– Я не заспокоюся, доки вбивці не будуть покарані, як би міліціонери не намагалися замести сліди – запевнив на прес-конференції журналістів Микола Терлибовка. – І доведу, що люди не повинні ділитися на чорних і білих. Так само як і Закон має бути для всіх один.

Кримінальну справу тричі відкривали та закривали

Аварія сталася майже 3 роки тому, 28 травня 2010 року, в день останнього шкільного дзвоника. Богдан Терлибовка став семикласником. Їхав до бабусі та віз їй покупки  на колесі, як кажуть місцеві. Тоді ж п’яні 16-річні молодики, взявши без дозволу «мерс» у одного з батьків, поїхали до села Мигового на Вижниччині шукати вільну хату, щоби зняти її на кілька днів та відсвяткувати закінчення школи. Мигівчани були свідками, як шалено ганяла селом автівка, зупиняючись то біля однієї, то біля іншої садиби. Добром таке не могло закінчитися: о 19.30 мерс збив велосипедиста. Коли приїхали даішники, було добре видно сліди від шин велосипеда, який їхав обабіч дороги, та легковика, бо сталося це саме після дощу. Натомість під час слідчого  експерименту, велосипедиста вже змусили їхати посеред вулиці. Зрештою, у цій справі дуже багато, м’яко кажучи, недоречностей, бо слідчі, – кримінальну справу ж відкривали та закривали тричі – тільки заплутували її. Причина ж у тому, як з’ясувалося, що близькими родичами тоді ще малолітнього мажорика, чиєму батькові належав «мерседес», був колишній начальник одного з райвідділів міліції області, який до цього обіймав ще вищий міліцейський пост.

Зрештою, судіть самі. Ось запис розповіді батьків хлопчика, якого вже немає серед нас. (На підтвердження своїх слів вони відксерили документи для журналістів і передали до редакцій).

Мажори без водійських прав забрали життя 12-річного сина у батька-інваліда та матері-пенсіонерки. Та винних немає. 

Коли Миколі Васильовичу повідомили про аварію і він приїхав на місце ДТП, сина вже не було. Та односельці дали Миколі фотапарат, щоби він зафіксував ситуацію на місці події. І як у воду дивилися. Бо потім ці фото плутали ментам усі карти, але вихід вони знайшли: в кримінальній справі просто з’явилися інші знімки.

Люди порадили також Терлибовці-старшому забрати з «мерседеса» документи.

– Дєд, отдай техпаспорт і ключі! Ти нє знаєш с кєм связался, кто моі родітєлі! – вистрибував перед кремезним Миколою Терлибовкою малолітній порушник. Це обурило присутніх й односельці почали сходитися довкола знахабнілих молодиків, від яких добряче тхнуло спиртним. (До слова, аналіз алкоголю в корові узяли вже у мертвого 12-річного потерпілого, а тим, хто винен у ДТП, цього аналізу не робили!!!) У повітрі запахло самосудом. І Микола Васильович прикрив юнаків від людей собою: «Нехай з ними суд розбирається…». Потім він багато разів жалкував про свій вчинок. Але тоді в ньому ще жила віра…

– Якби ж я знав тоді, коли рятував отих нахаб від самосуду, що міліціонери тримали мого сина в машині… без медичної допомоги… А ще я тоді не звернув уваги на те, що купка людей у погонах, які приїхали на ДТП з Вижниці та Чернівців, тривалий час радилася в стороні. Тепер розумію, що тоді й вирішувалася доля мого сина… Їм було вже відомо, що Богдана збив племінник колишнього міліцейського начальника (нині одного із голів райдержадміністрації).

Збита машиною дитина зникла на кілька годин. І реанімобіль, який мав приїхати з Чернівців за нею, не знадобився.

У кримінальній справі було дві довідки про час смерті Богдана. Перша, яка потім зникла, засвідчувала, що він помер між 22.00 і 23.00 годинами, а друга – між 19.30 і 22.00 (?!.) Уже самий проміжок спричиняє подив. Та й батько Богдана розповідав: коли йому о пів на першу ночі сказали, що син у Вижницькому морзі і він туди поїхав, тіло хлопчика ще було теплим.

– Ось я і хочу дізнатися, де перебував мій син між 19.30, коли сталася аварія, та 24.30, коли він опинився у морзі.

Саме протягом цього часу батьки й родичі ніде не могли знайти дитину. Після ДТП Богдана не було ні в Берегометській, ні у Вижницькій лікарнях. Головний лікар з Берегомету показав батькові запис у журналі швидкої допомоги про те, що о 19.45 міліціонери забрали збитого машиною хлопчика. Микола Васильович терміново зателефонував до обласної лікарні, де йому пришивали відрубану руку, і домовився про реанімобіль для сина, яким його мали перевезти до Чернівців на операцію. Та сина живим так і не знайшов. Богдана йому передали вже мертвим.

– Але ж син помер тільки через 3 години після ДТП! Якби йому одразу надали медичну допомогу, він залишився б живим. Бо розтин судмедексперта показав, що всі внутрішні органи у сина були цілі, крім селезінки. Він просто стік кров’ю. Тому й стверджую, що вся кримінальна справа шита білими нитками і повністю сфальсифікована, – переконаний батько. – І ніхто мене не зупинить – правди доб’юся!

Дуже хотілося б, аби так і сталося. Та занадто багато недолугостей і дикунства в цій справі. Приміром, заднім числом у кримінальній справі з’являється довіреність на винуватця трагедії щодо права водити машину. Пізніше стосовно нотаріуса, яка вчинила такі протиправні дії, відкрили кримінальну справу. Але як справу відкрили, так і закрили. Та про що говорити, коли матір загиблого хлопчика, Василину Семенівну Паламарюк, суд узагалі не визнав потерпілою, тож і слова їй не надав!!!                                     

Богданів сад…

…Кожного Першого вересня однокласники Богдана Терлибовки ходять до нього на могилу. А ще за два роки, коли вони прощатимуться зі школою назавжди, в унісон з останнім шкільним дзвоником шумітиме Богданів сад. Ще за життя він випросив у батька 80 саджанців і разом з однокласниками посадив їх довкола школи. Таку ось пам’ять по собі залишив своїм однокласникам і школі розчавлений мажорами хлопець, якого односельці вважали «богом автівок». Бо розбирався Богдан у машинах так, що не кожен дорослий міг про таке мріяти.

Кажуть, що людина відбулася, якщо вона збудувала дім, виховала сина та посадила дерево. 12-річний Богдан устиг лише посадити сад…

Був момент, коли батько думав сам покарати кривдників. Можливості для цього у колишнього десантника, повірте, є.  А там – як Бог дасть. Адже життя без Богдана втратило свій сенс і позбулося радості… Та щось зупинило Миколу Васильовича. Не варто, мабуть, людині приміряти на себе Божі шати. Але до Європейського суду чоловік дійде.

Останній дзвоник 28 травня 2010 року став по-справжньому останнім для багатьох учасників тієї трагічної історії. А не тільки для 12-річного Богдана, який був у свої юні роки чи не найталановитішим механіком на селі. І не тільки для  його батьків, які вже ніколи не зможуть жити так, як до втрати їхньої Богом даної дитини.

Події трирічної давності залишили свій чорний слід у долі всіх, причетних до цієї історії. Бо інакше в цьому світі  просто не буває. Таким є Закон, не людьми писаний. Кожен крок, кожен вибір залишає слід. І хоча слідак, що першим вів цю кримінальну справу, вже пішов на пенсію, другого нібито відсторонили від справи, а третій… не будемо про нього згадувати, бо всі вони включили «динамо», спрямоване на закриття кримінальної справи, – та ніхто не втече від наслідків власних дій. А це і є Долею. Усі відповідатимуть – як не перед людьми, то перед Богом, бо переступали через свою совість, голос Бога всередині нас. Мине час і постане голос совісті у «головного героя» оповіді, того, який кивав на сановитих батьків і якому одразу ж допомогли виїхати за кордон…

Але були й інші посадовці. Втім, лише в одному прокурорському кабінеті Микола Васильович Терлибовка почув:

– Я знаю, чого ви прагнете, але мені цього не дозволять зробити…

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Дитину збили на дорозі – винних немає спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Коли ми приїхали, людей майже не було, – продовжує п. Олег, – боялися дощу. Нас зустріла старший адміністратор Оксана Майко, усе розказала й показала, потурбувалася, аби ми зігрілися і наїлися. Потім ми пішли гуляти селом. Найбільше враження справили тутешні люди: дуже привітні й гостинні. У нас на Півдні можеш ходити годинами і ніхто з тобою не привітається, а тут зовсім незнайомі люди бажають тобі щастя-здоров’я. Вони навіть мислять якось по-особливому доброзичливо. З ними час минає швидко й непомітно.

Вранці дощ закінчився і «Мигово» оповив туман. Пам’ятаєте фільм «Гори димлять»? Так от, склалося враження, ніби гори насправді «димлять». У цей момент тебе охоплює відчуття повного єднання з природою, яке хочеться переживати ще і ще раз. Тому раджу всім: читайте «Версії», грайте і вигравайте! А комплексу «Мигово» щиро дякую і бажаю процвітання!

Лєра Ясницька, «Версії»

Запис Гори «димлять», як у кіно! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Інколи важкий ранок вимагає не тільки кількох  ковтків пива або цитрамону, але й спонукає на певне розумове навантаження (сміється). Коли я взяла до рук «Версії», то звернула увагу на нову акцію. Тож однією рукою підпираючи голову, яка здавалась надто важкою, іншою вписувала слова до квадратиків. Розгадала ключове слово і зателефонувала до редакції. Так і виграла абонемент.

– У вас були деякі проблеми з від’їздом…

– Мені довелося набратися неймовірного нахабства, щоби відпроситись з роботи, куди лише влаштувалася. Але таку поїздку пропустити не змогла, бо дуже люблю зелений туризм і спорт.

– Як провели час у «Мигово»?

– Я поїхала з найкращою подругою. Навіть не здогадувалася, що буде так весело. Там неймовірно гарна природа і найввічливіші у світі люди! Коли «місцевим» кажеш, що в тебе день народження, вони роблять божевільні подарунки: катають на танку, на фірі з конями, наливають добрячий шкалик «хріновухи», а водій маршрутки зупинився, маючи добряче «напаковану» людьми машину, щоби пригостити нас шампанським. Під кінець поїздки пасажири гучно аплодували і трималися за черева від сміху через кумедні історії моєї подруги, що вона розповідала хлопцеві, якому навантажила на коліна наші «лахи» і назбирані в лісі гриби.

– Будете розгадувати сканворди далі?

– Хотілося б продовжити цей досвід, але на роботі вже точно не зрозуміють. Дякую «Версіям», це було чудово.

Емма АНТОНЮК, «Версії»

Запис Нам аплодували в маршрутці і катали на танку! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У природи свої плани. Тож після короткого передиху знову все притрусило сніжком. До снігу натурального постійно додається штучний: його розкидають снігові гармати. Гірськолижні траси залишаються в чудовому стані і сезон катання на лижах та сноубордах триватиме до кінця березня.

8 березня жінок приємно порадували безкоштовним користуванням витягом до 13.00. До свята приготували й культурну програму: 7-го березня в ресторані «Гетьман» відвідувачів розважали команда вищої ліги КВН «Торнадо-Люкс» і чоловічий стриптиз.

Гірськотуристичний комплес «Мигово» – це комфортабельні номери, унікальний ресторан «Гетьман», 2 сауни, кафе швидкого харчування, кафе-бар, великий льодовий майданчик під відкритим небом, прокат лиж, санок та сноубордів, стоянка під охороною, корпоративні свята, комплексні сніданки…і навіть 2 лисички.

Допитливі можуть замовити різноманітні екскурсії. А магазин з гарними гуцульськими сувенірами швидше нагадує музей. І працюють у «Мигово» тільки щирі й привітні люди.

Комплекс не застигає на досягнутому. Цього сезону тут здали в експлуатацію 2 нових дерев’яних котеджі на 12 номерів кожний. У день святого Миколая відкрилася «Колиба». Працює нове кафе з чеською та українською кухнею, а на свіжому повітрі ваблять запахом шашлики. Ласунів запрошує кондитерське кафе.

Нова розвага – катання на сноутюбах (надувних «плюшках») поки що не обладнана спеціальним підйомником. Але відвідувачів це не відлякує: любиш кататися – люби й санчата возити! Тож на схилі цілоденно не змовкає сміх та гомін!

Закінчення «високого сезону», оголошене в «Мигово» 9 березня, означає, що ціни на послуги й проживання значно, до 20%, знижені. Наприклад проживання в номері «напівлюкс» (двоспальне ліжко, холодильник, кабельне ТБ, телефон, повний санвузол) – від 450 до 350 грн на добу, а в номері«стандарт» (2 окремих ліжка, холодильник, кабельне ТБ, телефон, повний санвузол) – від 350 до 250 грн за добу. Сауна на 10 осіб і оренда конференц-зали вартують нині від 220 грн/год.

Сноуборд ви візьмете на прокат за 100 грн/день, лижі – за 40-70 грн/день, санки – за 20 грн/год. Відвідини льодового майданчика обійдуться у 50 грн/год, а прокат ковзанів входить у вартість катання.

Підйомник – бугельний, максимальна висота 1300 м. Ціни на витяги коливаються від 4,50 до 11, 25 грн за 1 підйом, залежно від години дня і дня тижня. Дітям від 7 до 12 років надається знижка 50%. А абонемент на нічне катання ( від 18.15 до 21.15) коштує 60 грн. Для початківців працює команда досвідчених інструкторів.

За додатковою інформацією та фото навідайтеся на офіційний сайт ГТК «Мигово» www.migovo.com.ua. Веб-камера покаже вам курорт онлайн.

Нагадуємо, що влітку на ГТК «Мигово» працюють дитячі скаутські табори. Тому, як кажуть, готуй лижі влітку, а літній відпочинок починай планувати від березня!

Ірина КОЛЮДА, «Версії»

Запис «Мигово»: сезон завершився – сезон триває! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Перше змагання Українського гірськолижного клубу відбулося три роки тому саме в «Мигово». Цьогоріч у традиційних уже стартах взяло участь 90 учасників, третина з них – буковинці.

Голова клубу Володимир БЄЛОВ стверджує, що кількість людей, які відпочивають, катаючись на лижах, збільшується. Щоправда, на його думку, Україна здає свої позиції в спорті. Адже наші гірськолижні курорти чудово підходять для розваг та відпочинку, а ось для змагань європейського рівня ще не годяться.

– Наш девіз: «Усі на лижі», – каже засновник гірськолижного клубу Антон ФАЛКІВСЬКИЙ, який уперше став на лижі майже 40 років тому, коли йому ледь «стукнуло» 7 років. Пан Фалківський щиро сподівається, що незабаром українські гірсько-лижні курорти будуть не лише відповідати європейським, але й перевершать їх, за умовами для змагань.Щоправда, коли держава сприятиме їхньому розвитку й допомагати інвесторам.

Фахівці кажуть, що у країнах Європи будівництво гірсько-лижних комплексів відбувається за сприятливіших умов. Інвестор пише бізнес-план на сто мільйонів доларів, держава виділяє тридцять мільйонів, іще тридцять дає громада (це податки, благодійні внески тощо). Відтак, інвестор вносить своїх сорок мільйонів – і всі залишаються задоволені. Держава отримує податки, люди – робочі місця, інвесори – прибутки. У нас поки що така схема не працює.

Натомість актор Віталій БОРИСЮК комплексом задоволений. Нещодавно він повернувся з Куршавелю. Актор зізнається, що «Мигово» мало відрізняється від європейських курортів.

– Звичайно, хотілося б, щоби був іще один схил і кращі підйомники. Та й дорога на Мигове дуже вузька. А ще не вистачає гарної кухні, – скаржився Борисюк.

– Та плюсів більше, ніж мінусів. Я б з радістю відпочив у «Мигово» з дружиною і дітьми. Схил тут безпечний, атмосфера дуже хороша. А людей як раз стільки, скільки треба – ніхто не заважає.

Емма АНТОНЮК, «Версії»

Запис Віталій БОРИСЮК: «Мигово» мало чим різниться від європейських курортів» спершу з'явиться на Медіа-Версії.