Що таке «Мрія»

Ан-225 «Мрія» — найбільший транспортний літак у світі.
Створений для перевезення космічного корабля «Буран» і надважких вантажів.

Шість двигунів.
88 метрів розмаху крила.
84 метри довжини.
Понад 240 світових рекордів.
Єдиний у світі завершений екземпляр.

Його створило конструкторське бюро, засноване видатним авіаконструктором Олегом Антоновим, людиною, яка дала українській авіації крила. Цьогоріч виповнилося 120 років від дня його народження.
27 лютого 2022 року, під час боїв за Аеропорт Гостомель, «Мрію» було знищено.
Але чи можна знищити мрію?
І коли зараз діти створюють її моделі — це не просто технічна творчість. Це пам’ять. Це відновлення символу. Це віра.

Ось що розповідає про конкурс «Мрія, що злітає знову» Ольга Косило,  його організаторка, заступниця директора з навчально-виховної роботи Чернівецького центру юних техніків, віце-президент МАПО з технічної творчості та керівниця авіамодельного гуртка:

– В конкурсі взяли участь 78 дітей із 9 областей України. Учні створили 78 моделей «Мрії»: 40 метальних копій, 30 паперових напівкопій, чотири стендові копії, по одній радіокерованій, кордовій, з електродвигуном та на гумомоторі. Коли ми оголошували початок онлайн-акції, то навіть не розраховували, що стільки дітей візьмуть участь. Вразила також варіативність поданих робіт. Обрати переможців серед такої кількості конкурсантів буде непросто. Для нас дуже важливо, щоб молодь не просто знала про «Мрію», але й мріяла створити щось подібне, величне, що прославить Україну у світі.

– До акції долучилися учні авіамодельних, автомодельних, політехнічних гуртків, а також радіоелектронного конструювання. Вік учасників – від 6 до 18 років. При цьому приблизно половина – це діти 6-11 років. В конкурсі взяли участь 20 дівчат. Нагадаємо, в межах онлайн-акції «Мрія, що злітає знову» учні закладів позашкільної освіти, технічних гуртків, STEM-студій та студенти професійних училищ мали створити власні макети легендарної «Мрії» і готові моделі опублікувати окремим дописом у Facebook.

На нагородженні в музеї маленькі руки школярів  тримають моделі найбільшого літака у світі.  Акціонерне товариство «АНТОНОВ» за підтримав конкурс і і передали  чудові призи для учасників і переможців.

З вітальним словом до учасників звернулися заступниця начальника управління освіти Чернівецької міської ради Надія Шевченко, директор  Чернівецького центру юних техніків імені Леоніда Костянтиновича Каденюка Віталій Яценко. Почесними грамотами були нагородженні і керівники авіамодельних гуртків Солонецький Олександр, Олійник Ігор та оргкомітет конкурсу.

Віталій Яценко пригадав епізод, який відбувся  25 років назад.

25 листопада 2001 року. Київ. Холодний, вологий, майже зимовий день. У повітрі — сніг. І ми — делегація УМАКО «Сузір’я» — стоїмо під крилом найбільшого літака у світі. Тоді відзначали 10-річчя УМАКО «Сузір’я». І нам випала честь побачити справжню «Мрію» — Ан-225. Не на екрані. Не на фото. А живу. Гігантську. Нереальну. Ми стоїмо на аеродромі у Гостомелі, базі підприємства «Антонов». Саме там базувався Ан-225. Ми стояли під двигунами, які здавалися будівлями. 27 лютого  2022 року під час боїв за Гостомель «Мрію» було знищено.

Але чи можна знищити мрію?
Сьогодні ми дивимося на моделі «Мрії».
Навколо — діти з дипломами, медалями, сяючими очима.
Вони не бачили справжній Ан-225.
Але вони його відтворюють.
І в цьому — продовження.
Маленькі руки тримають модель найбільшого літака у світі.
Маленькі серця носять великі мрії.

«Мрія» вона живе в пам’яті, у дитячих роботах, у світових рекордах, у фотографіях, у наших серцях.

Час довів: мрії не зникають.
І поки є діти, які будують літаки, Україна має небо.

Особливі слова вдячності — організаторці конкурсу Ользі Косило. Саме завдяки її енергії, наполегливості та любові до справи «Мрія» знову злетіла — у дитячих руках, у дитячих очах, у дитячих серцях.
Дякуємо всій команді організаторів, педагогам позашкілля, керівникам гуртків, партнерам і Акціонерному товариству «АНТОНОВ» за підтримку конкурсу. Дякуємо кожному наставнику, який навчає дітей не лише креслити й конструювати, а й мислити масштабно.
Для мене ця подія має ще й особистий вимір. У дитинстві я також займалася в авіамодельному гуртку. Пам’ятаю запах бальзи, креслення, перші запуски моделей і те особливе хвилювання, коли твій літак піднімається в небо. Саме тоді народжується віра в можливість польоту.
Тож сьогодні вітаю всіх й як авіамоделіст у душі.
Бо час довів: мрії не зникають.
Вони злітають знову.

©Тетяна Спориніна, член правління Чернівецького міського центру УМАКО«Сузiр’я»

Запис Час довів: МРІЇ не зникають… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Має за мету отримати червоний диплом. Ця історія нагадує давнє прислів’я: «Учитися ніколи не пізно»

– 45 років і – фізкультурний факультет: оце новина!  Як сталося, що ви в такому віці опинились на студентській лаві?

– 27 років тому не зміг отримати повної вищої освіти. Пізніше думав, що вже й непотрібно, адже безліч турбот: сім’я, робота, добудова будинку. Донька з дружиною одноголосно стверджували, що вчитися мені потрібно. Особливо донька казала: «Тату, в нас інтелігентна родина і тобі бракує вищої освіти. Ти її здобудеш!».

– Цікаві аргументи, як для дитини. Чому саме фізкультурний? Можна ж обрати і більш «солідний» факультет…

– У минулому я кандидат у майстри спорту з легкої атлетики. Ця сфера подобається і мрія бути професійним спортсменом жива досі.

– Зрозуміло, що вступати до вищого навчального закладу – справа клопітка й вимагає певного рівня підготовки. Які предмети здавали на зовнішньому тестуванні?

– Історію, українську мову і літературу, а також екзамен з фізичної культури.

– Як готувались до іспитів?

–  Готувався? – сміється, – Я не дуже переймався щодо цього. Хвилювалася більше  донька, сподіваючись, що здам на відмінні бали. Вона намагалася мене ще чогось навчити.

– Донька готувала до ЗНО? Це незвичайно! Як це було?

– Напевно, «готувала» – гучно сказано. Я вступав 2009 року, тоді вона навчалася в 5 класі. Знань для мого вступу в Оленки було недостатньо. Проте, як я зрозумів, для неї це неважливо. Практично щодня розповідала мені правила з української мови, історію  військових походів запорожців.

– Такі слова з вуст дитини мають підбадьорювати. Це сильно. Можна зробити висновок, що ґрунтовної підготовки, як у нинішніх випускників, у вас не було?

– Виходить, що так, – знизує плечима Василь, – але це несуттєво для мене. Як би старанно я не готувався (хоча це навряд чи), без підтримки доньки не вистачило б сили волі здати. Адже, думка за думкою: «Навіщо мені це зараз, так невчасно? Хіба хтось з товаришів навчається, та ще й на фізкультурному?»

– Все ж таки, які результати ЗНО?

– Фізична культура – 168 балів, українська мова і література –176 балів, історія – 159.

– Ого, яким це чином?

– Оленка так підтримувала, що мені незручно було втрачати батьківський авторитет. Йшла зі мною на кожний екзамен. На іспит з української мови довелося їхати аж до Сторожинця. Але й тут вона зі мною! Коли писав українську мову та історію, вона чекала на вулиці, промовляючи про себе, що я можу! Я це відчував.

А дружина підказала, що слід надягнути костюм. Діловий стиль додав упевненості у власних силах. Дуже добре пам’ятаю, як здавав перший екзамен – українська мова і література. Стою в коридорі з випускниками, відчуваючи себе їхнім батьком, знаючи, що внизу Оленка очікує моєї перемоги. Спілкуючись з абітурієнтами, дізнався, що серед них було три медалісти: Максим, Тетяна і Ольга.

– І що вдалося переписати у відмінників? Випускників залякують складністю здавання іспитів. Кажуть, що списати – нереально!

– Це залежить від абітурієнта. Нас розсаджували в шаховому порядку. Я сів між Максимом і Тетяною: хлопець на 1-й парті, дівчина – на 3-й. Я міг списати лише половину листка в абітурієнта, що сидів спереду, і другу половину, у випускниці, що позаду. Але не все, звісно, бо розгорнуті відповіді складав самостійно. Досі пам’ятаю, що твір з української мови писав за творчістю Григорія Сковороди: «Багатство наповнює тіло, але спустошує душу». Читав у шкільному житті, тому й мав простір для фантазії. З історією аналогічно.

– А як з іспитом з фізичної культури?

– О, це найскладніше випробування! Ми складали екзамен на стадіоні військової частини на вул. Герцена.  Приймали доценти кафедри фізичної культури:  Юрій Юрійович Мосейчук та Ірина Омелянівна Ячнюк. Іспит складався з трьох етапів: біг 3 км на швидкість; підтягування на перекладині – на кількість; прес – на кількість. За підсумками трьох етапів і підсумовувались бали.

Це було 9 червня. Спека! Температура повітря – 35 градусів, на стадіоні жодного кущика, жодного дерева… Бігти потрібно на швидкість. А навколо самі малолітки. І знову думка: «В тебе є шанс піти. Навіщо прирікати себе на 5 років «каторги»? Вже не той вік». З іншого боку ставив на ваги слова доньки: «Ти здаси екзамени на відмінно! Ти переможець! Я вірю в тебе!!!» Прибіг я шостим. Спітнілий, змучений, з головним болем, але… щасливий. Далі – з підтягуванням на перекладині і пресом – було вже легше.

– Ніби роман з епохи романтизму прочитала! Дійсно, коли ти без віри, ти не бачиш жодних можливостей. Але коли поруч підтримують і радіють за твої маленькі перемоги – неможливе стає можливим!

Що можете порадити випускникам, які вже остаточно стомилися вчити, повторювати, зубрити?

– Напевно, більш важливо сказати щось тим, хто ними опікується… Батьки, налаштовуйте вихованців правильно. Підтримуйте їх, вірте в них, проголошуйте позитивні речі стосовно майбутнього дітей. Допоможіть їм, коли вони здають складнющі іспити: три предмети і з кожного по 200 запитань. Вони хвилюються – покажіть,що їх любите. Тоді пишатиметесь дітьми, а не міркуватимете, що маєте повних невдах.

Олена Дорош, «Юнпрес»

Запис ЗНО: Будь якому вікові покірне спершу з'явиться на Медіа-Версії.

1945-го на роботу в Чернівецький університет прибув один із найвідоміших радянських пушкіністів професор Микола Фатов. Кажуть, увесь вагон з майном професора  займали… книжки. Нині цей скарб – приватна бібліотека професора Фатова – переданий родиною науковця обласній універсальній науковій бібліотеці ім. М.Івасюка. У її книгосховищах – приватні книгозбірні науковців Олекси Романця, Петра Рихла, Олександра Масана… Ці та інші багатства – безліч книг, в тому числі й унікальних, з автографами авторів, а також колекції друкованих ще за Австро-Угорщини видань, повне зібрання місцевої періодики від 1940-го року – можна не лише побачити, доторкнутися, погортати, замовивши на місці, а й ознайомитися з ними на сайті бібліотеки. Нові можливості отримання і опрацювання інформації, що зберігається у традиційних бібліотеках,  надають новітні технології, запроваджувані завдяки програмі «Бібліоміст».

– Мріємо про оцифрування рідкісних книг! Ірина Щербаєва, завідувачка відділу зберігання основного фонду бібліотеки ім. М.Івасюка

Білл Гейтс – українським бібліотекам

«Бібліоміст» – партнерська робота IREX, USAID та Міністерства культури і туризму України, на підтримку якої Фундація Білла та Мелінди Гейтс надала грант на суму $25 млн. На сьогодні вже близько  1600 публічних бібліотек в Україні обладнані комп’ютерною технікою, що дає змогу  популяризувати їхні послуги для широкої громадськості,  підвищувати рівень комп’ютерної грамотності населення по всій країні тощо. Одне слово, бібліотеки сьогодні – це не анахронізм, який згадується хіба що для сміху в старому фільмі «Операція «И», де дрібний злодюжка, вдаючи інтелігента, серед ночі питає: «Як пройти в бібліотеку?»  Бібліотека – це не просто книгозбірня, це гігантський склад інформації, якою можна користуватися, оперувати – і змінювати своє життя.

Бібліотека+«Турбота»=Подолання самотності

П’ятеро підопічних комунального підприємства «Турбота» вже пройшли навчання у тренінговому центрі бібліотеки ім. М.Івасюка. Від понеділка навчається ще одна група – уже з 10 слухачів. А вчаться вони – спілкуватися в інтернеті. Освоюють Скайп, за допомоги якого отримують можливість спілкуватися з друзями навіть через кордони. Оволодівають вміннями писати електронною поштою, зберігати й чіпляти до листів текстові файли, фотографії. Позбуваються самотності, на яку намагаються приректи їх невблаганна старість і доля.

Одна жінка бере індивідуальні уроки комп’ютерної грамотності. Син намагався урізноманітнити її дозвілля, з якого тепер майже повністю складається її життя. Закачував книжки, музику. Але не мав змоги бути постійно поруч, аби вмикати і вимикати те, що цікавить матір, перегортати сторінки. Тож нині вона освоює ці ази в бібліотеці. Коли виходити з дому стане зовсім важко – у неї залишиться віртуальне вікно у світ.

Обласна бібліотека співпрацює також з Буковинським центром реабілітації інвалідів. Для них це не лише спілкування, а й пошук можливостей для лікування, реабілітації, роботи.

Сторожинецька районна бібліотека будує «бібліомости» для людей з обмеженими фізичними можливостями. Навіть тренінговий центр бібліотеки розташований там у зручному для таких людей Будинку культури, де є можливість дістатися до залу навіть інвалідам-візочникам.

Сподівається на новий зал і обласна бібліотека ім. М.Івасюка – триває ремонт у приміщенні на Соборній площі, де розміститься дитячий філіал. Таким чином не лише «розвантажать» старе приміщення, а й зведуть пандуси.

Книгозбірні: міст до читача відкритий

Знаменита фраза «Незабаром не буде нічого, незабаром буде лиш одне телебачення!» з фільму «Москва сльозам не вірить» викликає скепсис не лише у телевізійників. Століття минають, а залишаються і радіо, і театр, і книга, і бібліотеки! Як наголошує  заступник директора обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.Івасюка Ольга Серебріян, читач бібліотеки не покидає. І якщо сюди приходить людей не більше, ніж раніше, то відвідуваність сайту бібліотеки зростає. Цього року віртуальних відвідувачів бібліотеки побільшало удвічі.

–      Діє віртуальна довідка, – каже Ольга Серебріян. – Даємо інформацію, чи є запитувана книга. Підбираємо літературу до курсових робіт – звісно, не повний список, адже студент має сам визначатися з джерелами свого наукового дослідження. Переглянувши рекомендовані праці, цілком можна  відшукати решту потрібного матеріалу. Кількість наданих довідок неухильно росте, а починали від скромної сотні довідок на рік.

Влаштовуємо й віртуальні виставки. Серед найсвіжіших – виставка до 70-річчя нашого земляка, журналіста і редактора, талановитого фотографа Василя Бабуха. Виставляються у нас і художники, які оформляють книги, що видаються в місцевих видавництвах. До речі, віртуальні і реальні виставки не дублюються. Віртуальними ми зацікавлюємо, а на «живі» приходять подивитися до бібліотеки.

Надаємо можливість знайомитися з новими надходженнями – скануємо обкладинки.

Розпочали роботу з оцифрування фонду. Наразі на це бракує техніки, але робота просувається. Долучаємося до створення електронної бази «Культура України», подаємо туди ретро-видання.

Бібліотекар – не «сіра миша»

Стереотипне уявлення про бібліотекаря, який припадає пилом разом з книжками, вже давно неактуальне. Бібліотекарі обласної книгозбірні – це люди, що вміють усе. За великих надходжень по державних програмах, які періодично трапляються, бібліотекарі перекваліфіковуються на вантажників. Під час проведення масових заходів – це справжні актори з талантами художньої декламації, співів, хенд-мейду. А в тренінговому центрі за програмою «Бібліоміст» вони є вправними користувачами інтернету і тренерами з комп’ютерної грамотності.

Завідувачка відділу інформаційних технологій, бібліотекар за освітою Галина Добровольська – саме з таких:

– Найближчої неділі разом з учителями Недільної школи при церкві Св. Параскеви (УПЦ КП) їдемо до спеціалізованої школи для дітей з вадами зору в с. Карапчів на Вижниччині. Веземо колядки, мультфільми, а разом з цим – виставку книжок. У такий спосіб призвичаюємо дітей до книги. І не лише дітей. Виставка книг – невід’ємний атрибут усіх наших подій. Свого часу проводили майстер-клас з карвінгу по «бібліомосту» з Хотинською районною бібліотекою. Учасники по обидва боки моніторів були в захопленні. А для охочих навчитися мистецтва різьби по овочах і фруктах ми пропонували літературу з цієї тематики.

Інтернет у бібліотеці дає надзвичайні можливості! Пригадую, які емоції переповнювали усіх учасників «бібліомосту» з першим космонавтом України Леонідом Каденюком з нагоди його 60-ліття. Захоплені були всі: і сам космонавт, який з Києва спілкувався зі своїми прихильниками, і ми тут у Чернівцях, і його односельчани, що долучилися до розмови у сільській бібліотеці в його рідних Клішківцях!

Банк історії краю

Обласні бібліотеки називають краєзнавчими депозитаріями. У книгосховищах зберігається практично все, що видається в краї, та видання, в яких ідеться про край.

Читачі обласної бібліотеки ім. М.Івасюка – так само, як бібліотека, універсальні, вважають її працівники. І ця універсальність не заперечує слова «наукова» у назві.

Книгосховища потребують відповідного догляду. Тож одержимі своєю роботою бібліотекарі – «банкіри краєзнавства» – наводять лад у своєму депозитарії. Просушують книжки на балконах, пилососять, протирають пил…

Бібліотекар теж має Мрію…

Бібліотекар Галина Добровольська мріє, щоби Чернівецька обласна була подібною до бібліотеки Варшавського університету (БУВ), яка не лише одна з найбагатших у Польщі, а ще й одна з найпривітніших і найлояльніших до студентів. Під час сесії вона працює разом зі своїми відвідувачами до 5-ї ранку (до перших автобусів). І це ще не всі її переваги. У БУВі створені всі умови для навчання: вільний доступ до книг на полицях, електронний каталог, дармовий Wi-Fi, зручні робочі місця…  Пересічному українському студенту таке може лише снитися.

– Запроваджуємо усе, про що мріємо, в міру можливостей. Особисто я дуже хотіла б, аби в нас був вільний доступ до книг, комфортні умови для читача, відкритість фондів (крім, звісно, раритетних),  очіповані книжки… Мріємо про конференц-зал, де можна було б проводити масові заходи, не заважаючи іншим читачам.

Ґрати на Windows

Попри те, що віртуальні «вікна» в бібліотеках мають необмежені можливості, «ґрати» (тобто перешкоди) на них створюють таки суттєві обмеження.

Хоча обласна бібліотека й витримала вимоги грантодавця для участі в проекті «Бібліоміст» (приміщення для розташування комп’ютерів, дотримання санітарних норм при цьому, внесок місцевої влади тощо) – загальні успіхи книгозбірні гальмуються іншими обставинами. Задля тренінгового центру бібліотека пожертвувала одним із відділів. Фінансування бібліотек – стабільне, а ціни на друковані видання (зокрема й на періодику) постійно зростають. Постанова Кабміну про  обмеження платних послуг бібліотек позбавила можливостей заробити хоча б на канцтовари, носії електронної інформації, оновлення і модернізацію техніки. Звісно, для обивателя, якого жахає, що «уже й у бібліотеці гроші беруть», це крок назустріч, але водночас – і позбавлення можливості отримувати певні послуги.

Безліч проблем породжують формальності: обласна комунальна установа (а саме такою є бібліотека ім. М.Івасюка) розташована у приміщенні, орендованому у міської громади. А найдивовижнішими є господарські «моменти» в управлінні бібліотекою. Приміром, книгозбірня має провести тендер на послуги з опалення приміщення. Так, наче ці послуги в нас надають кілька фірм, а не монополіст Чернівціоблтепломережа.

«Бібліоміст» в оптимізм

Книгозбірня давно перестала бути хатою-читальнею. Вона рухається за читачем. У бібліотеці на вул. Кобилянської  є навіть дитячий куточок з іграшками для дітей відвідувачів, а також запроваджено буккросинг… Бібліотекарі констатують: інтелект читача зростає. І віра в свого читача – це найголовніший місток, який книгозбірні вибудували до нього.

Маріанна АНТОНЮК, «Версії» 

Чернівецька область у «бібліоцифрах»

405 бібліотек

12 централізованих районних бібліотечних систем,

346 сільських книгозбірень.

Загальний фонд – 6 млн. примірників творів друку

395 тис. користувачів на рік (43,8% населення Буковини).

196 персональних комп’ютерів

48 бібліотек області – з доступом до інтернету,

в т.ч. 27 – сільських книгозбірень

Запис Читач бібліотеки не покидає. Він просто «перетікає» до віртуалу спершу з'явиться на Медіа-Версії.