівецької міськради Людмила БЕРЕЗОВСЬКА.

Вона зауважує, що з 1 січня 2020 року вступає в дію закон «Про соціальні послуги»,  який визначає основні організаційні та правові засади надання соцпослуг, спрямованих на профілактику, подолання складних життєвих обставин та мінімізацію їх наслідків для осіб, які в них перебувають. «Нова сім’я» і інші громадські організації та благодійні фонди, які підпадають під дію цього закону, братимуть участь у конкурсі на надання соціальних послуг, які фінансуватимуться з бюджету. Таким чином містяни, які цього потребують, зможуть отримувати якісні послуги від фахівців».

Сама ж «Нова сім’я» також має чіткий план діяльності на наступний рік. Коментує віце-президент і юрист фонду Алла ШКРЕТА:

«В законі «Про соціальні послуги», вступу в дію якого ми всі очікуємо, вже є поняття «соціального замовлення». Це дуже важливо і добре, адже на вирішення пріоритетних проблем територіальна громада може оголошувати конкурс серед громадських організацій і вирішувати, кому зробити соцзамовлення. Але поки що немає досвіду на державному рівні в такій справі.

У Чернівцях, наприклад, є запит на розробку програми і на створення центру з надання психо-соціальної допомоги молодим людям, які мають проблеми з вживанням наркотиків. Ми готові це робити, маємо концепцію, знаємо і вміємо вирішувати цю проблему. Подали пропозиції до міської ради, очікуємо фінансування з бюджету на цю діяльність на базі фонду. Але цьому передуватиме підготовча робота. До того ж, у законі немає чіткого розуміння, хто безпосередньо має займатися профілактикою негативних соціальних явищ з людьми, які мають досвід вживання, з молоддю, яка експериментує з психоактивними речовинами, та реабілітації бо це дії на стикові соціальної, медичної і освітньої галузей. Як на мене, то Мінсоцполітики за розвитком соціальних послуг демонструє, що робота почалася: з розробки програм, стандартів надання послуг, їхні програми включені в перелік тих, які органи місцевого самоврядування мають право фінансувати з бюджету.

Головне тепер, аби громада нашого міста усвідомила, що проблема поширення вживання психотропних речовин – першочергова. Уже сьогодні фахівці стверджують цілком обгрунтовано, що це торкається вже кожної родини – поки що на рівні двоюрідних-троюрідних родичів. Але якщо будемо чекати, аби торкнулося найближчих родичів – тоді лікування залежних (і від наркозалежності, і від безлічі супутніх хвороб, серед яких ВІЛ, гепатити, туберкульоз тощо) обходитиметься тій же громаді значно дорожче. Варто скористатися досвідом західних країн, які займаються серйозною профілактикою не через свій безмежний альтруїзм, а якраз із раціональних міркувань: дешевше упередити, ніж потім усувати наслідки. Дешевше і раціональніше на початковій стадії не допустити виникнення психологічної залежності від наркотика, аніж потім долати і психологічну, і медичну залежність.

Тому сподіваємося насамперед на розуміння громади – бо на рівні структурних підрозділів міської ради це розуміння є. В тому числі завдяки співпраці в Координаційній раді з питань наркополітики при міськраді».

Усе зрозуміло в цій ситуації: і що проблема поширення згубного захоплення – наркозалежності – є, і що влада намагається її локалізувати, просто не має на це коштів, і частина активної громадськості, яка робить усе, що може – але її можливості щонайменше фінансово обмежені… Єдине, що насторожує: чи не уподібнюємося ми, городяни, разом з владою, тим самим наркозалежним, які довго і помилково вважають, що у них «все під контролем»? Дуже не хотілось би в один похмурий день усвідомити, що проблема вийшла з-під нашого контролю і місто вже не зможе саме з нею впоратися. Може, схаменутися зараз?

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Консультацію з питань  залежної поведінки можна отримати від «Нової сім’ї» за тел. 066 01 25

Запис Через наркополітику – до наркоНЕзалежності спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кожна робота, аби виконати її якісно, вимагає певних правил і стандартів. Коли ти тільки починаєш щось робити – пробуєш, помиляєшся, шукаєш тих, хто це вже робив, переймаєш чужий досвід і збагачуєш власний. Боротьба із наркозалежністю, профілактика і попередження вживання психоактивних речовин у різних середовищах також підлягають певним правилам, які забезпечують ефективність цих дій. Чернівці – перше місто в Україні, яке виробило та затвердило ці стандарти. Громада в особі Чернівецької міської ради затвердила програмний документ стосовно запобігання незаконному вживанню наркотиків та його наслідкам під загальною назвою «Наркополітика». І це не гасло, а така собі «дорожня карта зі створення умов для безпечного проживання та розвитку наших громадян». У документі, прийнятому міськрадою торік, був розроблений план заходів, ураховувалися ризики, визначалися критерії оцінки результату. Що із задуманого вдалося здійснити? Спілкуємося з директоркою єдиного в Україні безоплатного денного реабілітаційного центру для неповнолітніх і молоді (в м. Чернівці), авторкою програм з профілактики та ресоціалізації Альоною БЕЖАН.

– Звісно, багато чернівчан чули або читали у ЗМІ про такі цікаві події, як, наприклад, зафарбовування написів на стінах, за якими можна придбати психоактивні речовини (ПАР). Але це вже – окремі заходи. Та всі вони є частинками великих програм, серйозних документів. Тож відповідно до плану заходів наркополітики на 2018 рік виконане таке. Ми розробили нормативні документи: зокрема, склали та затвердили «Стандарти інформаційно-освітньої роботи із запобігання вживанню ПАР, виявлення неповнолітніх осіб з досвідом вживання ПАР, механізм їх переспрямування  до профільних послуг з соціально-психологічної допомоги, механізм моніторингу ефективності роботи з просвіти серед учнів від 6 до 18 років. Взяли участь у Національному дослідженні «Потреби та прогалини в лікуванні та реабілітації людей, які мають досвід вживання ПАР» за підтримки Мінсоцполітики – адже без виявлення, певної «інвентаризації» ситуації неможливо шукати рішення. Взяли участь у розроблені Національних стандартів реабілітації осіб з досвідом вживання ПАР, за підтримки Мінсоцполітики, і в  апробації стандартів реабілітації – за участі Мінсоцполітики.

– Ви часто згадуєте міністерство – тож Чернівці зі своєю Наркополітикою не самотні?

– Однозначно. Ми працюємо в рамках прийнятої 2013-го Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року. Співпрацюємо з міністерствами – соціальної політики, освіти. Реалізуємо заходи у партнерстві з управлінням патрульної поліції, медзакладами – обласним центром протидії ВІЛ/СНІДу, наркодиспансером, освітніми закладами. За підтримки Міжнародного Благодійного Фонду «СНІД Фонд Схід-Захід» (AIDS Foundation East–West – AFEW – Україна) практика  створення Координаційних рад та розробки й впровадження наркополітики на місцях поширюється в Кропивницькому та Харкові. Системно підтримується діалог із представниками владних структур і лідерами громадських організацій для лобіювання прав доступу молоді до заходів з профілактики та реабілітації на місцях. Наразі, за підтримки Благодійного Фонду Confinis  (Австрія), варто додати, що саме за підтримки цього друга ми вивчаємо досвід ефективної наркополітики європейських країн, вже у грудні 2018 року ми матимемо зустріч з головою Координаційної ради Відня  де плануємо обговорити механізми навчання організації соціальних послуг для молоді з метою попередження наслідків вживання ПАР та підтримки безпеки для громади. 

– Результатом прийнятих документів мають стати надані послуги?

– Звісно, і ми їх надаємо. Ми здійснили апробацію на території шкіл №27 та №8 програму попередження ризикованої поведінки серед учнів 14-17 років та їхніх батьків – «Програма 15», за підтримки Міносвіти. Реалізували проект «Безпека на дорогах» за партнерства Управління патрульної поліції щодо інформаційної роботи серед молоді, з профілактики вживання ПАР за кермом. Забезпечуємо роботу Центру соціально-психологічної допомоги «Діалог» для підлітків із досвідом вживання ПАР. Більше 200 підлітків охоплено за рік. З них 2 із виявленою ВІЛ-інфекцією направлені/поставлені на облік в Обласному центрі з ВІЛ/СНІД. Спільно з поліцією започаткували акцію «Зафарбуй», про яку я вже згадувала – місця настінної реклами інтернет-магазинів з продажу та поширення ПАР. Забезпечили в молодшій школі роботу програми з виховання культури поведінки, спрямованої на відмову від спроб вживання ПАР.

– Яку частину дітей ви охопили своїми заходами?

– Працюємо у 60% шкіл, інтерактивними заходами охоплено понад 8 тис. дітей.

– Це профілактика і робота, так би мовити, «на упередження». А чи є серед ваших клієнтів ті, хто вже спробував небезпечні речовини?

– Забезпечуємо роботу програми Зменшення Шкоди – за співпраці з наркологічним диспансером. Охоплено програмою понад 70 осіб. Програма зменшення шкоди – це певний вид спілкування з тими, хто вживає ін’єкційні наркотики. Їм безкоштовно надають чисті шприци, щоби запобігти зараженню ВІЛ та іншими інфекціями, які передаються через кров, і спілкуються, пропонують шляхи позбавлення залежності, медичну допомогу тощо. Досвід інших країн підтверджує ефективність цього методу. У нас працює  також Денний реабілітаційний центр для молоді. Послуги з психологічної підтримки у ньому надаємо 126 особам. Є співпраця з лідерами спільноти груп «АН» (анонімні наркозалежні) та «АЛ-АНОН» (співзалежні). Провели 3 освітніх заходи для навчання спеціалістів профтехнавчальних закладів виявлення фактів вживання підлітком ПАР та подальшого супроводу неповнолітнього. 

Про бачення результатів роботи Програми наркополітики в Чернівцях представниками ювенальної та патрульної поліції і чиновниками читайте в наступних числах газети.

 Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис Рік програми наркополітики в Чернівцях: результати очима соціальних працівників спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Активісти, які дбають за чистоту міста, днями вжахнулися від кількості знайдених використаних шприців у місці культури і відпочинку в Чернівцях. «Парк Шиллера – 2015 рік вересень!!! До нас звернулися мешканці району з колективною заявою допомогти прибрати парк. Кілька годин роботи і більше сотні використаних наркоманами шприців – результат нашої роботи! Про акцію повідомляли в ЗМІ за декілька днів, результат співпраці нашої влади нульовий!!! – коментує оприлюднені на своїй сторінці в соцмережі фото активіст Сергій Качмарський, не шкодуючи знаків оклику. – Пройшло майже два роки!!! Парк Шиллера – 2017 рік, березень!!!»

«В той же час, щорічно у рамках діяльності в нашому місті програми «Зменшення шкоди»  (з 2002-го), з наркообороту вилучається понад  130 тис. одиниць використаних шприців та голок, – інформує Тетяна Бережна, президент Чернівецького благодійного фону «Нова сім’я». – Це означає, що вони не потраплять на вулиці міста, місця відпочинку дітей з батьками, і люди більше убезпечені від проколу та можливого ураження інфекційними захворюваннями – вірусними гепатитами та ВІЛ. Та постає проблема: як безпечно знищувати вилучені шприци і голки…»

Тим часом, поки частина людей стереотипно лякається лише розкиданих шприців,  проблема є глибшою. Як стверджують фахівці,  ні правоохоронці, ні медики не можуть угнатися за польотом хімічних формул, які змінюються так швидко, що сьогоднішні заборони  в Україні переліку препаратів уже наступного дня не охоплюють розмаїття новостворених речовин. І за вчорашніми схемами збуту речовин, що змінюють свідомість, працюють хіба що якісь ретрогради – нині ж, в епоху інтернету, усе купується і продається без традиційних дилерів і посередників, у віртуальній мережі. Та й звичних ознак вживання наркотиків – слідів уколів – може зовсім не бути. Є безліч способів змінити свою свідомість, уникаючи сколотих вен: наркотики курять, нюхають, розсмоктують, випивають пігулки, які продаються в аптеці без рецепта…

Якщо правоохоронці бачать у споживачах наркотиків лише порушників закону (а кожен, хто вживає, щонайменше двічі порушує закон – коли купує «зілля» і коли його зберігає), суспільство – небезпеку, медики – непередбачуваних пацієнтів, то насправді йдеться про залежність – хворобу з усіма її ознаками: початком процесу, стадіями, кінцем, симптомокомплексом, біологічними змінами і визначеним способом лікування. Це обговорювали на триденному семінарі, зорганізованому міським благодійним фондом «Нова сім’я» для Координаційної ради з питань наркополітики при Чернівецькій міській раді.

«У країні відсутня система допомоги сім’ї»

Керівник Одеського центру реабілітації, психолог-реабілітолог Володимир Смолягович, говорячи про наркозалежність, дуже добре розуміється на темі. Уже 15 років він очолює приватний реабілітаційний центр, який працює за мінесотською програмою «12 Кроків», визнаною Всесвітньою Організацією Охорони здоров’я найбільш дієвою та ефективною у подоланні залежностей і рекомендована до застосування в Україні профільним Міністерством.

«Відповідально заявляю: чудесних зцілень не буває, – відверто каже учасникам семінару керівник реабцентру. – Навіть у церквах. Слід також зважати на те, що наркосцена сьогодні змінилася. Новизна виготовлених формул і безліч їх варіацій без зміни наркотичного ефекту робить спайси і солі невловимим для сучасної законодавчої системи. Самі діючі речовини просто не занесені в список заборонених препаратів.

Найбільша проблема – підліткова наркозалежність. Мозок підлітка нездатен опрацьовувати інформацію так, як мозок дорослої людини. Підлітки не міркують на перспективу, на далеке майбутнє. Який найпростіший спосіб «подорослішати»? Залаятися матом, викурити цигарку, спробувати наркотик. Звичка – виробляється за 21 день, за 90 закріплюється. І не варто казати про «відсутність сили волі» в людини, яка не може позбутися своєї залежності. Точнішим буде формулювання «зміщення сили волі» – адже задля отримання дози залежний піде на все, і волі йому не забракне. Так, людина може мати генетичну схильність до хімічних залежностей – але ніколи про це не дізнатися, не пробуючи наркотик. Або не мати схильності, але стати залежною. Людина не винна, що вона хворіє – але вона може відповідати за своє одужання. А проблеми з уживанням починаються з сім’ї – брак уваги, недомовки, конфлікти. А в країні немає системи допомоги сім’ї – тож потрібні саме центри сімейної терапії за принципом відновлення родини».

«Ми програли глобальну війну з наркотиками», – глобальна комісія з питань наркополітики (2011)

Тези про те, що наркоманія – це проблема і що цю проблему треба вирішувати – беззаперечні. А от єдності в уявленнях про те, ЯК її вирішувати, немає. Є хіба що вже усвідомлення, що вона не поодинока, не персональна, навіть не родинна. Тож ні відокремитися від неї, ні здолати її  самостійно не вдасться. Саме тому питання наркополітики – це питання насамперед державне, а далі – щонайменше регіональне.

«Чернівці започатковують традицію серед міст України у створені умов для безпечного проживання та розвитку наших громадян. Наркополітики – програмні документи щодо попередження незаконного вживання наркотиків та їх наслідків – це буденна норма для міст європейських країн. Право на життя в місті, де влада опікується безпекою свого жителя – це право на захист», – підкреслює Алла Шкрета, координатор Партнерської мережі установ та організацій з профілактики наркоманії та інших залежностей серед молоді та дітей в місті Чернівці, член Координаційної ради, віце-президент, юрист Чернівецького благодійного фонду «Нова сім’я».

Покликання такого програмного документа – закласти в громаді розуміння, що наркоманія не залежить від причин початку вживання наркотиків (проста цікавість, бажання «бути, як всі» – чи навпаки, «не бути, як всі», спосіб зняти сором’язливість і ніяковіння, зняття болю – душевного чи психо-соматичного тощо). Аби від неї вберегтися (дуже переконливо розказати про небезпеку тим, хто не пробував, дуже переконливо зупинити тих, хто вже спробував 1-2 рази і ще здатен зупинитися, і лікувати тих, хто втягнувся, лікувати, тих, хто не може зупинитися самі) – потрібна ціла державна політика, а далі – серйозна робота на місцях. В Україні ще 2013-го прийнята Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року. Чернівці – перше місто в Україні, де взялися розробляти місцеву наркополітику. Для цього при міській раді зусилля всіх, хто переймається цією проблемою, об’єднані в Координаційну раду з питань наркополітики, до якої увійшли фахівці – лікарі,  психологи, представники патрульної та ювенальної поліції, громадські організації цього спрямування, депутати і чиновники на рівні керівників департаментів (освіти, соціального захисту, соціальних служб для сім’ї, дітей і молоді), представники місцевих ЗМІ і навіть заступник міського голови. Після попереднього обговорення проблеми, коордрада у повному складі упродовж трьох днів працювала над виробленням єдиного документу – з планом заходів, урахуванням ризиків, визначенням критеріїв оцінки результату – як сприймати цю проблему і долати її.

«Маємо завдання створити умови до 2020 року в доступі кожного мешканця міста до достовірної інформації про методи попередження немедичного вживання наркотичних речовин та методи   повернення до соціального життя тих хто вже має такий досвід або є наркозалежним. Наразі ціннім є життя кожної дитини, кожної людини нашого міста. Важливо, в часи реформ та перебудови устрою країни, підтримувати один одного.  Чернівці історично славляться своєю толерантністю та миролюбністю.  Це ознака проєвропейського шляху та розвитку. То ж, інших шляхів не має, тільки як, спільними зусиллями до безпеки та захисту здоров’я кожного мешканця нашого міста» – стверджує Альона Бежан, автор петиції зі створення, а тепер вже, член Координаційної ради з питань наркополітики при Чернівецькій міській раді, психолог, директор єдиного безоплатного денного реабілітаційного центру для неповнолітніх та молоді в Україні, автор програм з профілактики та ре соціалізації.

І в результаті обговорень з’ясувалися проблеми, які якщо і не є причиною критичної ситуації з наркозалежністю в місті, та служать гальмом у русі до позитивних змін. Наприклад, у Чернівцях немає посади головного дитячого нарколога міста, та й загалом дитячих наркологів. Є обласний наркодиспансер, але звернення туди по-перше, загрожує навішуванням відповідного ярлика «наркомана», а по-друге, все одно дітей і підлітків з важкими інтоксикаціями нікуди везти. Дитяча лікарня не займається таким профілем, у психлікарні відсутній дитячий реабілітолог… Замкнуте коло.  Як наслідок – ніхто не уявляє реальних обсягів проблеми, ніхто не веде обліку, відсутня статистика. З викликами, які кидає життя школі, не знайомі ні вчителі, ні шкільні медики, ні шкільні психологи. Проблема не окреслюється навіть якимось окремим спецкурсом у Буковинському медуніверситеті.

І поки у країні немає досліджень, наскільки економніше впровадити наркополітику, ніж тратити потім з бюджету на їх утримання – маємо досвід інших країн.

США вчаться у Португалії долати проблему наркоманії

Одним із найпозитивніших є досвід Португалії. Там також не зразу визнали глибину цієї проблеми, і почали з нею боротися традиційними (репресивними) методами. Врешті решт 2001-го перейшли від репресій до декриміналізації, прийняли державну наркополітику – і показники кардинально змінилися.

Декриміналізація – це зовсім не те, що ви стереотипно подумали. Наркотики в Португалії як і раніше, під забороною. Але в цій країні змінили закон так, що споживачі спрямовуються не в суд чи до в’язниці, а на консультування чи лікування. Розгляд наркотиків як проблеми суспільного здоров’я, а не кримінальної проблеми, був направлений на попередження переходу споживачів у підпілля. Інші європейські країни також розглядають наркотики саме під таким кутом, але Португалія єдина, яка втілила цей підхід у закон. Тепер США, які ведуть 40-літню війну з наркотиками, що обходиться в $1 трлн, шукають відповідей у крихітній Португалії.

Чи знайдуть свою відповідь учасники Координаційної ради з наркополітики в Чернівцях і чи підтримають їх депутати – побачимо вже цього року. Напрацьований ними документ – Наркополітика міста – уже в червні має бути оприлюднений для ознайомлення широкого загалу і обговорення, а згодом запропонований для голосування. Головне тепер згадати народну мудрість, яка рекомендує не зарікатися від певних речей.  Тепер до них можна додати ще й наркозалежність.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії»

Запис НАРКОСЦЕНА: яку роль на ній зіграють Чернівці? спершу з'явиться на Медіа-Версії.