Від 2 по 6 грудня в Чернівцях відбудеться VIII Міжнародний конкурс юних виконавців на духових та ударних інструментах «Сурми Буковини». Цей конкурс розпочав свою творчу біографію 2000 року як регіональний, згодом став Всеукраїнським, а 2004-го отримав статус Міжнародного. За ці роки свою майстерність на конкурсі продемонстрували чимало юних музикантів, більшість з них стали вже відомими виконавцями, підтвердивши високий рівень підготовки, а «Сурми Буковини» здобули авторитет об’єктивного та справедливого творчого змагання.

Засновники конкурсу – управління культури Чернівецької ОДА та учбово-методичний центр культури Буковини проводять його у партнерстві з Чернівецькою обласною філармонією, залучаючи Чернівецький коледж мистецтв ім. С. Воробкевича та музичні школи Чернівців.

У цьогорічному конкурсі демонструватимуть свої творчі здобутки 116 учасників з Білорусі, Угорщини, Молдови, численні учасники з 9 областей України. Буковину в трьох вікових категоріях представлятимуть 28 талановитих виконавців.

Оцінюватиме учасників поважне журі, до складу якого увійшли відомі музиканти, педагоги та виконавці: Роман Вовк, заслужений діяч мистецтв України, професор; Роман Наконечний, заслужений артист України, професор; Володимир Скороходов, заслужений діяч мистецтв Республіки Білорусь; Гаррій Абаджян, заслужений діяч мистецтв України, професор; Лев Закопець, заслужений діяч мистецтв України, професор тощо.

Урочисте відкриття конкурсу відбудеться 2 грудня о 15.00  в залі Чернівецької обласної філармонії

Запис «Сурми Буковини» – 2019 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На щастя, є чесні росіяни зі здоровим глуздом, які намагаються вберегти своїх співвітчизників від суцільної мозкової стерильності, сміливці, які наважуються мати думку, що розбігається із офіційною. І не тільки мати, а й висловлювати її вголос.

Андрій МАКАРЕВИЧ, рок-музикант:

«Такої розперезаної пропаганди й такої кількості брехні не пам’ятаю від кращих брежнєвських часів» 

– Такої розперезаної пропаганди й такої кількості брехні не пам’ятаю від кращих брежнєвських часів. Хлопці, ви чого домагаєтеся? Створення суспільної думки для введення військ на територію суверенної держави? Відтяти Крим? ЦК КПСС, вводячи війська до Чехословаччини, з народом не радився. І що? Обісрався на весь світ!?

Бомбанули доволі багато ідіотів та просто неуків із нестабільною психікою. Уже рвуться зі зброєю в руках рятувати російськомовне населення: мовляв, воно до цього закликає, а вони нібито й повірили. Хлопці в телевізорі, ви чого домагаєтеся? На тривалий час розсварити два народи, що живуть поруч? У вас виходить. А чим це закінчується, знаєте? Війни з Україною захотіли? Так, як з Абхазією, не вийде: хлопці на Майдані вже загартувалися і знають, за що б’ються, – за свою країну, за свою незалежність. А ми за що? За Януковича? Навіщо ви сховали його в Росії? Чесна людина не стане ховати в себе злочинця й злодія. А крадій буде. Навіщо ви себе ганьбите перед людством? Я знаю, що вам наплювати, та все ж таки?

Нам з українцями жити. Як і раніше, в сусідстві. І бажано, в дружбі. А як їм жити, вони вирішать самі. Чи постріляти захотілося? Кажуть – патріотизм зміцнює. Ненадовго.

Юрій ШЕВЧУК, музикант: – Треба зробити усе можливе, щоби не допустити братовбивчої  бойні. Війна – це наслідок недолугої політики. Уся ця істерія з приводу нашого вторгнення в Україну, розв’язана на центральних каналах, говорить саме про це. Політика у нас слабка в країні, це навіть не політика, а зграя феодалів, знаєте, гонів, готів, якесь раннє Середньовіччя.

Артемій ТРОЇЦЬКИЙ, музичний критик: – Україна вистраждала свою свободу; там буде неспокійно й важко, але все закінчиться добре. Росія заслужила свою важку долю. У країні, де гангрена замість влади, будуть вічні сутінки.

Михайло Жванецький, письменник-сатирик звернувся до українців так: «Перше: бійки не боятися – тоді її не буде. Землю брати – тоді вона буде. Свободу тримати зубами. Вождів, що живуть паралельно із нами, що пустили намарне нашу юність, – давити. І нічого не боятися!» 

– Мені здається, що росіяни шалено заздрять українцям. Тому що змогли, дозволили собі скинути зажерливих, хамуватих, знахабнілих злодюг. Це не виключає того, що можуть прийти нові. Але ті вже точно знатимуть, що існує сила протидії, здатна чинити їм спротив. А закомплексована російська більшість виправдовує свою бездіяльність і своє безсилля «прагненням стабільності», тим, що «вони всі там бандерівці та фашисти» тощо. А насправді це просто заздрість, що українці не промовчали, не втерлися…

Лія Ахеджакова, актриса:

«Нехай мене ображають, нехай кидають у мене камінням, але я особисто Україну не зраджу! За жодних обставин, навіть коли мене будуть жорстоко кривдити й принижувати!»

 – Нас Севастополь розколов. Для нас, акторів, це немов би єдиний простір – Україна і Росія, Крим… І для більшості акторів однаково й та дорога землі, і ця… Нехай ображають, нехай кидають у мене камінням, але я особисто Україну не зраджу! За жодних обставин, навіть коли мене будуть жорстоко кривдити й принижувати!…Мені здається, що ми скотилися вже до того періоду Радянського Союзу, коли… в таборах гнили найкращі люди, вбиті поети, письменники, артисти й режисери й просто чесні люди…

Ксенія Собчак, телеведуча: – Ну все. Війна. Це рішення або стане черговою «маленькою тріумфальною війною» Володимира Володимировича, або може стати його «Афганістаном». От я вам казала, що Путін – не про гроші вже давно, а про «увійти в історію». Олімпіада – добре, та апетити зростають. «Президент, що повернув Росії Крим» – оце серйозний параграф у підручнику.

Олександр СОКУРОВ, кінорежисер:

«Я вражений цією абсолютною закоханістю у війну. Мені здається, що якесь страшне затемнення найшло на багатьох росіян. А це означає, що всі ті проблеми, всі ті гріхи народу, що були скоєні у сталінську пору, ті страшні репресії, непрощені й непокаяні гріхи, усе це зараз спливло на поверхню і починається заново». 

– Одностайність Ради Федерації у такому складному, я навіть сказав би, трагічному питанні, як використання російських збройних сил на території України, вражає. Ніхто навіть не засумнівався в тому, що війська треба вводити на територію України. Не знаю, звідки така зарозумілість, чому такі серйозні рішення не збурили драматичного обговорення. Таке враження, що усі закохалися у воєнне вирішення питання. Всім це так подобається, всі вважають це якоюсь гарною та цікавою історією, немовби це велика патріотична подія. Я вражений цією абсолютною закоханістю у війну. Мені здається, що якесь страшне затемнення найшло на багатьох росіян. А це означає, що всі ті проблеми, всі ті гріхи народу, що були скоєні у сталінську пору, ті страшні репресії, непрощені й непокаяні гріхи, усе це зараз спливло на поверхню і починається знову. Ми й тоді як народ вчинили погано, підтримуючи репресивний сталінський режим, прославляючи усе те зло. Ми не покаялися, ми не вважали, що усе це – помилка. Не можна вирішувати військовою силою таку делікатну проблему української держави. Я сподіваюся, що цього все ж таки не станеться. Бо коли це станеться, нам на довгі роки про нашу державність доведеться забути. Відбудуться незворотні наслідки. Україна все одно виживе й буде тією державою, якою вона хотіла бути. А ми завдамо своїй країні удару абсолютно деградуючої якості. Жодна армія нас не врятує від кінцевого внутрішнього розвалу нашої країни. Наша держава наразі  не в тому стані, аби припускатися таких помилок.

Борис ГРЕБЕНЩИКОВ, музикант:

«Припиніть обманювати свій народ» 

– Ті, в чиїх руках сьогодні влада, згадайте про народ, який делегував вам цю владу: без цього народу ви ніхто; припиніть обманювати його. Яким би великим не було б у вас бажання ввійти в історію, не намагайтеся зробити це за рахунок смерті людей, які вам довіряють. Будьте далекоглядними: припиніть натравлювати одних людей на інших, припиніть брехати своєму народові заради удаваної сьогоденної вигоди – завтра вона призведе до незрівнянно більших втрат.

Господи, напоуми нас вирішувати суперечки мирним шляхом!

Кіносоюз – проти

Лист із засудженням дій російської влади підписали й російські кінематографісти )з ним можна ознайомитися на сайті Союзу кінематографістів і професійних кінематографічних організацій та об’єднань Росії (Кіносоюз): «Ми категорично проти брехні у висвітленні доленосних для України подій і тим більше проти російської військової інтервенції в Україну», – говориться у ньому.  Автори звернення виступили також проти «безпрецедентної антиукраїнської кампанії, розв’язаної російськими державними каналами»: «Тому ми відповідаємо лаконічно й недвозначно: не сумнівайтеся в нас. Ми на боці правди і ми з вами!», – звернулися російські кінематографісти до українських колег.

Російський ПЕН-центр осудив позицію уряду РФ

Російський ПЕН-центр, як усі люди здорового глузду на планеті, розділяють тривогу наших українських колег. Позиція російського уряду представляється нам надзвичайно небезпечною, і Російський ПЕН-центр уже неодноразово заявляв про це.

Ми також виступаємо проти дезінформаційної політики російських ЗМІ і нагнітання ненависті, агресії у засобах масової інформації. Введення російських військ на територію Криму, як би це не камуфлювалося, означає початок військових дій.

Ми закликаємо Російський уряд зупинити ці небезпечні ігри, поки вторгнення не перетворилося на повномасштабну війну, коли ситуація вийде з-під контролю. Ми застерігаємо тих, хто не боїться проливати кров наших дітей, росіян, українців чи татарів…

Жодні геополітичні, фінансові та інші корисливі інтереси, навіть коли їх називають «національними», не виправдовують загибелі людей, на якому боці протистояння вони не перебували б. Відповідальність ляже на плечі політиків, які розпалюють міжнаціональну ворожнечу. За свободу – вашу й нашу!

Антивоєнна заява російської інтелігенції

Не вперше в російській історії людей, не згідних з агресивною імперською політикою держави, оголошують пораженцями й ворогами народу. Не уперше вірно підданство цінується вище за громадянську позицію. Події в Криму стрімко розвиваються і тягнуть коли не кровопролиття, то ганьбу для Росії і біди для народів двох країн.  Надії зупинити те, що відбувається, доказами розуму стає все менше. Але тим соромніше мовчати й пасивно стояти з краю.

Ми, що не називаємо себе «діячами» культури чи науки, а просто російські інтелігенти, що працюють кожний у своїй галузі, заявляємо:

Ми проти вторгнення на територію іншої держави.

Ми проти війни з Україною й ворожнечі із світовою спільнотою.

Ми солідарні з усіма, хто не прогинається й не піддається брехні.

Вони з нами!

Правозахисники: Арсеній Рогинський,Олексій Симонов.

Актори й режисери, діячі театру й кіно:Лія Ахеджакова,Олександр Балуєв,Павло Бардін,Олег Басилашвілі,Марат Башаров,Юрій Богомолов,Леонід Бронєвой,Еманнуїл Віторган,Галина Волчек,Валерій Гаркалін,Сергій Гармаш, Валентин Гафт,Володимир Гостюхін,Олексій Девотченко,Армен Джигарханян,Федір Добронравов,Антон Долін,Даніїл Дондурей,Олег Дорман,Марк Захаров,Андрій Звягінцев, Михайло Кокшенов,Андрій Кончаловський,Володимир Котт,Михайло Кричман,Дмитро Кримов,Леонід Куравльов,Евген Лунгін, Сергій Маковецький,Віталій Манський,Віктор Матізен, Оксана Мисіна,Володимир Мірзоєв,Андрій Мягков,Андрій Плахов,Олексій Попогребський,Катерина Поспєлова,Андрій Прошкін, Марина Разбєжкіна,Олександр Расторгуєв,Ельдар Рязанов,Станіслав Садальський,Олександр Сакуров, Андрій Смирнов, Юрій Стоянов,  Наталія Фатєєева, Дмитро Харатьян,Борис Хлебніков, Ольга Шакіна,Сергій Юрський,Олена Якович,Олександра Яковлева,Олена Яковлева.

ЛітераториБорис Акунін (Григорій Чхартишвілі), Аркадій Арканов, Олександр Архангельський, Леонід Бахнов, Андрій Бітов, Марина Бородицька, Ольга Варшавер, Марина Вишневецька, Сергій Гандлевський, Даніїл Гранін, Вероніка Доліна, Денис Драгунський, Ольга Дробот, Євген Єрмолін, Віктор Єрофеев, Михайло Жванецький, Олександр Ілічевський, Ігор Іртеньєв, Ніна Катерлі,Костянтин Кедров, Григорій Кружков, Ольга Кучкіна, Наталя Мавлевич, Лариса Міллер, Олексій Моторов, Валерій Ніколаєв, Наталя Нусінова, Максим Осипов, Марія Рибакова, Лев Рубінштейн, Михайло Рудницький, Ольга Седакова, Євген Сидоров, Наталія Соколовська, Євген Солонович, Марія Степанова, Ксенія Старосельська, Сергій Стратановський, Лев Тимофєєв, Людмила Уліцька, Павло Фінн, Маріетта Чудакова, Олена Чижова, Віктор Шварц, Илля Штемлер, Михайло Яснов.

Художники:Євген Асс,Андрій Бондаренко.

Журналісти, видавці, телевізійники: Ірина Балахонова, Арина Бородіна, Ірина Головинська, Варвара Горностаєва, Тихон Дзядко, Олена Дьякова, Вікторія Івлева, Михайло Калужський, Ксенія Ларина, Глеб Морєв, Анна Наринська, Володимир Новохатко, Антон Носик, Ілля Овчинніков, Сергій Пархоменко, Наталя Перова, Ірина Петровська, Ірина Прохорова, Ксенія Собчак, Людмила Телень, Артемій Троїцький,  Михайло Шевельов, Алла Шевелкіна, Тетяна Щербіна, Ірина Ясіна.

Музиканти:Борис Гребенщиков, Андрій Макаревич,Олександр Розенбаум, Юрій Шевчук.

Учителі:Ася Штейн, ТамараЭйдельман.

Науковці різних галузей Константин Азадовський, Петро Аркадьєв,Олександр Бадхен, Анна Варга,Михайло Гельфанд,Анатолій Голубовський,Олена Горбова,Наталя Громова,Олена Гуревич, Михайло Давидов,Андрій Десницький,Борис Дубін,Галина Єльшевська,Анатолій Журавльов,Сергій Зенкін,Олексій Іванов,Наталя Іванова, Аскольд Іванчик,Борис Кац,Роман  Кривко, Ілля Кукулін,Ирина Левинська,Ірина Левонтіна,Марк Липовецький,Глеб Лозинський,Діна Магомедова, Марія Майофіс, Віра Мільчина,Савва Міхеєв,Сергій Неклюдов,Олена Новикова,Олексій Оскольський,Марк Певзнер,Віктор Прасолов,Юрій Рижов,Ірина Седакова,Микита Соколов,Елеонора Соколова,Марія Соловейчик, Ірина Стаф,Дмитро Травін,Наталя Тумашкова, Антон Туні,Федір Успенський,Андрій Цатурян, Павло Чеботарьов,Семен Шешенін,Борис Штерн,Давид Шустерман, Михайло Ямпольский, – загалом понад 120 прізвищ…

Ахеджакова, Биков та Носик вийшли у Москві на Мітинг правди з прапорами України

У Москві відбувся опозиційний Мітинг правди. Його учасники вимагали у влади чесності та незалежності ЗМІ, захисту свободи слова та права на інформацію. Акцію, що тривала три години – від 16-ї до 19-ї, – погодили із московською владою.

Учасники Мітингу вийшли на проспект Сахарова із плакатами «Досить брехати!», де в кого в руках були українські прапори – на знак солідарності з Україною. Люди скандували «Ганьба!» та «Росія буде вільною!».

На мітингу виступили відомі громадські діячі, опозиціонери, блогери й літератори, серед них – письменник Дмитро Биков, актриса Лія Ахеджакова, блогер Антон Носик, письменниця Людмила Уліцька, а також звільнений нещодавно за критику Кремля професор МДІМВ Андрій Зубов. Зі сцени цитували Олександра Солженіцина й українського поета Василя Стуса.

Кульмінацією мітингу стало вручення премії «Махровий тіпун» найбільш необ’єктивним російським журналістам. Такими названі ведучі головних федеральних каналів Дмитро Кисельов, Володимир Соловйов та Катерина Андрєєва.

За підрахунками організаторів, мітинг зібрав не менше 5 тисяч людей. За офіційними даними ГУВД Москви, у ньому взяло участь менше тисячі людей.

Антоніна ЦИМБАЛЮК, vesti.uа, 13 квітня.

Запис Росіяни, які не прогинаються і не піддаються брехні, проти війни спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Саме Андрій Кушніренко відкрив нову сторінку в історії Буковинського хору – під його керівництвом хор, який володіє  народною манерою співу, вперше виконав класику. А сьогодні силами Чернівецької філармонії – єдиної в Україні! – буде виконано потужний монументальний  класичний твір.

Ім’я Верді збуджує  почуття національної гордості в італійців, глибоку пошану – в музикантів. Його музика зачаровує, хвилює, не залишаючи байдужими слухачів. Немає жодного оперного театру, в репертуарі якого б не було  опер Верді.  «Бал-маскарад», «Ріголетто», «Травіата», «Аїда», «Отелло» – далеко не повний перелік шедеврів Майстра, відомих у всьому світі.

Сьогодні важко повірити в те, що колись юного Джузеппе не прийняли до Міланської консерваторії, назвавши професійно непридатним. Хто ж знав, що з простого сільського хлопчика виросте митець світового масштабу? Й  хто пам’ятає зараз того директора консерваторії?

Складний твір Верді, написаний для чотирьох солістів, змішаного хору та симфонічного оркестру, прозвучить у виконанні академічного симфонічного оркестру Чернівецької обласної філармонії (художній керівник та диригент – заслужений діяч мистецтв України Йосип Созанський), академічного камерного хору «Чернівці» (художній керівник – Надія Селезньова), хору академічного заслуженого Буковинського ансамблю пісні і танцю (художній керівник – народний артист України Ярослав Солтис). Солісти запрошені з Києва: лауреати міжнародних конкурсів Мирослава Гаврилюк (сопрано), Михайло Гнатюк (тенор), Вероніка Коваль (мецо-сопрано), Тарас Бережанський (бас).

Своїми думками про твір Верді та підготовку до заключного концерту сезону поділилися Йосип Созанський і Надія Селезньова.

– Завершувати концертний сезон масштабним проектом, в якому задіяні кілька колективів виконавців стало своєрідною традицією. Як виникла ідея виконати саме «Реквієм» Дж. Верді?

Й.С.: – Ми завжди стежимо за ювілейними датами. Цього року – великий ювілей Дж. Верді. Зрозуміло, що Чернівці – це не столиця. Але дуже б хотілося, щоб тут прозвучали такі твори, як Дев’ята симфонія Бетховена, «Карміна Бурана» Орфа, «Реквієм» Верді…

Спочатку ми очікували, що приїде «Думка». А потім збагнули, що в нас усе є: оркестр, хорові колективи… Можливо, це не буде на рівні столиці, але нехай це станеться, нехай люди почують ці твори. Нехай музиканти зіграють їх… Це дуже корисний досвід.

– «Реквієм» Верді – твір масштабний і складний. З якими труднощами зіткнулися у процесі підготовки?

Й.С.: – Твір дійсно надзвичайно складний, особливо для вокалістів. Якщо нема гарних вокалістів – краще за нього не братися. Якими ідеальними не були б хор і оркестр – все одно вони не «витягнуть»… Нам пощастило, що Михайло Гнатюк зібрав дуже хороших виконавців.

– У чому ж полягає секрет гармонійного ансамблю? – цікавлюся в Михайла Гнатюка.

М.Г.: – «Requiem» Верді – це твір з особливою історією виконання, де в ролі солістів були Паваротті, Козотто, Прайс та Гуяров. Ці чотири тембри з оркестром Караяна звучать у моїй голові. І саме вони були для мене орієнтиром при підборі інших голосів. Протягом сумісних репетицій ми прагнули досягнути саме такого збалансованого звучання.

– Михайле, це вже не перший ваш проект з чернівецьким симфонічним оркестром. Яким чином розпочалася творча співпраця?

М.Г.: – З Надією Селезньовою ми познайомилися ще у студентські роки.

Н.С.: – Я навчалася у Київській консерваторії на двох факультетах – хормейстерському та музичної режисури. Моєю дипломною режисерською роботою була опера «Дзвіночок» Доніцетті, в якій Михайло просто блискуче виконав одну з головних ролей.  Ось так розпочалася наша співпраця, яку, сподіваюся, продовжуватимемо.

М. Г.: – Верді настільки «вокальний» композитор, що співати його музику, навіть такі складні твори як «Requiem», надзвичайно приємно. Нам пощастило, що наші голоси пристосовані до вердієвських партій, що ми маємо хорошу вокальну школу. Приміром, Вероніка Коваль навчалася у Московській консерваторії, а ми з Тарасом Бережанським й Мирославою Гаврилюк закінчили Київську. Кожен із нас розучував «Реквієм» спеціально для чернівецької прем’єри. Саме тому цей дебют – така важлива й хвилююча подія.

Н.С.: – Виконувати камерним хором твір, розрахований на величезний склад – це неабиякий ризик. Але ми спробували знайти оригінальний вихід із цієї ситуації: поділили хор на дві частини й розмістили його ближче до слухача. Наскільки це вдало, почуємо  на концерті.

– В духовних творах на перший план зазвичай виступає молитовний текст. Чи так у Верді?

Й.С.: – Саме в «Реквіємі» важливе значення надається змісту кожного слова. Його повинні розуміти, пропустити через серце і донести до слухача виконавці.

Н.С.: – Для цього ми зробили переклад, підтекстовку. Пояснили виконавцям  зміст. Ретельно працювали над дикцією, «італійським» варіантом прочитання латині.

– Чи виникають паралелі між «Реквіємом» Верді та його операми?

Н.С.: – Авжеж. «Реквієм» навіть називають «ще однією оперою» Верді. Тут багато  виразної вердієвської мелодики, драматизму…

Й.С.: – Цей твір писався паралельно з «Аїдою» і виникає багато навіть чисто музичних паралелей. Але, мені видається, величезна складність «Реквієму» полягає ще й у тому, що музика вимагає «рафінованого» голосу, особливої культури звуку. В опері часто панують сильні пристрасті, любовні драми. А в цьому творі повинні бути зовсім інші емоції – глибоко духовні, звернені до Бога.

– А що плануєте на наступний сезон?

Н.С.: – Ми хотіли б продовжити гарну традицію, яка склалася позаминулого року і розпочати новий сезон новим сумісним проектом. У творчих планах – виконати з тернопільським хором «Заповіт» Станіслава Людкевича, адже це буде Шевченківський рік.

Й.С.: – 24 серпня 2014 року виповниться 120 років від дня народження українського композитора Богдана Крижанівського. Сподіваюсь, нам удасться виконати його музику до поеми Миколи Бажана «Данило Галицький» на День Незалежності України.

Тетяна КОГУТ, спеціально для «Версій»

Сьогодні в Чернівцях уперше звучатиме «Реквієм» Верді

Запис «Реквієм» в Чернівцях звучатиме життєствердно спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Коротка фотосесія і – розмова з керівником Камерного оркестру, народним артистом України Павлом ЧЕБОТОВИМ.

– Павле Миколайовичу, від попередньої публікації про скрипковий дует Чеботов-Шапко пройшов доволі значний час. Тоді Ви щойно повернулися з Турції і починався процес нового звикання до міста, до особливостей концертної діяльності, до побуту… Що змінилося відтоді?

– В особистому плані – нічого особливого. Натомість додалося концертної діяльності – і в дуеті з заслуженою артисткою України Людмилою Шапко, і з Камерним оркестром, і у співпраці з музичними колективами інших міст. А ще 2010-го Камерному оркестру присвоїли звання Академічного.

Нас з Людмилою за цей час запрошували брати участь у концерті в Посольстві України у Вільнюсі (Литва), а за деякий час – у литовському посольстві у Києві.

Гарна співпраця склалася і з Камерним оркестром Івано-Франківської обласної філармонії під керівництвом заслуженого артиста України Олега Герети. Ми грали з ними. У програмі були Вівальді, Бах, інші п’єси, серед яких завжди обов’язковим є наш Володимир Івасюк.

Загалом останнім часом значну частку в репертуарі Камерного посідають сучасні твори. До прикладу, з репертуару «Океану Ельзи», які оркестр виконував з Остапом Шутком у класичній інтерпретації. Звичайно, ми, як тепер кажуть, в іншому форматі, але це був цікавий досвід.

– Ви з успіхом виступаєте з  академічним  оркестром, але щось дуже давно не було на афішах Чернівецької обласної філармонії відомого скрипкового дуету народного артиста Павла Чеботова та заслуженої артистки Людмили Шапко…

– Так, доводиться їздити з концертами до інших міст. Приміром, коли наш дует брав участь у музичному фестивалі «Прикарпатська весна» в Івано-Франківську, ми грали  другого дня фестивалю. Та після виступу були відгуки, що саме наш скрипковий дует мав би відкривати фестиваль…

…А вдома ми давно вже не грали: не кличуть, не запрошують… Звертався до керівництва філармонії з різними пропозиціями: можна зробити і такий концерт, і такий… Відновити, скажімо, квартет «Консонанс», який грав старовинну музику. Є можливість запрошувати видатних солістів на наші виступи… Та на всі пропозиції отримуємо стандартну відповідь: «Немає грошей!».

Скажімо, наші виступи у Києві та Вільнюсі не мали до Чернівецької філармонії жодного стосунку!

– Для чого ж тоді Філармонія?

– Це дуже болюче питання. Не можу зрозуміти, чому в тому ж Івано-Франківську чи Хмельницькому для музикантів робиться все можливе. Там працюють на кінцевий результат. Може, тому, що там розуміють: мистецтво твориться на сцені. Уся справа – у ставленні до артистів. Маленька, але красномовна деталь: концерти в Івано-Франківську через Інтернет транслюються он-лайн на моніторах трьох найближчих до Філармонії кафе

Концерти в Івано-Франківській філармонії через Інтернет транслюються он-лайн на моніторах трьох найближчих кафе.

А може, причина такого сумного стану речей полягає ще й у тому, що Чернівці не мають сучасних менеджерів, нікому організовувати концерти, кажучи по-сучасному, «розкручувати» музичні колективи. Хтось же має цим займатися, а не лише музичними абонементами для школярів.

– Що, зрештою, зводиться просто до збирання грошей з учнів у школах…

– Відверто скажу: інколи робиться від усього цього… нудно. І закрадається крамольна думка: чи не пошукати якогось більш комфортного для музиканта місця?

– Але ж робота з Камерним оркестром дає Вам і поштовх до нових музичних відкриттів?

– Мені вже доводилося щось змінювати у житті, відкривати щось у собі та в музиці. Адже щось відходить, перестає бути актуальним, виникає потяг до нового…

Головне, аби була жива творчість. Стосунки з Камерним оркестром починалися теж не надто легко. Можна сказати, з внутрішнього спротиву більшості музикантів, які звикли до певного репертуару і… певного рівня складності музичного матеріалу. І це було не просто: важко закликати до повноцінної творчості людей, які працюють у Камерному оркестрі на півставки…  Частина людей пішла, значно помінявся склад оркестру. І цей процес триває: хто витримує, той залишається. Бо це складно – занурюватися в інші пласти світової музики…

– Тобто відійти від творів хрестоматійних…

– Від репертуару епохи бароко й Моцарта – до романтизму  Гріга, Россіні, зрештою, до Чайковського, згодом музика ХХ століття – Стравінський, Шостакович… І певні зрушення вже відбулися. Окрім участі у фестивалях, ми записали вже диск із творами Гріга й Чайковського, наразі працюємо ще над одним диском…

– А нинішній концерт? Який був його задум?

– У першому відділенні ми гратимемо сюїту Е.Гріга «З часів Хольберга» і сонату №3 Дж. Россіні. Друге відділення займе «Спогад про Флоренцію» П.І.Чайковського. Це одна із найяскрвіших робіт оркестру.

– Гастролі, концерти, репетиції… Феєрична кількість музики, але це й час, і фізичне виснаження… Як ви з цим справляєтеся?

– Хтось з великих музикантів сказав: Музикант працює як вантажник. І це правда. За витратою енергії відіграний концерт порівняний хіба що із роботою вантажника. Допомагає лише те, що іншого життя я просто не уявляю. Кажуть іще, що музиканти схиблені на музиці.

Павло Чеботов: «За витратою енергії відіграний концерт порівняний хіба що із роботою вантажника».

Мені, звичайно, пощастило, що моя сім’я складається з таких же, як я, схиблених… І для нас трьох – мене, дружини, доньки – немає більшого щастя, як зібратися разом і щось зіграти!

– Цікаво, на якій скрипці ви граєте? Якщо маєте кілька скрипок, чи залежить вибір інструмента від настрою чи від твору, який виконуватимете?

– Скрипок дійсно маю кілька. Але просто так, від настрою міняти їх не можна. Це як зрада жінці. Мати хороший інструмент, коли скрипка відповідає тобі найменшими нюансами, – для музиканта справжнє щастя.

Так склалося, що за останні півтора року довелося двічі поміняти інструмент. До першої скрипки звикав дуже важко, пристосовувався, шукав з нею спільну мову, намагався стати з нею єдиним цілим. Щойно звик, прийшла ще одна – і все почалося з початку. А мені дуже хотілося привчити її до себе, сказати собі: я ще щось можу!

Скрипка – як жінка. Коли ти знайшов свою, міняти не можна – перестане звучати, помститься невдачею…

Лариса ХОМИЧ, «Версії», фото Ігоря КОНСТАНТИНЮКА

Запис Академічний камерний оркестр: висока музика на півставки спершу з'явиться на Медіа-Версії.