Понад 5 тис. рукописів надіслали цього року на літературний конкурс «Коронація слова». 28 членів журі відзначили 74 авторів романів, кіносценаріїв, п’єс та пісенної лірики. Переможців нагородили 5 червня у столичному Будинку офіцерів.

Коронація слова — Міжнародний літературний конкурс романів, п’єс, кіносценаріїв, пісенної лірики та творів для дітей. Проект заснований 1999 року компанією «Крафт Фудз Україна» і подружжям Логушів.

Метою конкурсу є підтримка новітньої української культури, пошук нових імен, видання найкращих романів книжками, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу кіно й театру, і як наслідок — наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру — якісними українськими фільмами й п’єсами.
«Коронація слова» відкрила для широкого кола читачів імена Ірен Роздобудько, Марини Гримич, Анни Хоми, Олександра Вільчинського, Наталки Очкур, Марини Мєдникової, Андрія Кокотюхи, Василя Шкляра та інших молодих письменників.

Ми зустрілися з Крістіною Кельті у Літературному кафе після її поїздки до Києва.

Крістіна Кельті — перекладач з англійської та німецької мови. Перекладами почала займатися з мистецької точки зору, першими були художні — переклади листів Нінон Гессе до Германна Гессе, які були надруковані. Від 2010-го до 2012-го Крістіна Кельті була автором та ведучою “Віртуальних мандрівок”. Від 2011-го є членом Чернівецького відділу Союзу Українок та заступником з виховної роботи при Школі шляхетних українок.
2012-го пані Крістіна працювала перекладачем міжнародних спостерігачів під час проведення Парламентських виборів в Україні, 2013-го перекладачем волонтерів Американського Корпусу Миру, 2014-го працювала перекладачем міжнародних спостерігачів під час дострокових Президентських виборів. У лютому 2014-го відбулася персональна виставка молодої художниці «Яскраві миттєвості життя» у Художньому музеї.

– Ти, Крістіно, мала змогу оцінити масштаб та атмосферу урочистості під час вручення премій «Коронації слова»,  твій голос ще й став визначальним, вирішальним для одного з номінаниів конкурсу. Це роман «На чужих вітрах» Ольги Яворської. Як довго триває такого роду відбір? Чому саме цей роман?
– Письменницю, якій я вручала спеціальну відзнаку, вперше побачила на сцені конкурсу. Імені також не знала. Коли вичитувала твори, то вони надходять із псевдонімом. Я вважаю це дуже гарна традиція і тут немає місця стереотипам чи особистим, навіть підсвідомим, вподобанням.

Я не знала ні звідки письменниця, ні скільки їй років, нічогісінько. Приблизно два місяці я вагалася і обирала. Хотіла нагородити роман, який би не просто сподобався мені для прочитання, а який, на мою суб’єктивну думку, мав би бути помічений виданнями, який буде гідно представляти українську літературу, який не загубиться на полиці, тобто не є для одноразового прочитання. Таким для мене став історико-психологічний роман “На чужих вітрах”. Пізніше вже дізналася, що авторкою його є львівськи письменниця Ольга Яворська. Її твір надихнув мене на вручення спецвідзнаки за психологічну глибину та розкриття міжособистісних стосунків. Якою гарною і вишуканою українською мовою написаний цей твір! І вже після церемонії я дізаналася, що пані Ольга від 1997-го є Членом національної Спілки письменників України .

– Яке місце критики в «ієрархії» літературних жанрів жанрів?
– Коли мені запропонували вручати спеціальну відзнаку прийшло усвідомлення того, що твір потрібно оцінювати, отже мають бути певні критерії. Подобатися можуть багато творів, але обрати потрібно було один. І тут постало таке питання до мене, не як до перекладача, а вже як до філолога, які критерії являються пріоритетними. Це питання я вивчала трохи раніше, коли цікавилася творами нобелівських лауретів, Пультцерівської премії, Букер прайза. Тоді я вишукувала англійською автобіогрофічний твір Кеннеді, який був відзначений Пулітцерівським призом. Випадково знайшла курс Оксфордського університету у вільному доступі, який стосувався літератури і одна з відео-лекцій була присвячена літературним нагородам. Я погоджуюся з тим, що є літературні прийоми, правила, художня навантаженість оцінюються, але найбільше оцінюється «вміння» твору змінити людину у кращу сторону, змусити її замислитись над справжніми цінностями. Тому в цьому ракурсі жанр критики для мене виступає як направляючий вектор розвитку літератури, такий своєрідний компас, який має орієнтувати розвиток творів у кращу сторону.

– На фото – авторський диплом, який ти підготувала для номінації. Для нагородження вибрала власну картину. Свою спеціальну відзнаку ти назвала промовисто «Живописне перо». Як ти готувалася до нагородження?
– У дипломі хотілося наголосити на мистецькій ноті. Номінантом може стати людина з чудовою філологічною освітою, а може за своїм покликанням чи натхненням. Ці фактори ніяким чином не впливають, головним залишається сам твір. Я вирішила назвати спеціальну відзнаку «Живописне перо» і використати в оформленні диплому власну картину, яка стала символом і афішою першої художньої виставки «Яскраві миттєвості життя». Тут ми схожі, бо я в живописі роблю такі кроки, як і номінати літературного конкурсу «Коронація слова». Розробити свій власний диплом це було моїм бажанням, адже оргкомітет конкурсу також відзначає дипломом, де вказана спеціальна відзнака.

– Урочистості у Києві тривають усього один день, ми бачили церемонію вручення нагород по телебаченню, читали в ЗМІ. А чи мали час на спілкування, обговорення. Адже велика, кропітка робота великої кількості людей, учасників, організаторів сконцентрована тепер в один святковий день. Яка атмосфера, які відчуття, настрої?
– Засновники Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей Коронація слова Тетяна та Юрій Логуші. Раджу подивитися відео з заключним словом організаторів, бо воно поза коментарями. Це приклад людей, які люблять свою країну всім серцем, і їх проект — результат цієї любові.
Це було справжнє свято для переможців та номінантів конкурсу. Я особисто віддаю велику шану, вони знаходять час творити якісну українську літературу. Це не просто конкурс, після якого номінанти поїдуть з нагородами, це — початок майбутньої їхньої творчої співпраці з колегами, видавництвами і т п. Після церемонії номінати вже розслаблені і починається творчий обмін думками, контактами, планами на втілення майбутніх ідей та проектів. Часу надто обмаль, тому довго говорити про “погоду” ніколи, адже всі роз’їдуться до своїх домівок у свій звичний ритм життя. Хоча, для таких творчих людей звичним вже стало поєднання активності, дому, сім’ї, творчості, роботи і багато іншого…Це атмосфера віри у розвиток української культури і водночас результати, які демонструють цей розвиток. Все, що не встигли обговорити після церемонії — продовжуємо обговорювати в приватному порядку тепер.


– Дякую, Крістіно, за цікаву розповідь.

В Україні проводиться багато щорічних літературних конкурсів, на яких відбувається нагородження найкращих творів та творців. Деякі з них: «Книжка року», конкурс «Найкраща українська книга» від журналу «Кореспондент», премія «Книга року Бі-Бі-Сі», «Коронація слова», Гоголівська премія, Літературна премія імені Лесі Українки, «ЛітАкцент року», Премія фундації Антоновичів, Національна премія України імені Тараса Шевченка…
Втім, літературу визначають з одного боку як мистецтво, а з іншого – як індустрію. Мета конкурсів теж не зовсім однозначна, кожний у свій спосіб впливає на літературну ситуацію. Для одних – це ринковість, прагнення просувати авторів. Але є література, яка іноді має мало шансів бути прочитаною. Участь у конкурсах дає змогу відкривати читачу різних авторів.
І «Коронація слова» на сьогодні чи не єдиний конкурс, який дає шанс письменникам-початківцям ввійти в сучасну літературу: видати свою першу книжку, мати медіапідтримку та здійснити презентаційний тур Україною.

Тетяна Спориніна, «Версії».
фото автора, з архіву К. Кельті та з сайту конкурсу «Коронація слова»

Запис «Живописне перо» від Крістіни Кельті спершу з'явиться на Медіа-Версії.