Воєнні роки

– Народився в місті Лодейне Поле під Ленінградом. На батька прийшла похоронка, мати залишилася сама з трьома дітьми на руках. Пізніше ми дізналися, що насправді він живий, лежав поранений з відірваною ступнею в снігу близько трьох днів… Уже після війни я розшукав батька в одному з госпіталів.

Портрет у юності

– Від самого дитинства їздив Радянським Союзом. Де тільки не бував. До школи пішов у Сибіру, куди сім’ю вислали під час війни. Згодом переїхали до Полтавської області. В Білорусі мене віддали до дитбудинку. Школу закінчив уже на Вінниччині…

Після сьомого класу поїхав до Києва поступати в художнє училище при Лаврі. Але там був невеличкий набір. Та ще вступало багато демобілізованих фронтовиків: їх брали у першу чергу. І я не пройшов за конкурсом, хоча й успішно склав всі іспити. Відтак мені вручили документ, з яким я міг поступати до будь-якого художнього училища. Тож приїхав до Чернівців, де було відоме на всю Україну училище №5. Приходжу з документами, а мені кажуть: у нас набір закінчився! І я поїхав вчитися до Ленінграда. Вступив, але не закінчив, бо тяжко захворів. Повернувся до Чернівців, зустрів дружину, то так тут і залишився. З нею поїхав у село Рідківці, працювали разом у школі: вона викладала математику, а я – малювання. Там же й закінчив вечірню школу.

Олівець і пензель не пересваряться

– Хист до малювання проявився ще в школі, у 10-11 років, коли вчителька малювання поставила мені п’ятірку з плюсом. Після того однокласники почали просити, щоби я їм щось намалював. Від того все і почалося.

Після закінчення десятого класу вечірньої школи став студентом Львівського поліграфічного інституту.  У нас були дуже хороші викладачі. Наприклад, талановитий художник-графік Василь Касьян. Він одразу сказав, щоби ми фарби та пензлі до рук не брали, малювали олівцем на папері, бо це згодиться нам у видавничий справі. Отак я й став художником-графіком. Хоча й не розділяю графіку та живопис. Роблю і те, й інше.

Газетні будні та… Євген Євтушенко

– Близько 15 років я працював художньо-технічним редактором в Управлінні по пресі Чернівецької обласної ради. А потім тодішній художник газети «Радянська Буковина» Михайло Молдаван запросив мене до себе. Сказав: «Кращого художника, ніж ти, знайти не зможу». І я погодився.

У «Радянській Буковині» я розробляв макет газети, малював ілюстрації до статей, карикатури до фельєтонів, ретушував фотографії. Адже «фотошопа» тоді не було. А потім і сам захопився фотографією. До мене ще й донині звертаються журналісти і просять ту чи іншу фотографію. Усім допомагаю із задоволенням. Такий у мене принцип. Бувало, приходить фотокор до редактора і показує фото, а той йому каже: «Чому таке темне фото? Не підходить, йди переробляй!». А фотографію треба здати уже в цей номер. От і підходить до мене бідолаха й каже: «Рудольфе, допоможи». Ну, я беру те фото і ретушую.

Паралельно виготовляв концертні афіші для ВІА «Карпати», Назарія Яремчука та інших відомих буковинських виконавців. Оформляв книги багатьом відомим письменникам та поетам, наприклад, Тамарі Севернюк, Євгенові Євтушенку… До речі, Євтушенку я подарував дві свої картини. Одну, що намалював 50 років тому, подарував на 50-річчя, кажу: «Їй теж 50 років». А другу – на 70-річчя.

Одна з книг, над якою я працював, – спогади в’язнів концтаборів, розійшлась по найбільшим бібліотекам світу. Мені навіть після того прийшла подяка з Бібліотеки Конгресу США.

Вербовий період

– Чому я малюю вербу? Тому що вона має гарну скульптурну будову. А я, як графік, це чудово бачу. До того ж мені просто подобається верба. Це дерево з надзвичайно величезною життєвою силою: скільки його не ламай, скільки не нищ – все одно виживе. У мене є багато різних пейзажів. Але вербу малювати – набагато приємніше.

Поза майстернею

– Люблю подорожувати. Часто їду в Карпати. Інколи телефоную друзям-художникам: «Сьогодні гарна погода. Гайда малювати!» Беремо етюдники і виходимо на природу.

А ще я захоплююсь збором цілющих рослин. Заохотила до цього мене донька, вона чудовий фітотерапевт. Зараз у моїй шафі близько 300 банок з лікувальними травами,  і я знаю, в чому кожна з них помічна.

Нині працюю над музейними експонатами, реконструюючи їх, готую експозиції. Продавати картини не ставлю за мету, працюю для душі. Як художник, я просто зображую красу. Бо інакше не можу…

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Шкіци життя Рудольфа Лекалова спершу з'явиться на Медіа-Версії.